Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1995. — Т. 3: К-Н. — С. 306-324.]

Попередня     Головна     Наступна





МАРЦИНЮК Андрій (псевд. і крипт, — Андрунюк, Марцін Ян, Селянин, Сумовитий Грицько, А. М., М-рц-н-к Андрей та ін; 20.III 1862, с. Добромірка, тепер Збаразького р-ну Терноп. обл. — 16.VIII 1938, там же) — укр. письменник. Мав поч. освіту, працював ковалем у рідному селі. При сприянні І. Франка та Леся Мартовича публікувався в журналах «Народ», «Літературно-науковий вістник», газетах «Хлібороб», «Радикал». У гумор. оповіданнях («Хитрі пута», 1891; «Чому б бідним не дуріти», 1893; «Хлопські приятелі», 1896; «Запомога», 1913, та ін.) зображує життя бідноти, засуджує сваволю сільс. урядовців. У публіцист. статтях «Спільність між простим народом і його вороги», «Хліборобові», «Закала читальні», «Доля заступника громади», «З щасливого Поділля», «Причинки до пояснення еміграції», «До праці» (усі — 1890 — 1906) виступав на захист селян, обстоював нар. освіту, застерігав від еміграції. Факти з публікацій М. використав І. Франко у статтях «Еміграція галицьких селян» та «Голос селянина про еміграцію» (обидві — 1892). Записані М. нар. соціально-побут. пісні опубліковані у журн. «Народ» (1890, № 9).

Літ.: Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом, т. 7. Чернівці, 1911; Медведик П. К., Михайлюк І. С. Іван Франко і літературна Тернопільщина. Львів, 1963.

П. К. Медведик.


МАРЦІАЛ (Martialis) Марк Валерій (бл. 40, м. Більбіліс, тепер Більбао, Іспанія — бл. 104, там же) — рим. поет. Уславився як блискучий майстер епіграми. На противагу давньогрец. традиції М. надав цьому жанрові сатир.-гумор. звучання. Автор 15 збірок епіграм, зокрема «Книга видовищ», «Гостинці» і «Подарунки на дорогу», що характеризуються певною тем. єдністю. У своїх творах критикував тогочас. звичаї і побут рим. знаті, викривав чванство та марнослів’я літ. дилетантів і бездар, висловлював співчуття простому людові, рабам тощо. Творчість М. віддавна відома в Україні. Її використовували автори укр. поетик 17 — 18 ст. Поет. практику М. застосовував І. Франко (зб. «Епіграми і ксенії», 1874). Низку епіграм М. переклали В. Державин, М. Зеров.

Тв.: Укр. перекл. — Епіграми. В кн.: Антична література. Хрестоматія. К., 1968; Епіграми. В кн.: Золоте руно. К., 1985; Епіграми. В кн.: Зеров М. Твори, т. 1. К., 1990; Рос. перекл. — Эпиграммы. М., 1968.

Літ.: Петровский Ф. А. Марциал. В кн.: История римской литературы, т. 2. М., 1962; Підлісна Г. Н. Світ античної літератури. К., 1989.

Й. О. Баглай.


МАРЦІНКОВСЬКИЙ (Marcinkowski) Антоній (псевд. — Альберт Гриф, А. Новосельський; 29.I 1823, с. Мостище, тепер у складі смт Гостомеля Київ. обл. — 12.ІХ 1880, Київ) — польс. критик, письменник, етнограф, фольклорист. Закін. 1844 Київ. ун-т. Автор побут. повістей «Дві сестри» (1855), «Марія», «Старий конторник» (обидві — 1859), «Щоденник складського куратора» (1858), «Зла доля» (1870). Виступав у пресі з рецензіями і статтями з естетики л-ри. Представник міфологічної школи у фольклористиці. Цікавився укр. фольклором, опубл. праці «Степи, моря і гори» (1854), «Український народ, його пісні, казки, перекази, повір’я, забобони, ритуали, звичаї, прислів’я, загадки, замовляння, лікувальні таємниці, одяг, танці, ігри і т. д.» (т. 1 — 2, 1857), «Наддніпрянське пограниччя. Нариси про українську суспільність XVIII ст.» (т. 1 — 2, 1863).

Тв.: Lud ukrainski. В кн.: Слов’янська фольклористика. К., 1988.

Літ.: Юзвенко В. А. Українська народна поетична творчість у польській фольклористиці XIX ст. К., 1961; Верба А. Антін Марцінковський. В кн.: Український календар. 1970. Варшава, 1969.

Л. З. Мазепа.


МАРЦІНКЯВІЧЮС Юстінас (10.III 1930, с. Важаткеміс, теп. Пренайського р-ну, Литва) — лит. письменник, перекладач, нар. поет Литви з 1978. Закін. 1954 Вільнюс. ун-т. Автор збірок віршів «Прошу слова» (1955), «Руки, які ділять хліб» (1963), «Дерев’яні мости» (1966), «Неопалима купина» (1968), «Стара абетка» (вибр. тв., 1969), «Життя ніжний доторк» (1978), «Єдина земля» (1984), «За живих і мертвих» (1988). Поема «Кров і попіл» (1960) — про трагедію спаленого нім. фашистами лит. села Пірчюпіс. Глибиною філос. бачення світу, істор. минулого та сучас. життя відзначаються поеми «Двадцята весна» (1956), «Публіцистична поема» (1961), «Донелайтіс» (1964), «Стіна» (1965), «Дерево пізнання» (1979) та ін.; ряд поем інсценізовано. В повісті «Сосна сміялась» (1961) порушуються проблеми становлення творчої молоді. Свого роду нац. епосом є драм. поет. трилогія — «Міндаугас» (1968), «Кафедральний собор» (1971) та «Мажвідас» (1977); в ній відтв. зародження лит. державності, писемності й духовності. Видав кн. есе «Щоденник без дат» (1981). Для дітей написав збірки віршів «Пісня біля багаття» (1955), «Ой-ой-ой, холодно» (1969), «Павукове весілля» (1980), вірш. казку «Війна грибів» (1958), поему «Дика груша» (1960). 1982 — 83 вид. «Твори» М. в 5 томах. У творчості М. домінує філос. начало, драм. напруженість, сучас. реалії набувають значимості нац. поет. символів. Етичний та естет, ідеали лірич. героя М. позначені гармонійністю. У Київ. театрі поезії 1984 інсценізована поема М. «Кров і попіл». Т. Шевченкові присвятив вірш «Народження поета» (1954). Переклав ряд творів В. Сосюри, А. Малишка, П. Воронька, Д. Павличка. Окр. твори М. переклали В. Бичко, П. Мовчан, О. Лупій, Б. Степанюк, Д. Павличко, В. Петровський, В. Коломієць, Д. Чередниченко, П. Марусик.

Тв.: Укр. перекл. — Сосна сміялась. К., 1963; [Вірші]. В кн.: Сузір’я, в. 5. К., 1971; Кров і попіл. В кн.: З поезії народів СРСР, в. 1. К., 1972; [Вірші]. В кн.: Хвилі Німану. К., 1974;Поезії. К., 1981; [Вірші]. В кн.: Литовська радянська поезія. К., 1985; Ікар. В кн.: Антологія радянської одноактної драматургії, в. 3. К., 1987; Рос. перекл. — Деревянные мосты. М., 1970; Книга поэм. М., 1978; Избранные произведения, т. 1 — 2. М., 1985; Трилогия. Драматические поэмы. М., 1987.

Літ.: Жулинський М. Людських вершин торкнутися душею. «Жовтень», 1979, № 7; Ланкутис Й. Поэтический мир Юстинаса Марцинкявичюса. М., 1980; Мовчан П. Окриленість. В кн.: Марцінкявічюс Ю. Поезії. К., 1981; Гречанюк С. Імперативи Юстінаса Марцінкявічюса. В кн.: Гречанюк С. Під крилами — високий день. К., 1982; Саква О. І кров, і попіл. «Український театр», 1985, № 3; Моренец В. Позвольте утвердиться в доброте. В кн.: Марцинкявичюс Ю. Кровь и пепел. К., 1986.

Н. О. Непорожня.


МАРЧАНОВА (Marcanova) Марія (3.X 1892, містечко Мшено, побл. м. Мельніка, тепер Серед.-Чес. обл. — 3.IX 1979, Прага) — чес. поетеса-перекладачка. Перекладала з рос. та укр. л-р. Упорядкувала і переклала (разом з чес. ученим, перекладачем Б. Матезієм) антологію «Нова російська поезія» (1932). У її перекл. доробку окр. твори Т. Шевченка — поема «Катерина», вірші «Ой люлі, люлі, моя дитино», «Ликері», «Заповіт», «Перебендя», «Мені тринадцятий минало», «Огні горять, музика грає», «Пророк», (збірки «Було колись — в Україні», Прага, 1946, та «Вибране з творів найбільшого поета і будителя України», Прага, 1951); Лесі Українки — поезії «Якутська поема», «Одно слово», драма «Лісова пісня», сатир. вірші «Веселий пан», «Практичний пан», «Пан народовець» (зб. «Досвітні вогні», 1953; вона ж — упорядник); І. Франка (зб. «Поезії», 1956). Вперше в Чехо-Словаччині разом з поетами-перекладачами Я. Туречком-Ізерським і З. Ганусовою повністю переклала «Енеїду» І. Котляревського — опубл. 1955 у книжковій серії «Безсмертні» (т. 23, Прага). До збірок «Захищали свою землю» (1945), «Перемагать і жить» (1951), «Добре слово України» (1961) переклала окр. вірші П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, В. Сосюри, А. Малишка, П. Воронька, В. Швеця, Л. Первомайського, В. Коротича та ін. Вибрані переклади рос. та укр. поезії вміщено у збірках «Радянські поети» (1946) і «Голос пам’яті» (1971). М. — автор ряду статей про укр. письменників, зокрема Марка Вовчка. 1938 відвідала Київ, зустрічалася з діячами укр. культури — В. Сосюрою, С. Голованівським та ін. Про переклади М. схвально відгукнувся М. Рильський у доповіді на 4-му Міжнародному з’їзді славістів (Москва, 1958).

Літ.: Рильський м. Т. Художній переклад з однієї слов’янської мови на іншу. К., 1958; Шевчук В. І. Сучасні українсько-чехословацькі літературні зв’язки. К., 1963; Мольнар М. Марія Марчанова. В кн.: Мольнар М. Зустрічі культур. Братіслава — Пряшів, 1980.

В. А. Моторний.


МАРЧАНТ (Merchant) Френсіс Петрік (1870, — XI 1938) — англ. славіст, перекладач. Популяризував слов’ян. культуру у Великобританії. Перекладав переважно з рос. та чес. л-р. Був членом «Англо-російського літературного товариства» (1893 — 1917). 4.V 1897 на засіданні цього т-ва виголосив доповідь про творчість Т. Шевченка (опубл. в «Записках Англо-російського літературного товариства»; 1897, № 18). Переклав Шевченкові поеми «Іван Підкова», «Тарасова ніч», вірші «Заповіт» (перші 8 рядків), «Минають дні, минають ночі», «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», «Огні горять, музика грає» (опубл. там же). У «Записках...» надр. ін. українознавчі матеріали М., зокрема інформацію про Шевченкову поему «Єретик» (1907, № 48), рецензію на антологію нової укр. л-ри «Вік» (1900, № 29). У ст. «Огляд слов’янських мов», значну увагу приділив укр. мові як окр. лінгв. системі (1908, № 53).

Літ.: Кузик Д. Маловідомі англійські переклади. «Всесвіт», 1976, № 3; Зорівчак Р. Українсько-англійські літературні взаємини. В кн.: Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті, т. 3. К., 1988; Зорівчак Р. Шевченко в англомовному світі. В кн.: Шевченко і світ. К., 1989.

Р. П. Зорівчак.


МАРЧЕВСЬКИЙ Марко [справж. — Марко Маринов Марков; 1(13).Х 1898, с. Марча, тепер у складі м. Дряново, Бургас. обл. — 10.IV 1962, Софія] — болг. письменник. 1925 — 34 жив в СРСР, зокрема в Харкові, де закін. аспірантуру Ін-ту Тараса Шевченка. Працював редактором у болг. відділі Держ. вид-ва нац. меншостей УРСР. Друкувався в укр. виданнях. Учасник Міжнародної (другої) конференції революційних письменників у Харкові (1930). Разом з К. Кюлявковим був ініціатором створення у вересні 1930 групи «Болгарські пролетарські письменники на Україні», яка згодом стала секцією ВУСПП. Повернувшись 1934 до Болгарії, співробітничав у революц. пресі. У 40 — 50-х pp. редагував ряд журналів. Збірки оповідань «Бунт» (1930), «В країні троянд», «Червоний прапор» (обидві — 1932), роман «Вороги» (1934), повість «Село» (1937) — про антифашист. Вересневе повстання 1923 в Болгарії та життя болг. переселенців на Пд. України. Автор збірок нарисів «Вісім років у Радянському Союзі» (1834 — 35) і «Ранок над полями» (1935). Для дітей та юнацтва написав повісті «Партійна таємниця» (1948) і «Герої Беліци» (1950), романи «Митко Палаузов» (1951) і «Острів Тамбукту» (1955) та ін. Уклав «Російсько-болгарський словник» (1939), «Маленьку філософсько-наукову енциклопедію» (1939), «Маленьку літературну енциклопедію» (1940). Написав кілька статей про Т. Шевченка («Народ і поет», 1939, та ін.). Перекладав з рос. л-ри. Окр. твори М. переклали М. Пригара, Д. Білоус, І. Білик, І. Мавроді, І. Буше та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Чотарі. Х., 1932; В країні троянд. Х. — Одеса, 1933; Герої Бєліци. К., 1956; Партійна таємниця. К., 1957; Острів Тамбукту. К., 1960; Рос. перекл. — Остров Тамбукту. София, 1958; Тихая пристань. София, 1971.

Літ.: Генов К. Марко Марчевски. София, 1961.

О. Д. Кетков.


МАРЧЕНКО Анастасія Яківна [псевд. та крипт. — А. Темрізов, А. М., А. М-р-о, М., Т. Ч., Т. Z.; 1829 (за ін. даними — 1830), м. Ковно (тепер Каунас) — жовтень (за ін. даними — листопад) 1880, с. Ковалівка, тепер Микол. р-ну Микол. обл.] — рос. письменниця. З укр. родини. Дитинство провела в батьків. маєтку побл. Чигирина, де одержала домашню освіту і почала літ. творчість (повість «Картяр», не збереглася). З серед. 40-х pp. тривалий час жила в Одесі, вчителювала. Перші твори М. з романтично забарвленими сюжетами про щирість і благородство жіночого серця (повісті «Гувернантка», «Три варіації на одну тему», «Тіні минулого», «Учитель танців», «Чверть життя людського», «Пізно!») увійшли до її кн. «Дорожні нотатки» (ч. 1 — 1847; ч. 2 — 1849; доп. перевид. — 1853). У романах «Тернистий шлях» (1849), «Діна» (1853), «Розлучники» (1869), повістях «Розумна жінка» (1853), «Околясом» (1855), «Гори» (1856), «На поході» (1857), «Саламандра» (1859) М. послідовно обстоювала право жінки на соціальну й особисту незалежність, широку участь у громад. житті, утверджувала вільне й чисте кохання, здобувши славу «російської Жорж Санд». Окремі її твори — повість «Перший крок» (1848), роман «Мильні бульбашки» (1859) — увібрали спостереження письменниці над життям українців, містять описи побуту селян, сіл. ярмарку, ландшафтів Подніпров’я. Про роки, проведені в Україні, М. розповіла в «Автобіографічній записці» (неопубл., зберіг. у Рос. нац. б-ці, Петербург).

Літ.: Некрасова Е. Анастасия Яковлевна Марченко (Т. Ч. или А. Темризов). «Киевская старина», 1889, № 11; Старчевский А. Воспоминания старого литератора. «Исторический вестник», 1891, № 9; Де-Рибас А. Старая Одесса. Одесса, 1913; Белинский В. Взгляд на русскую литературу 1847 года. В кн.: Белинский В. Полное собрание сочинений, т. 10. М., 1956; Зленко Г. Таинственная «Т. Ч.». «Литературная Россия», 1986, 27 июня.

Г. Д.Зленко.


МАРЧЕНКО Валерій Веніамінович (16.ІХ 1947, Київ — 7.Х 1984, Ленінград; похов. у с. Гатному Києво-Святошинського р-ну Київ. обл.) — укр. літературознавець, публіцист, перекладач. Онук М. І. Марченка. Закін. 1970 Київ. ун-т. 1967 — 70 стажувався в Азерб. ун-ті (Баку). Працював у редакції газ. «Літературна Україна». Зазнав політ. репресій за т. з. антирад. діяльність; двічі був засуджений (1973 і 1984), помер у в’язничній лікарні. Автор літературозн. статей «Обличчям на Схід», «Давня азербайджанська література в дослідженнях А. Кримського» (обидві — 1971) та ін. У публіцист. творах «Лист до діда» (1975), «Відкритий лист до двох німецьких журналістів», «Відкритий лист до Генерального директора ЮНЕСКО», «Процес» (усі — 1976) та ін. писав сувору правду про бездуховність у рад. суспільстві 70 — 80-х pp., порушення нац. і громадян. прав людини в СРСР. Переклав з англ. мови ряд творів С. Моема, Т. Джефферсона, Г. Уеллса, П. Уорунга, Е. Л. Мастерса, Л. Х’юза та ін.; з польс. — Г. Сенкевича, з азерб. — С. С. Ахундова, Дж. Мамедкулізаде, Анара. Окр. твори М. перекладені нім. мовою. Портрет с. 307.

Тв.: Там, у Київських печерах. «Україна», 1990, № 19 — 20; Гулак. «Слово і час», 1991, № 1; Листи до матері з неволі. К., 1994.

Літ.: Сверстюк Є. Свіча його віри. «Слово», 1990, № 6; Білокінь С. Апостол чистої правди. «Слово і час», 1991, № 1.

Ю. М. Хорунжий.


МАРЧЕНКО Михайло Іванович (19.ІХ 1902, с. Гатне, тепер Києво-Святошинського р-ну Київ. обл. — 21.I 1983, Київ; похов. у с. Гатному) — укр. історик, доктор істор. наук з 1961. Закін. 1937 Київ. ін-т черв. професури. Працював 1937. — 39 в Ін-ті історії АН України, одночасно був зав. кафедрою історії Київ. пед. ін-ту, 1939 — 41 — ректор Львів. ун-ту. Викладав у Новосиб. (1944 — 45) і Київ. (1945 — 56) пед. ін-тах, 1956 — 74 — в Київ. ун-ті. Автор праць: «Видатний історик України О. М. Лазаревський» (1958, у співавт.), «Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.)» (1959), «Історія української культури (з найдавніших часів до середини XVII ст.)» (1961). У кн.: «Історичне минуле українського народу в творчості Т. Г. Шевченка» (1957), ст. «Погляди Т. Г. Шевченка на історичне минуле українського народу» («Український історичний журнал», 1961, № 1) простежив формування істор. поглядів Т. Шевченка, взаємозв’язки його поезій на істор. тематику з нар. думами та істор. піснями, літописами, працями Д. Бантиша-Каменського, М. Маркевича та ін. Був незаконно репресований 1941 — 44.

О. М. Дзюба.


МАРШ (франц. marche — хід) — муз. та літ. ліро-епічний твір з чітким ритмом, який відповідає організованому крокуванню людей. Розрізняють М. урочисті («Весільний марш» Ф. Мендельсона), військові («Прощання слов’янки» В. Агапкіна, «Гей, наступаєм ми стрільці»), траурні (Л. Бетховена, Ф. Шопена) та ін. Відомі пісні-марші: «Грими, грими!» Д. Загула, «За рідний край» Р. Купчинського (муз. М. Гайворонського), «Гей, видно село» Л. Лепкого тощо. У поезії досить поширеним є жанровий різновид маршу-декламації: «Лівий марш», «Наш марш» В. Маяковського; «Юнацький марш» В. Поліщука. Марш. характер мають окр. нар. пісні («Ой на горі та й женці жнуть»).

Н. М. Гаєвська.


МАРШАК Самуїл Якович [22.Х (3.XI) 1887, Воронеж — 4.VII 1964, Москва] — рос. поет і перекладач. Навч. 1904 — 06 в Ялт. гімназії, 1913 — 14 слухав лекції в Лонд. ун-ті. Друкуватися почав 1908 — вірші та фейлетони у петерб. журн. «Сатирикон»; з 1910 — у газ. «Киевские вести». У роки Вел. Вітчизн. війни писав сатир. вірші, політ. памфлети, байки, вірш. тексти до антифашист. плакатів та карикатур (Держ. премія СРСР, 1942). Один з творців і організаторів сучас. рос. л-ри для дітей. Великої популярності набули п’єси-казки «Кицин дім», «Горя боятися — щастя не бачити» (обидві — 1922), «Терем-теремок» (1940), «Дванадцять місяців» (1943; Держ. премія СРСР, 1946); збірки віршів «Пожежа» (1923), «Книжка про книжки» (1924), «Багаж», «Пошта» (обидві — 1926), «От так неуважний», «Вусатий-смугастий» (обидві — 1930), «Містер-Твістер» (1933), «Розповідь про невідомого героя» (1938), «Урок історії» (1942), «Чорним по білому» (1945), «Пошта військова» (1944), «Різноколірна книга» (1947), «Круглий рік» (1948); поет. енциклопедія «Весела мандрівка від А до Я» (1953), зб. «Вірші для дітей» (1950; Держ. премія СРСР, 1951) та ін., позначені дотепним гумором, знанням дит. психології та багатством ритмомелодійних засобів, органічно наближених до нар. поетики. Роздумами про сенс буття, призначення людини сповнені збірки «Вибрана лірика» (1962; Ленінська премія, 1963), «Ліричні епіграми» (1965). Написав автобіогр. повість «На початку життя» (1961). М. належать літ.-крит. статті, рецензії, нотатки з питань теорії л-ри та літ. майстерності (зб. «Виховання словом», 1961), спогади. Велике місце у творчій спадщині М. посідають переклади з ін. л-р: сонети В. Шекспіра (Держ. премія СРСР, 1949), поезії Р. Бернса, Дж. Байрона, Г. Гейне, Ш. Петефі, О. Туманяна, Муси Джаліля та ін. Укр. тематика відобразилась у вірші «Війна з Дніпром» (про буд-во Дніпрогесу). Переклав ряд творів Лесі Українки, І. Франка, П. Тичини, С. Олійника, А. Малишка, П. Воронька та ін. Окр. твори М. переклали П. Тичина, М. Рильський, Д. Бобир, Г. Бойко, Н. Забіла, М. Пригара, М. Терещенко, З. Біленко, Б. Чалий та ін.

Тв.: Собрание сочинений, т. 1 — 8. М., 1968 — 72; Собрание сочинений, т. 1 — 4. М., 1990; Укр. перекл. — Багаж. Х., 1927; Майстер-Ломайстер. Х., 1933; Містер-Твістер. Х. — Одеса, 1937; Дванадцять місяців. П’єса-казка. К., 1947; Пошта військова. К., 1948; Школярам. К., 1950; Казки, пісні, загадки. К., 1960; П’єси-казки. К., 1966; Дітям. К., 1979.

Літ.: Галанов Б. Е. С. Я. Маршак. М., 1965; Заславський І. Я. Самуїл Маршак. К., 1966; Я думал, чувствовал, я жил. Воспоминания о Маршаке. М., 1988; Петровский М. С. Заочная гастроль доктора Фрикена. В кн.: Петровский М. С. Городу и миру. Киевские очерки. К., 1990; Сивоконь С. И. Уроки детских классиков. М., 1990; Дульнева К. П., Рудяков Г. М. Самуил Яковлевич Маршак. Библиография критической литературы на русском языке, 1923 — 1967 г. М., 1970.

Н. І. Чорна.


МАРШАЛЛ (Marshall) Алан (2.V 1902, с. Нурат, шт. Вікторія — 21.ї 1984, м. Іст-Брайтон, шт. Вікторія) — австрал. письменник. Закін. комерц. коледж у Мельбурні. Працював клерком, нічним сторожем, бухгалтером. З 1939 був головою Т-ва австрал. письменників. Тривалий час очолював Т-во австрало-рад. дружби. Зб. оповідань «Розкажи нам про індика, Джо» (1946) утвердила за М. славу майстра оповідної прози. Роман «Які чарівні твої ніжки» (1949) — на теми екон. депресії 1929 — 33. В автобіогр. трилогії (повісті «Я вмію стрибати через калюжі», 1955; «Ось трава», 1962; «У серці моєму», 1963.) М. розповів про своє становлення як людини, громадянина, борця з соціальною несправедливістю. Автор збірок оповідань «Спустіть штору» (1949), «Несподівані зустрічі» (1950), «Як ти там, Енді?» (1956), «Молотами по ковадлу» (1975), «Дикі червоні ночі» (1976), «Люди мрії» (1978) та ін. Кн. нарисів «Це мій народ» (1944) — про боротьбу з фашизмом під час 2-ї світ. війни. Підсумком мандрівки в пустельні райони Сх. Австралії стала антирасист. кн. М. «Ми такі ж самі люди» (1948, про траг. долю аборигенів). Для дітей написав казку «Шепіт на вітрі» (1969), повість «Боротьба за життя» (1972). Переказав легенди австрал. аборигенів (кн. «Люди прадавніх часів», 1952). Бував в Україні, мав творчі контакти з журн. «Всесвіт», де протягом 1958 — 76 було опубл. ряд його творів, а також відповідь на міжнар. анкету «Радянський Союз моїми очима» (1972, № 12). Окр. твори М. переклали М. Пінчевський та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Я вмію стрибати через калюжі. К., 1979; Як там Енді? В кн.: Вітрила’87. К., 1987; Шепіт на вітрі. К., 1990; Рос. перекл. — Люди незапамятных времен. М., 1958; Ми такие же люди. М., 1965; Я умею прыгать через лужи. — Это трава. — В сердце моем. М., 1969; Избранное. М., 1986.

Літ.: Хелемський Н. Назустріч бурі. «Всесвіт», 1959, № 3; Пінчевський М. Університети Алана Маршалла. «Всесвіт». 1964, № 9; Кравчук П. «Святкуємо саме життя». «Літературна Україна», 1981, 25 вересня; Зернецька О. Щирий голос друга. «Літературна Україна», 1982, 13 травня; Зернецкая О. В. Австралийский социальный роман 30-х годов XX в. К., 1982; Зернецька О. Пам’яті Алана Маршалла. «Літературна Україна», 1984, 2 лютого; Рознатовская Ю. А. Алан Маршалл. Биобиблиографический указатель. М., 1983.

О. В. Зернецька.


МАРШИНСЬКИЙ Аполлінарій Серапіонович (псевд. — Левківський; 1865, Херсонщина 30.VII 1930, Прага) — укр. педагог і мемуарист. Закін. 1890 Київ. ун-т. Студентом перебував під впливом київ. «Старої громади», 1889 з укр. громад. діячами Є. Дегеном, Б. Кістяківським та ін. їздив у Галичину налагоджувати взаємини з І. Франком та І. Павликом, разом з ними був арештований, сидів у львів. тюрмі. Після повернення додому зазнав переслідувань з боку цар. властей. 1891 переїхав до Риги, 1899 — до Дерпта (тепер Тарту), 1916 повернувся в Україну, працював у фінансових установах. 1919 — віце-міністр фінансів в уряді УНР. Того ж року виїхав до Польщі, 1923 — до Чехословаччини, викладав українознавство в садівничій школі м. Мельніка; з 1924 був лектором Укр. пед. ін-ту ім. Драгоманова (Прага). Брав участь у перекладі укр. мовою праці «Богдан Хмельницький» М. Костомарова для серійного видання «Українська історична бібліотека». Переклав рос. мовою оповідання «Історія моєї січкарні», «До світла», «Два приятелі» і «Цигани» І. Франка (опубл. 1892 в газ. «Рижский вестник»). Надр. «Спогади про Івана Франка» (1926), ст. «З життя Вол. Самійленка» (1929) та ін. у львів. альм. «Дніпро». Написав «Мемуари» (доля їх невідома).

Літ.: Сірополко Ю. Аполінарій Маршинський. В кн.: Дніпро. Львів, 1930; Іван Франко. Документи і матеріали (1856 — 1965). К., 1966; Погребенник Ф. Іван Франко в українсько-російських літературних взаєминах. К., 1986.

Ф. П. Погребенник.


«МАСА» — укр. вид-во. Діяло 1927 — 30 в Києві. Випускало худож. л-ру. Вийшли збірки оповідань «Політика» Г. Косинки, «Без хліба» Я. Качури, поезій «Віхоли» Г. Косяченка, «Рання осінь», Є. Плужника, «Обрії» Д. Фальківського (усі — 1927), «Отави косять» О. Лана (1928), повісті «Тиха пристань» С. Скляренка (1929), «Машиністи» Л. Смілянського (1930) та ін. Укр. мовою видано зб. «Оповідання» М. Гоголя (1930).

В. А. Бурбела.


МАСАЛЬСЬКИЙ Володимир Іванович [13(25). VII 1895, Київ — 14.I 1979, там же] — укр. мовознавець, доктор філол. наук. Закін. 1920 Київ. ун-т. З 1933 (з перервами) працював у ньому; з 1966 — професор, у 1960 — 71 — зав. кафедрою слов’янської філології. Автор праць «Мова і стиль поезій Т. Г. Шевченка» (ч. 1 — 2, 1939 — 1940), «Мова і стиль творів М. Коцюбинського» (1965) та ін.; навч. посібників «Російські революціонери-демократи і К. Д. Ушинський про мову і її вивчення. Нариси з історії розвитку передової вітчизняної думки» (1956), «Методика викладання української мови в середній школі» (1962) та ін.

Тв.: Культура мови в початковій школі. К., 1949.

Літ.: Павлович М. Володимир Іванович Масальський. «Українська мова в школі», 1957, № 2.

А. П. Могила.


МАСАРИК (Masaryk) Томаш Гарріг (7.III 1850, м. Годонін, Моравія — 14.IX 1937, м. Лані, побл. Праги) — чесько-словац. держ. і політ. діяч, філософ, історик. Освіту здобув 1872 — 77 у Віден. та Лейпц. ун-тах. 1879 — 82 — доцент Віден. ун-ту, 1882 — 1914 — професор філософії Праз. ун-ту. 1914 — 18 — в еміграції (США). 1918 — 35 — перший президент Чехо-Словаччини. Автор праці «Росія та Європа» (т. 1 — 2, 1913) — з історії рос. філос., сусп. та реліг. думки. 1887, 1889, 1910 відвідав Росію, зустрічався з Л. Толстим, філос. погляди якого виклав у ст. «Моя релігія» (1885). В червні 1893 у Відні М. познайомився з І. Франком, надіслав йому свою кн. «Карел Гавлічек-Боровський» (1895). І. Франко присвятив М. збірку своїх перекладів з К. Гавлічека-Боровського («Вибір поезій», 1901), додавши також лист до нього (ввійшов до спогадів «Мої зв’язки з професором Масариком» І. Франка, 1911, 2-е вид. 1930). І. Франкові належить ст. «Виклади проф. Масарика в Чикаго» (1902). М. побував, у Києві (1889 і 1918, зустрічався з Т. Флоренським) та Одесі (1889). У Празі М. кілька разів зустрічався з В. Винниченком, ознайомився з його програмою «Єдиного революційно-демократичного фронту». 1921 М. сприяв переведенню з Відня до Праги Укр. вільного ун-ту, викладачі якого підготували «Науковий ювілейний збірник Українського університету в Празі, присвячений Панові Президентові Чехословацької республіки Проф. Др. Т. Г. Масарикові для вшанування 75-тих роковин його народження» (т. 1 — 2, 1925 — 30). М. Божук, Ю. Боршош-Кум’ятський, В. Гренджа-Донський, О. Олесь і С. Черкасенко присвятили М. свої твори, вид. у чес. перекладі Ф. Тихого («Т. Г. Масарикові українські поети», 1936). Його життя і діяльність досліджували І. Брик («Проф. Масарик І українці-русини», 1911), О. Бочковський («Життя і світогляд Т. Г. Масарика. Масарик про Україну», 1921; «Т. Г. Масарик. Національна проблема та українське питання», 1930), Я. Ярема («Провідні ідеї філософії Томи Масарика», 1925), І. Мірчук («Філософічна основа світогляду Масарика», 1925), В. Харват («Масарик і українці», 1930), М. Омельченкова («Т. Г. Масарик. 1850 — 1930», 1931), С. Черкасенко («Речники правди. Т. Г. Масарик і Т. Г. Шевченко», 1936), Й. Недзельський («Т. Г. Масарик у карпаторуській пісні», 1936; «Т. Г. Масарик у підкарпатській поезії», 1937) та ін. Укр. мовою окр. праці М. переклали Ф. Королевський, М. Саєвич та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Ідеали гуманності. Львів, 1902; Добірні думки. Прага, 1925; Світова революція. За війни й у війні 1914 — 1918. Спомини, ч. 1 — 2. Львів, 1930; Клерикалізм і соціалізм. Львів, 1935.

Літ.: Франко І. Moje styky s prof. Masarykem. В кн.: Зв язки Івана Франка з чехами та словаками. Братіслава, 1957.

В. Т. Полєк.


МАСЕНКО Терень (Терентій) Германович [псевд. — І. Райд, Тиміш Сурмач, Теренцій, Степан Гармаш; 28.Х (10.XI) 1903, с. Глодоси, тепер Новоукраїнського р-ну Кіровогр. обл. — 6.VIII 1970, Київ] — укр. поет. Навч. на робітфащ. Кам’янець-Подільського сільськогосп. ін-ту, в Харків. ін-ті нар. освіти, на курсах журналістики при ЦК КП(б)У, закін. 1930 Комуніст. ун-т імені Артема (Харків). Працював у редакціях журналів «Молодняк» (1927 — 30), «Перець» (1930 — 32), в роки Вел. Вітчизн. війни — на радіостанції ім. Т. Г. Шевченка (Саратов). Перша книжка — зб. «Степова мідь» (1927). Наступні збірки — «Наша Азія» (1933), «У стані воїнів» (1944), «Київські каштани» (1954), «Сорок весен» (1957), «Як пахне земля» (1958), «Вишневі зорі України» (1960), «Багряні жоржини» (1969) та інші. У віршованому романі «Степ» (кн. 1 — 1938, кн. 2 — 1968) відтворив драматичні події в Україні першої чверті 20 століття. В «Романі пам’яті» (1970) умістив спогади про П. Тичину, М. Рильського, М. Куліша, Г. Майбороду, А. Петрицького та ін. видатних діячів культури. Виступав з нарисами (збірки «Побратими», 1958; «Життя і пісня», 1960), літ.-крит. статтями. Для дітей написав книжки «Казка нашого лісу» (1959), «Леся і сонце» (1964). М. — відомий поет-пісняр: разом з П. Майбородою, А. Філіпенком, М. Дремлюгою, Л. Ревуцьким та ін. композиторами створив ряд пісень, зокрема «Пісню про Дніпро», «Дніпровські хвилі», «Йде весна над нивами». Переклав окр. твори Янки Купали і Абая Кунанбаєва. Твори М. перекладено рос., білорус., груз., казах. мовами.

Тв.: Твори, т. 1 — 2. К., 1963; Вибране. К., 1975; Поезії, К., 1983; Рос. перекл. — Журавли над океаном. М., 1970; Серебряная дорога. М., 1978.

Літ.: Нудьга Г. Терень Масенко. К., 1965; Ющенко О. Творчий шлях Тереня Масенка. В кн.: Масенко Т. Поезії. К., 1983.

О. С. Кухар-Онишко.


МАСИКЕВИЧ Омелян Сидорович (8.I 1914, с. Неполоківці, тепер смт Кіцманського р-ну Чернів. обл.) — укр. філолог, поет-перекладач. Брат О. С. Масикевича. Навч. у Чернів. та Бухарест. ун-тах. Працював у Кракові, Відні, Бухаресті, Чернівцях; 1945 — 54 — в РРФСР, 1954 — 58 — у м. Кременці Терноп. обл., 1959 — 85 — співробітник Б-ки іноз. л-ри (Москва). Автор віршів і поем, статей і рецензій, опубл. у «Літературній газеті» (тепер «Літературна Україна»), журналах «Жовтень» (тепер «Дзвін») та ін. Співукладач довідників «Словарь сокращений. Слова и словосочетания на иностранных европейских языках в каталогизации и библиографическом описаний» (М., 1970), «Справочная книга корректора и редактора» (М., 1974). Переклав укр. мовою немало творів япон. поезії (видані окр. зб. «Місяць над Фудзі. 100 японських хокку», 1971, з передмовою М.), деякі твори з рос. (С. Єсенін), рум. (М. Емінеску), молд. (П. Крученюк), польс. (В. Броневський), монг. та ін. л-р; поезій Т. Шевченка рум. мовою — «Тополя», «Давидові псалми», «Доля». Один з перекладачів антологій «Молдавська радянська поезія» (1975) та «Поезія. Африки» (1983).

Ф. П. Погребенник.


МАСИКЕВИЧ Орест Сидорович (9.VIII 1911, с.Неполоківці, тепер смт Кіцманського р-ну Чернів. обл. — 8.Х 1980, м. Буфтя, Румунія) — укр. письменник, перекладач у Румунії. Брат О. С. Масикевича. Закін. 1930 Чернів. ун-т. Автор поет. збірок «На місячних перехрестях» (1971), «Буреквіти» (1979), циклу соціально-психол. новел «Наші весни» (1972), зб. поезій і прози «Ключзілля» (1983). Як поет М. використовував класич. форми віршування, вдавався до жанрів сонету і ронделю, дбав про стрункість композиції, ясність вислову думки. В його ліриці відчутні фольклор. впливи, ремінісценції любовної лірики М. Емінеску. Поезія і проза М. засвідчили самобутній талант письменника, який у своїй творчості поєднував нац. та інтернац. мотиви. Переклав рум. мовою поему «Мойсей» (опубл. лише пролог цього твору) та багато ін. поезій І. Франка, ряд творів П. Тичини (не опубл.), роман «Циклон» О. Гончара. Переклади М. віршів укр. (О. Олеся, М. Драй-Хмари, В. Бобинського, В. Чумака), рос. (О. Блока, І. Анненського), болг. та нім. поетів увійшли до рум. антології «Європейський символ» (т. 1 — 3. Бухарест, 1983).

Тв.: Сіль сонця. «Дзвін», 1991, № 9.

Літ.: Ласло-Куцюк М. Сонети і ронделі Ореста Масикевича. В кн.: Обрії. Бухарест, 1983; Лазарук М. «Пісні холодні розстеляю в небі...». «Дзвін», 1991, № 9.

Ф. П. Погрєбенник.


МАСЛО Михайло Кирилович (11.II 1918, с. Мойсівка, тепер Драбівського р-ну Черкас. обл. — 27.XII 1984, с. Ковалівка тих же р-ну і обл.) — укр. поет. Учасник Вел. Вітчизн. війни. Закін. 1956 Черкас. пед. ін-т. Викладав укр. мову і л-ру в сільс. школах. Автор збірок «Дорогою в поле» (1956), «Земля батьків» (1960), «День прибуває» (1962), «Від імені сіл» (1963), «Жайворонки» (1966), «Спалахи» (1970),«Гроно» (1977), «Літо» (1978), «Передчуття весни» (1982). Тематика віршів М. — селянська праця, краса природи, героїка Вел. Вітчизн. війни.

Тв.: Вінок з колосків. К., 1986.

Літ.: Моторний О. Від імені землі. «Вітчизна», 1964, № 2; Михайлин І. Гроно поезії. «Прапор», 1978, № 7; Дробний І. Корінь добра. «Черкаська правда», 1987, 7 травня.

В. Х. Косян.


МАСЛОВ Василь Іванович [21.XII 1884 (2.I 1885), м. Ічня, тепер Черніг. обл. — 22.III 1959, Київ] — укр. літературознавець, етнограф, педагог. Брат С. І. Маслова. Закін. 1909 Київ. ун-т, працював у ньому викладачем, пізніше в Київ. пед. ін-ті. Автор праць з рос. л-ри («Літературна діяльність К. Ф. Рилєєва», 1912; «До питання про народність М. Ю. Лермонтова», 1939; «Іван Андрійович Крилов. Життя і творчість», «Пушкін і декабристи», обидві — 1951), з питань літ. зв’язків («Зацікавлення Стерном в російській літературі кінця XVIII і початку XIX ст.», 1924), фольклору («Народність і фольклор у декабристів», 1941), етнографії («Українська етнографія першої половини XIX ст.», 1934), археології («Рільницьке знаряддя і техніка за пам’ятками Райковецького городища феодальної епохи», 1937). М. належать також неопубл. праці: «Джерела поезії декабристів», «Українське минуле в російській літературі пушкінської доби», «Вплив декабристського руху на українську літературу XIX ст.».

Літ.: Попов П. М. Василь Іванович Маслов. В кн.: Вісник Київського університету, № 2. Серія філології та журналістики, в. 1. К., 1959.

І. М. Лисенко.


МАСЛОВ Іван Степанович (14.Х 1939, с. Тернова, тепер Харків. р-ну Харків. обл.) — рос. письменник, літературознавець, канд. філол. наук з 1980. Закін. 1969 Харків. пед. ін-т, 1980 — Академію сусп. наук (Москва). Працював у пресі, зокрема з 1981 — головний редактор журналу «Прапор» (з 1991 — «Березіль»), з 1990 — на партійній роботі. З 1992 викладає в Харківському педагогічному інституті. Автор романів «Материнський вогонь» (1980) і «Син» (1990), книжок повістей «Білий цвіт терну» (1977), «Час цвітіння зірок», «Селяни» (обидві — 1984), «Вікнами до зорі» (1987), «Заручини» (1989). Тематика — життя повоєнного села, соціальні та морально-етич. проблеми сучасності. М. належить цикл статей «НТР і духовне багатство особистості», ряд літературознавчих розвідок («Неповторний світ Бориса Силаєва», 1989, та ін.). Окр. твори М. перекладено укр. (О. Уліщенко, М. Чумаченко), білорус., мордов., польс. мовами.

Тв.: Укр. перекл. — Косарі. «Прапор», 1973, № 7; Качечка. «Прапор», 1987, № 9.

Літ.: Лихоносов В. Правда душевная. В кн.: Маслов И. С. Окнами на зарю. Х., 1987; Гуторов А. Ступени роста. «Радуга», 1989, № 10.

М. Ф. Гетьманець.


МАСЛОВ Сергій Іванович [17(29).XI 1880, м. Ічня, тепер Черніг. обл. — 11.I 1957, Київ] — укр. літературознавець, книгознавець і педагог, приват-доцент з 1914, професор з 1935, чл.-кор. АН України з 1939, доктор філол. наук з 1943. Брат В. І. Маслова. Навч. 1898 — 99 у Київ. політех. ін-ті, 1900, 1901 — 07 — Київ. ун-ті. Брав активну участь у студ. революц. русі, за що його в числі 183-х студентів Київ. ун-ту 1900 віддано в солдати і вислано до Луцька (тут М. захоплюється нар. творчістю, збирає для словника укр. мови матеріал, який пізніше використав Б. Грінченко). Після закін. 1907 Київ. ун-ту працював у ньому, з 1914 — зав. кафедрою історії рос. мови та л-ри, одночасно викладав на Вищих жін. курсах, 1914 — 17 — також у нар. та робіт.-сел. ун-тах, Археол. ін-ті, польс. жін. гімназії в Києві. Був секретарем Історичного товариства Нестора-літописця, 1921 — 27 — член Комітету по охороні пам’яток старовини і мист-ва, з 1922 — дійсний член, з 1923 — позаштатний співробітник Укр. наук. ін-ту книгознавства, згодом там же — голова Комісії з історії книги, 1926 — зав. відділом стародруків Всенар. б-ки України (нині ЦНБ імені В. І. Вернадського АН України), 1939 — 50 — зав. відділом давньої укр. л-ри Ін-ту л-ри імені Т. Г. Шевченка АН України. Перша наукова праця М. — «Лірники Полтавської та Чернігівської губерній» (1902). Автор багатьох досліджень з історії давніх укр. та рос. л-р: «Казанье Мелетия Смотрицкого на честный погреб о. Леонтия Карповича», «Наука Леонтія Карповича в неділю перед Різдвом», «Описание рукописей Исторического общества Нестора Летописца» (всі — 1908), «Еще четыре проповеди Георгия Конисского», «Обзор рукописей Библиотеки императорского университета св. Владимира» (обидва — 1910), оглядів полемічної, драм., вірш. л-ри 16 — 18 ст., праць з палеографії, бібліографії, історії книгодрукування та ін. Написав розвідку «Культурно-національне відродження на Україні в кінці XVI і першій половині XVII ст.» (1946), вступ. статтю та коментарі до фототип. видання 1800 «Слова о полку Ігореве» (1950). Співредактор (з Є. Кирилюком) та один з авторів «Нарису історії української літератури» (1946), який ЦК КПУ піддав огульній критиці за «буржуазний націоналізм». Праці М. є зразком дослідження давніх східнослов’ян. л-р, рукопис, спадщини та історії укр. книгодрукування. Свою наук. б-ку (11 тис. книг) подарував ЦНБ Ім. В. І. Вернадського АН України.

Тв.: Библиотека Стефана Яворского. К., 1914; Друкарство на Україні в XV! — XVIII ст. К., 1924; Етюди з історії стародруків. К., 1925 — 28; К истории изданий киевского «Синопсиса». Л., 1928; Кирилл Транквиллион-Ставровецкий и его литературная деятельность. К., 1984.

Літ.: Перетц В. Нарис наукової діяльності проф. С. І. Маслова. В кн.: Сергій Маслов. 1902 — 1927. К., 1927; Назаревский А. Памяти друга. В кн.: Вісник Київського університету, № 2. Серія філології та журналістики, в. 1. К., 1959; Крекотень В. Лицар філологічної науки. «Радянське літературознавство», 1980, № 11.

В. П. Колосова.


МАСЛОВИЧ Василь Григорович (1793, Харків — 1841, Петербург) — укр. письменник і журналіст. Закінчив 1816 Харків. університет. Видавав журнал «Харьковский Демокрит», де вміщував і свої пісні, послання, байки, епіграми рос. та укр. мовами. З 1816 жив у Петербурзі. Окр. книжками видав у Харкові твори (рос. мовою) : «Дельф и Дельфира, или Увенчанная любовь» (1811, сентим. ідилія — «пастушеская опера в 1-м действии»), «Баснь на прибытие в мир Асмодея» (1813), «Драматический кантат Харьковскому благотворительному обществу», «Басни в стихах» (обидва — 1814), в яких поєднуються класицист. канони і риси реаліст. письма, та ін. Укр. твори М. (деякі з них мають рос. назви) написані в бурлеск. стилі, під впливом І. Котляревського (вірші «Песнь семейству», «Жартівлива пісня», «Отъезд студента на учительство в Олешки», а також окремі куплети у поемі «Основание Харькова» — пізніша назва — «Сказка про Харька, основателя Харькова...»). Байки М. оригінальні, в основі багатьох сюжетів — враження автора, роздуми про становище простолюду, про долю інтелігенції з народу («Конь Барский и Кляча», «Муха и Паук», «Скорбь», «Дуб и Свинья», «Книгопродавец и Слон»). Деякі байки і поема «Утаида» мають антикріпосн. спрямування. Послання «К Шаду» адресоване проф. Харків. ун-ту І. Шаду, який виступав проти кріпосн. права. М. розробляв історію і теорію байки в працях «О басне и баснописцах разных народов...» (1816) і «Память о харьковском стихотворце Акиме Николаевиче Нахимове» (1818). З творів петерб. періоду відомий нарис «Невский проспект» (1829, опубл. 1928).

Тв.: Замечания и чувствования, или Путешествие, каких мало, или каких очень много, из Харькова до Санкт-Петербурга. М., 1818; Басни. Х., 1825; Сказка про Харька, основателя Харькова, про его дочь Гапку и батрака Якива. Х., 1890.

Літ.: Єрофіїв І. Перший журналіст на Слобожанщині. «Червоний шлях», 1925, № 10; Єрофіїв І. Ф. Харківські спогади В. Г. Масловича. «Записки історично-філологічного відділу УАН», 1927, кн. 13 — 14; Федченко П. М. Матеріали з історії української журналістики, в. 1. К., 1959; Федченко П. М. Літературна критика на Україні першої половини XIX ст. К., 1982; Лосієвський І. В. Г. Маслович про Пушкіна. «Прапор», 1985, № 2.

І. Я. Лосієвський, М. М. Павлюк.


МАСЛОВ-СТОКОЗ Василь Павлович (псевд. та крипт. — В. Батуринський, В. Жук, Василь Жук, В. Б., В. Ж. та ін.; 1866, м. Батурин, тепер смт Черніг. обл. — 1918) — укр. письменник, публіцист, перекладач, історик л-ри. На поч. 80-х pp. учителював у Борзні (Чернігівщина). За участь у революц. русі відбував (з 1885) 2-річне заслання у Зх. Сибіру і Акмолінській губ. (Казахстан). Після звільнення оселився у Катеринограді (тепер Краснодар), незабаром переїхав до Кам’янця-Подільського. Звідти виїхав до Австро-Угорщини, жив у Львові (деякий час у І. Франка), потім перебрався до Швейцарії (Женева, Цюріх). З 1890 жив у Сербії (Белград), Болгарії, США (Балтимор, Нью-Йорк). У кін. 90-х pp. оселився в Англії. Писав укр. та рос. мовами. Свої публіцист. і худож. твори друкував у рос. (емігрантських) та англомовних виданнях. Автор лірич. поезій «Пісня пісень», «Молодо-старечі пісні» (1889), оповідання «Михайло», комедії «Сватання» (1887, доля невід.); агіт.-публіцист. віршів рос. мовою («Вільний робітник», «Три дороги», 1895, тощо). Надр. дослідження «А. И. Герцен, его друзья и знакомые» (т. 1, 1904). Повернувшись у серед. 90-х pp. до Росії, співробітничав у журналах «Былое», «Литературный вестник», «Минувшие годы», де опубл. істор.-літ. розвідки «Вірш М. О. Некрасова „На смерть Т. Г. Шевченка“» (1904), «До біографії М. Костомарова» (1907), «Спогади про празьке видання „Кобзаря“ О. Русова», «До біографії І. С. Тургенєва» (обидві — 1908) та ін. Переклав укр. мовою оповідання «Ліс шумить» В. Короленка (1886), «Казку про жабу та рожу» В. Гаршина (1888); рос. мовою — оповідання «Грицева шкільна наука» (1889) і вірш «Каменярі» (1895) І. Франка, а також (з англ.) працю «Ідеали і дійсність у російській літературі» П. Кропоткіна (1907). Пропагував за кордоном укр. л-ру і періодику. Ряд творів М.-С. надр. в антологіях «Акорди», «Українська муза». Підтримував творчі взаємини з М. Драгомановим, І. Франком, М. Павликом, С. Кравчинським (Степняком) та ін. Листи М.-С. до І. Франка та М. Павлика зберіг. в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН України і ІДДІА України у Львові.

Літ.: Дун О. З. Невідомий російський переклад «Каменярів». В кн.: Українське літературознавство, в. 17. Львів, 1972; Погребенник Ф. П. Іван Франко в українсько-російських літературних взаєминах. К., 1986; Дудко В. Лондонський відгук. «Вітчизна», 1990, № 10.

Ф. П. Погребенник.


МАСЛЮК Віталій Петрович (4.V 1920, с. Старий Вишнівець, тепер Збаразького р-ну Терноп. обл.) — укр. літературознавець, перекладач, доктор філол. наук з 1980. Закін. 1951 Львів. ун-т, працює в ньому з 1963. Досліджує укр. латиномовну поезію 16 — 19 ст. Автор монографії «Латиномовні поетики і риторики XVII — першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні» (1983), ряду статей з теорії л-ри, а також посібників і підручників із старогрец. та лат. мов. Брав участь у підготовці і виданні «Філософських творів» Феофана Прокоповича (т. 1 — 3, 1979). Переклав укр. мовою «Поетику» («Сад поетичний») Митрофана Довгалевського (1973), поеми «Про Острозьку війну під П’яткою» Симона Пекаліда і «Пісня про зубра» Миколи Гусовського, «Роксоланія» С. Ф. Кльоновича, окремі латинські вірші Павла Русина з Кросна, Григорія Русина з Самбора, Георгія Русина з Тичина, Григорія Вишневського, Митрофана Довгалевського, Георгія Кониського, Григорія Сковороди, Василя Довговича; з старогрец. л-ри — роман «Дафніс і Хлоя» Лонга (1989) та ін. Переклади опубл. у збірниках «Аполлонова лютня» (1982), «Пісні Купідона» (1984), «Українська поезія XVI століття» (1987), «Марсове поле» (ч. 2, 1988), в «Антології української поезії» (т. 1, 1984) та багатьох журналах. Портрет с. 311.

Літ.: Васюта В. І оживає давнє слово... «Літературна Україна», 1980, 25 січня; Трофимук М. Учитель, поет, громадянин. «Дзвін», 1990, № 5.

В. В. Громова.


МАСЛЯК Володимир Іванович (псевд. і крипт. — Володимир Залуквич, Бережанець, Вуйко Влодзьо, Овсій Паленичка, Ратай, Судислав, Яромир Шило, В. И. М., С-ав та ін.; 14.ІХ 1858, с. Сернки Середні, тепер с. Діброва Рогатинського р-ну Івано-Франк. обл. — 15.VII 1924, Львів) — укр. письменник, перекладач, критик, журналіст. Навч. у Львів. та Краків. ун-тах. Працював у редакціях газет «Діло», «Nowa Reforma» («Нова реформа», Краків), журналів «Зеркало», «Нове зеркало», з 1888 викладав у гімназіях Станіслава (тепер Івано-Франківськ), Перемишля, Золочева, Коломиї, Бучача, Львова. Видав поет. збірки «Поезії» (т. 1, 1886), «З чорного шляху» (1897), «Поезії» (1919). У віршах і поемах писав про важку долю народу, викривав панську мораль, антинар. політику царизму, прославляв нар. героїв. У сатир. повісті «Кістяки Гольбейна» (1896; первісний варіант під назвою «Кандидат», 1891) створив галерею галицьких «мертвих душ». Опубл. статті «Значення Івана Котляревського в руській літературі» (1898), «„Хлопи“ Вл. Реймонта», «„Змій“ Словацького», «З літератури руської» (1913, про Ю. Федьковича). Переклав ряд творів В. Гюго, Ф. Шіллера, Л. Ненадовича, П. Прерадовича, Н. Кобринської. Упорядкував збірники «Коляда від ц. к. листоноша на рік 1897» (1896) і «На великі роковини і в пам’ять Івана Котляревського» (1898). Кілька віршів М. поклали на музику А. Вахнянин, М. Вербицький, І. Кишакевич. Вірш М. «Нехай буде, як бувало!» переклав рос. мовою П. Грабовський.

Тв.: Із статті «З руської літератури», В кн.: Юрій Федькович в розвідках і матеріалах. К., 1958; Рос. перекл. — «Бросим глупо сокрушаться». В кн.: Грабовський П. Зібрання творів, т. 2. К., 1959.

Літ.: Франко І. Українська література в Галичині за 1886 рік. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 27. К., 1980; Кримський А. «Кістяки Гольбейна». В кн.: Кримський А. Твори, т. 2. К., 1972.

В. Т. Полєк.


МАСЛЯК Степан Володимирович (19.XI 1895, м. Станіслав, тепер Івано-Франківськ — 8.VII 1960, Львів) — укр. поет, перекладач. Син В. І. Масляка. Навч. на філос. ф-ті Укр. таємного ун-ту у Львові. 1924, рятуючись від поліц. переслідувань, емігрував до Чехо-Словаччини, де закін. 1928 пед. ін-т при Укр. вільному ун-ті (Прага). Працював учителем. Був членом літ. об’єднання «Горно». Публ. свої твори у журналах «Вікна», «Нова культура», «Нові шляхи» та ін. 1945 повернувся на Батьківщину. З грудня 1946 — ст. викладач Львів. ун-ту. Поезії М. — переважно революц.-агіт., громадян. звучання (вірші «З чужини», «Кріпіть.серця», «На будові» та ін.). У поемах «їздці» (1915), «Пролом» (1934) виявив схильність до політ. сатири. У драм. етюді «Епілог» (1928) М. вирішує проблему обов’язку революціонера через типовий для соціалістичної л-ри 20-х pp. конфлікт: сім’я і революція. Написав повість «Будинок здоров’я» (опубл. 1965) — про долю інтелігенції в Галичині, окупованій бурж. Польщею. Перекладав з рос., чес., словац., польс., нім. поезії (О. Берггольц, В. Долматовський, Я. Неруда, М. Конопніцька, Й. Бехер та ін.). Переклав з чес. мови романи «Микола Шугай, розбійник» І. Ольбрахта, «Пригоди бравого вояка Швейка» Я. Гашека. М. належать переклади 17 лібрето для опер, серед яких — «Русалка» А. Дворжака, «Весілля Фігаро» В. А. Моцарта, «Ромео і Джульєтта» Ш. Ф. Гуно, «Вертер» Ж. Е. Ф. Массне та ін.

Тв.: [Вірші]. В кн.: Революційні поети Західної України. К., 1958; Будинок здоров’я. К., 1965; [Вірші]. В кн.: Полум’яні рядки. Львів, 1981.

Літ.: Дубина М. Степан Масляк. «Радянське літературознавство», 1963, № 3.

М. Я. Гон.


МАСОВА ЛІТЕРАТУРА (паралітература, сублітература, кітч) — вид л-ри для масового читача; явище, що помітно визначає функціональні особливості худож. л-ри в сучас. світі. Для М. л. поряд з актуальністю тематики, дохідливістю викладу характерні серійність, масовість тиражів, орієнтація на «маси споживачів». Поняття «масова література» виникло на поч. 19 ст. у Франції (творчість Е. Сю та ін.). М. л. називають переважно розважальну й дидактичну белетристику. Хоч до М. л., як правило, не відносять твори значної худож. вартості, вона, однак, відчутно впливає на розвиток загальноліт. процесу, представлена всіма видами і жанрами худож.. л-ри, які нерідко лише імітує. М. л. відзначається легкістю стилю, у переважній більшості її худож. засоби є стереотипними, наближаються до штампу літературного. Це полегшує переклад зразків М. л. різними мовами. Серед жанрів М. л. найпоширенішим є роман, оскільки в комерц. плані він дає максимальну вигоду. Особливо популярними є психол. роман (Е. Сігал, США; Марія Луїза Фішер, Німеччина), виробничий роман (А. Хейлі, США), політ. детектив (А. Друрі, В. Сефайр, С. Агню — США), наук.-фантастичний роман (Р. Хейнлейн, США), істор. роман (Дж. Фаррел, Англія), авантюрний роман з елементами натуралізму та еротики (Г. Роббінс, США), шпигунський роман-бойовик (Дж. Ле Карре, Англія), роман кар’єри (П. Зіммель, Німеччина) і зовсім новий жанровий різновид — апокаліптичний роман, або роман жахів (Ф. Рафаель, Англія; Луї Поль Боон, Бельгія). За ост. десятиріччя дедалі частіше під категорію М. л. підводять також цілий масив белетризованої наук.популярної л-ри (есе, документальні твори, біографічний нарис та ін.). Див. також Бестселер, Комікс.

О. М. Тараненко.


МАСТЕРС (Masters) Едгар Лі (23.VIII 1869, м. Гарнетт, шт. Канзас — 5.III 1950, м. Мелроуз-Парк, шт. Пенсільванія) — амер. письменник. За освітою юрист. Дебютував зб. «Книга віршів» (1898). Найвідоміша поет. збірка М. — «Антологія Спун-Рівер» (1915, доп. вид. 1924) — помітно вплинула на розвиток сучас. л-ри США. Вона складається з 250 написаних вільним віршем епітафій, з яких вимальовується монотонне життя амер. провінції. Автор збірок «Пісні і сатири» (1916), «Вірші про Іллінойс» (1941), романів і не завжди об’єктивних белетризованих біографій «Лінкольн як людина» (1931), «Вечел Ліндсей. Доля поета в Америці» (1935), «Уїтмен» (1937), «Марк Твен» (1938), автобіогр. кн. «По Спун-Рівер» (1936). Окр. твори М. переклали В. Марченко, В. Моляко.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Антологія американської поезії. Х., 1928; З «Антології Спун-Рівер», «Всесвіт», 1975, № 11; Рос. перекл. — Из эпитафий кладбища в Спун-Ривер. В кн.: Слышу, поет Америка. Поэты США. М., 1960; Антология Спун-Ривер. — Новый Спун-Ривер. М., 1990. Літ.: Брукс В. В. Писатель и американская жизнь, т. 2. М., 1971.

Т. Н. Денисова.


«МАСТЕРСТВО ПЕРЕВОДА» — неперіод. збірники. Виходять з 1955 у Москві, у вид-ві «Современный писатель». У різний час гол. редакторами були П. Антокольський, С. Маршак, К. Чуковський, В. Турганов, О. Гатов та ін. Осн. розділи: «Теорія і критика», «З творчого досвіду», «Спадщина», «Портрети», «Огляди», «За рубежем», «Бібліографія». Вміщує статті про теорію і практику худож. перекладу, досвід переклад. справи, літ. портрети перекладачів, бібліогр. матеріали тощо. Висвітлюється діяльність укр. перекладачів. Надр. статті «Новий переклад „Енеїди“ І. Котляревського» М. Пархоменка (в. 4, 1964), «Чехов в українському перекладі» М. Рильського, «Переклад і літературна мова» О. Кундзіча, «Штрихи до портрета Максима Рильського» (усі — в. 7, 1970) та «Шекспір на Україні» (в. 5, 1968) Г. Кочура, «Перекладаючи з російської» В. Коптілова (в. 11, 1976), «Слово полум’ям зайнялося („Заповіт“ Т. Шевченка в російських перекладах)» Р. Лубківського (в. 5, 1968) та ін.


МАТВЄЄВА Новела Миколаївна (7.Х 1934, м. Пушкін Ленінгр. обл.) — рос. поетеса. Навч. 1960 — 62 на Вищих літ. курсах при Літ. ін-ті ім. О. М. Горького (Москва). Автор збірок «Лірика» (1961), «Кораблик» (1963), «Душа речей» (1966), «Ластівчина школа» (1973), «Ріка» (1978), «Закон пісень» (1983), «Хвала роботі» (1987), поем «Виселення із Всесвіту» (1961), «Пітер Брейгель Старший» (1969) та ін. Для дітей написала збірки «Сонячний Зайчик» (1966), «Кроляче село» (1984). Поетесі належить немало пісенних творів. Ліриці М. притаманні філософічність, віра у велич людського духу; вона сповнена роздумів про цінності життя. М. займається також перекладацькою діяльністю, виступає з літ.-крит. статтями. У деяких поезіях звертається до укр. мотивів і образів («Хома Брут», «Сорокові роки» та ін.). Про творчість М. писав укр. літературознавець В. Іванисенко (Критерий — насущность истин. «Вопросы литературы», 1966, № 3). Вірш М. «Смарагдовий камінь» переклала Л. Забашта.

Тв.: [Стихи]. М., 1964; Избранное. М., 1986.

Літ.: Чупринин С. Труд вдохновения. «Новый мир», 1984, № 10; Пустовойт П. Образное слово. «Дон», 1986, № 5; Савченко Б. Авторская песня. М., 1987; Паперный З. Кирпичные корабли. «Знамя», 1988, № 5.

В. А. Зарва.


МАТВІЇШИН Володимир Григорович (23.VII 1935, м. Ліберкур, деп. Па-де-Кале, Франція) — укр. літературознавець, доктор філол. наук з 1992. Закін. 1959 Львів. ун-т. З 1971 — викладач (з 1991 — професор) Івано-Франківського пед. інституту (з 1992 — Прикарпат. університет). Автор монографії «Українсько-французькі літературні зв’язки XIX — початку XX ст.» (1989), статей: «Еміль Золя на Україні» (1966), «Василь Стефаник і французьке письменство» (1971), «Перші переклади з Беранже на Україні» (1980), «Байрон на Україні» (1988), «Переклади Марка Черемшини з французької» (1990) та ін. Написав ряд підручників та посібників з франц. мови для вузів. Видав «Українсько-англійський розмовник» (1991, разом з І. Штерн). Портрет с. 313.

Літ.: Перкатюк Й. П’ять підручників Матвіїшина. «Комсомольський прапор», 1986, 30 січня; Полєк В. Французька література на Україні. «Слово і час», 1990, № 10.

В. І. Ткаченко.


МАТВІЙЧУК Микола Филимонович [27.VII (9.VIII) 1904, с. Ольгопіль, теп. Чечельниц. р-ну Вінн. обл. — 19.IX 1993, Львів] — укр. літературознавець, докт. філол. наук. з 1962, проф. з 1969. Учасник Вел. Вітчизн. війни. Закін. 1930 Київ. кооп. ін-т, 1937 — Літ. ін-т ім. О. М. Горького (Москва). Був журналістом, у 1937 — 43 — співробітник Музею О. М. Горького при Ін-ті світ. л-ри ім. О. М. Горького та вчений секретар архіву письменника, у 1947 — 49 — зав. відділом, 1951 — 67 — ст. науковий співробітник Львів. філіалу (теперішнього Інституту суспільних наук) АН України, 1948 — 51 — директор Етногр. музею АН України, 1967 — 73 викладач у Львів. ун-ті, а 1976 — 92 — у Дрогоб. пед. ін-ті. Автор книг «Діяльність М. Горького в період після першої російської революції 1905 — 1907 pp.» (1955), «Творчість М. Горького і фольклор» (1959), «Перший воістину народний поет» (про Т. Шевченка, 1963), «Горький про Шевченка» (1964), «У творчій майстерні М. Горького» (1982), «Буяння талантів» (про фольклор. репертуар колективів худож. самодіяльності; 1965). Співавтор першого тому посібника «Українська народна поетична творчість» (т. 1 — 2, 1958).

Літ.: Трофимук С. Неспокійні літа. «Жовтень», 1964, № 8.

М. Я. Шалата.


МАТЕВ Павел Христов (6.XII 1924, с. Оризово, тепер Хасковської обл.) — болг. поет, перекладач. Учасник Руху Опору. Закінчив 1949 Софійський ун-т. Поезія 50-х — поч. 60-х pp. (збірки «В шерензі», 1951; «Людська тривога», 1960; «Час, вітчизна, любов», 1962, та ін.) відзначається романтико-громадян. звучанням. Збірки віршів «Чайки спочивають на хвилях» (1965), «Нескривджені світи» (1969), «Нагромаджене мовчання» (1969), «Сердечні затишшя» (1985), «Чи ти наснилася мені?» (1989) та ін. — інтелектуальна елег. лірика, філософія буття, де органічно злилось особисте, громадське й загальнолюдське. Виступає з публіцист. творами. 1965 відвідав Україну. Переклав також ряд віршів П. Воронька (опубл. у зб. «Вибрані поезії»), П. Тичини, Л. Первомайського, А. Малишка, Н. Забіли, П. Усенка, Т. Масенка, В. Бичка. Окр. вірші М. переклали Д. Білоус, П. Воронько, Д. Павличко, В. Лучук, С. Тельнюк та ін.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Антологія болгарської поезії, т. 2. К., 1974; (Вірші]. «Всесвіт», 1984, № 9; Рос. перекл. — Лирика. Л., 1968; Чайки отдыхают на волнах. М., 1968; Звездный час. М., 1983.

В. О. Захаржевська.


МАТЕВОСЯН Грант Ігнатіосович (3.III 1935, с. Агнідзор, тепер Туманянського р-ну) — вірм. письменник. Закін. 1962 Єреван. пед. ін-т, 1967 — Вищі сценарні курси (Москва). Вперше заявив про себе нарисом «Агнідзор» (1961), в якому критикував методи управління сільс. господарством. Чільне місце у творчості М. посідає повість «Ми і наші гори» (1962, увійшла до зб. повістей і оповідань «Серпень», 1967), названа критиками сагою про вірм. село. Життя горян з 20-х pp. і до наших днів відображено в збірках повістей та оповідань «Дерева», «Наш біг» (обидві — 1978), «Твій рід» (1982; Держ. премія СРСР, 1984). Роздумами автора про справжні та минущі цінності, право людини на краще життя сповнені повісті «Осіннє сонце» (1966), «Ташкент» (1982). Дітям адресував оповідання «Біг», «Хліб», «Мій вовк» та ін. Автор кількох кіносценаріїв. Збірки творів М. видавалися в Україні тричі: 1975 — у перекл. П. Мовчана, 1985 — О. Божка (вийшли під однаковою назвою «Ми і наші гори» за однойм. повістю, включеною до обох книжок); 1982 — у перекладі О. Божка («Зелена долина»).

Тв.: Укр. перекл. — Ми і наші гори. К., 1975; Зелена долина. К., 1982; Ми і наші гори. К., 1985; Рос. перекл. — Мы и наши горы. М., 1967; Твой род. М., 1982; Похмелье М., 1989.

Літ.: Гуцало Є. Правдиво, з любов’ю. В кн.: Матевосян Г. Зелена долина. К., 1982; Божко О. Літописець Цмакута. В кн.: Матевосян Г. Ми і наші гори. К., 1985.

О. І. Божко.


«МАТЕРІАЛИ ДО УКРАЇНСЬКО-РУСЬКОЇ ЕТНОЛОГІЇ» — неперіодичні збірники. Видавалися 1899 — 1929 у Львові Етногр. комісією НТШ (всього 22 томи, 20 випусків). Редакторами в різний час були Ф. Вовк, І. Франко, В. Гнатюк, Ф. Колесса. Збірники містили етногр. та фольклор. матеріали. Окр. випуски були повністю фольклорними (напр., «Гаївки», т. 12, 1909; «Мелодії українських народних пісень з Поділля і Холмщини», т. 16, 1916, та ін.). Надр. підготовлений В. Шухевичем зб. «Гуцульщина» в п’яти частинах (ч. 1, т. 2, 1899; ч. 2, т. 4, 1901; ч. 3, т. 5, 1902; ч. 4, т. 7, 1904; ч. 5, т. 10, 1908) про матеріальну й духовну культуру гуцулів. Чимало публікацій — з питань традиційно-побут. культури українців (народного житла, харчування, одягу, звичаїв, обрядів тощо). Ост. випуск (т. 21 — 22) присвячений пам’яті В. Гнатюка. Серед авторів — укр. етнографи і фольклористи В. Петров, В. Білецька, Н. Заглада, А. Онищук, І. Єрофеїв та ін.

І. П. Березовський.


МАТЕУ (Mateu) Хуліо (8.VI 1908, с. Бугарра, Валенсія — 23.VI 1985, Москва) — ісп. поет, перекладач. Закін. 1956 Літ. ін-т ім. О. М. Горького (Москва). За участь у збройному повстанні робітників в Іспанії 1934 засуджений на 30 років каторги. Звільнений Нар. фронтом у лютому 1936. Після поразки нац.-революц. війни ісп. народу 1936 — 39 жив у Рад. Союзі. Автор збірок поезій «Дві батьківщини» (1958), «Мрійники» (1960), «Моя Іспанія» (1962), «Жменя землі» (1968), «Оливи і берези» (1973) — усі вийшли в перекладі рос. мовою. Ісп. мовою вид. книжки «Вибрані поезії» (1966) і «Оливи і берези» (1977). Брав участь у підготовці першого видання «Вибраних творів» Т. Шевченка ісп. мовою (М., 1964), для якого переклав поему «Чернець» і вірш «Ісаія. Глава 35». Перекладав поезії П. Тичини, М. Рильського, П. Усенка. Окр. вірші М. переклали М. Жердинівська, О. Лупій, М. Литвинець.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. «Всесвіт», 1969, № 6; [Вірші]. «Всесвіт», 1979, № 11; Рос. перекл. — Братство. М., 1987.

М. І. Литвинець.


«МАТИ» — літ. збірник. Вийшов 1896 у Києві. Упорядник і видавець — Ол. Тишко (О. Тулуб). Містить твори укр. письменників, присвяч. темі жінки-матері — вірші «Мати-покритка» («У нашім раї на землі...») Т. Шевченка, «Мати» («Велике слово рідна мати!..») І. Манжури, оповідання «Мати» М. Старицького, «Орлиця» О. Косач-Кривинюк, легенду. «Материне серце», «Думу про удову та трьох синів» О. Тулуба.

Літ.: Бойко І. З. Українські літературні альманахи і збірники XIX — початку XX ст. Бібліографічний покажчик. К., 1967.


МАТИЦІ (серб, матица — бджолина матка) — слов’янські громад. культурно-осв. т-ва, які виникли в 19 ст. у ході боротьби за розвиток нац. культур проти асимілятор. політики Туреччини, Австро-Угорщини, Німеччини. М. були загальнокультурні і спеціалізовані: шкільні, літ., загальноосв., музичні тощо. Виступали за розвиток нац. мов, вивчення вітчизн. фольклору, л-ри, історії, етнографії, ін. видів духовної культури своїх народів. Засновували школи, читальні, б-ки, влаштовували нар. читання, сприяли друкуванню газет, журналів, наук., худож. та навч. л-ри рідними мовами; надавали моральну і матеріальну допомогу студентам, письменникам, наук. та культурним діячам. Пропагували ідеї дружби і слов’ян. культур. єднання.

М. сербська (Матица српска) — найдавніше літ.-наук. і культурно-осв. т-во. Засн. 1826 у Пешті серб. літератором Й. Хаджичем; 1864 переведена у Новий Сад (Воєводина). Тепер це значний наук. і культур.-осв. центр. має чотири відділи (літ., наук., рукопис. і мистецтвознавчий), б-ку, картинну галерею, вид-во. Випускає журн. «Летопис» (з 1824), «Зборник за друштвене науке» (з 1950), «Зборник за историју» (з 1970). М. хорватська (Matica hrvatska) — літ.-наук. т-во (з 1850 — осв. т-во), засн. 1842 в Загребі діячами ілліризму. Існувала до 1862. Наз. спочатку Матиця іллірійська і була при нар. читальні грошовим фондом для видання і поширення л-ри хорв. мовою. 1850 стала самостійним т-вом — М. хорватською.

М. чеська (Matice česka) — культурно-осв. т-во, засн. 1831 Ф. Палацьким при Чес. нац. музеї в Празі. Вид. твори чес. та світової л-ри, «Журнал чеського музею» (з 1831), «Журнал музею Королівства Чеського» (1855 — 1921), «Журнал національного музею» (з 1924). Діяла до 1949. Тепер її функції здійснює Т-во друзів Нац. музею в Празі.

М. серболужицька (Маćіса serbska) — наук. і культурно-осв. т-во, засн. 1847 у м. Будишині (Бауцен) філологом Я. Смолером. Вид. серболуж. мовою підручники, л-ру та «Журнал Матиці сербської», була оплотом нац. боротьби лужичан проти онімечення. 1937 закрита, 1945 поновила діяльність, 1951 ввійшла до складу Ін-ту луж. народознавства.

М. моравська (Matice moravská) — культурно-осв. т-во, виникло 1852 в м. Брно, виділившись з «Товариства св. Кирила і Мефодія». Об’єднує науковців у галузі л-ри, культури, історії. Друк. орган — «Журнал матиці моравської», з 1956 — «Збірник Матиці моравської».

М. словацька (Matica slovenská) — культурно-осв. т-во, засн. 1863 в м. Турчанські-Светі-Мартіні (на зразок М. серб.) для розвитку словац. мови і л-ри, мист-ва, освіти, науки. Вид. журнал «Літопис Матиці словацької» (1863 — 1875), мала музей (1868), в якому зібрані численні пам’ятки духовної і матеріальної культури словаків. 1875 закрита угор. владою, поновила діяльність 1919 року. В Братиславі при М. словацькій створено Ін-т книгознавства, здійснюється велика бібліогр., видавнича і методична робота. Особливу цінність становить літ. архів, де зібрані словац. рукописи 15 — 20 ст. У Польщі М засн. 1882.

Слов’ян. М. популяризували світову, в т. ч. укр. культуру й л-ру, друкували переклади творів Т. Шевченка, М. Гоголя та ін. За їхнім зразком 1848 була засн. Галицько-руська матиця у Львові.

Літ.: Семиряга М. П. Лужичане. М. — Л., 1955; Matica slovenská v našich dejinách. Bratislava, 1963; Matica hrvatska. 1842 — 1962. Zagreb, 1963; Милисавец Ж. Матица српска. 1826 — 1964. Нови Сад, 1965.

В. Л. Микитась.


МАТІЇВ Володимир Михайлович (7.Х 1939, с. Нижня Рожанка, тепер Сколівського р-ну Львів. обл. — 16.VII 1985, Ужгород) — укр. поет. Закін. 1961 Дрогобицьке муз. уч-ще і 1972 — Львів. ун-т. З 1965 працював у редакціях газет, на радіо. Автор збірок віршів, поем, балад — «Зблиски ватри» (1978), «Крапля живиці» (1982), «Ялинні плеса» (опубл. 1986). Окр. вірші М. перекладено рос., угор., словац. мовами.

Літ.: Скунць П. Не просто спомин. В кн.: Матіїв В. Ялинні плеса. Ужгород, 1986.

В. С. Поп.


МАТІЇВ-МЕЛЬНИК (справж. прізв. — Мельник) Микола Матвійович (11.XII 1890, с. Яблунів, тепер Косівського р-ну Івано-Франк. обл. — 28.XI 1947, м. Нью-Гейвен, США) — укр. письменник, перекладач і педагог у США. Закін. 1910 гімназію в Коломиї, навч. у Чернів., Львів. та Віден. ун-тах. Захопившись ідеєю укр. нац. визволення, 1916 потрапив до в’язниці, звідки втік, вступив до лав Укр. січових стрільців, воював в Укр. Галицькій армії. В 20 — 30-х pp. учителював у гімназіях Чорткова, Коломиї, Станіслава (тепер Івано-Франківськ), Львова. 1944 виїхав до Австрії, викладав в укр. гімназії у таборі для переміщених (м. Зальцбург). З 1947 жив у США. Автор збірок поезій «На вавілонських ріках» (1921), «Горить мій світ» (опубл. 1951); книжок оповідань «По той бік греблі» (1922), «За рідне гніздо» (1927), «Крізь дим і згар» (1928), «На чорній дорозі» (1930) та ін. Вірші близькі до фольклорно-пісенних джерел, у них засуджується жорстокість війни, звучить туга за батьківщиною («Невже тебе я не побачу, Україно!», «Матері», «Батькові» та ін.). У прозі М.-М. тяжів до психол. манери письма, лаконічності й худож. експресивності. Змалював трагізм долі і героїку боротьби Українських січових стрільців, розгул цісарської вояччини в українському Прикарпатті. М.-М. належать «Святочна промова в століття уродин поета Осипа Юрія Федьковича» (1934), публікації у періодиці та «Календарі „Просвіти“ на 1931 рік». Переклав «Слово о полку Ігоревім» (під назвою «Слово про Ігорів похід», 1936). Чимало творів М.-М. втрачено під час війни, частину рукопис. спадщини зберігає його родина в США (м. Нью-Гейвен).

Тв.: [Твори]. «Дзвін», 1990, № 1.

Літ.: Погребенник Ф. «Невже тебе я не побачу, Україно!». «Сільські вісті», 1990, 11 грудня.

Ф. П. Погребенник, В. Т. Полєк.


МАТІЙКО Ганна Степанівна [25.XII 1909 (7.I 1910), с. Івки, тепер Богуславського р-ну Київ. обл. — 4.Х 1981, Одеса] — укр. письменниця. Закін. Вищі літ. курси при Літ. ін-ті ім. О. М. Горького (Москва). Працювала в пресі. Виступала в жанрі дит. оповідання — збірки «Сад миру» (1953), «Оповідання» (1955), «Квіти дружби» (1958), «Жива казка» (1959), «Великий скарб» (1965).

Літ.: Гринько Д. Для маленьких громадян. «Дніпро», 1954, № 10; Юрченко Т. Ганні Матійко — 70. «Літературна Україна», 1980, 8 січня.

П. Т. Маркушевський.


МАТІЙКО Олександр Михайлович (6.XI 1919, с. Ївки, тепер Богуславського р-ну Київ. обл.) — укр. поет, публіцист, засл. працівник культури України з 1973. Учасник Вел. Вітчизн. війни. Закін. 1947 Київ. пед. ін-т. Працював у пресі. Автор збірок «На стріль-воді» (1966), «День починається сонцем» (1971), «Житоцвіт» (1975), «Добра вість» (1977), «Пісня з Росі» (1980), «Під високими жайворами» (1983), «Рось ожинова» (1987) та ін. М. проникливо пише про рідний край, його красу, працю хліборобів. За публіцист. статті і нариси про солдатів Вел. Вітчизн. війни, надр. у газ. «Сільські вісті», удостоєний респ. премії ім. Я. О. Галана (1985).

Тв.: Поезії. К., 1989.

Літ.: Юхимович В. Думкою дужою, «Україна», 1967, № 31; Лысюк П. Там, где Рось течет. «Радуга», 1988, № 3; Кацнельсон А. З первісної чистоти. «Літературна Україна», 1988, 18 серпня.

Л. М. Задорожна.


МАТІОС Марія Василівна (19.XII 1959, с. Розтоки Путильського р-ну Чернів. обл.) — укр. поетеса. Закін. 1982 Чернів. ун-т. Автор збірок «З трави і листя» (1983) та «Вогонь живиці» (1986), провідні теми яких — історія та природа буков. краю духовний світ сучасника, кохання.

Літ.: Мельник Я. І поруч сама доля. «Вітчизна», 1987, № 8. Мельник Я. Але Довбуш — мій... В кн.: Мельник Я. Сила вогню і слова. К., 1991.

В. А. Бурбела.


МАТОЛА Микола Діонизій Омелянович (8.I 1952, м. Мукачів Закарпатської обл.) — укр. поет, перекладач. Закін. 1974 Ужгор. ун-т. Працював у пресі, з 1977 — на культурно-осв. роботі. Автор збірок «За білими веснами» (1979), «Погідний ранок» (1986), «Не сміємо не бути» (1991), у яких поєднує Публіцистичність з ліризмом. Переклав ряд творів з чес. (З. Волного), словац. (М. Лайчака), осет. (Т. Хаджеті, Е. Скотдаєва, Є. Кочієвої), казах. (Ханбібі Єсенкараєва) та ін. літератур. Окр. вірші М. перекл. рос., білорус., угор., осет., словац. мовами.

В. С. Поп.


МАТОШ (Matoš) Антун Густав (13.VI 1873, м. Товарник — 17..III 1914, Загреб) — хорв. письменник, критик. Навч. 1891 — 92 у Віден. військ.-вет. ін-ті. Представник л-ри хорв. модерну. В ліриці М. домінують філос., патріотичні мотиви, присутні елементи сатири (вірш «Молодій Хорватії», поема «Страхіття», зб. «Поезії» — опубл. 1926). Творець нових для нац. л-ри поет. форм, зокрема сонета. У психол. новелах поєднуються риси реалізму й модернізму, іронії й гротеску — збірки «Тріски» (1899), «Нові тріски» (1900), «Стомлені оповіді» (1909). Автор збірок есе «Огляди» (1905), «Обрії та шляхи» (1907), «Заробітки» (1913), кн. дорож. нарисів «Наші люди і краї» (1910). У ряді статей про хорв. та серб. письменників («Стеван Сремаць», «Август Харамбашич», «Янко Веселинович», «Милован Глишич» та ін.) є міркування про творчість Т. Шевченка, Марка Вовчка, М. Гоголя. Вірш М. «Спорідненість» перекл. Р. Лубківський (зб. «Слов’янська ліра». К., 1983).

Літ.: Литература славянских и балканских народов конца XIX — начала XX веков. М., 1976.

Н. О. Непорожня.


МАТУЗОВА Надія Михайлівна (3.IX 1923, Київ — 7.IV 1988, там же) — укр. літературознавець, доктор філол. наук з 1968. Закін. 1946 Київ. ун-т. У 1949 — 62 — викладач Київ. ун-ту, 1962 — 79 — співробітниця Ін-ту л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН України. Опубл. монографії «Проза Георга Веєрта у „Новій Рейнській газеті“» (1957), «Біля джерел німецької літератури соціалістичного реалізму. Художня публіцистика Ф. К. Вайскопфа» (1967), «Празькі німецькі соціалістичні письменники» (1971), «Сучасний зарубіжний роман про робітничий клас» (1974, у співавт.), «Робітничий клас у художній літературі ФРН» (1977), «Генріх Гейне. Життя і творчість» (1984) та ін. Автор розділів до «Історії німецької літератури» (1976, т. 5) та «Історії літератури НДР» (1982), літ.-крит. статей. Перекладала нім. поезію та прозу (Г. Гейне, Г. Веєрта, Й. Р. Бехера) та ін.

Літ.: Якимович Т. К. [Рец. на кн.: Матузова Н. М., Симоненко І. П., Оленєва В. І. Сучасний зарубіжний роман про робітничий клас. К., 1974]. «Вісник АН УРСР»; 1975, № 5; Егорова Г. [Рец. на кн.: Матузова Н. М. Рабочий класс в художественной литературе ФРГ. К., 1977]. «Новый мир», 1978, № 2.

І. П. Симоненко.


МАТУЗЯВІЧЮС Еугеніюс (24.XII 1917, м. Урюпінськ, тепер Волгогр. обл.) — лит. поет, перекладач, засл. діяч мист-в Литви з 1977. Навч. 1939 — 43 в Каунас. та Вільнюс. ун-тах. Автор збірок віршів «Весняною стежкою» (1941), «Птахи бурі» (1944), «Пісня дружби» (1953), «Не згасай, вогонь маяка!» (1960), «Берег місячного світла» (1965), «Пташина стежка» (1970), «Зелені острови років» (1975), «Варіації й повернення» (1980) та ін. 1987 вид. «Вибрані твори» (т. 1 — 2). У ранній ліриці переважають пейзажні мотиви, фольклор. образи, згодом — тема праці; в ост. збірках — філос. роздуми про сучас. людину і природу. Для дітей написав зб. віршів «Ми живемо біля моря» (1953). Україні присвятив вірші «Тарас Шевченко», «Шевченкова верба», «Ранок у Каневі», «Дніпровська чайка», «З Володимирської гірки», «Вечір в українському селі». Написав ст. «Привіт тобі, земле Тараса» (1987) — про лит.-укр. літ. зв’язки. Переклав ряд поезій Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, М. Стельмаха, І. Неходи, А: Малишка, В. Бичка, Б. Олійника, Л. Костенко, М. Вінграновського, І. Драча, Д. Павличка, А. Непокупного та ін.; частина з них увійшла до зб. перекладів М. «Очі землі» (1988). Окр. поезії М. переклали Д. Білоус, В. Бичко, О. Новицький, Д. Чередниченко, В. Вільний, І. Гончаренко, Л. Талалай та ін.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Подарунок з Німану. К., 1963; Біля Балтики синьої. К., 1977; [Вірші]. В кн.: Литовська радянська поезія. К., 1985; Рос. перекл. — Не гасни, огонь маяка. М., 1962; Лунный берег. М., 1972; Крылья над морем. М., 1976; Утренняя белизна. М., 1985; Зеленые острова. Вильнюс, 1986.

Літ.: Бичко В. Про друга. В кн.: Матузявічюс Е. Біля Балтики синьої. К., 1977.

Н. О. Непорожня.


МАТУЛІВНА Ніна (справж. — Матуль Антоніна-Марія Іванівна; 12.VI 1902, Львів — березень 1944, там же) — укр. письменниця, режисер, актриса. 1919 — 20 — в Черв. Армії. Закін. у Львові вчит. семінарію і драм. школу. За революц. діяльність зазнала переслідувань, відбувала ув’язнення в Луцькій тюрмі, звідки звільнена на вимогу прогрес. громадськості. Одна з організаторів Робіт. театру у Львові, була його режисером. 1932 переїхала в рад. Україну. Працювала актрисою в харків. театрі «Березіль». Член літ. орг-цій «Горно», «Західна Україна». Писала оповідання, вірші (здебільшого на революц. теми). Окр. виданнями вийшли кн. «З сільських настроїв» (1930) і зб. оповідань «Без концесії» (1932). Автор кількох інсценізацій (за творами «Fata morgana» і «Коні не винні» М. Коцюбинського, «Жерміналь» Е. Золя та ін.).

Літ.: Дубина М. Митець-громадянин. «Мистецтво», 1962, № 6; Дубина М. Антоніна Матулівна. В кн.: Дубина М. Сурмачі возз’єднання. К., 1976.

М. Я. Гон.


МАТУСОВСЬКИЙ Михайло Львович [10 (23).VII 1915, Луганськ — 16.VII 1990, Москва] — рос. поет, канд. філол. наук з 1941. Закін. 1939 Літ. ін-т ім. О. М. Горького (Москва). В роки Вел. Вітчизн. війни — кор. фронт. газет. Автор збірок «Луганці» (1939, у співавт. з К. Симоновим), «Фронт» (1942), «Коли шумить Ільмень-озеро» (1944), «Слухаючи Москву» (1948), «Вулиця Миру» (1951), «Підмосковні вечори» (1960), «Тінь людини» (1968), «Це було недавно, це було давно» (1970), «Суть» (1979) та ін. Один з найвідоміших рад. поетів-піснярів («Шпаки прилетіли», «Шкільний вальс», «Підмосковні вечори», «З чого починається батьківщина» та ін., пісні до кінофільмів). Багато віршів М. написано на укр. тему («Спогади про степ», «Український календар», «Шахта № 5», «Старий шахтар», «Мій родовід», «У шинку» та ін.). Залишив кн. автобіогр. прози «Сімейний альбом» (1982), де чимало сторінок присвячено Україні, дружбі з П. Безпощадним. Поезії М. притаманні щирість і глибина почуттів, безпосередність їх лірич. відтворення, висока культура поет. слова. Переклав ряд творів Т. Шевченка, М. Бажана та ін. укр. поетів. Лауреат Держ. премії СРСР (1977). Окр. твори М. переклали А. М’ястківський, І. Гончаренко.

Тв.: Избранные произведения, т. 1 — 2. М., 1982; Укр. перекл. — Комісари. В кн.: Популярні пісні українських радянських композиторів. К., 1976; Підмосковні вечори. В кн.: Юність моя. К., 1979.

Літ.: Капутикян С. Добрый свет. «Коммунист» [Єреван], 1990, 29 июля.

Л. О. Кисельова.


МАТУТЕ (Matute) Ана Марія (26.VII 1926, Барселона) — ісп. письменниця, критик. Навч. у Барселон. ун-ті. Одна з творців т. з. іспанського молодого роману («об’єктивної прози»): повісті «Маленький театр» (1954), «На цій землі» (1955), збірки оповідань «Покаяння», «На середині шляху», «Історії Артаміли» (всі — 1961), «Незвичайні хлопці» (1968). Осмислення подій громадян. війни в Іспанії, пошуки сенсу буття — осн. теми романів «Авелі» (1947), «Мертві сини» (1958), трилогії «Гендлярі» (романи «Перші спогади», 1960; «Солдати плачуть уночі», 1964; «Пастка», 1969). Середньовічній історії присвячено роман «Сторожова вежа» (1971). Для дітей та юнацтва написала ряд повістей («Свято на Північному Заході», 1953; «Пауліна, світ і зорі», 1960, та ін.) і оповідань.

М. — перша перекл. поезій Т. Шевченка в Іспанії. 1967 відвідала Україну, побувала у Києві й Каневі. Автор біогр. нарису «„Заповіт“ Тараса Шевченка» (1967). 1968 у барселон. журн. «Destino» («Доля», № 1597, 1598, 1600) опубл. статтю про Т. Шевченка, «Заповіт», уривки з творів «Гайдамаки», «Кавказ», вірш «Думи мої, думи мої» тощо в її ж перекладі; вміщено тут факсиміле «Заповіту» і портрет Кобзаря. Епіграфом до роману «Пастка» взяла рядки Шевченкового послання «І мертвим, і живим...» (у своєму перекладі). Окр. твори М. переклали М. Жердинівська, Б. Дзюба, О. Буценко, Л. Олевський.

Тв.: Укр. перекл. — Пауліна, світ і зорі. К., 1971; [Твори]. «Всесвіт», 1971, № 12; Пастка. «Всесвіт», 1973, № 3 — 4; Хлопчаки. «Всесвіт», 1984, № 10; [Твори]. В кн.: Світло у вікні. К., 1986; Рос. перекл. — Мертвые сыновья. М., 1964; Гражданская война и писатели моего поколения. «Иностранная литература», 1966, № 9; Счастье. М., 1966; Солдаты плачут ночью. М., 1969; Ловушка. М., 1974.

Літ.: Ясний В. Знівечене дитинство. «Всесвіт», 1961, № 11; Ясный В. Бегство в действительность. Современный испанский роман. М., 1971; Жердинівська М. Він не хотів убивати. «Всесвіт», 1972, № 6.

М. І. Жердинівська.


МАТУШЕВСЬКИЙ Федір Павлович (крипт. — Ф. М-ський, М. Ф., Павлович та ін.; 1871, м. Сміла, тепер Черкас. обл. — 21.X 1919, Афіни) — укр. громад.-культур. діяч, публіцист, літ. критик. Закін. 1889 Київ. ун-т. Працював у журналах «Киевская старина», «Украинская жизнь», був ред. газет «Громадська думка», «Рада». Один із засновників вид-ва «Вік». Був членом Центр. Ради, 1919 — посол У HP у Греції. Автор багатьох публіцист. та істор.-літ. статей, нарисів про визначні постаті укр. л-ри, громад.-культур. життя. Найважливіші з них: «Божий чоловік. Пам’яті дорогого вчителя О. Я. Кониського» (1903), «В. Антонович при світлі автобіографії та даних історії» (1909), «Великі роковини. До 50-ліття смерті Тараса Шевченка» (1911), «З останніх літ життя В. М. Доманицького», «Жертви перехідної епохи. Анатоль Свидницький. Люборацькі» (обидва — 1912). Т. Шевченкові присвятив розвідки «К. Брюллов и Шевченко» (1900), «Значення Т. Шевченка», «Поезія волі й правди» (обидві — 1914), «Общественные и литературные влияния в первом периоде творчества Т. Г. Шевченко» (1916), публіцист. нарис «Посетители могилы Т. Г. Шевченко» (1903). Виступав з рецензіями на нові видання творів укр. письменників. Залишив спогади «Із щоденника українського посла» — про дипломат. діяльність у Греції (надр. у зб. «З минулого». Варшава, 1938).

Літ.: Чикаленко Є. Спогади (1861 — 1907), ч. 1. Львів, 1925; Єфремов С. Історія української літератури, т. 2. Мюнхен, 1989.

Ф. П. Погребенник.


МАТУШЕК Олена Франківна (26.IV 1953, Запоріжжя) — укр. поетеса. Закін. 1976 Київ. ун-т. З 1985 працює в ред. журн. «Ранок». Автор збірок «Акварель міста» (1981), «Телефон довіри» (1988), «Розімкнуте коло» (1991).

Літ.: Іванисенко В. У серце відкрите. «Дніпро», 1990, № 3.

В. Г. Пугач.


МАТЮКОВСЬКИЙ (справж. прізв. — Матюков) Геннадій Іванович (14.II 1926, с. Кулікаля, тепер Горномарійського р-ну, Республіка Марій Ел — 22.I 1994, Йошкар-Ола) — марійський письменник, перекладач, критик, народний поет Республіки Марій Ел з 1980, заслужений працівник культури Рос. Федерації з 1986. Учасник Вел. Вітчизн. війни. Закін. 1950 Мар. пед. ін-т (Йошкар-Ола), 1967 — Вищі літ. курси при Літ. ін-ті ім. О. М. Горького (Москва). Був на журналіст. і наук. роботі. Автор поет. збірок «За мир» (1949), «Мелодії серця» (1954), «Світле небо» (1960), «Земля в леті» (1966), «У важкий рік, у скрутну годину» (1968), «Не зраджуйте серце» (1971), «Рідна земля» (1983) та ін., роману у віршах «Переможним шляхом» (1986), багатьох поем, для яких характерне заглиблення у внутр. світ людини. Юним читачам адресував повість «Потіха — не утіха» (1965) та ряд оповідань. Співавт. лібрето першої мар. нац. опери «Акпатир» (пост. 1963). Переклав 1986 «Пісню про Гайавату» Г. Лонгфелло та епос «Калевала» (1989). До укр. теми М. звертався в поемі «Над Дніпром» (1944), віршах «В одному полку» (1948), «Пам’яті друзів» (1978) та ін. Написав вірші «Шевченко в Козьмодем’янську», «Шевченко» (обидва — 1961) та «Шевченко на Волзі» (1963). Переклав окр. твори Т. Шевченка: вірші «Заповіт», «Садок вишневий коло хати», «Сон» («На панщині пшеницю жала»), а також балади «Коло гаю в чистім полі», «Причинна», С. Руданського («Повій, вітре, на Вкраїну»), Лесі Українки («Коли втомлюся я життям щоденним»), М. Рильського («Чаша дружби») та ін.

Тв.: Рос. перекл. — Стихи. Йошкар-Ола, 1954; Дуб и молния. М., 1971; Иду навстречу солнцу. Йошкар-Ола, 1980.

Літ.: Липатов А. Исповедь поэта. «Литературная Россия», 1981, 15 мая; Казаков М. Слово о нашем друге. В кн.: Восхождение. Йошкар-Ола, 1984.

Б. В. Хоменко.


МАТЮХ Наталія Дмитрівна (7.ІХ 1953, с. Пальчики Бахмацького р-ну Черніг. обл.) — укр. поетеса. Закін. 1977 Київ. ун-т. Працювала у пресі, з 1988 — у вид-ві «Прапор». Автор збірок «Я вмію так любить» (1979) і «Листи» (1985). Лірика М. відзначається пісенністю, нар. колоритом, задушевністю. Окр. вірші перекладено рос. і молд. мовами.

Літ.: Моренець В. Про воду «живу» і «мертву». «Вітчизна», 1983, № 10; Гельфандбейн Г. Невідступність пам’яті. «Прапор», 1985, № 12.

В. Д. Тимченко.


МАТЯШ Микола Іванович [9(21).V 1890, с. Ісківці, тепер Лохвицького р-ну Полтав. обл. — 25.VII 1949, Одеса] — рос. письменник. Закін. 1938 Одес. ун-т. Був на рад. і парт. роботі, працював у рад. торгпредстві в Афінах, учителював. Належав до Всеукраїнської спілки пролетарських письменників, один з організаторів одес. літ. групи «Потоки Октября». Друкувався в журналах «Шквал», «Провесень», «Літературний Жовтень», «Металеві дні». З-поміж творів М. виділяються повість «Коровині діти» (1924, укр. мовою переклали В. Буряченко, Ф. Воробйов) і оповідання «Квіти на асфальті» (1926) — про злиденну долю дітей бідноти в експлуататорському суспільстві. Співавтор сценарію кінофільму «Мірабо» (пост. 1930 на Київ. кінофабриці).

Тв.: Укр. перекл. — Коров’ячі діти. Х., 1925; Коровині діти, Одеса, 1950.

Літ.: Сиротюк М. М. І. Матяш. В кн.: Матяш М. Коровині діти. Одеса, 1950; Руденко В. Ф. Н. Матяш в литературной жизни Одессы 20-х годов. В кн.: Литературная Одесса 20-х годов. Одесса, 1964; Бинов М. Подпольщик, писатель, дипломат. «Вечерняя Одесса», 1987, 10 октября.

Г. Д. Зленко, М. Ф. Пономаренко.


МАУЛЕНОВ Сирбай (17.ІХ 1922, с. Тургай, тепер Джангільдинського р-ну Тургайської обл.) — казах. поет, перекладач, нар. письменник Казахстану з 1990. Закін. 1973 Кзил-Орд. пед. ін-т. Учасник Вел. Вітчизн. війни. Автор збірок «Голос степів» (1949), «Вогні гори Магнітної» (1952), «Листя горить» (1964), «Квітневий дощ» (1967), «Вогонь і вода» (1975), «Зелені зірки» (1978), «Райдуга вірша» (1982) та ін. Провідне місце у творчості М. займає громадян. лірика. Виявив себе також майстром любовних і пейзажних віршів. Виступає з нарисами і публіцист. статтями. Відомий як перекладач укр., рос. та англ. поезій. Перекладені ним Шевченкові твори («Лічу в неволі дні і ночі», «Сонце заходить, гори чорніють», «Огні горять, музика грає» та ін. — всього 15) ввійшли до кн. «Вибране» Т. Шевченка (Алма-Ата, 1964). Укр. поетові присвятив вірші «Україна» і «Шевченко на Яїку» (обидва — 1954). За значний внесок у пропаганду укр. л-ри нагород. Почесною Грамотою Верх. Ради України (1986). Окр. вірші М. переклали З. Гончарук, Ф. Моргун, В. Лучук, В. Коломієць, О. Ющенко.

Тв.: Укр. перекл. — Гімн сонцю. В кн.: Сузір’я, в. 11. К., 1977; Я іду по Києву. В кн.: Сузір’я, в. 16. К., 1982; [Вірші]. В кн.: Степові ритми. Сучасна поезія Казахстану. К., 1989; Рос. перекл. — Избранное. М., 1979; Исповедь домбрьт. М., 1988; Зимний дождь. М., 1989.

Літ.: Писатели Казахстане. Алма-Ата, 1969.

Б. І. Іскаков.


МАУРЕР (Maurer) Георг (11.III 1907, с. Зексіш-Реген, Трансільванія, тепер Румунія — 4.VIII 1971, м. Потсдам, Німеччина) — нім. поет, перекладач. Навч. 1926 — 32 а ун-тах Лейпціга та Берліна. Під час 2-ї світ. війни був солдатом вермахту, потрапив у рад. полон. З 1955 викладав у Літ. ін-ті ім. Й. Р. Бехера (Лейпціг). У ранній творчості М. відчутні реліг. мотиви (збірки «Вічні голоси», 1936; «Пісні часу», 1948). Матеріаліст. світосприйняття перемагає у творах 50-х pp. (збірки «Сорок два сонети», 1953, «Стихії», 1955; епіч. цикл з трьох поем «Поетична мандрівка», 1959). У збірках «Улюблені образи» (1964), «Розмови» (1967), «Кола» (1970), «Пізнаний світ» (1972) та ін. М. розширив коло поет. бачення до косм. масштабів, звеличував духовність людини, утверджував її творчі можливості. Лірика М. відзначається яскравістю образно-метафор. мислення, багатством поет. форм, творчим розвитком класич. традицій (філос. гімни, сонети). Автор численних есе з проблем естетики, класич. і сучас. лірики. Перекладав твори рум. письменників 19 — 20 ст. Окр. поезії М. переклали О. Логвиненко, О. Мокровольський, П. Рихло.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. «Всесвіт», 1974, № 10; 1979, № 3; Колійний обхідник, «Київ», 1985, № 10; Рос. перекл. — [Вірші]. В кн.: Поэзия ГДР. М., 1983.

А. Г. Баканов.


МАХ Петро Петрович (25.V 1934, с. Корхів Білгорайського пов. Люблін. воєводства, Польща) — укр. письменник. Закін. 1957 Львів. ун-т. Працював у пресі, Волин. обл. т-ві книголюбів. 1980 — 89 очолював Волин. організацію СПУ, з 1991 — голова Волин. крайової ради «Просвіти». Автор поет. збірок «Перші промені» (1958), «Поезії» (1960), «Пісня кленів» (1965), «Вікна» (1971), «Світанкові роси» (1973), «Посвіт» (1979), «Крайполе» (1984), зб. новел «Поклін Джоконді» (1968) та ін. Опубл. зб. новел, есе, віршів, оповідань «Гостини в матері» (1971) — про маловідомі факти з життя і творчості Лесі Українки. В істор. романах «Вруна» (1978) і «Дикий брід» (1990) висвітлив події, що відбувались на західноукр. землях у 20 — 40-і pp. 20 ст. На тексти М. композитори В. Герасимчук, А. Пашкевич, Б. Буєвський, В. Філіпенко, Г. Майборода створили ряд пісень. Окр. твори М. перекладені рос., білорус., азерб., польс., болг. мовами.

Тв.: Плеса. К., 1981; Рос. перекл. — Светелка. М., 1986.

Літ.: Новиченко Л. Поет землі волинської, блакитноокої. В кн.: Мах П. Плеса. К., 1981; Жулинський М. Петрові Маху — 50. «Літературна Україна», 1984, 31 травня; Панько Т. З біографії нашого роду. «Літературна Україна», 1991, 7 лютого.

В. І. Лучук.


МАХА (Macha) Карел Гінек (16.XI 1810, Прага — 6.XI 1836, м. Літомержице, Серед.-Чес. обл.) — чес. письменник. Закін. 1836 Праз. ун-т. Творчість М. пройнята ідеями європ. романтизму, їй властиві пристрасність, порив до свободи і революц. дій — цикл віршів «Відгомін народних пісень» (1833), ліроепіч. поема «Май» (1836), роман «Цигани» (1835; епіграфами до його розділів взяті рядки з віршів поетів «української школи» в польській літературі). Ряд творів М. присвячено життю міських низів (повість «Маринка», 1834, та ін.) та істор. минулому (повість «Кршивоклад», 1834, незакін.). Укр. мовою поему «Май» переклали Ю. Дараган (Прага, ч. 1 — 2, 1925 — 26), Ф. Балицький (Прага, 1939), окр. вірші — Д. Павличко, Г. Кочур, В. Лучук, В. Струтинський, Р. Лубківський.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Чеська поезія. Антологія. К., 1964; [Вірші]. В кн.: Співець. К., 1972; [Вірші]. В кн.: Слов’янська ліра. К., 1983; Кактус. В кн.: Кочур Г. Друге відлуння. К., 1991; Рос. перекл. — Избранное. М., 1960; [Вірші]. В кн.: Маха К. Г., Гавличек-Боровский КТам, за туманом, край родной. М., 1982.

Літ.: Кузнецова P. P. Чешский романтизм и творчество Махи. В кн.: Романтизм в славянских литературах. М., 1973; Житник В. К. Карел Гінек Маха і польське визвольне повстання 1830 1831 років. «Вісник Київського університету. Українська філологія», 1979, в. 21; Кузнецова P. P. Карел Гинек Маха. В кн.: Кузнецова P. P. История чешской литературы. М., 1987.

В. К. Житник.


«МАХАБГАРАТА» (санскр. — «Оповідь про великих Бгарата») — епос народів Індії. Інд. літ. традиція вважає «М.» священною книгою індуїзму. Є припущення, що спочатку окр. частини «М.» існували в усній формі на пракритах, а пізніше були зведені в єдине ціле й перекладені санскритом. Осн. частина літературно оформлена між 5 ст. до н. е. — 5 ст. н. е. В період між 6 — 5 ст. до н. е. і прибл. у 4 ст. н. е. санскритом «М.» переробили жреці-брахмани відповідно до культових і кастових потреб. Містить понад 100 тис. шлок (двовіршів) і складається з 18 книг, кожна з яких має свою назву. До «М.» входять кілька вставних епіч. оповідей (слабо пов’язаних з основним сюжетом) та багато легенд фольклорного походження, твори епіч., міфол., реліг., філос., істор. змісту — «Оповідь про Раму», «Легенда про Шакунталу», «Повість про царя Шиву», «Наль і Дамаянті», «Повість про Савітру», філос. поема пізнішого походження «Бгагавадгіта» тощо. Сюжетну лінію «М.» становлять чвари і битва між родинними кланами кауравів і пандавів за панування в м. Хастінапурі (тепер Делі). Оповідь ведеться від імені легенд. автора В’яси, а також дійових осіб. Епіч. твір характеризується гіперболізацією образів, багатою метафоричністю, чіткою поет. будовою. Драм. колізії твору надихали інд. поетів (Калідасу, Ашвагхошу, Бгасу та ін.) на створення нових епіч. сюжетів. Сюжети і образи «М.» розвинулися у нац. л-рах Індії, Бірми, Таїланду, Лаосу, Тибету й Монголії.

В Європі «М.» відома з кін. 18 ст. 1785 англ. сходознавець Ч. Вілкінс переклав з санскриту її філос. частину «Бгагавадгіту» («Пісня господня»), в наш час рос. мовою перекладено п’ять книг епосу.

В Україні «М.» вивчав і досліджував І. Франко, який переклав окр. її частини — «Ману і потоп світу», «Сунд і Упасунд», «Сакунтала» («Шакунтала»), «Смерть Гідімба» та здійснив переробки кількох легенд. Давнім епосом «М.» цікавилася Леся Українка, яка переказала зміст окр. двовіршів з 7 та 11 розділів «Бгагавадгіти». 1866 в Києві опубл. працю «Нариси історії поезії давніх індусів» Ф. Деларю — поета, викладача істор.-філол. ф-ту Київ. ун-ту, який переповів «Бгагавадгіту». Значну кількість наук. праць з давньоінд. л-ри залишив укр. учений-індолог П. Ріттер — перекладач багатьох фрагментів (з оригіналу) і автор приміток до «М.»; 1916 у Харкові видав підручник з санскриту, до якого включив уривок з «Бгагавадгіти». Серед ін. укр. дослідників — О. Баранников, М. Калинович, О. Білецький.

Тв.: Укр. перекл. — (Із «Махабхарати»). В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 8. К., 1977; Махабгарата. В кн.: Голоси стародавньої Індії. К., 1982; Бхагавадгіта. «Всесвіт», 1991, № 4; Рос. перекл. — Махабхарата, кн. 1 — 8. М. — Л., 1950 — 90; Махабхарата, или Сказание о великой битве потомков Бхараты. М., 1963; Махабхарата.: Рамаяна. М., 1974; Три великих сказання древней Индии. М., 1978.

Літ.: Білецький О. Іван Франко і індійська література. «Наукові записки Київського університету», 1956, т. 15, в. 7; Ильин Г. Ф. Старинное индийское сказание о героях древности «Махабхарата». М., 1958; Гринцер П. А. «Махабхарата» и «Рамаяна». М., 1970; Серебряков И. Д. Очерки древнеиндийской литературы. М., 1971; Серебряков І. Про «Антологію давньоіндійської літератури» П. Г. Ріттера. — Білецький О. Давня Індія та її література. В кн.: Голоси стародавньої Індії. К., 1982; Серебряков И. Д. Литературы народов Индии. М., 1985; Онищенко І., Сапон В. Від «Слова» до «Махабгарати», «Всесвіт», 1987, № 10; Дідківська Г. Повна вогню промова «Бхагавадгіти». «Всесвіт», 1991, № 4; Невелева С. Л. Махабхарата. Изучение древнеиндийского эпоса. М., 1991.

І. Д. Серебряков.


МАХАЛ (Machal) Ян (25.X 1855, с. Нові Двори, біля м. Мілевсько, Пд.-Чес. обл. — 3.XI 1939, Прага) — чес. літературознавець-славіст, доктор філософії з 1887, член Чехо-Словац. АН, Слов’ян. ін-ту в Празі, НТШ у Львові. Навч. (з 1881) в ун-тах Відня й Праги; з 1911 — професор слов’ян. л-р Праз. ун-ту. Досліджував слов’ян. міфологію, фольклористику й порівняльну історію слов’ян. л-р, слов’ян., взаємозв’язки — ст. «Козаки, як про них співається в народних піснях» (1882), розвідки «Про богатирський слов’янський епос» (1894), «Слов’янська міфологія» (1907), «Боротьба за нові напрямки в чеській літературі» (1926) та ін. Осн. праця М. — «Слов’янські літератури» (т. 1 — 3, 1922, 1925, 1929), де належне місце відведено укр. л-рі. У кн. «Тарас Шевченко» (1919, опубл. у серії «Пізнаймо Україну») високо оцінив укр. поета, зокрема його поему «Сон». Багато уваги приділив творчості Т. Шевченка в кн. «Великі російські та українські письменники» (1934). 1914 виступив з промовою на шевченківському вечорі в Празі. Стаття «Малоруська література» М. опубл. у зб. «Слов’янство. Його минуле й сучасне» (Прага, 1912).

Літ.: З історії чехословацько-українських зв’язків. Братіслава, 1959; Шевчук В. Сучасні українсько-чехословацькі літературні зв’язки. К., 1963; Sto padesát let česko-ukrajinských literárních styků. 1814 — 1964. — Сто п’ятдесят років чесько-українських літературних зв’язків. Praha, 1968.

М. Неврлий, Т. В. Старченко.


МАХАР (Machar) Йозеф Сватоплук (29.II 1864, м. Колін, Серед.-Чес. обл. — 17.III 1942, Прага) — чес. поет. Закін. 1886 гімназію в Празі. Один з теоретиків групи «Чеська модерна» (1895). З іронією і сарказмом поет викривав феод.-монарх. лад, висміював бурж. мораль і політиканство у поет. збірках «Cortfiteor» (ч. 1 — 3, 1887 — 92), «Tristium Vindobona I — XX» (1893), «Тут би квітнути ружам» (1894), «Голгофа» (1901), романі у віршах «Магдалена» (1894), сатир. поемі-памфлеті «Войовники божі» (1897) та зб. епіграм «Сатирикон» (1904). М. прагне створити картину духовного розвитку людства від античних до новітніх часів — вірш. цикл «Сумлінням віків» (ч. 1 — 9, 1906 — 26). Зб. своїх віршів «Подорож до Криму» (1900) М. з дарчим написом передав І. Франкові, з яким був особисто знайомий. З неї І. Франко переклав вірш «Оріанда» і три поезії з циклу «Літом через Галичину». Йому ж належить переклад вірша «Гусова мати» (зі зб. М. «Голгофа»); стаття, де розглядається творчість М., ювілейна замітка («40-ві роковини вродин Й. С. Махара». «Літературно-науковий вістник», 1904, № 3). Вірші М. переклали також О. Луцький, М. Драй-Хмара, Є. Маланюк, Г. Кочур, Є. Дроб’язко.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші). В кн.: Чеська поезія. Антологія. К., 1964; [Вірші]. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 11. К., 1978; [Вірші]. В кн.: Кочур Г. Друге відлуння. К., 1991; Рос. перекл. — [Вірші]. В кн.: Антология чешской поэзии XIX — XX вв., т. 2. М., 1959; [Вірші]. В кн.: Махар Й.-С, Сова А., Томан К., Шрамек Ф. Раны и розы. М., 1982.

Літ.: Гонтар П. П. Українсько-чеські літературні зв’язки в XIX ст. К., 1956; Будагова Л. Н. Бунт «поколения 90-х годов» и поэзия Й. Махара, О. Бржезины, А. Совы. В кн.: Литература славянских и балканских народов конца XIX — начала XX веков. М., 1976; Франко І. З нової чеської літератури. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 29. К., 1981; Франко І. Інтернаціоналізм і націоналізм у сучасних літературах. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 31, К., 1981; Житник В. К. Іван Франко і «Чеська модерна». В кн.: Іван Франко і світова культура, кн. 1, К., 1990.

В. К. Житник, М. Неврлий.


МАХНЕНКО Юрій Юхимович (3.VI 1932, Харків — 14.IV 1989, Москва) — укр. письменник і публіцист. Закін. 1955 Київ. ун-т. Працював у пресі, протягом 1961 — 73 був головним редактором журналу «Прапор» (з 1991 — «Березіль»). Автор зб. оповідань і нарисів «Спокійна сталь» (1959), повісті «Журавель у небі» (1965), зб. повістей «Не можна не любити» (1970), нарису «Ми з тобою інженери» (1961).

Літ.: Доненко В. Життя кличе. «Прапор», 1960, № 3.

В. Д. Тимченко.


МАХНОВЕЦЬ Леонід Єфремович (31.V 1919, с. Озерна, тепер Бородянського району Київської області — 19.I 1993, Київ) — український літературознавець, історик, археолог, перекладач і бібліограф, доктор філол. наук з 1966. Учасник Вел. Вітчизн. війни. Закін. 1947 Київ. ун-т. Протягом 1950 — 55 — наук. співробітник Держ. музею Т. Шевченка в Києві, 1955 — 73 — Ін-ту л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН України, 1975 — 85 — Ін-ту археології АН України. Автор книг «Гумор і сатира української прози XVI — XVIII ст.» (1964), «Григорій Сковорода. Біографія» (1972), «Про автора „Слова о полку Ігоревім“» (1989), багатьох статей з питань давньої укр. л-ри, про творчість Т. Шевченка, І. Франка та ін. Співавтор «Історії української літератури» (т. 1 — 2, 1967), укладач біобібліогр. словника «Українські письменники» (т. 1, 1960), упорядник зб. «Давній український гумор і сатира» (1959), «Українські інтермедії XVII — XVIII ст.» (1960). Переклав з давньорус. на сучас. укр. мову «Слово о полку Ігоревім» (1950), «Літопис руський» (1989; Держ. премія України імені Т. Г. Шевченка, 1990) та ін. Портрет с. 318.

Літ.: Гудзий Н. Ценное библиографическое издание. «Литературная газета», 1961, 13 мая; Мишанич О. В. [Рец. на кн.: Махновець Л. Сатира і гумор української прози XVI — XVIII ст. К., 1964]. «Українська мова і література в школі», 1965, № 5; Брайчевський М. Крізь товщу століть. В кн.: Літературна панорама. 1990. К., 1990.

О. В. Мишанич.


МАХТУМКУЛІ (псевд. — Фрагі; бл. 1733, с. Хаджиговшан, тепер Кара-Калинського р-ну Балканської обл. — 1793, там же) — туркм. поет, філософ, просвітитель-гуманіст, основоположник туркм. л-ри. Навч. у медресе Ширгазі (Хіва), багато подорожував. Зберег. понад 10 тис. рядків поезії М. Уперше опубл. 1842. М. належать вірші громадян., патріотичного («Далеко від батьківщини», «Напучування», «Нашестя», «Заклик» та ін.), філос. («Мечем і словом», «Не вічний ти») звучання, спрямовані проти феод.-байської тиранії, реакц. духівництва («От часи» та ін.), любовні поезії («Прийди на побачення», «Закоханий», «Володарко»). Твори М. органічно пов’язані з фольклором, пересипані нар. мудрістю. Поширювалися у списках та в усній передачі співців-оповідачів (бахті). Як філософ М. поглибив сусп., морально-етич. та гуманіст. погляди своїх попередників. М. значно збагатив туркм. поет. мову, наблизивши її до народної, він відмовився від арабо-перс. метрики (аруз), замінив її нар. силаб. системою. Був відомим майстром по сріблу. Сторінки життя і творчості М. відображено в істор. драмі у віршах «Махтумкулі» Б. Кербабаєва (1943), однойм. худож.- і телефільмах, в образотв. мист-ві. Образ М. змальовано у поезії «Слово про Махтумкулі» Я. Шпорти. П. Тичина присвятив йому ст. «Торжествуй, народе Туркменії!» (в кн.: Тичина П. Зібр. тв., т. 10. К., 1987). Окр. вірші поета переклали П. Тичина, В. Сосюра, М. Рильський, Л. Первомайський, В. Бичко.

Тв.: Укр. перекл. — Поезії. К., 1983; Рос. перекл. — Избранная лирика. Ташкент, 1977; Избранное. М., 1983; Стихотворения. Л., 1984.

Літ.: Махтумкули. Ашхабад, 1960; Аннанепесов М. Махтумкули и его время. Ашхабад, 1984; Кондратюк А. Григорій Сковорода і туркменський поет Махтумкулі. «Слово і час», 1991, № 8.

А. Улугбердиєв.


МАХФУЗ Нагіб (11.XII 1911, Каїр) — єгип. письменник. Закін. 1934 Каїр. ун-т. Автор романів з історії Старод. Єгипту («Гра доль», 1939; «Радобіс», 1943; «Боротьба Фів», 1944), з життя дрібної єгип. буржуазії («Новий Каїр», 1945; «Хан аль-Халілі», 1946; «Провулок аль-Мідакк», 1947, та ін.), трилогії «Бейн аль-Касрейн» (1956 — 57; романи «Бейн аль-Касрейн», «Каср аш-Шаук» і «Ас-Суккарія» мають назви каїр. кварталів), п’єс. Алегор. історію розвитку ідеї справедливого сусп. устрою показав (спочатку на реліг., потім — на наук. засадах) у романі «Діти нашого кварталу» (1959). Романи «Базікання над Нілом» (1966), «Мірамар» (1967), повісті та оповідання (зб. «Під наметом», 1969) 60-х pp. — про політ. події в Єгипті та араб. світі. В ряді романів («Шлях», 1964; «Жебрак», 1965, та ін.) відображено протиріччя єгип. суспільства після Липневої революції 1952 в країні. Романи «День, коли вбито вождя» (1985), «Ранкові і вечірні розмови», «Чудовий ранок» (обидва — 1987) і «Каштамар» (1988) — про життя в часи садатівського режиму. Романи «Дзеркала» (1972), «Аль-Карнак» (1974) та ін. певною мірою автобіографічні. Написав кілька експериментальних романів («Весільний балдахін», 1981, та ін.), ряд збірок оповідань, кіносценаріїв. М. — перший арабомовний лауреат Нобел. премії (1988). Повість М. «Історія без початку й кінця» переклав В. Плачинда («Всесвіт», 1989, № 6).

Тв.: Рос. перекл. — Осенние перепела. М., 1965; Пансионат «Мирамар». — Любовь под дождем. М., 1975; Зеркала. М., 1979; Предания нашей улицы. — Вор и собаки. — Путь. М., 1990; Избранное. Л., 1990.

Літ.: Коцарев Н. К. Нагиб Махфуз Абд ал-Азйз ас-Сабилджи. В кн.: Коцарев Н. К. Писатели Египта. XX век. Материалы к биобиблиографии. М., 1975.

Ю. М. Кочубей.


МАЦЕВИЧ Аполлінарій Федотович (4.VIII 1926, с. Заозерне, тепер Тульчинського р-ну Вінн. обл.) — укр. письменник, перекладач. Учасник Вел. Вітчизн. війни. Закінч. 1965 Літ. ін-т ім. О. М. Горького (Москва). Працював у пресі. Автор романів «Грозове світання» (1962), «Гнів Немезіди» (1965), повістей «Чотири пригоди Тимка Зозулі» (1965), «Знайдена шаблюка» (1967), «Ромен-зілля» (1968), «Глибока борозна» (1974), «Романко та Сергійко» (1979), «Суворі акварелі» (1980), «Толока» (1981), «Анатолій Свидницький» (1984), зб. новел «Дикі маки» (1968), збірок повістей і оповідань «Озеро Око» (1985), «Біль давніх розлук» (1986), зб. віршів для дітей «Гойдарики» (1974). Переклав з рос. мови роман «Кузнецький міст» С. Дангулова (кн. 3, 1986), з туркм. — роман «Доля» Х. Дер’яева (т. 1 — 2, 1982).

Тв.: Рос. перекл. — Грозовой рассвет. М., 1986.

Літ.: Хоменко Б. З любов’ю до митця. «Жовтень», 1985, № 8.

Н. М. Гаєвська.


МАЦЕНКО Іван Антонович (8.Х 1921, с. Шевченківка, тепер Решетилівського р-ну Полтав. обл.) — укр. письменник. Учасник Вел. Вітчизн. війни. Закін. 1955 Київ. ун-т. Працював у пресі. Перша книжка — докум. нарис «Валентина Семенко» (1967). Автор збірок оповідань і повістей «Вінок житніх колосків» (1970), «Побачення» (1972), «Під небом отчого краю» (1980), «Джерело під Пристін-горою» (1982), «Біль давніх розлук» (1986), роману «Калини цвіт гіркий» (1990), в яких поряд з темами сьогодення звучить відлуння Великої Вітчизняної війни.

Літ.: Дяченко А. Іванові Маценку — 70. «Літературна Україна», 1991, 31 жовтня.

А. М. Дяченко.


МАЦИНСЬКИЙ Іван Миколайович (9.IV 1922, с. Межилабірці, Сх. Словаччина — 14.III 1987, Пряшів) — укр. поет, культур.-осв. діяч у Чехо-Словаччині. Закін. 1941 Пряшів. учит. семінарію, 1949 — Вищу політ. і соціальну школу в Празі. Був на пед. і вид. роботі, директором Укр. нар. театру у Пряшеві, головою укр. секції Спілки словац. письменників. Перші твори писав рос. мовою — зб. «Белые облака» (1949). З поч. 50-х pp. — українською. Збірки «Наша мова» (1956), «Карпатські акорди» (1962), «Пристрітники» (1968), «Вінки сонетів» (1986), «Меридіани і паралелі» (1989) позначені громадян. звучанням, розмаїттям тем, високою культурою поет. слова. М. належать п’єса «Старий Зеленяк і його діти», публіцист. статті, дослідження з історії культурного (в т. ч. літ.) життя закарп. українців 18 — 19 ст. «Розмова сторіч» (1965). Протягом багатьох років М. подавав у журн. «Дукля» «Матеріали до Словника культури українців Чехословаччини». Переклав рос. мовою «Антологію словацької поезії» (1953) та укр. мовою — твори класиків словац. л-ри Я. Ботто («Досвітні ватри», 1981) і С. Халупки («Провесни сонячний неспокій», 1985), А. Сладковича («Вибрані твори», 1989) тощо. Видав поетичні твори В. Довговича (1982).

Тв.: Зсуваються світи у прірву тишини... «Літературна Україна», 1989, 11 травня; В цій мові всі скарби. «Вітчизна», 1990. № 2.

Літ.: Хропко П. Досягнув свого зросту і сили. «Дукля», 1987, № 2; Ковач Ф. «Плету вінок з гілок розкішних краю...». «Дзвін», 1990, № 1; Неврлі М. Вінки, які не зів’януть. «Київ», 1991, № 3.

О. В. Мишанич.


МАЦІЄВИЧ Арсеній (світське ім’я — Олександр; 1697, м. Володимир-Волинський — 28.II 1772, Ревельська фортеця) — укр. і рос. церк. і осв. діяч, письменник. 1715 і з 1718 навч. в Київській академії (закін. 1726), 1723 — 29 був проповідником у ній (1716 прийняв чернецтво). З 1730 — проповідник у Тобольську. Брав участь як місіонер 1734 — 37 у камчатській експедиції, 1738 — 41 — викладач Моск. слов’яно-греко-лат. академії, 1741 — митрополит тобольський, з 1742 — митрополит ростовський, член Синоду. Обстоював зміцнення монастирів, захищав навернені в християнство сибірські народи від свавілля воєвод і священиків. 1763 виступив з публ. протестом проти указу Катерини II про конфіскацію церк. маєтків, за що був засланий на північ Росії (до Николо-Карельського монастиря, звідти переведений до Ферапонтівського). 1767 позбавлений чернечого сану й засуджений на довічне ув’язнення в Ревельській фортеці, де й помер під іменем Андрія Враля (названий так російською царицею).

М. вів активну просвіт. і місіонерську діяльність. Один з визначних церк. ораторів 18 ст. Автор «Житія св. Димитрія, митрополита Ростовського», полеміч. трактатів «Возраженіє не пашквиль лютеранский, нареченный Молоток не камень веры» (1731, спрямований на захист Стефана Яворського), «Увещание к раскольнику» (1733, опубл. 1861), «Семи повчань» (1742 — 43). Переклав з лат. мови Біблію. Видав кн. «Отличение неправды раскольничей» Ф. Лопатинського (1745).

Літ.: Болховитинов Е. Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина греко-российской церкви, т. 1. СПБ, 1827; Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем Академиею, ч. 2. К., 1856; Иконников В. Арсений Мацеевич. «Русская старина», 1879, т. 24 — 26; Филарет. Обзор русской духовной литературы. 862 — 1863, кн. 1 — 2. СПБ, 1884; Орловский П. Чин извержения из священства, совершавшийся в Киевской митрополии в XVII веке. «Киевская старина», 1904, кн. 3; Морошкин И. Обзор литературы об Арсений Мацеевиче. «Библиограф», 1886, № 2 — 4.

М. П. Корпанюк.


МАЦІЄВИЧ Лев Степанович [крипт. — И. М.-ский, К. Б., Л. М., Л. М-ч, Л. С. М.; 18.II (2.III) 1843, с. Безпечна, тепер Жашківського р-ну Черкас. обл. — 17(30).XI 1915, Одеса] — укр. літературознавець, джерелознавець, історик, бібліофіл, почес. член Бессарабського церк. істор.-археол. т-ва (1907 — 15), дійсний член Одес. бібліогр. т-ва при Новорос. ун-ті (1911 — 15). Закін. 1870 Київ. духовну академію, здобув ступінь магістра богослов’я. Викладав лат. мову в Кишинів. (1870 — 84) та Одес. (1885 — 98) духовних семінаріях. Писав рос. мовою. Зібрав, узагальнив і опубл. ряд важливих матеріалів про життя і діяльність А. М. Курбського («Князь Курбський. Розшуки в 1819 р. про життя його на Волині», 1880), Георгія Кониського («Невидані твори архієпископа Георгія Кониського», 1894), О. Пушкіна («З Кишинева — про Пушкіна», 1880; «Кишинівські перекази про Пушкіна», 1883; «Відгуки одеських газет 1837 р. про смерть Пушкіна», 1887), М. Гоголя («Гоголь і Кукольник у Ніжинській гімназії», 1877; «Одеські перекази про Гоголя», 1909), Т. Шевченка («Метрична виписка про народження і хрещення Т. Г. Шевченка», 1891; «Два невидані листи Т. Г. Шевченка», «До біографії Т. Г. Шевченка», обидва — 1895). Один з упорядників зб. статей і спогадів «Відгуки про Пушкіна з Півдня Росії» (1887). Автор праць з укр. історії — «До питання про походження назви „Полтава“», «З життя Києва на початку поточного століття» (обидві — 1896), «М. І. Савич, дотичний до справи українського Кирило-Мефодіївського товариства» (1904), «Нотатки до історії Київської козаччини» (1905); з фольклору — «Аракчеєвщина. Оповіді, вірші й народні пісні про нього і про засновані ним військові поселення» (1872), «Хвалебна пісня якомусь мировому посередникові» (1873), «Пісня дяка про свою долю», «Малоросійське злидарське причитання», «Біда. (Лірницька пісня)» (всі — 1903); з книгознавства — «Незвичайний примірник книги митрополита Київського Євгенія Болховітінова „Словник історичний про письменників, що були в Росії“» (1904) та ін. розвідок.

М. належать дослідження з історії церков і монастирів України, про діяльність визначних церк. діячів. Мав унікальну бібліотеку рідкісних книг і багату колекцію документів, автографів та мемуарів, які заповів Одес. духовній семінарії (доля цих матеріалів залишається невідомою).

Літ.: Пархомович И. М. Памяти Льва Степановича Мациевича. Кишинев, 1916; Чижиков Л. А. Лев Мациевич. (Библиографическая поминка). «Известия Одесского библиографического общества при имп. Новороссийском университете», 1916, т. 5, в. 3 — 4; [Зленко Г.]. Разыскал Лев Мациевич. «Правда Украины», 1991, 16 марта.

Г. Д. Зленко.


МАЦУЄВ Микола Іванович [4(16).II 1894, с. Блистова, тепер Менського р-ну Черніг. обл. — 25.VIII 1975, Москва] — рос. і укр. бібліограф, літературознавець. Закін. 1917 Петрогр. ун-т. Учасник Вел. Вітчизн. війни. 1917 — 22 працював у бібліот. установах в Україні, з 1923 — у Москві. Уклав бібліогр. покажчики «Художня література російська і перекладна 1917 — 1953» (в. 1 — 5, 1926 — 59) та «Радянська художня література і критика 1938 — 1965» (в. 1 — 9, 1952 — 72), в яких відображено і укр. л-ру в рос. Перекладах та літ. критиці. Автор книги «Російські радянські письменники. Матеріали для біографічного словника, 1917 — 1967» (1981).

Літ.: Николай Иванович Мацуев (1894 — 1975). «Советская библиография», 1975, № 6.

Н. Ф. Королевич.


МАЦУМОТО Сейтьо (справж. ім’я — Кійохару; 21.XII 1909, м. Кокура, тепер у складі м. Кітакюсю, преф. Фукуока) — япон. письменник. 1937 — 57 працював в газеті «Асахі», потім повністю присвятив себе літ. діяльності. Романи «Стіна» (1957), «Крапки і лінії», «Чорне євангеліє» (обидва — 1958) стали бестселерами, принесли М. славу майстра япон. детективу. Автор роману «Підводна течія» (1961), повісті «Щоденник із Кокури» (1952, про літ. діячів періоду 1868 — 1912), збірок детективів («Чорний туман над Японією», 1960), істор. творів (цикл «Розкопки періоду Сьова», 1956 — 71; 13-томний серіал з япон. історії серед. 20 ст.) та ін.

Тв.: Рос. перекл. — Подводное течение. М., 1965; Черное евангелие. М., 1967; Поблекший мундир. М., 1987.

Літ.: Ефименко В. Черная миссия. «Дальний Восток», 1968, № 1.

Б. П. Яценко.


МАЦУО Басьо (ін. псевд. — Мунефуса, справж. ім’я — Дзинсітіро; 1644, м. Уено пров. Іга, тепер префектура Міе — 12.Х 1694, Осака) — япон. поет. Естет. погляди М. склалися під впливом дзен-буддизму та япон. нар. поет. традиції. Започаткував і розвинув жанр хокку. Більшість поезій вміщено в антології М. «Семитомник Басьо», до якої ввійшли збірки «Зимові дні» (1684), «Весняні дні» (1686), «Заглухле поле» (1689), «Гарбуз-горлянка» (1690), «Солом’яний плащ мавпи» (кн. 1 — 2, 1691 — 98) і «Мішок вугілля» (1694). Автор лірич. щоденників «Кості, вибілені вітром у степу» (1684 — 85), «Папери з дорожнього кошика» (1687 — 91), «Стежками Північної Японії» (1689 — 94, вважається шедевром творчості М.) та ін. Більшість віршів М. — філос. лірика, що грунтується на виробленій ним естетиці відтворення образів природи та людського буття. Низку поезій М. переклали Г. Турков, М. Федоришин.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. «Всесвіт», 1984, № 8; Поезії. К., 1991; Рос. перекл. — Лирика. М., 1964; Стихи. М., 1985.

Літ.: Бреславец Т. И. Поэзия Мацуо Басе. М., 1981.

Б. П. Яценко.


МАЧАВАРІАНІ Мухран Іванович (12.IV 1929, с. Аргветі, тепер Сачхерського р-ну) — груз. поет, перекладач. Закін. 1954 Тбіліс. ун-т. З 1989 — голова правління СП Грузії. Автор збірок «Вірші» (1955), «Нехай ідуть» (1970), «Якби не той, хто був...» (1973), «Тиша дзвенить» (1974), «Поезії» (1976), «Вірші та поема» (1983), «Однотомник» (1989, вибране) та ін. Ряд творів присвятив істор. подіям у Грузії (поема «Вахтанг», 1959; цикл віршів «1832», 1970, та ін.). У поезіях М. домінують патріот. мотиви, порушуються проблеми відповідальності митця перед суспільством. Пише і для дітей. Перекл. епос «Калевала» (1969), переклав і упорядкував «Антологію сучасної болгарської поезії» (1974). Окр. твори М. переклали Д. Білоус, Д. Павличко, Г. Халимоненко.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Поезія грузинського народу, т. 2. К., 1961; [Вірші]. В кн.: Сузір’я, в. 3. К., 1969; Бараташвілі. «Вітчизна», 1969, № 5; Рос. перекл. — Обаяние земли. Тбилиси, 1958; Полдень и полночь, М., 1968; Тишина без тебя. М., 1974; Дождь в Дигоми. М., 1988.

Літ.: Фоменко Л. «...Из туч тяжелых не пролился дождь». «Литературное обозрение», 1989, № 6.

Р. Ш. Чилачава.


МАЧАДО-і-РУЇС (Machado у Ruiz) Антоніо (26.VII 1875, м. Севілья — 22.II 1939, містечко Кольюр, Франція) — ісп. поет, член Королів. ісп. академії з 1927. Навч. у Вільному ін-ті освіти, згодом в ун-ті (Мадрид). Займався викладацькою і журн. діяльністю. В роки нац.-революц. війни ісп. народу 1936 — 39 співробітничав у респ. пресі. Після поразки республіканців емігрував до Франції. Рання творчість пов’язана з символізмом (зб. «Самотність», 1903; перевид. під назвою «Самотність. Галереї. Інші поезії», 1907). У зб. «Поля Кастілії» (1912) відобразив одвічні волелюбні устремління ісп. народу, велич його духовних сил. Роздумами про покликання митця сповнена зб. «Нові пісні» (1924). У 20 — 30-х pp. поглиблюється філософська та естет, програма М.-і-Р., у цей же час він пише свої всесвітньо відомі сонети (цикл. «Пісні до Гйомар»). До зб. «Війна» (1937) увійшов вірш «Злочин стався у Гранаді», де поет першим відгукнувся на траг. загибель Ф. Гарсіа Лорки. Створив ряд вірш. п’єс — «Дон Хуан де Майрена» (1927), «Хуанільйо Валькарсель» (1928), «Олеандри» (1930) — всі у співавт. з братом М. Мачадо-іРуїсом. Автор есе, статей («Про російську літературу», 1922, та ін.). Учасник 2-го Міжнар. конгресу письменників на захист миру й культури (1937). Окр. вірші М.-і-Р. переклали Д. Павличко, Г. Кочур, С. Борщевський, Г. Чубай, Г. Козаченко, Г. Латник та ін.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. «Всесвіт», 1961, № 5; [Вірші]. «Всесвіт», 1975, № 9; [Вірші]. «Вітчизна», 1975, № 8; [Вірші]. В кн.: Світовий сонет. К., 1983; [Вірші]. В кн.: Поклик. К., 1984; «Весна ронила в алеї...». В кн.: Кочур Г. Друге відлуння. К., 1991; Рос. перекл. — Избранная лирика. М., 1969; Избранное. М., 1975; Стихотворения. В кн.: Испанские поэты XX века. М., 1977.

Літ.: Эренбург И. Люди, годы, жизнь, кн. 3 — 4. М., 1963; Григорьев В. П. Антонио Мачадо. М., 1971; Тертерян И. А. Антонио Мачадо. В кн.: Тертерян И. А. Испытание историей. Очерки испанской литературы XX века. М., 1973; Борщевський С. Голос Іспанії. «Літературна Україна», 1975, 25 липня; Жердинівська М. Поезія Антоніо Мачадо. «Всесвіт», 1975, № 9; Гунько В. Антонио Мачадо. Биобиблиографический указатель. М., 1979.

Н. Д. Дроботько.


МАЧКІВСЬКИЙ Микола Антонович (10.I 1942, с. Хоросток Славутського р-ну Хмельн. обл.) — укр. поет. Закін. 1968 Львів. ун-т. Працював у пресі. Автор збірок віршів «В житах» (1974), «Червоний рушник» (1979), «Зав’язь доброти» (1986), «Осіння радість» (1990, увійшла також поема «Людина, яка годує голубів» — про голодомор 1933). Поезії М. властиві роздумливість, щирість почуттів, афористичність вислову. Окр. вірші М. перекладено рос. та болг. мовами.

Літ.: Ющенко О. Слава зернині. «Літературна Україна», 1975, 30 травня; Гризун А. Наструнеиість строф. «Друг читача», 1987, 14 травня; Скорський М. ...І чує серцем. «Друг читача», 1991, 4 вересня.

А. М. Подолинний.


МАЧТЕТ Григорій Олександрович [3(15).IX 1852, Луцьк — 14(27).VIII 1901, Ялта] — укр. і рос. письменник. Учасник народницького руху. Навч. у гімназіях Немирова (виключений 1865 за співчуття польс. повстанню 1863) та Кам’янця-Подільського (виключений 1868 за політ. неблагонадійність). 1870 — 72 вчителював у Могилеві-Подільському та Кам’янці-Подільському. 1872 з метою організації сільськогосп. комун виїхав до США. 1873 повернувся на батьківщину, жив у Петербурзі, в Волин. губ. 1876 був арештований за участь у підготовці втечі ув’язнених революціонерів-народників. З 1877 — на засланні в Арх. губ., звідки 1878 втік, але незабаром знову арештований та висланий у Тобол. губ. 1885 — 1900 жив у Твері, на Кавказі, в Одесі, Ряз. губ., Житомирі. З 1900 — у Петербурзі. Співробітничав у журн. «Киевская старина» та ін. період. виданнях. Писав рос. мовою. Першу добірку віршів надр. у газ. «Свобода» (Сан-Франціско). Автор роману «І один у полі воїн» (1886; первісна назва «З безповоротного минулого») — з життя волин. села часів кріпацтва, повісті «Жид» (1887, теж на волин. матеріалі), у якій засуджував розпалювання рос. царизмом нац. розбрату в Україні. М. належать також роман «На зорі» (1892 — 93), повісті «Людина з планом» (1886), «Блудний син» (1886 — 87), «Біла панна» (1889), оповідання. Видав кн. оповідань і нарисів з життя Пд. Америки і Німеччини («По білому світу», 1889). Прозі М. властиві публіцистичність, етнографізм, мелодраматизм, в ній простежується гоголів. традиція (пов. «Заклятий козак», оповід. «Оглядини»). На думку П. Житецького, окр. твори М. «продумані були українською, а написані російською мовою». Писав і поезії. Революц. піснею став вірш М. «В неволі скатований люто» (газ. «Вперед», Лондон, 1876). Вірш укр. мовою «Мамі» надр. посмертно (газети «Киевские вести» і «Рада», 1907). Опубл. нариси «На могилі» (1895, написаний після відвідання могили Т. Шевченка) та «Роковини смерті Т. Г. Шевченка» («Волынь», 1898, № 45). М. знався з М. Старицьким, П. Житецьким, М. Лисенком, Лесею Українкою, М. Коцюбинським. Окр. твори М. переклали П. Сиротенко, М. Павловський та ін.

Тв.: Полное собрание сочинений, т. 1 — 12. К., 1902; Избранное. М., 1958; Новый доктор и другие рассказы. М., 1960; Укр. перекл. — Біла панна. «Зоря», 1889, № 13 — 14, 15 — 16. 18 — 20, 22; На могилі. «Зоря», 1896, № 5 — 6; Заклятий козак. Полтава, 1913; І один у полі воїн. К., 1929.

Літ.: Федоров И. Из архива Г. А. Мачтета. В кн.: Записки отдела рукописей Всесоюзной библиотеки имени В. И. Ленина, в. 5. Т. Г. Шевченко. М., 1939; Гребенников М. П. Григорій Олександрович Мачтет. К., 1961; Муратова-Юркевич Т. Г. О. Мачтет у Житомирі. «Радянське літературознавство», 1967, № 2; Потушанський Я. Український твір Григорія Мачтета. «Вітчизна», 1977, № 7; М. М. Коцюбинский и русская литература (документы и материалы). К., 1989.

В. Я. Звиняцковський.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.