Попередня     Головна     Наступна

«ДЕВ’ЯТКИ» ПРАВИЛО — правило, за яким згідно із сучасним «Українським правописом» після приголосних звуків д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р іншомовне і відповідно до узвичаєної вимови слід передавати через и. Фактично його треба було б назвати «правилом десятки», оскільки дж — це окр. звук укр. мови, а не фонет. варіант ж. Передача і через и у словах іншомов. походження простежується вже від найдавніших часів у писем. пам’ятках староукр. літ. мови, напр.: сынъклитъ, szyrma — 14 — 15 ст. (ССУМ, т. 2. К., 1978), дисципліна — 18 ст. (ІСУЯ, т. 1. К., 1932). І. Котляревський у своїх творах уже послідовно відбивав вимову іншомов. і як и, напр.: диктувати, рицар, Сицилія, Тибр та ін. Те саме відбувалося й у творах ін. письменників 19 ст., у граматиці О. Павловського (1818), словниках Є. Желехівського (1886), Б. Грінченка (1907 — 09) тощо. Уперше сформулювала це правило Правописна комісія при Міносвіти УНР у «Найголовніших правилах українського правопису» (1918) так: «Після приголосних звуків у чужих словах пишемо и, а не і»: музика, принцип, библія, фигура, епидемія, фабрика та ін. Після л дозволялося писати і та и: митрополит і митрополіт, література й литература. Проте в «Найголовніших правилах українського правопису» (1921) було вже обмежено кількість приголосних, після яких рекомендовано писати и, а саме: після зубних приголосних д, т, з, с, шиплячих приголосних ж, ч, ш і після р у чужих словах (за винятком власних назв): директор, тип, університет, режим, шифрований, фабрика. Після ін. звуків треба було писати і, у т. ч. й у таких церк. термінах, як мітрополіт, єпіскоп, архідіякон та ін., а також після ц: принціп. Проте в зукраїнізованих власних назвах дозволялося писати и: Михайло, Микола або Миколай (Николай), Пилип або Филип, Єгипет, Сирія, Рим. За «Українським правописом» 1928 іншомовне і через и рекомендовано передавати й після ц: енциклопедія, цифра, а також у давніх запозиченнях типу єпископ, митрополит, Єгипет, Париж. Але в кінці слова, перед голосними звуками та j збережено написання і: ефенді, колібрі, аксіома, критерій. «Д.» п. зберігається донині, але в 4-му вид. «Українського правопису» (1993) його поширено й на низку власних назв, зокрема: 1) на геогр. назви з кінцевими -ида, -ика: Антарктида, Флорида, Корсика, Мексика; 2) на геогр. назви після дж, ж, ч, ш, щ, ц і р та прізвища після дж, ж, ч, ш, щ, ц перед приголосними: Вашингтон, Мадрид, Жильєрон, Цицерон (проте перед голосним і в кінці слова слід писати і: Ріо-де-Жанейро, Віші); 3) на ряд ін. геогр. назв після д, т і в деяких ін. випадках: Скандинавія, Братислава, Бразилія.

Літ.: Найголовніші правила укр. правопису. К., 1918; Найголовніші правила укр. правопису. К., 1921; Укр. правопис. К., 1928; Укр. правопис. К., 1993.

А. А. Бурячок.

Див. також:
Український правопис. Київ, 2015.

Попередня     Головна     Наступна