Попередня     Головна     Наступна

РЕДУКОВАНІ ГОЛОСНІ — надкороткі голосні перед. ряду [ь] і [ъ] у давньоруській та ін. слов’ян, мовах давнього періоду. Розвинулись ще в спільнослов’ян. прамові з успадкованих від індоєвроп. коротких голосних [ь] з [І], а [ь] з [у]. Вимовлялися після приголосних у середині й кінці слова, утворюючи відкриті склади відповідно до діючого тоді закону відкритого складу; на поч. слова і після голосних редуковані [ь], [ъ] не вживалися. Залежно від тривалості і звучності вимови розрізнялися дві позиції [ь] та [ъ] — сильна й слабка; у першій вони мали дещо більшу тривалість і звучність, ніж у другій.

Давні Р. г. не збереглися у жодній із слов’ян. мов, у різний час або занепавши (у слабкій позиції), або вокалізувавшись (у сильній позиції). У давньорус. діалектах цей процес в основному припадає на 11 — 12 ст. Занепад [ь], [ъ] відбувся у кінці слова (голубь — голуб, садъ — сад) і перед складом з голосним повного творення (вьдова > вдова, съто > сто). Вокалізація [ь] > [е], [ъ] > [о] відбулася перед складом з редукованим слабким (дьнь > ден’, съть > сон) перед сонорним приголосним [р], [л], за яким ішов будь-який ін. приголосний (вьрба > верба, вълна > волна), та в наголошеному складі незалежно від якості приголосного й голосного в наступному складі (тьща > теща, съкнути > сохнути). Редукований перед складом з [ь], [ъ] у сильній позиції був слабким і занепадав (жьньць > жнец’, cънъмъ > сном). Занепад і вокалізація редукованих — процеси, пов’язані між собою, перший розпочався дещо раніше, ніж другий. Найраніше він відбувся у початкових складах слова, що широко засвідчують писемні пам’ятки 2-ї пол. 11 ст. (книгы, зло, два, мнЂ та ін. із кънигы, зъло, дъва, мьнЂ), потім у середніх складах і найпізніше — в кін. слова. У західно- і південнослов’ян. мовах були ін. відповідники давніх [ь] та [ъ]; пор. польс. dzień, sen; чес. den, sen; сербохорв. дан, сан. Занепад Р. г. у слабкій позиції і вокалізація їх у сильній — одне з найважливіших фонет. явищ давньорус. мови, що спричинило в ній ряд ін. звук, змін, спільних для усіх східнослов’ян. мов або властивих лише окремим з них. Спільним наслідком цього явища є, напр., зменшення у багатьох словах кількості складів (кь-ни-жь-ка > книж-ка, о-рь-лъ > о-рел); поява закритих складів (лъ-бъ > лоб), а отже, й припинення дії закону відкритого складу; виникнення нових груп приголосних; розвиток чергування секундарних (нових) е, о з нулем звука (день — дня, праведний — правда < правьдьний — правьда, сотня — сто, кусок — куска < кусъкъ — кусъка; див. також Випадні звуки) тощо. Інші звукові зміни, пов’язані з занепадом [ъ], [ь], властиві лише окр. мовам, напр., перехід із давнього дієсл. суфікса [л] мин. ч. в [у] в укр. і білорус, мовах, на відміну від російської (зналъ, далъ < укр. знав, дав, фонет. знаў, даў; білорус, знаў, даў), хоч у позиції після приголосного він втрачений усіма східнослов’ян. мовами (неслъ, моглъ > укр. ніс, міг, рос. і білорус, нёс, мог). Специфічною для укр. мови є зміна етимол. [е], [о] в [і] в новому закритому складі, а отже, й виникнення чергування [е] — [і], [о] — [і]: печі — піч (< печи — печь), вози — віз (< возы — возъ); прогресивна асиміляція пом’якшеним приголосним, після якого занепав [ь], наступного [j] (знання, життя < знаньjе, житьjе); зміна [л] на [ў] перед ін. приголосним після секундарного [о], що виник з редукованого [ъ] (вълкъ, тълстый > воўк, тоўстий, орфогр. вовк, товстий) тощо.

Деякі специфічні для окр. східнослов’ян. мов наслідки занепаду й вокалізації Р. г. відбивають ще давньорус. діалекти. Напр., у давньорус. іменниках типу львъ. ръть слабкі редуковані у першому складі непрямих відмінків одн. закономірно занепали, як це відбиває рос. мова (льва, рта, лба), а в укр. мові внаслідок пересування наголосу стали сильними й вокалізувалися (ль’ва > лева, ръ’та > рота). Така специфіка може пояснюватися, зокрема, тим, що процеси, зумовлені занепадом та вокалізацією редукованих, були досить тривалі й діяли ще й на початку формування на основі давньорус. діалектів сучасних східнослов’ян. мов. Р. г. звуки виконували в давньорус. мові фонемат. функції, отже, коли вони занепали або розвинулись у наявні в ній голосні, то склад давньорус. фонем зменшився на дві одиниці. Літера ь збереглася у східнослов’ян. абетках для позначення м’якшення поперед. приголосного; літера ъ лишилася у рос. мові як знак роздільної вимови, в болг. мові — як голосний змішаного ряду середнього підняття, середній між а і рос. ы (дъб).

Літ.: Жовтобрюх М. А., Русанівський В. М., Скляренко В. Г. Історія укр. мови. Фонетика. К., 1979.

М. А. Жовтобрюх

Попередня     Головна     Наступна