Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





ДВОМОВНІСТЬ, білінгвізм — практика індивід. або колект. використання двох мов у рамках однієї держ. чи соціальної спільності у відповід. комунікат. сферах. В Україні найб. поширення набула укр.-рос. Д., пов’язана з уживанням мовцями поряд з рідною українською рос. мови: вільне володіння останньою, за даними перепису 1989, зазначили 59,4 % українців, що визнають рідною мову своєї національності. Друге місце за кількістю носіїв в Україні належить рос.-укр. Д.: серед опитаних 11,34 млн. росіян (32,7 %) засвідчило вільне володіння укр. мовою. Однак матеріали соціолінгв. обстежень України не підтверджують такої високої цифри вільного володіння нею і її використання у спілкуванні. Інші форми Д., пов’язані з уживанням поряд з рідними білоруською, молд., болг., польс, угор. та ін. мовами російської або рідше — української, за кількістю носіїв значно обмеженіші. Помітна тенденція у мовній політиці до закріплення панівної ролі рос. мови зумовлювала послідовне обмеження вживання укр. мови в нар. господарстві, сусп.-політ. житті, у сферах освіти, науки й культури. Як наслідок цього, за даними соціолінгв. обстежень, переважна більшість російськомовного населення не володіла укр. мовою, а бл. половини українців з рідною укр. мовою, що мешкали в містах, мали лише російськомовні навички спілкування в офіц. сферах, хоча вдома переважно користувалися рідною мовою. Помітні обмеження функц. використання укр. мови, пропаганда виняткової ролі рос. мови призводили до закріплення уявлення про нижчий сусп. статус укр. мови, а отже, Д. в Україні, на відміну від декларованих у рад. соціолінгвістиці постулатів, мала риси не гармонійності, а диглосії. Фактично колективна укр.-рос. Д. була перех. етапом у процесі витіснення з ужитку рідної мови.

Прийняття Закону УРСР «Про мови в Українській РСР» (1989) і проголошення української мови державною започаткували розвиток в Україні рос.-укр. та ін. форм Д., пов’язаних з використанням поряд з рідними мовами української. Соціолінгв. обстеження свідчать про поступові зміни ціннісних орієнтирів мовців, підвищення соціального статусу укр. мови. Однак кол. стереотипи мовного забезпечення комунікат. потреб змінюються повільніше, ніж це передбачено Законом і держ. програмою його впровадження. Це зумовлюється заг. мовною ситуацією в країні, а також пов’язаним з нею політ. протистоянням щодо визначення дальших шляхів мовного розвитку окр. регіонів.


В. М. Брицин.







Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.