[Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1988. — Т. 1: А-Г. — С. 162-178.]

Попередня     Головна     Наступна

БИКОВ Василь Володимирович (19.VI 1924, с. Бички, тепер Ушацького р-ну Вітеб. обл.) — білорус. рад. письменник, нар. письменник БРСР з 1980, Герой Соц. Праці (1984). Навчався 1939 — 40 у Вітеб. худож. уч-щі. Учасник Великої Вітчизн. війни. Осн. тема творчості — велич подвигу і моральна сила рад. людей у боротьбі проти нім.-фашист. загарбників. Перший великий твір — героїко-пригодницька повість «Останній боєць» (1958). Як письменник героїкотрагедійного звучання розкрився у повістях «Журавлиний крик» (1960), «Зрада» (1961), «Третя ракета» (1962), «Альпійська балада», «Пастка», (обидві — 1964), «Мертвим не боляче» (1965), «Проклята висота» (1968) та ін. Новий етап у творчому зростанні письменника пов’язаний з поглибленим осмисленням масового героїзму білорус. народу в роки війни, з соціально-філос. наповненням проблематики соціалістич. гуманізму — повісті своєрідного партиз. циклу: «Круглянський міст» (1969), «Сотников» (1970), «Обеліск» (1971), «Дожити до світанку» (1973) — останні дві удостоєні Держ. премії СРСР (1974), «Вовча зграя» (1974), «Піти й не повернутися» (1978), «Знак біди» (1982; Ленінська премія, 1986), «Кар’єр» (1986), «В тумані» (1987; в українському перекладі — «Туман»). Автор п’єс «Рішення» (1972), «Останній шанс» (пост. 1974), сатиричних оповідань (зб. «Хід конем», 1960), сценарію трисерійного телефільму «Довгі кілометри війни» (1976). Б. виступає також у жанрах літ. критики і публіцистики (кн. «Правдою єдиною», 1984). За повістями Б. на сценах театрів Києва, Ворошиловграда, Херсона, Дрогобича, Ніжина та ін. міст України поставлено спектаклі «Піти й не повернутися», «Альпійська балада», «Третя ракета», «Знак біди». Укр. мовою твори Б. виходили в перекладах Г. Вігурської, О. Жолдака, М. Цівини, М. Шудрі, М. Шумила, Т. Кобржицької та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Третя ракета. К., 1964; Альпійська балада. К., 1965; Вовча зграя. К., 1975; Обеліск. К., 1978; Піти й не повернутися. К., 1983; Туман. «Київ», 1987, № 7; Рос. перекл. — Собрание сочинений, т. 1 — 4. М., 1985 — 86.

Літ.: Буран В. Васіль Быкаў. Мінск, 1976; Дедков И. Василь Быков. М., 1980; Лазарев Л. Василь Быков. М., 1979; Адамович А. Торжество человека. «Вопросы литературы», 1973, № 5; Костенко Н. В. Василь Биков. К., 1980; Шудря М. Правда переднього краю. «Київ», 1984, № 4.

В. Я. Буран.

БИКОВ Микола Васильович [1857, с. Мануйлівка, тепер, Дніпроп. обл. — 16(29).XII 1917, м. Катеринослав, тепер Дніпропетровськ] — і рос: і укр. журналіст, критик, громад. діяч. Учився на істор.-філол. ф-ті Петерб. ун-ту, звідки 1877 за зв’язок з народниками був виключений і висланий до Катеринослава. У місцевій пресі друкував літ.-критичні статті про рос. і західноєвроп. письменників. Б. належить цикл новел під назвою «Мініатюри Ігренєва» (1898), фантаст. роман «На островах Гонолулу» (1899). В 1898 — 1901 видавав газ. «Днепровская молва», яку за публікацію не дозволених цензурою матеріалів було закрито. Така ж доля спіткала його укр. газ. «Добра порада». Автор досліджень «І. І. Манжура — український поет і етнограф» (1910) та «Народна душа в творчості Т. Г. Шевченка» (1912), статей «Тарасова слава» («Дніпрові хвилі», 1911, № 10) і «Великий поет народної людяності» («Южная заря», 1914, 28 лютого). Підтримував дружні стосунки з Д. Яворницьким, М. Кропивницьким та ін. Допомагав матеріально І. Манжурі, залишив про нього спогади.

А. А. Тутик.

БИКОВ Петро Васильович [псевд. — П. Злобін, Незлобивий Поет та ін.; 20.X (1.XI) 1843, Севастополь — 22.Х 1930, м. Пушкін] — рос. рад. поет, перекладач, бібліограф. Брат М. Бакова. Навчався в Харків. ун-ті, закінчив Петерб. ун-т. Під впливом М. Мізка, О. Афанасьєва-Чужбинського та ін. зайнявся літ. діяльністю. За зв’язок з революціонерами-шестидесятниками був висланий у Катеринослав. Друкував у місцевій пресі ліричні вірші. Брав участь у редагуванні журналів «Дело», «Живописное обозрение», «Русское богатство», «Современник», газет «Степь», «Слово». Видав бібліографію творів Л. Мея, М. Лєскова. Написав і перший видав біографію Ф. Достоєвського, В. Короленка. Редагував Повні зібрання творів М. Гоголя, О. Афанасьєва-Чужбинського та ін., писав до них вступні статті. Перекладав твори П. Беранже, Дж. Боккаччо, Г. Гейне та ін. Після Великої Жовтн. соціалістич. революції за завданням АН СРСР готував «Словник псевдонімів російських письменників». У спогадах «Силуети далекого минулого» (1930) розповів про зустрічі з В. Короленком, В. Гаршиним та ін. письменниками. Вірш Б. «Втіха» та ін. переклав П. Грабовський.

А. А. Тутик.

БИКОВЕЦЬ Михайло Миколайович (1894, с. Бірки, тепер Зіньківського р-ну Полтав. обл. — р. см. невід.) — укр. рад. письменник. У 1922 — 23 в Полтаві працював інспектором губерн. відділу соціального виховання, був редактором журн. «Новими стежками». Переїхавши до Харкова, публікувався в журналі «Червоні квіти». Був одним із засновників Спілки сел. письменників «Плуг», в якій очолював секцію дит. л-ри. Друкувався з 1918. Виступав у пресі зі статтями про творчість Т. Шевченка, М. Коцюбинського, Остапа Вишні та ін.; про роль л-ри у вихованні дітей, театральне мистецтво тощо. Упорядник збірників п’єс («Отак то тепер». Х., 1930) та ін. Перекладав твори М. Горького, М. Зарецького.

Ф. К. Сарана.

БИЛИНИ — героїчний епос про подвиги богатирів — захисників землі Руської, носіїв ідей патріотизму, єдності батьківщини. Створені переважно за часів Київ. Русі. В рос. фольклорі вони розвивалися до 15 — 16 ст., тоді ж склалися осн. билинні сюжети та образи. Термін «билини» увів у 40-х pp. 19 от. І. П. Сахаров. Найдавнішими й найзначнішими. є героїко-патріотичні «богатирські» Б. т. з. київського, або Володимиром вого, циклу, образи й сюжети яких більшою чи меншою мірою пов’язані з Києвом та з князем Володимиром (Б. про Іллю Муромця, Добриню Нікітича, Альошу Поповича, Ставра Годиновича та ін.), а також з Галицько-Волин., Черніг. та ін. землями. Популярні були й билини т. з. новгородського циклу (про Василя Буслаєва, Садка та ін.) в осн. соціально-побутового змісту, а також Б.-скоморошини. Деякі билинні події та образи тією чи іншою мірою мають реальну істор. основу, узгоджуються з літописними даними. Найдавніші записи рос. Б. відомі з 17 ст. Найбільші билинні багатства зібрано на Півночі Росії в 19 — 20 ст. (П. Киреєвський, П. Рибников, О. Гільфердінг, О. Григор’єв, А. Астахова та ін.). Б. характеризуються своєрідною віршовою формою (див. Билинний вірш), багатством художньо-зображувальних засобів. Наук. вивчення Б. почали революц. демократи (В. Бєлінський, М. Добролюбов). Різні проблеми фольклору, зокрема Б., були в центрі досліджень представників міфологічної школи, історичної школи та ін. Багато зробили для вивчення Б. рад. вчені.

На Україні Б. у звичайній їхній формі не записано, проте билинні сюжети та образи збереглися в ін. жанрах фольклору. Так, в укр. нар. казках, переказах, легендах, баладах продовжували жити образи богатирів (напр., Іллі Муромця), в укр. піснях помітні зв’язки з билинним образом Дюка Степановича, з Б. пов’язана укр. легенда про Михайлика й Золоті ворота. Б. мали вплив на героїчний епос укр. народу — думи й історичні пісні.

Вид.: Данилов Кирша. Древние российские стихотворення. М., 1977; Былины Севера, т. 1 — 2. М. — Л., 1938 — 51; Былины. К., 1982; Былины. М., 1987.

Літ.: Пропп В. Я. Русский героический эпос. М., 1958; Рыбаков Б. А. Древняя Русь. Сказання. Былины. Летописи. М., 1963; Плисецкий М. М. Взаимосвязи русского и украинского героического эпоса. М., 1963; Аникин В. П. Теория фольклорной традиции и ее значение для исторического исследования былин. М., 1980; Азбелев С. Н. Историзм былин и специфика фольклора. Л., 1982.

М. М. Плісецький.

БИЛИННИЙ ВІРШ — старовинна віршова форма билин. Відзначається багатством і різноманітністю ритміч. конструкцій, що унеможливлює однозначне трактування його будови. Переважна більшість дослідників вважає Б. в. різновидом тонічного вірша; є припущення, що ритмічною одиницею Б. в. була спочатку п’ятискладова стопа з наголосом на середньому складі. Б. в. часто зустрічається у вигляді чотирискладової стопи із сталою чи рухомою анакрузою. Такий вірш із численними модифікаціями в поєднанні наголошених і ненаголошених складів наз. тактовиком. Б. в. може будуватися на основі дисиметричного акцентного віршування, при якому кожен рядок має рівну кількість наголошених, логічно виділених слів — це т. з. ударник. Якщо Б. в. організується за принципом інтонаційно-фразового групування, при якому словосполучення діляться смисловими паузами і рівноскладовими клаузулами, такий Б. в. зветься фразовиком. Див. також Билини, Народне віршування.

Літ.: Штокмар М. П. Исследования в области русского народного стихосложения. М., 1952.

Н. С. Шумада.

БИЛИНОВ (справж. прізв. — Бейлінов) Олександр Йосипович [6. (19).XII 1909, Катеринослав, тепер Дніпропетровськ] — рос. рад. письменник. Член, КПРС з 1942. Учасник Великої Вітчизн. війни. Навчався 1934 — 35 на Перших всесоюзних курсах молодих письменників. Працював у. газетах «Більшовицька зміна», «Комсомолець України». Автор збірників оповідань, повістей, нарисів — «Перший вихід» (1937), «Командири» (1938), «Запасний полк» (1947), «Старший брат» (1955), «Обов’язок інженера», «Пароль — ДП-3» (обидва — 1959), «Довір’я» (1960), «Дробот, Шевченко і я» (1965), «Дівчина з Зоннеберга» (1968), «Пароль і відгук» (1971), «Сади» (1972), «Чиста лінія» (1978), «Вибір» (1980); романів «Металісти» (1956), «Вовки на Вовчій» (1965), «Вулиці гніву» (1966), «Місто молодості» (1985). В колі творчої уваги Б. — люди праці і воїнської доблесті.

К. П. Фролова.

БИЛИЦЯ — 1) Твори неказкової фольклорної прози, в яких розповідається про незвичайні пригоди, зіткнення людини з надприродними істотами, проте підкреслюється достовірність зображеного. На відміну від бувальщини розповідь у билиці є спогадом безпосереднього учасника або свідка подій: 2) У літературі Б. іноді наз. оповідання, де зображуються незвичайні події і наголошується на достовірності зображуваного. Може мати гумористичний характер («Поліські билиці» Ю Збанацького).

О. Ю. Брицина.

«БЫЛОЕ» — громад.-політ. і наук. журнал. В 1906 — 07 виходив щомісяця в Петербурзі за ред. В. Богучарського, П. Щоголєва з участю В. Бурцева. Висвітлював історію революц. руху в Росії. На сторінках «Б.» було. вміщено окремі літ. твори декабристів, статті про процеси над М. Чернишевським, М. Михайловим, Д. Писарєвим та ін., мемуари народників тощо. Тут друкувалися документи та ін. істор. матеріали, в т. ч. про Україну. В «Б.» опубліковано матеріали про Кирило-Мефодіївське товариство, про заборону цар. цензурою «Кобзаря» Т. Шевченка, анотацію на видання «Кобзаря» 1907, про включення до книги творів «Сова», «Три літа», «Дівичії ночі» та ін., які раніше зберігалися в архівах Третього відділу цар. канцелярії. В журналі вперше надруковано другу частину поеми «Єретик» (1906, публікація Лесі Українки). Вміщено також автобіографію М. Драгоманова (1906), його статтю про М. Костомарова (1907), листи О. Герцена до Марка Вовчка (1907), лист М. Кибальчича до царя, написаний напередодні страти, спогади О. Коваленка про повстання на броненосці «Потьомкін» тощо. В липні 1917 кооперативне видавниче т-во «Былое» в Петрограді відновило випуск журналу (до 1926 вийшло 35 номерів). Тут, зокрема, опубліковано спогади М. Драгоманова про І. Тургенєва та ін. матеріали.

Ю. В. Войцеховський.

БИЛЬНЯ Владимир (25.II 1927, м. Врбас, тепер СФРЮ) — укр. (руський) письменник в Югославії. Учасник нар.-визвольної війни 1941 — 45. У 1946 — 47 вчився у Вищому офіцерському інтендантському уч-щі в СРСР. Автор збірки оповідань «Дні и ноци» («Дні і ночі», 1972), співавтор роману «Гриць Бандурик» (1970, з М. Ковачем), статей про партизанський рух у Воєводині. У своїй творчості відобразив героїзм учасників нар.-визвольної війни 1941 — 45 проти нім.-фашист. окупантів.

О. В. Мишанич.

БИРЧАК Володимир (12.III 1881, с. Любинці, тепер Стрийського р-ну Львів. обл. — 1946) — укр. письменник і літературознавець. Нар. в сім’ї священика. Закінчив філос. ф-т Львів. ун-ту. Вчителював у Дрогобичі і Самборі. З 1920 жив на Закарпатті, був викладачем гімназії в Ужгороді. В ранній період творчості належав до літ. угруповання «Молода муза». Збірки оповідань «Під небом півдня» (1907), «1.000.000» [б/д] відтворюють життя й настрої галицького міщанства та дрібної інтелігенції. В істор. повістях «Василько Ростиславич» (1923, т. 1 — 2), «Володар Ростиславич» (1930) і «Проти закону» (1936) змалював боротьбу за князівську владу на галицькорус. землях в 11 — 12 ст. Автор кількох укр. літ. читанок для середніх шкіл, історії л-ри Закарпаття — «Літературні стремління Підкарпатської Русі» (1921, 2-е вид. 1937). У кн. спогадів «Карпатська Україна» (1940) події на Закарпатті 1938 — 39 висвітлив з бурж.націоналістичних позицій. Досліджував вплив візант. церковної пісні на «Слово о полку Ігоревім».

Тв.: Візантійська церковна пісня і «Слово о полку Ігоревім». «Записки Наукового товариства імені Шевченка», 1910, т. 95 — 96.

О. В. Мишанич.

«БИСТРИЦЯ» — видавництво, що існувало в Станіславі (тепер Івано-Франківськ) в 20-х pp. 20 ст. У 1920 видало в серіях «Дитячі читанки» та «Бібліотека для української молодіжі» ілюстровані казки, оповідання, коротку історію України Б. Грінченка, «Малий Кобзар» Т. Шевченка тощо. В серіях «Літературна бібліотека» та ін. вийшли «Тарас Бульба» М. Гоголя, новела «Карби» Марка Черемшини, зб. нарисів «Учительські гаразди» Д. Макогона, ст. «Думки про народне образовання» Л. Толстого та ін. Видавалися також ноти, художні листівки О. Кульчицької та ін.

П. І. Арсенич.

БИЧКО Валентин Васильович [4 (17).VI 1912, Харків] — укр. рад. поет. Член КПРС з 1943. Закінчив 1932 Харків. ін-т нар. освіти. Вчителював, працював гол. ред. газети «Зірка», вид-ва «Молодь» (1953 — 56), журн. «Піонерія» (1957 — 59). З першими творами виступив 1930. Автор збірок «Сонце зустрічаю» (1951), «Біля серця близько» (1955), «Простота» (1963), «Біля вечірнього вогню» (1966), «Імення смілих» (1971), «Колір часу» (1974), «Відкриття» (1982), «Лірика» (1987) та ін. Йому належать книги для дітей: «Першотравневий гість», «Сонце над головами» (обидві — 1935), «Веселі школярі» (1941), «Радянські кораблі» (1950), «Сонечко й Хмаринка» (1957), «Лісова перепустка» (1971), «Поеми та казки» (1973), «Побратими» (1981) та ін. Поезії Б. відзначаються мелодійністю, близькістю до народнопісенної творчості. За книги «Син Жовтня» (1958), «Він в серцях у нас» (1961), «Над озером зорі» (1965), «До нас прийшов Ленін» (1966) удостоєний Респ. комс. премії ім. М. Островського (1970); за книги «Благословлялося на світ» (1969), «Сімейний альбом» (1976) — літ. премії ім. Лесі Українки (1977). Автор літ.-крит. нарису «Наталя Забіла» (1963), публіцистич. статей, текстів пісень, лібретто опер. Перекладає твори рос. (В. Маяковського, М. Алігер, С. Михалкова, С. Маршака), лит. (Е. Межелайтіса, Е. Матузявічюса, Ю. Марцінкявічюса, С. Неріс), білорус. поетів. Твори Б. перекладено рос., лит., білорус., груз. мовами.

Тв.: Вибрані твори, т. 1 — 2. К., 1982; Син Жовтня. К., 1987; Рос. перекл. — Родной дом. М., 1951; Весна идет. М., 1960; Ясный свет. М. — Л., 1966; Рассвет. М., 1977; Когда мне галстук повязали. М., 1982.

Літ.: Чайковський Б. Валентин Бичко. В кн.: Бичко В. Вибрані твори, т. 1. К., 1982,

В. В. Біленко.

БИЧКО-БЄЛОВА Віра Самсонівна (15.ІХ 1928, смт Остер, тепер місто Козелецького р-ну Черніг. обл.) — укр. рад. перекладачка. Член КПРС з 1958. Закінчила 1953 Київ. ун-т. У перекладах Б.-Б. з рос. мови вийшли: зб. оповідань «Чорної ночі» О. Серафимовича (1955), повісті «Дитинство Тьоми» М. Гаріна-Михайловського (1959), «Білий Бім Чорне вухо» Г. Троєпольського (1977), романи «Граніт не плавиться» В. Тевекеляна (1965), «Щит і меч» В. Кожевникова (1969), «Сибір» Г. Маркова (1976), «Роки без війни» (1987) А. Ананьєва та ін. Переклала також з дат. мови роман «Дітте — дитя людське» М. Андерсена-Нексе (1960).

Н. Н. Плачинда.

БІАНКІ Віталій Валентинович [30.I (11.II) 1894, Петербург — 10.VI 1959, Ленінград] — рос. рад. письменник. Навчався на природничому відділенні Петрогр. ун-ту. Писав для дітей на наук.-природничі теми. Найвідоміший його твір — «Лісова газета на кожен рік» (1928), в якому для розповіді про різноманітні явища рослинного і тваринного світу використано форму періодич. видання. Жива природа в Б. знайшла захоплююче й оригінальне відображення. Мова його легка й колоритна. Твори Б. перекладали В. Вражливий, О. Стешенко, В. Іваненко, А. Дрофань, О. Копиленко та ін.

Тв.: Собрание сочинений, т. 1 — 4. Л., 1972 — 75; Лесная газета на каждый год. М., 1986; Укр. перекл. — Лісова газета. Х. — Одеса, 1935; Майстри без сокири. К., 1955; Перше полювання. К., 1955; Таємниця нічного лісу. К., 1965; Пригоди Муравлика. К., 1973.

Літ.: Гроденский Г. Виталий Бианки. М., 1966; Жизнь и творчество Виталия Бианки. Л., 1967.

А. В. Оберемський.

БІБА Петро Микитович [18.VI (1.VII) 1913, Новомиргород, тепер місто Кіровогр. обл.] — укр. рад. поет, засл. працівник культури УРСР з 1967. Член КПРС з 1945. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1950 Нікопол. учител. ін-т. Працював у пресі. Протягом 1962 — 75 — редактор газ. «Культура і життя». Автор збірок «Братерство» (1948), «Великий почин» (1951), «З любов’ю» (1956), «Слухаю серце» (1958), «А ми — навколо Сонця» (1961), «Струм» (1967), «Вись» (1970), «Час» (1973), «Краплини теплого дощу» (1980), «Година зоряна — життя» (1982). Осн. мотиви поезії Б. — утвердження революц. і бойових традицій рад. народу, інтернаціоналізму, праці як творчості, людської гідності, духовності.

Тв.: Братерство. К., 1983; 3 вершини літ. К., 1986; Рос. перекл. — Журавли под солнцем. М., 1964.

Літ.: Килимник О. Поэт-воин. «Радуга», 1983, № 7.

А. І. Кацнельсон.

БІБИК Олексій Павлович [5 (17).X 1877, Харків — 18.XI 1976, м. Мінеральні Води] — рос. рад. письменник. Член КПРС з 1896. Учасник революц. руху з 1895. Один із засновників пролет. прози. В романі «На широкий шлях» (1912) на тлі революц. подій у Харкові показав зростання революц. свідомості молодого робітника. Реалістичні картини праці і побуту фабричнозаводських робітників, наростання протесту проти експлуататорів і згуртування революц. сил відтворено в романі «На чорній смузі» (1913, опубл. 1921). Автор повістей і оповідань, у яких, поряд з подіями дореволюц. минулого, відобразив соціалістичне будівництво («Кінець Філоновки», «Нова Баварія», 1928 — 29, та ін.), п’єс на історико-революц. і робітн. теми. Твори Б. перекладали М. Пилинська, О. Василенко.

Тв.: Полное собрание сочинений, т. 1 — 6. М., 1928 — 29; Избранное. М., 1955; К широкой дороге. Ставрополь, 1984; Укр. перекл. — Старий токар. Х., 1929; День причастя. Х., 1931; Перше травня. Х. — К., 1931; Климчук. Х., 1932; На широкий шлях. Х. — К., 1932.

І. Д. Бажинов.

БІБІКОВ Віктор Іванович [9 (21).IV 1863, Київ — 15 (27).III 1892, там же] — рос. письменник, перекладач. Навчався в гімназії в Києві. Був актором, дрібним урядовцем. У 1882 опубл. цикл нарисів «З життя божевільних» у київській газеті «Заря», навколо якої гуртувалась літературна молодь. Естетські настрої цього гуртка виявилися в романах Б. «Чисте кохання» (1887), «Друзі-приятелі» (1890) тощо. У повісті «Дуель» (1888), оповіданні «Зустріч» (1886) та ін. відобразив життя і побут київ. передмістя 80-х pp. 19 ст. Автор нарисів про франц. і рос. л-ри. У київ. і петерб. пресі та окремими виданнями друкував переклади творів Стендаля, Г. Флобера, Е. Золя та ін. Б. вважають прототипом Треплєва у п’єсі А. Чехова «Чайка».

В. Я. Звиняцковський.

БІБЛ (Biebl) Константін (26.II 1898, м. Славетін, Північно-Чеська обл. — 12.XI 1951, Прага) — чес. поет. Член КПЧ з 1922. Навчався 1921 — 26 в Праз. ун-ті. Представник молодої революц. чес. л-ри 20-х pp., член літ. об’єднання прогрес. чес. письменників «Девєтсіл». Збіркам «Шлях до людей» (1923, у співавт.), «Вірний голос» (1924), «Багдадський злодій», «Перелом» (обидві — 1925) притаманні гуманістич. спрямованість, в них виявився інтерес Б. до громадян. і соціальних проблем. Поезія Б. кін. 20 — 30-х pp. позначена деяким впливом модернізму, водночас в ній виразно відчутний протест проти бурж. порядків, колоніальної політики, загарбницьких воєн (збірки «Золотими ланцюгами», 1926; «З корабля, що доставляє чай і каву», 1927; «Дзеркало ночі», 1939; поема «Новий Ікар», 1929). У зб. «Без страху» (вид. 1951) Б. поетизує соціалістичне оновлення країни, виступає на захист миру, ряд віршів присвятив В. І. Леніну. Укр. мовою окремі твори Б. переклали П. Тичина, П. Усенко, Р. Лубківський, Л. Череватенко та ін.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Чеська поезія. К., 1964; [Вірші]. В кн.: Поклик. К., 1984; Рос. перекл. — Стихи. М., 1965.

В. А. Моторний.

«БИБЛИОГРАФ» — щомісячний журнал, видавався 1884 — 1914 у Петербурзі, ред. (до 1894) — М. Лісовський. Вміщував матеріали з історії л-ри, книгознавства, інформував про книги, що виходили в Росії, про статті історико-літ. характеру, вміщені в період. виданнях. Окремо публікувалися списки книг для нар. читання. Друкувалися списки періодич. видань Росії (починаючи з «Ведомостей» 1702), які включали і пресу, що виходила на Україні. Вони стали основою для окремого видання М. Лісовського «Бібліографія російської періодичної преси 1703 — 1900».

Ф. К. Сарана.

«БИБЛИОГРАФИЧЕСКИЕ ИЗВЕСТИЯ» — журнал, що видавався 1913 — 29 Рос. бібліогр. т-вом при Моск. ун-ті; ред. Б. Боднарський. Публікував статті з питань бібліографо- і бібліотекознавства, книгознавства, критико-бібліогр. огляди про життя і творчість окремих письменників, діячів науки й культури. В розділі «Хроніка» висвітлювалась діяльність бібліографічних товариств, у т. ч. укр. (при Новорос. ун-ті в Одесі). У «Б. и.» публікувалися рецензії на нові бібліогр. видання та історико-літ. праці, списки л-ри, виданої в країні, в т. ч. на Україні. Окремі випуски присвячено відомим бібліографам і книгознавцям (М. Лісовському та ін.). З часу виходу «Б. и.» Б. Боднарський вміщував тут «Бібліографію російської бібліографії». Як додаток до журналу видано покажчик його змісту за 1913 — 25.

Ф. К. Сарана.

БІБЛІОГРАФІЧНІ ТОВАРИСТВА — громадські добровільні об’єднання, що сприяли розвитку бібліографії. У Росії 1889 був створений Моск. бібліогр. гурток, згодом реорганізований у Рос. бібліогр. т-во при Моск. ун-ті (1900 — 30). У Петербурзі з 1899 по 1930 діяло Рос. бібліологічне т-во. У 1920-х pp. існував Казан, бібліографічний гурток друзів книги. У Львові 1909 при Науковому товаристві імені Шевченка організовано Бібліографічну комісію (1934 — 39 — Бібліологічна комісія) на чолі з І. Левицьким. Її почесним членом був І. Франко, членами — М. Возняк, В. Гнатюк, Ф. Колесса, М. Комаров, В. Перетц та ін. Видано 7 томів «Матеріалів до української бібліографії» [зокрема, праця І. Левицького «Українська бібліографія Австро-Угорщини» (1909 — 11), покажчики творів І. Франка, укр. перекладів творів Й. В. Гете, покажчик з історії України І. Калиновича та ін.]. При Новоросійському ун-ті діяло Одеське бібліогр. т-во (1911 — 19) на чолі з істориком І. Лінниченком, яке видавало «Известия Одесского библиографического общества» (1911 — 16), де друкувалися бібліогр. покажчики краєзнавчого характеру, історико-літ. матеріали про О. Герцена, І. Гончарова, Г. Сковороду, Ж. Ж. Руссо, Сервантеса та ін. У 1925 було організовано Укр. бібліогр. т-во в Одесі (проіснувало до 1930). У його «Записках...» (1928 — 30) та в деяких ін. виданнях опубліковано огляди і покажчики з укр. худож. л-ри, мистецтва, бібліогр. матеріали про революц. рух в Одесі, періодику Одещини 1917 — 21, статті про роботу б-к Одеси. В 1926—30 при ВУАН діяла створена Бібліографічна комісія, до складу якої входили представники Всенародної бібліотеки України (тепер ЦНБ АН УРСР імені В. І. Вернадського), Одес. наук. б-ки, Укр. книжкової палати, Укр. наук. ін-ту книгознавства, наук. установ тощо. Вона координувала бібліогр. роботу в УРСР, сприяла розробці теорії і методики бібліографії тощо.

Літ.: Машкова М. В. История русской библиографии начала XX века (до октября 1917 года). М., 1969; Гуменюк М. П. Бібліографічні товариства на Україні. «Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР», 1965, № 2; Зленко Г. Д. Одно из первых в России. «Советская бнблиография», 1981, № 4; Зленко Г. Д. Украинское библиографическое общество в Одессе. «Советская библиография», 1984, № 4.

Н. Ф. Королевич.

БІБЛІОГРАФІЯ ЛІТЕРАТУРНА, бібліографія художньої літератури і літературознавства — галузь бібліогр. діяльності, завданням якої є виявлення і опис, відбір і наук. систематизація інформації про твори худож. л-ри, публікацій з питань теорії, історії л-ри, літ. критики та забезпечення нею різних за фахом, освітою, ін. ознаками груп читачів. Б. л. є важливим елементом осн. допоміжної дисципліни науки про л-ру — літературознавчого джерелознавства. За цільовим та читацьким призначенням розрізняють бібліогр. посібники різних видів: наук.дрпоміжні, рекомендаційні (окремі різновиди цих посібників розраховані на спеціалістівпрактиків — учителів л-ри, лекторів, студентів-філологів тощо); видавничо-книготорговельні, що інформують про вихід з друку і надходження у продаж нових видань худож. творів та літературознавчих праць. За змістом наук.-допоміжні та рекомендаційно-бібліогр. посібники поділяють на: персональні (публікації творів одного письменника або літературознавця та л-ри про нього); проблемно-тематичні (публікації худож. творів та критико-літературознавчих матеріалів, пов’язаних з певною історико-літ. темою, проблемою, жанром, літ. напрямом, стилем та ін.); загальні (відбивають матеріали, що належать до літ. процесу в цілому або до певної країни, групи країн, періоду тощо). Різновидами заг. бібліогр. покажчиків є бібліогр. та біобібліогр. (див. Біобібліографія) словники письменників, краєзнавчі посібники, в яких забібліографовано матеріали, так чи інакше пов’язані з літ. життям певного регіону; покажчики змісту літ.-худож. та літературознавчих періодичних видань. Окремим типом бібліогр. й учбово-методичного посібника для студентів та аспірантів є персональні й тематичні семінарії.

У бібліогр. джерелах читача орієнтує бібліографія бібліографії (Всесоюзна книжкова палата з 1946 випускає щорічники «Библиография советской библиографии»).

Б. л. в Росії зародилася ще у 18 ст. В галузі Б. л. працювали Є. Болховітінов, В. Анастасевич, В. Межов, С. Пономарьов, С. Венгеров, А. Мезьєр, М. Рубакін, С. Балухатий, П. Владимиров, М. Піксанов, М. Мацуєв та ін. Початок розвитку укр. Б. л. як самостійної галузі бібліогр. діяльності пов’язаний із становленням нової укр. л-ри. Першими бібліогр. публікаціями були надрукований М. Шашкевичем в альм. «Русалка Дністровая» перелік творів укр. письменників, фольклорних збірок, критико-бібліогр. огляд публікацій укр. нар. пісень та фольклористичних досліджень у «Литературных прибавлениях к „Русскому инвалиду“ на 1837 год». Тривалий час Б. л. була невіддільна від заг. бібліографії, історії письменства і книги, літературознавства і критики.

Відомості про укр. видання і про укр. письменників зустрічаються у бібліогр. покажчиках, опубл. рос. бібліографами. У 50 — 60-і pp. 19 ст. у зв’язку з пожвавленням національно-культур. діяльності на Україні, активізацією досліджень з історії, мови, фольклору, л-ри, етнографії укр. народу посилюється інтерес до бібліогр. діяльності, з’являються персональні покажчики, присвячені життю і творчості Г. Сковороди, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка та ін. укр. письменників, перші спроби регулярної поточної інформації про нові явища укр. л-ри (річні критико-бібліогр. огляди М. Максимовича, М. Костомарова, 1. Вагилевича, О. Лазаревського, П. Єфименка, І. Франка, М. Комарова). Важливу роль у розвитку укр. Б. л. 19 ст. відіграли журнали «Основа», «Молот», «Житє і слово», «Народ», «Літературно-науковий вістник», а також альм. «Рада» та ін., де рос. та укр. бібліографи друкували бібліогр. матеріали з укр. л-ри. В розвиток укр. Б. л. значний внесок зробили І. Франко, М. Павлик, І. Левицький, Б. Грінченко, С. Пономарьов та ін. Подією в історії укр. дожовтневої Б. л. були покажчики М. Комарова «Бібліографічний покажчик нової української літератури» (1883), «Т. Г. Шевченко в літературі та мистецтві» (1903), «Українська драматургія» (1906), фундаментальні праці І. Левицького «Галицько-руська бібліографія XIX століття» (т. 1 — 2, 1888 — 1895) та «Українська бібліографія Австро-Угорщини за роки 1887 — 1900» (т. 1 — 3, 1909 — 1911). У галузі рекомендаційної бібліографії працювала Х. Д. Алчевська. В рад. час згідно з ленінським декретом «Про передачу бібліографічної справи в РРФСР Народному Комісаріату освіти» (1920) Б. л. набула держ. значення. Велику роль відіграли постанова ЦК ВКП(б) «Про літературну критику і бібліографію» (1940), парт. документи щодо поліпшення бібліотечно-бібліогр. справи в країні (1934, 1959, 1974). З’явилася велика кількість бібліогр. публікацій, різних за жанрами, тематикою, функціональним призначенням. Спільними зусиллями вітчизн. бібліографів-літературознавців вироблялися методологічні засади Б. л., наук. принципи підготовки бібліогр. посібників. Грунтовні праці з різноманіт. проблем теорії, історії, методики радянської Б. л. створили бібліографи-літературознавці І. Бойко, М. Бутрин, П. Баб’як, М. Вальо, Г. Гімельфарб, Л. Гольденберг, М. Гуменюк, О. Дзьобан, І. Корнєйчик, О. Багрій, С. Маслов, М. Плевако, П. Попов, О. Кущ, Ф. Максименко, Ю. Медведєв, Ю. Меженко, М. Мороз, Н. Рева, Ф. Сарана, К. Скокан, В. Шпілевич, М. Ясинський, М. Яшек та ін. Б. л. стала найрозвиненішою галуззю бібліогр. діяльності. Провідні бібліогр. центри республіки — Книжкова палата УРСР ім. Івана Федорова, ЦНБ ім. В. І. Вернадського АН УРСР і Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника АН УРСР, Держ. респ. б-ка ім. КПРС та ін.

Літ.: Библиография художественной литературы и литературоведения. М., 1985; Лауфер Ю. М. Теория и методика советской литературной библиографии. М., 1978; Вальо М. А. Відображення в радянській бібліографії зв’язків української літератури з літературами народів СРСР. К., 1981; Гольденберг Л. І. Бібліографічні джерела українського літературознавства. К., 1977; Гольденберг Л. І. Українська радянська літературна бібліографія. К., 1971; Гуменюк М. П. Українські бібліографи XIX — поч. XX ст. Х., 1969; Корнєйчик І. І. Історія української бібліографії. Дожовтневий період. Х., 1971; Рева Н. М. Бібліографія української художньої літератури та літературознавства; К., 1979; Рева Н. М., Рева Г. С. Українська література. Теорія, історія та методика викладання. Бібліографічний покажчик. К., 1987.

Л. І. Гольденберг.

«БІБЛІОЛОГІЧНІ ВІСТІ» — журнал, що видавався 1923 — 31 в Києві Книгознавства українським науковим інститутом; ред. — Ю. Меженко. Вийшло 25 номерів. Журнал публікував статті з теорії й історії книги, про стан видавничої справи, бібліографо- і бібліотекознавства. Окремий випуск присвячено 350-річчю укр. книгодрукування. В «Б. в.» вміщувалася видавнича хроніка, огляди книжкових видань, у т. ч. літ.-художніх, статті про Т. Шевченка, П. Куліша, І. Манжуру, М. Коцюбинського, О. Пушкіна, М. Гоголя, Л. Толстого. Тут виступали зі статтями на книгознавчі та ін. теми М. Возняк, О. Дорошкевич, М. Зеров, С. Маслов, В. Перетц, П. Попов, В. Ігнатієнко. Приділялася увага питанням мистецтва книги.

Ф. К. Сарана.

БІБЛІОТЕКА (грец. βιβλιοθήκη, від βιβλίον — книга і θήκη — сховище) — 1) Зібрання книг і рукописних матеріалів. 2) Культурно-осв. і наук.-інформаційна установа, що збирає і зберігає друковані та рукописні матеріали, організовує громадське користування л-рою і проводить довідково-бібліогр. роботу. Залежно від фондів, контингенту читачів, мети, завдань та напрямів діяльності Б. поділяють на універсальні та спеціальні (галузеві).

Б. як сховища писемних пам’яток і рукописних книг були відомі ще в старод. світі (Ассірія, Єгипет, Китай, Греція, Рим). Найбільша з них — Александрійська бібліотека. З винаходом книгодрукування в усіх країнах почалося масове формування бібліотек. НайвіДоміші зарубіжні Б.: Національна у Парижі (з 1480), Британського музею в Лондоні (з 1753), Кирила і Мефодія у Софії (з 1878), Конгресу США у Вашінгтоні (з 1890), Національна у Варшаві (з 1928), Національна парламентська в Токіо (з 1948) та ін. На тер. СРСР першою Б. вважають сховище рукописів у Хорезмі (3 ст. до н. е.). Згодом Б. виникають при монастирях, дворах монархів і вельмож. З’являються приватні бібліотечні колекції. Указом Петра I 1714 засн. Б. в Петербурзі (тепер Бібліотека АН СРСР). Найбільші б-ки в СРСР: Держ. Б. СРСР ім. В. І. Леніна в Москві, Держ. публічна Б. ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді, Б. АН СРСР, Матенадаран (сховище давньовірм. рукописів у Єревані) та ін. (див. окремі статті про ці б-ки). Першою відомою б-кою у Київ. Русі була Бібліотека Софійського собору, засн. 1037 Ярославом Мудрим. Згодом з’явилася б-ка Києво-Печерської лаври (11 ст.). Значні як на давні часи книжкові фонди були зібрані в б-ках Києво-Могилянської академії (див. Київська академія), Львів., Київ., Черніг., Луцького, Острозького та ін. братств (16 — 17 ст.). Великими культур.-осв. установами стали б-ки при Львів. (1611), Харків. (1805), Київ. (1834), Новорос. в Одесі (1865) та Чернів. (1875) ун-тах, публічні б-ки в Одесі (1830), Києві (1866), Харкові (1886). Тоді ж виникли і нар. б-ки та читальні, створювані т-вами «Просвіта». Фонди б-к України містять велику кількість рукописів і стародруків починаючи з 10 ст. Багато їх зберігається у респ. книгозбірнях: ЦНБ імені В. І. Вернадського АН УРСР, Бібліотеці історичній УРСР, Львівській науковій бібліотеці імені В. Стефаника АН УРСР, Одес. наук. ім. О. М. Горького, Харків. наук. ім. В. Г. Короленка та ін. (див. статті про окремі Б.). Наук. цінність становлять фонди галузевих бібліотек АН УРСР: інститутів археології, історії, мовознавства, Літератури інституту імені Т. Г. Шевченка АН УРСР (видання українських альманахів і збірників 19 — 20 ст., першодруки), а також Б. ун-тів.

У Б. Київського ун-ту у відділі рідкісної книги зберігаються прижиттєві видання творів класиків марксизму-ленінізму, а також О. Пушкіна, М. Гоголя, І. Тургенева, Т. Шевченка, М. Старицького та ін. дореволюц. і рад. письменників. Є багато вітчизн. і зарубіж. стародруків. Б. Львівського ун-ту має рідкісні видання творів К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна, найповнішу в країні колекцію сатир. укр., рос., польс. журналів 1905 — 07 pp., фонд полоністики з 16 ст. до наших днів, видання Івана Федорова, рукописні книги на пергаменті й папері 12 — 19 ст., інкунабули, перші видання творів Т. Мора, Т. Кампанелли. У фонді рідкісних видань і стародруків Б. Одеського ун-ту є значні зібрання видань рим. і грец. класиків, комплекти рос. та зарубіж. журналів і газет 19 — 20 ст., окремі колекції особистих б-к (філолога і славіста В. Григоровича, одес. генерал-губернатора М. С. Воронцова та ін.), рукописні книги 18 — 19 ст.; серед інкунабул — «Всесвітня хроніка» Г. Шеделя. В Б. Ужгородського ун-ту — інкунабули, рукописні книги з 1500, вітчизн. і зарубіж. стародруки 15 — 18 ст., серед них Острозька біблія Івана Федорова. Фонд рідкісних видань Б. Харківського ун-ту містить перші видання і переклад «Капіталу» К. Маркса, праць В. І. Леніна, прижиттєві видання О. Пушкіна, О. Грибоєдова, І. Крилова, Т. Шевченка, І. Котляревського, Є. Гребінки, інкунабули і першодруки, бл. 1500 рукописів 13 — 20 ст.; цінний фонд книг Петровської епохи, видання М. Новикова, О. Герцена, листи І. Франка, П. Грабовського. Б. Чернівецького ун-ту має бл. 15 тис. видань 16 — 17 ст. і стародруків, переважно лат. мовою, майже всі видання Ю. Федьковича, І. Франка, О. Кобилянської, С. Воробкевича та ін. укр. письменників; цінний фонд з буковинознавства, колекції з права, історії, етнографії, мовознавства тощо 20 мовами народів світу. Серед рідкісних книг Б. Сімферопольського ун-ту — рукописи і стародруки 16 — 17 ст., прижиттєві видання творів М. Ломоносова, А. Кантеміра, Д. Фонвізіна, М. Гоголя, М. Некрасова та ін. Великі фонди л-ри мають також б-ки Дніпроп., Донец., Запоріз. ун-тів, багатьох, ін-тів, насамперед педагогічних. Б-ка Ніжинського пед. ін-ту має видання 16 — 19 ст. лат. і грец. мовами, особисті зібрання книг проф. Моск. ун-ту С. Шевирьова тощо. Значну роботу у справі популяризації красного письменства проводять масові б-ки, у яких фонди худож. л-ри налічують (лише в системі М-ва культури УРСР) 182, 4 млн. прим. Фонди і відділи рідкісних видань мають Б. багатьох краєзнавчих, худож. і літературних музеїв, укр. респ. Будинку літераторів та ін. установ.

Літ.: История библиотечного дела в СССР. Документи и материалы. 1918 — 1920. М., 1975; История библиотечного дела в СССР. Документы и материалы. 1920 — 1929. М., 1979; Библиотеки СССР. Справочник, в. 1 — 2. М., 1973 — 74; Бібліотеки Української РСР. Довідник. Х., 1974; История библиотечного дела на Украине (1917 — 1932 гг.). Х., 1975; Бібліотеки — скарбниці знань. К., 1975; Бібліотека, книга, читач. К., 1987.

О. М. Хропач.

БІБЛІОТЕКА АКАДЕМІЇ НАУК СРСР (БАН) — найстаріша наук. б-ка в СРСР. Засн. 1714 у Петербурзі на базі особистої б-ки Петра I і книг Аптекарського приказу, вивезених 1712 з Моск. Кремля. В 1725 б-ку передано у відання Петерб. АН. З 1783 одержує обов’язковий примірник усіх вітчизн. видань. Система БАН включає 40 б-к в установах Ленінгр. наук. центру АН СРСР. Фонди комплектуються вітчизн. л-рою з усіх галузей знань, іноземною — за профілем діяльності АН СРСР. Заг. сумарний фонд б-ки (1988) — понад 17 млн. од. зберігання, у т. ч. 16,5 тис. рукописів і 220 тис. рідкісних книг і стародруків. Тут широко представлені пам’ятки укр. л-ри — твори Мелетія Смотрицького, Петра Могили, Іоаникія Галятовського, Лазаря Барановича, Стефана Яворського, Феофана Прокоповича та книги з його б-ки, списки літописів і хронографів 16 — 18 ст., книжки укр. дожовтн. і рад. письменників. Б-ка має понад 60 іменних зібрань, у т. ч. рукописні зібрання І. Рудченка, А. Петрушевича та матеріали з його колекції до історико-етногр. опису Прикарпатської Русі, зібрані І. Вагилевичем. Зберігаються рукописи рецензій на наук. праці з історії л-ри, мовознавства, етнографії та фольклору, яким було присуджено премії Рос. АН, — рецензії О. Потебні на зібрання пісень Я. Головацького, М. Дашкевича на монографію М. Петрова «Нариси історії української літератури XIX століття» тощо. БАН є наук.-методичним центром для б-к АН СРСР і союзних республік. Проводить велику н.-д. роботу в галузі бібліотеко- і бібліографознавства, історії книги, наук. опису та публікації рукописів, інформатики й автоматизації. Видає поточні й ретроспективні бібліогр. покажчики (зокрема, «Бібліографію видань Академії наук СРСР») і методичні посібники, збірники наук. праць, рукописні пам’ятки, літописи. Нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (1964).

Літ.: История Библиотеки Академии наук СССР. 1714 — 1964. М. — Л., 1964; Библиотека Академии наук СССР (1714 — 1964). Библиографический указатель. Л., 1964; Библиотека Академии наук СССР. Указатель литературы за 1964 — 1974 гг, Л., 1981.

В. О. Філов.

«БИБЛИОТЕКА ВСЕМИРНОЙ ЛИТЕРАТУРЫ» — серійне видання, підготовлене Світової літератури інститутом ім. О. М. Горького АН СРСР і випущене 1967 — 77 у 3-х серіях видвом «Художественная литература». У 200 томах «Б. в. л.» вміщено майже 26 тис. творів 3235 письменників, які відбивають весь хід світового літ. розвитку в його істор. послідовності. 1-а серія представлена л-рою Старод. Сходу, антич. світу, доби Відродження, 17 і 18 століть. З укр. л-ри вміщено, зокрема, нар. думи, поезії Г. Сковороди, твори І. Котляревського. 2-а серія охоплює л-ру 19 ст. Сюди включено твори М. Шашкевича, Я. Щоголева, Л. Глібова, М. Старицького, В. Самійленка, О. Маковея та ін. Окремими томами вийшли твори І. Франка, Т. Шевченка. Третя серія вміщує твори письменників 20 ст. В ній представлено класичну, сучас. л-ру народів СРСР, зокрема українську. Твори Лесі Українки і М. Коцюбинського видано окремими книжками. В антології рад. поезії подано твори П. Тичини, М. Бажана, В. Сосюри, М. Рильського, В. Блакитного, С. Олійника, А. Малишка, Б. Олійника, І. Драча, В. Коротича. У томі «Радянське оповідання» вміщено новели й оповідання Ю. Яновського, Л. Первомайського, О. Гончара. За розробку і здійснення наук. принципів видання групі, що працювала над створенням «Б. в. л.», присуджено Держ. премію СРСР (1978).

Літ.: Каталог «Библиотеки всемирной литературы». Библиографическое описание томов. М., 1979.

Н. Ф. Остапенко.

«БІБЛІОТЕКА ДЛЯ МОЛОДІЖІ» — щомісячний літ.-худож. дитячий журнал. Видавало 1885 — 1914 т-во «Руська бесіда» в Чернівцях. З 1890 розширила свій зміст і стала виходити під назвою «Ілюстрована бібліотека для молодіжі, міщан і селян», 1894 — 95 — під назвою «Ластівка». Після 1895 виходила неперіодично. Редакторами були О. Попович, В. Сухоніс та інші. Випущено понад 130 номерів, у яких надруковано зразки нар. творчості (прислів’я, приказки, пісні, казки), популярні статті з різних галузей знань, в осн. морально-дидактичного змісту, худож. твори Т. Шевченка, С. Руданського, І. Франка, С. Воробкевича, Є. Ярошинської, О. Поповича та ін.

Ф. П. Погребенник.

«БИБЛИОТЕКА ДЛЯ ЧТЕНИЯ» — щоміс. літ., громад.-політ. журнал. Виходив у Петербурзі 1834 — 65. Редакторами були О. Сенковський, М. Греч, О. Дружинін та ін. У різні роки друкувалася белетристика О. Пушкіна, М. Лермонтова, Д. Давидова, О. Бестужева (Марлінського), В. Даля, М. Полевого, Л. Толстого, І. Гончарова, О. Островського, А. Фета та ін. Але в основному в журналі переважали твори розважального характеру (Ф. Булгаріна, М. Греча, Н. Кукольника та ін. авторів). Було опубліковано значну кількість перекладів із західноєвроп. л-р. Журнал вів полеміку з «Современником» О. Пушкіна та ін. передовими виданнями, виступав проти реалістич. напряму в л-рі і принципів революц.-демократичної критики. У 50-х pp. намагався відстоювати т. з. теорію «чистого мистецтва». В журналі опубл. чимало матеріалів, що стосуються укр. л-ри і культури. У 1840 тут було вміщено рецензію на «Кобзар» Т. Шевченка, в якій високо цінувався талант поета, проте висловлювалася скептична думка щодо перспектив розвитку укр. мови як літературної; вступ до поеми «Мар’яна-черниця». Журнал відгукнувся на вихід у світ 1860 «Кобзаря» Т. Шевченка. У 1856 анонімно надруковано вірш Т. Шевченка «Думка» («Нащо мені чорні брови...») з перекладі М. Гербеля (вперше рос. мовою). Публікувалися також твори Є. Гребінки, О. Ган, І. Срезневського, О. Стороженка, М. Максимовича, статті про І. Котляревського, рецензії О. Дружиніна на «Народні оповідання» Марка Вовчка та роман «Чорна рада» П. Куліша, відгуки на праці М. Закревського, зб. «Запорожская старина», альм. «Ластівка». Журнал негативно оцінив «Малороссийские повести» Г. Квітки-Основ’яненка, його романи «Пан Халявский», «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова...»

Літ.: Каверин В. Барон Брамбеус. История Осипа Сенковского, журналиста, редактора «Библиотеки для чтения». М., 1976.

І. Д. Бажинов.

БІБЛІОТЕКА ІМЕНІ КИРИЛА І МЕФОДІЯ (Народна бібліотека «Кирило і Мефодій») — нац. б-ка, архів і бібліогр. центр НРБ. Міститься у Софії. Засн. 1878 під назвою Софійська публічна б-ка. Теперішня назва — з 1963. Спочатку фонд створювався за рахунок подарунків від приватних осіб та установ. Серед осіб, що поповнили фонд цінними пам’ятками глаголиці та кирилиці, а також стародруками, були болг. і рос. вчений-славіст М. Дринов, Харків. історик І. Платонов та ін. Налагодженню бібліотечної справи активно сприяв М. Драгоманов, який передав б-ці багато книг укр. письменників, зокрема твори Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка.

Тут зберігаються матеріали про болгарськоукраїнські культурні зв’язки (діяльність М. Драгоманова в Болгарії, його листування з болг. громадсько-культур. діячем Д. Ризовим, документи про перебування болг. письменників В. Друмева, Д. Чинтулова та ін. на Україні). Б-ка має велику кількість слов’ян., тур., грец. та ін. рукописів починаючи з 10 ст. (Енинський апостол, Добрейшово євангеліє, Борилов синодик, дамаскини), архіви письменників Л. Каравелова, П. Р. Славейкова, Х. Ботева, Н. Герова та ін. Видає покажчики з ретроспективної бібліографії та численні інформаційні бюлетені.

В. Н. Климчук.

БІБЛІОТЕКА ІНОЗЕМНОЇ ЛІТЕРАТУРИ всесоюзна — спеціалізоване зібрання л-ри іноземними мовами. Засн. 1921 в Москві як б-ка філол. типу. В 1948 стала всесоюзною. Комплектується л-рою широкого гуманітарного профілю. Тут зберігається л-ра іноз. і рос. мовами. В 1973 одержала статус НДІ. Проводить наук., бібліогр., інформаційну роботу в галузі сусп. наук. зарубіж. худож. л-ри, драматургії та періодики, рідкісної і старовинної іноз. книги, бібліотечної справи, реставрації книги. Фонди (1988) — бл. 4,5 млн. одиниць зберігання 137 мовами. Б-ка має колекції рідкісних книг і стародруків, автографів та екслібрисів, «шекспіріану», матеріали з європ. антифашист. Руху Опору, прижиттєві видання творів К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна рос. та іноз. мовами тощо. Є великі фонди «Rossika» і «Sovetica», в яких широко представлені також видання творів укр. дожовтн. і рад. письменників мовами народів світу. Здійснює міжнар. книгообмін, за міжбібліотечним абонементом надсилає книги до б-к Рад. Союзу, в т. ч. до 516 б-к УРСР. Видає збірники наук. праць, бібліогр. та ін. довідники, каталоги тощо, зокрема «Современная художественная литература за рубежом» (з 1956), «Издания произведений русских и советских писателей на иностранных языках» (з 1961). Нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (1972).

Літ.: Гвишиани Л. А. Всесоюзная государственная библиотека иностранной лнтературы. Фотоальбом. М., 1978.

Л. О. Гвішіані-Косигіна.

БІБЛІОТЕКА ІСТОРИЧНА УРСР — республ. спеціалізована б-ка істор. л-ри. Засн. 1939 в Києві. Під час Великої Вітчизн. війни її книжкові фонди було пограбовано і частково знищено нім.-фашист. окупантами. В 1946 відновила свою діяльність, з 1952 почала обслуговувати читачів. Фонд б-ки (1988) — понад 757 тис. одиниць зберігання. Це переважно видання з історії КПРС, основ марксизму-ленінізму, історії СРСР і УРСР, всесвітньої історії, археології, мовознавства, літературознавства, мистецтвознавства, філософії тощо. У фондах понад 18 тис. вітчизн. і зарубіж. стародруків, рідкісних і цінних видань. Тут зберігаються прижиттєві видання К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна, класиків укр. і рос. л-ри, колекції кириличного і граждан. друку, «Новий завіт» (1580) і «Біблія» (1581), видані Іваном Федоровим, «Анфологіон» (1619), «Євхологіон» Петра Могили (1646), «Ключ разумЂнія...» Іоаникія Галятовського (1659), «Буквар» (1701) Ф. Полікарпова-Орлова, «Арифметика» (1703) Л. Магницького та ін. Б-ка проводить наук.-бібліогр. роботу, видала покажчик «Історія Києва» (до 1500-річчя Києва), каталоги рос. книги граждан. друку 1708 — 1825 (1974), слов’ян. книг кириличного друку 15 — 20 ст. (1985) та ін. З 1967 видає бібліогр. щорічник «Історія Української РСР».

Літ.: Семенов Б. Г. Славних 25 років. «Бібліотекознавство та бібліографія», 1964. зб. 1.

Л. Л. Макаренко.

БІБЛІОТЕКА ЛЬВІВСЬКА НАУКОВА імені В. Стефаника АН УРСР. Засн. 1940 на базі книжкових фондів відомчих і приватних б-к, великими з яких були б-ки Наукового товариства імені Шевченка у Львові, Народного дому, Ставропігійського братства, Оссолінеуму та ін. У 1971 б-ці присвоєно ім’я В. Стефаника. Фонд (1988) — понад 5,5 млн. одиниць зберігання. Серед книг — рідкісні прижиттєві видання основоположників марксизму-ленінізму, ТЕОри класиків укр., рос. і світової л-ри. У відділі рідкісної книги — східнослов’ян. (кириличні) та іноз. стародруки, інкунабули, альдини, ельзевіри, видання Івана Федорова. У рукописному фонді (бл. 109 тис.) — пам’ятки слов’ян. письма, в т. ч. давньоруською мовою 13 — 14 ст., староукраїнською 14 — 17 ст., твори полемічно-публіцистичної прози 17 століття, зокрема Михайла Андрелли, списки творів Івана Вишенського, літописи 15 — 18 ст., особисті архівні фонди діячів науки і культури, зокрема М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького, І. Левицького, І. Калиновича, В. Гнатюка, М. Павлика, М. Возняка, В. Щурата та ін. Тут є автографи рос., укр. та зарубіж. письменників — М. Горького, О. Бестужева, В. Короленка, Ф. Тютчева, І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, І. Нечуя-Левицького, В. Стефаника, Ю. Федьковича, Н. Кобринської, С. Воробкевича, О. Маковея, Я. Галана, В. Гюго, А. Міцкевича. Б-ка має велику колекцію укр. преси (літ.-худож. і громад.-культур. видання), альманахів і збірників. У відділі мистецтв зібрано велику кількість фотографій укр. письменників і діячів культури. Видає збірники наук. праць, монографії і ретроспективні та інформаційні покажчики, зокрема з питань укр. худож. л-ри, літературознавства (присвячені Т. Шевченкові, І. Франкові, М. Павлику, В. Стефанику, О. Кобилянській, Марку Вовчку, Я. Гадану, М. Шолохову, Л. Толстому, анотований покажчик «Автографи українських і російських письменників» та ін.).

Літ.: Кущ О. П., Квятковська Л. П. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника АН УРСР (1940 — 1980 pp.). Покажчик видань бібліотеки та літератури про її діяльність. Львів. 1982.

Г. В. Муріна.

«БІБЛІОТЕКА НАЙЗНАМЕНИТШИХ ПОВІСТЕЙ» — літ. додаток до газ. «Діло». Видавалась у Львові 1881 — 1906, спочатку за редакцією А. Горбачевського, а з 1884 — І. Белея. Вийшло 74 томи. Більшість опублікованих у «Б. н. п.» творів — повісті і романи укр. та рос. письменників: «Причепа», «Хмари», «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «В чужім гнізді», «Своїми силам»» А. Чайковського, «Сліпий музикант» В. Короленка, «Чайковський» Є. Гребінки, «Чорна рада» П. Куліша, «Мертві душі» М. Гоголя, «Обломов» І. Гончарова, «Батьки і діти», «Дворянське гніздо», «Дим» І. Тургенєва, «Князь Серебряний» О. Толстого та ін. Були видані зб. оповідань «Ближні» Т. Бордуляка, а також окремі твори Ч. Діккенса, О. Бальзака, Е. Золя, В. Скотта, Марка Твена, Е. Ожешко та ін.

П. І. Арсенич.

БІБЛІОТЕКА НАЦІОНАЛЬНА (Biblioteka Narodowa) у Варшаві — гол. держ. б-ка ПНР. Засн. 1928, відкрита 1930. У 1947 до її складу увійшли велика збірка укр. рукописів і стародруків Перемишльської капітульної б-ки (списки Ізборника Святослава 1073, опису паломництва Данила Корсунського, «Апостола» Франциска Скорини, збірник перекладів І. Германовича, статути укр. братств), ряд стародруків (серед них Острозька біблія, львів. видання 17 — 18 ст.) і рукописів (у т. ч. переліки книг монастирських б-к Галичини) з б-ки Львів. ун-ту. Видає бібліографію книг і журналів, праці з книгознавства, укладає зведену картотеку стародруків, що зберігаються у ПНР.

Літ.: Щапов Я. Н. Восточнославянские и южнославянские рукописные книги в собраниях ПНР. ч. 1 — 2. М., 1976; Розов М. М. Маловідомі джерела з історії української мови. Рукописи греко-уніатського капітулу м. Перемишля. В кн.: Питання історії української мови. К., 1970.

Я. Д. Ісаєвич.

БІБЛІОТЕКА ОДЕСЬКА НАУКОВА імені О. М. Горького. Засн. 1829 як міська публічна б-ка з ініціативи ученого й літератора О. Льовшина. У її створенні брав участь поет В. Туманський. В 1941 б-ці присвоєно ім’я О. М. Горького. Фонди (1988) — 4,23 млн. одиниць зберігання. У їх складі — колекція інкунабул, палеотипів і вітчизн. стародруків, книг рос. гражданського друку 18 ст., б-ка генерала І. М. Інзова, якою користувався О. Пушкін під час свого заслання, зібрання укр. видань 19 — поч. 20 ст., що належало М. Комарову, та його архів. Тут зберігаються «Хиландарські листки» та «Охридське євангеліє» — пам’ятки слов’ян. писемності 11 ст., автографи О. Пушкіна, М. Гнєдича, В. Жуковського, І. Тургенєва, М. Некрасова, О. Блока, В. Брюсова, А. Чехова, В. Короленка, П. Гулака-Артемовського, О. Бодянського, Д. Мордовця, Дніпрової Чайки та ін. У дожовтн. період б-ка видала «Листи І. С. Тургенєва до Л. М. та Л. Я. Стєчкіних» (1903) і короткий нарис про свою діяльність (1911); у рад. час здійснено випуск 4 томів праць (1927, 1928, 1955, 1958), значну частину яких становлять книгознавчі дослідження, нарису про історію б-ки (1941) і ряду бібліогр. посібників, об’єднаних, зокрема, в серії «Письменники Одеси» (виходить з 1980) і «Літературна Одеса» (з 1975). Видається щорічник «Одеська письменницька організація в ... році» (з 1980). Нагороджена орденом Дружби народів (1979).

Літ.: Одесская государственная научная библиотека имени А. М. Горького. Исторический очерк. Одесса, 1941; Сокровищница культуры. Сборник статей, в. 1 — 2. Одесса, 1955 — 58.

Г. Д. Зленко.

БІБЛІОТЕКА ПИСЬМЕННИКА — книги й періодичні видання, зібрані письменником для власного користування. Склад Б. п. свідчить про інтереси письменника до питань л-ри, мист-ва, історії, естетики, до здобутків світової культури, науки, сусп. життя. Вивчення Б. п., її складу, власноручних написів і поміток на книжках, дарчих написів дає матеріал для дослідження ідейного, сусп., естетичного генезису творчості письменника, формує уявлення про джерела його світогляду і худож. майстерності, ідейних і літ. впливів і зв’язків, що відбилися у його творах, заг. ерудиції. Б-ки визначних письменників — це, як правило, великі зібрання видань худож. творів різних країн і народів та л-ри з різних галузей знань. Так, великі особисті б-ки П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, М. Терещенка та інших відбивають їхні різнобічні інтереси. Деякі Б. п. зберігаються у літ.-меморіальних музеях і книгосховищах великих б-к на правах окремих колекцій. Особиста б-ка І. Франка (понад 6000 томів) зберігається в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Описано і частково досліджено книжкові зібрання багатьох рос. та укр. письменників — О. Пушкіна, В. Жуковського, Л. Толстого, І. Тургенєва, Ф. Достоєвського, А. Чехова, О. Горького, Т. Шевченка, І. Франка та ін.

Літ.: Маслов С. И. Библиотека Стефана Яворского. «Чтения в историческом обществе Нестора-летописца». 1914, кн. 24, в. 2; Балухатый С. Д. Библиотека Чехова. Л., 1930; Библиотека Льва Николаевича Толстого в Ясной Поляне, кн. 1 — 2. М., 1972 — 78; Личная библиотека А. М. Горького в Москве. Описание. кн. 1 — 2. М., 1981; Личная библиотека В. В. Маяковского. М., 1983; Бібліотека Шевченка. В кн.: Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. К., 1959; Мельник Я. Особиста бібліотека Івана Франка. «Жовтень», 1986, № 6; Гольберг М. Я. Південні слов’яни в особистій бібліотеці І. Я. Франка. «Радянське літературознавство», 1960, № 2; Касич Г. І. Дарчі написи на книжках з бібліотеки Максима Рильського. «Народна творчість та етнографія, 1975, № 2; Жолтовський П. Про бібліотеку Мелетія Смотрицького. «Бібліологічні вісті», 1930, № 1; Ильенко И. Книгоград Павла Тычины. В кн.: Альманах библиофила, в. 9. М., 1980; Ротач П. П. Круг чтения украинского поэта И. П. Котляревского. В кн.: Русские библиотеки и их читатель. Л., 1983; Мацуев Н. И. Личные библиотеки писателей. «Советская библиография», 1952, в. 2.

Л. І. Гольденберг.

«БИБЛИОТЕКА ПОЭТА» — видавнича серія, засн. 1931 М. Горьким. Включає твори рос. поетів 18 — 20 ст., класиків л-р народів СРСР, шедеври усної нар. творчості (лірика, епос). Виходила в «Издательстве писателей» в Ленінграді, з 1935 — у вид-ві «Советский писатель». Перша книга «Б. п.» — вірші Г. Державша з передм. М. Горького про завдання серії — вийшла 1933. Значну роль у виданні «Б. п.» відіграли Ю. Тинянов, І. Груздєв, В. Саянов, Б. Пастернак, М. Тихонов, В. Орлов та ін. З 1935 паралельно з осн. Великою серією виходить Мала серія, яка складається з книг найвидатніших письменників. У 1939 було розпочато 2-е видання Малої серії (вийшло 4 книги, в т. ч. 2 з творами Т. Шевченка та І. Франка); повторно це видання здійснено 1947 — 53. З 1953 виходить 3-є видання Малої серії, з 1954 — 2-е Великої серії в значно розширеному складі. В «Б. п.» було опубліковано твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, І. Котляревського, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри. Авторами вступних статей і коментарів виступили Л. Новиченко, С. Шаховський, І. Айзеншток, С. Крижанівський, Ю. Бурляй та ін.

Літ.: Усыскин Г. Энциклопедия отечественной поэзии (обзор изданий «Библиотеки поэта»). В кн.: Книга. Исследования и материалы, сб. 4. М., 1961; «Библиотека поэта». Аннотированная библиография (1933 — 1965). М. — Л., 1965.

В. Я. Буран.

«БІБЛІОТЕКА ПОЕТА» — серійне видання укр. поезії і зразків фольклору. Здійснюється вид-вом «Радянський письменник» з 1955 (вийшло майже 80 книжок). Відкривали видання двотомник творів Т. Шевченка і «Слово о полку Ігоревім». В серії вперше за рад. часу опубл. окремими книжками твори В. Мови (Лиманського), О. Козловського, В. Свідзінського. Видано антології «Пісні та романси українських поетів» (т. 1 — 2, 1956), «Із поезії 20-х років» (1959), «Тридцять українських поетес» (1968), «Пісня мужніх» (1971, збірка поетів, що полягли на фронтах Великої Вітчизн. війни), «Українська поезія 16 століття» (1987), «Поезії» В. Бобинського (1986) та ін. Кожний том супроводиться передмовою і наук. коментарем тощо. Багато нових матеріалів вміщують антологічні збірники «Українською музою натхненні» (1971) та «Революційні поети Західної України» (1958).

Літ.: Крижанівський С. А. Серія «Бібліотека поета». Підсумки й перспективи. В кн.: Поезія, в. 1. К., 1982.

В. В. Громова.

БІБЛІОТЕКА ПУБЛІЧНА імені М. Є. Салтикова-Щедріна — одна з найбільших наук. універсальних бібліотек СРСР. Засн. 1795 в Петербурзі, відкрита для відвідувачів 1814. У 1932 б-ці присвоєно ім’я М. Є. Салтикова-Щедріна. Фонди б-ки (1988) — 28,3 млн. одиниць зберігання, у т. ч. 4,9 млн. іноз. мовами. Має найповніше зібрання рос. книг і періодичних видань, особливо дореволюц. періоду. Колекція творів поч. періоду рос. і слов’ян. книгодрукування за повнотою зібрання займає перше місце в країні. Тут зберігається дві третини всіх відомих книг кириличного друку 16 ст., найповніше зібрання книг Петровської епохи, більша частина прижиттєвих видань К. Маркса, Ф. Енгельса, В. 1. Леніна, цінна колекція рос. лубка 17 — 18 ст. У складі іноз. фонду зберігається колекція «Rossika», до якої входить 250 тис. прим. зарубіж. видань про Росію, найбільше в країні зібрання інкунабул (бл. 6 тис), колекція видань Паризької комуни, б-ка Вольтера. Рукописні фонди б-ки містять бл. 340 тис. пам’яток писемності майже 120 мовами народів СРСР, Європи, Азії та Африки, в т. ч. Остромирове євангеліє. Ізборник Святослава 1076, список Лаврентіївського літопису, старод. грец. і лат. рукописи, єгип. папіруси, особисті архіви й автографи видатних рос. і зарубіж. письменників, композиторів, художників та ін., а також укр. діячів культури (зокрема, у фонді О. Пипіна зберігаються листи до нього М. Драгоманова, І. Франка, В. Лукича, В. Горленка). У б-ці є видання революц. л-ри 1853 — 1917 pp., повні комплекти журн. «Колокол», газ. «Искра» тощо. Одержує з 1811 обов’язковий примірник. Б-ка має одне з найповніших зібрань пам’яток укр. писемності: акти і грамоти 16 — 19 ст., листи та універсали Б. і Ю. Хмельницьких, І. Виговського та ін., списки творів 18 — 19 ст. П. Гулака-Артемовського та ін. діячів культури; рукописні книги, в т. ч. три томи Літопису Самійла Величка, примірники видань укр. друкарень 16 — 17 ст., істор., полемічні і навч. книги Києво-Печерської друкарні. Багата колекція укр. книги 19 — поч. 20 ст. та ін. Б. п. — методичний центр б-к РРФСР, н.-д. установа в галузі бібліотекознавства, бібліографії і книгознавства. Видає бібліогр. і методичні посібники, друковані каталоги, збірники наук. праць тощо. Нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (1939).

Літ.: История Государственной ордена Трудового Красного Знамени публичной библиотеки им. М. Е. Салтыкова-Щедрина. Л., 1963; Голубева О. Д., Гольдберг А. Л. На полках Публичной библиотеки. Л., 1983.

Л. О Шилов.

БІБЛІОТЕКА РЕСПУБЛІКАНСЬКА УРСР ІМЕНІ КПРС — одна з найбільших універсальних б-к УРСР. Засн. 1866 як Київська публічна б-ка. У 1957 стала б-кою респ. підпорядкування. Одержує всесоюзний і респ. обов’язкові примірники творів друку. Фонди (1988) — бл. 3,5 млн. одиниць зберігання 65 мовами народів світу. Працює відділ л-ри іноз. мовами (бл. 470 тис. прим.). У фонді худож. л-ри — твори рад. письменників, класиків укр. і рос. л-ри, переклади з мов народів СРСР і зарубіж. країн. Фонд стародруків, цінних і рідкісних книг містить прижиттєві видання К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна, вітчизн. стародруки 16 — 18 ст., книги з автографами письменників, учених, громад. діячів, зокрема колекцію книг акад. О. Білецького. В 1985 відкрито музей б-ки. Проводить н.-д. роботу в галузі бібліотекознавства, бібліографознавства, історії книги. Видає «Збірник наукових праць», зб. «Бібліотекознавство і бібліографія Української РСР», «Зведений каталог іноземної періодики», «Календар знаменних і пам’ятних дат», інформаційні бюлетені, рекомендаційні бібліогр. покажчики. Серед них — «Художня література. Критика. Літературознавство», «Образ В. І. Леніна в українській радянській літературі», «Образ робітника в українській радянській літературі», бібліогр. довідник «Письменники Радянської України — лауреати». Разом з Книжковою палатою УРСР ім. Івана Федорова видає щорічні покажчики «Українська РСР у пресі СРСР і зарубіжних країн». З Бібліотекою СРСР імені В. І. Леніна випустила рекомендаційний покажчик «Українська література. Радянський період» (рос. мовою). Нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (1966).

Літ.: Скарбниця людського розуму. Х., 1966; Державна ордена Трудового Червоного Прапора республіканська бібліотека УРСР імені КПРС. К., 1984.

А. П. Корнієнко.

«БІБЛІОТЕКА СВІТОВОЇ ДРАМАТУРГІЇ» — серія, випущена 1945 — 49 вид-вом «Мистецтво». Вийшло 6 книжок: комедії «Тартюф» Мольєра, «Школа лихослів’я» Р. Б. Шерідана, «Сірано де Бержерак» Е. Ростана, драми «Коварство і любов» Ф. Шіллера, «Рюї Блаз» В. Гюго, трагедія «Прометей закутий» Есхіла. Більшість творів вперше перекладено укр. мовою. Перекладачі — В. Самійленко, М. Рильський, Борис Тен, С. Голованівський та ін. Кожен том містить післямову та коментарі.

Р. І. Доценко.

«БІБЛІОТЕКА СВІТОВОЇ КЛАСИКИ» — серія творів зарубіж. л-ри. Виходила 1957 — 74 у вид-ві «Дніпро» (52 томи). В серії — твори Е. Золя, Дж. Лондона, Г. Мопассана та ін., перші видання укр. мовою комедій К. Гольдоні, окремих романів Дж. Зейдана, А. Їрасека, Е. Ожешко, А. Стріндберга, О. Уайльда, Є. Якобсена та ін. Серед перекладачів — В. Самійленко, В. Підмогильний, М. Іванов, В. Черняхівська, О. Сенюк, Ірина Стешенко та ін.

Р. І. Доценко.

БІБЛІОТЕКА СОФІЙСЬКОГО СОБОРУ, Бібліотека Ярослава Мудрого — перша на Русі бібліотека, засн. 1037 при Софійському соборі в Києві князем Ярославом Мудрим, про що свідчить «Повість временних літ». Тут же була майстерня-скрипторій, де книги переписувались і перекладались з грец. на слов’ян. мову. В Софійській книгозбірні зберігались книги гол. чин. церк. характеру. Ряд книг призначався для світського повчального читання: твори з світової історії, географії, філос. та юрид. трактати, збірки різних притч. Тут зберігались і важливі держ. акти (договори, духовні і дарчі грамоти князів), твори перекладної л-ри. У б-ці складено перший літописний ізвод 1037 — 39, написано «Слово о законЂ и благодати» митрополита Іларіона, складено перший збірник законів Київ. Русі — «Руська правда», створено Ізборники Святослава і, ймовірно, переписано Реймське євангеліє (1-а пол. 11 ст., кирилична частина), Остромирове євангеліє, Мстиславове (кін. 11 ст.) євангеліє та інші. Б. С. с., яка, на думку спеціалістів, налічувала понад 950 томів рукописних книг, не зникла безслідно. Книги розійшлись по книгозбірнях соборів і монастирів (в першу чергу Києво-Печерської лаври), потрапили до нащадків Ярослава.

Літ.: Боровський Я.. Івакін Г. Бібліотеки стародавнього Києва. «Київ», 1982, в. 6.

Я. Є. Боровський.

БІБЛІОТЕКА СРСР ІМЕНІ В. І. ЛЕНІНА — нац. б-ка СРСР, одна з найбільших б-к світу. Засн. 1862 у складі Моск. публічного Румянцевського музею. Поч. фонд (бл. 100 тис. прим.) включав матеріали Румянцевського музею, 40 тис. видань Петерб. публічної б-ки і декілька великих особистих зібрань книг і рукописів (А. Норова, С. Полторацького та ін.). З часу заснування одержує обов’язковий примірник вітчизн. видань. Фонд б-ки (1988) — 36,6 млн. одиниць зберігання 247 мовами народів світу, в т. ч. 24,7 млн. вітчизн. і 11,9 млн. зарубіж. видань. Широко представлена багатонаціональна л-ра, зокрема українська (понад 130 тис. прим.). У рукописних фондах зберігаються рукописи 6 — 20 ст., у т. ч. багате зібрання давньорус. рукописних книг, рукописи письменників, учених, громад. діячів (опубл. каталоги рукописів О. Герцена, М. Гоголя, М. Некрасова, І. Тургенєва, А. Чехова, О. Блока та ін.). У відділі історії книги, рідкісних і цінних видань зібрано стародруки 15 — 18 ст., перші, прижиттєві видання творів К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна, рос. та іноз. класиків науки і л-ри. Тут зберігаються видання поч. періоду рос. і слов’ян. книгодрукування: «Октоїх» Швайпольта Фіоля, «Малая подорожная книжиця» Франциска Скорини, книги, видані Іваном Федоровим, тощо. Б-ка має одне з найповніших зібрань укр. книг кириличного друку 16 — 18 ст. (903 видання, 2235 прим.), зібрання укр. книги і періодичних видань 19 — поч. 20 ст. та радянського періоду (є спеціальний каталог видань укр. мовою). Зберігаються прижиттєві видання «Кобзаря» та окремі автографи Т. Шевченка, архів М. Драгоманова, колекції М. Маркевича, О. Довженка та ін.

В іноз. частині фонду великі зібрання інкунабул, палеотипів, перші видання творів Дж. Бруно, Данте, прижиттєві публікації Дж. Байрона, О. Бальзака, В. Гюго, Ч. Діккенса, Ф. Шіллера та ін., матеріали Паризької комуни (найповніша колекція в СРСР) тощо. У складі б-ки 1976 створено Музей книги. Б-ка проводить велику н.-д. і наук.-методичну роботу в галузі бібліотеко- і книгознавства, бібліографії, щорічно видає «Праці», «Записки відділу рукописів», «Новини художньої літератури», тематичні збірники тощо. В 1960 — 68 видано колективну працю найбільших б-к країни — 30-томну «Бібліотечно-бібліографічну класифікацію. Таблиці для наукових бібліотек», 1976 — 81 — каталог «Українські книги кириличного друку XVI — XVIII ст.», 1983 — 1-й том кн. «Рукописні зібрання Державної бібліотеки СРСР імені В. І. Леніна». З Бібліотекою центральною науковою ім. В. І. Вернадського АН УРСР випустила бібліогр. покажчики «Українська література. Дожовтневий період» (1955), про Т. Шевченка тощо; з Бібліотекою республіканською УРСР імені КПРС — «Українська література. Радянський період» (1963). Нагороджена орденом Леніна (1945).

Літ.: История Государственной ордена Ленина библиотеки СССР имени В. И. Ленина за 100 лет. 1862 — 1962. М., 1962; Национальная библиотека страны. Проблемы и перспективы. М., 1975.

О. В. Кокорєв.

«БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОЇ КЛАСИКИ „ДНІПРО“» — серія творів укр. л-ри дожовтн. та рад. періоду (60 томів). Здійснюється вид-вом «Дніпро» з 1983. В кожному томі — один або кілька хрестоматійних творів письменника. В серії вийшли романи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного, «Люборацькі» А. Свидницького, «Народні оповідання» Марка Вовчка, повісті «Земля» і «В неділю рано зілля копала» О. Кобилянської, «Микола Джеря» і «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького, роман «Бур’ян» А. Головка, «Поезії» і «Поеми» М. Рильського, «Поезії» В. Еллана (Блакитного) та ін. Автори передмов — О. Засенко, Л. Новиченко, Н. Крутікова, С. Крижанівський, Ф. Погребенник та ін. провідні науковці республіки. Іл. с. 174.

С. Л. Коба.

«БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ» — систематизоване наук. видання кращих творів видатних письменників України; багатотомна серія, що включає в себе дожовтн. і рад. л-ру (вийшло понад 30 томів). Здійснюється вид-вом «Наукова думка» з 1982. Осн. мета — ознайомити широке коло читачів з кращими здобутками укр. дожовтневої і рад. л-ри, відтворити її історію й осн. закономірності розвитку. Видання грунтується на сучас. досягненнях рад. літературознавства і текстології, має наук.-критичний характер. Кожний том містить передмову та істор.-літ. коментарі, в яких розкриваються ідейно-естетичні погляди письменника, умови їхнього формування, життєвий і творчий цілях у зв’язку з тогочасним літ. процесом, подається жанрово-тематичний огляд творчості. У томах, укладених за принципом антологій (напр., «Українське радянське оповідання» у 2-х томах), висвітлюється історія розвитку жанру.

Л. Р. Світайло.

«БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОЇ УСНОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ» — популярна багатотомна серія видань укр. нар. словесності; здійснюється з 1984 вид-вом «Дніпро». До неї ввійшли кращі зразки загальнонац. укр. фольклор.фонду. Основою видання стала серія «Українська народна творчість». Вийшли збірники «Українські прислів’я та приказки», «Героїко-фантастичні казки» (обидві — 1984), «Соціально-побутові пісні» (1985), «Дитячий фольклор», «Казки про тварин», «Пісні кохання», «Народні оповідання» й «Народні усмішки» (усі — 1986), «Загадки», «Балади» (обидві — 1987). До зразків нар. казкової прози у примітках є посилання на світовий індекс сюжетів, прийнятий у міжнар. фольклористиці (покажчик Аарне — Томпсона).

І. П. Березовський.

БІБЛІОТЕКА ХАРКІВСЬКА НАУКОВА імені В. Г. Короленка. Засн. 1886 як Харків. громадська б-ка. У 1922 їй присвоєно ім’я В. Г. Короленка. Б. х. н. була місцем першої зустрічі з широкою аудиторією укр. пролет. письменників, що входили до спілок «Плуг» і «Гарт», зокрема В. Блакитного, П. Тичини. Тут виступали В. Маяковський, О. Толстой, В. Катаєв, Ю. Олеша, А. Ахматова, В. Сосюра та ін. Фонд б-ки (1988) — понад 6,4 млн. одиниць зберігання, в т. ч. видань іноз. мовами — бл. 590 тис. Фонд стародруків, рідкісних і цінних видань становить понад 40 тис. прим. Б-ка має колекцію інкунабул, палеотипів, видань Івана Федорова, стародруків кириличного шрифту 16 — 17 ст., укр. книги 16 — 18 ст. У фондах — прижиттєві видання творів В. І. Леніна, міні-видання, а також бібліотека Г. Данилевського, є зібрання шевченкіани. У рукописному фонді (бл. 1 тис. од. зберігання) — давньорус. рукописні книги 14 — 17 ст. (найдавніша — Служебна мінея кін. 14 ст.), листи В. Короленка, автографи В. Бєлінського, А. Чехова, Т. Шевченка, автобіографії та листи укр. рад. письменників, рукописи романів В. Бєляєва («Стара фортеця», 1937 — 51), листування О. Білецького, особисті архіви видатних діячів рад. л-ри і мист-ва (А. Головка, В. Сосюри, Е. Казакевича, А. Ахматової, Ф. Гладкова, Д. Кедріна та ін.). Б-ка готує поточні і наук.-допоміжні бібліогр. покажчики, методичні матеріали, наук. описи рукописних матеріалів, окремих книжкових колекцій тощо. Видано бібліогр. покажчики «Г. Ф. Квітка-Основ’яненко», «Остап Вишня», «Українська радянська культура за 40 років (1917 — 1957)», 2 томи (4-й і 5-й) біобібліогр. словника «Українські письменники» тощо. Нагороджена Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1956).

Літ.: Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка, Х.. 1957; Семененко Н. Х. З історії Харківської громадської бібліотеки. «Бібліотекознавство і бібліографія», 1986, в. 26.

А. М. Перепеча.

БІБЛІОТЕКА ЦЕНТРАЛЬНА НАУКОВА імені В. І. Вернадського АН УРСР (ЦНБ АН УРСР) — одна з найбільших бібліотек СРСР, провідна бібліотека республіки: наук.-дослідна установа в галузі бібліотекознавства, бібліографії, книгознавства; наук.-методичний центр б-к н.-д. установ АН УРСР; респ. центр внутрісоюзного і міжнар. абонементів, міжнар. книгообміну. Почала функціонувати як Всенар. бібліотека України при УАН 1919 в Києві; тепер. назва — з 1965. У 1988 їй присвоєно ім’я В. І. Вернадського. У бібліотеці (1988) — 18 спеціалізованих відділів і 2 філіали, її фонди становлять понад 11,6 млн. одиниць зберігання, в т. ч. бл. 300 тис. рукописів, понад 6,5 тис. книжок кириличного шрифту 15 — 18 ст., бл. 220 тис. репродукцій, естампів та ін. ілюстративних матеріалів, бл. 120 тис. річних комплектів газет, антології, альманахи, збірники, журнали тощо. Фонд рідкісної книги містить прижиттєві видання творів К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна. Тут зберігаються заборонені царською цензурою революц. видання, в т. ч. газ. «Колокол» і альм. «Полярная звезда» О. Герцена; перші видання слов’ян. книгодрукування — «Часословець» Швайпольта Фіоля (1491), «Біблія» Франциска Скорини (1517 — 19), майже всі видання Івана Федорова («Апостол», 1564; 1574; Острозька біблія, 1581), «Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє» Памва Беринди (1627), 517 інкунабул, понад 2,5 тис. палеотипів; 12,5 тис. книг граждан. друку 18 — 19 ст., прижиттєві видання класиків рос. і укр. л-ри. Зберігаються сатиричні журнали Росії періоду першої рос. революції 1905 — 07 тощо. У відділі рукописів — рукописні книги 10 — 19 ст., у т. ч. колекція слов’ян. рукописів 11 — 14 ст., Київські листки (10 ст.), Оршанське євангеліє (13 ст.), Пересопнщьке євангеліє (1555 — 61), подорожні записки В. Григоровича-Барського, списки й автографи творів М. Ломоносова, О. Радищева, О. Грибоєдова, І. Тургенєва, М. Гоголя, Т. Шевченка, І. Франка, О. Кобилянської, Б. Грінченка, М. Рильського, П. Тичини, А. Міцкевича, Е. Золя, Р. Тагора та ін. письменників; бл. 400 архівів, у т. ч. особисті архіви, окремі матеріали та б-ки багатьох видатних діячів науки і культури (Б. Грінченка, А. Кримського, С. Маслова, П. Попова, Є. Кротевича та ін.). ЦНБ АН УРСР видає бібліогр. покажчики з гол. напрямів наук. діяльності. Осн. видання: «Книга и книжное дело в Украинской ССР», «Теорія та історія радянської книги на Україні», «Літературознавча книга в Українській РСР», «Опис автографів українських письменників (XIX — поч. XX ст.)», «Слов’янські рукописи XI — XIV століття у фондах відділу рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР», бібліогр. посібники: «Слов’янська філологія на Україні», «Філологічні науки на Україні», «Українські літературні альманахи і збірники XIX — початку XX століття», «Україномовна преса Росії 1905 — 1907 pp.», про Т. Шевченка, А. Кримського, О. Біленького, М. Рильського, Є. Шабліовського, Є. Кирилюка та біобібліографії багатьох учених України.

Літ.: 50 років Центральної наукової бібліотеки АН УРСР. К., 1974; История Центральної научной библиотеки Академии наук Украинской ССР. К., 1979; Центральна наукова бібліотека Академії наук УРСР. Бібліографічний покажчик. 1919 — 1969 роки. К., 1970; Центральна наукова бібліотека АН УРСР. Покажчик літератури. 1970 — 1974 pp. К., 1975; Сороковська С. В. Центральна наукова бібліотека Академії наук УРСР. Бібліографічний покажчик. 1975 — 1978. К., 1979.

М. І. Сенченко.

«БІБЛІОТЕКОЗНАВСТВО І БІБЛІОГРАФІЯ» — міжвідомчий наук.-методичний збірник. Засн. 1964. Перші 13 випусків видавались Книжковою палатою УРСР, згодом — вид-вом «Вища школа». Виходить щороку в Харкові. Вміщує статті про праці В. І. Леніна, Н. К. Крупської з книгознавства, матеріали про керівну і спрямовуючу роль КПРС у становленні й розвитку бібліотечної справи в УРСР. У збірнику розглядаються проблеми створення єдиної мережі б-к, комплектування фондів, диференційованого обслуговування читачів. Ряд статей присвячено історії розвитку бібліотечної справи в країні, історії великих наук. б-к республіки. Подаються методично-бібліогр. матеріали, огляди видань творів укр. письменників (Т. Шевченка, І. НечуяЛевицького, М. Коцюбинського, І. Франка, П. Грабовського, Лесі Українки та ін.). Окремі питання бібліографії розглядаються на матеріалах творчості укр., рос., зарубіж. письменників, зокрема досліджуються літ. зв’язки І. Франка і М. Коцюбинського, деякі питання драматургії І. Карпенка-Карого, видання творів М. Лермонтова на Україні тощо.

В.. С. Бабич.

БІБЛІЯ (від грец. βιβλία — книги) — стародавня пам’ятка писемності, зібрання різних за формою і змістом релігійних та світських книг, які творилися з 12 ст. до н. е. по 2 ст. н. е. Складається з двох частин: Старого Завіту, що визнається за «святе письмо» іудаїзмом і християнством, та Нового Завіту, що вважається за «святе письмо» тільки християнством. До Старого Завіту входять пам’ятки давньоєвр. л-ри — П’ятикнижжя (Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня), книги історичні (Ісуса Навіна, Суддів, Руф), чотири книги Царств, дві хроніки (Паралипомени), книги Ездри, Неємії, Товіт, Юдіф, Есфір, Іова, збірки псалмів царя Давида (Псалтир), Екклезіаст, книги притч, Пісня пісень Соломона, Премудрості царя Соломока, книга Премудрості Ісуса, сина Страхового, книги пророків та книги Маккавеїв. Новий Завіт складається з чотирьох євангелій — Матфея, Марка, Луки, Іоанна, Діянь та послань апостолів і Апокаліпсиса, або одкровення Іоанна. В Б. містяться суперечливі (часто протилежні) філософські, космологічні, міфологічні, морально-етичні й соціальні уявлення старод. народів Бл. Сходу та Середземномор’я. Протягом віків вона мала ідейний і худож. вплив на духовне життя багатьох країн. Вплив цей був різний, залежно від класового середовища і конкретних обставин. На біблійні тексти посилалися представники панівних класів, виправдовуючи рабство і кріпацтво, привілеї феодалів, монархічний лад, безчинства інквізиції, принижене становище жінки тощо. Вільнодумці, переосмислюючи біблійні тексти, шукали і знаходили в них обгрунтування вимог рівності, справедливості і свободи. Повстання пригноблених селян і міських плебеїв, усі масові рухи в середні віки «неминуче виступали під релігійною оболонкою», і «кожного разу за релігійною екзальтацією приховувались дуже відчутні мирські інтереси» (Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 22, с. 444). Посиланнями на «святе письмо» аргументувалися, напр., вимоги повсталих під час Сел. війни 1524 — 26 в Німеччині і програми англ. бурж. революції (1640 — 60). К. Маркс підкреслював, що «Кромвель і англійський народ скористались для своєї буржуазної революції мовою, пристрастями й ілюзіями, запозиченими з Старого завіту» (Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 8, с. 114). Біблійні мотиви, сюжети і образи використовували і прогресивні діячі пізніших часів. Відділяючи істор. від фантастичного, сучас. вчені користуються текстами Б. для висвітлення минулого народів Бл. Сходу, для дослідження історії релігії, мист-ва, л-ри. Б. — це звід літ. творів різних жанрів, переважно реліг. змісту, водночас до неї входять твори, цілком позбавлені реліг. мотивів (Екклезіаст, книга Есфір, книга Руф, Пісня пісень). Б. містить ритуальні та юрид. кодекси, хроніки, міфи, нар. пісні, любовну лірику, притчі, фрагменти найдавніших героїч. епосів, нар. перекази тощо. Упродовж століть Б. використовувалася церквою для ідеологічного впливу на маси, водночас її тексти значною мірою впливали на розвиток світської культури, в т. ч. л-ри; образи Б. надихали творчість багатьох митців. Особливо популярні стали біблійні сюжети про справедливість та рівність між людьми, які впливали на л-ру, пов’язану з нар. рухами, а пізніше — на гуманістичне мист-во епохи Відродження. Біблійні образи живили л-ру багатьох народів, на їхній основі постав і середньовічний театр. З часом біблійні теми почали переосмислюватися як алегорії для звеличення людини і її земного буття («Божественна комедія» Данте, «Визволений Єрусалим» Т. Тассо, «Втрачений рай» і «Повернений рай» Дж. Мільтона, «Проміння мікрокосму» Петра Негоша-Петровича тощо). Письменникам епох Ренесансу та Просвітительства біблійні образи й теми служили матеріалом для сатири на релігію, церкву, духівництво, панівні верстви суспільства (Ф. Рабле, У. фон Гуттен, Вольтер), ця традиція перейшла і в наступні епохи. Невипадково в Індекс заборонених книг Ватікан заніс чимало творів, написаних на біблійні сюжети. У Київ. Русь, очевидно, прийшов кирило-мефодіївський переклад частин Б., поширювалися тут і біблійні книги грец. мовою. Укладалися літургійно-учительні збірники «Парамійники» — біблійні тексти, вибрані з Старого Завіту, апракосні євангелія — добірки євангельських текстів, розміщених у порядку церковнослужебних читань; найдавніша пам’ятка — Остромирове євангеліє. Найпопулярнішими були псалми, зібрані у Псалтирі, їх співали, читали, по них навчалися грамоти (найраніші списки Псалтиря датуються 11 ст.), а також четвероєвангелія (найдавніші — Архангельське, Мстиславове, Турівське, Галицьке, 11 — 12 ст.) та Апостоли (найдавніші 1195 і 1220). На білорус. та укр. землях поширювались біблійні книги, надр. 1517 — 19 Франциском Скориною. На основі видань Франциска Скорини Лука з Тернополя створює свій біблійний кодекс (1569). У 1581 вийшла Острозька біблія — результат діяльності Острозького літературно-наукового гуртка 2-ї пол. 16 ст. В серед. 16 ст. з’являється перший переклад Пісні пісень. У 1556 — 61 створено Пересопнщьке євангеліє. В. Тяпинський та В. Негалевський намагалися наблизити мову своїх перекладів євангелій (1580-і pp.) до тодішньої книжної укр.-білоруської мови. Єпіфаній Славинецький та Арсеній Сатановський брали участь у виданні повного тексту Б. в Москві (1663 і 1752). На Україні повний текст Б. вийшов з друкарні Києво-Печерської лаври 1758, а перший переклад сучасною укр. мовою здійснено лише в кін. 19 — на поч. 20 ст. П. Кулішем, І. Нечуєм-Левицьким та І. Пулюєм (перше видання 1903 у Відні). Протягом століть на Україні поширювалися також неканонічні біблійні оповіді (див. Апокрифи).

В середні віки Б. була вихідним пунктом для наук. мислення, і в рамки біблійної схеми вкладалися не лише істор., але й природознавчі та ін. відомості. Вже в «Повісті временних літ» зустрічаємо не тільки посилання на Б., а й використання її як істор. джерела. Цю традицію розвивали й пізніші літописи. Істотний вплив зробила Б. на полемічну, учительно-ораторську, житійну літературу. В літ. полеміці з питань віри укр. письменники 16 — 17 ст. оперували гол. чин. посиланнями на Б. як на свідоцтво найавторитетніше. Багато посилань на «святе письмо», особливо на Новий Завіт, є в творах Івана Вишенського, для якого біблійні вислови — вияв непорушної істини, авторитет Б. він протиставляє авторитету Арістотеля і Платона. Однак догматичне значення бібл. тексту в ті часи слабне. Поступово біблійні образи укр. мислителі починають розуміти, як писав Феофан Прокопович, «не буквально, а алегорично». Тенденції до алегоричного тлумачення Б. помітні в працях професорів Київ. академії, яким були відомі твори Філона, Максима Сповідника та Орігена, що вказували на суперечливість багатьох біблійних тверджень. Вчення про символічне, а не буквальне розуміння Б. найгрунтовніше розробив Г. Сковорода. У його філософії Б. займає багато місця, але тлумачиться неоднозначно. Б., за Сковородою, слід розглядати як таку, що є одночасно плоттю і духом, божевіллям і мудрістю, морем і гаванню. Філософ висміює «історіальний вздор» Б. Але Б. як світ символів, за Г. Сковородою, може бути джерелом пізнання людиною самої себе і світу. Поширення гуманістичних і просвітительських ідей зрештою привело до заперечення Б. в її ортодоксально-церковному розумінні. В 19 ст. на Б. починають дивитися як на збірку писемних пам’яток. Значний вплив мала Б. і на укр. поезію. Вже поетичні пам’ятки Київ. Русі розробляли й переспівували біблійні мотиви, часом змішуючи їх з апокрифічними. Цитує Б. Данило Заточник у своєму «Слові» (12 ст.), біблійну тему розвиває «Слово о Лазаревв воскресЂніи» (кін. 13 — поч. 14 ст.), на біблійній символіці будує свій твір «Посольство до папи римського Сікста IV» Іоанн (15 ст.). Широко цитують Б. і розробляють біблійні мотиви поети укр. барокко. Псалми завіршовує Кирило Транквіліон-Ставровецький. Біблійними мотивами й образами користуються й оперують Лазар Баранович, Іван Величковський, Іоанн Максимович, Семен Климовський (Климов), Йоасаф Горленко, Григорій Сковорода, Іріней Фальковський, Олексій Словицький та ін. Біблійні образи використовуються в істор. і панегіричній поезії (див. Панегірики), духовній ліриці. Творці віршів гумористичних та сатиричних дотепно травестують біблійні персонажі (Адама, Єву та ін.), складають цікаві пародії на «серйозну» духовну лірику, вільно поводячись з біблійними образами і реаліями. Широко розробляла біблійні сюжети шкільна драма.

Нова укр. л-ра не полишає біблійних тем та образів, але вживає їх переосмислено, алегорично як мандрівні, загальносвітові мотиви. П. Гулак-Артемовський у своїх переспівах псалмів, лише відштовхуючись від біблійного тексту, висловлює власні думки. Так само чинить, тільки з більшою поетичною силою та максимальним узагальненням, Т. Шевченко, який шукав у біблійних текстах те, що відповідало його власним революц.-демократичним прагненням та його поетичному темпераменту («Подражаніє 11 псалму», «Ісаія. Глава 35», «Во Іудеї во дні они», «Царі», «Осії. Глава XIV», «Марія», «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19», «Саул» тощо). Біблійні теми, сюжети й образи посідають помітне місце і в малярській творчості Т. Шевченка («Апостол Петро», «Самаритянка», «Притча про блудного сина», «Голова Христа» та ін.). Біблійні мотиви широко використовує П. Куліш, який завіршовує «Мусіеві (Мойсееві) пісні», книгу Іова, апокрифічні Товітові словеса, весь Псалтир (150 пісень) тощо. І. Франко пише про Б. наук. статті («Сучасні досліди над святим письмом», про апокрифи тощо) й активно опрацьовує біблійні теми й сюжети в худож. творах (легенда «Смерть Каїна», зб. «Мій Ізмарагд», поема «Мойсей», цикл віршів «З книги пророка Єремії»). Звертається до біблійних тем та сюжетів і Леся Українка (поеми «Самсон», «Вавілонський полон», «На руїнах», «В дому роботи, в країні неволі»). Вона ж переклала працю М. Берна «Біблія, або книги Старого Завіту» (1903). Розробляють біблійні теми М. Костомаров, Олена Пчілка, М. Старицький, М. Філянський, Б. І. Антонич та ін. Рідше використовуються такі теми в прозі (повість «Авірон» Г. Хоткевича). В укр. рад. л-рі біблійні теми та мотиви вживаються як поетичні ремінісценції — в творчості П. Тичини («Скорбна мати», «Сотворіння світу», «Мадонно моя», симфонія «Сковорода»), М. Рильського (вірші «Єсть ім’я жіноче...», «Сікстинська мадонна»), М. Бажана (поема «Дебора» та ін.), М. Зерова (вірші «Філянський», «Велика п’ятниця», «Чистий четвер»), М. Доленга (вірші «Зросло на камені», «Мільтон», «Парк»), Л. Первомайського («Притча про правду»), Л. Костенко (вірші «Я дуже тяжко вами відболіла», «Цариця Астинь», «Брейгель», «Шлях на Голгофу»), І. Драча (вірші «Пісня пісень», «Балада про Каїна і Авеля», «Міріам і Месія» в кіносценарії «Іду до тебе»), І. Жиленко («Облога. Поема про втечу і повернення») та інших.

Літ.: Виппер Р. Возникновение христианской литературы. М. — Л., 1946; Фрезер Д. Фольклор в Ветхом Завете. М. — Л., 1986; Фрезер Д. Библейские сказання. М., 1931; Косідовський З. Біблійні оповіді. К., 1978; Косідовський З. Оповіді євангелістів. К., 1985; Кирик Д. Світ символів Г. С. Сковороди. В кн.: Від Вишенського до Сковороди. К., 1972.

В. І. Крекотень, В. О. Шевчук.

БІГДАЙ Яким Дмитрович [3 (15).XI 1855, Єкатеринодар, тепер Краснодар — 17 (30).XI 1909, Сухумі] — укр. та рос. фольклорист і композитор. Закінчив 1878 Новоросійський ун-т (Одеса). В 1896 — 98 видав «Матеріали до вивчення Кубанського козачого війська. Пісні кубанських і терських козаків» у власній обробці для голосу та хору в супроводі фортепіано (14 випусків, де вміщено 556 пісень, з них 318 українських). Автор кількох пісень на вірші укр. поетів, зокрема на тексти Т. Шевченка («Навгороді коло броду», «Тяжко, важко в світі жити», «Ой пішла я у яр за водою» та ін.). У співавт. з П. Махровським створив (за однойм. п’єсою Я. Кухаренка) оперету «Чорноморський побит» (пост. 1898).

Літ.: Бардадым В. Собиратель песен. В кн.: Бардадым В. Театральний листок. Краснодар, 1984.

Г. В. Довженок, Г. Д. Зленко.

БІЕН (Behan) Брендан (9.II 1923, Дублін — 20.III 1964, там же) — ірл. письменник. Писав ірл. і англ. мовами. Учасник нац.-визвольного руху ірл. народу 30-х pp. За причетність до ІРА (Ірландська республіканська армія) зазнав репресій з боку ірл. і англ. урядів. У п’єсах «Смертник» (1956), «Заложник» (1958), автобіогр. романах «У виправній колонії» (1958) і «Сповідь ірландського бунтівника» (вид. 1965) змалював соціальне дно сучас. міста, засудив тероризм націоналістичних фанатиків. Автор зб. нарисів «Острів Брендана Біена» (1962), детективного роману «Втікач» (1964). Писав вірші (надруковані в ірл. пресі 30 — 40-х pp.).

Літ.: Соколянський М. Сердитий сміх Брендана Біена. «Всесвіт», 1967, № 10; Павленко В. Співець Ірландії. «Всесвіт», 1972, № 8; Павленко В. М. До питання про автобіографічні романи Брендана Біена. «Радянське літературознавство», 1977, № 6.

О. І. Земляний.

БІЇШЕВА Зайнаб Абдуллівна [2 (15).I 1908, с. Туїмбетово, тепер Кугарчинського р-ну Башк. АРСР] — башк. рад. письменниця. Член КПРС з 1941. Закінчила 1929 Башк. пед. технікум (Оренбург). Автор творів для дітей: зб. віршів «Живі літери» (1947), повісті «Будемо друзями» (1954) та ін. У повістях «Дивна людина» (1959), «Де ти, Гульнісо?» (1962), романах «Принижені» (1959), «Біля великого Іка» (1967), «Ємеш» (1970) відтворює події Великого Жовтня і громадян. війни, розкриває образ башк. жінки. Написала п’єси «Гульбадар» (1957), «Чарівний курай» (1959), «Обітниця» (1974), поему «Заповіт Салавата» (1983). В оповіданні «Хлопчикпартизан» (1942) відобразила боротьбу проти нім.-фашист. загарбників на території України, дружбу башк. та укр. дітей.

Тв.: Рос. перекл. — Униженные. М., 1979; Думы, думы... М., 1980; У Большого Ика. — Емеш. М., 1983.

С. Г. Сафуанов.

БІКБАЙ (справж. прізв. — Бікбаєв) Баязіт Гаязович [9 (22).I 1909, с. Калтай, тепер Кумертауського р-ну Башк. АРСР — 2.ІХ 1968, Уфа] — башк. рад. письменник. Закінчив 1929 пед. технікум (Уфа). Розмах соціалістич. будівництва — тематична основа поеми «Земля» (1936), роману «Коли розливається Акселян» (1956), збірок віршів «Хай живе життя!» (1939) і «Світла земля» (1941). У збірках віршів «Вогненні рядки» (1943), «Наше місто» (1944), повісті «Хабір’ян, який купив літака» (1944) відобразив патріотизм трудівників тилу. Моральні проблеми порушено у повістях «Аксеске» (1963) і «Живі джерела» (1967). Автор п’єс «Карлугас» (1938), «Салават» (1954), «Шаура» (1963), «Лебедина пісня» (1968), статей про М. Рильського, П. Тичину, В. Минка. Ряд віршів присвятив дружбі башк. та укр. народів. Написав вірш «Максиму Рильському», переклав деякі його твори. Укр. мовою окремі твори Б. переклав М. Рильський.

Тв.: Укр. перекл. — Хрест Фріца. «Українська література», 1942, № 7 — 8; Про людину і поета. В кн.: Павлові Тичині. К., 1961; Рос. перекл. — Утренний свет. Уфа, 1967; Млечный путь. Уфа, 1972.

С. Г. Сафуанов.

БІКЧЕНТАЄВ Анвер Гадейович [25.X (7.XI) 1913, Уфа] — башк. рад. письменник. Член КПРС з 1941. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1956 Літ. ін-т ім. О. М. Горького (Москва). Пише і рос. мовою. Героїзму рад. воїнів у Великій Вітчизн. війні присвятив збірки оповідань «Червоні маки» (1944), «Новели про російського солдата» (1946), повість «Орел вмирає у польоті» (1958, про подвиг О. Матросова). В повістях «Хвилі Караіделі» (1949), «Великий оркестр» (1957), «Дочка посла» (1959), «Ад’ютанти не вмирають» (1963), «Скільки тобі років, комісаре?» (1965), «Прощавайте, сріблясті дощі» (1975), романах «Я не обіцяю тобі раю» (1963), «Весна, подібна до зойку» (1981) та ін. показано кращі риси нашого сучасника. Пише і твори для дітей. Укр. мовою деякі твори Б. переклали Д. Олександренко та В. Конашевич.

Тв.: Укр. перекл. — Великий оркестр. К., 1962; Я не обіцяю тобі раю. К., 1967; Донька посла. К., 1971; Повісті. К., 1976; Рос. перекл. — Лебеди остаются на Урале. — Я не сулю тебе рая. М., 1983; Весна, похожая на крик. М., 1985.

В. Г. Гримич.

Попередня     Головна     Наступна