Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





«ПОВІСТЬ ВРЕМЕННИХ ЛІТ» — визначна пам’ятка історіографії і л-ри Київ. Русі, літописне зведення, складене у Києві на поч. 12 ст. Оригінал втрачений, збереглися лише пізніші списки. Найдавніші з них — Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на поч. 15 ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції «П. в. л.»: 1-а — складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором з літописних зведень кін. 11 ст. з доведенням розповіді до 1113; 2-а — ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром у 1116; 3-я виготовлена у Видубицькому монастирі 1118 для Мстислава — сина Володимира II Мономаха. «П. в. л.» — перша у Київ. Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію сх. слов’ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов’ян. писемності, відбиває настрої різних сусп. верств. Записи подаються порічно. Використані перекази, оповідання, повісті, легенди.

Написана мовою, близькою до живої народної з нашаруванням церковнослов’ян. елементів. Стиль лаконічний, місцями урочистий. «П. в. л.» наклала відбиток на все наступне літописання сх. слов’ян. Рукопис 2-ї редакції «П. в. л.» зберігається у Рос. нац. б-ці (С.-Петербург). Вільний переклад пам’ятки сучас. укр. мовою здійснили В. Близнець, Л. Махновець, В. Яременко.

Іл. див. також на окр. арк., с. 720 — 721.


Вид.: Повість врем’яних літ. К., 1990.

Літ.: Франко І. Студії над найдавнішим київ, літописом. В кн.: Франко І. Зібр. тв., т. 6. К., 1976.


Д. Г. Гринчишин.







Див. також:

«Літописи». З енциклопедії «Українська мова».

Повість минулих літ. (переклад Л.Махновця).

Повість врем’яних літ. (переклад В.Яременка).

«Літописи». З Енциклопедії Українознавства.

О. Творогов. Лексичний склад ПВЛ. Київ, 1984











Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.