Попередня     Головна     Наступна

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ — синтаксична конструкція, утворювана поєднанням двох чи більше повнозначних слів на основі підряд. або сурядного зв’язку (див. Синтаксичний зв ’язок, Підрядність, Сурядність) і відповідних йому семант.-синтакс. відношень (див. Синтаксичні відношення). За типом синтакс. зв’язку С. поділяють на підрядні і сурядні. Вони мають певну структурну схему — типовий грамат. зразок, за яким будуються С. у мовленні.

Підрядні С. є розгорнутою, розчленованою назвою предмета, дії, стану чи якості. Вони утворюються на основі підряд. зв’язку й складаються з опорного (головного) слова та підпорядкованих (залежних) йому одного або кількох слів. Здатність слова поєднуватися з ін. словами і спосіб поєднання залежать передусім від частиномовної належності слова і від його лекс. значення. Відповідно до осн. частин мови, якими виражені опорні члени С., розрізняють: 1) іменникові С. — з іменником у ролі опор. слова і залежним від нього прикметником, іменником, займенником, прислівником чи інфінітивом (весняний день, спів матері, наша школа, його пісня, сад восени, бажання працювати); 2) дієслівні С. — з опор. словом — дієсловом і залежним іменником, займенником, прислівником або інфінітивом (шанують учителя, чекав на неї, натхненно співав, люблю малювати); 3) прикметникові С. — з опор. словом — прикметником і залежним іменником, прислівником чи інфінітивом (повний сили, вищий від батька, дуже сміливий, спроможний зрозуміти); 4) прислівникові С. — з прислівником у ролі опор. слова і залежним від нього прислівником або іменником (надзвичайно вдало, високо в горах). Підряд. зв’язок між опорним і залежним словами у С. реалізується як узгодження, керування чи прилягання. У підряд. С. виділяють три осн. типи семант.-синтакс. відношень: 1) означальні — відношення ознаки до предмета: великий поет, мій приятель, блакить неба; 2) об’єктні — відношення предмета до дії, стану та ін. ознак: написав роман, бажаю щастя, видно гори, вірний заповітові; 3) обставинні — відношення обставини до дії, стану тощо: розмовляємо пошепки, їхав верхи, сумний навесні, втомлений від подорожі. Сурядні С. є поєднанням однофункц. форм слів на основі суряд. зв’язку. Розрізняють відкриті і закриті сурядні С. У перших одним актом зв’язку поєднується необмежений у форм.синтакс. плані ряд компонентів: і ріки, і озера, і гаї...; чи доля, чи недоля, чи радощі... У цих С. виражаються єднальні або розділові семант.-синтакс. відношення. Єднальні відношення передаються за допомогою сполучників і /й/, та (у значенні і), і...і, ні...ні, ані...ані або безсполучниково, а також різними комбінаціями сполучникового і безсполучникового зв’язку: яблуні і вишні; учителі, учні, батьки; батьки, діти й онуки. Розділові відношення виражаються сполучниками або, чи, або... або, чи... чи, то...то, не то...не то, чи то...чи то: грім або тиша; або грім, або блискавка, або злива; то радощі, то сум, то лихо. У закритих суряд. С. одним актом суряд. зв’язку поєднано тільки два компоненти: не повість, а роман; як учителі, так і учні. Типовими для закритих суряд. С. є протиставні і градац. семант.-синтакс. відношення. Протистав. відношення виражаються сполучниками а, але, та (у значенні але), проте, однак, зате: не літо, а весна; юний, проте сміливий. Градац. відношення виражаються сполучниками як...так і, не тільки...а й, не тільки...але й, не лише...а й, не лише...але й, якщо не... то, не стільки...скільки: як онук, так і дідусь; не тільки викладачі, а й студенти.

С. бувають вільні і синтаксично неподільн і (нечленовані). Вільні С. легко розчленовуються на складники, які зберігають самост. лекс. значення і поєднуються підряд. або суряд. зв’язком, напр.: читає журнал; дівчата і хлопці. У синтаксично неподільних С. лекс. автономність одного або всіх компонентів послаблена чи втрачена, а за характером значення вони близькі до слів, пор.: ані на волосину і нітрохи (ніскільки); байдики бити і байдикувати. За будовою розрізняють С. елементарні й неелементарні. Перші складаються з двох повнозначних слів: високе дерево; будинок біля лісу; пісня і праця. Другі мають три і більше повнозначних слова: високе дерево біля річки; давня розмова про подвиг героя; троянди, жоржини і мальви.

С. не має осн. ознак речення — категорій модальності, часу, особи та інтонації повідомлення. Водночас С. тісно пов’язане з реченням, функціонуючи тільки у складі речення, у якому може вживатися у незмінному вигляді або зазнавати форм, та значеннєвих модифікацій.

Літ.: Курилович Е. Осн. структури языка: предложение и словосочетание. В кн.: Курилович Е. Очерки по лингвистике. М., 1962; СУЛМ. Синтаксис. К., 1972; Тулина Т. А. Функц. типология словосочетаний. К.-О., 1976; Вихованець І. Р. Граматика укр. мови. Синтаксис. К., 1993.

І. Р. Вихованець.

Попередня     Головна     Наступна