Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





РЕФОРМИ АЛФАВІТУ І ГРАФІКИ. Укр. письмо склалося на основі давньорус. кириличного алфавіту 10 — 11 ст. (див. Кирилиця). Відсутність у давньорус. мові редукційних та асиміляційно-дисиміляційних процесів (наголошені й ненаголошені голосні вимовлялися майже однаково, дзвінкі приголосні не оглушувалися, а глухі не набували дзвінкості) сприяла тому, що всі осн. звуки досить послідовно передавалися одними й тими ж літерами. Проте деякі літери кирилиці не відповідали звуковому складові протоукр. діалектів. Саме через це рано вийшла з ужитку літера Ж (юс великий), а А (юс малий) стала виконувати функцію літери я. У зв’язку з розвитком фонет. системи давньорус. мови (занепад зредукованих і викликані цим фонет. процеси, перетворення Ђ і т. д.) зростала невідповідність між традиційно вживаними літерами й новоутв. звуками, що спричинювалося до сплутування літер на письмі (напр., ы — і — и; Ђ — е — и — і, ъ — ь і т. п.) й руйнування правопис, традицій. Цей розхитаний численними графічними й орфогр. варіантами правопис протягом 13 — поч. 18 ст. стихійно змінювався у напрямі його узгодження із звуковою системою та грамат. будовою укр. мови, хоч за відсутності декретованого регулювання графіки і єдиних правопис, норм цього досягти не вдалося. Необхідність у впорядкуванні алфавіту й правопису стала особливо відчутною з кін. 16 ст., коли в Україні почалося книгодрукування. Першу реформу рос. письма, наслідки якої мали безпосередній вплив і на розвиток укр. письма, здійснено 1708 (див. Гражданський шрифт). У цей час з алфавіту вилучено непотрібні літери ω («омега») ψ («псі»), v («іжиця»), остаточно усунено Ж («юс великий») і A («юс малий»), уведено літеру е зам. ıє, узаконені спорадично вживані раніше літери я зам. ıA та ıа, э. Проте в алфавіті ще лишилися зайві літери-дублети θ («фіта»), Ђ («ять»), а також і, на позначення якої в рос. алфавіті вже була літера и. Крім удосконалення алфавіту, реформа передбачала також спрощення друкованої графіки: накреслення літер було випрямлено й заокруглено, усунено надрядкові знаки — наголоси й титла, зам. літерної системи позначення чисел уведено арабські цифри.

Гражд. шрифт поширився і в Україні: спочатку в Наддніпрянській, яка входила до складу Рос. імперії, а згодом — і в західноукр. регіонах. Хоч ні в Східній, ні в Зх. Україні у 18 — 19 ст. єдиних норм використання гражд, азбуки і загальновизнаного правопису не було, укр. письменники і вчені кожен по-своєму намагалися виробити такий укр. правопис, який би найточніше відбивав норми укр. мови. Протягом 19 ст. було запропоновано увести літери, які збереглися і в сучас. правописі: і (О. Павловський, 1818), є (правопис «Русалки ДнЂстровоі’», 1837), ї (правопис Пд.-Зх. відділу Рос. геогр. т-ва, 1873); у правописі «Русалки ДнЂстрової» вперше було введено на позначення йотованого о та м’якості приголосного перед о уживані й нині диграфеми йо, ьо. Разом з тим ряд пропонованих літер не витримали випробування часом і не закріпилися в укр. алфавіті: и («мнякесеньке и») для позначення переднього секундарного звука і в новоутворених закритих складах та і з дифтонга Ђ (Г. Квітка-Основ’яненко), е для передачі йотованого о (кулішівка, правопис Пд.-Зх. відділу Рос. геогр. т-ва, 1873), ў — нескладове у (М. Максимович, 1827 — див. Максимовичівка; «Русалка ДнЂстровая», 1837; М. Гатцук, 1857; К. Шейковський, 1859), лат. літери u для и (А. Метлинський, 1839), j для й (О. Корсун, 1841; драгоманівка), літери g (А. Метлинський, 1839; кулішівка), і (К. Шейковський, 1859) і диграфема кг (О. Павловський, 1818; І. Бецький, 1843; правопис Пд.-Зх. відділу Рос. геогр. т-ва, 1873) для позначення вибухового задньоязикового ґ. Для африкат дж і дз пропонувалися літери з церковнослов’ян. азбуки пд. слов’ян ч, s (K. Шейковський, 1859) тощо. Разом з тим були спроби усунути з укр. алфавіту літери ъ, ы («Русалка ДнЂстровая», 1837), ъ, Ђ, ы (желехівка), Ђ, і (А. Метлинський, 1839), Ђ, θ, v (І. Бецький, 1843), ъ, ь, ы, Ђ, э, ю, я, θ, v (М. Гатцук, 1857), ы (кулішівка), щ, я, є, ї, ю (драгоманівка) і т. ін. Вносилося чимало пропозицій і щодо відображення специфічно укр. мовних рис, у т. ч. діалектних, для чого використовували літери рос. ґражд. шрифту з додаванням до них різноманітних діакритичних знаків (крапка, дужка, дашок, коса рисочка, умлаут, паєрик тощо), які в писемній практиці не закріпилися (М. Максимович, І. Бецький, А. Метлинський, М. Гатцук та ін.). У Зх. Україні ще з 17 ст. були намагання виробити укр. правопис на основі лат. графіки (Я. Гаватович, 1619; Я. Дзвоновський, 1625; Й. Єрлич, 1650; В. Залеський, 1833; Й. Лозинський, 1834-46), а з кін. 50-х pp. 19 ст. з проектом латинізації «галицько-українського» письма виступили австр. реакц. кола (проти нього активно боровся І. Франко), однак цей план провалився, і в 1859 у шкільних підручниках і держ. виданнях у Галичині була узаконена кирилиця (див. «Азбучна війна»).

Із зняттям заборони з укр. друкованого слова після рос. революції 1905 укр. алфавіт і графіка сформувалися у їхньому сучас. вигляді, що засвідчило видання «Словаря української мови» за ред. Б. Грінченка. За роки рад. влади були безуспішні спроби увести до алфавіту окр. літери для африкат дж і дз, а згідно з правописом 1933 з абетки було вилучено літеру ґ, відновлену у 3-му виданні «Українського правопису» (1990).


Г. П. Півторак.








ДОДАТОК

ОБРАЗЦЫ РАЗЛИЧНОЙ УКРАИНСКОЙ ОРФОГРАФІИ ЗА XIX СТОЛЕТІЕ

(Огиенко И. Курс украинского языка. Изъ лекций по истории украинского языка. Изд. 2. К., 1919).



зразки різних правописів





Встарину писали (напр., Галятовскій въ «Мессіи» 1665 г.): ωнъ вЂрилъ, тлумачєн’є, ωbАвити, Міхаилъ, гды, шануєтє, сварилсА, собЂ, своєи, трубити, глупцї, сподЂвалсА, фЂгура, люхъ.

Котляревскій, Энеида. 1798 г.: винъ, сизий, питъ, силъ, Ђхавъ, звЂрь, бЂла, имъ, вихоръ, Ђи, трохи, хвиги, на немъ, шипятъ, сынъ, бЂдный, незгодье, Ђсти.

«Энеида» по списку 1799 года: фига, на нЂмъ, сіого, іому, вЂнъ, іого, за сЂлью, сипавъ горохъ, рЂчь, ихъ, поЂхала, кЂнными, тріома, деніокъ, сынъ, вЂсЂлье, выпьемъ, сЂмъ, кЂпъ, батЂгъ, грЂмко, ниряти, сіого, всеи, пЂсеніокъ, нЂчъ, дЂется, знае.

Котляревскій «Энеида» 1809 года: не любятъ, нисъ, на ніомъ, поревизъ, лЂтати, Ђли, яешня, безголовье, выЂти, Ђй, сЂмя.

Ал. Павловскій, Грамматика Малороссійскаго нарЂчія. Спб., 1818 г.: гаплыкъ, колы, книжка, сімъ, піпъ, стілъ, мыні, тобі, тінь, літо, сіно, імъ, іі, ій, іхъ, якоі, немаЂ, твоЂ, богатьтЂ, насіньнЂ, іого, іому, сіого, сіому, мьясо, мьяккий, тімья, дзыкга, кгуля, кгвалтъ.

Ив. Войцыховичъ, Собраніе словъ Малороссійскаго нарЂчія, М., 1823 г.: година, жито, рыло, батогъ, ганчорка, горЂлка, маліовать, кііокъ, кганки, смЂтье.

Иванъ Могильницкій, Грамматыка языка славеноруского, 1823 г., Перемышль: мовити, обявили, лЂто, возъ, бнъ, окно, мешкане, житые, обое.

М. Максимовичъ, Малороссійскія пЂсни, М., 1827, то же 1834 г.: часъ, коли, обливае, гусы, вербы, втêкали, мôй, жалôбно, бЂда, тЂло, моихъ, думае, запôлье, ёго, сёго, кровъю, въЂзжае, синій.

М. Лучкай, Grammatica Słavo-Ruthena, Rudae, 1830 г.: пекл, поп, вол, орел, краем, волы, рЂчь, пять, бїю, дается.

Осипь Левицкій, Grammatic der ruthenischen Sprache, Перемышль, 1834 г.: злодЂй, мышь, трёхъ, двое, кöлько, всё, őнъ, пőшелъ, мягко,

его, заець, рôвъ.

Кирило Тополя, Чари, М., 1837: колы, вечûръ, нûчъ, бЂда, вЂрно, дûло, стоûтъ, ûхъ, гуляе, знаешь, іôму, сіôго, пью, обьявлю.

Русалка ДнЂстровая, у БудимЂ, 1837 г.: сестричко, стіл, вікно, Різдво, давні, сокіл, пЂсок, тЂло, недЂля, вороніЂ, Ђй, Ђде, моє, всьо, тЂло, зьобали, кухльом, бют-ся, подвірє, встаў, жоўтое, ўломати. ...

Вагилевичъ, Grammatika języka maloruskiego, Львовъ, 1845 г. бЂгати, себЂ, ходъ, пю, бю, трубю, лЂнивый, выпье, божыи.

Глынскій Теофан, Грамматика мала русского язика, 1845 г.: слőв, рőд, питанє, гнőv, тЂнь, чорні ворони, ґрунт, ґатунок, ячмЂнь, пєтіом, пєть, тысєча, őн, єЂ, іх, ім, додає.

Лозинскій І., Grammatyka języka ruskiego, Перемышль, 1846 г.: святый, ґнит, снЂг, спанье, всьо, всього, пять, цїого, коньом, вол, жонь, солодкїй.

Яковъ Головацкій, Грамматика Руского языка, Львов, 1849: Ђду, рЂка, тЂло, кôнь, снôпъ, вêзъ, є, показує, щастьє, слêзь.

Квитка-Основьяненко, Перекотиполе, Харьковъ, 1851 г.: лихо, циганъ, хлопцівъ, діло, чоловікъ, слідъ, хазяинъ, твое, е, знаете, ёму, ёго, вбъе, матиръю, объявивъ.

Боровиковскій, Байкv и прибаюткv, Киевъ, 1852 г.: грає, знає, наився, ила.

Метлинскій, Народныя южно-рускія пЂсни, Киевъ, 1854 г.: синє, єсть, мои, их, іи, иде, бьесся.

П. Кулишъ. Записки о Южной Руси, т. I, Спб., 1856 г.: синъ, кінь, вінъ, білі, дівка, тобі, хлібъ, лісъ, літо, істи, стоіть, іхати, Вкраіна, одолівае, підбігае, промовляе, браттє, коріннє, милосердєе, ёго, слёзи, завоёвавъ, пъе, бъе, здоровъе, пъяница.

М. Максимовичъ. УкраинЂ, М., 1859 г., кн. I: воны, пылъ, чистый, зъявивъ, срêбро, сêмъ, нôчъ, вôнъ, грЂшнû, снЂгъ, ûхъ, твоûхъ, злыû, обоє, має, твоє, єсть, нечестє, суєта, ожерêллє, ёго, ёму, полёвыхъ, въяне, зъявивъ, матêрью.

Тарасъ Шевченко. Букварь южно-рускій, Спб, 1861 г.: злыхъ, спасы, матіръ, ясні зори, грихивъ, ридный, світъ, мыни, діло, вікъ, грихъ, у неволи, моихъ, свои, имъ, ихъ, святои, свои, е, есть, дожыдае, святее, мае, сынёму, третёго, имя.

«Основа» 1861 г. кн. І: жінка, въ тихій, ластівка, літае, зъ давніхъ часівъ, іхъ, моіхъ, моеі, ідемъ, високоі, сивіе, мае, щасте, мріе, лісъ, світъ, Дніпро, ёго, слёза, тёхнувъ, одъіхавъ, бьетьця, вьесся, бьесся, эге.

П. Кулишъ, Граматка, Спб, 1861 г.: вони, шість, вінъ, жінка, вітеръ, тіло, сміхъ, Украіна, істи, Киівъ, Каінъ, своіхъ, іі, едина, синє, літнє, всёму, сёмий, давнёго, ёго, пятый, пятакъ, gанокъ, gузъ.

М. Гаццукъ. Абетка, М., 1861 г.: іх заүшє, привєртаүс', має голоүү, іі, є, бють, сло3и, зачуває, має', сво’єі, ôмү.

М. Осадца, Грамматика руского языка, Львôвъ, 1862 г.: выкиданьє, взаимнû, возвратніи, перехôднû, іота, знакъ, спосôбнôсть, тіохкати, сЂмъ.

М. Номис, Українські приказки, Спб, 1864 г.: збірник, свій, дід, чиі, іі, іздити, своєю, реєстр, знає, єден, є, ёму, лёду, дзёбати, памъять, бабъячий, gосподиня.

Записки юго-западного отдЂла Русского Географического Общества, т. I--II, Кіевъ, 1873--1875 гг.: тіло, її, мої, їсти, їм, Україна, знає, моє, нагаєчка, листє, кілье, зілье, безголовье, ёму, сльози, кгречний, доньо.

И. Рудченко. Чумацкія пЂсни. К., 1878 г.: під, сіль, світ, поїхав, Україна, їсти, мої, питає, є, купує, дає, слёзи, ёго, десятёх, сёго, пъе.

П. Чубинскій. Труды экспедиціи, т. V, Спб., 1874 г.: камінь, кінь, дівка, моі, твоє, чує, ёму, сёго, бъюся.

Антоновичъ и Драгомановъ. Историческія пЂсни. К., 1874 г.: лист, сім, сніг, стоїть, свої, їм, їхали, спізнаєш, заливає, теє, твоєї, ёго, ёму, слёзи, бъє, здоровьє, кровью.

М. Лобода, переводъ «Тараса Бульбы» Гоголя, К., 1874 г.: диво, калина, ліг, коні, віз, стіл, курінь, горілка, собі, йіла, свойіх, йіздити, Вкрайіна, києм, подихає, його, трьома, усього, стьобати, останньойі, еге, бъю, пъять, въязати, gерує, лоgичний, джеркотати.

Іеремія Галка (М. Костомаровъ). Збірник творів, Одесса, 1875 г.: коли, година, нісъ, пістъ, рідъ, гнівъ, Дніпро, іхъ, іж, Каинъ, своеі, моі, сідае, синіе, въ третте, ёму, сёго, усіому, затіохка, эге, кровъю, деревъяний, пъять, матірью, любьязний.

М. Драгомановъ, Про українських козаків, К., 1876 г.: вигнати, свій, світ, своїх, їх, її, Україна, теє, дбає, моєї, Росією, остатнє, ёго, ёму, сёго, цёго, моёго.

М. Старицький. Сербські народні думи і пісні. К., 1876 г., сім, тіло, віз, їде, поїдем, їй, білої, дарує, моє, воєвода, теє, ёго, сёмох, сёгодні, шаблёвих, ёму, въязень, звъязали, бъється, здоровья.

«Кобзарь» Шевченка, Прага, 1876 г.: жити, сім, срібний, кінець, дівчата, її, їла, до неї, Вкраїна, поїхавъ, єдиний, кує, чорніє, моє, ёму, ёго, всёго, лёх, слёзи, сёгодні, пъявка, вьється, соломяний, поема, риθма.

П. Ніщинський. Антигона, Одесса, 1883 г.: твій, вїчно, діло, іздивъ, пустині, іі, гадаєтъ, віе, вміе, безчестэ, сего, ему, у него.

М. Старицкій. «Рада» на 1883 г.: гіркий, ніч, літо, надії, іі, ій, чуемъ, немае, ёго, паёвий, матірью, крівью, слёзи, пьять.

Е. Желехівскій. Малорусско-німецький словар. Львовъ, 1885 г.: їхати, мої, лїто, дїд, з’їздъ, пять, бю, житє, взяло ся.

Ом. Огоновскій. Граматика руского языка. Львовъ, 1889 г.: языкъ, шкôлъ, корЂнь, милый, питанє, теперішній, безличнû, хôдъ, повный, кôлкôсть, посЂдальный, мЂсце.

Смаль-Стоцкій. Руска граматика. Львовъ, 1893 г.: современное правописаніе.











Див. також:
Український правопис. Київ, 2015.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.