Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна






Андрій Римша




КОТОРОГО СЯ МЕСЯЦА ШТО ЗА СТАРЫХ ВЕКОВ ДЂЄЛО КОРОТКОЄ ОПИСАНІЄ [ХРОНОЛОГІЯ]


Месяца сентебра, по-гебрейску єлю́ль, просто врéсень.

Двадъцать четвéртого дня мЂсяца сенътебрà

дорóблен Єросоли́м, стáлася рéч добрà.


Месяца октовріа, по-гебрейску тышри, прóсто паздерник.

Арха з Нóим на горе стáнула на суши,

другій потóп не бýдет, тáкъ нам пи́смо туши.

Октоврія 17 дня.


Месяца ноемврія, по-гебрейску маргеусам, просто грудень.

Жидом свято устáвил тут царь Єровоáм,

мы о свои не дбáєм, не велми ж добро нам.

Ноéмврія 15 дня.


Месяца декавріа, по-гебрéйску хашлеу, просто просинець.

В том мЂсяцы Ісус Христос народи́лся нам,

не хто иный, тот избáвил души наши сам.

Декаврія 25 дня.


Месяца генуара, по-гебрейску тебет, просто стычень.

[Ч]ужозéмъскіє мудръцы Христа привитáли,

злáто, лáдан и ми́ру, яко пáну, дали.

Генуара 6 дня.


Месяца февраля, по-гебрейску себат, просто лютый.

Смотрѝ, якъ то голубка Ноаху служи́ла,

мы-сь о бога не дбаєм, только б злость плужила.

Февраля 18 дня.


Месяца марта, по-гебрейску адар, просто марець.

Въ том месецы господа жиды крижовáли,

собЂ ли́хо, нам добро тым паном з’єднали.

Марта 25 дня.


Месяца априля, по-гебрейску нисан, просто кветень.

Жи́дове сухо прошлѝ Чирвòноє море,

корми́л их бог на пущи, не было им горе.

Априля 14 дня.


Месяца мая, по-гебрейску ія́р, просто мáй.

Нóй арху готуєт божим повелéнієм,

абы въ потóп не зги́нул з своим поколеньєм.

Мая 10 дня.


Месяца ію́ня, по-гебрейску сыван, просто чьíрвець.

Ужо вóды въсих тóпять, Ноах въ корáбль вошóл,

знáть, иж богу кланялъся, про то ласку знашóл.

Іюня 27 дня.


Месяца ію́ля, по-гебрейску тамуз, просто липець.

Мойсій поби́л табли́цы зъ приказáньєм божим,

a мьì грешим, што часок, ни ся страхом трвожим.

Іюля 17 дня.


Месяца áвгуста, по-гебрейску аов либо ав, просто серпень.

Въ тóм месецы Аарóн умер, божій єрéй,

того собЂ на приклáд тьì, попе, завжды мей.

Августа 1 дня.


Друковано 5 дня мáя, року 1581, въ Острозє.

Писáньє Андрéя Рымши.




Див. фототипію










НА ГЕРБ ЯСНЕВЕЛЬМОЖНОГО ПАНА, ПАНА ОСТАФЕЯ ВОЛОВИЧА, ПАНА ВИЛЕНСКОГО И ПРОЧИХ


Што д†стрЂлы, што врубы, что лелеи значать,

то вси люди мудрыє вельми горазд бачать,

Которых зацный тот дом за герб уживаєт,

вЂр мнЂ, иж тамъ господу цнота свою маєт.












НА ПРЕСЛАВНЫЄ А СТАРОВЕЧНЫЄ КЛЕЙНОТЫ, ИЛИ ГЕРБЫ ЯСНЕВЕЛМОЖНОГО ПАНА, ПАНА ЛВА САПЂГИ, ПОДКАНЦЛЕРЕГО ВЕЛИКАГО КНЯЗСТВА ЛИТОВСКОГО, СЛОНИМСКОГО, МЯДЕЛСКОГО, МАРКОВСКОГО И ПРОЧИХ СТАРОСТЫ ЕПИКГРАМА



Въсе можем своим оком лацно обачыти,

Долъжыню и шырокость шнуром назначити.

И чоловєка можем познати по твары,

Єсли в собє не маєт лишнеє привары.

Але где цнота собє обрала осєлость,

Тамъ ростроп єсть до всего и мужьская смєлость,

Которая зацныє завжды домы буди

І клейноты розъдаєт, тыми слынуть люди.

Бо такиє николи зъ света не изъходєть,

Але один по другом въ веки славу плодєть.

Хочеш же ся присмотреть геръбом праве значным,

Зараз можеш познати, иж суть в дому зацным.

Зъдавна славных Сапєгов, тыє зъ предков своих

Заквитывали въ цнотах, знат въ лилиях троих,

При которих зъ оружъєм, конъны воин стоить,

Знаком того, иж ся зъ них ни один не боить

Служить своим сподарєм, ку кождой потребє,

Не литуючи скарбов, ни самого себе.

Къ тому видиш, якъ въ локоть постренна рука,

Видиш, иж въ скрозь изъ туга з пострелного лука

Таки пострел никого дома не потъкаєт,

Одно хто поганьскиє полъки розъриваєт.

Въ тых же геръбєх посредку єсть стрела зъ крестами

Двема, а третій блиско, осажон лунами.

Тыє знаком, иж они болш для хрестиянства

Клали здоровьє своє, не смотречы паньства.

Смотри ж выше, узриш там над гельмом коруну,

Которая даєт знать, иж тамъ бог фортуну

И цноту зъ сильным мужъством сполне коронує,

Чого у них ани моль, ни ржа не попсуєт.

Живете ж, Сапєгове, вси въ многиє лета,

Ваша слава слыт будеть, покуль станеть света,

Подавайте ж потомъком, што маєте зъ предъков,

Вежеи ваших цных справ весь свет полон светъков.











НА ГЕРБЫ ЯСНЕ ВЕЛЬМОЖНОГО ПАНА, ПАНА ТЕОДОРА СКУМИНА, ВОЄВОДЫ НОВГОРОДСКОГО. ЕПИКГРАММА


Не простым людєм гербы зъ неба посылають,

Яковый Скуминове въ своим дому мають.

Якъ звезда над луною хорошо ся блищить

А светла месечного бынамней не нищыть,

Такъ обоє свЂтяться, ровъно окромъ хмары,

Якъ слава у Скуминов маєт свои дары.

Бо нимъ далей, тымъ ясней въ славу ся подносять,

Урадами зацными под небо выносять.

Мог бы въместо месеца сонцо тамъ отдати

И въсе небо зъ знаменми до него придати,

Бо такъ тот дом Скуминов въ Литве ясне слынеть

И будет завъжды слынуть, поки свет не минет.

Смотри ж, якъ реки текуть, а все три зъгодливе,

Вер, иж было где смотреть а непохлебливе,

Бо не по одной реце плавал из делами,

Служечы господару розумом, силами,

Не чужому, своєму, и отчызнє милой,

Трафлаючи недруга по шыи отылой.

Тот герб здавна въ єго дом зъ матки назначоно,

Бо такиє прыметы у нем обачоно,

Иж водныє послуги мел отправовати,

Тым ся господарови и въсим подобати.

K тому єще два гербы видиш быть на споде.

Тых достали предкове єго, на свободє

Будучи, а цнотою оных доставали,

Вєру зъ мужством отчизнє своєй заховали.

Вєр ми, гербов не дають въ дому седящому,

Але зъ татарми въ полю часто гулящому

Не зъ голою рукою, зъ шаблею острою,

Завжды будучы готов до смертного бою.

Жыви ж зъ тыми гербами, ты, зацный Скумине,

А буяй въ своєй славє навєки и нынє.









ПРИМІТКИ



Андрій Римша

Андрій Римша, білорус, народився в селі Пеньчині біля Новогрудка в шляхетській родині близько 1550 року, помер після 1595 року. Де вчився, невідомо; знав латинську мову, переклав з останньої на польську великий твір паломника до Єрусалима Анзельма Поляка «Terre sancte et urbis Hierusalem de scripcio fratris Anselmi ordinis Minorum de observantia» (Краків, 1512; 1517; 1519) під заголовком «Chronographia, albo topographia, to jest osobliwe a okolne opisanie ziemie swientej...» (Вільно, 1595). Цю працю в XVII ст. було перекладено в Москві російською мовою. А. Римша служив при дзорах литовсько-білоруських магнатів — спершу Миколая Радзівілла (Сирітки), а потім — Христофора Радзівілла. Мав зв’язки з острозькою школою. Брав участь у воєнних походах. З 1585 р. жив у Вільні. Видавав свої твори в друкарні Мамоничів.


Которого ся месяца што за старых веков дЂєло короткоє описаніє. [Хронологія]. Острог, 1581, 1 арк. Примірник цієї листівки зберігається у ДПБ РРФСР (див.: Ундольский. М., 1871, № 89; Быкова, Л., 1973, № 3).

Публікації: Каратаев, Спб., 1883, № 103, с. 217 — 219; Пташицкий С. Л. Сборник снимков с славяно-русских старопечатных изданий. Ч. 1. Спб., 1895, табл. XXI — XXII; Перетц В. Н. Малорусские вирши и песни в записях XVI — XVIII вв. — Известия отделения русского языка и словесности императорской Академии наук. Т. 4. 1899, с. 875; Перетц В. Н., т. 1, ч. 1, Спб., 1900, с. 70 — 71; Карский Е. Ф. Белоруссы. Т. 3. Ч. 2. (Старая западнорусская письменность). Пг., 1921, с. 128 — 129; Коршунаў. Мінск, 1959, с. 327 — 328; Запаско Я. Мистецька спадщина Івана Федорова. Львів, 1974, с. 33, 36 (фототипія).

Подається за першодруком, ДПБ РРФСР, 1.2.3.


На герб ясне вельможного пана пана Остафея Воловича, пана виленского, и прочих. У кн.: Генадия патриарха Константинопольского, по наречению Сколяриса, диалог, или само друга розмова. Вільно, друкарня Мамоничів, 1585, арк. 2. Підпис: А. Р. (див.: Ундольский, М., 1848, с. VII і № 35; показано: «в Остроге, 1583 г.», Максимович М. А., Временник Московского общества истории и древностей российских, 1849, кн. 1, отд. III, с. 6 («в Остроге, 1583 г.»); Сахаров, Спб., 1849, № 75; Ундольский. М., 1871, № 98; Каратаев, Спб., 1883, № 112).

Публікації: Памятники полемической литературы в Западной Руси. Кн. 1. Спб., 1878, с. 21, прим. (Русская историческая библиотека. Т. 4);

Перетц В. H. Малорусские вирши и песни в записях XVI — XVIII вв. — Известия отделения русского языка и словесности императорской Академии наук. Т. 4, 1899, с. 875 — 881; Перетц, т. 1, ч. 1, Спб., 1900, с. 72; Коршунаў, Мінск.

Подається за першодруком.


На преславные а старовЂчные клейноты, или гербы ясневелможного пана, пана Лва СапЂги, подканцлерего Великого князства Литовского, Слонимского, Мяделского, Марковского и прочих старосты. Епикграма. У кн.: Статут Великого княжества Литовскаго. Вільно, друкарня Мамоничів, 1588. Епіграму вміщено на звороті п’ятого ненумерованого аркуша при гербі Лева Сапіги. Підпис: Анъдрей Рымъша (див.: Ундольский. М., 1871, № 103; Каратаев, Спб., 1883, № 117; Свєнціцький, Жовква, 1908, № 582; Петров, Бирюк, Золотарь, Киев, 1958, № 28; Зернова А. С. Типография Мамоничей в Вильно XVIII века. — У зб.: Книга. Т. 1. М., 1959, № 11; Голенченко, Минск, 1961 № 21; Рауделюнас, 1966, № 8 — 11; Лукьяненко, I, Л., 1973, № 18; Максименко, Львів, 1975, № 755).

Публікації: Перетц, т. 1, ч. 1, Спб., 1900, с. 73 — 74; Коршунаў, Мінск, 1959, с. 328 — 329.

Подається за першодруком, ЦНБ АН УРСР.


На гербы ясне велможного пана, пана Теодора Скумина, воєводы новогородского, епикграмма. У кн.: Апостол, Вільно, 1591, арк. 2. Підпис: А. Р., литвин (див.: Ундольский, М., 1871, № 103; Каратаев, Спб., 1883, № 126; Свєнціцький, Жовква, 1908, № 21; Зернова А. С. Типография Мамоничей в Вильне XVII века. — У зб.: Книга. Т. 1. М., 1959, № 13; Голенченко, Минск, 1961, № 23; Лукьяненко, I, Л., 1973, № 20; Максименко Львів 1975 № 756).

Публікації: Перетц, т. 1, ч. 1, Спб., 1900, с. 74 — 75; Коршунаў, Мінск, 1959, с. 329 — 330.

Подається за першодруком, ДБЛ.













Додаток. Витяг з книги: Я.Запаско. Мистецька спадщина Івана Федорова. Л., 1974. — С. 32, 36.


Хронологія Андрія Римші — п'яте острозьке видання Івана Федорова. Це невеличка двоаркушева листівка, (текст вміщено на внутрішніх сторінках), випущена в світ 5 травня 1581 р. в Острозі. Підпису друкаря під листівкою немає, але з огляду на те, що вона вийшла раніше Біблії — наступного видання Федорова — і видрукована його друкарськими матеріалами, її належність першодрукареві не викликає сумніву.

Хронологія — своєрідний календар, що його склав відомий поет кінця XVI ст. Андрій Римша. Тут подано латинські, єврейські та слов'янські (в основному українські) назви 12 місяців, а в коротких дворядкових віршах, написаних тодішньою українською книжковою мовою, повідомлено про найважливіші біблійні події, які відбулися в ці місяці. Листівка складена двома шрифтами — московським (№ 1) і острозьким більшого розміру (№ 2), її формат — в аркуш. Сторінки мають: перша — 36 рядків, друга — 26 рядків тексту і три рядки колофону. Прикраси — одна комбінована кінцівка, складена і видрукована з ксилографічної дошки, використаної з попередніх видань (№ 153), і двох виливних мотивів — розеток і головки херувима (подібну композицію див. під № 180).

Листівка збереглась лише в одному примірнику. Цей рідкісний друк є в Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (№ 1, 2, 3).












Див. також:

АНДРІЙ РИМША. Українська література XIV-XVI ст.

Андрій Римша. Хронологія. Хрестоматія давньої української літератури О.Білецького.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.