Попередня     Головна     Наступна (скорочення у примітках)

ПРИМІТКИ (II) (середина XVII ст.)

У роботі над укладанням книжки упорядники спиралися на доробок, досвід і допомогу своїх попередників та сучасників у справі виявлення та публікації пам’яток української поезії XVII ст., насамперед В. П. Адріанової-Перетц, В. Б. Антоновича, В. І. Аскоченського, M. M. Білозерського, M. C. Возняка, В. М. Гнатюка, С. Т. Голубєва, Я А. Гординського, М. С. Грушевського, М. П. Драгоманова, П. Г. Житецького, Ю. А. Ісіченка, Ф. М. Колесси, В. П. Колосової, П. О. Куліша, О, М. Лазаревського, М. О. Максимовича, С. І. Маслова, О. І. Левицького, Л. Є. Махновця, Ю. А. Мицика, В. П. Науменка, Г. А. Нудьги, Р. А. Омеляшка, В. М. Перетца, М. І. Петрова, П. М. Попова, В. І. Рєзанова, І. С. Свєнціцького, О. І. Соболевського, К. Й. Студинського, М. Ф. Сумцова, Ф. І. Титова, І. Я. Франка, І. П. Чепіги, Ф. Я. Шолома, С. О. Щеглової, В. Г. Щурата, Ю. А. Яворського, В. В. Яременка. Особливо вдячні упорядники за активну творчу співпрацю (за допомогу в доборі та коментуванні віршів із співаників) Р. А. Омеляшку.

Тексти пам’яток україномовної поезії XVII ст. подаються у цьому виданні за першоджерелами — давніми рукописами і друками, а у випадках, коли ці джерела не збереглися або з тих чи інших причин залишилися неприступними для упорядників, — за першопублікаціями.

Вірші об’єднуються в групи відповідно до визначеності авторства (анонімні пам’ятки; твори поетів, імена яких відомі чи з більшою або меншою вірогідністю встановлені); серед анонімних пам’яток вірші групуються за жанрами; окремо виділяються переважно анонімні тексти, збережені в рукописних співаниках, і анонімні ж переклади — поема за новелою Дж. Боккаччо і десять пісень епопеї Т. Тассо. В межах кожної групи публіковані твори розташовуються у хронологічному порядку.

Тексти транслітеруються засобами новітньої східнослов’янської графіки. Давні кириличні літери, відсутні в сучасних східнослов’янських алфавітах, замінюються на відповідні, а саме: «ґ» на «кг», «ıє» на «є», «ξ» на «кс», «ψ» на «пс», «ω» на «о», «оу» та «ук» на «у», «юс малий» на «я», «v» на «и» або «в», але «θ» та «Ђ» (ять) зберігаються з огляду на їхню варіативність у вимові.

Орфографія рукописів та друків, із яких відтворюються публіковані тексти, зберігається з усіма її непослідовностями. Але титла розкриваються; виносні надрядкові літери вносяться в рядок; лігатури розкладаються на складові літери; «ъ» в кінці слів, коли він означає м’якість попереднього приголосного («смерть», «честъ»), замінюється на «ь» («смерть», «честь»), якщо ж він означає твердість попереднього приголосного — опускається; паєрки (надрядкові позначки, що вказують на м’якість чи твердість вимови попередніх приголосних) опускаються, коли паєрок позначає твердість, і замінюється на «ь», коли він означає м’якість. Літеру «ъ» зберігаємо в тих випадках, коли вона відповідає апострофу або зберігає своє давнє звучання — переважно в прийменниках і префіксах. Вживання великих і малих літер та розділових знаків по можливості наближається до сучасних норм. Кириличні літери, що позначають числа, замінюються на відповідні арабські цифри.

Тексти, записані у джерелах латинкою, подаються у кириличній транскрипції. Старопольські та латинські вкраплення відтворюються без змін. Лакуни по можливості заповнюються, а реконструйовані фрагменти беруться в квадратні дужки. У квадратні дужки беруться також всі інші доповнення і дрібні пояснення від упорядників.

Переклади іншомовних висловів та окремих слів виносяться у підрядкові примітки.

Примітки, винесені в кінець книжки, подають відомості про рукописні й друковані джерела текстів, про першопублікації та найістотніші наукові видання, про наявність паралельних списків та редакцій відповідних творів, біографічні довідки про авторів. Загальним бібліографічним ключем до друкованих першоджерел для упорядників була книжка: Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам’ятки книжкового мистецтва: Каталог стародруків, виданих на Україні: Кн. 1 (1574 — 1700). — Львів, 1981. Оскільки у ній подано відомості про основні давніші описи стародруків, то упорядники обмежуються (щодо книжок, виданих на Україні) посиланням на відповідний номер цього каталога.

Важкозрозумілі для сучасного читача слова та реалії пояснюються у словнику, імена та назви — в алфавітному покажчику.

Упорядники щиро вдячні за допомогу в розшукуванні віршових текстів співробітникам обстежених бібліотек та архівів, перелік яких подано у списку скорочених позначень.

АНОНІМНІ ВІРШІ

Метафізичні (релігійно-філософські) вірші

Молитовні вірші

«Во невинности моєй, Боже мой, суди ми...» (Житомир, 1635).

Публікація: Левицький О. // Киевская старина. — 1886. — Кн. 3. — С. 598 — 601.

Подається за публікацією О. Левицького.

«СвЂтом из гроба твоєго Въскресенія...». — Євангеліє. — Львів: Друкарня Братства, 1644. — Тит. арк., звор. Між чотиривіршами — сім дереворитів. (Запаско, Ісаєвич, № 322.) Імовірний автор — Михайло Сльозка.

Подається за примірником ЦНБ: Кир. 590.

«Яко око там, где мило, быстро поглядаєт...». — Антологія. — Арк. 15.

Публікації: Перетц, 1929. — С. 74 — 75; Іван Величковський. — С. 89.

Подається за рукописом «Антології».

«Царю небесный, наш утЂшителю...». — Антологія. — Арк. 91 — 91, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 131 — 132.

Це переспів молитви Святому Духу.

Подається за рукописом «Антології».

Николаю. — Антологія. — Арк. 119.

Публікації: Перетц, 1929. — С. 108; Іван Величковський. — С. 143.

Подається за рукописом «Антології».

Tu animus animae meae. — Антологія. — Арк. 119 — 119, звор.

Публікації: Перетц, 1929. — С. 108; Іван Величковський. — С. 143.

Подається за рукописом «Антології».

«ВсЂм вся во правду биваєши, Христе...». — Антологія. — Арк. 132, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 160.

Подається за рукописом «Антології».

«Призри, о Богомати, з горняго Сіона...». — Антологія. — Арк. 136. Імовірний автор — Стефан Яворський.

Публікація: Іван Величковський. — С. 163.

Подається за рукописом «Антології».

«Христу-цареви в руцЂ дана в сей печати...». — Патерик, или Отечник Печерскій... — Київ: Друкарня лаври, 1661. — Тит. арк., звор. Тут зображено успіння Богородиці, з постатями Антонія та Феодосія Печерських у рамці, з текстом із послання апостола Павла до євреїв (гл. 13): «Поминайте наставники ваша, иже глаголаша вам слово Божіє, и взкрающе на скончаніє жительст[в]а, их, подражайте вЂрЂ их», — вгорі і цим віршем внизу. (Запаско, Ісаєвич, № 402.)

Публікації: Титов. — 1916. — С. 397; Тітов. — 1924 — С. 397.

Подається за першодруком (примірник ДБЛ).

«Іcyce-Боже, поспЂшивый сіа докончати...». — Рукописна Мінея службова XVII ст. (1688 р.?) на липень — серпень, in f°, півустав початку XVIII ст. українського типу; орфографія густо забарвлена молдавськими написаннями, але почерк український. Перед місяцем липнем — заставка геометричного стилю з елементів плетінки. Від початку книжки на аркушах незакінчений запис скорописом XVII — XVIII ст.: «Сія книга / Сия книга глаголемая Минея...» Між липнем і серпнем вклеєно чотири аркуші — служби на 31 липня, почерк XVIII ст.; ці аркуші, очевидно, списано з друкованого. На останньому з них — вірш. Рукопис виявив В. М. Перетц серед матеріалів Волинського сховища старожитностей у Житомирі, звезених туди із Загоровського монастиря, Преображенської Нуїнської церкви та інших місць (Перетц, 1911. — С. 17 — 18).

Публікація: Перетц, 1911. — С. 17 — 18.

Подається за публікацією В М. Перетца.

«О Христе, царю вЂков, жизни начальнице...». — Вірш виявлено В. П. Адріановою у примірнику Тріоді, друкованої у Львові 1688 р. Ця книжка (in f°, 5+439+1 арк.) належала Волинському єпархіальному сховищу старожитностей у Житомирі і походила із збірки Товариства дослідників Волині (інв. № 660). Місце збереження цього примірника сьогодні не відоме. Перед текстом було зображення Христа в терновому вінці, наклеєне на внутрішньому боці верхньої дошки оправи; такого ж розміру зображення святого Миколая було наклеєне на внутрішньому боці нижньої дошки оправи; на звороті останнього аркуша було вміщено зображення великого герба Львівського братства; на звороті титульного аркуша — зображення євангельських подій і невеличкого герба Львівського братства з геральдичним віршем під ним (див. вірш «Братству Лвовскому Лва и Вежу за герб дано...»); далі йшли дві передмови до читачів, друга з яких закінчувалася молитовним віршем до зображення Голгофи; останній аркуш займало прозове слово до читача. Внизу на аркушах ішов такий запис: «Сию книгу надал раб Божій Григорий Мелник, за которую дал золотих (закреслено й іншим чорнилом — «сорок») за стараннєм отца смЂлинъского... (іншим чорнилом — «Рафаловича») до храму Воздвиженія Чесного Животворящаго Креста за держави jego mości Pana... oznimohoho... (?) року тисяча шисьсот девятдесятого». (Порівн. ознаки книжки, відзначені В. П. Адріановою з описом Тріоді цвітної, виданої у Львові друкарнею братства 1688 р. в каталозі Запаска, Ісаєвича за № 646.)

Публікація: Перетц. 1911. — С. 109 — 110 (звіт В. П. Адріанової).

Подається за цією публікацією.

Різдвяні орації-коляди

«Славний триумъф з нарожденя Христова...». — Рукописний збірник Василіанської бібліотеки у Львові (№ 45. — С. 370 — 371).

Публікації: 1) Гординський Я. Рукописи бібліотеки монастиря св. Онуфрія ч[ину] с[вятого] В[асилія] В[еликого] у Львові. — Записки ЧСВВ. — Жовква, 1928. — Т. 3. — Вип. 1-2. — С. 52 — 55. Вірш датується 1660 р. Текст у рукописі подано впідбір, йому передує прозовий вступ; поділ на віршові рядки зроблено публікатором. 2) Гординський Я. З української драматичної літератури XVII — XVIII ст.: Тексти і замітки // Пам’ятки української мови і літератури: Видає Археографічна комісія НТШ. — Львів, 1930. — Т. 8. — С. 61 — 63.

Подається за публікаціями Я. Гординського.

«НинЂ чистая ДЂва Ісуса раждает...». — Антологія. — Арк. 132, звор. — 133.

Публікація: Іван Величковський. — С. 160 — 161.

Подається за рукописом «Антології».

ВЂрши на Рождество Христово. — Запис на окремому клаптику паперу, вкладеному між аркушами рукопису «Антології» (рукопису ЦНБ 186/362 С) і позначеного пізніше як арк. 304.

Публікація: Іван Величковський. — С. 169.

Подається за рукописом «Антології».

Напучувальні вірші

«Не согришай, ото Бог-сердцевидець видит...». — Антологія. — Арк. 14, звор. — 15.

Публікації: Перетц, 1929. — С. 74; Іван Величковський. — С. 89.

Подається за рукописом «Антології».

БесЂда человЂка c Богом. — Антологія. — Арк. 43 — 46.

Публікації: Перетц. — С. 75 — 79; Іван Величковський. — С. 89 — 91.

Подається за рукописом «Антології».

«Кто єст цар страстем, богат в добродЂтель...». — Антологія, — Арк. 132. — 132, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 160.

Подається за рукописом «Антології».

Вірші про смерть

«НЂсть, иже укриєтся пред тобою, смерти!..». — Антологія. — Арк. 94, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 136.

Подається за рукописом «Антології».

«Всякому ся родившу потреба умерти...». — Антологія. — Арк. 94, звор. — 95.

Публікація: Іван Величковський. — С. 136.

Подається за рукописом «Антології».

«Зри изображеніє видимаго вЂка...». — Антологія. — Арк. 95.

Публікація: Іван Величковський. — С. 136.

Подається за рукописом «Антології».

«ЧеловЂк, яко трава; дніє єго, яко цвЂты». — Антологія. — Арк. 95.

Публікація: Іван Величковський. — С. 136.

Подається за рукописом «Антології».

«Кто єст, иже поживет и не узрит смерти?..». — Антологія. — Арк. 95 — 95, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 136.

Подається за рукописом «Антології».

Епітафії

Надгробок отцу Афанасію Филиповичу, ігумену Берестейському, в року 1648 зешлому. — Рукопис «Діаріуша» Афанасія Филиповича: ДІМ, Синодальна збірка (№ 856, — Арк. 179). (Можливо, це автоепітафія.)

Публікації: Русская историческая библиотека, издаваемая Археографическою комиссиею: Т. 4: Памятники полемической литературы в Западной Руси. — Петербург, 1878. — Кн. 1. — С. 154 — 155; Коршунов А. Афанасий Филиппович: Жизнь и творчество. — Минск, 1965, — С. 178 — 179.

Подається за публікацією О. X. Коршунова.

Всечестному ієромонаху Ігнатію Оксеновичу Старушичу, ігумену монастира Видубицкого, которій преставися року 1651 октоврія 30 дня. — Рукописний аркуш, знайдений В. М. Перетцем. За припущенням В. М. Перетца, це уривок, кінець якогось переліку чи опису (списку). Судячи з почерку і паперу, його можна датувати 50-ми роками XVIII ст. Це аркуш писального паперу in f°, зверху частково зітлілий. Між записами, що стосуються історії київського Видубицького монастиря, тут вміщено епітафію Ігнатію Старушичу, заголовок якої зітлів і відвалився.

Публікація: Перетц В. H. К биографии о[тца] Игнатия Старушича, киевского проповедника половины XVII века. — Петроград, 1914 (Отдельный оттиск из Известий ОРЯС АН. — Т. 19 — 1914 — Кн. 1). — С. 5 — 6; див. також: Крекотень В. І. До історії української бароккової учительно-ораторської прози: Казання Ігнатія Оксеновича Старушича на погребі князя Ілії Святополк-Четверте[и]нського // Українське літературне барокко. — К., 1987. — С. 247.

Подається за публікацією В. М. Перетца.

«Проходяй, человЂче! ЗдЂ став, да взираеши...». — Епітафія Єпіфанію Славинецькому (? — 1676). Напис над його могилою в московському Чудовому монастирі.

Публікація: Аскоченський В. Киев c древнейшим его училищем Академиею. — К., 1856, — Ч. 1. — С. 161, 340.

Подається за публікацією В. Аскоченського.

«Паисій Лигаридій з Божеи ласки...». — Епітафія Паісію Лігариду (1610 — 1678), похованому в Києво-Братському монастирі. Порожня сторінка (арк. 95, звор. другої пагінації) рукопису антикатолицького полемічного трактату Товії Петрашка-Гуторовича «О достоинст†св. Петра и папов римских и о исхожденіи Духа Святаго» (ЦНБ, № 493 (307) с.).

Публікація: Петров Н. И. Описание рукописных собраний, находящихся в городе Киеве — М., 1904. — Выпуск 3: Библиотека Киево-Софийского собора. — С. 210 — 211.

Подається за рукописом.

Дескриптивні вірші

«Пастырскій уряд значне Каллист одправуєт...». — Євангеліє учителноє. — К.: Друкарня лаври, 1637. — Арк. 9 ненум., звор. (На всю сторінку гравюра: патріарх Калліст за писанням Євангелія Учительного, під нею вірш). (Запаско, Ісаєвич — № 256.)

Публікації: Титов, 1916. — С. 326; Тітов, 1924. — С. 326.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: КПЛ XIII 3/5).

«Не всегда узрыши на престолЂ сЂдяща...». — Брашно духовноє... — Кутеїн: Друкарня Богоявленського монастиря, 1639. — Арк. 3 ненум., звор. (першої пагінації). (Лукьяненко, 2. — № 91. — С. 163 — 166.)

Подається за першодруком (примірник бібліотеки Вільнюського університету: R 274).

Святоє Богоявленіє. [До зображення Богоявлення]. Трифологіон, или ЦвЂтослов... — Кутеїн: Друкарня Богоявленського монастиря, 1647. — Тит. арк., звор. (Між чотиривіршами гравюра: Ісус Христос в Іордані, з підписом: «Святоє Богоявленіє» і трьома літерами праворуч і ліворуч: «Бог — Господь», «Бог — Спас», «Ісус — Христос» (див.: Лукьяненко, 2. — № 104. — С. 207).

Імовірний автор — Сильвестр Косов.

Публікація: Роте. — № 108.

Подається за примірниками ДБЛ, ДПБ, БАН.

Пречистая приснодЂвая Богородиця. [До зображення Києво-Печерської Богородиці]. — Требник. — К.: Друкарня лаври, 1652. — C 14 ненум

Публікації: Титов, 1916. — С. 377; Тітов, 1924. — С. 377.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 4655/П).

«Доброгласен тя орган избра, Дух Пресвятый Давиде...». — [Новий Завіт із Псалтирем]. — Кутеїн: Друкарня Богоявленського монастиря 1652. — Арк 5 ненум., звор. (Лукьяненко, 2. — № 107. — С. 217.)

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 4369 П)

«Благо здЂ пречестному знаменію трвати...» [На знаменіє Успіння Богородиці і герб міста Львова]. — Тріодіон... — Львів: Друкарня братства 1664 — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 413?.) Імовірний автор — Семен Ставницький, друкар.

Публікацій не виявлено.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 605).

«СвЂтом воскресенія твоєго из гроба...» [До зображення воскресіння Ісуса Христа]. — Євангеліє. — Львів; Друкарня Михайла Сльозки, 1665. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 421.) Імовірний автор — Михайло Сльозка.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 2576 П).

Аггели успеніє пресвятоя видЂвше, удивишася... [До зображення Успіння Богородиці]. — Таблица невидимая сердца чловЂчаго (Апостол). — Львів: друкарня Братства, 1666. — Тит. арк., звор. (див.: Запаско, Ісаєвич. — № 430).

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 4876 П).

ВЂрши на Євангеліє для иконописцов. — Антологія. — Арк. 70 — 75.

Публікації: Перетц, 1929. — С. 92 — 93; Іван Величковський. — С. 105 — 112.

Подається за рукописом «Антології».

«Ною обнажившуся сын ся Хам ругает...». [До зображення праотця Ноя з синами Хамом і Афетом]. — Антологія. — Арк. 91, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 132.

Подається за рукописом «Антології».

«Цар Давид гуслы держить, не всує играєт...» [До зображення царя Давида]. — Антологія. — Арк. 91, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 132.

Подається за рукописом «Антології».

«Злый злЂ страждаєт; образ сей тоє нам являєт...» — Антологія. — Арк. 95, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 137.

Подається за рукописом «Антології».

Над Тайною Вечерою стихи. — Антологія. — Арк. 95, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 137.

Подається за рукописом «Антології».

«Се — чист отрок, се — дЂвица...» [Вірші під гравюрою]. — Благодарственніи акафисты и прочія... молитвы. — Чернігів, 1682. (Запаско, Ісаєвич. — № 604; Каменева, 1959. — №6.)

У Росії відомий єдиний дефектний примірник в БАН. У РДБ є мікрофільм примірника бібліотеки шведського королівського університету в Упсалі (Каменева. — 1959. — № 6).

Подається за мікрофільмом ДБЛ.

«О Лва граде, твоя тя слава именуєт...» [До зображення Успіння Богородиці]. — Октоїх, Львів, 1686. — Тит. арк., звор. (див.: Запаско, Ісаєвич. — № 630).

Подається за першодруком (прим. ЦНБ: Кир. 619).

«Архистратиже Христов Михаиле...». — Виявлено В. М. Перетцем у рукописному Трефології із Нуїнської церкви, in f°, півустав XVIII ст., тит. арк., звор. (над зображеним чорнилом «в західному стилі» архистратигом Михаїлом). Цей рукопис належав Волинському сховищу старожитностей у Житомирі. (Перетц, 1911. — С. 19 — 20.)

Публікація: Перетц, 1911. — С. 19 — 20.

Подається за публікацією В. М. Перетца.

«Преподобен Роман-пЂвець дЂву прославляєт...». — Рукописна книга «Сборник богослужебный...» («Сія книжица, содержащая в себЂ различнія благопотребнія молитвы на посвященіє всякоя вещи, писася во веси Кругем (КругелЂ) при храмЂ святаго архистратига Михайла и прочіих [...]. Roku 1735 Romanem Usowiczem начертана бысть). На звороті титульного аркуша — зображення патрона писця Романа Солодкоспівця з сувоєм у лівій руці; обабіч — триглаві церкви з круглобанними верхами; під зображенням шестирядковий вірш. (Перетц, 1911. — С. 33.)

Публікація: Перетц, 1911. — С. 33.

Подається за публікацією В. М. Перетца.

Геральдичні вірші

На преславний клейнот вельможного єго милости Іо Мирона Бернавского, воєводы молдовлахіа, — Октоїх. — Львів: Друкарня братства, 1630 (Запаско, Ісаєвич. — № 205.) Імовірний автор — друкар Андрій Ско(у)льський. Публікація: Роте. — № 61. — Герб 33.

Подається за примірниками ДБЛ, БАН.

На пресвЂтлый клейнот ясне освецоных их милостей княжат Корибутов-Вишневецких. — Могила П. Крест Христа Спасителя... — К., 1632. — Тит. арк., звор (Запаско, Ісаєвич. — № 230.) Імовірний автор — Петро Могила.

Публікації: АЮЗР, — Ч. 1 — Т. 8. — Вип. 1. — К., 1914. — С. 386; Тітов, 1924 — С. 270; Отроковський. — С. 50.

Подається за першодруком (Роте. — № 69 (передрук), герб. 36).

На старожитный герб их милостей панов Проскуров-Сущанских епікграмма. — Євангеліє учителноє... — К., 1637. — Тит. арк., лвор. (Запаско, Ісаєвич. — № 256.)

Публікації: Тітов, 1924. — С. 334. Роте дає передрук: № 78, герб № 56.

На старожитный герб их милостей панов Стеткевичоз епікграмма. — Євангеліє учителноє... — К., 1637. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 256.) Публікації: Голубев, 1872. — Октябрь. — С. 351; Тітов, 1924 — С. 340. Подається за першодруком (Роте, — № 78. — Герб № 57).

На стародавный и пресвЂтлый герб ясневелможных их милостей панов Могилов. — Гисторія... Варлаама [и] Иоасафа... — Кутеїн, 1637. (Сопиков. — Ч. 1. — № 440; Ундольский. — № 433; Каратаев. Роспись. — № 396; Каратаев. Описание. — № 450; Петров, Бирюк, Золотарь, 1958. — № 123; Лукьяненко, 2. — № 84; див. також: Абрамович Д. І. Кутейнське видання 1637 р. «Гісторії» про Варлаама та Иоасафа // Звідомлення ленінградського товариства дослідників української історії, письменства та мови за 1922 — 1926 рр. — К., 1927. — С. 15.)

Подається за першодруком (ЦНБ АНУ: Кир. 717 (інв. 4267)).

Пречестноє знаменіє Братства ставропігіон Лвовского успеніє пречистыя Богородица присно дЂвы Маріа. — Тріодіон пісний. — Львів, 1638. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 259.) Імовірний автор — Іван Конотович, друкар. Публікація: Роте. — № 79. — Герб № 7 (прим. ЦНБ).

Подається за першодруком.

На пресвЂтный клейнот их милостей пп. Могилов. — Апостол. — Львів, 1639. — Тит. арк., звор. (див.: Запаско, Ісаєвич. — № 270). Імовірний автор — Михайло Сльозка, друкар.

Публікація: Роте. — № 82. — Герб № 59.

Подається за першодруком (примірники РДБ та БАН).

«СвЂт Воскресеніа всЂм вЂрным днесь облиста... [До зображення ікони Воскресіння і герба Балабанів]. — Октоїх. — Львів: друкарня Братства, 1639. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 271.) Імовірний автор — Іван Конотович, друкар.

Публікація: Роте. — № 81 (без герба).

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 4926 П).

На преславный клейнот ясне освецоных княжат, их милостей Святополков-Четверти[е]нских. — Апостолы и євангелія. — Луцьк, 1640. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 279.)

Публікація: Роте, 2. — № 83. — Герб № 60 (за мікрофільмом ЛБ).

Подається за першодруком.

На старожитный герб их милостей панов Проскуров-Сущанских. — Тріодіон... — К., 1640. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 282.)

Публікація: Тітов, 1924. — С. 361; Роте. — № 85 (без герба), за Тітовим. Подається за першодруком.

На старожитный клейнот их мило[стей] панов Сулятицких. — Октоих. — Львів: Др. Михайла Сльозки, 1640. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — 280.) Імовірний автор — Михайло Сльозка.

Публікація: Роте. — № 84. — Герб № 61 (за мікрофільмом ЛБ).

Подається за першодруком.

На старожитный клейнот дому ясне освецоных князей их милостей Святополков-Четверти[е]нских. — Оксенович-Старушин І. Казане погребовоє над тЂлом... Иліи Святополка... Четверте[и]нского. — К., 1641. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 280.) Імовірний автор — Ігнатій Оксенович Старушич.

Публікації: Тітов, 1924. — С. 363; Голубев, 1872. — Октябрь. — С. 354; Роте. — № 87. — Герб № 62; Крекотень, 1987. — С. 346; Роте. — № 87 (передрук). — Герб. 62.

Подається за першодруком (ЦДІА України, Київ, ф. 739, оп. 1, од. збер. 177, арк. 96 — 121, звор.).

На старожитный клейнот их милостей Окгинских. — Новый ЗавЂт... — Єв’є чи Вільно, 1641. — Тит. арк., звор. (Ундольский, 1871. — № 507; Каратаев, 1883. — № 527; Лукьяненко, 2. — № 93.)

Публікації: Прашковіч М. Беларусская паэзія канца XVI — пачатка XVII ст. //Весці АН БССР — 1964. — № 2, — Серыя громадскіх навук — C 81; Роте № 89, герб № 63. — С. 430 — 431. — Герб № 63 (за мікрофільмом ЛБ).

Подається за першодруком.

На старожитный клейнот ясневельможных их милостей панов Киселов. — Тріодіон. — Львів: Др. Михайла Сльозки, 1642. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 302.) Імовірний автор — Михайло Сльозка.

Публікація: Роте. — № 91. — Герб № 64 (за мікрофільмом РДБ і БАН).

Подається за першодруком.

[На... клей]нот [...Мо]гило[в] [е]пікграмма. — Тріодіон. — Львів: Др. Михайла Сльозки, 1642. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 302.) Імовірний автор: Михайло Сльозка.

Публікація: Роте. — № 94. — Герб № 66 (мікрофільм ДПБ).

Подається за першодруком (прим. ЦНБ АНУ: Кир. 584).

«Валечных богатыров клейнот знаменитый...» [На герб львівського Братства і про місто Львів]. — Часослов полууставный... — Львів: Др. Братства, 1642. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 303.) Імовірний автор — Іван Конотович, друкар.

Публікація: Роте. — № 93, без герба.

Подається за першодруком (зведений текст за дефектними примірниками ДБЛ і ДПБ).

На преславный герб их милостей панов Желиборских. — Желиборський А. Поученіє новосвященному ієреєви... — Львів: Др. Братства, 1642. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 300.) Імовірний автор — Григорій Бутович.

Публікації: Голубев С. Т. Петр Могила... — Т. 2. — С. 206 — 207; Роте — № 92, — Герб № 65 (мікрофільм ДПБ).

Подається за першодруком.

На пресвЂтный клейнот их милостей паиов Могилов епікграмма. — Тріодіон. — Львів; Др. Михайла Сльозки, 1642 — 1643. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 302.) Імовірний автор — Михайло Сльозка.

Публікацій не виявлено.

Подається за першодруком.

На старожитный герб их милостей панов Брозовских епіграмма. Полуустав. — К.: Друкарня лаври, 1643. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 314.) Імовірний автор — Петро Могила.

Публікація: Роте. — № 96. — Герб № 68 (за мікрофільмом примірників ЛБ і ПБ).

Подається за першодруком.

СвЂтом из гроба твоєго Въскресенія...» [На Воскресеніє і Братство]. — Евангеліон. — Львів: Др. Михайла Сльозки, 1644. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 322.) Передмову підписано: «Михаил Сліозка типограф лвов[скій]» і «Братство... Леонидополитана» (арк., 5 ненум., звор.). Між чотиривіршами сім дереворитів. Імовірний автор — Михайло Сльозка.

Публікація: Роте. — № 99. — Без герба (за мікрофільмом РДБ і ДПБ).

Подається за першодруком.

«Воскрес Христос от мертвых, всЂм живот дарова...» [На Воскресіння і на герб львівського Братства. — Октоїх. — Львів: Др. Братства, 1644, — друкар Михайло Сльозка. (Запаско, Ісаєвич. — № 323.) Між першими двома і заключним дистихами дереворит іконостаса з п’ятьма гравюрами. Імовірний автор — Михайло Сльозка.

Публікація: Роте. — № 98. — Герб № 70. (Прим. РДБ, ДПБ, БАН).

Подається за першодруком.

Зблизка и здалека на герб панов БрыгаллЂров. — Рукописна книга Івана Ужевича «Граматіка слов’янська» (Аррас, 1645). Імовірний автор — Іван Ужевич.

Подається за фототипічним виданням: Граматика словянська І. Ужевича. — К., 1970. — С. 5 другої пагінації.

На старожитный клейнот их милостей панов Желиборских. («Желиборских д†косы в купу ся злучили...») — [Могила П., Трофимович-Козловський І.] Собраніє короткои науки о артикулах вЂры. — Львів: Др. Арсенія Желиборського, 1646. — Друкар — Андрій Ско[у]льський. (Запаско, Ісаєвич. — № 350.) Імовірний автор — Андрій Ско[у]льський, друкар.

Публікації: Голубев С. Т. Петр Могила... — Т. 2. — Приложение. — С. 473 — 475; Роте. — № 104. — Герб № 71 (за мікрофільмом ЛБ).

Подається за першодруком.

На старожитний клейнот их милостей панов Желиборских («Пастыря преизбранна высокими цноты...»). — Номоканон. — Львів: Др. Михайла Сльозки, 1646. — Ткт. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 351.) Імовірний автор — Михайло Сльозка.

Публікація: Роте. — № 105. — Герб № 72 (за мікрофільмом БЛ і БАН).

Подається за першодруком.

На старожитный и преславный герб их милостей панов Могилов, господаров землЂ Молдовлахійскои. — Евлогіон, альбо Молитослов, или Требник... Петра Могили, митрополити Кієвского... — К.: Др. лаври, 1646. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 354.)

Публікації: Голубев, К., 1872. — С. 60; Титов, 1916. — С. 374; Тітов, 1924. — С. 374; Роте. — № 106. — Герб № 73.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ АНУ: Кир. 745).

На старожитний клейнот ясневельможных, вельможных, высоце урожоных их милостей панов Трызнов епікграмма. — Тріодіон... — К.: Др. лаври, 1648. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 371.)

Публікації: Залесский А. Церковная старина Пирятинского уезда // Киевская старина. — 1889. — Кн. 6. — С. 273 — 274; Титов, 1916. — С. 351; Тітов, 1924 — С. 351.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ АНУ: Кир. 64 П).

[На старож]итный герб их милостей панов [Горба]цких епиграмма. — Новый завЂт... — Кутеїн, 1652. (Див.: Строев, 1836 (1), 177; Строев, 1836 (2), 81; Сахароз, т. 1, кн. 2, Спб., 1849. — С. 550; Каратаев, 1883. — С. 684; Родосский, 1891, — С. 226; Миловидов, 1908. — С. 53; Петров, Бирюк, Золотарь, 1958. — С. 194; Лукьяненко, 2. — № 107.)

Публікація: Роте. — № 116. — Герб № 76.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 463).

На старожитный и славный герб их милостей панов Желиборских («Клейнот цных Желиборских вкруг Луны зложеный...»). — Апостол. — Львів: Друкарня Михайла Сльозки, 1654. — Тит. арк., звор. Підпис: «Демян Хомян[скій], зицер». (Запаско, Ісаєвич. — № 385.) Імовірні автори — Михайло Сльозка, Дем’ян Хом’янський.

Публікацій не виявлено.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 597).

На старожитный клейнот ясневелможного дому их милостей панов Балабанов. — Столп цнот... Сильвестра Косова. — К.: Друкарня лаври, 1658. (Запаско, Ісаєвич. — № 394.)

Публікації: Титов, 1916. — С. 419; Тітов, 1924. — С. 419.

Подається за першодруком.

На старожитный клейнот их милостей панов Желиборских («Врагов церкви, отчизны косы подтынают...»). — Галятовський І. Ключ разумЂнія... — К.; Друкарня лаври, 1659; Львів: Друкарня Михайла Сльозки, 1665. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 395, 420.) Імовірний автор — Йоаникій Галятовський.

Публікації: Голубев, К., 1872. — С. 63 — 64; Галятовський І. Ключ разумЂнія. — К., 1985. — Ч. 53.

Подається за першодруком (примірники ЦНБ: Кир. 608, 2573, 2574).

На старожитный клейнот ясне освецоных ксіонжонт их милостей на ЧетвертнЂ Святополков-Четвертинских. — Галятовський І. Ключ разумЂнія. — Львів: Друкарня Михайла Сльозки, 1663. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — №412.) Імовірні автори — Йоаникій Галятовський, Михайло Сльозка.

Публікацій не виявлено.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ АНУ: ПК4848).

На старожитный и славный герб их милостей панов Желиборских («Же мужных ЖелЂборских рука врагов косит...»). — Тріодіон... — Львів: Друкарня Михайла Сльозки, 1664. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 416.) Імовірний автор Михайло Сльозка.

Публікацій не виявлено.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 606).

На старожитный герб их милостей панов Могилов. — Галятовський І. Небо новоє... — Львів: Друкарня Михайла Сльозки, 1665. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич № 422, 423.) Імовірні автори — Йоаникій Галятовський, Михайло Сльозка.

Публікація: Галятовський І. Ключ разумЂнія. — К., 1985. — С. 242.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 612).

На пресвЂтлый, всему свЂту свЂтящій герб месій правдивого Ісуса Христа, Сина Божія. — Галятовський І. Месіа правдивый... — К.: Друкарня лаври, 1669. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 457.) Імовірний автор — Йоаникій Галятовський.

Публікацій не виявлено.

Подається за першодруком (примірники Вільнюського університету: R 239, ЦНБ: Кир. 49).

«Обыкоша издавна люде именити...» [На герб Лазаря Барановича]. — Тріодіон (Тріодь цвітна). — Чернігів, 1685. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 626.) Імовірний автор — Лаврентій Крщонович.

Публікацій не виявлено.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 458).

«О Лва граде, твоя тя слава именуєт...» — Октоїх. — Львів: Друкарня Братства, 1686. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич, № 630.)

Публікацій не виявлено.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 619).

«Братству Лвовскому лва и вежу за герб дано...» [На герб львівського Братства]. Вірш виявлено В. П. Адріановою у примірнику Тріоді, друкованої у Львові 1688 р.

Публікація: Перетц, 1911. — С. 109 — 110 (звіт В. П. Адріанової).

Подається за цією публікацією.

«Клейнот домов Шумлянских, вЂдом всему свЂту...» [На герб Шумлянських]. — Псалтир. — Львів: Друкарня при монастирі Святого Юра, 1688. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 644.) Імовірні автори — Василь Ставницький, друкар; Діонисій Сінкевич, ігумен монастиря Святого Юра, автор прозової присвяти.

Подається за першодруком (примірник Вільнюського університету. R 198, з автографом Я. Головацького).

Панегіричні вірші

Ευφόνια веселобрмячаа. — K.: Друкарня лаври, 1633. — 5 ненум. арк. (див.: Запаско, Ісаєвич. — № 235.)

Публікації: Студинський К. Панегірик «Евфоніа веселобрмячаа», посвячений Петрові Могилі в р. 1633 // ЗНТШ. — 1895. — Т. 8 — Кн. 4. — C. l — 14; Tuтов, 1916. — С. 306 — 310; Тітов, 1924. — С. 306 — 310.

Подається за першодруком (примірники ЦДАДА, ДПБ).

Гербы и трены при гробЂ и трунЂ того ж ясне превелебного єго милости господина, отца и пастыра кир Сильвестра Косова, архієпископа, митрополита кієвского, галицкого и всея Россіи, екзархи святЂйшого апостол[c]кого Константінополского трону, з свЂтом раздЂленного, на подЂленне жалю, през музы коллекгіум Кієво-Могилеанского раздЂленыє. — Із кн.: Столп цнот знаменитых в Богу зешлому яснепревелебного єго милости господина отца и пастыра Сильвестра Коссова, архієпископа митрополита Кієвского, галицкого и всея Россіи, екзархи святЂйшого апостол[с]кого Константінополского трону, з свЂтом раздЂленнаго, на подЂлениє жалю, през музы коллекгіум Кієво-Могилеанского раздЂленые: На раздЂленіє Косовіаньских гербов. — К.: Друкарня лаври, 1658. — Зшитки К, Л, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, X, ю (Запаско, Ісаєвич. — № 394.)

Публікується вперше.

Подається за першодруком (примірники РДБ, ДПБ). Підготовлено за участю Р. П. Радишевського.

Історичні вірші

«Висипався хміль із міха...» — Вірш виписано Ізм. Срезневським у Варшаві із «Сотенной книги козаков после Зборовского мира» і датовано 1648 р.

Публікації: Костомаров Н. И. Исторические монографии и исследования: Т. 11: Богдан Хмельницкий. — Спб., 1870. — Т. 3. С. 303 — 304; Антонович В., Драгоманов М. Исторические песни малорусского народа с объяснениями...: Т. 2; Вып. 1: Песни о борьбе с поляками при Богдане Хмельницком. — К., 1875 — С. 135 — 136.

Подається за публікацією В. Антоновича і М. Драгоманова.

Піснь о пану Миколаю Потоцькім, гетьмані короннім, а о Хмельницькім р[оку] П[анськог]о 1648. — Вірші з «Літописця» Іоахима (Якима) Єрлича; датуються 1648 р.

Публікації: Антонович В., Драгоманов М. Исторические песни малорусского народа с объяснениями... — К., 1875. — Т. 2. — Вып. 1: Песни о борьбе с поляками при Богдане Хмельницком. — С. 137 — 141; Возняк М. Українські пісні й польські вірші з «Літописця» Єрлича // ЗНТШ. — 1931. — Т. 151. — С. 195 — 205.

Вірші ці є, мабуть, фрагментами цілісного твору (декламації?) про перемоги війська, очолюваного Б. Хмельницьким у 1648 р. Можливо, це була одна з тих декламацій, якими студенти Києво-Могилянської колегії вітали в’їзд Б. Хмельницького до Києва.

Подаються за публікацією М. Возняка у кириличній транскрипції.

«Которыє пришли, Хмельницкого абы поймали...». — Вірш із «Літопису» Григорія Грабянки.

Публікація: ДЂйствія презЂлной и от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана Запорожского, с поляки [...], трудом Григорія Грабянки собранная и самобытных старожилов свЂдителстви утвержденная [...]. — К., 1854. — С. 47 — 48.

Віршу передує такий текст літопису (арк. 14 — 14, звор.): «[...] Такожде же и всЂ полководцы полскіє в козаков и татар живота прошаху, и тако побЂдную пЂснь козаки Богу воспЂваше, начаша користи полские брати, татаром же плЂн остался, им же и плЂниша двох гетманов Потоцкого и КалЂновского, Позановского, Одроволского, Балабана, Бед[кг]ановского, Комаровского, Ясколского, Ковалского, Хоментовского, Кгдешинского, БЂдчЂнского, ТимЂнского, Оваговского, Кучковского и иных многих полководцев и капитанов...» (Далі йде вірш.)

Подається за рукописом ЦНБ «Гисторія козацкая, откуда оны произошли, и о войнЂ Хмелницкого з ляхами» (VIII 150 М/50, арк. 14, звор.).

«Домінік скомкой лежить...». — З рукопису середини XVII ст. бібліотеки Музею Чарторийських у Кракові, № 379. — С. 33 (запис латинкою).

Публікація: Франко І. Хмельниччина 1648 — 1649 років у сучасних віршах // ЗНТШ. — 1898. — Т. 23-24. — Кн. 3 і 4 — С. 21.

Подається за публікацією І. Франка у кириличній транскрипції.

«Зри убо, коль ест храбра и непобЂжденна...» Публікація: Самчевский И. [Передмова до кн.:] ДЂйствія презЂлной и от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана Запорожского, с поляки [...], трудом Григорія Грабянки собранная и самобытных старожилов свЂдителстви утвержденная [...]. — К., 1854. — С. XXVIII.

Подається за публікацією І. Самчевського.

«ПобЂду над ляхами нося УкраинЂ...» — Вірш із «Літопису» Григорія Грабянки (список ЦНБ-VIII 150 М/50 «Гисторія козацкая, откуда оны произошли, а о войнЂ Хмелницкого з ляхами». — Арк. 30, звор.).

Подається за цим рукописом.

«Чтиридесять тисяч Богдан войська споряжаєт...» — З «Реєстру війська Запорізького» 1849 р. («Под щасливим панованням найяснейшого а за помоччю Божою незвитяжоного Яна Казимира, з Божої ласки короля Польського, великого князя Литовського, Руського, Пруського, Мазовецького і Інхляндського а Шведського, Готського, Вандальського, дідичного короля вольності од Його Королевської Милості і Речі Посполитой Войську Запорозькому здавна наданії і тепер апробованії а за регіменту гетьманського через урожоного пана Богдана Хмельницького, гетьмана Войська Його Королевської Милості Запорозького регестра Войська усього перегляду споряжонії року 1649 місяця юлія дня 16»). — Wojewodskie Archiwum Państwowe w Poznaniu. Materiały do historii wojny wyzwoleńczej narodu ukraińskiego w latach 1649 — 1654. Biblioteka Kornicka, sygnatura 1558. Фотокопія зберігається в Центральному державному історичному архіві України (фонд 1230, опис 1, справа 348, арк. 1 — 8). Текст виявлено Н. М. Яковенко.

Публікації: Кільчавський І. Невідомий вірш 1649 року про Богдана Хмельницького // За радянські кадри: Газета Київського університету. — 1954. — 22 квітня — № 9 (277). — С. 3 — 4 (фрагменти): Дзира Я. Диктант для цілого народу // Україна. — 1990. — № 5. — С. 8 — 9.

Подається за фотокопією ЦДІА України у кириличній транскрипції із запису латинкою.

Дума козац[ь]кая о войні з козаками над рікою Стиру[ом] на те нуте: «Ой постил би-м я сім понеділков, ос[ь]мую неділен[ь]ку...». В року 1651. — Списки: 1) На чистому аркуші книжки «De Militia equestri, antiqua et nova a P. Hermanno Hugone», надрукованої близько 1627 — 1630 pp. в Бельгії; 2) У рукописному збірнику ДПБ (Разнояз. О. XVII, № 11 (1650 — 1651 рр.), арк. 21 — 22).

Публікації: 1) Петров А., Житецький П. Die Niederlage Bohdan Chmielnicki’s bei Beresteczko am Flusse Styr 1615, in Gleichzeitiger poetischer Bearbeitung // Archiv für Slavische Philologie. — II. — 287 — 307, 1877. S. 642 — 660 (297 — 307?); Перетц, 1900. — C. 94 — 97.

Подається за обома текстами у кириличній транскрипції, а також у реконструкції М. Возняка за кн.: Возняк М. Старе українське письменство. — Львів, 1922 — С. 392 — 394.

Глаголет Полща о бывшей храбрости и плененіи своєм и о покореніи ко благочестивейшему царю и великому князю Алексію Михайловичу. — Рукописний збірник ДПБ (Q XIV № 25, арк. 16, звор. — 17). До цього та ще кількох віршів у рукописі Q XIV № 25 вгорі сторінки подано два рядки нот.

Публікація: Перетц В. Н. Исторические вирши по рукописи начала XVIII в. // Киевская старина. — 1899. — Кн. 8. — Документы, известия и заметки. — С. 49 — 56.

В. М. Перетц відзначає, що, судячи зі змісту, вірші збірника Q XIV № 25 «належать до епохи польсько-російських війн XVII і XVIII ст.» (с. 49); і далі: «Польщу зображено тут у вигляді матері, яку терзають, ображають її діти. Порівняймо той же прийом у славетному «Триносі» Мелетія Смотрицького [...]. Але, звичайно, «плач» православної церкви-матері з приводу свого занепаду й збідніння та вчинків колишніх її чад — значно поетичніший і багатший на образи, аніж «плач Польщі» в наших віршах» (с. 52).

Подається за рукописом ДПБ.

О горды[х] и гнЂвливы[х] ляха[x], како гордостію хотЂша Росією обладати и православіє в єресь низложити. — Рукописний збірник ДПБ (Q XIV № 25, арк. 73, звор. — 74). Див. примітку до вірша «Глаголет Польща...».

Публікація: Перетц В. Н. Исторические вирши по рукописи начала XVIII в. // Киевская старина. — 1899. — Кн. 8. — Документа, известия и заметки — С. 49 — 56.

Подається за рукописом ДПБ.

«ПЂснь кієвская». — [«Кам’янський Богогласник»], рукопис 1734 р. (ІЛШ, ф. 3, № 4784, — С. 58 — 61); у тексті дати: 1651, 1662 рр. (Опис див.: Франко І. Карпаторуська література XVII — XVIII віків//ЗНТШ. — 1900. — Кн. 6. — С. 126 — 137; Франко І. Карпаторуське письменство XVII — XVIII ст. — Львів, 1900 — С. 126 — 137 — див.: Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1981. — Т. 32. — С. 340 — 341.)

Публікація: Франко І. Там же.

Про цю пісню І. Франко пише: «З якогось книжного джерела, подібного до «Ключа разумЂнія» [Йоаникія Галятовського], пішла [...] пісня, захована в Кам’янськім рукописнім «Богогласнику» з 1734 р. [...]. Хоча зложена твердою церковною мовою, вона варта нашої уваги вже тим, що й досі не перестала служити до церковного вжитку в однім із найдальше на захід висунених закутків нашого краю, не перестала піддержувати там пам’яті про Київ. Текст пісні сильно попсований, декуди майже незрозумілий; топографія неясна; так і видно, що складав пісню хтось, що не мав ясного поняття про місцевість, а користувався тільки книжковими ремінісценціями. Про ті джерела, з яких черпав автор пісні, і про сам факт, що творить її основу, поки що не вмію сказати нічого. Та чи була ся пісня зложена в західних Карпатах, чи ні, в усякім разі вже те, що вона там співалася і співається й досі, в зв’язку з мшанецькою колядкою, де говориться також про Київ, показує, що зацікавлення навіть тодішнім, нібито мертвим та схоластичним письменством, будило і піддержувало серед народу ширші національні інтереси, тямку про далекі центри національного життя, свідомість про його ворогів» (Т. 32. — С. 218). У «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 року» (Львів, 1910; див.: Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1984. — Т. 41. — С. 249) І. Франко зауважує про цю пісню: «Дивним способом у самих західних окраїнах Галичини збереглася в рукописах із XVIII віку так звана «Київська пісня», властиво духовна вірша, уложена церковною мовою, про чудо ікони матері Божої з Богоявленської церкви в Києві, що сталося в р. 1656» (порівн.: Франко І. Студії над українськими народними піснями. — Пісня київській братській Богородиці // ЗНТШ. — 1910. — Кн. 2; С. 40 — 46, текст с. 41 — 43; див.: Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1986. — Т. 42 — С. 339 — 346).

Подається за рукописом.

«Радосны лузи при густой купинЂ...». — Рукописний збірник ДПБ (Q XIV № 25, арк. 145, звор. — 146). Див. примітку до вірша «Глаголет Польща...».

Публікація: Перетц В. Н. Исторические вирши по рукописи начала XVIII в. // Киевская старина. — 1899. — Кн. 8. — Документы, известия и заметки. — С. 56.

Подається за рукописом ДПБ.

О велицЂй Росіи и о сопротивіи с ляхи и о градЂ КиевЂ. — Рукописний збірник ДПБ (Q XIV № 25, арк. 148, звор. — 149). Див. примітку до вірша «Глаголет Польща...».

Публікація: Перетц В. Н. Исторические вирши по рукописи начала XVIII в. // Киевская старина. — 1899. — Кн. 8. — Документы, известия и заметки. — С. 49 — 56.

Подається за рукописом ДПБ.

«О боже мой милостывій!..» — Рукопис ДПБ із збірки А. Ф. Бичкова; рукопис ЦНБ: Петров (Сем.), № 252 (VIII.І.96) «Parnassus aliis Apollinis Cithara nobis exercitium poёticum in Collegio Kievo-Mohileano traditum et explicatum anno verbi incarnati 1719 in annum 1720, із вправами, 4°, 254 арк. Між вправами переписано «Плач Малої Росії про ляхолюбців» (арк. 246 — 249), з підписом на 250 і 251-му аркушах: «Andreas Herasimowicz» (Петров Н. И. Описание рукописных собраний, находящихся в городе Киеве. — М., 1891. — Вып. 1. — С. 283).

Публікації: Куліш П. «Плач российский». («О Боже мой милостивый...») // Основа. — 1861. — Трав. — С. 46 — 48; Петров Н. Школьный стихотворный опыт в Киевской Академии времен 1719 — 20 гг. // Киевские епархиальные ведомости. — 1865. — № 18 — Отд. 2. — С. 704 — 711; текст на стор. 706 — 709.

У вступі до публікації П. Куліш пише: «Стихотворение под этим названием найдено мною в рукописи, принадлежащей библиотекарю Санкт-Петербургской публичной библиотеки А. Ф. Бычкову, писанной в полулист и оправленной в кожу. Это сборник, составленный в начале XVIII века на польском, латинском и церковнославянском языках. По содержанию статей видно, что он принадлежал какому-то духовному лицу. На предпоследнем листе рукописи (которых всего 29) обозначен 1718 год, в который сделана копия. Затем следует предлагаемое стихотворение. Не решаюсь определить, когда именно оно сочинено, но видно, что относится ко времени колебания Украины между Московским государством и Польшею. Как выражение духа времени, вражды партий и понятий духовенства о Польше и России, оно заслуживает внимания. Подобных сочинений ходило много по рукам [...]. Я сохранил в точности правописание подлинника, так как оно может повести к разным соображениям о месте и времени сочинения этих вирш [...]».

На думку М. І. Петрова, цей твір — «школьное пиитическое упражнение, писанное [в] 1719 — 20 гг. учеником пиитики в Киевской академии Андреем Герасимовичем, как видно из подписей под следующими под сим упражнениями [...]. Оно писано на русском и латинском языках, только латинский текст не дошел до нас в целости» (с. 704). І далі: «Неизвестно, кому принадлежит мысль этого стихотворения, профессору ли пиитики или самому ученику Герасимовичу. Большею частию темы давались профессорами; но иногда дозволялись ученикам стихи и из своего предложения [...]» (С. 705).

Для датування цього твору істотне значення має стаття М. О. Максимовича «О двух стихотворениях: «Плач Малой Россіи» и «Милость Божія» (Киевские епархиальные ведомости. — 1865. — № 22. — Отд. 2. — С. 837 — 842). М. Максимович не погоджується з припущеннями М. І. Петрова: «Таких стихов не сочинить бы в Киеве ни ученику, ни учителю пиитики около 1720 года. Герасимович только переписал их в свою тетрадь, с ошибками против стихосложения, чего уж никак бы не случилось, если б он был их сочинителем. Не знаю, каков там латинский перевод этих стихов; если ученический, то можно наверное сказать, что они списаны у Герасимовича, как «тема», для упражнения в переводе на латинский язык» (С. 837).

Наприкінці 10-х — на початку 20-х років XVIII ст., «под конец гетманства Скоропадского», «ляхолюбцев не приметно в Малороссии [...]» (С. 838). «Этот стихотворный «Плач» относится к тому печальному состоянию общественной малороссийской жизни, которое было во время «выговщины», наставшей по смерти Богдана Хмельницкого. Добывший себе гетманство Иван Выговский и с ним согласные старшины — Гуляницкий, Леницкий, Тетеря, Груша и прочие потянули на сторону Польши [...]. К этим-то ляхолюбцам и обращается современный поэт [...]» (С. 840).

На підставі всіх цих міркувань М. Максимович робить цілком вірогідний висновок: «Итак, этот «Плач Малой России» следует отнести к 1658 году. В небольшом ряду стихотворений, писанных в XVII веке на народном языке Малороссии, он занимает почетное место» (С. 840).

Подається за рукописом ЦНБ (Петров (Сем.), № 252 (VIII. І 96), арк. 246 — 249).

Лямент людей побожных, що ся стало в Литовской земли, меновите, хто хощет, прійди й очима своими обач, що ся в мирЂ дЂєт, снать, з волЂ Божои; хто хочет, то ся з нас смЂєт.

Публікація: Южнорусские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским. — К., 1856. — Т. 1. — С. 159 — 162.

Подається за публікацією М. М. Білозерського.

«Не день, не два Виговський гетьман...». — Із статті Л. Вшендобильського «Bitwa pod Goltwą roku 1657 — 58» у варшавському альманасі «Bukiet Literacki», виданому Л. Вшендобильським 1851 р. (С. 226 — 229).

Публікація: Щурат В. Пісня про повстаннє Мартина Пушкаря // ЗНТШ. — 1920. — Т. 129. — С. 95 — 105, текст: с. 98 — 100.

Коментуючи пісню, В. Щурат зауважує: «Хто, де, від кого й коли записав пісню, [у статті Л. Вшендобильського] не сказано. Можливо би тільки припускати, що записав її сам видавець альманаху, коли опублікував її від себе, зазначивши се своїм підписом, та що записав її перед 1851 р., коли дозвіл надрукувати альманах [...] має дату 11 (23) лютого 1851 р.» І все ж мовний аналіз запису дає В. Щуратові «основу припускати, що не був ним редактор альманаху Вшендобильський» (С. 97). В. Щурат подає текст, «усунувши [мовні] помилки, пороблені Вшендобильським у польській транскрипції пісні й деякі друкарські, [...] в транскрипції українській, без усякої дальшої зміни [...]» (С. 98). Зміст, будова і стиль пісні, на думку В. Щурата, доводять її безпосереднє споріднення з думами або навіть «що й ся пісня є думою, думою забутою й нереєстрованою досі». І далі: «Зміст, настрій і легка іронія з сатиричним вістрєм зближують сю думу до групи дум із часу Хмельниччини». Щодо датування пісні, то В. Щурат вважає, що «вона могла постати й безпосередньо по оспіванім факті. Припустити пізніше постання її трудно. Коли рукою судьби факт побіди Пушкаря над Виговським був перечеркнутий, не було вже для оспівування його ані настрою, ані моральної спонуки» (с. 105), Подається за публікацією В. Щурата.

«Побудка зпрудка християнским воєм...» — Із рукопису ДПБ (збірка Погодіна, № 1604, арк. 715 — 720).

Публікація: Каган М. Д. Вирши об обороне Чигирина от турок // ТОДРЛ — 1961. — Т. 17. — С. 435 — 444, текст на стор. 441 — 444.

Порівн. польськомовну поему Олександра Бучинського-Яскольда «Czyhyryn» (Новгород-Сіверський, 1678; див.: Летопись событий в Юго-Западной России в XVII-м веке / Составил Самоил Величко, бывший канцелярист Войска Запорожского: 1720: Издана Временною ко.миссиею для разбора древних актов — Киев, 1851. — Т. 2. — С. 409 — 410, 414 — 418, 434 — 438, 438 — 441, 442.

Подається за рукописом ДПБ (збірка Погодіна, № 1604, арк. 715 — 720).

«Послухайте, що з вас живо...». — З рукопису 1690 р., знайденого на Коломийщині, як пише перший його публікатор Жегота Паулі, «горливим дослідником народних старожитностей Мирославом з Городенки». «Хто такий був той Мирослав з Городенки, де він знайшов рукопис, із якого виписано сю віршу, як виглядав рукопис і що сталося з ним потому — нічого сього ми не знаємо» (Франко L Вірша єпископа И. Шумлянського про події 1683 — 1686 рр.), у рукописному співанику з бібліотеки музею Чарторийських у Кракові. Ймовірний автор — Иосиф Шумлянський.

Публікації: 1) Pieśni ludu ruskiego w Galicyi / Zebrał 2egota Pauli. — Львів, 1839. — T. 1. — C. 148 — 154 (запис латинкою); 2) Франко І. Вірша єпископа И. Шумлянського про події 1683 — 1686 рр. // ЗНТШ. — Т. 39. — 1901. — Кн. І. — С. 1 — 5 (кирилична транскрипція публікації Ж. Паулі з елементами реконструкції — виправленнями тексту там, де він, на думку І. Франка, «був попсованим малотямущим копіїстом або навмисне сполонізований»); див. також: Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1982. — Т. 33. — С. 431 — 437, текст на с. 433 — 437; 3) Возняк М. Матеріали до історії пісні і вірші: Тексти і замітки. — Львів, 1913. — С. 20 — 22 (за співаником кінця XVII ст. з бібліотеки Музею Чарторийських).

У літописі Самійла Величка після розповіді про перемогу Яна Собєського під Віднем процитовано вірш Й. Шумлянського: «На той войнЂ ВЂденской был при королю Собеском новій унЂят и похлЂбца лядскій Іосиф Шумянскій, єпископ львовскій, и сему дЂянію тогдашнєму добре присмотрЂвшися, на досаду гетману Самойловичу зложил собою думу, албо пЂснь такую:

Послухайте, послухайте, що єсть живо,

Послухайте, послухайте, що єсть живо:

Яко войсковоє жниво

Нас, молодцов, омилило

И в неславу впровадило!

Жался, Боже, жался, Боже, на гетмана,

Жался, Боже, жался, Боже, на гетмана,

Самойловича Ивана,

Що заказал христіяном,

Пойти против бЂсурманом!

Отож бачиш, отож бачиш, що ся стало,

Отож бачиш, отож бачиш, що ся стало:

И без тебе ся надало,

Короле†и поляком,

Кавалером и юнаком...

и прочая, долго тоєй пЂсни, албо думи...» (Летопись событий в Юго-Западной России в XVII-м веке / Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского. — 1720. Издана Временною комиссиею для разбора древних актов. — К., 1851. — С. 536).

Щодо цієї цитати С. Величка І. Франко зауважує: «Величко, як бачимо, не хотів уміщувати її [вірші] цілої в своїй літописі, хоча вміщував у ній немало інших довгих, навіть польських віршів. Що знав її всю, се видно з його згадки про її довготу. Форма, в якій подає куплети Шумлянського, а власне повторювання першого рядка кожного куплета, вказує на те, що Величко, мабуть, чув ту пісню в співанні і списував текст так, як його співали, з повторюваннями, яких вимагала мелодія» (Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — Т. 33. — С. 432).

Подається за публікацією М. Возняка із співаника бібліотеки Музею Чарторийських.

ПЂснь о БудинЂ, воєнска. — З підкарпатського співаника И. Сабова. Вірш датується 1686 роком, його було складено відразу після Будинської битви.

Публікація: Панькевич І. Новонайдені старинні світські пісні в підкарпатськім пісеннику И. Сабова // Підкарпатська Русь. — Ужгород. — 1934. — Ч. 1 — 10. — С. 50 — 52.

Подається за публікацією І. Панькевича.

ПЂснь о образЂ Кло[ко]чевском. — Із рукописного співаника, укладеного 1734 р. в селі Кам’янці Спішського комітету в північно-західній Угорщині.

Публікація: Петрушевич А. С. Историческая песнь карпаторусов из 1683 года // Литературный сборник, издаваемый Галицко-русскою матицею. — Львов, 1886 — Вып 2 — С 190 — 198; Франко І. Карпаторуська література XVII — XVIII віків // ЗНТШ. — 1900. — Т. 37, кн. 5. — С. 77 — 80; Франко І. Карпато-руське письменство XVII — XVIII вв. — Львів, 1900. — С. 77 — 80; див. також: Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1981. — Т. 32. — С. 286-289. Подається за публікацією І. Франка.

«Эй, Иване, поповичу-гетмане!...». [Пасквіль на гетьмана Івана Самойловича]. — З літопису Самійла Величка.

Публікація: Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке / Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского: 1720. Издано Временною комиссиею для разбора древних актов. — К., 1855. — Т.3. — С. 15 — 17.

Наводячи цей вірш, Самійло Величко пише: «По знятю гетмана Самойловича з гетманства, на котором зоставал лЂт 15 и дней 35, зараз єден нЂкто з ближних єго подручних такія зложил и написал о нем рЂчи, которія здє полагаются [...]» (С. 15). І далі: «Якія рЂчи, аще и негладко суть зложени, обаче ясно в них показуется, якого нраву был Самойлович, и для чого на него старшина и значноє товариство войсковоє вознегодовало і од уряду гетманского низложити потщалися [...]» (С. 17). Івана Самойловича було скинуто з гетьманства у липні 1687 р. Отже, цим роком слід датувати і пасквіль на нього. Подається за літописом.

Сатиричні вірші

«Серед поля широкого церковка стояла...» — ДПБ: Разн. О. XVII, № 11, арк. 64 — 64, звор.

Публікація (латинкою): Перетц В. Н. Малорусские вирши и песни в записях XVI — XVIII вв.//Известия ОРЯС АН. — 1899. — Кн. 3. — С. 895 — 896. Передрук: Роте, II. — С. 457 — 458.

В. М. Перетц датує цей вірш орієнтовно 1647 р., але він може бути давніший — порівн. «Трагедію руську», надруковану в Рахові між 1609 і 1618 рр.; див.: Шевчук В. О., Яременко В. В. «Трагедія руська» — нововідкритий твір української драматургії початку XVII ст. // Українська література XVI — XVIII ст. та інші слов’янські літератури. — К., 1984. — С. 286 — 310.

Подається за публікацією В. М. Перетца у кириличній транскрипції.

АВТОРСЬКІ ВІРШІ

Андрій Скульський

Андрій Скульський — львівський міщанин, друкар. Рік народження не відомий. З власною друкарнею мандрував по Молдавії. Близько 1628 р. повернувся до Львова. В 1638 р. об’єднався з друкарем Михайлом Сльозкою. В 1641 — 1643 рр. був управителем і складачем друкарні Львівського братства. З 1643 р. працював у друкарні львівського православного єпископа Арсенія Желиборського, з 1646 р. в друкарні, яка діяла в Уневі. В 1651 р. був звинувачений у зв’язках з козаками Б. Хмельницького, заарештований і закатований. Автор віршованого діалогу «Вірші з трагодії «Хрістос пасхон» Григоріа Богослова». Йому ж, мабуть, належить кілька геральдичних епіграм.

ВЂршЂ з трагодіи «Христос пасхон» Григоріа Богослова. Першіи в святый Великій Пяток при положен[н]ю плащеницЂ до гробу. Другіє — на пресвЂтлый день воскресеніа Господа нашего Ісуса Христа. — Въ ЛьвовЂ: Въ типокграфіи брацкой при церкви Успеніа пресвятыя богородица року от рождества господа нашего Ісуса Христа 1630, мЂсяца марта, 23. — 36 с. (Запаско, Ісаєвич. — № 206.)

Публікація: Щурат В. Хрістос пасхон: Львівські віршовані діалоги з 1630 р. // ЗНТШ. — 1913. — Т. 117 — 118. — С. 139, 140, 156 — 178.

Подається за публікацією В. Щурата. Першодрук втрачено.

Йоаникій Волкович

Иоаникій Волкович — православний чернець, діяч Львівського братства. Роки народження і смерті не відомі. У 1630 — 1631 рр. священик і проповідник у львівській братській церкві Успіння Богородиці, вчитель школи Львівського братства. Автор декламації «Розмышлян [н] є о муцЂ Христа, спасителя нашего» («Смутныи трены в смутный день страстей Христа, спасителя нашего» і «ВЂршЂ на радостный день воскресенія Христа, спасителя нашего»).

Розмышлян[н]є о муцЂ Христа, спасителя нашего. При тым веселая радость з триумфалного єго воскресеніа. ВЂршами напысаныи през многогрЂш-ного инока Иоаникіа Волковича, проповЂдника слова Божого, и в Льво†при церкви братской Успеніа Пречистыя ДЂвы Маріа, през отрочат отпровованыи. Там же за благословенієм ero милости преподобнЂйшого отца Кир Петра Могилы, воєводича земль молдавских, великого архімандрита кієвопечерского до друку поданым року от рождества Христова 1631. — Львів, друкарня Братства, 1631, 31 арк. (Запаско, Ісаєвич, № 219.)

Публікація: Возняк М. Діалог Йоаникія Волковича з 1631 р. // ЗНТШ — 1920. — Т. 129. — С. 33 — 79.

Подається за першодруком (примірник ЛМУМ і ЛІМ).

Софроній Почаський

Софроній (світське ім’я — Стефан) Почаський — православний чернець, сподвижник Петра Могили. Роки народження і смерті не відомі. В 20-х роках XVII ст. вчився в школі Київського братства і, здається, за кордоном. У 1631 і 1632 рр. учитель лаврської могилянської школи у Києві, згодом учитель і ректор Києво-Могилянської колегії й ігумен київського Братського монастиря. У 1642 р. ігумен Трьохсвятительського монастиря в Яссах, де заснував академію. Автор декламації «Євхаристиріон, албо Вдячность... Петру МогилЂ... од спудеов гимназіум єго милости з школи риторики..»

ΕΥΧΑΡΣΤΗΡΙΟΝ, албо Вдячность ясне превелебнЂйшому в ХристЂ єго милости господину отцу кир Петру МогилЂ, воєводичу земль Молдавских, великому архимандрітови святои великои лавры чудотворной Печерскои Кієвскои, вЂры православнои в церкви святои въсточной промоторови побожному и несмертелнои славы годному оборонци од спудеов гимназіум єго милости з школы реторіки, за гойныи добродЂйства, собЂ и церкви православной, в фундованю школ показаны. При вЂншованю свят хвалебных въскресенія Христова, спасителя миру, повинне а упрейме отданая. В друкарни того ж монастира Печерського Кієвского, року 1632, мЂсяца марта, 29 дня. — Київ: Друкарня лаври, 1632. — 36 с. (Запаско, Ісаєвич — № 228.)

Публікації: Голубев С. Т. История Киевской духовной академии (период домогилянский). — К., 1886. — С. 46 — 64, 65 — 72. — Приложения. — VIII. — С. 46 — 49; Титов, 1916. — Приложения. — С. 291 — 305; Тітов, 1924. — С. 291 — 305.

Подається за першодруком (примірники ЦНБ, ДПБ, БАН. Примірник ДПБ — 37.19.1).

М. Н.

Лямент о прыгодЂ нещасной о зелжывости и мордерст†мешча[н] острозких, що ся им власне прыдало на день урочистаго свята з мертвых восстання пана спасителя нашего в понеделок в процесии идучим под приизд еи милости панеи воєводинои виленскои, которая-то з обох сторон жалованая пригода в тых рытмох нижей достатечне ся окажет през мене, M. H., c пилностю описаных року Божия 1636, мЂсяца июня, дня 14. — У рукописі, що його П. Житецький одержав із Седлецької губернії від «збирача усних і писаних пам’яток української старовини Я. П. Андрієвського» (С. 10). Рукопис зберігається в ЛНБ, шифр: НТШ-85.

Публікація: Житецький П. Острозька трагедія // ЗНТШ. — 1903. — Т. 51. — Кн. 1 — 24. — Текст на с. 11 — 24.

Рукопис цей П. Житецький характеризує таким чином: усі три елементи твору (передмова, лямент і «придаток») «написані на однім зшитку, зложенім із десятьох чверток, одною рукою. На жаль, друга вірша не має кінця; зате вона в порівнянні з першою визначається більшою простотою та ясністю вислову, більшим реалізмом у малюванні деталей. Письмо не зовсім чітке, нагадує скоропись XVI в. Правопись видержана досить добре...» (Житецький П. — С. 10).

Про автора твору можна повторити тільки те, що сказав про нього П. Житецький: «Із передмови до вірш можна бачити, що вони написані тоготаки 1636 р., два місяці по самій кровавій Острозькій драмі. Автор заховав своє ім’я під ініціалами М. Н., але міркуючи по даті «з Ровного, з найубогшей школы», можна думати, що се був її учитель, один із репрезентантів українсько-руської просвіти, що в ній шукав дороги для відродження самостійного життя українського народу. Нема потреби розводитися тут про характер тої просвіти, чужої для католицької Польщі своїми цілями, а близької їй своїм методом і способами. Оця близькість і виявила себе поперед усього в багатьох місцях передмови.

В дусі того воєнного віку автор порівнює працю письменника з подвигом вояка, який «живот свой, яко бы на шанц выставляєт», аби заслужити «несмертелную славу», і думає, що обов’язок письменника лежить у присвяченні своїх праць, «ростропне и мудре написанных, княжатом и монархом» для збільшення й розповсюдження їх слави (і, додамо від себе, задля пробудження їхнього сумління. — Упор.). Хоча він і не вважає себе чоловіком визначним «в науцЂ и довтЂпЂ», та проте, «мудрых наслЂдуючи», присвячує «книжечку» свою київському митрополиту Петрові Могилі, аби виявити йому свою пошану за те, що він полюбив науку, «кохаючы ся в читаню книг потребных». Він згадує про недавній подвиг Петра Могили, який «коштом немалым» розширює в Києві науку. Не маючи іншого дарунку для свого патрона, він просить його прийняти «тыє вЂршики»» (Житецький П. — С. 4 — 5).

Подається за рукописом.

Яків Седовський

Яків Седовський — православний львів’янин, вчився в Падуанському університеті. Роки народження і смерті не відомі. Автор панегіричних віршів «Анатима тис тімис», присвячених «львовскіа земля обивателю» Григорію Кирницькому, який, закінчивши навчання в «преславной АкадеміЂ Павськой», тобто в Падуанському університеті, набув там «совершенный степень» «учителства философичного» «изволенієм и совЂтом всЂх вкупЂ учителей». Вірші ці були видані у Венеції 10 червня 1641 р. друкарнею Марка Гінамма.

ΑΝΑΘΗΜΑ ΤΗΣ ΤΙΜΗΣ добродЂтельми и благочестієм украшенну искуснЂйшему и цЂломудрЂйшому мужу кир Григорію Кірніцкому, в РоссіЂ Львовськіа земля обывателю, егда ученіа своєго трудов достойную мзду в преславной АкадеміЂ Патавськой учительства глаголю философичного изволенієм, и совЂтом всЂх вкупЂ учителей совершенный воспріат степень вкратцЂ отчеським єго діалектом чрез Іакова Седовського списанно. Року от рождества Христова 1641 мЂсяца юніа 10. — В преславном градЂ ВенеціЂ: В типографіЂ Марка Гинамма: Позволенієм старших. — 4 арк.

Публікації: Головацкий Я. Ф. Библиографические находки во Львове // Сб. ОРЯС АН. — Спб., 1873 — Т. 10. — № 7. — С. 21 — 27; Студинський К. Три панегірики XVII віку // ЗНТШ. — 1896. — Т. 12. — Кн. 4. — С. 19 — 22.

Книжка починалася зображенням емблеми Венеціанського грецького братства і чотирирядковою геральдичною епіграмою під ним, підписаною криптонімом «Г. К.» (мабуть, «Григорій Кирницький»).

Подається за публікацією К. Студинського. Першодрук втрачено.

Афанасій Филипович

Афанасій Филипович (між 1592 і 1596 — 1648) — вихованець віленської братської школи. 1627 р. у Вільні постригся в ченці. Жив у Межигірському монастирі. 1632 р. став намісником Дубровського (Добойського) монастиря під Пінськом. Блукав по Русі, збираючи милостиню на побудову нової церкви. Оскаржував утиски на православних перед московським царем. 1640 р. став ігуменом Брестського монастиря. Полемізував з католиками та уніатами. За «чинення галасів» 1646 р. поселений в Києво-Печерській лаврі, зазнав переслідувань, написав мемуарно-полемічний твір під назвою «Діаріуш». 1648 р. за зв’язки з козаками був заарештований польськими властями і 5 вересня розстріляний.

«Даруй покой церкви своєй, Христе-Боже...». — У рукописі «Діаріуша», 1646. — ДІМ, Синодальна збірка, № 856, арк. 148, звор. — 179; ДПБ: Q. XVII. 220, арк. 100 — 185, звор., який «вписан в конец Толковой Псалтыри», що належала Московській Синодальній бібліотеці (історію рукопису див.: Савва, архимандрит. Указатель. — 3-е изд. — С. 162, № 113; Горский, Новоструев. Описание, — Кн. 2. — С. IV — V, 66 — 69).

Публікації: Левицкий О. И. Афанасий Филиппович, игумен брест-литовский, и его деятельность в защиту православия против унии // Университетские известия (Київ). — 1878. — Май. — С. 448 — 449; ППЛ. — І. — Пб., 1878. — С. 107; Коршунов А. Афанасий Филиппович: Жизнь и творчество. — Минск, 1965; вірші див. на с. 141, 143, 157, 178 — 179.

Подається за публікацією ППЛ.

«Дай помощ от печали...» — Там же.

Публікації: ППЛ. — 1. — С. 108; Коршунов А. Афанасий Филипович... — С. 143.

Подається за ППЛ.

По том о волности Божей тыи вЂрши. — Там же.

Публікації: там же.

Подається за ППЛ. — І. — С. 124.

Сумма з псалму. — Там же. — С. 124.

Публікації: там же.

Подається за ППЛ. — 1. — С. 124.

Григорій Бутович

Григорій Бутович (роки народження і смерті не відомі) — вихованець Замойської академії; у 1642 р. видав панегірик «Еводія...», присвячений львівському православному єпископу Арсенію Желиборському; можливо, йому ж належить кількаа анонімних геральдичних епіграм у львівських стародруках.

Ευωδια албо Слодковонный дойзрЂлых в молодом вЂку єго милости господина отца Арсенія Желиборского, з ласки Божеи єпископа лвовского, галиц[кого] и Каменца-Подолского, духовных цнот Запах, през Григорія Бутовича усмакованный а на день урочистый святого великомученика Георгія при щасливом в церкви катедральной лвовской першого акту рочно[го] отправованю самому ж єго милости господину отцу єпископу при унижоном поклонЂ отданный и дедикованный. — В ЛьвовЂ: В друкарни, c позволенєм братским, року 1642 мЂсяца априля 21 дня. — Львів: Друкарня братства, 1642. — 4°. — 10 арк. (див.: Запаско, Ісаєвич. — № 296.)

Публікація: Студинський К. Три панегірики XVII віку // ЗНТШ. — 1896. — Кн. 4 — С. 1 — 32.

Подається за першодруком (примірник ЛДМУМ).

Йоаникій Галятовський

Йоаникій Галятовський (? — 1688) — письменник-полеміст, агіограф, проповідник, гомілет, педагог, громадсько-політичний і церковний діяч. Учився в Києво-Могилянській колегії, викладав у ній, з 1657 р. став її ректором та ігуменом братського Богоявленського монастиря. З 1669 р. до смерті — архімандрит Єлецького монастиря в Чернігові.

Чуда пресвятои Богородици межи сибЂллями, пророчицями поганскими, которыи пред зачатієм еи, за обявленієм Бозским, знали єи и в книгах своих оную писали и людем проповЂдали и выславляли. — З книги: Небо новоє з новыми звЂздами сотворенно, то єст Преблагословенная ДЂва Марія Богородица з чудами своими, за старанєм найменшого слуги своєго недостойного ієромонаха Іоаникія Кгалатовского, ректора и ігум[ена] Брат[ского] Кієв[ского]. — Львів: Друкарня Михайла Сльозки. 1665. — Арк. 1 — 3 (Запаско, Ісаєвич. — № 422.)

Публікація: Галятовський І. Ключ розуміння / Підготувала до видання І. П. Чепіга. — К., 1985. — С. 245 — 248.

Подається за першодруком.

[Вірші про віщування сивілл]. — З книги: Месія правдивий, Ісус Христос, син Божій... от недостойного ієромонаха Іоаникін Галятовского, архимандрыта ЧернЂговского... показаный. — K., друкарня Києво-Печерської лаври, 1669. — Арк. 6 — 10.

Подається за першодруком, примірник Бібліотеки Вільнюського університету, R 239.

Лазар Баранович

Лазар Баранович (1620 — 1693). Учився в Києво-Могилянській колегії та єзуїтських школах Вільна і Каліша; викладав, зокрема, поетику й риторику в Києво-Могилянській колегії. З 1650 р. — її ректор та ігумен братського Богоявленського монастиря. З 1657 р. — чернігівський архієпископ. Впродовж тривалого часу — місцеблюститель київської митрополичої кафедри. Був душею києво-чернігівського гуртка вчених і письменників (Іннокентій Гізель, Иоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський, Варлаам Ясинський, Димитрій Туптало, Іван Величковський та ін.). Заснував і утримував друкарню (з 1674 р. у Новгороді-Сіверському, з 1679 — у Чернігові), в якій за його життя було видано близько п’ятидесяти книжок. Автор полемічних трактатів, проповідей, листів, віршів церковнослов’янською, українською і польською мовами.

На єго пресвЂтлаго царскаго величества знаменіє. — Баранович Л. Меч духовный. — К., 1666. — Тит. арк. звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 431).

Подається за першодруком, (примірник ЦНБ: Кир. 38).

На два меча книги сея. — У кн.: Баранович Л. Меч духовный. — К., 1666. — Арк. 15 ненум., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 431.)

Подається за першодруком (примірник ЦНБ — Кир. 38).

Епитафіон. — Епітафія гетьману Івану Брюховецькому (1668 — 1669).

Публікації: Летопись событий в Юго-Западной России в XVIII-м веке / Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского: 1720. — Том второй / Издана Временною комиссиею для разбора древних актов. — К., 1851. — С. 164 — 165; Письма преосвященного Лазаря Барановича: С примечаниями: 2-е изд. — Чернигов: В типографии Ильинского монастыря, 1865. — С. 73. Див. також передрук у кн.: Сумцов Ф. К истории южнорусской литературы семнадцатого столетия: Выпуск 1: Лазарь Баранович. — Харьков, 1885. — С. 78.

Подається за рукописом літопису Самійла Величка (ДПБ, збірка М. П. Погодіна, Пог. 2020, т. 3, арк. 60 — 60, звор.).

На титлу книги сея и на вся во дверєх єя начертанія со дванадесятъми небесными знаменіями изображенныя. — З книги: Баранович Л. Трубы словес проповЂдных... — К.: Друкарня лаври, 1674. — Арк. 2 — 3 ненум. (Запаско, Ісаєвич. — №№ 518, 519.)

Публікація: Маслов С. 1. Каталог ювілейної виставки українського друкарства. — К., 1925. — С. 28 — 32; Маслов С. Етюди з історії стародруків: 1 — 8. — К., 1925. — С. 28 — 32.

Подається за першодруком.

На єго царскаго пресвЂтлаго величества знаменіє. — З книги: Баранович Л. Трубы словес проповЂдных... К.: Друкарня лаври, 1674. — Арк. 4 ненум., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 518, 519.)

Подається за першодруком.

ВЂрши на Воскресеніє Христово. — Баранович Л. Трубы словес проповЂдных... — К.: Друкарня лаври, 1674. — Арк. 368 — 369. (Запаско, Ісаєвич. — №№ 518, 519.)

Подається за першодруком.

Плач о преставленіи великаго государя Алексея Михайловича. — К.: Друкарня лаври, 1676. — 8°. (3). — 56 арк. (Запаско, Ісаєвич. — № 527).

Подається за першодруком (примірник ДПБ). Підготовлено за участю Р. П. Радишевського.

Іоанн Армашенко

Близько 1657 р. переклав у Новгород-Сіверському монастирі з латинської на українську мову житіє св. Макарія Римлянина (Петров Н. И. О влиянии западноевропейской литературы на древнерусскую // ТКДА. — 1872. — № 5. — С. 49; Шляпкин И. А. Св. Димитрий Ростовский и его время (1651 — 1709 гг.). — Спб., 1891. — С. 83). У 1674 — 1681 рр. — «старший типограф» друкарні Києво-Печерської лаври, причетний до видань «Синопсиса» та інших книжок, схвалених до друку тодішнім архімандритом лаври Інокентієм Гізелем.

На єго царского пресвЂтлаго величества мирноє знаменіе. — У кн.: [Гізель І]. Мир c Богом человЂку. — К., 1669. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 458).

Епіграф: «Миръ многъ любящему законъ Господень» (От Псалма 118).

Подається за примірником ДІБ.

К читателю сего лЂтописца от типографов. — У кн.: Синопсис... — К., 1674. — Арк. 223. Передрук — у вид. 1680 р. (Запаско, Ісаєвич. — № 520, 582).

Подається за першодруком.

Его царского пресвЂтлаго величества россійскому роду. — У кн.: Синопсис.., К., 1680, тит. арк., звор.

Подається за першодруком.

На єго царского пресвЂтлого величества знаменіє. — Минея Общая. — К., 1680. — Тит. арк., звор.

Подається за примірником ЦНБ (Кир. 49).

Вірш пояснює малюнок наступної сторінки. Композиція цього малюнка така: внизу зображення св. Теодора Стратилата на коні; святий разить дракона; від нього тікають вороги; за ним — римські воїни; середину малюнка займає зображення двоголового орла, на грудях якого розп’яття, а по боках — св. Антоній Печерський з хрестом у правій і короною у лівій руці і св. Феодосій Печерський з іконою Успіння Богоматері в руках; вгорі над орлом — зображення Трійці як трьох ангелів. Малюнок містить багато пояснювальних підписів і тлумачиться також у подальшій прозовій присвяті царю Федору Олексійовичу від імені Києво-Печерського архімандрита Інокентія Гізеля та братії лаври.

Варлаам Ясинський

Варлаам Ясинський (? — 1707) навчався в Києво-Могилянській колегії і Краківській академії; в 1669 — 1673 рр. був ігуменом київського Братського монастиря і ректором Києво-Могилянської колегії, потім ігуменом київського Пустинно-Миколаївського монастиря, архімандритом Києво-Печерської лаври, а з 1690 р. київським митрополитом; автор віршів, послань, листів, проповідей, полемічних трактатів.

На автора книги сеи. — З кн.: Галятовський І. Месія правдивый... [українськомовний варіант]. — К. : Друкарня лаври, 1669. — Арк. 10. ненум., звор. (див.: Запаско, Ісаєвич. — № 457).

Підпис: «Варлаам ЯсЂнскій, ректор и игумен Братскій Києвскій».

Подається за першодруком (примірники Вільнюського університету — R 239; ЦНБ — Кир. 43).

Надгробок всечестному отцу Михайлу Лежайскому, архимандритЂ Новгородка-СЂверского, преставшемуся року 1699, мЂсяца іюля дня 16.

Публікація: Летопись событий в Юго-Западной России в XVIII-м веке // Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожскаго, 1720: Том третій / Издана Временною комиссиею для разбора древних актов. — К., 1853. — С. 543. Перед цим віршем у літописі Самійла Величка зазначено: «Того ж лЂта іюля 16-го знаменитій особа духовній малоросійскій архимандрит Новгородскій отецъ Михаил Лежайскій преставися от жизни сея, которому друг его и по духу брат преосвященній Варлаам Ясинскій, митрополит Кіевскій, таковій нагробок написал и видруковати велЂл».

Подається за рукописом Літопису Самійла Величка (ДПБ, збірка M. П. Погодіна, Пог, 2020, т. 3, арк. 220 — 220, звор.

Епітафіон зде мощами почивающему в затворЂ блаженнія памяти преосвященному Іосифу Нелюбовичу-Тукалскому, митрополиту кієвскому, галицкому и всея Руси.

Публікація: КЕВ. — 1878. — № 13.

Подається за цією публікацією.

«Ніколае, побЂдЂ тезоименитый...». — Вірш цей включено до подячного послання Варлаама Ясинського царю Федору Олексійовичу за надіслану з царського повеління книгу Симеона Полоцького «ОбЂд душевный», видану в Москві 1681 р.

Публікація: О. Л. [Орест Левицький]. Письмо и стихи Варлаама Ясинского // Киевская старина. — 1890. — Март. — С. 537 — 539.

Подається за публікацією О. Левицького.

О полунощници и утрени. — Рукопис ЦНБ 186/362 С. (Петров (Соф.). — № 186(362). — Арк. 67, звор.). (Підписано криптонімом В. Я. М. К. — [Варлаам Ясинський, митрополит київський].)

Публікації: Перетц В. Н. Украинская антология 1670 — 1680-х годов // Перетц В. Н. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI — XVIII веков: III // Сборник по РЯнС. — Т. 1. — Вып. 3). — Л., 1929. — С. 91 — 92; Величковський І. Твори. — К., 1972, — С. 104.

Подається за рукописом ЦНБ № 186, 362 С (Петров (Соф.). — № 186(362). — Арк. 67, звор.).

Три вЂнца молитвенные. — K. : Друкарня лаври, 1688. — 2°. — [8] арк. (див.: Запаско, Ісаєвич. — № 649). Присвята царям Іванові та Петрові і царівні Софії. Віршовані підписи під зображеннями Іоанна Предтечі, апостола Петра, Софії Премудрості Божої; молитви їм, як патронам цих царів і царівни, об’єднані у три «вінці» (цикли). У присвяті книжки Варлаам Ясинський називає себе автором цих віршів: «...Три вЂнцы молитвенны... понудихся от усердія моєго стіхотворнЂ устроити...» Книжку було призначено для піднесення царям і в тому ж 1688 р. переслано автором до Москви при листі до князя В. В. Голіцина.

Подається за примірником ДПБ.

Симеои Ставницький

Симеон Ставницький — наприкінці 60-х і на початку 70-х років друкар в Уневі.

«Всякаго чина православный читателю...» — Софонович Феодосій. Выклад о церкви. — Унів, 1670. — Арк. 12, звор. — 13 (ненумеровані), після тексту житія св. Володимира. Підпис: Симеон Ставницкій Типограф. (Запаско, Ісаєвич. — № 473.)

Публікація: Перетц В. Н. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI — XVIII веков. — М.; Л., 1962. — С. 157.

Це переробка вірша Герасима Смотрицького із острозької Біблії 1580 — 1581 рр. з переадресуванням «похвали» князю Володимиру Святославичу.

Подається за публікацією В. М. Перетца.

Антоній Радивиловський

Антоній Радивиловський (? — 1688) у 40-х роках XVII ст. вчився в Києво-Могилянській колегії, по закінченні якої постригся в ченці і був архідияконом у Чернігові; з половини 50-х років його діяльність проходила в Києві; з 1671 р. був намісником Києво-Печерської лаври, з 1683 р. — ігуменом київського Пустинно-Микільського монастиря; автор двох великих збірок проповідей — «Огородок Маріи Богородици» 1676 р. та «ВЂнець Христов» 1688 р.; збереглись також первинні рукописні варіанти цих збірників 1671 і 1676 — 1683 рр.

«Христос, иже єст церкви, матки нашей, глава...» — Радивиловський А. Огородок Маріи Богородици... — К. : Друкарня лаври, 1676. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 531.)

Подається за першодруком (примірник ЦНБ — Кир. 692).

Марія. Ям раи. — Радивиловський А. Огородок Маріи Богородици... К. : Друкарня лаври, 1676. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 531.)

Подається за першодруком (примірник ЦНБ. — Кир. 692).

«Будь слава Маріи...» — Радивиловський А. Огородок Маріи Богородици... — К. : Друкарня лаври, 1676. — С. 1129 ненум. (Запаско, Ісаєвич. — № 531.)

Подається за першодруком (примірник ЦЦБ — Кир. 692).

О титлЂ книги «ВЂнца Христова» сія да будут прочтенна слова. — Радивиловський А. ВЂнець Христов... К. : Друкарня лаври, 1688. — Арк. 8 ненум., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 645.)

Подається за першодруком (примірник ЦНБ — Кир. 59).

Іван Величковський

Іван Величковський (? — 1707) у 60-х роках XVII ст. вчився і, можливо, вчителював у Києво-Могилянській колегії; у 70-х роках перебував у колі чернігівських сподвижників Лазаря Барановича; з кінця 80-х років був священиком у Полтаві; автор панегіриків, епіграм, фігурних і ліричних віршів. Твори І. Величковського збереглися в рукописах — у так званій «Антології», укладення якої припадає на 70 — 80-ті роки, та авторських книжках «Зегар з полузегарком» (1690) і «Млеко от овцЂ, пастыру належноє» (1691), присвячених Варлаамові Ясинському, поетовому вчителю й патрону. Іван Величковський розробляв як релігійні, так і світські мотиви, як суто християнську, так і житейську тематику, закликав до конкретної реалізації «віри» в «ділах», причому не тільки в християнських доброчинностях, а й у громадсько-політичних та культурно-просвітницьких справах, обстоював — у християнському дусі — ідею рівності всіх людей. У передмові до збірки «Млеко от овцЂ, пастыру належноє» — визначної пам’ятки естетичної і літературознавчої думки другої половини XVII ст. — висловив власне розуміння завдань і обов’язків поета і громадянина. Іван Величковський — теоретик і практик фігурного віршування: збірка «Млеко...» є своєрідним підручником з поетики.

«Аз благ всЂх глубина ДЂвая єдина...». — Антологія. — Арк. 83.

Публікації: Перетц. — С. 98 — 99; Величковський І. — С. 122.

Подається за «Антологією».

[«Со святим Богом добре жити, люде...»]. — Антологія. — Арк. 83.

Публікації: Перетц. — С. 99; Величковський І. — С. 122.

Подається за «Антологією».

«Рыдал бы єси, аще вЂдать бы возможно...». — Антологія. — Арк. 84, звор.

Публікації: Перетц. — С. 101; Величковський І. — С. 124.

Подається за «Антологією».

«Полунощ Христа вяжет, котрый грЂхи мажет...». — Антологія. — Арк. 84, звор.

Публікації: Перетц. — С. 103, Величковський І. — С. 124.

Подається за «Антологією».

«Не жити, єже ясти...»; «Не жити, єже пити....» — Антологія. — Арк. 88, звор. 89.

Публікації: Перетц. — С. 104; Величковський І. — С. 129.

Подається за «Антологією».

Пищущему стихи. — Антологія. — Арк. 91.

Публікації: Перетц. — С. 105; Величковський І. — С. 131.

Подається за «Антологією».

На хмЂль. — Антологія. — Арк 91, звор.

Публікації: Перетц. — С. 105; Величковський І. — С. 132.

Подається за «Антологією».

«Анна пита мя я мати панна...: Марія — Євва. — Антологія. — Арк. 93, звор. — 94.

Публікації: Перетц. — С. 106 — 107; Величковський. — С. 134 — 135.

Подається за «Антологією».

На образ пресвятои Богородици, ветху и некраснЂ начертанну. — Антологія. — Арк. 94.

Публікації: Перетц. — С. 107; Величковський І. — С. 135.

Подається за «Антологією».

«Латвый, трудный, пріємый, острый єст-єсь з себе...». — Антологія. — Арк. 94.

Публікації: Перетц. — С. 107; Величковський І. — С. 135.

Подається за «Антологією».

На образ юноши красящагося, єму же смерть тайно вослЂдуєт. — Антологія. — Арк. 94.

Публікації: Перетц. — С. 107; Величковський 1. — С. 135.

Подається за «Антологією».

На образ старца, держащаго клепсидру. — Антологія. — Арк. 94 — 94, звор.

Публікації: Перетц. — С. 107; Величковський І. — С. 135.

Подається за «Антологією».

Кто на чуждая рад, то и сам уловлен бываєт. — Антологія. — Арк 95 звор.

Публікації: Перетц. — С. 107; Величковський J. — C. 137.

Подається за «Антологією».

«Тяжкая рана тому єст без мЂры...». — Антологія. — Арк. 118 звор.

Публікації: Перетц. — С. 108; Величковський І. — C. 142.

Подається за «Антологією».

«Голуб желчи не маєт, Носком не ображаєт...». — Антологія. — Арк 120.

Публікації: Перетц. — С. 108 — 109; Величковський І. — С. 144.

Подається за «Антологією».

«На лицЂ убруса...». — Антологія. — Арк. 120.

Публікації: Перетц. — С. 109; Величковський І. — С. 145.

Подається за «Антологією».

Не кождій свят и святоша. — Антологія. — Арк. 120 — 120, звор.

Публікації: Перетц. — С. 109; Величковський І. — С. 145.

Подається за «Антологією».

Шевцу убогому стихи. — Антологія. — Арк. 120.

Публікації: Перетц. — С. 109; Величковський І. — С. 145.

Подається за «Антологією».

О сивизнЂ. — Антологія. — Арк. 120, звор.

Публікації: Перетц. — С. 110; Величковський І. — С. 145.

Подається за «Антологією».

О распятіи Христовом и о распятіи Петровом. — Антологія. — Арк 120 звор. — 121.

Публікації: Перетц. — С. 110; Величковський І. — С. 145.

Подається за «Антологією».

Солнце, время. — Антологія. — Арк. 123.

Публікації: Перетц. — С. 110; Величковський І. — С. 148.

Подається за «Антологією».

Трохи, нЂчого, назбит, досить. — Антологія. — Арк. 123.

Публікації: Перетц. — С. 110; Величковський І. — С. 148.

Подається за «Антологією».

«Прошу, край хлЂб мой, з ласки моєя...». — Антологія. — Арк. 123.

Публікації: Перетц. — С. 110; Величковський І. — С. 148.

Подається за «Антологією».

«Земля, аки темница человЂку, се бо...». — Антологія. — Арк. 123.

Публікації: Перетц. — С. 110 — 111; Величковський І. — С. 148.

Подається за «Антологією».

«Кгды плывуть, неровни суть в смаку рЂкам рЂки...». — Антологія — Арк. 123.

Публікації: Перетц. — С. 111; Величковський І. — С. 148.

Подається за «Антологією».

Епіграми англійського латиномовного поета Джона Овена, перекладені Іваном Величковським

Овен (Оуен) Джон (близько 1563 — 1622) — «британський Марціал», популярний в європейській барокковій літературі, зокрема в Німеччині та Польщі, епіграматист. Нам приступне видання його епіграм: Oweni loan. Epigrammatum. — Wrocław, 1705.

На книжку, вЂршами писанную, до чителника. — Антологія. — Арк. 123. (На березі позначка: «Овенус». Цю позначку написано кіновар’ю на березі ліворуч, напроти першого заголовка цієї групи епіграм).

Публікації: Перетц. — С. 111; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».

«Смерть, яко тать, ба, єще и горшая татя...». — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 111; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».

«Ошукати, плакати, лгати, носить вЂсти...». — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 111, Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».

На скупого. — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 111; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».

На слугу, двом услугуючого. — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 111; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».

«Поп за люди молит, люд за попа мелет...». — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 111; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».

До друга. — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».

Стан царский. — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».

Смерть. — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».

На лисого. — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».

Уж, Євва. — Антологія. — Арк. 124.

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».

О Богу и свЂтЂ. — Антологія. — Арк. 124 (під цією епіграмою пояснено: «во мнозЂ — то єст в шероком»).

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».

«Магнас, як магнес. Довод такий на то...». — Антологія. — Арк. 124.

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».

До чителника («Мних ли єси? Чти сія. Мирскій ли? Чти ова...» — Антологія. — Арк. 124.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».

На скупого отца. — Антологія, — Арк. 124.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський 1. — С. 150.

Подається за «Антологією».

До жонатих. — Антологія. — Арк. 124.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».

До жонатих. — Антологія. — Арк. 124.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».

До чителника («Чтивый сія, если хвалить все, то-сь глупий; але...»). — Антологія. — Арк. 124, звор.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський І. — С. 151.

Подається за «Антологією».

«Отколь жена именем тим ся називаєт?..». — Антологія. — Арк. 124, звор.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський. с. 151.

Подається за «Антологією».

НевЂста. — Антологія. — Арк. 124, звор.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський І. — С. 151.

Подається за «Антологією».

Сердце. — Антологія. — Арк. 124, звор.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський 1. — С. 151.

Подається за «Антологією».

ТЂло, душа. — Антологія. — Арк. 124, звор.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський І. — С. 151.

Подається за «Антологією».

О жоноцком розумЂ. — Антологія. — Арк. 124, звор.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський 1. — С. 151.

Подається за «Антологією».

До Кондрата. — Антологія. — Арк. 125.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський 1. — С. 151.

Подається за «Антологією».

Слова старого до молодого. — Антологія. — Арк. 125.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський 1. — С. 151.

Подається за «Антологією».

Адамова вимовка. — Антологія. — Арк. 125.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський І. — С. 152.

Подається за «Антологією».

Смерть. Натура. — Антологія. — Арк. 125.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський І. — С. 152.

Подається за «Антологією».

До человЂка, не хотячого умирати. — Антологія. — Арк. 125.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський І. — С. 152.

Подається за «Антологією».

До когось. — Антологія. — Арк. 125 — 125, звор.

Публікації; Перетц. — С. 115; Величковський. — С. 152.

Подається за «Антологією».

Мудрий, добрий. — Антологія. — Арк. 125, звор.

Публікації: Перетц. — С. 115; Величковський І. — С. 152.

Подається за «Антологією».

День страшнаго суда. — Антологія. — Арк. 125, звор.

Публікації: Перетц. — С. 115; Величковський І. — С. 152.

Подається за «Антологією».

ВЂрш власнои праци моєи, не з Овенуса. ЛЂствыца Іаковля. — Антологія. — Арк. 125, звор.

Публікації: Перетц. — С. 115; Величковський І. — С. 152.

Подається за «Антологією».

ПиворЂзови. — Антологія. — Арк. 125, звор.

Публікації: Перетц. — С. 115; Величковський 1. — С. 152.

Подається за «Антологією».

ОфЂрованню книжечки. — Антологія. — Арк. 125, звор. — 126.

Публікації: Перетц. — С. 115 — 116; Величковський І. — С. 153.

Подається за «Антологією».

О согрЂшающих. — Антологія. — Арк. 126.

Публікації: Перетц. — С. 116; Величковський І. — С. 153.

Подається за «Антологією».

«Буй и немудрий к небесному текуть..,». — Антологія. — Арк. 126, звор.

Публікації: Перетц. — С. 117; Величковський. — С. 153.

Подається за «Антологією».

«Змишляют поетове, иж Дедал, отданій...» — Вірш зберігся у записі Самійла Величка (див. автограф його літопису: ДПБ, фонд Погодіна, № 2020/3. — Арк. 557, звор. — 559).

Вірш цей С. Величко попереджує такою вказівкою: «Єгда и бысть под Полтавою чили в Полта†гетман Самойлович, тогда старый Іоанн Величковский, зат[ь] отца Луки Семіоновича, старого протопопи полтавского, муж благодати Божія и мудрости полній, поднесл єму, гетману, в дар образ патрона єго, преподобного Іоанна Кущника, з приложенієм под ним своєи композитури сицевих вЂршов».

Іван Самойлович був у Полтаві, вирушаючи у Кримський похід, яким завершилося його гетьманування, влітку 1687 р. Цим часом і датується вірш.

Публікація: Летопись событий в Юго-Западной России в XVII-м веке / Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского: 1720 / Издана Временною комиссиєю для разбора древних актов. — К., 1853. — Т. 3. — С. 9 — 10; Величковський І. — С. 54 — 55.

Подається за рукописом ДПБ (фонд Погодіна. — № 2020/3. — Арк. 557, звор. — 559). Різночитання із списку Літопису Самійла Величка, який зберігається в ЦНБ під шифром Суд. VIII 154/53 (арк. 550 — 550, звор.) не наводимо як неістотні.

Зегар цЂлый и полузегарик...; Млек[о] от овцы пастыр[у] належноє...

об’єднані в рукописній збірці, яка має назву: «Тут д†книжици вкупЂ увязаны. Єдна, названная «Зегар з полузегарком», офЂрованная року 1690. А другая, названная «Млеко», офЂрованная року 1691». Рукопис зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України (ф. 20. — Од. збер. № 42).

Публікація: Величковський І. — С. 57 — 86.

Подаються за рукописом.

«В року тысяча шестсот девятдесят пятом...». — Вірш викарбувано на одному із дзвонів полтавської Успенської церкви, так званому «Кизикермені». Оскільки дзвін було відлито 1695 р., в рік битви при Кизикермені (сучасному Бериславі), отже, в час, коли священиком Успенської церкви був І. Величковський, є підстава припускати, що саме він і був автором цієї епіграми. Про дзвін «Кизикермен» і вірші на ньому див.: Стеблин-Каменский С. П. // Русская старина. — 1876. — Окт. — С. 389 — 390; Бутневич В. Е. Колокол «Кизикермен» // Киевская старина. — 1886. — Дек. — С. 747 — 749; Грановский А. Полтавская епархия в ее прошлом (до открытия епархии в 1803 г.) и настоящем: Историко-статистический опыт. — Полтава, 1901. — Вып. 1. — С. 137 — 138. Текст вірша наводиться в усіх трьох джерелах.

За статтею В. Є. Бутневича вірш передруковано у виданні: Величковський І. Твори. — К., 1972. — С. 169 (на 170-й сторінці — зображення дзвона у його сучасному вигляді (Полтавський краєзнавчий музей).

У статті В. Є. Бутневича наводяться відомості, які коментують вірш і додають кілька істотних штрихів до історично-побутової обстановки життя І. Величковського: «В г. Полтаве, на погосте соборной Успенской церкви, вблизи ее колокольни, стоит забытый всеми колокол, составлявший некогда гордость Полтавы по важности соединенных c его отлитием воспоминаний. Как церковь, так и колокольня построены в 1770 г., но колокол гораздо старее и составлял достояние бывшей прежде деревянной того же имени церкви, построенной во 2-й половине XVII ст. Колокол [...] до 1876 г. находился в третьем ярусе [...] колокольни, а в этом году, в начале апреля, был оттуда снят, по причине продольной сверху до низу трещины [...]. По устройству и внешнему виду колокол носит печать старины: форма его продолговатее нынешних колоколов, стенки особенно у криве, несоразмерно толсты, поверхность чисто отделана и блестит более, чем на других колоколах, язык имеет фигуру опрокинутого вверх буракового стержня и несколько искривлен. На наружной поверхности колокола имеются литые изображения успения Божией матери и проч., сверху и снизу он украшен рельефной гирляндой из листьев, а на верхнем венце надпись славянскими литерами: «Року 1695 мЂсяца новемрія 6 дня»; затем на четвертой стороне находится надпись [...; наводиться текст вірша]. Внизу колокола — «ДЂлал Афанасій Петрович». Из этой надписи, между прочим, видно, что колокол вылит из пушек, взятых [...] из крепости Кизикерменской (ныне Берислав, заштатный город Херсонской губернии), c добавлением серебра, которого, по преданию, полагают до 27 пуд., а жертвователь Павел Семенович, полтавский того времени полковник, Герцик, участвовавший вместе c Мазепою во взятии Кизикермена, построивший в Киеве церковь на Ближних пещерах в 1700 г. и там же похороненный...» Подається за публікацією В. Є. Бутневича.

Димитрій Туптало

Димитрій Туптало (1651 — 1709) народився в містечку Макарові під Києвом у родині сотника Сави Туптала; світське ім’я Данило; іноді Димитрій іменується Данилом Савичем; у 1662 — 1665 рр. учився в Києво-Могилянській колегії; у 1668 р. постригся в ченці, прийнявши ім’я Димитрія; прославився як церковний оратор, проповідуючи у Чернігові, Вільні, Слуцьку; у 1679 р. оселився в Батурині, де в 1681 — 1682 рр. був ігуменом Максаківського, а згодом Батуринського монастирів; з кінця 1683 р. живе в Києво-Печерській лаврі, де починає укладати корпус житій святих і проповідує; у 1686 р. знову стає ігуменом у Батуринському монастирі; в 1692 р. повертається до Києво-Печерської лаври, керує різними монастирями (глухівським, київським Кирилівським, чернігівським Єлецьким; у 1700 р. призначається митрополитом до Тобольська, але відмовляється від цього сану і стає митрополитом ростовським; визнаний церквою за святого; автор чотиритомної «Книги житій святих» («Четьїх Міней»), «Літопису келейного» — морально-повчального викладу біблійної історії, полемічного антистаровірського трактату «Розиск про розкольницьку бринську віру», збірника легенд про чудеса чернігівської Іллінської ікони Божої Матері «Руно орошенное», численних проповідей та багатьох богословських творів, а також кількох драм і великої кількості віршів і духовних піснеспівів. Чимало з анонімних віршів, які дійшли до нас від XVII — XVIII ст., можна атрибувати як твори Димитрія Туптала на підставі особливостей змісту та форми, часу виникнення і розташування у джерелах по сусідству, з текстами, позначеними іменем Димитрія.

Стихи предословныя к господу нашему Ісусу Христу. — Віршові фрагменти з прозового трактату «Размышленіє о страстєх Христовых». — Антологія. — Арк. 46, 47, звор.

Публікації: Перетц. — С. 79; Величковський І. — С. 92, 93.

Подаються за «Антологією».

ВЂнец гла†церковной Ісусу Христу от звЂзд дванадесят, от молитв чрез праздники єго дванадесят. — Антологія. — Арк. 59 — 59, звор.

Публікації: Перетц. — С. 80 — 81; Величковський І. — С. 93 — 94.

Подається за «Антологією».

ВЂнец Богородици от звЂзд дванадесят, от молитв чрез праздники єя дванадесят. — Антологія. — Арк. 59, звор. — 60, звор.

Публікації: Перетц. — С. 81 — 82; Величковський І. — С. 95 — 96.

Подається за «Антологією».

ВЂнец от дванадесят звЂзд аггелскім силам, от молитв к ним о помощ нам к добрым дЂлом. — Антологія. — Арк. 60, звор. — 61.

Публікації: Перетц. — С. 82 — 83; Величковський І. — С. 96 — 97.

Подається за «Антологією».

ВЂнец от дванадесят звЂзд святой ВарварЂ, от молитв к ней о крайнем доброи смерти дарЂ. — Антологія. — Арк. 61 — 62, звор.

Публікації: Перетц. — С. 83 — 84; Величковський 1. — С. 97 — 98.

Подається за «Антологією».

ВЂнец от дванадесят звЂзд архієрейскій, от дЂл, чрез них же молим єст пастыр миррейскій. — Антологія. — Арк. 62, звор. — 64.

Публікації: Перетц. — С. 85 — 86; Величковський І. — С. 99 — 100.

Подається за «Антологією».

ВЂнец звЂзд дванадесят Христовой денницы, Предтечи святому, з молб дванадцяти. — Антологія. — Арк. 64 — 65, звор.

Публікації: Перетц. — С. 87 — 89; Величковський І. — С. 101 — 102.

Подається за «Антологією».

ВЂнец от дванадесят звЂзд страстєм Христовым, от молб к страдавшому в вЂнцу терновым. — Антологія. — Арк. 66 — 67, звор.

Публікації: Перетц. — С. 89 — 91; Величковський I. — С. 102 — 104.

Подається за «Антологією».

ВЂнец [Христу], исплетенный от звЂзд дванадесяти, во его вертоградном моленій просіявших. — Із п’єси «ДЂйствіе на страсти Христовы списанное» (Рукопис ЦНБ. — Петров (ДАМ). — № 420. — С. 387).

Публікації: Тихонравов Н. С. Русские драматические произведения. І. — С. 539 — 541; Рєзанов В. Драма українська: 1: Старовинний театр український — К., 1925. — Вип. 3. — С. 90 — 91.

Подається за рукописом.

[ВЂнец Христу страждущаму] от звЂзд дванадесяти, во страданіи просіявших. — Із п’єси «ДЂйствіе на страсти Христовы списанное». (Рукопис ЦНБ Петров (ДАМ): № 420. — С. 387.)

Публікації: Тихонравов. І. — С. 544 — 546; Рєзанов В. — С. 94 — 96.

Подається за рукописом.

ВЂнец от звЂзд дванадесяти, во страданіи от вЂнца терноваго восіявших. — Із п’єси «ДЂйствіе на страсти Христовы списанное». (Рукопис ЦНБ, Петров (ЦАМ). — № 420. — С. 387.)

Публікації: Тихонравов. — С. 547 — 550; Рєзанов В. — С. 96 — 98.

Подається за рукописом.

ВЂнец от дванадесяти звЂзд, от бремене крестнаго просіявших. — Із п’єси «ДЂйствіе на страсти Христовы списанное» (Рукопис ЦНБ Петров (ЦАМ). — № 420. — С. 387).

Публікації: Тихонравов. — С. 551 — 552; Рєзанов В. — С. 99 — 100.

Подається за рукописом.

ВЂнец от звЂзд дванадесяти, от [распятаго Христа] на дре†крестном всему миру просіявших. — Із п’єси «ДЂйствіе на страсти Христовы списанное» (Рукопис ЦНБ, Петров (ЦАМ). — № 420. — С. 387.)

Публікації: Тихонравов. — С. 554 — 556. Рєзанов В. — С. 101 — 102.

Подається за публікацією В. Рєзанова.

«Христос єсть глава, той гла†уды...». — Антологія. — Арк. 77, звор. — 78.

Публікації: Перетц. — С. 96; Величковський І. — С. 115.

Подається за «Антологією».

«Камо, сладкій Ісусе, съ крестом грядеши?...». — Антологія. — Арк. 78.

Публікації: Перетц. — С. 96 — 97; Величковський І. — С. 115 — 116.

Подається за «Антологією».

«Почто глава в терніи изволи ходити?..». — Антологія. — Арк. 78 — 78, звор.

Публікації: Перетц. — С. 97; Величковський І. — С. 116.

Подається за «Антологією».

«ВЂм, почто, Ісусе мой, в Єгипет грядеши...». — Антологія. — Арк. 78, звор.

Публікація: Величковський 1. — С. 116.

Подається за «Антологією».

«ГдЂ, о мати, твоєго подЂла-сь отрока?..». — Антологія. — Арк. 78, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 116.

Подається за «Антологією».

«Дажд ми сосца, сосца дажд, о благая мати!..». — Антологія. — Арк. 78, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 116.

Подається за «Антологією».

«Востани, славо моя», — яко рекл Бог до сына...». — Антологія. — Арк. 78, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 117.

Подається за «Антологією».

«До каменнаго гробу, Христе, не кладися...». — Антологія. — Арк. 78.

Публікація: Величковський І. — С. 117.

Подається за «Антологією».

«Двигаєш, о Христе мой, сам крестноє бремя...». — Антологія. — Арк. 79.

Публікація: Величковський І. — С. 117.

Подається за «Антологією».

«В особах подорожных, кгды, Тро[й]це святая...». — Антологія. — Арк. 79.

Публікація: Величковський І. — С. 117.

Подається за «Антологією».

«В матернєм чре†нЂбы во мрачной темници...». — Антологія. — Арк. 79, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 117.

Подається за «Антологією».

«Аки плод нЂкій красен, лице твоє, Боже...». — Антологія. — Арк. 79, звор. — 80.

Публікація: Величковський І. — С. 117 — 118.

Подається за «Антологією».

«Образом сый человЂк, єдинородній сыне...», — Антологія. — Арк. 80.

Публікація: Величковський І. — С. 118.

Подається за «Антологією».

«Не убоюся и в нощи падежа...». — Антологія. — Арк. 80, звор.

Публікації: Перетц. — С. 97; Величковський І. — C. 119.

Подається за «Антологією».

«О зачатій Божіаго Сына...». — Антологія. — Арк. 80, звор.

Публікації: Перетц. — С. 97; Величковський І. — С. 119.

Подається за «Антологією».

«Сердце ми, Христе, аду єст подобно...». — Антологія. — Арк. 80, звор.

Публікації: Перетц. — С. 97; Величковський І. — С. 119.

Подається за «Антологією».

«Божія сына родиши без мужа...». — Антологія. — Арк. 80, звор.

Публікації: Перетц. — С. 97; Величковський І. — С. 119.

Подається за «Антологією».

«Пред рождеством неврежденна, ДЂва Богу соблюденна...». — Антологія. — Арк 80, звор. — 81.

Публікації: Перетц. — С. 98; Величковський І. — С. 119.

Подається за «Антологією».

«С орудіи страстными в серци сЂдиши...». — Антологія. — Арк. 81.

Публікація: Величковський І. — С. 119.

Подається за «Антологією».

«Увы мнЂ, сыне, увы мнЂ, сладчайшій...». — Антологія. — Арк. 81.

Публікація: Величковський І. — С. 120.

Подається за «Антологією».

«ИдЂже творяшеся желЂзо от блата...». — Антологія. — Арк. 81 — 81, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 120. Цей вірш за рукописом ДПБ (збірка Тітова. — № 100. — Арк. 700, звор.) передруковано також у кн.: Шляпкин И. А. Св. Дмитрий Ростовский и его время (1651 — 1709 г.). — Спб., 1891. — С 190, — Прим. 3, під назвою «На образ БогородицЂ Рудницкія». При цьому І. О. Шляпкін зауважує: «В январе [...] 1689 года Димитрий, вероятно, из Киева, ездил в м. Рудню (в 60 верстах от Чернигова) на поклонение иконе Божией Матери и, вероятно, тогда же написал следующие стихи...» (див. вірш Димитрія Туптала в листі від 11 січня 1707 р.).

Подається за «Антологією».

«БОГОСЛОВЕ, умоли Слова воплощенна...». — Антологія. — Арк. 81, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 120.

Подається за «Антологією».

«ОбЂд в небЂ ты яси, Боже благодати...». — Антологія. — Арк. 81, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 120.

Подається за «Антологією».

«К Златоусту бренными устнами молюся...». — Антологія. — Арк. 82.

Публікація: Величковський І. — С. 121.

Подається за «Антологією».

«Образ дЂвы Марія яже усмотрЂла...». — Антологія. — Арк. 82.

Публікація: Величковський І. — С. 121.

Подається за «Антологією».

«Варваро, от варварска храни нас находа...». — Антологія. — Арк. 82.

Публікація: Величковський І. — С. 121.

Подається за «Антологією».

«Образ добра воина, до смерти страдавша...». — Антологія. — Арк. 82.

Публікація: Величковський 1. — С. 121.

Подається за «Антологією».

«В позорах древле копій ношаху...». — Антологія. — Арк. 82.

Публікація: Величковський 1. — С. 121.

Подається за «Антологією».

Даніил преподобный на столпЂ стоящи...». — Антологія. — Арк. 82.

Публікація: Величковський І. — С. 121.

Подається за «Антологією».

С[вятому] м[ученику] Севестіану. — Антологія. — Арк. 82, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 121.

Подається за «Антологією».

Под трупюю голову. — Антологія. — Арк. 82, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 121.

Подається за «Антологією».

Преподоб[ному] Герасиму. — Антологія. — Арк. 82, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 122.

Подається за «Антологією».

Преподобному Євстратію Печерскому. — Антологія. — Арк. 82, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 122.

Подається за «Антологією».

Святому Игнатію. — Антологія. — Арк. 83, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 123.

Подається за «Антологією».

От Патерика слово XIX о смотреніи. — Антологія. — Арк. 83, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 123.

Подається за «Антологією».

Там же. Рече авва Пімин. — Антологія. — Арк. 83, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 123.

Подається за «Антологією».

От святаго Ніла. Глава LVIII. — Антологія. — Арк. 83, звор. — 84.

Публікації: Перетц. — С. 100; Величковський І. — С. 123.

Подається за «Антологією».

От Патерика, глава XIII. — Антологія. — Арк. 84.

Публікації: Перетц. — С. 100; Величковський І. — С. 124.

Подається за «Антологією».

От того ж, глава XCVII. — Антологія. — Арк. 84 — 84, звор.

Публікації: Перетц. — С. 101, Величковський І. — С. 124.

Подається за «Антологією».

«Рыдал бы єси, аще вЂдать бы возможно...». — Антологія. — Арк. 84, звор.

Публікація. Величковський І. — С. 124.

Подається за «Антологією».

«Полунощ Христа вяжет...». — Антологія. — Арк. 84, звор.

Публікації: Перетц. — С. 103; Величковський І. — С. 124.

Подається за «Антологією».

ДЂянія святых апостол. — Антологія. — Арк. 75 — 76.

Публікації: Перетц. — С. 93 — 94; Величковський І. — C. 112 — 113.

Подається за «Антологією».

ВЂрши сЂмдесяти и двом апостолом. — Антологія. — Арк. 84, звор. — 85, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 124 — 125.

Подається за «Антологією».

[Вірші на Апокаліпсис]. — Антологія. — Арк. 76 — 77, звор.

Публікації: Перетц. — С. 94 — 97; Величковський І. — С. 113 — 115.

Подається за «Антологією».

О преподобном Лаврентіи Печерском. — Антологія. — Арк. 86.

Публікації: Перетц. — С. 101; Величковський І. — С. 125 — 126.

Подається за «Антологією».

Преподобному Антонію Печерскому. — Антологія. — Арк. 86 — 86, звор.

Публікації: Перетц. — С. 101 — 102; Величковський І. — С. 126.

Подається за «Антологією».

На образ всЂх преподобніх печерских, вколо c[вятаго] креста написанных на стинЂ в церкви Честнаго креста. — Антологія. — Арк. 87 — 87, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 127.

Подається за «Антологією».

Христос зраненый. — Антологія. — Арк. 87, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 127.

Подається за «Антологією».

На Христову главу страстную. — Антологія. — Арк. 88.

Публікація: Величковський І. — С. 128.

Подається за «Антологією».

Ко МагдалинЂ, плачущой у ног Христовых. — Антологія. — Арк. 88 — 88, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 128.

Подається за «Антологією».

«Стоя посредЂ, сЂмо и овамо...». — Антологія. — Арк. 89, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 130.

Подається за «Антологією».

«Каков Василій, Єфрем молитствуєт...». — Антологія. — Арк. 89, звор. — 90.

Публікація: Величковський І. — С. 130.

Подається за «Антологією».

О убогом и богатом молящимся в церкви. — Антологія. — Арк. 90 — 90, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 130.

Подається за «Антологією».

Бытія, XV. — Антологія. — Арк. 91, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 132.

Подається за «Антологією».

«Цар Давид гуслы держить, не всує играєт...». — Антологія. — Арк. 91, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 132.

Подається за «Антологією».

«На крестЂ мой сладчайшій Ісус протяженный...». — Антологія. — Арк. 91. звор. — 92.

Публікація: Величковський І. — С. 132.

Подається за «Антологією».

«Призри на лице Христа твоєго Ісуса...». — Антологія. — Арк. 92.

Публікація: Величковський І. — С. 132.

Подається за «Антологією».

«В столпЂ облачном к людєм глаголавый...». — Антологія. — Арк. 92 — 92, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 133.

Подається за «Антологією».

«Незлобіє Господнє в ярость премЂнися...». — Антологія. — Арк. 92, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 133.

Подається за «Антологією».

Святому Дамаскину вЂрши. І. «Вышнею благодатію во сытость упоєн...»; V. «Іоанн Дамаскин, цЂл душею святою...»; VIII. «Святый Іоан Дамаскин, з Богом начиная...». — Антологія. — Арк. 93.

Публікація: Величковський І. — С. 133 — 134.

Подається за «Антологією».

«Ілія, Сидонскую страну шествующе...». — Антологія. — Арк. 93.

Публікація: Величковський І. — С. 134.

Подається за «Антологією».

«Петру, до Іопіи в проповЂдь пришедшу...». — Антологія. — Арк. 93 — 93, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 134.

Подається за «Антологією».

«Павел, єгда Христова закона учаше...». — Антологія. — Арк. 93, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 134.

Подається за «Антологією».

«Спасеніє Христос на крестЂ содЂявый...». — Антологія. — Арк. 93, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 134.

Подається за «Антологією».

«ИжЕ в РунЂ инОгда прообразованна...». — З кн.: Туптало Д. Руно орошенное. — Чернігів: Друкарня Троїцько-Іллінського монастиря, 1683. Цим віршем закінчується передмова до читача (див.: Запаско, Ісаєвич. — № 614).

Публікація: Пекарський П. Наука и литература в России при Петре Великом: T 2: Описание славянорусских книг и типографий 1698 — 1725 годов. — Спб., 1862. — С. 69.

Подається за першодруком (примірники ЦНБ і ЦДІА України).

«Аще кая писмена испытати требЂ...». — Віршована передмова до кн.: Туптало Д. Книга житій святах... на три мЂсяцы первіи... септемврій, октобрій и новемврий. — К., Друкарня лаври, 1689. — Тит. арк., звор. (див.: Запаско, Ісаєвич. — № 655).

Подається за першодруком (примірник ЦНБ — Кир. 61).

«ИзсохшЕ нам се РуцЂ орОси, о мати...». — З кн.: Туптало Д. Руно орошенноє. — Чернігів : Друкарня Троїцько-Іллінського монастиря, 1691. — Тит. арк., звор. (?) (див.: Запаско, Ісаєвич. — № 669).

Публікація: Каменева Т. Н. Черниговская типография, ее деятельность и издания // Труды ГБЛ. — М., 1959. — T. 3. — C. 269. — № 27,

Подається за першодруком (примірник РДБ).

О иконЂ чудотворной Ил[л]инской ЧернЂговской. — Антологія. — Арк. 121, звор. — 122, звор.

Публікація: Величковський І. — С. 147 — 148.

Подається за «Антологією». .

[Стихи на страсти Господни]. — Текст і факсиміле автографа опублікував Амфілохій, єпископ Углицький і вікарій Ярославської єпархії окремою книжкою іп folio: «Стихи на страсти Господни, или Стихи страстные, сочиненные св[ятым] Димитрием, митрополитом Ростовским». — Ярославль: Типография губернского правления, 1889 (in F°. Передмова. — С. І — II; друкований текст твору — c. l — 11; факсиміле автографа — арк. 1 — 9 ненум. Книжка відкривається портретом Димитрія Туптала в митрополичому одязі).

З огляду на раритетність цього тексту наводимо повністю передмову єпископа Амфілохія:

«Печатаемые стихи на страсти Господни, вышедшие из-под пера святителя Димитрия, переданы мне, Амфилохию, настоятелю Спасо-Яковлевского монастыря, єпископу Угличскому, 12 октября 1888 года священником села Поречья Рыбного (Ростовского уезда) Петром Баженовым при следующем рапорте: «Представляя при сем Вашему преосвященству страстные стихи, сочиненные и написанные собственною рукою святителя Димитрия Ростовского Чудотворца, всенижайше прошу ваше преосвященство принять оные стихи в святую обитель Вашу, как дражайший вклад в память святителя Димитрия Ростовского Чудотворца, каковым и приняты были оные настоятелем святой обители Вашей, покойным о[тцом] архимандритом Иннокентием ¹ от девицы Дарьи Сергеевны Соковниной,

¹ О[тец] архимандрит Иннокентий, до иночества Иоанн Порецкий, поступил в Яковлевский монастырь в 1813 году. Своєю благочестивою аскетическою жизнью архимандрит Иннокентий приобрел всеобщую любовь, уважение и известность. Скончался он 27 февраля 1847 года.

дочери его высокоблагородия Сергея Петровича Соковнина ¹, 1830 года сентября 21 дня. Мною оные стихи обретены в книгах покойного тестя моего, поречского о[тца] диакона Николая Васильевича Писаревского, доставшихся ему по наследству от дяди его о[тца] архимандрита Иннокентия, бывшего настоятеля Спасо-Яковлевского монастыря».

¹ Сергей Петрович Соковнин, коллежский ассесор, владел поместьями в Ростовском, Угличском и Петровском уездах Ярославской губернии. Сестра С. П. Соковнина, Елизавета Петровна, была замужем за И. В. Лихачевым, а дядя Сергея Петровича, Василий Алексеевич Соковнин (сын известного окольничего Алексея Прокофьевича Соковнина, казненного Петром І) был с 1692 по 1694 год воєводою в Ярославле.

На первой четвертушке, приплетенной к тетрадке стихов, С. П. Соковниным красными чернилами написано:

«Стихи страстные (sic), сочиненные святым Димитрием митрополитом Ростовским и писанные собственною его рукою».

Ниже сего следует такая запись, сделанная рукою о[тца] архимандрита Иннокентия: «Получены сии стихи с[вятого] Д[имитрия] в здешнюю святую обитель по кончине его высокоблагородия Сергея Петровича г[осподи]на Соковнина от дочери его, девицы Дарьи Сергеевны, 1830 года, вместо дражайшаго вкладу, на самый праздник великого святителя Димитрия Чудотворца, сентября 21 дня. Ростовского Спасо-Яковлевского монастыря архимандрит Иннокентий».

Возвращенная ныне через 58 лет обратно в Яковлевскую обитель тетрадка, содержащая в себе стихи на страсти Господни, писана в 4 долю листа, на 8-ми листах. На последнем, 8-м листе, написано только шесть строчек и под ними, другою рукою сделана запись следующего содержания: «8 листов написано».

Как в печатном издании сочинений св[ятого] Димитрия, так и в пяти переплетах творений святителя напечатанных и ненапечатанных, хранящихся в Яковлевском монастыре, сих Стихов на страсти Господни нет. Они появляются на свет теперь в первый раз.

Амфилохий, єпископ Угличский, настоятель Спасо-Яковлевского монастыря.

Ростов».

Подається за факсиміле автографа з раритетного примірника публікації єпископа Амфілохія (примірник ЦНБ. філія № 1 (Поділ), фонд Києво-Печерської лаври, шифр XV 4/17. — Інв. № 2777475).

«Іисусе мой прелюбезный...»; «Надежду мою...»; «Ты мой Бог, Исусе...», «Похвалу принесу...»; «Христе, мой Боже...»; «Превзыдох мЂру...»; «Воплю к Богу в бЂдЂ моєй...»; «Мати милосерда!..» — Псальми ці в різних конфігураціях рядків і строф, іноді з нотами, збереглися в багатьох українських, білоруських та російських списках кінця XVII, XVIII, XIX і XX ст. У всіх цих списках виразно проглядають риси української мови і виявляється єдність авторського стилю.

Публікація (найповніша і, мабуть, найдосконаліша, оперта на авторитетний рукопис): Псалмы, или Духовные канты, сочинения святителя Димитрия, митрополита Ростовского, изданные протоиереем церкви Святителя Стефана Епископа Пермскаго, что при первой Московской гимназии, Аристархом Израилевым... — М., 1889; 2-е вид. — М., 1891.

З огляду на раритетність цього видання наводимо витяги з передмови А. Ізраїлева до нього (с. 5 — 9):

«Живши в городе Ростове Ярославской губернии и исполняя в течение 45 лет (с 1842 года) обязанности священника при Рождественском женском монастыре, я на первых порах моей там службы получил в дар от настоятельницы монастыря, игумении Павлы, одного содержания две старинные рукописные книжки, в которых заключаются псалмы, или духовные канты (песнопения), разных сочинителей, написанные стихами. Первый куплет стихов в каждом псалме положен на три голоса квадратными нотами. В числе этих псалмов как в той, так и в другой книжке есть псалмы сочинения святителя Димитрия, митрополита Ростовского, который при иных своих дарованиях обладал искусством стихотворства. Одну книжку, назад тому лет шесть, я отдал ростовскому купцу Андрею Александровичу Титову; а другая книжка, как редкость, хранится у меня до настоящего времени. Бумага в этой книжке толстая и синеватая. На ней водяными знаками изображены: Ярославский герб — медведь c алебардою на плече, год 1787, а на некоторых листах 1784 и буквы — «Я. М. С. Я.» (с. 5). [...]»

«А что восемь псалмов, издаваемые мною здесь [без нот], действительно сочинены св. Димитрием, в доказательство сего привожу следующее: 1) в житии св. Димитрия говорится, что он пред самою своєю кончиною позвал к себе своих певчих и заставил их петь некоторые из сочиненных им духовных песнопений: «Іисусе мой прелюбезный...»; «Надежду мою в БозЂ полагаю...»; «Ты мой Бог, Іисусе, Ты моя радосте...». 2) Эти три и прочие пять псалмов и в моей книжке помечены, что они принадлежат св. Димитрию. Наконец, 3) в книге «Св. Димитрий, митрополит Ростовский» (соч[инение] студента Москов[ской] духов[ной] академии Василия Нечаева, ныне преосвященного Виссариона, єпископа Дмитровского, 1-го викария Московского. — М., 1849 года) на стр. 105 напечатано: «До нас дошло несколько умилительных песнопений св. Димитрия, известных под именем псалмов, или духовных кантов. Это молитвенные излияния души, ничего не знающей выше любви к своему Господу и Спасителю. Трогательные напевы усиливают их действие на душу. Перечислим сии песнопения, по преданиям ростовской Яковлевской обители и по другим свидетельствам, принадлежащие св. Димитрию: 1. «Іисусе мой прелюбезный, сердцу сладосте; / Едина в скорбех утЂха, моя радосте!» и проч. 2. «Похвалу принесу / Сладкому Іисусу: / Бо той моя слава / И всЂм есть похвала. / Іисусе прекрасный!» и проч. 3. «Надежду мою в БозЂ полагаю, / Промыслу Его весь себе отдаю» и проч. 4. «Ты мой Бог, Іисусе, / Ты моя радосте; / Ты ми веселіе, / Ты моя сладосте!» и проч. 5. «Превзыдох мЂру, / О мой вЂчный Боже, / Во дневных злобах. / Кто ми в том поможет/» и проч. 6. «Христе, мой Боже, Іисусе сладчайшій. / Спасителю мой, зЂло величайшій» и проч. 7. «Воплю к Богу в бЂдЂ моей, / Да мя Он утЂшит, / И в велицЂй скорби моей / Весело утЂшит» и проч. и 8. В честь Божией Матери: «Мати милосерда! Ты еси ограда, / От лютаго врага злаго храниши мя всегда».

Вірш «ПЂснь воздыхательная ко господу Иисусу Христу» («Іисусе прелюбезный, сердцу сладосте...») увійшов згодом до складу «Богогласника» із зазначенням: «Творець ієромонах Димитрій по краєстрочію», тобто за акростихом. Як вказував В. М. Перетц, вірш цей виділяється щирістю і свіжістю почуття: він лаконічний, риторичних прикрас у ньому немає, і помітно, що хоч автор, можливо, запозичував думки, а то й переробив готовий матеріал (за акафістом «Іисусу Сладчайшему» — порівн.: Акафисты съ каноны. — K.: Друкарня лаври, 1765. — Арк. 46 і наступні), але цій переробці чужа манірність і багатослівність, звичайні у всіх авторів-базиліан (див.: Перетц В. Н. Историко-литературные исследования и материалы: Т. 1: Из истории русской песни. — Спб., 1900. — Ч. 1. — С. 344 (розд. XV: Из истории Богогласника)). Належність цього твору Димитрію Тупталу ще раніше стверджував Н. Мирович (Мирович Н. Библиографическоє и историко-литературное исследование о «Богогласнике». — Бильна, 1876. — С. 59). Згодом щодо його авторства точилися суперечки. В. Щурат вважав, що пісня православного поета не могла увійти до «Богогласника», і припускав, що автором її був Димитрій Левковський (Щурат В. Із студій над почаївським «Богогласником»: Квестії авторства і часу повстання деяких пісень. — Львів, 1908. — С. 11) або Димитрій Ріпницький (Там же. — С. 24. — Прим. 24). Гіпотезу про авторство Димитрія Левковського заперечив М. Возняк (Возняк М. Матеріали... — С. 195). Як слушно відзначила С. О. Щеглова, немає жодних підстав приписувати цю пісню і Димитрію Ріпницькому (Щеглова С. А. «Богогласник»: Историко-литературное исследование. — К., 1918. — С. 261). М. І. Петров уважав, що пісня ця належить Димитрію Тупталу (Петров Н. Описание рукописей Церковно-археологического музея при Киевской духовной академии. — К., 1878. — С. 420). М. Возняк не визнає Димитрія Туптала за автора на тій підставі, що Димитрій ніде не приписує цю пісню собі (Возняк М. Матеріали... — С. 195).

Ці суперечки підсумовує С. О. Щеглова: «По нашему мнению, песнь написана св. Дм. Ростовским, в пользу чего говорит следующее. Во-первых, в житии этого святого читаєм: св. Дмитрий перед смертью «повелЂ призвати к себЂ в келлію пЂвчих для пЂнія сочиненных им самим некоторых духовных пЂсней, яко то: «Іисусе мой прелюбезный...», «Надежду мою въ БозЂ полатаю...», «Ты мой Бог, Іисусе, Ты моя радосте...» (Сочинения. — М., 1837. — С. 38). Во-вторых, с именем Дм. Ростовского встречается эта песнь в рукописи, принадлежащей А. Израилеву (Израилев А. Псалмы, или Духовные канты святителя Димитрия, митрополита Ростовского. — М., 1889 и 1891 гг.). В-третьих, все исследователи трудов св. Дм. Ростовского единогласно признают этот кант творением названного автора (Св. Дмитрий, митр[ополит] Ростовский; книга, редактируемая Горским из сочинений Нечаева и Барского. — М., 1849; Израилев А. Псалмы, или Духовные канты святителя Димитрия, митрополита Ростовского. — М., 1889 и 1891; Шляпкин И. Св. Дмитрий Ростовский и его время. — Спб., 1891; Попов М. Святитель Димитрий Ростовский и его труды. — Спб., 1910. — С. 239). Наконец, в пользу этого говорит и сличение рассматриваемой песни с другими известными стихотворениями Дм. Ростовского. Все они представляют собою молитвенные излияния души автора, обращенные к Богу (одно только — к Деве Марии); все они отличаются искренностью чувства; все они написаны хорошим равносложным размером (кроме одного); встречаются даже в разбираемом стихотворении места, более или менее близкие к некоторым строкам других псальм...» (Щеглова С. А. «Богогласник»: Историко-литературное исследование. — С. 261).

Подається за публікацією А. Ізраїлева (примірник ЦНБ — філія № 1, XX 2/103).

Кієвокалекскія. — ДПБ, збірка А. О. Титова. — 271 (Опис. — с. 405 — 411). (Сборник XVIII — XIX вв, — В 4-ку. — На 216 лл, — ...Канты... Димитрия Ростовского. Список XIX в. (Список датовано: Фев. 12 д. 1852»).

Публікація: Івченко. — С. 132 — 133 (за списком ДІМ, збірка Вахромеєва. — 560. — Арк. 42, звор. — 43, 1780-ті роки).

У цьому вірші використано початок однієї з пісень покаянного канону 1 євангельську притчу про блудного сина. Відомо близько сорока варіантів вірша, зокрема в українських збірниках XVIII ст. Вагановського, Дзюбаревича, Калужняцького, Югасевича. Під назвою «ПЂсня в недЂлю о блудном сынЂ» вірш увійшов до «Богогласників» 1790, 1825, 1850, 1866 рр. Подається за рукописом ДПБ.

«Взирай с прилЂжаніем, тлЂнный человЂче...» — Тверський обласний архів. — 152 — Арк. 31, звор. — 32.

Публікація: Івченко. — С. 114.

Деякі дослідники гадають, що цей вірш є епітафією Димитрію Тупталу, написаною Стефаном Яворським. Але, мабуть, мав рацію В. Аскоченський (Киев с древнейшим его училищем Академиею. — К., 1856. — Ч. 1. — С. 219 — 228), вважаючи, що автором його є сам Димитрій, а вже по смерті останнього було написано епітафію тим же віршовим розміром. У списку ЦДАДА № 1020 після основного тексту іде продовження, в якому розповідається про поховання Димитрія:

...Молитву прилежну к Богу возсылайте,

На сіе писаніе умильно взирайте.

Прочитая всяк усердно много прослезися,

От многія радости сердцем умилися,

Како смерть вселютая вземлет человЂки,

Преселяєт от міра на вЂчныя вЂки.

Преселила есть ныне пастыря блажайша,

Архієрея честна и вождя крепчайша.

Все вы града Ростова людіє рыдайте,

Пастыря умершаго слезно поминайте,

Димитрія, владыку и преосвященна

Митрополита, тиха и смиренна.

Его же митрополит со псалмопеньем

Стефан Резанскій со благоговеньем

Со священным собором погрЂбЂ всечестно

И со множеством народа, яко всЂм извЂтно,

Яко во святом храме мирно положися

И в темном гробЂ земли твердо заключися.

Да подаст ему Господь во царствіи жити

Со святыми мученики и ангелы вовЂки пребыти.

Ему от нас буди вЂчная память.

Слід, мабуть, погодитись із припущенням Л. В. Івченко, що саме це продовження є епітафією, написаною Стефаном Яворським.

Подається за публікацією Івченко.

«Господи мой, ярость Твою не покажи надо мною...». — ДПБ, збірка А. О. Титова, 2540. — № 2 (список до 1756 р.).

Публікація: Івченко. — С. 117 — 118.

Подається за цією публікацією.

«Добраго воя цареви избранна...». — Ленінградська консерваторія, 21. — Арк. 76, звор. — 77 (список до 1756 р.). Акростих: «Димитрий Савич, архимандрит Новгородский» (тобто, Новгород-Сіверський). Вірш присвячено Димитрію Солунському.

Публікація: Івченко. — С. 119.

Подається за цією публікацією.

«Зрящи сина, поносной смерт [о]сужденна...». — ДПБ, збірка А. О. Титова. — 2540. — № 7 (список до 1756 р.).

Публікація: Івченко. — С. 122.

Подається за цією публікацією.

«Имам аз своего Иисуса моего...». — ДПБ, збірка А. О. Титова. — 2540. — № 3 (список до 1756 р.).

Публікація: Івченко. — С. 123.

Подається за цією публікацією.

Відомо понад десять варіантів цього вірша, датованих XVII ст.

«Нас дЂля распятаго Марія видящи...». — ДПБ, збірка А. О. Титова, 2540. — № 10 (список до 1756 р.).

Публікація: Івченко. — С. 129.

Подається за цією публікацією.

«О возлюбленны сыне, что сіе сотворил?..». — ДПБ, збірка А. О. Титова, 2540. — № 8 (список до 1756 р.).

Публікація: Івченко. — С. 131.

Подається за цією публікацією.

«О душе каждая вЂрна, ко Богу не лицемЂрна..». — Ленінградська консерваторія, 21. — Арк. 182, звор. — 183 (Список до 1756 р.).

Публікація: Івченко. — С. 134.

Подається за цією публікацією.

«Ісусу, Єдиному премудРОму Богу...». — З кн.: Тутало Д. Книга житія святых... на три мЂсяцы вторыя: декамврій, іануарій и февруарій... — К. : Друкарня лаври, 1695. — Арк. 763, звор. (див.: Запаско, Ісаєвич. — Ns 699).

Публікації: Титов, 1916. — С. 452; Тітов, 1924, — С. 452.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ).

«Благочестивый муж Туптало Сава...». — Напис над могилою батька Димитрія сотника Сави Туптала (1600 — 1703) в Троїцькій церкві київського Кирилівського монастиря.

Публікації: Антонов В. Г. Киево-Кирилловская Троицкая церковь // Труды III археологического съезда. — К., 1878, — Т. 2. — С. 8 — 9 (тут два вірші, написані на іконах (?) на честь Дм. Туптала (?): «Благочестивый муж Туптало Савва...» і «От кореня святого Саввы нареченна...»); К портрету Саввы Григорьевича Туптало // Киевская старина. — 1882. — Июль. — С. 194 — 198.

Подається за публікацією у «Киевской старине».

Петро Попович-Гученський

Петро Попович-Гученський (друга половина XVII ст.) походить, мабуть, із галицького Поділля, можливо, з Теребовельщини, що засвідчують назви місцевостей, згадувані в його творах; його ім’я записано на одній із сторінок рукописного збірника, що містить ці вірші.

Публікація: Возняк М. Різдвяні й великодні вірші-орації зі збірника кінця XVII — початку XVIII ст. // ЗНТШ. — 1910. — Кн. 4. — С. 126 — 146: 1) ВЂрши нищенскиє, утЂшныє («Завше-м я в школЂ того по вас потребовал...») — с. 126 — 128; 2) ВЂрш нищенский («А що, панове, либой єсте мя познали, дворака...») — с. 128; 3) ВЂрш другий нищенский («От юж и я з далекой земли привандровав...») — с. 128 — 129; 4) ВЂрш нищенский, хороший и смЂшний («А чи чулисте, панове, о нашой пригодЂ...») — с. 129 — 130; 5) ВЂрш нищенский («Ось и я с Кобиволок триста шил з-за свЂта...») — с. 130 — 132; 6) ВЂрши на воскресеніє Христово. — С. 132 — 142; 7) ВЂрши нищенскиє a смЂшниє («Грицю, брате мой мылий, часи нам на влови...») — с. 142 — 143; 8) ВЂрш третий («ПовЂм я вам, панове, красную приповЂсть...») — с. 143 — 145.

Публікуючи ці вірші, М. Возняк зауважує (с. 145 — 146): «Нема даних [...] рішити, чи згаданий в одній записці Петро Попович-Гученський був автором, чи тільки переписчиком вірш, чи, може, навіть тільки властителем збірника. Та що в віршах стрічаються тут і там перечеркнення, наче би докази самостійного складання вірш, бо на місце перечеркнень є дальше інший поправний текст, можна приймити, що межи тими віршами є також духові продукти згаданого вище Петра Поповича-Гученського. На всякий спосіб безсумнівне се, що він любувався у таких віршах, списував і розширював їх, отже, був одним із діяльних українських віршописців другої половини XVII в.

Коли можна би доказати, що вірші, уривок драми й інтермедія походять від одного й того самого автора, що дуже можливо задля однаковісінької мови, манери й цілого способу висказування своїх думок і в’язання їх у віршову форму, в такім разі мали би ми діло з талановитим предтечею Котляревського XVII в., й то духовником. Що в збірці змішані гумористичні [...] вірші з проповідями та й ораціями, се не тільки не перечить можливості такого здогаду, але й промовляє за ним, бо збірник представляє в такім разі цілість тих духовних інтересів, які захоплювали талановитого школяра, потім дяко-учителя, пізніше священика». Подаються за публікацією М. Возняка.

ВІРШІ-ПІСНІ ІЗ СПІВАНИКІВ

[¹ Коментарі до цього розділу підготовлено Р. А. Омеляшком.]

Із записів Якуба Михаловського

Дівонько, моя голубонько... — Рукопис «Księga pamiątnicza Jakuba Michalowskiego» Бібліотеки Польської Академії наук у Кракові (№ 2253. — Арк. 713). Рукопис належав бецькому каштелянові Якубу Михаловському, котрий служив при дворі польських королів Владислава IV і Яна Казимира, брав участь у Зборівській і Берестецькій битвах. Імовірно, що записи трьох українських пісень зроблено у другій половині 50-х років XVII ст. на українсько-словацькому пограниччі (Спіш, Лемківщина).

Публікація: Зілинський О. Нові знахідки української любовної лірики XVII ст. // Наша культура: Літературний та популярно-науковий журнал. — Варшава, 1974. — № 5 (193). — С. 10. Див. також: [Шевчук В. О.]. Пісні Купідона. — К., 1984. — С. 86.

Подається за публікацією О. Зілинського в кириличній транскрипції.

Ой не раз, не два ти, псій народе, заплачеш... — Рукопис Я. Михаловського, див. примітку до вірша-пісні «Дівонько, моя голубонько...».

Публікація: Зілинський О. — С. 10. Див. також: Пісні Купідона. — С. 87.

Подається за публікацією О. Зілинського.

Рано встати, миленькая, погадати... — Рукопис Я. Михаловського, див. примітку до вірша-пісні «Дівонько, моя голубонько...».

Публікація: Зілинський О. — С. 10. Див. також: Пісні Купідона. — С. 87.

Подається за публікацією О. Зілинського.

Із записів Станіслава Шпрінгера

Руська [пісня] о Рижику. — Рукописний збірник (канціонал) Станіслава Шпрінгера, 1681 — 1689 рр. (Краківська бібліотека музею Чарторийських. — № 3105. — Арк. 79). Текст пісні записано латинкою.

Публікація: Возняк М. Любовна пісня про рижка й сироїжку в рукописі кінця XVII в. // Первісне громадянство. — К., 1929. Кн. 5. — С. 65 — 66. Див. також: [Нудьга Г.] Пісні та романси... — Т. 1. — С. 106 — 107.

Подається за публікацією М. Возняка, у кириличній транскрипції.

Оскільки текст у записі С. Шпрінгера дещо попсований, наводим» реконструкцію з публікації М. Возняка:

Сидить Рижок при соснині,

Сироїжка при дубині.

Послала Сироїжка

Пусли до пана Рижка:

«Ой мой миленький Рижку,

Пуйми ж мя, Сироїжку!

Чи я тобі не красная?

Чи я тобі не вдячная?

Я зверху краснесенька,

А зосподу білесенька. Чому мя ти покидаєш?

Чому о мні не дбаєш?»

«Не хочу я Сироїжки,

Немилої тей дружічки!

Ой волю я вовняночку,

Хорошую панночку!»

«Ой лихо, Риженьку, лихо,

Прийде до тебе лихо,

Ой випаде білесенький сніг, сніг, сніг, сніг,

Учинить із тебе сміх, сміх, сміх, сміх!»

Уже сніжок випадає,

Рижок к землі присідає,

Сироїжку вспоминає.

«Чи не мовила я тобі, Рижку,

Пойми мя, Сироїжку?»

Із рукописного збірника бібліотеки Музею Чарторийських

Ой, хто ж мене буде в мойом жалю т[і]шити?.. — № 2 (тут і далі вказуються порядкові номери українських текстів у збірнику бібліотеки Музею Чарторийських, поставлені М. Возняком), с. 71 — 72.

Збірник описано О. Брюкнером (Brückner AL Pieśni polsko-ruskie // Pamiętnik Literacki: Rocznik 10. Zeszyt 4. — Львів, 1911. — C. 420 — 439 (далі: Брюкнер) та M. Возняком (Возняк М. Матеріали до історії української пісні і вірші: Ч. 1. Розділ: Українські пісні збірника бібліотеки Чарторийських, ч. 2337 // Українсько-руський архів. — Львів, 1913. — Т. 9. — С. 1 — 44).

З огляду на те, що у збірнику вміщено вірш-пісню Йосифа Шумлянського «Послухайте, послухайте, що [з] вас живо...» про події 1683 — 1686 рр., М. Возняк висловлює здогад, що «короткий час по даті зложення пісні [Йосифа Шумлянського] се можлива найстарша границя повстання збірки. По всякій правдоподібності списана збірка при кінці XVII в.» (с. 10).

Укладач основної частини збірника не був лише збирачем і фіксатором пісенних текстів. На це вказують варіанти і переробки деяких раніше записаних ним пісень. У деяких текстах простежуються мовностилістичні висловиформули, що мандрують із вірша до вірша і мають виразно індивідуальний авторський характер. Якщо й можна сумніватися в авторстві укладача збірника щодо первісних редакцій записаних пісень, то їхні подальші переробки й варіанти найімовірніше творилися в цьому ж рукописі самим його власником. Прийнявши до уваги ще й ту обставину, що збірник писано, в основному, однією рукою, можна окреслити постать поета, одного з анонімних творців української (можливо, українсько-білоруської) лірики XVII ст. Про те, що він не був поляком, а швидше походив із північно-західної України (з українсько-білоруського пограниччя), свідчить характер запису польськомовних пісень.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 10 — 11. Див. також: Брюкнер. — С 428 (подано лише перші дві строфи); Нудьга Г. А., 1956. — С. 188; Шевчук В. О., 1984. — С. 119 — 120.

Подається за публікацією М. Возняка в кириличній транскрипції.

Неволюнька ж моя з вами... — № 3. — С. 72 — 73.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 11. Див. також: Брюкнер. — С. 428 (подано лише перші шість рядків); Нудьга Г. А., 1956. — С. 189; Шевчук В. О., 1984 — С. 120.

Подається за публікацією М. Возняка в кириличній транскрипції.

Наступна пісня збірника — «Неволюнька ж моя з вами, із людськими мовуньками...» — варіант того самого тексту, на цей раз вкладеного в уста дівчини. Наводимо її за публікацією М. Возняка (с. 11 — 12):

«Неволюнька ж моя з вами,

Із людськими мовуньками,

Що мні спати не даєте,

Людьом нужи додаєте.

Я ж не могу ні спатоньки,

Не вижу щогодиноньки,

Где ся з милим повидати,

Сколько словок погадати.

Бо люди все розуміють

І говорити уміють,

Зараз мене обмовляють

І до милого удають.

Хоть я о тоє не дбаю,

Коли б хотіла, іншого маю,

Только сорома бою сє,

Людьом на сміх не даю сє.

Будь же ласкав, мой миленький.

Не забувай дівчиноньки!

Щаслива тобі дорога!» —

Каже дівчина-небога.

«Сам я не знаю, що ділати маю... — № 6. — С. 76.

Публікація: Возняк М., Матеріали... — С. 12 — 13. Див. також: Брюкнер. — С. 429 (подано лише перші два дистихи); Шевчук В. О., 1984. — С. 121 — 122.

Подається за публікацією М. Возняка в кириличній транскрипції.

Вспоможи, Боже, моє серденько... — № 5. — С. 74 — 76.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 12. Див. також: Брюкнер. — С. 428 — 429 (подано лише перший, сьомий і восьмий дистихи); Шевчук В. О., 1984. — С. 120 — 121.

Подається за публікацією М. Возняка.

Той самий початок мають ще дві пісні із збірника бібліотеки Чарторийських — №№ 24 і 54 (с. 97 — 99, 144). Вони споріднені з цією піснею ритмічно і стилістично. Та якщо № 5 — пісня парубка, то №№ 24 і 54 — пісні дівчини.

Подаємо їх за публікацією М. Возняка (Возняк М. Матеріали. — С. 22 — 23, 38). Див. також: Брюкнер. — С. 431 (перший дистих), с. 437 (перший та останній дистихи); Шевчук В. О., 1984. — С. 129 — 130:

№24:

Вспоможи, Боже, моє серденько,

Щоб не вздихало вельми тяженько,

Нехай не плаче, що од ворога

Терпить пробог бідноє для Бога.

Оді[й]ми ж, Боже, лихії долі,

Винеси борздо з тої недолі,

Бо жить не буду, сама тоє знаю,

Сама сє щодень проклинаю.

Ой, где ж ти збігла, смертоньк[о], нинє,

Чому моє здоров’є не гінє.

Чом очу моїх не завернеш.

А ти, миленьки[й], що поглядаєш

На мої сльозки вельми частенько?

Сама то зна[ю] твоє серденько,

Що мні мильшая смерт[ь] без муки.

Воліла б зараз в тяшкії руки,

Ніж на ворога щораз поглєдати,

Щораз на него тяшко вздихати.

Вспоможи, Боже, моє серденько,

Щоб не вздихало вельми тяженько.

Бачу, що мил[ий] о мене не дбає,

Так мі сє видить, що іншую має.

Зошли, Боже, градовую тучу,

Убі[й] ж борздо мою розлучницю.

Нехай он знає, за що Бог забив,

За мою правду, що мене здрадив.

Ой, коли б забив, в том мене потішить.

Нехай мой милий з інною не тішить.

Я би-м за тоє дала хвалу Богу,

Щоб мене в том потішив, небогу.

№ 54:

Споможи, Боже, моє серденько,

Нехай не плаче щодень горенько,

Нехай не тужить, що од ворога

Терпить, бідная, щодень для Бога.

Їж що за житє, коли нелюба,

Тяшко ж, моєму серденьку згуба.

Нехай з миленьким день перебуду,

Мого нещастя чи не забуду.

Де ж ти забігла, смертенько, нинє,

Чому здоров’є моє не гине?

Чом моїх очек не завєраєш?

Любо я маю, що поглядаєш

На мої сльозки вельми горенько.

Само ж то знаєш, моє серденько.

Воліла б зажить тяжкої муки,

Що мні мильшая смерть без муки,

Ніж нещасная того дождати,

З нелюбим серцом вік коротати.

Ой, горе моє, схну я глядячи,

Коли не могу що день видати.

Нащо видати маєш частенько,

Коли пливає твоє серденько

В сльозках гореньких, лєпєй забити,

Мене молодую не заводити.

Буг буде на помоц кожну годину

Я тебе словком добрим не мину.

Жий здоров із тим, що наліхає [?],

Моє серденько іншого має.

Ох, єго ма... — № 7. — С. 76 — 77.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 13. Див. також: Брюкнео. — С. 429; Шевчук В. О., 1984. — С. 122.

Подається за публікацією M Возняка.

Ніхто [ме]не не погадає... — № 8. — С. 77 — 79.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 13 — 14. Див. також: Брюкнер. — С. 429 (подано лише перших шість дистихів); Шевчук В. О., 1984. — С. 123 — 124.

Цей же текст із деякими відмінами повторюється у збірнику з бібліотеки Музею Чарторийських на с. 100 — 101 (№ 26):

Ніхто мні не погадає,

Хто свойго милого має.

Мойго нєту голубонька,

Бідна моя дай головунька.

Що ділати, не плакати,

На ворога дай нарекати,

Що однєлі молойчина,

Хорошего дай челядина.

Біса ж они самі мають,

Хотя ж мене розлучають.

Мні нічого, їм другоє,

Не забивай, серце моє.

Ой, вернисє, оглянисє,

Приїдь ко мні, дай порадьмисє,

Як ворогом одпор дати,

Що маю з ними ділати.

Тож видиш, що невинная,

Доля ж моя дай нещасная.

Чи я уїла, чи я упила,

Чи хороше уходила,

За тобою, мой миленьки[й],

Літа свої да й потратила.

На серденьку тугу маю,

Сльозками сє обливаю.

Добре радять, щоб забити,

Нещирого не любити.

Трудно в серцю укоїти,

Щоби єго не любити.

Трудно серцю росказати,

Щоб о тобі не думати.

А хоть вижу нещирого,

Не перепру серця мого.

Ой, пойду я у ліс, тужачи... — № 9. — С. 79 — 80.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 14. — Див. також: Брюкнер. — С. 429 — 430; Шевчук В. О., 1984. — С. 124.

Подається за публікацією М. Возняка.

Люби мене, дівчинонько... — № 10. — С. 80 — 82.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 14 — 15. Див. також: Брюкнер. — С. 430 (рядки 1 — 4, 10 — 15, 20 — 31, 50 — 54); Шевчук В. О., 1984. — С. 125 — 126.

Подається за публікацією М. Возняка.

Аннусю, серденько... — № 12. — С. 84. Останні два рядки взято з іншої пісні, фольклорного походження. У різних варіантах вони входять до текстів, опублікованих Б. Грінченком (Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. — Чернигов, 1899. — Т. 3. — № 624), О. Кольбергом (Kolberg O. Wołyń // Dzieła wszystkie, — 1964. — T. 36. — № 466), В. Даниловим (Песни села Андреевки Нежинского уезда. — К., 1903. — С. 88. — № 283) та ін.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 16. Див. також: Брюкнер. — С. 430 (подано лише перший дистих).

Уривок цієї пісні є у тексті, опублікованому П. Чубинським (Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край. — Спб., 1874. — Т. 5. — С. 1204):

«Ой ти, дівчино, повная роже,

Як я тебе не побачу — все мені не гоже!»

«Ой ти, козаче, красний тюліпане,

Як я тебе не побачу — моє серце в’яне!»

«Ой ти, дівчино, моє мальованнє,

Подай мені ручку через ділованне!»

«Ой, рада б я, козаче, обидві подати,

Та боюсь, серденько, щоб не била мати!..»

Подається за публікацією М. Возняка.

Било ж мене сперва не любити... — № 15. — С. 87.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 17 — 18. Див. також: Брюкнер. — С. 426.

Подається за публікацією М. Возняка.

Ходить дівчина по покойові... — № 16. — С. 88.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 18. Див. також: Брюкнер. — С. 426 — 427 (наведено без трьох останніх рядків).

Подається за публікацією М. Возняка.

Ой, ішов жолнєр од обозунька... — № 17. — С. 89.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 18 — 19. Див. також: Брюкнер. — С. 430 (наведено лише перший і два останні рядки).

Подається за публікацією М. Возняка.

Щасливая дороженька... — № 18. — С. 90. Текст у рукописі дещо попсований.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 19. Див. також: Брюкнер. — С. 431 (подано лише перший дистих).

Подається за публікацією М. Возняка.

Інший варіант цієї пісні вміщено у збірнику бібліотеки Чарторийських на стор. 142 (№ 49). Див.: Возняк М. Матеріали... — С. 36; Брюкнер. — С. 431 (подано лише окремі рядки). Наводимо його за публікацією М. Возняка:

Щасливая дороженька, ой куди ти приїжджаєш,

Нещасная годинонька, коли мене покидаєш.

Люденьки ж о мні гадають і покою мні не дають,

Таки ж оні розуміють і говорити уміють.

А я ж на тоє не дбаю,

Як кохала, так кохаю,

І оддавши сє я Богу,

Перебуду всіх ворогув.

Окремі рядки пісні № 49 пов’язують її із піснями №№ 19 і 39 того ж збірника. Можливо, що всі чотири (чи, принаймні, три — №№ 19, 39, 49) тексти належать одному автору, як варіації однієї теми. Крім того стилістично близькі до №№ 18, 19, 39, 49 також №№ 3, 4, 8, 26.

Доленько ж моя лихая... — №№ 19 і 39. — С. 90, 115 — 116.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 19, 31 — 32. Див. також: Брюкнер. — С. 431, 434 (подано лише перший і останній дистихи з першого тексту, з другого — перші два дистихи).

Подається за публікацією М. Возняка (№ 19).

Наводимо за тією ж публікацією текст № 39:

Доленька ж моя лихая,

Головка ж моя бідная,

Люденьки о мні гадають,

Покою мні не дають.

Хоть я нічого не знаю,

Бог мя, й думать не думаю,

Таки они розуміють,

Говорить лихо уміють,

На себе нічого не знають,

Тилько о людях гадають,

А я, оддавши сє Богу,

Перебуду все ворогу!

Ой, чого ж ти, дівчино, думаєш... — № 23. — С. 96.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 22. Див. також: Брюкнер. — С. 431 (наведено лише перший дистих).

Надається за публікацією М. Возняка.

Зоря заходить, вечор близенько... — № 28. — С. 103 — 105.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 25 — 26. Див. також: Брюкнер. — С. 432 (наведено лише три перші і два останні рядки); Нудьга Г. А., 1956. — С. 190 — 191; Шевчук В. О., 1984. — С. 131 — 132.

Подається за публікацією М Возняка.

Подібний початок є у пісні літературного походження, що її виписав М. Шашкевич із якогось рукописного збірника, правдоподібно XVIII ст.:

«Зоря всходит, вечерь близенько.

Ой, вийди, моє серденько.

Ой, вийди, вийди, не чини жалю

Серцю моєму, дорогий кришталю.

А хоть въ садочку студенна роса,

Вийди, миленька, вийди и боса».

«Як же я маю босо ходити,

Свои ноженьки одморозити?»

«Через рЂченьку, через болото

Подай рученьку, моє золото.

Подай рученьку, подай и обЂ,

Притисни мене, миленька, к собЂ.

Піду въ монастирь, там посвячуся,

На тебе, мила, не подивлюся».

(Возняк М. З фольклорних занять Маркіяна Шашкевича // ЗНТШ. — Львів, 1912. — Т. 109, — С. 150.)

Ремінісценції пісні «Зоря заходить...» є в народних варіантах пісні «Сонце низенько, вечір близенько»:

І. Сонце низенько, вечор близенько:

Выйди до мене, моє серденько!

Ой выйди, выйди, да не барися:

Моє серденько розвеселится.

Через рЂченьку, через болото

Подай рученьку, моє золото!

Через рЂченьку, через быструю

Подай рученьку, подай другую!

Подай рученьку, подай и другу —

Я к тобЂ, серденько, и сам прибуду.

Ой там крыниця під перелазом,

Вийдемо, серденько, обоє разом.

Ой выйди, выйди, серденько Галю!

Серденько, рыбонько, дорогій кришталю!

(Максимович М. Малороссийские песни. — М., 1827. — С. 87.

2. Сонце низенько, вечір близенько,

Вийди до мене, моє серденько!

Ой вийди, вийди та не барися,

Моє серденько, розвеселися!

Ой вийди, вийди, серденько Галю,

Серденько, рибонько, дорогий кришталю!..

(Українські народні ліричні пісні / Упорядники М. Гордійчук, А. Кінько, М. Стельмах. — К., 1958. — С. 138 — 139.)

Порівн. пісню з «Наталки Полтавки» І. Котляревського.

Чого ж моє серденько тяженько вздихає?.. — №№ 32, 48. — С. 108 — 109, 141 — 142. (Тексти майже ідентичні, за винятком кількох слів; зокрема, ім’я «Ганнуся» замінено на «Маруся».)

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 28, 36. Див. також: Брюкнер. — С 432, 436 (наведено перший дистих № 32 та перший, другий, третій, дев’ятий і десятий рядки № 48); Нудьга Г. А., 1956. — С. 196 (№ 48); Шевчук В. О., 1984. — С. 133 (№ 32).

Подається за публікацією М. Возняка (№ 32). При кириличній транскрипції враховано текст № 48.

Ой, взєла ж мене великая туга... — № 33. — С. 109 — 110.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 28. Див. також: Брюкнер. — С. 433 (наведено лише перший дистих); Шевчук В. О., 1984. — С. 133 — 134.

Подається за публікацією М. Возняка.

Ой, коли я тобі да нелюба била... — № 35. — С. 112 — 113.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 29 — 30. Див. також: Брюкнер. — С 433 (наведено уривки з першої і п’ятої строф та дві останні строфи); Шевчук В. О., 1984. — С. 135 — 136.

Подається за публікацією М. Возняка. Реконструкція строфічної будови наша.

Постуй, прошу, голубоньку. — № 37. — С. 114.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С.- 31. Див. також: Брюкнер. — С. 434 (наведено лише перший дистих); Колесса Ф. Українська народна пісня на переломі XVII — XVIII вв. — Україна. — 1928. — Кн. 2. — С. 51 — 52; те ж саме: Колесса Ф. Фольклористичні праці. — К., 1970. — С. 65; Нудьга Г. А., 1956. — С. 192; Шевчук В. О., 1984, — С. 137.

Подається за публікацією М. Возняка.

Уривок пісні з подібним початком було виявлено у перемиському рукописному збірнику Івана Лавровського 1621 — 1649 рр. (с. 100), що зберігався в архіві греко-католицької капітули в Перемишлі під шифром LIII, G, 27:

Постуй, постуй, голубонько, розмовлю з тобою,

Не журися, мой миленьки, будем жити зо мною.

Я не журуся, голубе кохани,

Буде-м з тобою жити, не з іншими пани.

Нехай говорять, що розуміють,

Що ся їм подобаєт, нехай собі діють.

Бодай, бодай, мой миленьки, бував здоровеньки,

Що не забув, що не забув своєй милененьки.

Бодай ворога напала туга,

Що мині розлучаєт миленького друга.

(Щурат В. З незнаної польської рукописи XVII в. // ЗНТШ. — 1906. — Кн. 6. — С. 132 — 133).

Ой. я, молодая, где розум поділа... — № 41. — С. 116 — 117.

Публікація: Возняк M. Матеріали... — C. 32. Див. також: Брюкнер. — С. 434 (наведено лише перший дистих); Шевчук В. О., 1984. — С. 142.

Подається за публікацією М. Возняка.

Ой, што ж я маю, бідная, ділати... — № 44. — С. 118 — 120. Останні шість рядків попсовано, щось пропущено.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 33 — 34. Див. також: Брюкнер. — С. 435 (наведено лише перший, восьмий і останні чотири дистихи); Шевчук В. О., 1984. — С. 144 — 145.

Подається за публікацією М. Возняка.

Ой, не кажи ж ти, дівчино, на мене... — № 46. — С. 122.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 35. Див. також: Брюкнер. — С. 435 — 436 (наведено лише п’ять перших дистихів); Нудьга Г. А., 1956. — С. 193.

Подається за публікацією М. Возняка.

Аннусю, серденько, палиш мою душу... — № 47. — С. 124. Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 35 — 36. Див. також: Брюкнер. — С. 436 (наведено лише перші три, дев’ятий і останній дистихи); Нудьга Г. А., 1956. — С. 194 — 195; Шевчук В. О., 1984. — С. 138 — 139.

Подається за публікацією М. Возняка.

Неволя ж моя вельми тяженька... — № 50. — С. 142.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 37. Див. також: Брюкнер. — С. 436 (наведено лише перший дистих); Шевчук В. О., 1984. — С. 139 — 140.

Подається за публікацією М. Возняка.

Ой мєла ж бо я товаришонька... — № 51. — С. 143.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 37. Див. також: Брюкнер. — С. 437 (наведено лише перший і два останні рядки).

Подається за публікацією М. Возняка.

Послухайте пильно, прошу... — № 52. — С. 143 — 144.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 37. Див. також: Брюкнер. — С. 437 (наведено лише перші чотири дистихи).

Подається за публікацією М. Возняка.

Казала мні дівчинонька і до себе при[й]ти... — № 53. — С. 144.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 37 — 38. Див. також: Брюкнер. — С. 437 (наведено лише перші три та два останні рядки); Шевчук В. О., 1984. — С. 140. Подається за публікацією М. Возняка.

При[й]шов до мене люби товариш... — № 55. — С. 146.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 39. Див. також: Брюкнер. — С. 437 (наведено лише три перші дистихи).

Подається за публікацією М. Возняка.

Текуть річеньки, шумять дуброви... — № 56. — С. 146 — 147.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 39. Див. також: Брюкнер. — С. 437 — 438 (наведено лише перші чотири дистихи); Шевчук В. О., 1984. — С. 140 — 141. Подається за публікацією М. Возняка.

Окремі слова та словосполучення цієї пісні (зокрема вислів: «тріскайся, пукайся, дідчий вороже...») перегукуються із словами та словосполученнями пісні «Прийшов до мене любий товариш». Це може вказувати на те, що обидві пісні належать одному авторові, або ж друга пісня створена укладачем збірника за зразком першої.

Ой, ішол я мимо твой двор... — № 57. — С. 147 — 148.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 39 — 40. Див. також: Брюкнер. — С. 438 (наведено лише два перші та останній дистихи).

Подається за публікацією М. Возняка.

Ой, добраноч, та й чи чуєш?.. — № 58. — С. 148

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 40. Див. також: Брюкнер. — С. 438 (наведено лише перші два та останній дистих).

Подається за публікацією М. Возняка.

[В]же мой миленьки, мой хорошеньки... — № 60. — С. 151.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 40 — 41. Див. також: Брюкнер. — С. 438 (наведено лише перший дистих).

Подається за публікацією М. Возняка.

А що ж за жит[те], коли не любо... — № 61. — С. 152 — 153.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 41. Див. також: Брюкнер. — С. 438 (наведено лише перший і останній дистихи).

Подається за публікацією М. Возняка.

Красна в пані урода... — № 62. — С. 153 — 154.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 41 — 42. Див. також: Брюкнер. — С. 439.

Подається за публікацією М. Возняка.

Ой хожу ж я над берегом... — № 64. — С. 167.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 42. Див. також: Брюкнер. — С. 439.

Подається за публікацією М. Возняка.

На бер[е]женьку стояла... — № 65. — С. 168.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 42 — 43. Див. також: Брюкнер. — С. 427; Нудьга Г. А., 1956. — С. 104.

Подається за публікацією М. Возняка.

Варіант із рукописного збірника Марковича:

Над річкою стояла, стояла,

Білі рученьки вмивала, вмивала.

«Руки мої білії, білії,

А кому ж ви будете милії, милії?

Як будете молодому — дай, Боже, дай, Боже!

Як будете вдовцеві — брунь, Боже, брунь, Боже!

Вдовець буде вимовляв, вимовляв:

«Луччу я першу жінку мав, мав».

Діти будуть плакати, плакати,

Лучче б було свекрухи не знати».

(Чубинский П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край. — Спб., 1874. — Т. 5. — С. 9.).

Да нема ж мого хомута... — № 68, на обкладинці збірника.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 44. Див. також: Брюкнер. — С. 428.

Подається за публікацією М. Возняка.

У збірнику бібліотеки Музею Чарторийських № 2337, як і в інших співаниках XVII ст., поряд із книжними піснями та записами суто народних пісень (їх не подаємо) можна виділити групу текстів, що перебувають на межі фольклору і літератури. До них, зокрема, відносимо: обробки народнопісенних мотивів та авторські переробки народнопісенних текстів з елементами книжності, контамінації фольклорних і літературних творів, а також майстерні компіляції з уривків кількох народних пісень з помітними ознаками авторської редакції.

Ой любю я хорошую дівоньку... — № 13. — С. 85 — 86.

Публікації: Возняк М. Матеріали... — С. 16 — 17. Див. також: Брюкнер. — С. 425 — 426; Ігри та пісні: Весняно-літня поезія трудового року. — К., 1963. — С. 260; Шевчук В. О., 1984. — С. 127 — 128.

У пісні використано мотиви української народної балади про тройзілля (парубок їде по приворотне зілля, а повернувшись, застає милу одруженою) та ліричної пісні «Чого селезень смутен, невесел» (дівчина, одружена із близьким сусідом, ходить по воду через подвір’я парубка і завдає йому жалю). Об’єднує їх майстерно підібраний приспів, очевидно, книжного походження, що бере активну участь у розвитку баладного сюжету і виконує емоційно-асоціативну функцію.

Порівняно з народною баладою, сюжет пісні із збірника бібліотеки Музею Чарторийських істотно відрізняється від усталеного сюжетного типу «Тройзілля» (порівн.: Максимович М. Малороссийские песни. — М., 1827. — С. 223 — 224; Wacław z Oleska. Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. — Lwów, 1833. — C. 402 — 403; [Головацкий Я.] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. — М., 1878. — Ч. 1. — С. 112; Ч. 3. — С. 43 — 45; Kolberg O. Dzielą wszystkie. — Wołyń. — Wrocław — Poznań, 1964. — T. 36. — C. 357 — 358; /Чубинский H.] Труды этнографическостатистической экспедиции в Западнорусский край. — Спб., 1874. — T. 5. — C. 112, 366 (№ 718), 386 — 388; Гринченко Б. Этнографические материалы... — Чернигов, 1899. — T. 3. — C. 234 — 240; Балади: Кохання та дошлюбні взаємини. — К., 1987. — С. 234 — 235 (Г), 235 (Д), 237 — 238 (3), 238 — 239 (І), 244 (О), 245 (П) та ін.). Зазнала переосмилення використана кінцівка пісні «Чого селезень смутен, невесел» (порівн. народні варіанти: Чубинский П. — Т. 5. — С. 167 — 168. — № 341; [Яворницький Д.] Малороссийские народные песни, собранные Д. И. Эварницким в 1878 — 1905 гг. — Екатеринослав, 1906. — С. 187 — 188, № 199; Радченко 3. Сборник малорусских и белорусских народных песен Могилевской губернии. — 1911. — С. 47. — № 108; Бессараба И. В. Материалы для этнографии Херсонской губернии. — Спб., 1916. — С. 208 — 209. — № 279; Демуцький П. Українські народні пісні: Багатоголосся. — К., 1954. — С. 49; Пісні Явдохи Зуїхи. — К., 1965. — С. 374; Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських. — К., 1978. — С. 129 — 130):

...«Чого ти, козак, сумний, невесел,

Сумний, невесел, невідрадісний?»

«Ой як же мені веселому буть?

Любив дівчину, не можу забуть.

Ще вчора була дівчина моя,

Сьогодні чути засватаная,

Якби на село, то не жаль мені,

А то через двір, ще й товариш мій».

(Демуцький. — 1954. — С. 49)

...По воду ішла — «день добрий» дала,

З водою ішла — жалю завдала.

«Дівчино моя, не ходи сюди.

Сюди не ходи, жалю не роби.

Бо як перейду, відерця поб’ю,

Тобі, молодій, страму нароблю...»

(Пісні Явдохи Зуїхи. — С. 374)

Вирізняється текст зі збірника бібліотеки Музею Чарторийських і ритмічною будовою. (Переважна більшість варіантів «Тройзілля» має віршову форму (4+6)2; інша група варіантів (головним чином західноукраїнських) набула коломийкового розміру (4 + 4+6). Варіанти пісні «Чому селезень смутен, невесел» переважно витримані у розмірі (5 + 5)2 із характерною чоловічою чи дактилічною (гіпердактилічною) клаузулою.) У всьому цьому можна вбачати авторську редакцію народнопісенних текстів.

Найближче за змістом і формою до тексту із бібліотеки Музею Чарторийських стоїть чи не єдиний варіант балади про тройзілля, кінцівка якого виявляє подібну контамінацію з піснею «Чом ти, селезень, смутен, невесел». Записав його І. Франко від своєї матері в селі Нагуєвичах (див.: Народні пісні в записах Івана Франка. — К., 1981. — С. 147 — 148).

Подається за публікацією М. Возняка в кириличній транскрипції.

Ой учинила дівонька, учинила... — № 14. — С. 86 — 87.

Публікації: Возняк М. Матеріали... — С. 17. Див. також: Брюкнер. — С. 426; Нудьга Г. А., 1956. — С. 94; Шевчук В. О., 1984. — С. 128 — 129.

Цей текст становить собою поєднання двох пісень з елементами фольклорного та книжного походження. Варіанти до першої частини тексту із збірника бібліотеки Музею Чарторийських записувалися збирачами фольклору то як самостійні пісні (див.: [Головацький Я.]. Народные песни Галицкой и Угорской Руси. — М., 1878. — Ч. 1. — С. 305; [Грінченко Б.]. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних c ней губерниях. — Чернигов, 1899. — Т. 3. — С. 155. — Вар. А, Б), то як контаміновані з іншими піснями фольклорного чи книжного походження (див.: Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських. — К., 1978. — С. 129 — 130; Пісні Явдохи Зуїхи — К., 1965. — С. 240; Народні пісні в записах Трохима Романченка. — К., 1980. — С. 29.) Порівн. також книжну пісню «Рають менЂ, щоб ся звЂнчати...», виписану М. Шашкевичем із невідомого нам давнього рукописного збірника (Возняк М. З фольклорних занять Маркіяна Шашкевича // ЗНТШ. — 1912. — Т. 109. — С. 145):

Рають менЂ, щоб ся звЂнчати,

Щоб дЂвочій стан вже занехати.

Цы им моя неволя мыла?

ДЂвкою-м ся ще не нажила.

Я дЂвкою пиду, где схочу,

Я ничим ся не заклопочу,

Ани хлЂбом, ни водою,

Ани мужом, ни дитиною.

Нехай тая замуж спЂшит[ь]ся,

Що єй вже личко марщит[ь]ся,

Я молода, як ягода,

Єще мене замуж шкода.

Я спЂваю, я гуляю,

Я танцюю, гадки не маю,

Я щаслива, во всЂм довілна,

Я весола, бо-м ще вілна.

«Цы ты менЂ, Мариню, мыла,

Цы ты менЂ що учинила,

Цы менЂ принадойку дала,

Цы ты мене чим очаровала?»

«Щоб ты так з сЂный до хати,

Як я знаю чим чаровати!

Є у мене чари готови —

БЂле личко, чорни брови.

Що ти робиш? Бій же ся Бога!

Я дЂвчина бЂдна, убога.

[He] женися ти зо мною,

[Не] поправиш долю свою».

Початок другої частини тексту із збірника бібліотеки Музею Чарторийських — «Ой текуть річоньки...» — аналогічний початкові пісні літературного походження зі збірника Кондрацького (див.: Возняк М.. Із збірника Кондрацького кінця XVII в. // ЗНТШ — 1927. — Т. 146. — С. 178).

Подається за публікацією М. Возняка.

Дівчє моє молодоє... — № 27. — С. 101 — 103. Очевидно, поєднання двох пісень — з однаковою ритмічною структурою і спільним рефреном: «Дівчє моє молодоє...» і «Недалеко кєр з дембіни...».

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 25. Див. також: Брюкнер. — С. 431 — 432 (наведено лише три перші та три останні дистихи); Шевчук В. О., 1984. — С. 130 — 131.

Подається за публікацією М. Возняка.

Жолнєр їде на Вкраїну... — № 31. — С. 107 — 108.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 27. Див. також: Брюкнер. — С. 432 (наведено лише перший дистих).

Подається за публікацією М. Возняка.

Котитьс[я] кришталь по сіножаті... — № 29. — С. 105 — 106. Поєднання (на основі спільного віршового розміру (5 + 5)2 уривків трьох пісень: 1) книжної «Котиться кришталь по сіножаті...», 2) народної «Ой гиля, гиля, гусоньки, на став...», 3) напівнародної «Ой мати, мати, шершень (черчик) у хаті...». Подібна контамінація фрагментів першої та другої пісні є у тексті «Чорнобрив ляшок дрова рубаєт...» із рукописного збірника Гінтовта-Рудницького початку XVIII ст. (див.: Перетц В. Заметки и материалы для истории песни в России. — ИОРЯС. — 1901. — Т. 6. — Кн. 2. — С. 86 — 87; окремий відбиток. — С. 34 — 35).

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 26. Див. також: Брюкнер. — С. 432; Нудьга Г. А., 1956. — С. 98; Шевчук В. О., 1984. — С. 132.

Подається за публікацією М. Возняка.

Ой, любив же я Марину... — № 34. — С. 110 — 111.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 28 — 29. Див. також: Брюкнер. — С. 433; Шевчук В. О., 1984. — С. 134.

Подається за публікацією М. Возняка.

Ой, улице, ой, студнице... — № 36. — С. 113 — 114. Останній рядок взято з іншої пісні.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 30. Див. також: Брюкнер. — С. 433 — 434 (наведено лише перший і шостий, сьомий та восьмий дистихи); Шевчук В. О., 1984. — С. 136.

Подається за публікацією М. Возняка.

Сидить козак на конику... — № 38. — С. 115. Майстерна книжна компіляція уривків кількох народних пісень, що в сукупності склали якісно нову цілість з різнорідною віршовою структурою.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 31. Див. також: Брюкнер. — С. 434; Нудьга Г. А., 1956. — С. 101; Шевчук В. О., 1984 — С. 137.

При компонуванні цієї пісні використано, зокрема, мотиви народної балади про повернення хлопця (чабана) чарами — «На тім боці Дунаю вівчар вівці зганяє...» (тему цю розроблено у латиномовній поемі С. Кльоновича «Roxolania» — 1584) та ліричної пісні «Чи це ж тая криниченька, що голуб купався...». Майже всі варіанти балади починаються епізодом, у якому парубок (вівчар, козак) переказує дівчині, щоб та його не чекала, а виходила заміж.

Порівн. народнопісенні варіанти:

1. З рукописного збірника Музею А. Петрушевича (№ 254) початку і середини XVIII ст. (Яворский Ю. Новые данные для истории малорусской песни и вирши: XIII — XIX. — Львов, 1922 — С. 4. — № XIV:

Та по сЂм боцЂ Дуная

Овчар вЂвцЂ зганяет, дараду.

Овчар вЂвцЂ зганяет,

На молодицЂ мургает, дарадар.

«Гей, молодицЂ, моло[ди]цЂ,

СкажЂтъ моєй дЂвоньцЂ, дра,

Нихай мене ни любитъ,

Нихай ми лЂт не губитъ, дара...

Бо я овчар убогий,

Ще-м до того молодий, дара...»

2. З рукописного збірника Івана Пашковського, писаного в 1742 — 1766 рр. (Возняк М. З культурного життя України XVII — XVIII вв. // ЗНТШ. — Львів, 1919. — Т. 109. — С. 34 — 35):

Ой, по сЂм боцЂ Дунаю (2)

ВЂвча[р] вЂвцЂ займает,

ТадЂ рЂдЂ тут (2).

ВЂвчар вЂвцЂ займает (2),

На ба[н]дурку играет,

ТадЂ рЂдЂ...

На ба[н]дурку играет (2),

Но моло[д]цЂ гукает,

ТадЂ...

«Ой, молодіть, [молодці] (2),

Та скажЂть мои дЂво[нь]цЂ

ТадЂ...

Що я вЂвча[р] молодий (2)

Та до того убогій...

Що я вЂвча[р] убогій (2),

Сім сот овець в оборЂ...

СЂм сот овец в обори (2),

Стадо волЂв в коша[рЂ]...

3. Закревский Н. Старосветский бандуриста. — М., 1860. — Кн. 1. — С. 93:

При бéрезі, при морі,

Гуляв козак доволі.

Ой п’є козак, гуляє,

На молодців гукає:

«Ой ви хлопці, молодці,

Накажіте дівоньці,

Нехай мене не любить,

Свого віку не губить,

Бо я хлопець убогий:

Сімсот волів в оборі,

Сотня коней на стані,

А сам в синім жупані...

4. Эварницкий Д. И. Малороссийские народные песни. — Екатеринослав, 1906. — С. 207 (№ 223), 209 (№ 224).

Ой по горі, по горі

Вівчар вівці ганяє (2)

Та й на молодців гукає:

«Ой ви, хлопці-молодці,

Накажіте дівочці,

Що в червоній плахто[ч]ці,

Нехай вона та й не жде,

Нехай вона заміж іде,

Бо я козак молодий

Та ще к тому убогий...

(Миргородський повіт Полтавської губернії)

Те ж саме в інших варіантах — див., наприклад, у кн.: [Чубинський П.} Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край. — Спб., 1874. — Т. 5. — С. 124, 189; Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських. — К., 1978. — С. 104 — 105; Балади: Кохання та дошлюбні взаємини — К., 1987. — С. 39 та ін.

Цей мотив у пісні із збірника бібліотеки Музею Чарторийських змінено та пристосовано до нової сюжетної ситуації. Порівн. також відповідні місця із варіантів пісні «Чи це ж тая криниченька...».

1) Закревский Н. Старосветский бандуриста. — М., 1860. — Кн. 1. — С. 38:

А де ж тая криниченька, що голубка пила,

Ой де ж тая дівчинонька, що мене любила?

А де ж тая криниченька, що голуб купався,

Ой де ж тая дівчинонька, що я женихався?..

...Та вже ж до той криниченьки стежки заросли,

Та вже ж мою дівчиноньку сватати прийшли...

„Шумлять верби, що над тою криницей ростуть,

Та вже ж мою дівчиноньку до церкви ведуть.

Один веде за рученьку, другий за рукав:

Третій стоїть, серце болить — любив, та не взяв!

А вже ж тая криниченька травою заросла,

Та вже ж тая дівчинонька давно заміж пошла!

2) Чубинский Я. — Т. 5. — С. 202:

Чи це ж тая криниченька, що голуб купався?

Чи це ж тая дівчинонька, що я женихався?

Ой жаль мені буде, візьмуть її люде,

Уже ж вона моя не буде,

Недоля моя!..

...Уже з тої криниченьки орли воду п’ють,

Уже ж мою дівчиноньку вінчаться ведуть.

Один веде за рученьку, другий за рукав,

Третій стоїть, руки ломить, любив, та не взяв.

А четвертий, як дочувся, та й не обідав,

Запріг коня вороного та й одвідав...

...Уже ж тая криниченька давно заросла,

Уже ж моя дівчинонька і заміж пішла...

(Село Колюшна Миргордського повіту)

Подібні варіанти уміщено в кн.: Українські народні ліричні пісні. — К., 1958. — С. 298 — 300; Народні пісні в записах Степана Руданського. — К., 1977. — С. 119 — 121.

Подається за публікацією М. Возняка.

Ой, розв’язався мой черевичек на нозі... — № 43. — С. 118. На основі спільного віршового розміру (5 + 5 + 3) поєднано уривки пісень «Ой розв’язався мой черевичек на нозі...» та «Ровнай же, Боже, гори-долини ровненько...», що утворюють разом органічну цілість. У записаному тексті помітний вплив білоруської вимови.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 33. Див. також: Брюкнер. — С. 435 (наведено окремі дистихи); Нудьга Г. А., 1956. — С. 102; Шевчук В. О., 1984. — С. 143 — 144.

При компонуванні цієї пісні, у першій її частині оброблено мотив весільної пісні «Ой добрая да годинонька настала...». Порівн. народнопісенні варіанти:

1) Весільні пісні. — К., 1982. — Кн. 1. — № 1038 (с. Чудин Радомишльського району Житомирської області):

Ой добрая да годинонька настала (2),

Що дівчина да й по матюнку послала (2),

Ой послала четверо коней, п’ятий віз (2),

Йа шостого да й погонича, щоб привіз (2).

Дала йому четверо хлібов на страву (2),

Щоб привезли мою матюнку на славу (2).

2) Народні пісні в записах Степана Руданського. — К., 1972. — С. 55. — № 133 (с. Хомутинці Вінницького повіту):

Ой а добрая та годинонька настала,

Ой що Васюня по родиноньку послала.

Послала вона штири коні, п’ятий віз,

Ой а шостого та візниченька, щоб привіз.

Ой дала ж вона штири рублі на страву,

Ой щоб привезли усю родину на славу.

Див. також: Весільні пісні. — К., 1982 — Кн. 2. — № 172, 982 та ін.; Колесса І. М. Галицько-руські народні пісні з мелодіями // Етнографічний збірник. — Львів, 1902. — Т. 11. — С. 189. — № 68 (с. Ходовичі на Стрийщині).

Друга частина тексту № 43 із збірника бібліотеки Музею Чарторийських є уривком пісні, що вперше була надрукована як окремий твір у польській брошурі під умовною назвою «Nowe pieśni dworskie», виданій між 1615 — 1620 рр. (див.: Badecki K. Polska liryka mieszczańska. — Lwów, 1936. — C. 409 (подаємо в кириличній транскрипції):

Да зровняй, Боже, гори, долини рувнейко,

Да щобиць мині до моєй Касі виднейко.

Положу лавку через муравку до неї,

Лавка широка, река глубока, до неї.

Да бодай ті гори-долини пропали,

Що мині Касіни оченьки порвали:

Да хотя й увижу, хотя й [не увижу] — не дбаю,

Коли я миленьк[о]го по голосі знаю.

Передрук цього тексту е у польській брошурі кінця XVII ст. «Piękna y wesoła uciecha przy Dobrey myśli...», а його доповнений варіант — у рукописному збірнику бібліотеки Красінських у Варшаві (ч. 3910) кінця XVIII ст. Подаємо цей варіант за публікацією: Возняк М. Українські пісні у польських виданнях XVII ст. // ЗНТШ. — Т. 155 — С. 253 (у кириличній транскрипції):

Поровнай, Боже, гори, долини рівненько,

Ой, щоб мі било до дівчиноньки видненько.

Ах, чи видненько, чи не видненько, не дбаю,

Кого я люблю, по голосеньку познаю.

Положу лавку через муравку в дуброві,

А в дівчиноньки ч[о]рні оченька і брови.

Подобаласє моєму пану і мені:

Чи пану дати, чи собі взяти, ах ти мні.

Ой дав би-м пану, жаль серцю мему і туга,

А собі взявши, то сє не годить, бо-м слуга.

Возьми ж, паноньку, собі за жінку, так треба,

А мині Господь Бог нагородить із неба.

У такій версії цей текст зафіксовано у виданнях Я. Головацького та П. Чубинського (Народные песни Галицкой и Угорской Руси. — Т. 1. — С. 291; Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край. — Спб., 1874. — Т. 5. — С. 1067. — № 200).

Наведені вище тексти, очевидно, є пізнішими книжними переробками народної колядки «Там на горойці два голубойки ячмінь жнуть...», відомої на Бойківщині та Пряшівщині. Зокрема порівн.: Українські народні пісні в записах Володимира Гнатюка. — К., 1971. — С. 45 (записано в селі Мшанець Старосамбірського повіту):

Там на горойці два голубойки ячмінь жнуть,

На долинойці дві зазулейки лен беруть.

Ой рівняй, Боже, гори, долини рівнейко,

Жеби ся било до мого батейка виднейко.

Ой чи ся видно, чи ся не видно, не дбаю,

Свого батейка в темнім лісойку по голосойку спізнаю.

(Далі те ж саме про матір, брата, сестру, всю родину).

Див. також: Колесса 1. М. Галицько-руські народні пісні з мелодіями. — С. 15. — № 8; Українські народні пісні Пряшівського краю. — Братіслава, 1958. — Кн. 1. — С. 79 — № 33.

Останні два рядки пісні із збірника бібліотеки Музею Чарторийських також перефразовано із весільної пісні. Див.: Весільні пісні. — К., 1982. — Кн. 2. — №677 (село Кармелюкове Жмеринського району Вінницької області):

Як налетіло сімсот голубів на наш двір.

«Пізнай, голубко, пізнай, сивенька, котрий твій?»

«Котрий сивенький, білокриленький, то то мій».

Над’їхало сімсот боярів на наш двір.

«Пізнай, [Оленко], пізнай, молода, котрий твій?»

«Котрий чорнявий, під ним кінь карий, то то мій».

Там же, кн. 1, № 618 (записано в Баландинському районі на Саратовщині):

«Ой налинуло та сімсот голубів на мій двір,

Ой узнавай же, сизая голубко, ой, де твій».

«Ой як сизий та білокрилий, то не мій,

Ой як білий, як лебідочок, а то мій».

Подається за публікацією М. Возняка.

Ой листоньком дороженька запала, запала... — № 45. — С. 120 — 121.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 34 — 35. Див. також: Брюкнер. — С. 435 (наведено лише перші два та дописані іншою рукою два останні дистихи); Колесса Ф. Українська народна пісня на переломі XVII — XVIII вв. // Україна. — 1928. — Кн. 2. — С. 71; те ж саме у кн.: Колесса Ф. Фольклористичні праці. — к;., 1970. — С. 92 (наведено з пропуском другого дистиха та двох прикінцевих дописаних дистихів); Шевчук В. О., 1984. — С. 138.

Варіант пісні напівфольклорного походження «Ой листоньком дороженька

запала...» з кінця XVIII ст. вміщено у рукописному співанику Левицьких, що складався протягом 1777 — 1832 рр. (див.: Гнатюк В. Хоценський співаник Левицьких // ЗНТШ. — Львів, 1909. — Т. 91. — С. 125. Подаємо у кириличній транскрипції):

Ой листойком дорожейка припала,

Давно ся я із милейким видала.

Ой коли тобі, мой милейкий, як мині,

Прибивав би ти, серце моє, ід мині.

Ходить голуб по улиці, гукаєт,

А своєї голубойки шукаєт.

Ой голубе, голубойку, не гукай,

Іншої голубойки не шукай.

Не гнівайся, мой милейки, на мене,

О що ж бо я не говору до тебе.

Не гнівайся, мой милейки, зо мною,

Ой що ж бо я не говору з тобою.

Я до того, я до того словейком,

А до тебе, серце моє, сердейком.

Ой летіли два голуби через двір,

А вдарили крилойками в мой поріг.

Ой голуби, голубойки, повічте мі правдойку,

Ой чи має мой милейки на сердейку тужейку.

А вдар коню копитами в ворота,

Вийди, вийди, дівчинойко молода.

Дівчинойка к нему вийшла, ручейку му дала,

Витай, витай, мой милейки, давно-м тя чекала.

Дописані два останні дистихи є початком книжної пісні з Тиличанського рукописного збірника першої половини (середини?) XVIII ст. (Яворский Ю. А. Новые данные для истории старинной малорусской песни и вирши (І — XII). — Львов, 1921 — С. 24):

Ой, Боже мой, Боже, дЂет мЂ ся негоже,

Аще ты мене забудеш, Боже, да кто ж мене вспоможе?

Родина мя не знає, дружина отступає,

А кто ж мЂнЂ нещасливому радойки дати має?

На коника сЂдаю, Богу тя поручаю,

Юж я от тебе, моє сердейко, далеко отижджаю.

Мусим ся в твердые скалы моцно замуровати,

Да щобы о мнЂ жадного хиру да не было слыхати.

Сам я не знаю, що радити маю,

Занесуть мене бурные вЂтры до тихого Дунаю.

Несуть кости на сушу, рыбойки зЂдять тушу,

A ты, мой Боже, будь милостивий, прійми мою душу.

A ты, моя дЂвойко, моє любе сердейко,

Ой поховай же, ой позберай же, сивая голубойко!

Хоц я под землею буду, о тобЂ не забуду,

А ти за мене, а я за тебе Бога просити буду.

Ой вийду я на горойку, погляну в долинойку,

Юж я не виджу своєго сердейка, лем єго могилойку.

Подається за публікацією М. Возняка.

Дівчинонько, голубонько, біло личко маєш... — № 63. — С. 161 — 162.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 42 (останній рядок взято з іншої пісні — див. № 35 із збірника бібліотеки Музею Чарторийських). Див. також: Брюкнер. — С. 439 (наведено лише перший і останній дистихи).

Подається за публікацією М. Возняка.

Чи я тобі не казала, чи не [гов]орила... — № 66. — С. 168 — 169.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 43. Див. також: Брюкнер. — С. 427; Колесса Ф. Українська народна пісня на переломі XVII — XVIII вв. // Україна. — 1928. — Кн. 2. — С. 52, передрук: Колесса Ф. Фольклористичні праці. — К., 1970. — С. 66; Нудьга Г. А., 1956. — С. 105; Шевчук В. О., 1984. — С. 141.

Уривок цієї пісні наведено в листі Марії-Казимири д’Арк’єн (Замойської) до Яна Собєського 1659 p.: «Votre Jaworów est brûlé et votre Jasznia avec plusieurs Czerkieski, qui s’en étaient enfui d’Ukraine à Jaworow à cuse des troubles et sachant aussi, que Vous avez profession d’être leur protecteur. Prenez garde, que l’on ne Vous chante encore une fois: «czy ja tobe ne mówiła, ne bery Wołoszki» ¹.

¹ «Ваш Яворів спалено, як і Вашу Яшню з деякими (небагатьма) черкасами, які давно втекли з України до Яворова із-за сум’яття, знаючи, що Ви будете їхнім захисником. Остерігайтесь, щоб Вам не заспівали ще раз: «Чи я тобі не мовила не бери волошки...» (Kluczycki, Pisma do wieku i spraw Jana Sobieskiego. — Kraków, 1880. — T. 1. — № 13).

Цю пісню до танцю складено з окремих дистихів, очевидно, фольклорного та літературного походження, дібраних на зразок в’язанки коломийок і скріплених рефреном у стилі танкових пісень, поширених у тогочасній польській міщанській поезії.

Подається за публікацією М. Возняка.

Ой ходила дівчинонька по береженькові... — № 67. — С. 169. Пісню складено за зразком народних танцювальних пісень.

Публікація: Возняк М. Матеріали... — С. 43. Див. також: Брюкнер. — С. 427; Шевчук В. О., 1984. — С. 142.

Подається за публікацією М. Возняка.

Із друкованої брошури кінця XVII ст.

«Piękna y wesoła vciecha przy dobrey myśli...»

Да біда ж моя, да не малая, да нестарая мати... — Із польської брошури кінця XVII ст. «Piękna y wesoła vciecha przy Dobrey myśli, w którey się zamykała Pieśni, Tańce, Padwany, Balety, Pieszczoney Młodości gwoli. Teraz nowo reformowane przez jednego wiernie prziaźń kochafącego dworzanina, wydane».

Описи стародруку: Collijn J. Dr., Barwiński E. Dr. Sprawozdanie z poszukiwań w Szwecji. — Kraków, 1914. — S. 330 — 332; Badecki K. Literatura mieszczańska w Polsce XVII wieku: Monografja bibliograficzna. — Lwów. — Warszawa — Kraków, 1925. — S. 407 — 411. Див. також: Badecki K.. Polska liryka mieszczańska: Pieśni — tańce — padwany. — Lwów, 1936 (далі: Бадецький К., 1936).

Брошуру «Piękna y wesoła vciecha...» було знайдено у королівській бібліотеці в Стокгольмі, у зшитку разом із ще двадцятьма брошурами такого ж типу, виданими у 1649 — 1688 рр. Пісні у стародруці не нумеровані. Друкарське оформлення та гравюри, аналогічні з деякими виданнями 1689 — 1697 років, засвідчують, що її було надруковано у Кракові близько 1689 р. Як зазначає К. Бадецький, збірник цей дуже нагадує «і стилізацією заголовка, і своїм внутрішнім багатим дібранням лірики-«Wesołą Ochotę przy dobrej myśli...» Целестина Боздажевського з 1647 p.» (Бадецький К., 1936. — С. 423).

Публікації: Бадецький К., 1936. — С. 425 (ідентичний текст першодруку), с. 323 (текст із виправленнями упорядника). Див. також: Brückner Al. Pieśni ruskie // Pamiętnik Literacki. — Rocznik XII. — Zeszyt 2. — Lwów, 1913. — S. 217; Возняк M. Українські пісні в польських виданнях XVII ст. / Записки НТШ. — Львів, 1937. — Т. 155. — С. 255 — 256 (далі: Возняк М. // ЗНТШ. — Т. 155); Колесса Ф. Українська народна пісня на переломі XVII — XVIII вв. // Україна, — 1928. — Кн. 2. — С. 67; те ж саме: Колесса Ф. Фольклористичні праці. — К., 1970. — С. 87; Нудьга Г. А., 1956. — С. 186; Шевчук В. О., 1984. — С. 110.

Подається за публікацією К. Бадецького в кириличній транскрипції.

Тяжкая ж моя бедунька...

Публікації: Бадецький К., 1936. — С. 425 — 426 (ідентичний текст першодруку), с. 325 — 326 (із виправленнями упорядника). Див. також: Brückner AL Pieśni ruskie. — C. 217 — 218; Возняк M. // ЗНТШ. — T. 155 — C. 256 — 257.

Варіант цієї пісні (з нотами) вміщено у рукописному збірнику перших десятиліть XVIII ст. «Куранты», що зберігається в бібліотеці Інституту російської літератури (Пушкінський дім) — збірка рукописів В. М. Перетца, № 229, арк. 20, звор. (опублікований у кн.: Український кант XVII — XVIII століть / Упоряд. Л. В. Івченко. — К., 1990. — С. 57 — 58, з нотами.

Подається за публікацією К. Бадецького в кириличній транскрипції.

Под липою стояла, з миленьким розм[о]вяла... — Пісня, очевидно, походить з середини XVII ст. Як відомо з бібліографічних описів (див.: Brückner Al. Pieśni polsko-ruskie // Pamiętnik Literacki: Rocznik 10. — Lwów, 1911. — S. 186; Badecki K. Literatura mieszczańska w Polsce XVII wieku: Monografja bibliograficzna. — Lwów — Warsz. — Kraków, 1925. — S. 222 — 223), пісню «Под липою стояла...» (чи її варіант?) було надруковано у не віднайденій досі брошурі «Wesoła Ochota przy dobrej myśli...», що вийшла у Києві 1647 p.

Публікації: Бадецький К., 1936. — С. 426 — 427 (за першодруком), с. 327 — 328 (із виправленнями упорядника). Див. також: Brückner Al. Pieśni ruskie... — C. 218; Возняк M. // ЗНТШ. — T. 155. — C. 257.

З огляду на те, що текст української пісні «Под липою стояла...» у першодруці дуже попсований полонізмами, наводимо також його реконструкцію, здійснену М. Возняком (Возняк М. // ЗНТШ. — Т. 155. — С. 257):

Під липою стояла, З миленьким розмовляла:

Русая коса, чорнії очі, кому ся достанете?

Чили мужеви злому, Чи жовнірови доброму?

Жовнір поцілує, облапить, жартує, при тім і зостануся.

А в городочку зілє, Проси ж м’я його сміло:

«Прийди, миленький, прийди, душенько, не буде тобі кривди».

Просила Кася Яся На рибку, на карася:

«Прийди, Ясеньку, прийди, душенько, не буде тобі кривди».

Просила дочка Климка На коновочку пивка:

«Прийди, Климку, прийди, душенько, не буде тобі кривди.

Прошу на подушеньку, Коханий голубоньку:

Пійди ж, миленький, пійди ж, душенько, не буде тобі кривди.

Да будем собі спати, Да і теж облапати.

Пійди ж, миленький, пійди ж, душенько, не буде тобі кривди».

Подається за публікацією К. Бадецького в кириличній транскрипції.

О як мі тяженько, о як мі нудненько...

Публікації: Бадецький К., 1936. — С. 427 (за першодруком), с. 330 — 331 (з виправленнями упорядника). Див. також: Brückner Al. Pieśni ruskie... — C.219; Возняк M. II ЗНТШ — T. 155. — C. 257 — 258; Нудьга Г. A., 1956. — C. 185; Шевчук B. O., 1984. — C. 111.

Та ж пісня у реконструкції М. Возняка:

О, як ми тяженько, о, як ми нудненько, милий дома не ночує,

А мні страшно спати самій одній в хаті, що мене не любує.

Лиха моя доля, чи не своя воля, що не йде додому спати:

Да чи я вдовиця, чи я молодиця сама іно ночувати?

Гляжу опівночі, прогляділа очі, миленького чекаючи,

Але ж мій миленький, взявши за рученьки, чужу жону проваджає.

Щоб тобі, миленький, заросли стеженьки, що поночі до чужої ходиш.

Іди ти додому, не чини сорому, не гай зді к бісу спати;

Іди, не крутися, зо мною кладися! Чи не люба молодиця,

Чи не руса коса, чи я не хороша, чи не чорні брови?

Вийшла молодонька до свого любонька, ручку поцілувала:

Ходи, мій голубе, тебе мні надоба, рада-м тебе достала.

Подається за публікацією К. Бадецького в кириличній транскрипції.

Із записів Кондрацького

«Ой королю, королю черевати...». — Сатира на польського короля Яна Собєського та невдалий похід польських військ у Волощину 1691 р. з рукописного збірника Кондрацького кінця XVII ст. (арк. 58, звор. — 60). Збірник Кондрацького зберігається у бібліотеці Краківського Ягеллонського університету під назвою «Miscellanea wierszem i prozą w języku polskim i małoruskim» за № 4581. Характеристику його див. у праці: Возняк М. Із збірника Кондрацького кінця XVII в. // ЗНТШ. — 1927. — Т. 146, — С. 155 — 156. Із записів у збірнику видно, що його укладач був людиною широких суспільно-політичних поглядів і зацікавлень; можливо, служив у війську (зокрема, міг брати участь у Молдавському поході 1691 р.), займався торгівлею. Всі вірші у збірнику Кондрацького записано латинкою, з помітними рисами північно-волинського говору.

Публікації: Возняк М. Із збірника Кондрацького... — С. 164 — 165; Шевчук В. О., 1989, — С. 125 — 127.

Подається за публікацією М. Возняка в кириличній транскрипції.

Не ходи, панойку, до млина спати... — Арк. 61, звор. — 62, запис неповний. Публікація: Возняк М. Із збірника Кондрацького... — С. 178.

Подається за публікацією М. Возняка в кириличній транскрипції.

«Ой коли я, панове, в Оронках бивав...». — Арк. 79 — 80, звор., 69 — 75. Твір літературно-фольклорного походження, виник десь на півночі Буковини і, очевидно, входив до кобзарського репертуару. Звертаннями «панове» і характером розповіді цей гумористичний вірш-дума про вівчаря наближається до школярських віршів-орацій (порівн.: Возняк М. Матеріали... — Ч. 1. — С. 47 — 48). У збірнику Кондрацького є два записи цього твору — коротший (арк. 79 — 80, звор.) і довший (арк. 69 — 75).

Публікація: Возняк М. Із збірника Кондрацького... — С. 165 — 173. Див. також: Шевчук В. О., 1984. — С. 159 — 168.

Подаються обидва записи за публікацією М. Возняка в кириличній транскрипції: початок (до р. 113) — за коротким, незакінченим текстом, із зазначенням відмінностей довшого тексту, а продовження — за довшим текстом. Відмінності початку у довшій редакції вірша:

1 р. Коли я, панове; 4 р. Так в...; 7 р. овці... в овсі; 9 р. Пас же..; 13 — 16 рр.:

Пас же я в просі,

Правда, знароці,

Пас же я овці,

Пас я в пшениці.

18 р. То ж мі за...; 19 р. Добре мит..., 21 і 23 р. Взяли мні...; 28 p вовці; 30 р.:

В фуяру заграв,

Свої овечки розва[жав].

31 р. Трошки на могилі припав; 33 p. o полудні; 34 р. ...одноє око напняв; 36 р. Очиці нюгтями...; 37 р. Сльозами промиває; 39 р. ...овець не має. Бідни овчар словами промовляє; 40 р. кілька літ; 43 р. Що маю починати; 44 р. Пошов би свому господарові знати давати; 45 р.:

Господар чим-будь а з хахороду (?) викидати,

Тими мене з приходу схоче вилами вітати.

47 р. Пуйду я сам овечок в поле...; 48 р. муй; 51 р. вагерина; 53 р. По корцю солі вона...; 54 р. По казану молока ока...; 59 р. Коли ж я, панове, близько...; 60 р. Пильнейко се приглядаю; 61 р. Я ж мовлю: «Мої овечки»; 62 р. Аж єно нажав мужик гречки; 67 р. Бідному овчарові...; 70 р. ...Далеко од гостинця...; 71 р. ...ноги ввередила; 73 р. Що маю починати; замість 74 р.:

Пошовши свому господарові знати давати.

Господар, чим буде на древорні древо рубати,

75 р. Тим мене зхоче обухем по плечах осипати. Між 75 і 76 р.: Не пуйду ж еще господарові казати; 76 р. Пойду я єще як в поле овець...; 78 р. ...овечки пасал; 79 — 80 р. Там на Солонці, а на текучой вод[онь]ці, там напавал; 81 р. Коли ж я, панове, близенько прибігаю; 82 р. Пильненько сє приглядаю; 85 р. Та ж я мовлю: «Сірко та Білко»; 86 р. Аж оно стоїть...; 87 р. Та ж я мовлю: «Моє овчари товариство...»; після 89 р.:

Бодай же от собі по селові дьогець возили,

Щоби їм коло бочок обручі поспадали

І щоби оні свой дьогеть людьом дурно пороздавали,

Що мит, бідному овчарові, очі а ноги порвали.

91 р. Цо маю починати; після 91 р.:

Пошол би-м своєму господарові казати.

Господар, чим буде на току робити,

Тим мене схоче по плечах батогом бити.

Не пойду юже господарові казати.

92 — 94 рр. пропущено; 95 р. Пойду я в поле овець...; 105 р. Я свого панойка...; 106 р. [В] веселосьці, в радосьці всі овечки в дом при[г]оню; 112 р. ...магерина; після 113 р.:

По корцю солі на день з’їдала,

По казану молока на день давала.

«Приготовавс[яІ зятейко...» — Арк. 75 — 78. Твір виник, мабуть, у середовищі «мандрованих дяків» і, як свідчать пізніші записи його варіантів, входив до репертуару кобзарів та лірників.

Публікація: Возняк М. Із збірника Кондрацького кінця XVII В. // ЗНТШ. — 1927 — Т. 146. — С. 173 — 176.

Варіанти вірша-пісні про тещу, записані від кобзарів та лірників XIX ст., див.: Иващенко П. С. Павло Братыця и Прокоп Дуб, кобзари Нежинского у[езда] Чернигов[ской] губ [ернии] // Записки Юго-Западного отдела императорского Русского географического общества. — К., 1875. — Т. 2. — С. 127 — 129; Малинка А. Н. Прокоп Чуб: (Переходный тип кобзаря) // Этнографическое обозрение. — М., 1892. — № 1. — С. 177 — 178; Боржковский В. Лирники // Киевская старина. — 1889, — Сент. — С. 699 — 702 та ін.

Куплетний варіант української пісні про зятя й тещу зберігся в російському рукописному збірнику кантів і пісень середини XVIII ст., який належав інспектору костромської гімназії М. Д. Рябінцеву; його опублікував В. М. Перетц (Перетц В. Н. Историко-литературные исследования и материалы. — Спб., 1900. — Т. 1. — Ч. 1. — С. 320 — 321). В. М. Перетц вважає цю пісню твором літературного походження. Наводимо її текст:

Замочить колос, наварить пива,

Задавить пчелу, насытить меду

Для своей тещи, ласковой, роскошной!

С вечера поздно, по утру рано

ПріЂхал зять Фрол ко тещЂ на двор —

По свою тещу, ласкову, роскошну!

Стал ю просити до своей хаты,

Чтобы посидЂть, пивонька испить:

Ахти, мнЂ — честь, ласкову, роскошну!

Забрала теща и робятищи

Съ хомутиною съ кобылою

На ту-то честь — ласкову, роскошну!

На гору Ђдет, то супонь трещит,

A съ горы бЂжит, то мясо рвется

Для той-то чести, ласковой, роскошной!

Въ ворота скоком, по двору клубком...

ВстрЂтил зятенько, взял под рученьку

На ту свою честь — ласкову, роскошну!

И посадил зять на своей постели Къ стЂнЂ очима, къ хатЂ плечима

На той-то чести — ласковой, роскошной...

Стал чествовати у себя в хатЂ

Пареным дубцом, дубовым кленцом

Тою-то честью — ласковой, роскошной!

Не нЂла вЂры, не пошла въ двери, —

Нужным уходом — задним окошком

От той-то чести, ласковой, роскошной...

Подь, дЂду, съ печи правити плечи:

Зятнее пиво въ спину вступило

Къ его чести, ласковой, роскошной!

«Добре ль, бабонько, на чести бывши?»

«Добре-ш, дЂдоньку, дома сидЂвши,

А не на чести — ласковой, роскошной!»

Сучка брявкнула, теща вздрогнула:

«Поглядьте, дЂти, не зять ли Ђдет

На честь просити, ласкову, роскошну, —

До своей хаты пива испити...

Взяв мя охота дома сидЂти —

Не в зятни чести — ласковой, роскошной!

Зіставлення пісні із збірника М. Д. Рябінцева з текстом збірника Кондрацького дозволяє зробити припущення, що останній є записом кобзарської переробки літературного твору.

Подається за публікацією М. Возняка в кириличній транскрипції.

Од неділі першого дня... — Арк. 84 — 86, звор. У творі поєдналися літературна та фольклорна традиції, на грунті яких розвинулися згодом суто народні варіанти «Пісні про Байду — (див.: Украинские народные песни, изданные Мих. Максимовичем. — М., 1834. — С. 106 — 107; [Лукашевич П.] Малорусские и червонорусские народные думы и песни. — Спб., 1836. — С. 11 — 12; Pauli Z. Pieśni ludu ruskiego w Galicyi. — 1839. — T. 1. — C. 132 — 133; [Головацкий Я.] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. — М., 1878. — Ч. 1. — С. 1 — 2, Антонович В., Драгоманов М. Исторические песни малорусского народа. — К., 1874. — Т. 1. — С. 146 — 153; Лисенко М. Збірник народних українських пісень: Перший десяток. — С. 2; [Гринченко Б.] Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних c ней губерниях. — Чернигов, 1899. — Т. 3. — С. 582 — 584; Історичні пісні. — К., 1961. — С. 116 — 122). Текст збірника Кондрацького містить епізоди, не відомі з народних пісень (полоніння на Цецорському полі, листування з матір’ю та ін.); він відзначається більшою реалістичністю та достовірністю історично-побутових подробиць, книжною лексикою; його версифікація поєднує пісенні та епічно-речитативні елементи (зокрема, в першій третині та у кінцівці помітна перевага восьмискладових рядків; можна тут виділити й логічно завершені трирядкові строфи; середня частина ближча за формою до думи). Усе це дозволяє припустити літературне походження твору.

Імовірно, що пісня-дума про Дмитра (Самійла) Корецького побутувала в репертуарі тогочасних кобзарів, звідки й потрапила до збірника Кондрацького (разом з думами про козака Нетягу, про вівчара і про тещу). Історичним її грунтом була, очевидно, героїчна смерть уславленого воїна XVII ст. князя Самійла Корецького, розповіді про яку вже в середині XVII ст. були оповиті легендарними домислами, спорідненими з переказами про смерть героя XVI ст. — князя Дмитра Вишневецького. Можна припустити, що поема про Дмитра Корецького поглинула ранішу поему (псальму? пісню-думу?) про Дмитра Вишневецького (див.: Rulikowski E. Opis powiatu Wasylkowskiego pod względem historycznym, obyczajowym i statystycznym. — Warszawa, 1853. — C. 184 — неповний текст, сім останніх рядків вилучено цензурою; Rulikowski E. Zapiski etnograficzne z Ukrainy // Zbiór wiadomości do antropologii krajowej. — Kraków, 1879. — T. 3. — C. 134 — 135 — повний текст, записаний Е. Руліковським у середині XIX ст. на Васильківщині. Від «теми Корецького» тут залишилося лише його прізвище, поєднане з ім’ям Дмитра Вишневецького; сюжетна ж лінія не виходить за межі сюжету народних варіантів пісні про Байду):

Був пан Корецький

Дмитро Вишневешький, —

Він небесну силу мав

І войовав громом

Та своїм словом!

його невірні незлюбили,

Ловить на його вартовали,

Потом його споймали

Та й в канадани заковали,

І ребро його круком затягали,

І на стіні прибивали.

Висить пан Корецький не день і не два,

А висить він так сім года;

І не їсть, і не п’є,

А таки все своє думає.

«Турки єниченці,

Прошу вас божим помишленем

А вашим милосердєм:

Дайте ж ви мені стрілок пучок

А до моїх білих ручок,

Уб’ю ж я вашому, єниченці, цару

Голубця і голубку на славу.

І буде йому на сніданє,

І на обіданє, і на полуданє,

І на вечеру».

Як стрелив, то вцелив в серце цара,

А царицю в потилицю,

А царівну в помісницю.

«Ото ж тобі, цару, за твою кару».

Узлились єниченці, стали його рубати,

Стали янгели крильми трепетати,

Стали його тіло і душу до небес брати.

Цікаве зауваження Ж. Паулі до опублікованої ним пісні-думи про Байду: в деяких місцевостях співають не «та п’є Байда», а «та п’є Дмитро» (Pauli Z. — T. l — C. 132 — 133).

Матеріали для історичного коментаря до пісні-думи про Дмитра Корецького зібрав М. Возняк у статті «Цікава пам’ятка української пісенності XVII в.» (Україна. — К., 1929. — №3-4). Найвірогідніші відомості про смерть Дмитра Вишневецького у 1563 р. залишив Антоній Марія Граціан — канцлер Коммендонія, папського нунція в Речі Посполитій впродовж 1563 — 1565 рр. Він розповідає, що Дмитро Вишневецький, маючи намір зайняти господарський престол, пішов походом у Молдавію, але поблизу Сучави був розбитий і потрапив у полон до новообраного господаря Стефана Томжі, який відіслав Дмитра Вишневецького разом з двома сотнями відібраних полонених турецькому султанові Сулейману (Селіму II) в Царгород. Там Дмитра Вишневецького і його прибічника І. П’ясецького було приречено до страти: їх, із зв’язаними руками й ногами, було скинуто на стовпи із залізними гаками. Як додають інші джерела, страта відбувалася біля морської затоки по дорозі з Константинополя в Галату (Возняк М. — С. 20). Але турки, не дочекавшись смерті Дмитра Вишневецького, вбили його 600-ма стрілами (Antonii Mariae Graeiani de Ioanne Heraclide Despota Valiachorum principe libre tres et de Iacobo Diadascalo Ioannis fratre liber unus editi ex manuscripto Bibliothecae Zaluscianae. — Warszawa, 1759. — S. 45 — 50; Возняк M. — C. 17 — 18). Такі ж відомості подають: Павел де Палліна (у листі до цісаря Фердінанда від 11 січня 1564 р.), вказуючи, що це сталося 18 жовтня (Documente privitore la istoria Românilor culesse de Eudoxin de Hurmuzaki. — Бухарест, 1891. — Vol. 2. — Par. 1. — C. 498. — Возняк M. — C. 19); Станіслав Оріховський (Quincunx, to iest Wzór Korony Polskiej, na cynku wystawiony 1564. — Z. 40. Возняк M. — C. 20). Бартоломей Папроцький у книзі «Herbarz rycerstwa polskiego» (Краків, 1584. — C. 443 — 444), подаючи опис шибениці, подібний до опису Граціана, говорить, що П’ясецький помер швидко, а Вишневецький, падаючи, «зачепився ребром, перевернувся очима догори, був живим до третього дня, аж доки поганин не застрелив його з лука, коли той проклинав Магомета й їхню віру». Це ж повторює і Мартин Бєльський (Kronika Polska Marcina Bielskeigo / Nowo przez Iochima Bielskiego, syna iego wydana. — Kraków, 1597. — S. 614).

Та вже з 30-х років XVII ст. обставини смерті Дмитра Вишневецького починають обростати легендарними домислами. Так, Каспер Сємак у книзі «Civis bonus» (1632) каже, що завішений на гаку Вишневецький стріляв з лука і мало не вбив султана. Станіслав Темберський у панегірику новообраному королю Михайлу Вишневецькому описує цю сцену ще фантастичніше (Temberski S. Chronologia synoptica palmitis Coributei. — Kraków, 1669; Возняк M. — C. 20).

Що ж до Самійла Корецького, то він двічі потрапляв у турецький полон: 1617 р. (втік) і 1620 р., під час Цецорської битви, коли був ротмістром у війську гетьмана Станіслава Жолкевського. (Після поразки на Цецорському полі 19 вересня 1620 р. обоз Жолкевського відходив з боями до польського кордону і 6 жовтня був розгромлений під Могилевом-на-Дністрі.) Самійла Корецького ув’язнили в царгородській Чорній Вежі. Як видно з його листа від 30 травня 1622 р. до польського посла в Царгороді князя Збаразького, Корецький сподівався на допомогу свого дядька гетьмана Ходкевича (звільнення полонених обумовлювалося одним із пунктів Хотинського миру 1621 р.). Але 27 червня 1622 р. Корецького було задушено, про що повідомляли англійський та французький посли у листах до своїх урядів (листи від 27 та 28 червня 1622 р. — Возняк М. — С. 29 — 30). Як згадує польський посол Христофор Збаразький, Гусейн-баша Алкаїру, побоюючись Корецького на волі, вирішив його задушити, пославши у в’язницю дев’ятеро вбивць. Коли Корецькому зачитали вирок, він вирвав ножа у одного з убивць і завдав їм великої шкоди, перш ніж був задушений рушниками, закинутими ззаду на шию (Podgórski A. Pomniki dziejów Polski wieku siedemnastego. — Wrocław, 1840. — I. — S. 309.; Возняк M — C. 30).

Лицарська слава Самійла Корецького набула розголосу в тогочасному письменстві. Ще 1618 р. з’явилася «Pieśń o zacnym książęciu Samuelu Koreckim» (див. Возняк М. — C. 26 — 27). K. Вл. Войціцький нарахував у різних джерелах до тридцяти пісень із нотаткою: «Nota jako o księci Koreckim» (див.: Возняк М. — С. 26). Кирило Транквіліон-Ставровецький у своєму «Євангелії учительнім» (Рахманів, 1619) умістив присвяту Самійлові Корецькому, в якій прославляє його подвиги і втечу з полону. У 1633 р. Самійло з Скшипни Твардовський видав у Кракові поему «Przeważna legacya iaśne oświeconego ksiązęci Krysztopha Zbaraskiego», в якій називає Самійла Корецького оборонцем руських земель і сарматським Леонідом (Poezye / Samuela z Skrzypny Twardowskiego. — Kraków, 1861. — Biblioteka Polska. — Zeszyt 19 — 20. — S. 34 — 36; Возняк M. — C. 31). Того ж року єзуїт Андрій Скібіцький, виголошуючи в Корці погребове казання над волинським каштеляном Яном Каролем Корецьким, так висловився про Самійла Корецького: «Nie umrze sława twoja, Achillesie nasz polski, będą nowi Homerowie na sławę twoją, nie ustaną pouliczny o tobie śpiewania, nie umikną wieki, żyć w pamięci będziesz u ludzi, póki żyć będą ludzie» (Rycerz z namiotu, albo Kazanie na pogrzebie slawney pamięci X. J. M. Jana Karola Koreckiego, kasztelana wołyńskiego. Miane w Korcu w kościele farnym, Anno Domini 1633. 7 nowember przez x. Andrzeja Skibickiego Societatis Jesu. — Lublin, 1634. — Возняк M. — C. 31). Як одного з найвизначніших героїв Хотинської війни згадує Самійла Корецького дубровницький поет Іван Гундулич у поемі «Осман» (1621 — 1638; див.: Ivana Gunduliča Osman. — Загреб, 1884. — Пісня третя. — С. 35; пісня десята. — С. 143, 146.) Оспівав Самійла Корецького і польський барокковий поет Вацлав Потоцький (1622 — 1696) у першій частині поеми «Wojna Chocimska), кажучи про його героїчну смерть: «Tak padł ten rycerz z tyłu nożem uderzony» (Potocki W. Wojna Chocimska: Poemat bohatyrski w dziesięciu częściach. — Lwów, 1860. — S. 88; Возняк M. — C. 33).

Десь у другій половині XVIII ст. почала поширюватись легенда, що Самійло Корецький у Цареграді, висячи на гаку, спромігся знищити стрілами кількох ворогів (рукопис «Chria facti, in qua laudator factum inclyti herois Samuelis Korecki, qui a Turcis ex unco ferreo suspensus postulało arcu aliąuos bassas Turcicos sagittis confixit», Бібліотека Оссолінських. — № 722 — Арк 237 — 239 звор. — Возняк M. — C. 33).

Ця версія проникає і в поезію. Зокрема, в рукописному збірнику колишньої Віденської публічної бібліотеки вміщено пісню під назвою «Carmina perill. Korecki Byzantii in fixo clavo lemantantis et futura fata Poloniae praedicentis»:

Twój, Polaku, Mars na haku gdzieś przy Carogrodzie

Taki lament i testament pisai twej swobodzie:

Polski ptaku, widzę z haku, że przyjść na hak tobie;

Za czas maty, orle biaty, masz chodzić w żałobie!

(Возняк M. — C. 33).

Аналогічний текст записано і в співанику Доменіка Рудницького кінця XVII — початку XVIII ст. (Возняк М. Із співаника Домініка Рудницького // ЗНТШ. — 1929. — Т. 150. — С. 245).

На підставі усіх цих фактів можна припустити, що пісня-дума про Дмитра Корецького, записана у збірнику Кондрацького, очевидно, виникла у другій половині XVII ст. А суміщення постатей Вишневецького і Корецького вказує на літературно-фольклорне походження цього твору.

Публікація: Возняк М. Цікава пам’ятка української пісенності XVII в. // Україна. — 1929. — № 3-4 (березень-квітень). — С. 4 — 5. Див. також: Нудьга Г. А., 1956. — С. 197 — 200; Думи. — К., 1969. — С. 48 — 51; [Яременко В.] Народні думи, пісні, балади — К., 1970. — С. 36 — 39; Шевчук В. О., 1988. — С. 120 — 123.

Подається за публікацією М. Возняка в кириличній транскрипції.

Ой текуть річейки з криниць до єзьора. — Арк. 85, звор.

Варіанти: 1. У рукописному збірнику кінця XVII — початку XVIII ст. бібліотеки синодального училища церковного співу в Москві (№ 316): перші чотири строфи пісні «Ой текуть річейки...» поєднано з піснею «Ходить кума ледом, а кум огородом...» (Перетц В. Н. Новые данные для истории старинной украинской лирики // Известия ОРЯС АН, — 1907. — Кн. 1. — C. 159); 2. У рукописному пісеннику Степана Вагановського другої половини XVIII ст.:

Ой, текуть рЂченки c кирницЂ до єзера;

Ой, десь моя дЂвчинонька сумна невесела.

«Ой, як же я маю веселенька бити?

Ой, кого жъ я вЂрне люблю, c тим минЂ не жити.

Ой, я жъ єго люблю, и онъ тоє знає;

Бодай тому тяжше було, хто нас розлучає.

Ой, нЂтъ, не розлучит анЂ ся утЂшит;

Которій нас Бог засмутивъ, той нас потЂшит.

Ой, бувай же, бувай, та й нЂ дбай на тоє,

Ой, приЂжджай, мой милен[ь]ки та серденько моє.

Ой, скоро приЂдешъ, я всего забуду

И всЂмъ на пересаду веселен[ь]ка буду.

(Возняк М. Два співаники половини й третьої четвертини XVIII в. // ЗНТШ. — 1922 — Т. 133. — С. 161 — 162).

Публікація: Возняк М. Із збірника Кондрацького кінця XVIII ст. // ЗНТШ. — 1927. — Т. 146. — С. 178. Див. також: Нудьга Г. А., 1956. — С. 156; Шевчук В. О., 1984. — С. 169.

Подається за публікацією М. Возняка в кириличній транскрипції.

Рушилисє жовніре з обозу. — Арк. 89, звор. Літературна переробка перших строф відомої народної балади про тройзілля (див.: Балади: Кохання та дошлюбні взаємини. — К., 1987. — С. 244, 232 — 233).

Публікація: Возняк М. Із збірника Кондрацького кінця XVII в. // ЗНТШ. — 1927 — Т. 146. — С. 179.

Подається за публікацією М. Возняка в кириличній транскрипції.

Ой недалеко од Маначина. — Арк. 90. Уривок пісні фольклорного походження. Повніший варіант цієї пісні є у рукописному співанику Степана Вагановського (XVIII ст.) — останні дві строфи цього варіанта мають явно книжний характер:

ПЂснъ свЂцка

Ой, недалеко от Маличина

Полюбила мене хороша дівчина;

Не так любила, якъ шановала:

Вивела коничейка и осЂдлала;

Винесла лучок и стрЂлокъ пучокъ:

«На жъ тобЂ, мой миленкій, до твоих ручокъ».

Винесла хустку и делЂнъку;

«На жъ тобЂ, мой миленкій, про недЂленку.

Коли маєшъ, жону, Ђдь же додому,

А коли не маєшъ, мешкай зо мною,

А коли не маєшъ, о мнЂ не дбаєшъ,

Драй-дай-дай-дай-дамъ, як собЂ знаєшъ».

(Возняк М. Два співаники половини й третьої четвертини XVIII в. // ЗНТШ. — Т. 133. — С. 162).

Публікація: Возняк М. Із збірника Кондрацького кінця XVII в. // ЗНТШ. — 1927 — Т. 146 — С. 179.

Подається за публікацією М. Возняка в кириличній транскрипції.

Із збірника № 926 бібліотеки Московського синодального училища церковного співу

Злый татарине, пекельный сыне... — Арк. 60, звор. В. Перетц датує рукопис кінцем XVII ст. Текст дуже попсований.

Публікація: Перетц В. Кілька старих вірш // ЗНТШ. — 1911. — Т. 101. — С. 130 — 132. Див. також: Шевчук В. О., 1989. — С. 67 — 68 (текст модернізовано).

Подається за публікацією В. Перетца.

Із збірника № 1125 Курніцької бібліотеки

Чом, чом, дівонько, смутне личко маєш?..

Публікація: Возняк М. З української лірики XVII в. // ЗНТШ. — 1935. — Т. 153 — С. 175 — 176. Див. також: Нудьга Г. А., 1956 — С. 180 — 181; Шевчук В. О., 1984 — С. 188 — 189.

Подається за публікацією М. Возняка в кириличній транскрипції.

Варіант: [Головацький Я.] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. — М., 1878. — Ч. L — C. 341 — 343.

Дівойка тяжейко вздихає...

Публікація: Возняк М. З української лірики XVII в. // ЗНТШ. — 1935. — Т. 153 — С. 182 — 183. Див. також: Нудьга Г. А., 1956. — С. 178 — 179; Шевчук В. О. 1984. — С. 191 — 192.

Варіант з рукописного збірника першої половини XVIII ст. (до 1718 р.) зі східної Галичини (ЛНБ АН України, колекція А. Петрушевича, № 135) — Грушевський М. Співаник з початку XVIII в. // ЗНТШ — 1897. — Т. 15. — С. 43 — 45:

ДЂвчинойка тяжейко вздихає.

А що ж собЂ за туженку задає?

Краса з личенка испала,

Чорни очи заплакала.

Нетайная нужа,

Що ходить без мужа.

Що ж тому за причина?

Чем рубочком очейки криєш

И дробніє сліозойки сЂєш?

Прошу, нехай буду знати,

Чого плачеш, якой страти.

Не псуй головонки,

Знайдем способонки,

Порадим тя здорову.

Ой, друженку, друженку мой лубий,

Ой, плачу ж я своєи згуби.

А чужая сторонойка,

БЂдна ж моя головонка.

Нетайная нужа,

Що ходить без мужа.

Що ж тому за причина?

Я ся єму о всем звЂрила,

Да що-м єго крЂпко любила:

ПостЂлала-м постЂлойку,

Подкладала-м подушечку (подушейку)

Єму под голови,

ТЂшачися слови,

Мовила, що мой власний.

А я єму хусточку шила

І рутяний вЂночок вила,

А он, тоє одобравши,

И поихал, не жекгнавши.

И сам не буває,

И знати не дає,

А я в тузЂ, сиротойка.

Ойцевский, материн синець

Казался род[о]м волинець.

Сам поихал в дорожейку,

Сушить мою головойку.

Нетайная нужа.

Що хожу без мужа.

Що ж тому за причина?

Ой, покинь плакати,

Тяжко нарЂкати,

Бог-бо о том знає.

Подається за публікацією М. Возняка в кириличній транскрипції.

Смутна хвиля в смажнуй долі, з якої причини?..

Публікація: Возняк М. З української лірики XVII в. // ЗНТШ. — 1935. — Т. 153 — С. 180.

Варіанти: 1. «Псальма світська» із рукописного збірника Захара Дзюбаревича першої половини XVIII ст. (1728 — 1830 рр.). — Арк. 86 — 87; БАН № 16.6.29 — Перетц В. Н. Историко-литературные исследования и материалы. — Спб., 1900. — Т. 1. — Ч. 2. — С. 168:

Псальма свЂцка

1. В смутной хвилЂ смажной долЂ для якой причини,

В день и вночи плачуть очи для любой дЂвчини,

Безпрестанно сердце вяне, о чом розмишляти,

ВЂк приймати, еще знати способу не маєт

5. Жить в любости от лелости(?) равно смерти нужда,

А вмирати єще знати, нЂсть Божия суда.

Створца неба, ти дороги, ти стежки простуєш,

9. Ти от вЂка чоловЂка на руках пЂстуєш.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ¹

Без Божои волЂ влос найменший не пойдет в загубу,

В єдном (?) сло†на голо†всЂм знаєш рахубу,

Пресвятая твоя воля нєх со мною будет,

Сам Бог друга назначаєт, а потом и люде.

Я на твою святу волю усе поручаю,

ТебЂ пою пЂснь покою, тебе величаю.

¹ 10 — 19-й рядки — вставка з іншої пісні.

2. [Головацький Я.] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. — М., 1878. — Ч. 1. — С. 371 — 372:

Смутна доля смутной хвили, для якой причини,

Вдень і вночі плачуть очі для любой дівчини!

Безпрестанно серце в тузі о тім вспоминає,

Вік теряти — а вмирати, способу не має.

Без твоєго презначеня надаремна туга,

Сама даєш, вибираєш, ах, нелюба друга!

Дай ми, Боже, в серці моїм тугу понехати,

З другом милим і зичливим вік сей коротати!

Пресвятая воля твоя надо мною буде,

Тебе взяти в перед святий, а напотім люде.

Я на твою святу волю усе поручаю,

Тобі пою піснь в покою, тебе величаю.

Подається за публікацією М. Возняка в кириличній транскрипції.

Пойду в дубровоньку... — Текст записано латинкою.

Публікація: Возняк М. З української лірики XVII в. // ЗНТШ. — 1935. — Т. 153. — С. 178 — 179. Див. також: Нудьга Г. А., 1956 — С. 182 — 184; Шевчук В. О., 1984. — С. 189 — 191.

Варіанти: два коротші варіанти — в рукописному збірнику другої половини XVIII ст. ДПБ (Q. XIV, № 127) — Перетц В. Н. Историко-литературные исследования и материалы. — Спб., 1900. — Т. 1. — Ч. 2, — С. 170 — 171, 172:

№ 8

Пойду в дубровон[ь]ку, гляну по свЂтон[ь]ку:

Немаш милен[ь]каго, немаш хорошаго (2).

Хто в жалю споможе? Ти сам, крЂпкий Боже,

Побий ворожон[ь]ки за их неправдон[ь]ки! (2)

Чи я сижу в хате, чи я лягу спати,

Стоить мой милен[ь]ки в очах хорошен[ь]ки (2).

На мура†грають, пташен[ь]ки спЂвають,

Я, бЂдна, думаю, радости не маю (2).

Доля проклятая, мати нещасная,

Що мя зродила, на бЂду пустила (2).

Повинь там, вЂтрон[ь]ку, скаж[и] новинон[ь]ку,

Цо милый дЂлает и c кем розмовляет (2).

Знайте себЂ добре, цо не инша вина:

Ты к моєй смЂрти самая причина (2).

Як на гробЂ станеш, на могилу взглянеш,

Припомниш на [в]тіхи, радостные смЂхи (2).

№ 19

Доля проклятая,

Мати не[щасная],

Что меня вродила,

На бЂды пустила.

Взойду на горон[ь]ку,

Гляну по свЂтон[ь]ку:

Немаш мал[е]н[ь]ко[ї],

Немаєш хорош[ої].

Пойду в дубровон[ь]ку,

Гляну по свЂтон[ь]ку:

Ходить милен[ь]кая

Сама единен[ь]кая.

Нелзя приступити,

Туги роздЂлити.

Музичен[ь]к[и] грають,

Пташички спЂвають;

Я, бЂдны, думаю,

Что чинити маю.

Ой, Боже мой, Боже,

Кто мнЂ воспоможе!

ПобЂй вороженьки

От моеи девон[ь]ки!

Да текуть речен[ь]ки

Да барзо быстрен[ь]ки:

Риба д[о] рибон[ь]ки,

А я до дЂвон[ь]ки.

Ой гляну [я] в воду

Да на свою вроду:

Ой, видит[ь]ца, красна,

Да доля бЂсща[с]на.

Порівн. варіант із рукописного збірника Степана Вагановського середини XVIII ст. — Возняк М. Два співаники половини й третьої четвертини XVIII в. // ЗНТШ — 1922. — Т. 133. — С. 158 — 159.

Із збірника № 316 Московського синодального училища церковного співу (ДІМ)

Скажи минЂ, соловейку, правду... — № 20. — Арк. 1, з нотами. Останні два дистихи доповнені за рукописом № 152 (3199) Тверського музею, половини XVIII ст. (Обласний архів міста Твері).

Збірник описано В. М. Перетцем (Перетц В. Новые данные для истории старинной украинской лирики // Известия ОРЯС АН. — 1907. — Т. 12. — Кн. 1. — С. 151 — 166 (українськомовні тексти); Перетц В. Заметки о песнях XVIII в. // Русский филологический вестник. — 1907. — № 1 (російськомовні тексти останньої частини збірника); Перетц В. Польські пісні, записані українцем при кінці XVII століття // ЗНТШ. — 1906 — Т. 74. — С. 141 — 144).

Збірник датовано кінцем XVII ст. (1690-ті роки) — початком XVIII ст. (До арк. 21 написано українським скорописом кінця XVII ст., а остання частина — російським півуставом першої половини XVIII ст.) Рукопис з дефектами (не вистачає початку та декількох аркушів усередині), тому частина пісень дійшла в уривках. Так, перший аркуш починається прикінцевим уривком пісні, що, очевидно, вміщена була під номером 19:

Где колвек естес[ь], як ся тепер маєш,

Чи рониш слезы, чи ли c ким гуляєш,

Зпоминай завше милую родину,

Даст[ь] тебЂ Бог всемогущый щасливу годину.

(ЗНТШ. — Т. 74. — С. 142).

Публікація: Перетц В. Новые данные для истории старинной украинской лирики // Известия ОРЯС АН. — 1907, — Т. 12. — Кн. 1. — С. 152 — 153, з нотами (окремий відбиток. — С. 9 — 10). Див. також: Нудьга Г. А., 1956. — С. 157; Хрестоматія української дожовтневої музики // Упоряд. О. Я. Шреєр-Ткаченко. — К., 1974. — С. 20 (перша строфа з нотами).

Варіанти: [Новиков Н.] Новое и полное собрание российских песен. — М., 1780 — Ч. 4. — С. 163. — № 180; Рукописний збірник XVIII ст. № 152 Тверського музею. — Арк. 96, звор. (див.: Перетц В. Историко-литературные исследования и материалы. — Спб., 1900, — Т. 1. — Ч. 1. — С. 287); Рукописний збірник XVIII ст. ДПБ, О. XIV. 12. — № 44 (див.: Перетц В. Историко-литературные исследования и материалы. — С. 285); Возняк М. Матеріали до історії української пісні і вірші. — Ч. 1 // Українсько-руський архів. — Львів, 1913. — Т. 9. — С. 116; Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського. — К., 1974. — С. 415 — 416.

Подається за публікацією В. Перетца.

Пойду ж я, пойду на гору высоку... — [№ 23]. Арк. 2 — 2 звор. Внаслідок дефекту збірника початок пісні та нотний запис не збереглися.

Публікація: Перетц, 1907. — С. 153 — 154 (окремий відбиток. — С. 10 — 11). Див. також: Колесса Ф. М. Українська пісня на переломі XVII — XVIII вв. // Україна. — 1928. — Кн. 2. — С. 75 (без останніх двох строф); це ж саме: Колесса Ф. М. Фольклористичні праці. — К., 1974. — С. 98; Нудьга Г. А., 1956. — С. 165 — 166.

Подається за публікацією В. Перетца.

Ой бЂда, бЂда мнЂ, чайцЂ-небозЂ... — № 24. Арк. З — 3, звор., з нотами.

Публікація: Перетц. 1907. — С. 154 — 155 з нотами (окремий відбиток. — С. 11 — 12). Див. також: Нудьга Г. А., 1956. — С. 89 — 90; Хрестоматія української дожовтневої музики. — С. 18 — 19 (перші три строфи з нотами); Український кант XVII — XVIII століть/Упор. Л. В. Івченко. — К., 1990. — С. 104 — 105, з нотами.

Пісня книжного походження, виникла, очевидно, у другій половині XVII ст., на що вказує алегоричний образ трагічного становища України-чайки, що побивається за своїми дітьми. Анонімний автор «Історії русів» приписував авторство пісні гетьманові І. Мазепі. М. Цертелєв та М. Максимович вказували на Б. Хмельницького, як можливого автора пісні, а історик Д. М. Бантиш-Каменський пов’язував її виникнення з ім’ям запорозького кошового П. Калнишевського.

Пісня відома в численних варіантах. Порівн. книжний варіант із рукописного співаника Ф. Шелестинського (1760), арк. 68, звор.:

Ой, бЂда, бЂда чайцЂ-небозЂ,

Що вивела дЂтоньки при самой дорозЂ,

А еще в зеленом житЂ.

Где ж маю дЂти подЂти?

Призову я журавля к себЂ на пораду:

Ах, мой милий братЂ[е]нку, дай же минЂ раду!

Где ж маю дЂти подЂти?

Прийдетъся преч полетЂты.

Не журися, сестро моя любымая.

Скоро жито приспЂет, Бог стараня дает,

Же твои малие дЂти

Як орлы будут летЂты.

Коби ж то, братЂ[е]нку, була правда твоя,

Щаслива би була, брате, мова тая,

Жеб мои дЂти малые

От женцов були цЂлые.

Чему ж бо ти, сестро моя, барзо крикливая?

Ой, хто идет, не минаєш, помагай Бог даєш,

Кики-кики-кики звикла-сь кричати;

Як маєш дЂти сховати?

Трудно ж бо минЂ, братЂ[е]нку, натуру згубити.

Хочай би ти перестав тое говорити!

То я дЂток остерЂгаю,

Колы кики-кики та й вийкаю.

Лиха собЂ знаєш, як остерЂгати;

Треба тихо сидЂти, хочеш дЂти мЂти.

А то стрижено-голено будет:

Натура вовка в лЂс ведет.

Ой, гляди ж ти, губатый журавлю горбатый,

Сам себе самаго, не жития мого.

А то еще и досаждаєш,

Жалю мнЂ больше додаєш.

А вже жито пожовтЂло, подобно приспЂло:

Будут женцЂ жито жати, будут дЂти брати.

Где ж маю дЂти подЂти?

Прийдется преч полетЂти.

Ой, там, там, там нЂ чаенкы, нЂ дЂточок ея,

ТЂлко же пЂра із дЂточок ея.

Плач, плач по чаенцЂ, журавлю, плач,

Не вдавайся в великую роспач!

Не буду я плакати по такои злой сестрЂ,

Же мя не слухала, весь дом загубила.

І сама марне згинула,

Же на свЂтЂ безумне жила.

(Возняк М. Два співаники половини й третьої четвертини XVIII в. // ЗНТШ. — 1922. — Т. 133. — С. 131 — 132). Див. також: Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем. — М., 1827. — С. 12 — 13; [Головацкий Я.] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. — Т. 2. — С. 517 — 518; Чумацькі пісні. — К., 1976. — С. 125 — 138, с. 480 — 486 (огляд фольклорних варіантів).

Подається за публікацією В. Перетца.

О роскошная Венера, где нынЂ обцуєш?.. — № 26. — Арк. 5, звор. — 6, з нотами. Пісня-романс, виникла, очевидно, у дяківсько-шкільному середовищі, була дуже популярною на початку XVIII ст.

Публікація: Перетц, 1907. — С. 156 — 157, з нотами (окремий відбиток. — С. 13 — 14). Див. також: Колесса Ф. М. Фольклористичні праці. — К., 1970. — С. 98 (окремі строфи); Нудьга Г. А., 1956. — С. 170 — 171; Хрестоматія давньої української літератури/Упоряд. О. І. Білецький. — К., 1967. — С. 526 — 527; Хрестоматія української дожовтневої музики. — С. 21 (сім перших строф, з нотами).

Варіанти: Рукописний збірник ЦНБ № 473 (31); Збірник 3. Дзюбаревича, БАН, 16.6.29 (див.: Перетц В. Историко-литературные исследования и материалы. — Т. 1. — С. 218); Збірники Тверського музею: № 152 (3199). — Арк. 53, звор., та № 162 (3195). — Арк. 118, звор. (див.: Перетц, 1900. Историко-литературные исследования. — С. 287); Збірник ДІМ № 3134. — Арк. 129, звор. — 130 (див.: Український кант XVII — XVIII століть. — К., 1990. — С. 42) та ін.

Подається за публікацією В. Перетца.

Перепеличенька я невеличен[ь]ка... — № 27. — Арк. 7, звор. — 8 (з нотами).

Публікація: Перетц, 1907. — С. 157 — 158, з нотами (окремий відбиток — с. 14 — 15). Див. також: Нудьга Г. А., 1956. — С. 158 — 159.

Варіанти: 1) Грушевський М. С. Співаник з початку XVIII в. // ЗНТШ. — 1897. — Т. 15. — С. 16 — 17; 2) Рукописний збірник першої половини XVIII ст.

Тверського музею, № 153 (4223). — Арк. 64, звор. (див.: Перетц, 1900. — С. 287); 3) [Головацкий Я.] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. — Т. 2. — С. 518; 4) [Чубинский П.] Труды... — Т. 5. — С. 89, 724; 5) Пісні Явдохи Зуїхи. — К., 1965. — С. 247 та ін.

Подається за публікацією В. Перетца.

Ох, сам я не знаю, чему-с[ь] мнЂ нуднен[ь]ко... — № 28. — Арк. 8. звор. — 9, з нотами.

Публікація: Перетц, 1907. — С. 158 — 159, з нотами (окремий відбиток. — С. 15 — 16). Див. також: Нудьга Г. А., 1956. — С. 169; Український кант XVII — XVIII століть. — С. 105 — 106 (з нотами).

Подається за публікацією В. Перетца.

Ходит кума ледом, а кум огородом... — № 29. — Арк. 9, звор. — 10, з нотами. У тексті поєднано уривки двох пісень: «Ходить кума ледом, а кум огородом» (напівфольклорного походження) та «Ой текуть рЂченьки з криниць до озера» (книжного походження) — порівн. текст із збірника Кондрацького.

Публікація: Перетц, 1907. — С. 159. Див. також: Український кант XVII — XVIII століть. — С. 108 (з нотами).

Подається за публікацією В. Перетца.

Попадя, попадя я не такая... — № 32. — Арк. 12, звор. — 13 (з нотами).

Публікація: Перетц, 1907. — С. 160, з нотами (окремий відбиток. — С. 17).

Подається за публікацією В. Перетца.

Ой, коли любиш, да не забывай же... — № 33. — Арк. 13, звор. — 14 (з нотами).

Публікація: Перетц, 1907. — С. 160 — 161, з нотами (окремий відбиток — с. 17 — 18). Див. також: Нудьга Г. А., 1956. — С. 162; Хрестоматія української дажовтневої музики. — С. 19 (з нотами).

Подається за публікацією В. Перетца.

От нещаснои долЂ головон[ь]ка в мене болит... — № 34. — Арк. 14, звор. — 15, звор. (з нотами).

Публікація: Перетц, 1907. — С. 163 — 164, з нотами (окремий відбиток — с. 20 — 21). Див. також: Нудьга Г. А., 1956. — С. 163 — 164; Хрестоматія давньої української літератури. — К., 1974. — С. 527; Хрестоматія української дожовтневої музики. — К., 1974. — С. 20 (з нотами); Український кант XVII — XVIII століть — С. 106 — 107 (з нотами).

Подається за публікацією В. Перетца.

Ой, перестан[ь], перестан[ь] до мене ходити... — № 36. — Арк. 16 — 16, звор. (з нотами). Другий дистих механічно перенесено з іншої пісні.

Публікація: Перетц. 1907. — С. 161 — 162, з нотами (окремий відбиток — С. 18 — 19). Див. також: Нудьга Г. А., 1956. — С. 167.

Подібний початок має пісня літературного походження, надрукована у польській брошурі «Nowe pieśni dworskie», що вийшла у Кракові між 1615 — 1620 рр. (див.: Badecki K.. Polska liryka mieszczańska. — Lwów, 1936. — S. 188, s. 410:

П[ер]естань, Ясю, з вечора ходити,

Мене м[о]лод[у]ю з розуму зводити...

Варіанти пісні «Ой, перестань, перестань до мене ходити...» зустрічаються у багатьох рукописних збірниках XVIII ст., зокрема див.: 1) збірник з Тернопільщини початку XVIII ст. — Арк. 16 — 17 (ЗНТШ. — 1897. — Т. 15. — С. 22); 2) пісенник Тверського Музею № 152 (3199). — Арк. 75 (Сперанский M. H. Описание рукописей Тверского Музея. — М., 1891. — С. 227); 3) збірник Степана Вагановського 1750 р. (ЗНТШ — 1922. — Т. 133 — С. 154); 4) [Новиков Н. И.] Новое и полное собрание российских песен. — М., 1780. — Ч. 4. — С. 175 — 176. — № 193; 5) рукопис основного фонду ДІМ 3134, № 20 (Український кант XVII — XVIII століть. — К., 1990. — С. 40 — 41); 6) [Чубинский П.]. Труды... — Т. 5. — С. 136, та ін. Порівн. варіант з Теличанського збірника середини XVIII ст., арк. 136 — 137 (Яворский Ю. А. Новые данные для истории старинной малорусской писни и вирши. — Львов, 1921. — С. 22 — 23):

«О, перестань, перестань до мене ходити,

Мене молодую з розума выводити».

«Як я маю перестати, коли люблю тебе,

А ты, моя кохана, пусти мя до себе».

«Як я маю тя пустити, мати ключі мае,

А великім она за[м]ком двери замыкае».

«Украдь ключі у матере, коли буде спати,

А мене молодого пусти до хаты».

Украла клуч у матере, коли не почула,

А своего коханого до себе кликнула:

«По[д] же тераз, мой коханый, потЂш мою душу,

Я для тебе, що роскажеш, учынити мушу».

Подається за публікацією В. Перетца.

[Щ]оденне нию, слезами ся мию... — № 37. — Арк. 21 — 21, звор. Публікація: Перетц, 1907. — С. 165 — 166 (окремий відбиток — с. 22 — 23). Подається за публікацією В. Перетца.

Із записів Доменіка Рудницького

Дума козацькая. — Із збірника Доменіка Рудницького (чи Гінтовта — Рудницького, оскільки на звороті передньої обкладинки книжки були записи імен Лаврентія Гінтовта та Доменіка Рудницького). — Арк. 2, з нотами.

Доменік Рудницький народився в Литві (за деякими джерелами, у Вільні), походив з православно-уніатської родини (пов’язаної з уніатським єпископом Феодосієм Любенецьким-Рудницьким). У 1690 — 1691 рр. вступив до ордену єзуїтів, у 1693 — 1694 рр. навчався у Віленській академії, згодом учителював у єзуїтських колегіумах, на початку 1700-х років висвятився на ксьондза. Викладав у колегіумах Новогрудка, Несвіжа, Гродна (1713), був проповідником у Слуцьку (1715) та Варшаві (з 1720 р.), у 1725 — 1728 рр. — прокуратор Литовської провінції, з 1728 р. — ректор колегіуму в Пултуську, з 1731 р. — ректор колегіуму в Ломжі. У 1737 р. повертається до Варшави, де й помирає 10 жовтня 1739 р.

Лаврентій Гінтовт — приятель Доменіка Рудницького з студентських років, єзуїт, місіонер у Білорусії, у 1722 р. діяв у Могильові на Дніпрі, 1726 р. був одкликаний до Вільна.

Збірник датується 1702 — 1716 рр. У ньому записано власні твори Доменіка Рудницького, а також вірші-пісні, популярні тоді в Речі Посполитій (як релігійного, так і світського змісту, польсько-, латинсько- й українсько-білорусько-мовні).

Збірник належав бібліотеці Залуських, зберігався з матеріалами цієї колекції у Петербурзькій публічній бібліотеці (Польськ. Q. XIV, № 97; в каталозі відзначений: «Rudnickiego, Domin, wiersze różne, in niektóre pieśni na noty położone... 56 лл.»). Згодом колекцію було передано до Варшавської національної бібліотеки; рукопис згорів під час Варшавського повстання 1944 р. Опис його див. у ст.: Перетц В. Н. Заметки и материалы для истории песни в России // Известия ОРЯС АН. — 1901. — Т. 6. — Кн. 2. — С. 62 — 97. Час його виникнення уточнено в праці: Eustachiewicz M. Twórczość Dominika Rudnickiego (1676 — 1739). — Wrocław, 1966. — S. 48 — 98. Хоч збірник Доменіка Рудницького склався на початку XVIII ст., в ньому містяться вірші-пісні, зокрема українськомовні, відомі з середини та другої половини XVII ст. (Як зазначає М. Євстахевич, «всі історичні [українські] пісні стосуються подій XVII ст. і вже тоді були популярні» — с. 60.) Загалом у збірнику було записано 92 тексти, переважно з нотами, із них 19 українськомовних (5 — духовних, 5 — громадсько-політичних, 5 — гумористичних та чотири варіанти). Всі тексти збірника писано латинкою.

Публікація: Перетц В. Н. Заметки и материалы для истории песни в России // Известия ОРЯС АН — Т. 6. — Кн. 2 — Спб., 1901. — С. 71 — 72 (окремий відбиток — с. 19 — 20). Див. також: Шевчук В. О., 1989. — Кн. 2. — С. 94 — 97.

Подається за публікацією В. М. Перетца у кириличній транскрипції.

Ой, [у] Шахнового [?] мосту... — Арк. 34 — 34, звор. (запис зроблено між 1713 і 1716 рр., але пісня, мабуть, виникла у 1630-х роках).

Публікація: Перетц В. Н. Заметки и материалы для истории песни в России // Известия ОРЯС АН. — 1901. — Т. 6. — Кн. 2. — С. 84 (окремий відбиток — с. 32). Див. також: Нудьга Г. А., 1956. — С. 142 — 143; Шевчук В. О., 1989. — Кн. 2. — С. 101.

Цікаве свідчення про популярність цієї пісні залишив Адам Корчинський у своєму «Wizerunku złocistej przyjaznią zdrady» (1698; рукопис ДПБ, sygn. Polskie XIV. Quarto nr. 17, kart. 87). Герой його оповідання «po kozacku // Gral zaporozskie dumy, ich żałosne trele) // Wywodząc o wojennych expedycyi dziele: O Sulimie, Neczaju, o Szachnowym mostu: // Niesłychane we Włoszech mutety po prostu». Навівши цю цитату, О. Брюкнер зауважує: «І справді, в тому єзуїтському рукописі (збірнику Доменіка Рудницького) читаємо (в передруці Перетца, стор. 84) думу: «Ой, у Шахнового мосту дали козакам хлосту. // Ой, в неділю рано Наших сотників побрано; // Ой, в понеділок рано Нашого Сулиму стинано» і т. д., з рефреном «Ой, бідна ж то наша головонько» і т. д. Отже, на Підгір’ї й у Вільні, чи Гродні, ті самі співано і переписувано думи, що є найліпшим доказом того, як вони були розповсюджені й популярні...» (Brückner AL Pieśni polsko-ruskie // Pamiętnik literacki. — Lwów, 1911. — Rocznik 10. — Zeszyt 2. — S. 195).

Подається за публікацією В. М. Перетца в киоиличній транскрипції.

Гой, р[і]ка Стиру, що Хмель о віру... — Арк. 34, звор. — 35 (запис зроблено між 17)3 і 1716 рр.).

Публікація: Перетц В. Н. Заметки и материалы для истории песни в России // Известия ОРЯС АН. — 1901. — Т. 6. — Кн. 2. — С. 84 — 86 (окремий відбиток — с. 32 — 34). Див. також: Нудьга Г. А., 1956. — С. 152 — 154; [Білецький О. І.] Хрестоматія давньої української літератури. — К., 1967. — С. 237 — Варіанти: 1. [Петров А., Житецький Я.] Die Niderlage Bohdan Chmelnicki’s bei Beresteczko am Flusse Styr 1651, in gleichzeitiger Poetischer Bearbeitung // Archiy für Slavische Philologie. — Berlin, 1877. — Bd. 2. — C. 297 — 307, — «Duma Kozackaja o woyni z kozakamy nad rikoju Styru na te nutę: «Oy postyl bym ia sim ponedilków, osmuiu nedilenku». U roku 1651», записана на чистих аркушах книги «De Milidia equestri, antiqua et nova a P. Hermano Hugone», виданої близько 1627 — 1630 p. у Бельгії. Текст пісні «Ой постив би-м я сім понеділків...» див.: [Чубинський Л.] Труды этнографическо-статистической экспедиции в Західнорусский край. — Т. 5. — С. 21:

Понеділковав сім понеділків,

Восьмую недільочку.

Принеси, Боже, кого мені гоже,

На мою постілочку.

Постеле ж моя, жінка біленька,

Ти ж не миленька:

Хоч м’ягко спати, важко здихати,

Що ні з ким розмовляти.

Милого ложа — міх да рогожа,

То мені постіль гожа:

Хоч твердо спати, да легко здихати,

Що є з ким розмовляти.

2. Перетц, 1900. — С. 94 — 97 — «Duma kozacka o Beresteckiem zwycięstwie 1651, 31 july», із рукописного збірника 1650 — 1671 рр. ДПБ в Санкт-Петербурзі (Разнояз. О. XVII, № 11, арк. 21 — 22). Див. також вказівку на фотокопію тексту із зібрання К. Бадецького: «Duma kozacka o wojnie z kozakami. Pod Beresteczkiem nad Styrem rzeką. Roku teraźniejszego 1651. Dnia 20 i 29 i 30 czerwca i potym dziewiątego i dziesiątego lipca. Na tę notę: «Oj postylbym ja sem ponedilkow, osmuju nedielenku» — в кн.: Eustachiewicz M. Twórczość Dominika Rudnickiego. — Wrocław, 1967. — S. 60.

Подається за публікацією В. M. Перетца в кириличній транскрипції.

Ах, Україненько, б[і]дна годиненько тепер твоя...». — Із збірника Д. Рудяицького, арк. 29, звор. (з нотами, запис зроблено після 1720 р.).

Це другий рукописний збірник Д. Рудницького, належав бібліотеці Залуських, а потім зберігався у Петербурзькій публічній бібліотеці (Поль. Q. XIV. № 31), звідки був перевезений до Варшави; згорів під час Варшавського повстання 1944 р.

Збірник описаний М. Возняком (Возняк М. Із співаника Домініка Рудницького // ЗНТШ. — 1929, — Т. 150. — С. 243 — 252) та М. Євстахевич (Eustachiewicz M. Twórczoćś Dominika Rudnickiego. — Wrocław, 1966. — C. 67 — 81). M. Євстахевич датує збірник 1716 — 1739 рр. і робить припущення, що основну його частину складено під час перебування Д. Рудницького у Варшаві (після 1720 р.).

У збірнику записано 65 пісень, що походять з XVII ст. та перших десятиліть XVIII ст.; серед них дві українські; 25 пісенних текстів — спільні із попереднім збірником Гінтовта — Рудницького, зокрема й пісня «Ах, Україненько, бідна годиненько...». Всі тексти записано латинкою.

Публікації: Возняк М. Із співаника Домініка Рудницького // ЗНТШ. — 1929, — Т. 150. — С. 248 (з нотами). Див. також: Нудьга Г. А., 1956. — Т. 1. — С. 173 — 174; Хрестоматія української дожовтневої музики / Упор. О. Я. ШреєрТкаченко. — К., 1974. — Ч. Ї. — С. 18 (з нотами); Шевчук В. О., 1989, — С. 93 — 94.

Оскільки пісня згадує «Дорошенків», «Хмельниченків», «Іванів» і «страхи», завдавані «нашому людові» кримськими татарами, то виникнення її слід, мабуть, віднести до часів Руїни, на другу половину XVII ст.

Перший запис пісні «Ах, Україненько, бідна годиненько тепер твоя...» (з нотами) зроблено Доменіком Рудницьким до 1713 р. у збірнику Гінтовта — Рудницького (1702 — 1716), арк. 6. Публікація: Перетц В. Заметки и материалы для истории песни в России // Известия ОРЯС АН. — 1901. — Кн. 2. — С. 73 — 74 (окремий відбиток. — С. 21 — 22). Запис цієї ж пісні, зроблений між 1713 — 1716 рр., з незначними лексичними змінами повторюється у збірнику Гінтовта — Рудницького на арк. 33 — 33, звор. — див.: Перетц В. Заметки и материалы... — С. 74 — 75 (окремий відбиток — с. 22 — 23). Подаємо відмінності обох текстів із збірника Гїнтовта — Рудницького (1702 — 1716) відносно тексту із збірника Д. Рудницького (1716 — 1739):

Текст 1, на арк. 6: р. 3... Хмельниченки и ви вани?; р. 5... гдесь в нелюдзії смертенька загнала; р. 6 — ... нещас[т]я горкого не дала; р. 7 — Коли ся...; р. 8 — ...страх нови нашому людові...; р. 10 — Що тильно...; р. 11 — ...молодці гожиє...; р. 13 — ... Крев лєєтсе...; р. 14 — ...тяжкая неволя; р. 15 — ...смутно кричать; р. 17 ...ні ями, погреб пташками проклят...; р. 18 — ...головенько, красная доленько...; р. 20 — ...татаров маєм сталих; р. 21 — Не однин внук дєда,

шведа шведа забив; р. 23 — Нема ж вже ані поради, што маєм діять?; р. 24 — ...тяженько о так думать; р. 25 — ...х[у]тко думає, що тотен зброїв.

Текст II, на ар к. 33 — 33, звор.: p. l — Ах, Україненько, б[і]дная доленько тепер твоя; р. 5 — ...смерть загнала; р. 6 — А в[і]сти вашого нещастя...; р. 8 — ...страх нови нужнему людові...; р. 9 — ...так вєс [?] опасали зе всюх сторон; р. 13 — Кров лєєтсє р[і]ками, власне трупами политих поля; р. 14 — ...тяжкая неволя; р. 18 — Б[і]дна головейко, кровная долейко...; р. 20 — ...татаров маєм см[і]лих; р. 23 — Нема ж вжо ради, нема ж і поради...; р. 25 — Нехай кто познає...; р. 26 — В тяжкую годиненьку...

Подається за публікацією М. Возняка в кириличній транскрипції, із врахуванням орфографії інших двох текстів, записаних Д. Рудницьким.

«Україненько, матухно моя...». — Із першого збірника Доменіка Рудницького. — Арк. 33, звор. — 34.

Публікація: Перетц В. Н. Заметки и материалы для истории песни в России // Известия ОРЯС АН. — 1901, — Кн. 2. — С. 82 — 83 (окремий відбиток — с 30 — 31). Див. також: Нудьга Г. А., 1956. — С. 172; Шевчук В. О., 1989 — С. 97 — 98.

Подається за публікацією В. М. Перетца в кириличній транскрипції.

«Гой, на горі женці жнуть...». — Із першого збірника Доменіка Рудницького. — Арк. 34. Пісня виникла, мабуть, у другій половині XVII ст.

Публікація: Перетц В. Н. Заметки и материалы для истории песни в России // Известия ОРЯС АН. — 1901. — Кн. 2, — С. 83 (окремий відбиток — с. 31). Див. також: Нудьга Г. А., 1956. — С. 88; Шевчук В. О., 1989. — С. 98.

Варіанти: Максимович М. Малороссийские песни. — 1827. — С. 18 — 19; Срезневский И. Запорожская старина. — Харьков, 1833. — Ч. 1. — Кн. 1. — С. 58 — 60; Закревский Н. Старосветский бандуриста. — М., 1860. — Кн. 1. — С. 65; [Чубинський Я.] Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край, — Спб., 1874. — Т. 5. — С. 958 — 959; [Головацький Я.] Народные песни Г’алицкой и Угорской Руси. — М., 1878. — Ч. 1. — С. 26. Деякі варіанти зберігають третю дійову особу пісні, але «Дрогозденко» замінений «хорунжим» (див.: Пісні Явдохи Зуїхи. — К., 1965. — С. 606):

...Посередині пан хорунжий,

Під ним кониченько,

Під ним вороненький

Сильно дужий.

Порівн. також: Kolberg O. Wotyń // Dzielą wszystkie. — 1964. — T. 36. — N 523. Щодо генези пісні висловлено багато думок. Розглядаючи один із народних її варіантів, М. Максимович відносив виникнення пісні до часів Петра Дорошенка, вбачаючи в Сагайдачнім когось із старшин запорозького куреня (Максимович М. Малороссийские песни. — М., 1827. — С. 254). І. Срєзвевський пов’язував пісню із Петром Конашевичем-Сагайдачним (Запорожская старина. — Харьков, 1833. — Ч. 1. — Кн. 3. — С. 58 — 60). І. Каманін розвивав гіпотезу І. Срезневського (Записки Українського наукового товариства в Києві. — 1908. — № 2. — С. 217 — 231). Датування пісні другою половиною XVII ст. підтримували В. Антонович і М. Драгоманов (Исторические песни малорусского народа. — К., 1875. — Т. 2. — С. 11) та Б. Грінченко («Пісня про Дорошенка й Сагайдачного» // Записки Українського наукового товариства в Києві. — 1908. — Кн. 1. — С. 44 — 71); у Дрогозденкові Б. Грінченко вбачав брацлавського полковника Дрозденка; текст із збірника Доменіка Рудницького він визначав як літературний. М. Євстахевич (Twórczość Dominika Rudnickiego (1676 — 1739). — Wrocław, 1966. — S. 61), розглядаючи питання про генезу цієї пісні, зазначає, що «Дрогозденко» може бути Дрозденком, сотником, «котрий привів Дорошенкові гетьмана Задніпрянської України Брюховецького в червні 1668 р., після чого Брюховецький був убитий», а Сагайдачний — «правдоподібно, не Петро Конашевич-Сагайдачний, а Григорій Сагайдачний, кошовий отаман в 1686 р.» (порівн. Korzon T. Dzieje wojen і wojskowości w Polsce. — Lwów, 1923, — T. 3. — S. 24, 402).

Подається за публікацією В. М. Перетца в кириличній транскрипції.

«Ходив черчик улечкою...» — Із першого збірника Доменіка Рудницького. — Арк._21 — 21, звор. (з нотами; запис зроблено до 1713 р.).

Публікація: Перетц В. Н. Заметки и материалы для истории песни d России // Известия ОРЯС АН. — 1901. — Кн. 2. — С. 75 — 76, з нотами (окремий відбиток — с. 23 — 24).

Варіант у тому самому збірнику на аркуші 43 — 43, звор. (без нот; запис зроблено між 1713 і 1716 рр.) наводимо за публікацією В. М. Перетца, с. 76 — 77 (окремий відбиток — с. 24 — 25) у кириличній транскрипції:

Да ходив черчик да й уличкою,

Да звали ж єго да й любечкою.

«Черчику, любичку,

Пєнєзю, вітєзю,

Перепелочко ж мой!»

Да на черчику каблук (клобук?) новий

[Да й сам черчик] чернобровий.

«Черчичку, любичку!..»

Да на черчичку сутаночка,

Да й сам черчик, як панночка.

«Черчику!..»

Да [на] черчику поясочок,

Да і сам черчик, як квіточок.

«Черчику!..»

На черчику черевиченьки,

Да сам черчик невеличенький.

«Черчику!..»

Да на черчику панчошечка,

Да й сам черчик, як кошечка.

«Черчику!..»

Да у черчика кафтаничок,

Да й сам черчик, як паничок.

«Черчику!..»

Да у черчика да й шапочка,

Да і сам черчик, як ласточка.

«Черчику!..»

Да і сам черчик, як ласечка,

Да у черчика да й хустечка.

«Черчику!..»

Подається за публікацією В. М. Перетца в кириличній транскрипції.

«Сам я не заю, як на св[і]ті жити...». — Із першого збірника Доменіка Рудницького. — Арк 24, звор. (з нотами; запис зроблено до 1713 р.) Псальма була популярна у XVIII ст. Повніший її варіант зберігся у рукописі ДІМ № 1743 поатку 1680-х років. — Арк. 142 звор. (див. Український кант XVII-XVIII століть. — К.., 1990. — С. 99 — 100, з нотами).

Публікація: Перетц В. Н. Заметки и материалы для истории песни в России // Известия ОРЯС АН. — 1901. — Т. 6. — Кн. 2. — С. 78, з нотами (окремий відбиток — с. 26).

Варіанти: Грушевський М. Співаник з початку XVIII в. // ЗНТШ — 1897 — Т.17. — С. 73-74; Перетц, 1900. — С. 160-169: 1) Збірник кантів і псальм: ДПБ, Q XIV, №41, арк. 117, звор. (початок XVIII ст.); 2) Богогласник Віленської публічної бібліотеки № 233 (15) (початок XVIII ст.); 3) Збірник: БАН, 16.6.29 (1729 р.); 4) Збірник: ДПБ, Q, XIV, № 16, арк. 34, звор. (середина XVIII ст.); 5) Збірник: ДПБ, Q. XIV, № 25, арк. 160 (перша половина XVIII ст.); 6) Збірник: Віденська публічна бібліотека, № 235 (92) (початок XIX ст.).

Подається за публікацією В. М. Перетца в кириличній транскрипції

«Бивало лиха много на св[і]ті...». — Із першого збірника Доменіка Рудницького. — Арк. 32 — 32, звор. (запис зроблено між 1713 і 1716 рр.).

Публікація: Перетц В. Н. Заметки и материалы для истории песни в России // Известия ОРЯС АН. — 1901. — Кн. 2. — С. 80-81 (окремий відбиток — с. 28 — 29). Див. також: Нудьга Г. А., 1956. — С. 175.

Подається за публікацією В. М. Перетца в кириличній транскрипції

«Чом ся ти, молойче, журиш...». — Із першого збірника Доменіка Рудницького. — Арк. 32, звор. — 33 (запис зроблено між 1713 і 1716 рр.).

Публікація: Перетц В. Н. Заметки и материалы для истории песни в России // Известия ОРЯС АН. — 1901 — Кн. 2. — С. 81 — 82 (окремий відбиток — с. 29 — 30). Див. також. Нудьга Г. А., 1956. — С. 176 — 177.

Подається за публікацією В. М. Перетца в кириличній транскрипції.

«Кари мене, Господи мой...». — Із першого збірника Доменіка Рудницького. — Арк. 45, звор. — 46 (запис зроблено між 1713 і 1716 рр.)

Публікація: Перетц В. Н. Заметки и материалы для истории песни в России // Известия ОРЯС АН. — 1901. — Кн. 2, — С. 89 — 90 (окремий відбиток — с. 37 — 38).

Подається за публікацією В. Перетца в кириличній транскрипції.

«Чорнобрив лящок дрова рубаєт...» — Із першого збірника Доменіка Рудницького. — Арк. 35 — 35, звор. (Запис зроблено між 1713 — 1718 рр.) Контамінація уривків трьох пісень. Схоже поєднання див. у пісні «Котиться кришталь по сіножаті» із збірника бібліотеки Музею Чарторийських (Возняк М. Матеріали... — С. 26).

Публікація: Перетц В. Н. Заметки и материалы для истории песни в России // Известия ОРЯС АН. — 1901. — Кн. 2. — С. 86 — 87 (окремий відбиток — с. 34 — 35).

Подається за публікацією В. М. Перетца в кириличній транскрипції.

«Летів чорни жук, жук...». — Із першого збірника Доменіка Рудницького. — Арк. 48, звор. — 49. (Запис зроблено між 1713 і 1716 рр.)

Публікація: Перетц В. Н. Заметки и материалы для истории песни в России // Известия ОРЯС АН. — 1901. — Кн. 2. — С. 90 — 92 (окремий відбиток — с. 38 — 40).

Подається за публікацією В. М. Перетца в кириличній транскрипції.

«Сів собі воробейчик на кух[л]і...». — Із другого збірника Доменіка Рудницького. — Арк. 25, звор. — 26, з нотами. (Запис зроблено після 1720 р.)

Публікація: Возняк М. Із співаника Домініка Рудницького // ЗНТШ. — Львів, 1929. — Т. 150 — С. 251 (з нотами).

Дві останні пісні належать до так званих тваринно-рослинних гротесків, популярних у XVII — XVIII ст. Пісня з початком, подібним до початку пісні про жука, є серед веснянок у зібранні П. Чубинського (див.: Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край. — Спб., 1872. — Т. 3. — С. 183 — № 136).

Подається за публікацією М. Возняка в кириличній транскрипції.

Перекладні поеми

Историчніє вЂрши.

Публікація: Науменко В. Новелла Боккаччио в южнорусском стихотворном пересказе XVII — XVIII ст. // Киевская старина. — 1885. — Июль. — С. 273 — 306.

Рукопис, за яким здійснено публікацію, належав, за свідченням В. П. Науменка, Длуському. Після 1885 р. місце знаходження рукопису вважається невідомим (див.: Перетц В. Н. «Освобожденный Иерусалим» Т. Тассо в украинском переводе конца XVII — начала XVIII вв. // Перетц В. Н. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI — XVIII веков: Сб. по ОРЯиС АН. — Л., 1928. — Т. 1. — Вып. 1. — С. 168). Якщо идеться про польського бібліофіла Болеслава-Романа Длуського, що имовірно, то рукопис варто пошукати у Кракові. Лікар, художник і бібліотекар Б.-Р. Длуський (1826 — 1905) медичну освіту набув у Москві, а художню у Петербурзі; після польського повстання 1863 р. жив на еміграції в Парижі й Лондоні; з 1891 року до смерті працював у бібліотеці Краківського технічно-промислового музею, куди кілька разів передавав свої книжки і гравюри (див.: Słownik pracowników książki polskiej. — Warszawa — Łódź: Państwowe wydawnictwo naukowe, 1972. — C. 174). Рукопис датується кінцем XVII чи початком XVIII ст.

Твір являє собою переспів віршованого польськомовного переспіву новели із «Декамерона» Дж. Бокаччо про Танкреда, Гвіскарда і Гісмонду (перша новела четвертого дня), здійсненого польським письменником Ієронімом (Ярошем) Морштином (близько 1580 — близько 1645 рр.) із латинської версії Леонарда Бруні з Ареццо Аретіна (Philomachia, abo Afektów gorącej miłości wyrażienie. — Warszawa, 1655; подальші видання: Warszawa, 1685, 1689; під назвою «Historie b. piękne, wyrażające w sobie afecty szczerej i serdecznej miłości. — Kraków, 1705).

Подається за публікацією В. П. Науменка.

ДЂйствія Кгоффреда, или Ієрусалиму свобоженного пЂснь первая (загальної назви твору бракує, далі йдуть ще дев’ять пісень — усього десять із двадцяти) поеми Торквато Тассо «Звільнений Ієрусалим» — рукопис бібліотеки Санктпетербурзького університету — MS, Eur, 69,4°, водяний знак на папері: «papier а la mode» кінця XVII ст.; почерки можуть бути віднесені до кінця XVII або початку XVIII ст. Судячи із записів на сторінках 8 — 20, у 1758 р. рукопис належав бібліотеці Жировицького Успенського монастиря біля білоруського міста Слоніма.

Публікація (часткова, октави 1 — 20, 24 — 26, 29 — 35 із четвертої пісні): Перетц В. Н. «Освобожденный Иерусалим» Т. Тассо в украинском переводе конца XVII — начала XVIII вв. // Перетц B. H. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI — XVIII веков // Сб. по ОРЯиС АН. — Л., 1928. — Т. 1. — Вып. 1. — С. 168 — 234.

За припущенням В. М. Перетца, переклад цей може бути вислідом колективної роботи кількох поетів, об’єднаним однією редакцією; за оригінал правив польськомовний переклад поеми Т. Тассо, здійснений польським поетом Петром Кохановським (1566 — 1620): Tasso T. Goffred, abo Jeruzalem wyzwolona — Kraków, 1618 (подальші видання XVII ст. — Краків, 1651, 1687; у XVII ст. не виключені піддруки).

Подається (повний текст перекладу) за рукописом Санкт-петербурзького університету — MS, Eur, II, 69. Підготовлено за участю Р. П. Радишевського.

Попередня     Головна     Наступна (скорочення у примітках)