Попередня     Головна     Наступна

Даміан Наливайко

ЛЯМЕНТ ДОМУ КНЯЖАТ ОСТРОЗСКИХ НАД ЗЕШЛЫМ C ТОГО СВЂТА ЯСНЕ ОСВЕЦОНЫМ КНЯЖАТЕМ АЛЕКСАНДРОМ КОНЪСТАНЪТИНОВИЧОМ КНЯЖАТЕМ ОСТРОЗСКИМ, ВОЄВОДОЮ ВОЛЫНЬСКИМ

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

НЂкгды юж не освЂтить ани головы твоєѝ волос,

не будет тыж услышан в ушах моѝх твой голос,

АнЂ ся очи мои утЂшать, смотрячи на твою твар,

ох, нендзная, яких дочекаламся смутных хмар.

Жадная година, бы теж найсвЂтлЂйшая, не здасть ми ся быти ясна,

юж бовЂм свЂча всЂх потЂх моих на вЂки згасла.

За нещаслившую себе на свЂтЂ надъ инших маю,

и жадноє вдовы в таком жалю не знаю,

Которая бы разом оплаковала и своє вдовъство,

и дЂток своѝх малых жалостноє сиротъство.

Леч, иж бог вдовам обронцею, а сиротам отцем кажет себе звати,

позволилам себе въ оборону, a дЂтки въ опеку єму офЂровати.

Отъ небожчика до жоны

Жалостная матко, якими бым тя мЂл тЂшити словами,

видячи тя, нещасливую межи бЂлыми головами.

Былась ми малжонкою, а тепер єстесь вдова,

несподЂваный то у тебе титул — тыє смутныє слова.

Тымъ тя тЂшу, жемъ нЂкгды безъ волЂ твоєє нЂчого не справовал,

и, абысь в покою по мнЂ зостала, туюмъ ти дорогу торовал.

До того тЂшся потомками, при тобЂ зосталыми,

в тых мене обачиш, бо не будуть такъ оспалыми,

Абы обычаєв моих в собЂ выображати не мЂли,

а хоть бы тыжъ сами того не хотЂли альбо не умЂли,

Теды самая натура то в них справить и покажет,

и, ижь то суть сынове мои, значне то в них окажет.

Тымъ ся тЂш, жемь по смерьти в особЂ сынов моих зостал,

и єсли мя кто за живота видЂти на свЂтЂ не застал,

Нехай же мя в живых зверьцадлах сынох моих бачить,

а, ласкаве на их малый взрост позрЂвши, спомянути мя не забачить.

До товарышов

Вас, товарышов своих, прошу, ласкаве мя споминайте,

а єсли бым кому здался неправ, мудре розезнайте.

Єслим то учинил умыслъне цили за данєм причины,

нехай же тую вину не я отношу, але кто иный.

Єсли бы теж и умыслъне яко ж мусЂло то быти,

не єсть то див в такъ великих справах поблудити.

Все то милость ваша пріятельская перебачити может.

бо гнЂв держати и вам то самым нЂчого не поможет.

А подобно жаден не может догодити всЂх людій воли,

бы теж хотЂл быти и добрым и злым к воли.

От отца до сынов

До вас, сынов моих, по мнЂ на свЂтЂ позосталых,

оборочаю реч, наслЂдуйте продков своих, въ вЂрє сталых.

Зоставую вам отчизну вашу всю в цЂлости,

которой обороньцами и дЂдичами будьте въ смЂлости.

СлужЂте речи посполитой потужне a вЂрне,

живот скромный ведучи́, ховаючися помЂрне.

Мене мЂйте прикладом и моє прудкоє розстанє,

бом, власне, якъ презъ сон был, который приносить спане.

Прото, єсли который з вас пащеки тоє смерти прескочить,

a напóтым, доросши лЂт, въ свЂтЂ кохатися схочет,

Памятайте ся, абысте єго заживали бачне,

стан ваш княжацкий учтивостью оздобячи значне.

Бо которая роскош тутъ на свЂтЂ человЂку смакуєт,

тая ся по смерти в горкость прикрую опакуєт.

Памятайте, же сте c княжат руских острозских вышли,

их вЂру, дЂльность и набожность мЂйте на мысли.

Вами хочу похвалитися перед маєстатом

божим, кгды з вас жаден не будет апостатом.

Отъ вЂры кгрецкоє апостольскоє церкви въсточноє,

дому нашему и славным продком нашим пожиточноє.

Продкове бовЂм ваши, кгды вЂру, якъ тарч, держали,

непріятели дому ихъ завше предъ ними дрыжали.

Тою были славни, тою маєгности набыли́,

которую, чого, боже, уховай, єсли бысте позбыли́,

Тогды памятайте моє слово, же з вЂрою сполечне

утратите учтивость, маєтность и здоровє конечне,

Леч, абы презъ сталость вЂры ваших княжацких станов

дом наш и я з ним доброю славою зъ мертвых повстанув.

До cлуг

Слуги мои вЂрныє, которыє сте ми за живота служили,

єсли сполечне зо мною альбо для мене праци сте зажили.

Пéвенем, же моє постановенє, абы зараз плачено,

и по моєй смерти в дому моєм не будет трачено.

То мя тЂшить, жем заслугы не завюл нЂкому,

кто єдно кольвек служил моєму дому.

До всЂх посполите

Народе христіяньскій, межи которым слынул,

поневаж, же юж вЂк мой от мене уплынул,

И свЂт тот цудный въ окомгненюм минул

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

голый мой титул тылко межи вами зостал,

Зоставилем вам по собЂ подобных собЂ чтыри лЂторостъки,

c коренє дому моєго, c тЂла и кръве моєє выростки.

Тыє о мнЂ посвЂдчати будуть, жем колись на свЂтЂ был,

мало на нюм побывавши, врыхлЂм єго и позбыл.

ВсЂх вас сполечне христіян прошу споминате мя,

Александром мя звано, вшак вЂдаєте моє имя́.

Поки свЂт тот стоить, и поки народ рускій тръвати будет,

вшелякого стану чоловЂк, прошу, нехай мя не забудет.

О том, по ком тот ламент

Єслисмо слыхали того пана зацность и славу,

вЂдаймо тыж єго и святобливую справу.

Которого бог сам был взбудил на сесь час кгвалтовный,

умЂл себе и всЂх при собЂ боронити, якъ клейнот коштовный,

Двигал речи посполитоє справы знамените,

и що вЂрному слузЂ боже . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . рати леч ся всЂ разбЂгнуть.

Прожнось ся теды, отче мой, плачучи, надо мною струдил,

а вшакесь мя на тот свЂт не безсмертного породил.

А ижем ся уродил, тедым был єще винен и умерети́,

бо ми того не доставало, отъ чегом ся не мог отперети.

Протом, иж натуры чоловЂчеє прирожоный бЂг,

якъ в пороженью, такъ въ отхоженью зъ свЂта прудко перебЂг.

Смерть бовЂм кождому з нас долг єсть, а не неволя,

не припадок страфунку, леч божая воля.

Ксюнже Януш до брата

Вшелякоє тЂло своєму члонку помогаєт терпЂти болю,

прото и я чинити мушу серца моєго волю.

Которая, яким ми быти кажет, таким мушу,

бы наветь зъ жалю отстрадати здоровьє и душу.

Кгды ж ми нинЂ члонок, кровью споєный моєго тЂла,

смерть окрутная роздЂлила, якъ сама хотЂла.

Крывавоє серце такими ж слезами плакати ми кажет,

а снать отъ того болю аж до смерти не уляжет.

Що ж я, жалостный, в раненом серци за розмову знайду,

зо всЂх мя сторон нещастьє обточило, гдє єдно кольвек пойду.

В бЂдах уродилемся, с которых иле кроть выбрънути хочу,

и нЂкгды не могу, подобно ся в них скончу.

Нещастьє великоє, котороє ся усадило на мя,

чуло тя серце моє, знаючи твоєго гербу знамя.

Скоро бым єдно хотЂл тебе и твоєго страху позбыти

и, вытхнувши отъ болю, серцем и умыслом тя забыти.

Али внеть новинами затръвожиш моєго серца силы,

которых тяжкость ледво смыслы серца моєго зносили.

Учинивши бовЂм з вЂку моєго всего день єдін,

в котором мЂлем только перемЂн, или в день годин.

Споранку бовЂм вЂку моєго ламент чинилем по брату,

в полудню по малжонцЂ своєй, розумЂючи, же то юж рату

Остатнюю отдалем по своих милых пріятелєх смерти...

ВЂРШЫ, АБО СТИХИ, ДО ТОГО, ШТО ЧИТАЛ, КОТОРЫМ КРАЄГРАНЕСИЄ СИЦЕВО: «ХРАНИСЯ ИТАЛИЯН»

Хронологію старую прочитаючи,

розумЂти не трудно, писмо умЂючи,

Анатолинская церков, яко статечне

на ХристЂ фундованую вЂру сполечне

Изъ сынами своими неотмЂнне держить,

co Христом-господем збираючи, не грЂшить.

Якось тут въ тых «ВопросЂх и отвЂтЂх» читал,

и недармом на пятдесят главизн росписал,

Тиранского шаленства абым тя свободил,

абысь з двЂма пятдесятниками не згорЂл.

Людскіє упорности огнем попаляєт,

Ілия третєго дня покоры спасаєт.

A ты православія мужайся, народе,

небесный цар завше съ тобою єст и буде!

НА ГЕРБ ЯСНЕ ОСВЕЦОНОГО КНЯЖАТИ КОСТЕНТИНА КОСТЕНТИНОВИЧА, КНЯЖАТИ ОСТРОЗСКАГО

Крест гербом тому належить, кто рыцером єст дознаный,

Царю Костенътину за звЂтязство въ гербЂ єст приданый.

Не для того, иж был славный, имЂл широкоє панъство,

Леч, иж ним звЂтяжал противных и опустил поганство.

ЗвЂздами был єму написаный на высоком небЂ.

Тоє дом Острозских троє в своєм слушне маєт гербЂ.

Крест, звЂзды и мЂсяць, иж єст и телесне, и духовне,

ЗвЂтяжца тых обоих непріятелій невымовне.

Узброєный рыцеру, з голым мечем, готовый до бою,

Абы отчизна и реч посполитая была въ покою,

На прудком кони c копЂєю и з мечем стоиш в гербЂ,

Такъ тя видано пред тым в полю, кóждый то носить ве лбЂ.

Для тых теды двох причин того меча уживай,

Домовых звад утЂкай, приватных кривд занедбай.

Ово згола: альбо ты звЂтяж, альбо сам умри смЂле

За реч посполитую, абы тя споминано миле.

* * *

Кресте, господствуяй днесь во всем мирЂ

тобою христіане сіяють въ вЂрЂ,

Тя знаменіє имуть моръстіи пловци

на кораблєх своих, и рыбныє ловци,

Внегда себе низпущають въ глубину,

воини же тебе токмо ймуть вину

Спасенія своєго въ брáнєх зЂлных,

и аз тя молю въ временах раздЂльных,

Єгда от мира сего и тЂлеси моєго изыйду,

тогда съпутник ми буди, да, идеже желаю, дойду,

Въ жилища мя небесная съ святыми ти всели

и вЂчных благ причастієм душу мою възвесели.

НА ГЕРБ ЯСНЕ ОСВЕЦОНЫХ ИХ МИЛОСТИ КНЯЖАТ ОСТРОЗСКИХ

На крест въ гербЂ

О крест пред тым вЂрных забивано,

къгды в их серцах вЂры добывано.

А кто вытръвал при вЂрЂ въ сталости,

крест потомком доховал в цалости.

Тым ся здавна Острозъских дом хвалить,

моцно стоить, инъшій ся кто валить.

То герб продъков єго стародавных,

Влодимера и потомков славных.

О том, што на кони

Тут Георгій змію убиваєт,

обронъцею бога тот дом маєт,

Кгды звЂтязъства святых въ гербЂ носить,

на обронЂ божой маєт досыть.

На мЂcяць и звЂзды

МЂсяць, звЂзды на небЂ сличныє,

такъ въ том дому цноты обличныє,

Которыми яснЂй солнца свЂтить,

а звлаща, къгды на вЂрЂ их клЂтить.

* * *

Лист той въ ЄгиптЂ авсонски начертаный,

руским языком въ сарматєх дарованый

Борецьким, наддер Апольлови коханым

и въ Парнасъсє на лонє муз выхованым.

НА ГЕРБ ЯСНЕ ОСВЕЦОНЫХ ИХ МИЛОСТИ КНЯЖАТ ОСТРОЗЪСКИХ

Гéрб кóждый цнóты дóму выражáєт,

звлáща, кгдьí ся в чом бог не ображáєт

На кони рьíцер з мечéм значить мезъство,

а крест, мЂ́сяць и звЂзды — набожéнство.

То обóє въ тóм дому кóждый бáчить,

Мýдрый признаєт, глýпый — яко рáчить.

ПРОЗЬБА ЧИТЕЛНИКОВА О ЧАС

Часе дорогій, часе непереплачоный,

назбыть скупою вагою мнЂ узычоный,

БыстрЂй над морскій корабль живот мой провадиш,

нЂгде для спочиненья з нами не завадиш.

Власне, якъ которыє в днЂ корабля лежать,

здасться им, же въ нем стоять, кгды найпрудше бЂжать.

В окомъгненю мя провадить вЂк мой къ старости,

анЂ ся розбачити могу в той малости.

Пядію бо вЂм (а правдиве) змЂреный вЂк,

Давыд-пророк до бога рек, маєт чоловЂк.

Не смЂю тя откладати на вЂк потомный,

бом тебе не певен, яко чловє́к уломный.

Даруй ми то прочитати и учинити,

о що бы мя тамъ юж не могли обвинити.

Узыч до поправы живота якого дня,

поки не згасла вЂку моєго походня.

Єсли ми не сфолькгуєш, певне мя стратиш,

и юж мя там и тисячею лЂт не заплатиш.

ДО ТОГО, КТО ДОБРАГО СУМНЂНЯ

Чителникови ласкавому,

тот лист належить звлаща тому,

У которого осумненьє

и найменъшеє провиненьє,

Раз тылько тъкнувши, поправуєт,

страшить, фрасуєт и строфуєт.

Неписаноє бо вЂм писмо,

сумнЂньє, дал бог, в нем абысмо

Читали завше своє справы,

тут ся судили без забавы.

Судья сумнЂньє нефальшивый,

на намнЂй злого запальчивый.

СумнЂньє — чистець в чоловЂка,

слухаєт личбы з всего вЂка.

Не будеш сужен, злости не мЂй,

А єслись винен, прЂти не смЂй.

И найменъшій грЂх тут поправуй,

на всемирный суд не зоставуй,

Бо єсли ся там грЂх найдет въ тобЂ,

то сам зостанеш неправ собЂ.

ДО ТОГО Ж ЧИТЕЛНИКА

Вшелякій отець, которому даруєт

бог сына и оного тут зоставуєт

На свЂтЂ по собЂ славы въ размноженьє,

роду нового любъ старого на възбуженьє,

ВЂдай, же то запевне, мовлю до тебе,

же въ нюм зоставуєш самого себе.

Якъ сады, которых овоц уживають,

кгды ся старЂють, другіє з них вставають,

Предся ж подобныє подобного родять,

такъ въ бытности и въ зацности не сходять,

Такъ и люде, которыє уступують

съ того свЂта, а другіє наступують,

Єдньí въ других влевають цнот доброволность,

кгды ж не з натуры, але съ цвиченья годность.

Що учинил и оный монарха давный,

Василій Мацедон, цесар кгрецкій славный,

Зоставуючи сына, Льва реченого,

царем по собЂ царства предъреченого,

По многих цвиченях укороновавши,

а напрод цнотами єго ударовавши,

На остаток тот тестамент зоставуєт,

чим єго по своєй смерти направуєт.

Въ що везрЂти, єслись отець, не лЂнуйся,

чужую престрогу маючи, варуйся,

Абысь прикладом людей побожных ходил

въ выхованью дЂток, єслись их сплодил.

Живучи побожне, зоставуй им цноты,

бо, що отець чинить, то и сын з охоты,

Єслись теж сын, позволь тым отца почтити,

бо не можеш инъшим себе ушляхтити,

Тылько продков своих цнот наслЂдованьєм

и оным въ обычаєх приподобаньєм.

И, абы на ганьбу родичов не жити,

лЂпше, мовить писмо, без потомков быти,

Анижли потомство зоставити въ злостєх,

бо и памятка згинет и покой въ костєх.

Кто злому сыну маєтность зоставуєт,

и сам гинет, и єго въ злоє вправуєт.

Слышалем (Григорій рек), же ся спирали

два млоденци и то собЂ задавали:

Єдин мовил, жесь зъ злого отца спложоный,

а я съ побожного єстем урожоный.

Добрый рек, милуючи зъ цнотою згоду:

«мнЂ мой род ганьба, а ты — своєму роду».

Вам, шляхтам, которыє маєте сыны,

абысте за них не поносили вины,

УмЂй зъ дитинства вправити єго въ цвЂченьє,

сам будь єму прикладом и наученьєм,

Абы, єслись добрый, твоя, яко звыкла,

слава въ нем квитнула и нЂкгды не зникла,

Єслись теж злый, абы сын, твоим стараньєм,

зоставши по тобЂ, божим поволаньєм

Всю неславу продков цнотами загладил

и то все направил, щось ты был завадил.

Єслись сын, наслЂдуй же добраго отца,

єслись отець, паси ж, бо то твоя овца.

Не мнЂмай, абы кролюм тылко належал

тот лист, але и тобЂ, єслись одержал

Якоє кольвек преложенство и звЂръхность,

кто вЂрен въ малом, и въ многом маєт вЂрность.

Не кролем єстесь предся, паном подданых,

десяти навет, под твою звЂрхность отданых,

И тыє справедливого преложеньства

надъ собою потребують безъ окрутенъства.

ПРИМІТКИ

Даміан Наливайко

Даміан (Дем’ян) Наливайко (час народження невідомий) походив із міщанського ремісничого роду. За переказами, батько його — кушнір із міста гусятина на Тернопільщині. Освіту набув у острозькій школі. Брав участь в антифеодальному селянсько-козацькому повстанні 1594 — 1596 років, яке очолював його брат Северин. Був настоятелем церкви святого Миколая в Острозі. Даміан Наливайко — авторитетний діяч острозького гуртка, учасник Брестського православного антиуніатського собору 1596 р., співробітник Острозької та дерманської друкарень, редактор, перекладач, автор передмов та віршів. Помер 1627 р. Даміан Наливайко — автор передмов та післямов до виданих у Дермані книжок. Це дозволяє припускати, що він був автором і віршів у них.

Лямент дому княжат Острозских над зешлым с того свЂта ясне освецоным княжатем Алексанъдром Конъстантиновичем княжатем Острозским, воєводою волыньским. [Острог чи Дермань]. В року 1603-м мєсяца декавріа 2 дня. 8°. Примірник цієї книжки зберігається у Болгарії, в Народній бібліотеці імені Кирила і Мефодія (Софія), конволют № 209. Примірник дефектний — бракує початку (після титульного аркуша), кінця і кількох аркушів у середині (див.: Максименко, Львів, 1975, № 201). Ф. П. Максименко визначає місцем його видання Дермань. Якщо це так, то імовірність того, що автором «Ляменту» є Даміан Наливайко, зростає.

Публікації: Соболевский А. И. Две библиографические редкости. — Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. 1898, № 12. Отд. 2, прибавл., с. 12 — 18. Тут подано і докладний опис конволюта, куди входять українсько-білоруські та польські видання. О. І. Соболевський зауважує, що автором «Ляменту», найімовірніше, був хтось із учителів острозької школи.

Подається за ксерокопією першодруку, люб’язно надісланою Народною бібліотекою ім. Кирила і Мефодія.

ВЂршы, або стихи до того, што читал, которым краєгранесиє сицево: «Хранися италиян». У рукописному полемічному творі «Вопросы и отвЂты православному зъ папежником», написаному, очевидно, у Дерманському монастирі 1603 р. Акровірш. Рукопис належав Московській синодальній бібліотеці (див.: Горский и Невоструев. Т. 3. М., 1859, с. 327 — 329, № 271), тепер зберігається у ДІМ, Синодальне зібрання, № 80370.

Рукопис датується на підставі такого місця (арк. 73): «...Не єст тайно всЂм нам, же от того часу, яко ся тая надслабЂлая поправа календара через 13-го Григорія стала, уже килка крот обходили єсте пасху впереди жидов чотирма недЂлями, а от нас пятма, и килка крот посполу зъ жидами. А то и тепер року того 603 (1603) обходити будете, над звычай и постановенє церковноє, мЂсяца остатнєго зимнего, который отъ збываючих дней лунЂ за три лЂта уростаєт, называєм єго прибылым тринадцатым мЂсяцем». За розрахунками О. В. Горського, в 1603 р. православні святкували Великдень 24 квітня за старим стилем, а католики 20 березня (див.: Горский и Невоструев. Т. 3, с. 327 — 329, а також ППЛ, кн. 2. Спб., 1882, стлб. 1 — 2, прим. 1).

Цей рукопис свого часу був у руках Димитрія Туптала, про що свідчить його власноручна помітка всередині оправи: «О вЂрЂ Ростов. арх. Димитріа» (див.: Горский и Нєвоструев. Т. 3, с. 327 — 329).

Публікації: ППЛ, кн. 2. Спб., 1882, стлб. 1 — 2; Коршунай, Мінск, 1959, с. 331 — 332.

Подається за першою публікацією.

На герб ясне освецоного княжати Костентина Костентиновича, княжати Острозскаго. У кн.: Октаик, сирЂч Осмогласник... Дермань, 1604, тит. арк. зв. (див.: Ундольский, М., 1871, № 154; Каратаев, Спб., 1883, № 176; Свєнціцький, Жовква, 1908, № 135; Петров, Бирюк, Золотарь, К., 1958, № 44; Максименко, Львів, 1975, № 202).

Публікації: Перетц, т. 1, ч. 2. Спб., 1900, с. 141. Подається за першодруком, ЦНБ АН УРСР.

«Кресте, господствуяй днесь во всем мирЂ...». У кн.: Октаик, сирЂч Осмогласник... Дермань, 1604, арк. 2 (див. попередню примітку). Публікації: Перетц, т. 1, ч. 2, Спб., 1900, с. 142. Подається за першодруком.

На герб ясне освецоных их милости княжат Острозских. (На крест в гербЂ; О том, што на кони; На мЂсяць и звЂзды). У кн.: Лист Мелетія, святЂйшаго патріархи александрійскаго, до велебнаго єпископа Ипатія ПотЂя... Дермань, 1605, тит. арк. зв. і наст. арк. (див.: Ундольский, М., 1871, № 160; Каратаев, Спб., 1883, № 178; Свєнціцький, Жовква, 1908, № 491; Максименко, Львів, 1975, № 203).

Публікації: Перетц, т. 1, ч. 2, Спб., 1900, с. 142 — 143. Подається за першодруком, ЛДМУМ.

«Лист той въ ЄгиптЂ авсонски начертанный...». У кн.: Лист Мелетія, святЂйшаго патріархи александрійскаго, до велебнаго єпископа Ипатія ПотЂя... Дермань, 1605, ост. арк. (див. попередню примітку).

Публікації: Каратаев, Спб., 1883, № 178; Перетц, т. 1, ч. 2, Спб., 1900, с. 143.

Подається за першодруком, той самий примірник.

На герб ясне освецоных их милости княжат Острозских. У кн.: ЛЂкарство на оспалый умысл чоловЂчій, а особливе на затвердЂлыє сердца людскіє, заведеныє свЂтом альбо якими грЂхами. Божественнаго Іоанна Златоустаго до Θеодора-мниха, а в особЂ его до кождого человЂка, кто в яком кольвек єст грЂху. З друкарнЂ Острозкоє, року от рождества Христова 1607, мЂсяца іюля 29 дня выдано єст, тит. арк. зв. (див.: Ундольский, М., 1871, № 170; Каратаев, Спб., 1883, № 190; Свєнціцький, Жовква, 1908, № 467; Петров, Бирюк, Золотарь, Киев, 1958, № 50; Быкова, Л., 1973, № 20; Максименко, Львів, 1975, № 198).

Публікації: Перетц, т. 1, ч. 2, Спб., 1900, с. 143.

Подається за першодруком, ДІБ УРСР.

Прозьба чительникова о час. У кн.: ЛЂкарство на оспалый умысл чоловЂчій... Острог, 1607, арк. 2 ненум. (Див. попередню примітку).

Публікації: Перетц, т. 1, ч. 2, Спб., 1900, с. 143 — 144.

Подається за першодруком (див. примітку до вірша «На герб ясне освецоных их милости княжат Острозских»).

До того, кто добраго сумнЂня. У кн.: ЛЂкарство на оспалый умысл чоловЂчій... Острог, 1607, арк. 1 (див. примітку до вірша «На герб ясне освецоных их милости княжат Острозских»).

Публікації: Перетц, т. 1, ч. 2, Спб., 1900, с. 144 — 145.

Подається за першодруком (див. примітку до вірша «На герб ясне освецоных их милости княжат Острозских»).

До того ж чителника. У кн.: ЛЂкарство на оспалый умысл чоловЂчій... Острог, 1607, арк. 180 зв. — 181 зв., останні три ненумеровані сторінки (див. попередні примітки).

Публікації: Перетц, т. 1, ч. 2, Спб., 1900, с. 145 — 146.

Подається за першодруком (див. примітку до вірша «На герб ясне освецоных их милости княжат Острозских»).

---

Див. також:

ДАМІАН НАЛИВАЙКО. Українська література XIV-XVI ст.

ДЕМ’ЯН НАЛИВАЙКО. Українські гуманісти епохи Відродження.

ДЕМ’ЯН НАЛИВАЙКО. Суспільно-політична думка XVI-XVII ст. Переклади.

НАЛИВАЙКО Дем’ян (Даміан). Філософська думка в Україні. Біобібліографічний словник

---

Попередня     Головна     Наступна