Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


Попередня     Головна     Наступна





РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ


Про безперервне озлоблення поміж козаків; про обмову Многогрішного Мокрієвичем; про взяття його, Многогрішного, з товаришами до Москви і про вічне заслання їх у різні місця; про вибрання після Многогрішного на гетьманство Івана Самойловича; про дані йому монарші статті і про його попереднє життя; про царських послів, що мали бути на царських комісіях з поляками; про Дорошенкову піджогу турків на поляків і на взяття Кам’янця-Подільського; про розгром Дорошенком Ханенка, який не пускав Дорошенка йти під Кам’янець; про взяття турками й Дорошенком Кам’янця і про турецьку ласку крем’янчанам; про від’їзд з-під Кам’янця турецьких і козацьких із Дорошенком військ та про лядський жаль на втрату преміцного Кам’янця; про Дорошенкове повернення з-під Кам’янця і про повітання його під Христинівкою уманцями; про простору Дорошенкову мову до уманців з ганою за їхню непостійність і з побажанням, щоб схилилися під його реймент, та про схильність до того уманців; про ласкаве відпущення уманців назад і про його прибуття у Чигрин; про страту в Чигрині одних, а в Умані інших уманців; про встановлення уманським полковником Гродзенка і про віддачу в Чигрин Ханенчихи й Білогрудихи; про уманський гнів за те на Дорошенка і про приспання від Дорошенка в Умань двох охотницьких полків для ускромлення бунтів; про нерозумний вчинок в Умані тих полковників і про їхню погибель; про піймання ордою Гедеона Хмельниченка з іншими і про відіслання його з Криму в Стамбул.


492 У змові проти Д. Многогрішного, крім К. Мокрієвича, взяли участь П. Забіла, І. Домонтович, І. Самойлович, П. Уманець, Д. Дмитрашко-Райча і П. Рославець.

493 У цей час Д. Многогрішний і справді зносився з Дорошенком і не робив із того таємниці.

494 Навпаки, Многогрішний хотів, щоб Дорошенко схилився під владу царя, про це вів переговори й сам Дорошенко. Правда, ходили поголоски, що Многогрішний хоче піддатися Туреччині (це сповістив полякам Ханенко, а поляки передали в Москву), але реального підтвердження не було. Про гетьманове бажання піддатися під турецького султана говорили й вороги Многогрішного, але це було, звісно, наклепом.

495 Змова відбулася без «писання» і без «монаршого указу». Участь у ній взяв і російський воєвода з Батурина Г. Неєлов. Донос на 38 пунктів Мокрієвич подав уже в Москві.

Року від покладення меж темряві 7180, а від з’явлення в світі плоттю другого Адама господа Христа 1672. Ще не задовольнила тоді свого жадання озлоба й ворожнеча, що панувала поміж козаками, ще заздрість, що жила в них, давала свої наслідки, побуджуючи одних на одних, і тим доводила вітчизну їхню Малу Росію у крайнє запустіння, бо й гетьман цьогобічний Дем’ян Ігнатович Многогрішний ледве прожив на своєму гетьманстві чотири роки, а вже його фортуна відразу, відступившись від нього, відчинила двері його ворогам на відкинення його від тієї гетьманської влади. Карпо Мокрієвич, його військовий генеральний писар, з іншими своїми товаришами 492 провідав (чи праведно, чи неправедно), що Многогрішний начебто почав був чинити таємні кореспонденції з тогобічним гетьманом Петром Дорошенком 493, знамірюючись, так само, як Дорошенко, схилитися під Турецьку державу 494, і таємно засвідчив про те до монаршого престолу своїм писанням 495. Тому їхньому свідченню легко повірено і з Москви відразу ж прислано певну якусь особу

496 Многогрішного таємно вивезли з Батурина через Путивль і Севськ на Москву. Змова сталася в ніч з 12 на 13 березня (за ст. ст.). Ніякого царського посланця при цьому не було. Вже у Севськ було вислано стрілецького сотника Горюшкіна — перестріти й забрати гетьмана до Москви.

497 З К. Мокрієвичем поїхав ще протопоп С. Адамович.

498 Допити почалися 14 квітня (за ст. ст.) 1672 р.

499 Звірено за вид.: Д. Бантыш-Каменский. Источники.— Ч. І.— С. 234—248. Собрание.— Т. І.

500 Пропуск. Источники: «Літа 7180, травня в 25 день», тобто 1672 р.

з монаршим указом до генеральної старшини, щоб видали гетьмана Многогрішного, а на його місце поставили собі іншого гетьмана. На той указ наклепники й недруги, старшина Многогрішного, бувши тому раді, прийшли вночі в Батуринський замок і, заставши вдома свого гетьмана Многогрішного, що був безпечний і не сподівався від них до себе жодної підступності, взяли його й віддали до рук тому посланцеві царської величності 496. Той, взявши бідного гетьмана і ще кількох значних осіб, його добрих друзів, спровадив їх до Москви. А щоб ліпше доказати про знамірену зраду, поїхав із тим монаршим посланцем і згаданий його генеральний писар Мокрієвич з товаришами 497. А коли спровадили його, Многогрішного, до Москви і розглянули вину 498, то відразу його самого з дітьми заслано до міста Архангельського, а інших до Сибіру і в інші віддалені краї на вічне заслання. А на місце Многогрішного дозволено генеральній старшині, полковникам та всьому цьогобічному Запорозькому війську вибрати собі, як казав і вище, іншого гетьмана.

Після цього монаршого дозволу й указу, коли прибув на Україну боярин, воєвода й білогородський намісник князь Григорій Григорович Ромодановський з товаришами, генеральна старшина, полковники і все військо, з’їхавшись докупи 17 червня названого вище 1672 року між Конотопом і Путивлем біля Козацької Дуброви, самохітними голосами й дозволом обрали й постановили собі гетьманом Івана Самойловича, що був при Многогрішному генеральним військовим суддею.

Той Іван Самойлович був священичий син, а в час тогобічної руїни й розору, коли багато тогобічних людей переходили для вигіднішого життя на цей бік Дніпра, то й він, Самойлович, зі своїм батьком-священиком, бувши небагатий, прийшов на цей бік Дніпра і почав жити в місті Красному Колядині, а що достатньо знав козако-руське письмо, був розумний, красної вроди, добрий, схильний та прихильний до всіх людей, то й був через те (та й писав він красно) постановлений невзабарі в час гетьманства Брюховецького в томутаки Красному Колядині сотенним писарем. Потім при сприянні Стефана Потребича-Гречаного, генерального писаря Брюховецького, вчинено його у Веприку, місті Гадяцького полку, сотником, потім перемінено з веприцького сотництва на красноколядинське. А з красноколядинського сотництва при сприянні того-таки генерального писаря Гречаного поставлено його від Брюховецького наказним чернігівським полковником, і жив він у місті Седневі. Потім на Глухівській раді, при обранні на гетьманство Многогрішного, поставлено його, Самойловича, й генеральним військовим суддею. І нарешті, Бог йому сприяв, після взяття Многогрішного на Москву однодушним словом і голосами Запорозького війська його вибрано й поставлено біля Козацької Дуброви, як сказано про це й вище, гетьманом того всього Запорозького війська. А при цьому постановленні були споряджені і вручені тому-таки військові з усією старшиною від князя Григорія Григоровича Ромодановського з товаришами такі царської пресвітлої величності статті 499:





СТАТТІ КОНОТОПСЬКІ,

або, точніше, біля Козацької Дуброви між Конотопом і Путивлем, дані від великого государя, його царської пресвітлої величності, всеросійського самодержця при постановленні гетьмана Івана Самойловича всьому Запорозькому війську і малоросійському народові 500


Великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержець, указав боярину, воєводі та Білогородському наміснику князеві Григорію Григоровичу

501 Тобто 1672 р.

502 Источники: «ваше святійшество».

503 Інакше — Халчинський. Його пізніше вбито в Стародубі.

504 Мокрієвичем.

505 Рославцем.

Ромодановському, думному дворянинові та медінському наміснику Івану Івановичу Ржевському і дяку Афанасію Ташликову їхати в його, великого государя, Малої Росії черкаські міста, в Запорозьке військо цього боку Дніпра, й ударував, велів учинити в Конотопі раду, а на раді звелів бути преосвященному архієпископові чернігівському й новгородському Лазарю Барановичу, обозним, суддям, осаулам, полковникам, усій старшині й козакам і за їхнім правом звелів їм обрати гетьмана, кого вони поміж себе облюбують. А як виберуть гетьмана, то великий государ, його царська пресвітла величність, звелів вичитати на раді статті, які були дані за указом великого государя, його царської пресвітлої величності, колишньому гетьману Богданові Хмельницькому і всьому Запорозькому війську, на яких, статтях, були під високою рукою його царської пресвітлої величності колишній гетьман Богдан Хмельницький і все Запорозьке військо. А інші статті указав великий государ, його царська пресвітла величність, учинити за їхнім чолобиттям тепер знову для потвердження Запорозькому війську, щоб надалі не було зради й християнського кровопролиття, як учинилося від зрадників від Івашка Виговського, від Юрашка Хмельницького, від Івашка Брюховецького та інших однодумців. А коли вони оберуть гетьмана, то їм з тим новообраним гетьманом йому, великому государю царю і великому князю Олексію Михайловичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержцю, його царській пресвітлій величності, і його государським дітям, великому государю, благородному царевичу і великому князю Феодору Олексійовичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії великому государю, благородному царевичу і великому князю Іоанну Олексійовичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії великому государю, благородному царевичу і великому князю Петру Олексійовичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії, та іншим государським наслідникам учинити віру на вічне й вірне підданство за непорочною євангельською господньою заповіддю і цілувати хрест. І бути їм у нього, великого государя, його царської пресвітлої величності і його государських наслідників у вічному підданстві невідступно на колишніх правах і вольностях за колишніми його, великого государя, його царської пресвітлої величності, жалуваними грамотами, які було дано давнішому гетьманові Богдану Хмельницькому та іншим гетьманам і всьому Запорозькому війську.

І в нинішньому 180 році 501, 17 дня, в червні, за указом великого государя царя і великого князя Олексія Михайловича, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержця, боярин, воєвода і білогородський намісник, князь Григорій Григорович Ромодановський з товаришами на прохання генеральних — обозного Петра Забіли з товаришами — і полковників Запорозького війська, що були при них, учинили під Путивлем і Конотопом, у Козацькій Дуброві, в кінці валу, раду і говорили на раді указ великого государя, його царської пресвітлої величності, Лазарю Барановичу, чернігівському й новгородському архієпископу, обозному, суддям, всій старшині і війську.

У нинішньому 180 році, в березні місяці в різних числах, вищеназваний архієпископ зі своїми дворовими людьми, з конюшим Яковом Хапчинським 503 і з кухмістром Григорієм Менжинським писав до великого государя і великого князя Олексія Михайловича, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержця, до його царської пресвітлої величності, оголошуючи про зраду бувшого гетьмана Дем’яна Ігнатова за листом всієї генеральної старшини. А ви, обозний Петро Забіла і вся генеральна старшина з усім Запорозьким військом, писали зі слізним чолобиттям до великого нашого государя, його царської пресвітлої величності, з генеральним писарем Карпом Мокрієвим 504 та стародубським полковником Петром Рословцом 505 з товаришами, що ви є правдешні піддані царської величності та побачили таємне зрадницьке спілкування бувшого гетьмана Дем’яна Ігнатова з гетьманом того боку Дніпра Петром Дорошенком і його прошуки підданства турському султанові — він хотів тим таємним спілкуванням завести у вічну бусурманську неволю й вас, підданих великого нашого государя, його царської пресвітлої величності.

506 Василю Многогрішному.

Тоді ви, постерігаючи те й пам’ятаючи своє вірне підданство великому нашому государю, його царській пресвітлій величності, і обіцянку перед святим Євангелієм бути в повному послушенстві, взяли його, зрадника, прислали з тим вищезгаданим генеральним писарем й товаришами великому нашому государю, його царській пресвітлій величності, і били чолом, щоб великий наш государ, його царська пресвітла величність, ударував вас, вірних своїх підданих, велів учинити за вашими правами раду для обрання нового гетьмана, а на раду послати боярина та воєводу і ратних людей, а ви обіцяєтеся служити за вірним своїм і невідступним підданством, як колись, так і нині, великому государеві, його царській пресвітлій величності, і наслідникам його царської величності; і, сподіваючись на милість великого нашого государя, його царської пресвітлої величності, обнадіяли через лист усіх полковників, які є на цьому боці Дніпра, що будуть у підданстві у великого нашого государя, в його царської пресвітлої величності, за вашими правами й вольностями та за Глухівськими статтями. А що була то його, Демкова, зрада великому государю, його царській пресвітлій величності, прислали на обвинувачення до великого нашого государя, його царської пресвітлої величності, явні свідчення про ту зраду. І, бачачи до себе вашу вірну службу та щире старання, що ви не дали тому зрадникові Демку і брату його 506 з товаришами їхніми здійснити свій намислений замір, до тієї зради не пристали, не схилилися на посварні й звабні його, Демкові, слова й утвердили всьому християнському народові малоросійських міст, жителям цього боку Дніпра бути під державою великого нашого государя, його царської величності, також що не захочете до ваших смертей мати іншого государя, великий наш государ, його царська пресвітла величність, ударовує милостиво й похваляє та зволяє неодмінно тримати вас у своїй государській милості; а ви будьте й надалі надійні, без усякого сумніву на його государську милість. І ударовує вас колишніми вашими правами й вольностями за колишніми Глухівськими статтями, і ці права та вольності ніколи не буде порушено. А ви б колишні всі статті підтвердили, а нові статті, які будуть потрібні вам до попередніх статей, постановили б.

Тож преосвященному чернігівському й новгородському архієпископу Лазарю Барановичу, обозному, і суддям, і писарю, і полковникам, і всій старшині, й козакам говорено:

Указав великий государ, його царська пресвітла величність, обрати за їхніми правами й вольностями гетьманом, кого вони облюбують.

І обозний, і судді, і писар, і полковники, і вся старшина, й козаки обрали за своїми правами й вольностями гетьманом Івана Самойловича.

І боярин, воєвода та білогородський намісник князь Григорій Григорович Ромодановський з товаришами веліли прочитати і закріпити попередні Глухівські статті і теперішні, які наново додано за указом великого государя. І на тих статтях гетьман і полковники, яких учинено наново, поприсягли за святою євангельською заповіддю великому государеві царю і великому князю Олексію Михайловичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержцю, і його государським наслідникам на вічне підданство, що бути їм під їхньою государською рукою невідступно.

А після того запису приведений до віри гетьман Іван Самойлович, і той запис — під статтями.



А на раді були і до статей руки приклали:


Преосвященний чернігівський і новгородський архієпископ Лазар Баранович.

Архімандрит новгород-сіверського Спаського монастиря Михайло Лежайський.

507 Написання прізвищ та імен у цьому, як і в попередніх російських документах, залишаємо без змін, виправляючи тільки правопис. Семен Адамовим — досить відомий діяч тієї епохи. Був активний за Многогрішного та Самойловича. Про нього див. р. XVII.

508 Домонтович.

509 Прокопович.

510 Карпович, або Карпенко.

Ніжинський протопоп Семеон Адамов 507. Гетьман Іван Самойлович.

Обозний Петр Забіла, замість нього приклав руку його син Степан.


СУДДІ:

Іван Домонтов 508, Павел Животовський, замість нього приклав руку київський полковник Костянтин Солонина. Писар Сава Прокопов 509.

Осаул Іван Лисенко, замість нього приклав руку Юрія Гречаной. Хоружий Григорій Карпов 510, бунчужний Леонтій Полуботок.


511 Дмитро Думитрашко-Райча був полковником у 1672—1676 рр. Засланий у Москву І. Мазепою.

512 Источники: «Бувайло».

513 Михайленко Павло.

514 Гужель Дем’ян — полковникував у 1663—1664, потім у 1668— 1673 рр.

515 Дунін-Борковський Василь — пізніше генеральний обозний.

516 Источники: Макар Мрекевський, далі — Моракевський.

517 Той самий, що Іван Вородій (Воробей).

518 Горленко Лазар — прилуцький полковник у 1664—1668, 1672— 1677, 1680—1687 рр. Виконував особливі доручення при Брюховецькому, інтригант. Його вбили власні козаки в час падіння І. Самойловича. (Див. р. XXVIII).

519 Сербин Іван — полковникував у 1672—1674 рр. Убитий в Умані.


ПОЛКОВНИКИ:

Переяславський — Дмитрашко Райча 511, замість нього приклав руку козак його полку Кирило Бовайло 512.

Ніжинський — Филип Уманець, замість нього приклав руку писар Павел Михайлов 513.

Полтавський — Дем’ян Гутжель 514, замість нього приклав руку чернігівський полковник Василей Бурковський 515.

Київський полковник Костянтин Солонина.

Миргородський — Іван Дуб’яга, замість нього приклав руку писар його полку Макар Мираєвський 516.

Стародубський — Петр Рославець, замість нього приклав руку писар його полку Іван Козакович 517.

Прилуцький — Лазар Горленко 518.

Лубенський — Іван Сербин 519, замість нього приклав руку його писар Теодор Василієв.

520 Собрание: «Рубаник».

521 Собрание: «Юр’я Ніколаєв».

522 Собрание: «Романов» — це відомий Роман Ракушка-Романовський, якому приписують авторство Літопису Самовидця.

523 Собрание: «Забужський».

524 Собрание: «Процик Кульженко».

525 Собрание: «Мойсій Федоренко».

526 Собрание: «Богдан Омельяненко».

527 Собрание: «Матвієв», мабуть, Шендюх.

528 Михайленко Павло.

529 Собрание: «Ігуменко».

м°Тарасевич Авакум (інакше Ненада) — пізніше полковий осавул, ніжинський городовий отаман. Рід Тарасевичів вівся од гетьмана Тараса Трясила. Після Тарасенка пропуск. Собрание: «Ілько Пилипенко».

531 Марко Барсук — пізніше став полковим суддею, а в 1676— 1678 рр. був ніжинським полковником.

532 Семеонов — це Іван Косинський (Колибаба), старий вертіївський сотник з 1654 р., ходив іще із І. Золотаренком на Білорусію, був тоді й наказним полковником.

533 І. Пригара — був сотником Олишівської сотні (від с. Олишівка).

534 Забіленко Тарас — син генерального обозного П. Забіли.

535 Бахмацький.

536 Пропуск. Собрание: «Глухівський Яков Жураховський, Корейський Мартин Мартинов».

537 Собрание: «Юр’я Никифоров».

538 Яковлев — це Василь Дейнека (Яценко), сотник у 1672—1681 рр. >..

539 Григорович Сава — довголітній воронізький сотник (1672— 1682 рр.).

540 Михайленко Павло.

Гадяцький — Семен Остренко, замість нього приклав руку писар його полку Степан Мокрієвич.


СТАРШИНА ПЕРЕЯСЛАВСЬКОГО ПОЛКУ:

Обозний Григорій Рубаний 520. Суддя Юрія Мокрієвич 521. Полковий осаул Роман Романович 522, хоружий Федор Забудськии 523.


СОТНИКИ:

Переяславський Максим Хоменко.

Баришпульський Василей Носач.

Басанський Сава Матяшенко.

Гелм’язовський Семен Якубенко.

Кропивенський Процик Кужеленко 524.

Піщанський Мойсій Федесенко 525.

Бубнівський Богдан Омельченко 526.

Баришевський Павел Моркотун.

Воронківський Кирило Брайко.

Березанський Федор Бузинарський.

Золотоніський Войця Сербин.

Іркліївський Филип Андрієнко.

Домонтовський Тишко Сашченко.

Леп’явський Семен Євхименко.

Яготинський Лаврін Скоченко.


А замість них приклав руку писар того ж полку Кирило Бувайло.


СТАРШИНА НІЖИНСЬКОГО ПОЛКУ:

Обозний Матвій Матвієвич 527.

Писар Павел Михайлов 528.

Суддя Федор Завадцький.

Хоружий Василей Ігуменськой 529.

Осаул Ігнат Парпура.


СОТНИКИ:

Ніжинський Абакум Тарасов 530.

Носувський Артем Мартинов.

Кобизський Федор Андрієв.

Ніжинський Марко Бурсук 531.

Вертіївський Іван Семеонов 532.

Ольшевський Іван Пригара 533.

Прохірський Григорей Хоменко.

Шаповалівський Петр Павленко.

Івангородський Демко Іванов.

Мринський Кузьма Якимов.

Девицький Петр Іванов.

Борзенський Тарас Забіленко 534.

Бахманський 535 Яков Пащенко.

Конотопський Іван Жданенко 536.

Новомлинський Степан Федоров.

Рождественський Юрей Никифоров 537.

Кролевецький Василей Яковлев 538.

Воронезький Сава Григорієв 539.


А замість них приклав руку писар того-таки полку Павел Михайлов 540.

541 Собрание: «Шишаловський». Мабуть, Горобець.

542 Собрание: «Юрасовський».

543 Собрание: «Говтянськщі».

544 Домонтович Петро.

545 Собрание: «хоружий Семен Жила».

546 Собрание: «хоружий Яков Александров».

547 Собрание: «Степан Силин».


СТАРШИНА ПОЛТАВСЬКОГО ПОЛКУ:

Обозний Артем Донець.

Суддя Юрко Тоболець.

Хоружий Дорогій Петрашенко.

Осаул Леонтій Іванов.

Осаул Стецько.


СОТНИКИ:

Полтавський Гарасим Прогонськой.

Старосанжарівський Павел Тарасов.

Біликівський Андрій Білокун.

Сокологурський Карп.

Переволочанський Мартин.

Опошанський Мелешко Матвієв.

Шишанський Григорей Оробець 541.

Білоцерківський Іван Вергун.

Будянський Дмітрей Харченко.

Новосанжарівський Іван Труш.

Кобеляцький Грогорей Бражний.

Кишинський Михайло.

Келебердянський Яцько.

Зеньківський Левко Гаврилов.

Яресковсковсківський 542 Левко Тарасов.

Остапівський Яков Махнов.

Готв’янський 543 Алексій Черкашенець.


А замість них приклав руку писар того-таки полку Іван Кирилов.


СТАРШИНА КИЇВСЬКОГО ПОЛКУ:

Обозний Афонасей Савенко.ж

Писар Петр Іванов Домонтов 544.

Хоружий Жила 545.

Суддя Юря Незамай.

Осаул Семен Карпов син.

Яков Александров 546.


СОТНИКИ:

Київський Федор Андрієв.

Острицький Іван Дворецькой.

Гоголевський Іван Яковенко.

Козельський Гаврило Жиленко.

Бобровицький Ігнат Каленицькой.

Моровський Іван Шуменко.

А замість них приклав руку писар того-таки полку Петр Іванов син Домонтов.


СТАРШИНА ЧЕРНІГІВСЬКОГО ПОЛКУ:

Обозний Костянтин Угровецькой.

Осаул Никифор Калеников.

Писар Михайло Степанов Свободецькой.

Хоружий Степан Симон 547.

548 Собрание: «Филон».

549 Собрание: «Ковтуненко».

550 Собрание: «Макар Мрокевський».

551 Собрание: «Уцетивицький».

552 Дащенко.

553 Козакович.

554 Юркевич.

555 Рославець, брат полковника Рославця.

556 Лазар Тимофієвич.

557 Захар Степанович.

558 Ще його звали Ісаєнок.

559 Бирло.


СОТНИКИ:

Білоуський Павел Товстоліс.

Слабинський Іванов Пархомов син Утвенко.

Седнівський Михайло Савенко.

Березанський Сава Іовенко.

Сосницький Степан Зорченко.

Киселівський Кондрат Бутович.

Волинський Василей Коледа.

Вибельський Яков Близниченко.

Сиберезький Филип 548 Звякой.

Городницький Гришко Романов.

Менський Федор Ониськов.

Столенський Филип Марков.

Синявський Василей Марков.

Попурницький Федор Кувтиненко 549.


А замість них приклав руку писар того-таки полку Михайло Степанов син Свободецькой.


СТАРШИНА МИРГОРОДСЬКОГО ПОЛКУ:

Обозний Яков Федоров.

Писар Макар Морокевськой 550.

Осаул Єфимов Федоров

Суддя Андрій Іванов.

Осаул Грицько Яцькович

Хоружий Іван Іванов.


СОТНИКИ:

Миргородський Фесько Сахненко.

Устивицький 551 Іван Майдан.

Сорочинський Іван Барисенко.

Хорольський Грицько Міщенко.

А замість них приклав руку писар того-таки полку Макар Морокевський.


СТАРШИНА СТАРОДУБСЬКОГО ПОЛКУ:

Обозний Гаврило Дощенко 552.

Писар Іван Козаков 553.

Осаул Василей Юрев 554.


СОТНИКИ:

Стародубський Кузьма Дашкевич.

Почепський Авдій Іванов син Рословець 555.

Погарський Лазар Тимофієв 556.

Бакланський Михайло Морськой.

Новгородський Захарій Степанов 557.

Шептаківський Василей Ісаєнко 558.

Мглинський Іван Берло 559.

Топальський Михайло Рубець.


А замість них приклав руку писар того-таки полку Іван Козакович.



560 Сєбестіянович Василь (Севастьянович) — за І. Виговського був полковим писарем, згодом — полковий суддя.

561 Син прилуцького полковника Д. Чернявського.

562 М. Ракович був варвинським сотником.

563 Варвинський сотник.

564 Інакше: Тимченко.

565 Красноколядинський сотник. Собрание: «Загурський».

566 Собрание: «Биченко».

567 Собрание: «Левко Карасенко», Карась.

568 Корибутівський.

569 Федір Василевич (інакше Громко) — пізніше роменський отаман, жив іще в 1728 р.

570 Пізніше лубенський полковник. Про нього оповідатиметься далі.

571 Гаддученко.

572 Чигринодубровський сотник. Собрание: «Дубровський Іван Луненко».

573 Собрание: «Юсько», тобто Юзько.

574 Сенчанський сотник (від м. Сенча). Собрание: «Дубовяченко».

575 М. Ілляшенко потім став лубенським полковником.

576 Собрание: «Сміловський».

577 Федір Василевич.

578 Андрій Ісаєнко.

579 Мокрієвич.


СТАРШИНА ПРИЛУЦЬКОГО ПОЛКУ:

Обозний Василей Себестянов 560.

Писар Семен Ракович.

Суддя Іван Маценко.

Осаул Григорей Чернявський 561.

Хоружий Андрій Семенов.


СОТНИКИ:

Михайло Ракович 562.

Барвінський 563 Іван Андрієв.

Іченський Іван Бовченко.

Сребрянський Данило Темченко 564.

Краснянський Павел Загрудськой 565.

Іваницький Сава Міщенко.

Журавський Матвій Биченський 566.

Монастирський Тарасенко 567.

Карабутівський 568 Яцько Драпіка.

А замість них приклав руку писар того-таки полку Семен Ракович.


СТАРШИНА ЛУБЕНСЬКОГО ПОЛКУ:

Писар Федор Василієв 569.

Осаул Микита Бурой.

Суддя Левко Свічка 570.

Осаул Яцько Лещенко.

Хоружий Матвій Гудученко 571.


СОТНИКИ:

Лубенський Пасько Цупченко.

Чугриндубровський Іван Дуненко 572.

Яблунівський Петр Ворона.

Городиський Трофим Ничипоренко.

Лохвицький Йосько 573 Отрок.

Сенецький Михайло Будовяченко 574.

Роменський Максимко Ілляшенко 575.

Лукомський Алексій Михайлов.

Пирятинський Гапун Забровський.

Чорноуський Лаврін Ігнатенко.

Глинський Грицько Іванов.

Смідовський 576 Леонтей Сивянченко.

Костянтинівський Іван Лубенець.


А замість них приклав руку писар того-таки полку Федор Василієв 577.


СТАРШИНА ГАДЯЦЬКОГО ПОЛКУ:

Обозний Михайло Андрієв.

Осаул Андрій Ісаєнок 578.

Суддя Єфим Вечурка.

Хоружий Андрій Метла.

Писар Степан Мокрієв 579.

580 Собрание: «Скаженоженський».

581 Собрание: «Рашевський».

582 Кониський (інакше Кас’яненко) — помер 1682 р.

583 Собрание: «Филип Васютинський».

584 Самойлович, Домонтович і Мокрієвич.


СОТНИКИ:

Гадяцький Федор Донець.

Грунський Михайло Михайлов.

Кузьменський Кондрат Клименкуц.

Бурківський Андрій Ісаєнко.

Веприцький Богдан Савченко.

Котельвенський Єрема Глиносіренко.

Лютенський Іван Сканожеженко 580.

Рошевський 581 Фетько Савощенко.

Комишенський Ігнат Супруненко.


А замість них приклав руку писар того-таки полку Степан Мокрієв.


МІЩАНИ МІСТА НІЖИНА:

Війт Александер Цурковськой.

Яков Жданов.

Бурмістр Єремій Кониський 582.

Писар міський Филип Васутинський 583.





Про підданство Запорозького війська.


Бути в підданстві у великого государя царя і великого князя Олексія Михайловича, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержця, і в його, царської величності, благородних дітей, добровірного царевича і великого князя Феодора Олексійовича, всієї Великої, Малої і Білої Росії, добровірного государя царевича і великого князя Іоанна Олексійовича, всієї Великої, Малої і Білої Росії, добровірного царевича і великого князя Петра Олексійовича, всієї Великої, Малої і Білої Росії, та їхніх государських наслідників новообраному гетьману Івану Самойловичу, обозному, суддям, писарю, полковникам, сотникам, усій старшині і всьому Запорозькому війську, людям усякого чину й віку, і черні за попередніми статтями, які постановлено при колишніх гетьманах, і за Глухівськими статтями, постановленими й ствердженими, і за обіцянкою гетьманською, всієї старшини та всього Запорозького війська, закріпленою перед святим Євангелієм і підписаною руками на тому, що ті статті самі в собі тримають.

Обозний Петр Забіла, і вся старшина, і козаки, вислухавши цю статтю, обіцялися великому государеві і його, царської величності, благородним дітям та їхнім наслідникам служити неодмінно до смерті життя свого.



2

Про мир з Короною Польською і про Київ.


Били чолом великому государю вся генеральна старшина, обозний Петр Забіла, судді Іван Самойлов, Іван Домонтов, писар Карп Мокрієв 584, полковники, сотники, вся старшина і все Запорозьке військо, щоб вони знали, як учинилося постановлення миру поміж обома великими государями як царської величності, так і королівської величності, і про Київ.

За указом великого государя, його царської величності, був учинений і потверджений договір на перемирні літа через боярина й тверського намісника, князя Юрія Олексійовича Долгорукова з товаришами, також і через великих, повноважних послів королівської величності Яна Гнинського, хелмського воєводу з товаришами, а інші статті відкладено на з’їзд до 182 року 585.

585 1674 року.

586 Пропуск заповнено за: Собрание.— Т. І.— С. 893.

587 Річка Сож була межею між Польщею та Росією. Через Сож переходив із військом седнівський сотник і прокладав нову межу. Цар посилав щодо того запит Многогрішному, і той виправдовував сотника, виказуючи польські зачіпки до розмиру.

Місто ж Київ через порушення з боку королівської величності великий государ, його царська величність, ніколи не велітиме відступити.

Обозний, і вся старшина, і козаки б’ють чолом на милість великого государя, його царської величності, що ударував і велів їм оголосити про постановлення миру і про Київ.



3

Щоб гетьман без відома всього війська нікого не судив і не карав.


Били чолом великому государю, його царській величності, генеральні — обозний Петр Забіла, судді Іван Самойлов та Іван Домонтов, писар Карп Мокрієв,— полковники, сотники, вся старшина і все Запорозьке військо, щоб вони не терпіли ніякої неволі й жорстокості від нашого новообраного гетьмана, як то було від зрадника Демка, і щоб він над ними не чинив ніякого суду без поради всієї старшини і безневинно. А за переступ, коли хто в тому об’явиться, судом і доказом військовим [карав і відставляв від чину, коли хто того чину буде недостойний, також і з іншим військовим товариством] 586, і посполитим народом чинив не за волею, а за судом і правом.

Великий государ, його царська величність, ударував генеральних — обозного Петра Забілу, суддів Івана Самойлова та Івана Домонтова, писаря Карпа Мокрієва,— всю старшину і хто буде після них, також все Запорозьке військо, велів бути цій статті за їхнім чолобиттям.



4

Щоб гетьман без відома царської величності і всього Запорозького війська ні про що не листувався з жодним стороннім монархом і з гетьманом Дорошенком та не чинив усних змовлянь.


Вони ж, генеральна старшина, обозний, судді, писар, і все Запорозьке військо били чолом великому государю, його царській величності, щоб той-таки новообраний гетьман без указу великого государя, його царської величності, і без поради їхньої, старшини, ні про що не писав до сторонніх монархів та до інших государів, а найбільше до Дорошенка, також не смів входити і в усні змовляння.

Великий государ, його царська величність, і тій статті вказав бути за їхнім чолобиттям.



5

Про розмову польських послів у Москві, що гетьман Дем’ян Ігнатов наїжджав на численні міста у Мстиславському воєводстві по річку Сож.


Коли були у великого государя, у його царської величності, в Москві великі й повноважні посли найяснішого великого государя Михаїла, божою милістю короля польського, великого князя литовського, руського та інших, його королівської величності, Ян Гнинський, хелмський воєвода, з товаришами, то, бувши у великого государя з боярами, думними людьми в розмові, казали, що бувший гетьман Дем’ян Ігнатов у землях королівської величності, у Мстиславському воєводстві і в повітах Мозирському та Речицькому, наїжджав на численні міста по річку Сож 587 через три роки після Андрусівського договору. Тож, коли трапиться, що піддані великого

588 Источники: «межеві».

589 Пропуск. Источники: «задля того підданства турецький султан».

590 Пропуск. Источники: «і для військ королівської величності будуть засильні».

государя, його царської величності, малоросійські жителі у землі королівської величності по річку Сож, заїхали у ті міста, то з тих міст тим людям відступити і надалі не заїжджати земель та всіляких угідь королівської величності, не чинити ніяких зачинів і зачіпок, а жити з людьми королівської величності спокійно. А для кращого справлення в рубежах великого государя, його царської величності, і великого государя, його королівської величності, призначені можні 588 й розправні суди. Ті межеві судді, з’їхавшись у ті краї й учинивши обіцянку перед святим Євангелієм у всякій правді-істині, оглянуть межі і справедливо розсудять, як буде найкраще. Обозний, і вся старшина, й козаки постановили бути так цій статті.



6

Про Дорошенкову зраду польському королю і щоб йому не допомагали.


Відомо великому государю, його царській величності, що Дорошенко, зрадивши свого государя, його королівську величність, піддався з усією купою турському султанові і починає з королівською величністю війну. І коли, від чого боже борони, той султан зі своєю силою і Дорошенко наступлять на держави королівської величності і військам королівської величності буде допомога 590, то новообраному гетьманові, всій старшині і всьому Запорозькому війську в той час аж ніяк не допомагати Дорошенкові начальними людьми чи чимось іншим і на те привести до віри начальних людей і військових, що вони самі ніякими справами не допомагатимуть Дорошенку і стримуватимуть та заборонятимуть від того і підлеглих людей своїх полків, щоб у великого государя, його царської величності, не було через те розбрату з королівською величністю.

Обозний, і вся старшина, і козаки постановили бути так тій статті.



7

Про служивих і всіляких людей, що втікають з Великої Росії в Малу Росію, щоб їх не приймати, а прийнятих раніше щоб висилати назад.


У Глухівських статтях було постановлено: малоросійським жителям не приймати і не тримати в себе служивих людей, солдат, драгун і всілякого чину людей, що не захотіли служити великому государю, його царській величності, також боярських людей і селян, які, вчинивши вбивство, чи розбій, чи що інше вкравши, прибіжать у малоросійські міста. За тою статтею зрадник Демко ніякого не вчинив заказу малоросійським жителям і через таємну свою зраду допускав приймати тих утікачів. І нині безперервно б’ють чолом великому нашому государю, його царській величності, стольники, стряпчі, дворяни, всякого чину служилі й посілі люди, що в малоросійських містах жителі приймають їхніх людей, селян, які вчинили їм усілякий розор і смертне вбивство, грабіж і підпали, і від чого їм чиниться велике розорення. Тож новообраному гетьманові, генеральній старшині і всьому Запорозькому війську надалі не приймати ніяких утікачів та селян, а яких прийнято досі, то тих відпускати відразу після нинішнього договору.

Обозний, вся старшина й козаки постановили бути так цій статті і розіслати про те в усі полки свої універсали.

591 Пропуск. Источники: «посланців Запорозького війська, київського полковника Костянтина Солонину з товаришами.

592 Источники: «мотчанія» — тобто загайки, замешкання.

593 Розката — земляний вал.

594 Василь Многогрішний — брат гетьмана Дем’яна Многогрішного.

595 Ці відомості царський уряд узяв із перехоплених листів В. Многогрішного до чернігівського наказного полковника Леонтія Полуботка.

596 Полуботок Леонтій. Источники: «Левон Полуботченко».



8

Про повноважних послів і комісарів московських і польських чи якихось інших, щоб при тих договорах і комісіях бути послам Запорозького війська.


А ще у Глухівських статтях написано: коли в царської величності учиниться комісія з будь-яким государем, чи з королівською величністю, чи з кримським ханом і тут згадуватиметься про Запорозьке військо, то щоб царська величність ударував, дозволив бути при своїх, царської величності, комісарах, їхнім висланим, тому що на першій комісії їхніх людей не було і від того Запорозьке військо було в немалім жалю. І великий государ указав бути їхнім військовим посланцям зі своїми, царської величності, великими й повноважними послами та комісарами на договорі при постановленні на прохання Запорозького війська цього боку Дніпра, гетьмана й усієї старшини. І за указом великого государя, його царської величності, з великими й повноважними послами, з ближнім окольничим і чебоксарським намісником Василем Семеновичем Волинським із товаришами посилано на з’їзд у село Мигновичі 591, а в селі Мигновичах у великих і повноважних послів з’їздів не було через те, що великі повноважні посли й комісари королівської величності, Ян Гнинський, хелмський воєвода, з товаришами, приїхали до великого государя, його царської величності, в Москву. А в Москві бояри й думні люди великого государя, його царської величності, казали, що великий государ, його царська величність, указав бути при розмові своїм, царської величності, посланцям Запорозького війська, київському Костянтину Солонині з товариством, щоб вони прослухали українські справи. І великі й повноважні посли королівської величності казали боярам і думним людям царської величності, що в них у тому немає від їхнього государя, його королівської величності, наказу і повної сили їм не дано, і через те тим посланцям бути на розмові при них, боярах та думних людях, не можна. І щоб надалі їхнім посланцям не бути на з’їздах з великими й повноважними послами через те, що зобабіч буває між великими государями в їхніх великих государських справах мовчання 592 й неузгода. А коли будуть якісь договори чи спомин на з’їздах про малоросійські міста цього боку Дніпра, то царська величність зволить звідомлювати про те їх, Запорозьке військо, листами.

Обозний, і вся старшина, і козаки постановили цій статті бути так і поклались на волю великого государя, його царської величності.



9

Про нову розкату 593 в Чернігові і про нову греблю на річці Стрижі, щоб обидві були знесені.


Відомо стало нашому государеві, його царській пресвітлій величності, що бувший чернігівський полковник Васька Ігнатов 594 почав робити біля Чернігова вивід і додаткові розкати, щоб відняти у ратних людей царської величності воду і учиняти всіляке ущемлення 595. А сотник Чернігівського полку Левко Полуботченко 596 зайняв на річці Стрижі водяний проїзд, засипав греблею і поставив млин, а в тому місці і на тій річці млинів до цього не було.

І великий наш государ, його царська величність, звелів вам, гетьману, всій старшині і війську сказати свій, царської величності, указ, щоб той млин знести, а греблю розкопати і відновити проїзд на тій річці, як колись. А вивід і розкати біля Чернігова з тієї ж причини відломати і надалі на річках, де є до міст водяний шлях, гребель не робити, щоб через те не було ущемлення в малоросійських містах людям царської величності і водяний шлях був чистий для перевозу хлібних запасів, а про те заказати суворо.

Обозний, вся старшина й козаки постановили бути так цій статті.

597 За Величковим нумеруванням

ст. 23.

598 Источники: «Указав не бути компанії у гетьмана полковнику з тисячею козаків, також ні в кого із полковників».



10

Про тисячний охоцький полк компанійців Новицького, щоб його не було.


Генеральні, обозний Петр Забіла з товаришами, і полковники з військовою старшиною, і козаки казали: у Глухівських статтях, у статті 22 597, написано учинити для свавільних людей полковника з малоросійських міст і щоб при ньому була тисяча чоловік реєстрових козаків, а коли від кого трапиться де і почнеться хитання та зрада, то йому, полковникові, тих свавільців приборкувати. А зараз б’ють чолом великому государеві, щоб його царська величність ударував їх, гетьмана, полковників і козаків, указав не бути тисячі чоловік компанії полку Новицького 598 через те, що від таких компаній чиниться жителям малоросійських городів, міст, містечок та сіл всілякі розори та образи.

І великий государ, його царська величність, ударував, велів бути тій статті за їхнім чолобиттям.





ЗАПИС,

за яким новообраний гетьман приведений до віри


Я, великого государя, його царської пресвітлої величності, Запорозьких військ гетьман Іван Самойлович, обозний, судді, писар, осаули, полковники, сотники зі всілякими чиновними людьми й Запорозьким військом обіцяємося всемогутньому господові Богу перед святим його Євангелієм за його непорочною заповіддю, яка в тому-таки Євангелії вказана, що їй-їй служити нам на тому великому государю царю й великому князю Олексієві Михайловичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержцю, і його добровірній государині цариці, великій княгині Наталії Кирилівні, і його государ-

599 Пропуск. Источники: «і воєвод та ратних людей не видавати й».

600 Источники: «Афанасії».

ським благородним дітям, великому государю й великому князю Феодору Олексійовичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії, великому государю і великому князю Іоанну Олексійовичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії, великому государю і великому князю Петру Олексійовичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії, і їхнім государським наслідникам правдою, й вічно, постійно перебувати у підданстві, звершувати всілякі істинні й бажані послуги його царській пресвітлій величності, не мати ніяких зносин ні з якими сторонніми государями, які не тільки перебувають у ворожнечі з його царською величністю, але і з тими государями, з якими його царська величність лишається у святій дружбі й любові, без указу й повеління його царської пресвітлої величності, та не бажати й не шукати собі, Запорозькому війську цього боку Дніпра, іншого государя, і ніякою мірою не шкодити країнам, які перебувають під державою великого государя, його царської пресвітлої величності. А коли почуємо якихось ворогів, від чого, либонь, Боже борони, польських, чи турецьких, чи кримських, чи зібрання якихось інших держав, то мені, гетьману, і всім нам стояти за достойність його царської пресвітлої величності і його государських наслідників за нашою обіцянкою, що обіцяємося нині перед цим святим Євангелієм, стояти супроти всякого їхнього государського ворога і чинити в допомогу промисел та битися, не хоронячи своїх голів до самої смерті. А де звелить його царська величність бути на своїй, великого государя, службі нам, Запорозькому війську цього боку Дніпра з військовими людьми, то нам з тим ворогом мати промисел і з тим ворогом битися, і ні в яких належних військових потребах не їхати зрадою ні в яку державу, і 599 не покинути. А мені, будучи на гетьманському уряді, і нам, начальним людям і всьому війську, посварних і бунтарських слів ні від кого не слухати і не вірити ніяким плевосіятелям, а нам також, старшині й війську, гетьмана не покинути і государському ворогові не видати. А бути нам у його царської пресвітлої величності, його царської величності, благородних дітей та в їхніх наслідників у підданстві за його, царської величності, милостивими жалуваними грамотами і за старими статтями, які дано було попереднім гетьманам, і за нашими правами та вольностями. А ті статті, що постановлено в Глухові, також і на нинішній раді при преосвященному Лазарі Барановичу, чернігівському й новгородському архієпископі, при боярині, білогородському наміснику, при князі Григорію Григоровичу Ромодановському, при думному дворянині й мединському наміснику, при Івані Ржевському та при дякові, при Офонасю 600 Тишликові, підписані руками й закріплені нашою обіцянкою перед святим Євангелієм, то всі ті статті, які названі оце вище, я, новообраний гетьман, і старшина, і все Запорозьке військо, люди всілякого чину та віку, маємо втримати до своєї смерті, так як обіцяємо перед цією святою Євангелією. А коли в чому не втримаємо чи в чому намислимо переступити, то хай покарає нас на душах і тілах наших господь Бог і дітей, і наслідників наших нині й надалі на прийдешні часи 601.

601 Источники подають після цього ще й таке: «А на віру присягли генеральні, котрі вибрані знову в чини: суддя Павел Животовський, писар Сава Прокопов (Прокопович.— В. Ш.), осавул Іван Лисенко, Левко Черняк, хоружий Григорій Карпов (Карпович.—В. Ш.), бунчужний Левонтій Полуботок, полковники гадяцький Семен Остренко та інші».

602 Худопахольство — низьке становище; худопахолок — робітник.

603 Досі Туреччина була зайнята війною в Західній Європі. Тепер вона могла звернути більшу увагу на боротьбу з Польщею. П. Дорошенко й справді настійно того домагався.

604 У Польщі в цей час панував цілковитий безлад. Король Михал не мав ніякої ваги. Весь час зривалися сейми.

605 Війська мали стягтися до Адріанополя до 23 квітня, вирушили ж звідти 22 травня, а 25 травня вирушив і сам

султан.

606 Ще на початку 1672 р. поляки знали про турецький намір із султанського листа, в якому полякам поставлено ультиматум: або залишити у спокої П. Дорошенка, або воювати.

607 Ханенко в цей час стояв у Ладижині. З ним було й польське військо.

При тому постановленні Самойловича на гетьманство старшина та військо перестереглися від Андрусівських договорів, що їх поставлено без козаків шкідливо, з роздвоєнням єдності Малої Росії, й упоминалося, що як тільки буде комісія й договори царської величності з послами й комісарами польських та інших держав і мовитиметься там про козаків, то щоб були при тому й козацькі посланці. На це прохання великий государ, либонь, дозволив бути козацьким послам при договорах і комісіях, однак лядські посли своїми підступами змінили ту монаршу волю і повернули в некорисний козакам бік, як про те сказано у восьмому пункті цих Козакодубровських чи Конотопських статей. А Самойлович, піднявшись із худопахольства 602 до високої гетьманської влади і почавши збагачуватися, став змінювати й свою обичайність, як про те буде далі.

Того ж таки року на тому боці Дніпра поляки хитрими своїми способами розділили єдину козацьку Україну на три гетьманства, як вище писав, сподіваючись таким дійством досягти всього бажаного собі щодо тогобічної України, але в тому надія їх одурила, бо Дорошенко, бувши готовий помститися за свою образу, збудив на поляків турецьку війну 603, щоб ті відібрали від них Кам’янець-Подільський і відчинили тим самим собі ворота в Корону Польську; а внутрішні повстання й незгоди в Короні вже перестали бути 604, як пише й Пуфендорфій на 393 листі. Турки, бувши раді такому совіту, прибралися до війни й рушили від Константинополя й Адріанополя 605 до Кам’янця-Подільського, заславши розпорядження й Дорошенкові, щоб він злучився з козаками й турками, які були при ньому, а також з кримськими ордами і простував їм на допомогу під Кам’янець. Ляхи, довідавшись про такий турецький намір 606, наказали своєму гетьманові Ханенку 607, аби не пропустив зі своїм військом Дорошенка до турків під Кам’янець. Виконуючи те розпорядження, Ханенко виправив від себе полковника Перебийноса

608 Інші дані: Перебийніс ішов від Бершаді, і то на з’єднання з Ханенком.

609 У слободі Четвертиновці його осадив Григорій Дорошенко.

610 Поляків було 6 тисяч чоловік на чолі з підляським каштеляном Радзишевським.

611 Це те саме Батозьке поле, де відбулася битва з поляками у Богдана Хмельницького.

612 До Кам’янця Ханенка не пустили турки, тоді він пішов під Дубно і тут почав успішну війну проти турків і татар.

613 Хан з П. Дорошенком з’єдналися з турками 4 серпня, 5 серпня гетьман був на аудієнції в султана, 6 серпня почалася облога.

з козацьким полком 608, наказавши йому, щоб став у пристойному місці й не допустив Дорошенкові пройти з військом до Кам’янця. Довідавшись про те, Дорошенко виправив наперед частину козацького війська, яке, знайшовши в певному місці Перебийноса 609, заатакувало його. Ханенко, довідавшись про те, поспішив зі своїми козаками і з кільканадцятьма польськими хоругвами 610 на рятунок Перебийносу і, либонь, оборонив Перебийноса від Дорошенкових козаків, однак себе з усім своїм військом не зміг оборонити від Дорошенка й орди. Бо коли б, оборонивши Перебийноса від оточення, ввійшов був у Ладижин, то Дорошенко й орда нічого йому не зашкодили б, але оскільки поляки й козаки, оборонивши свого Перебийноса, розсипалися з веселими після одержаної перемоги серцями по тамтешньому Батузькому полі 611 за Дорошенковими козаками, то не ухилилися від узаємної собі воєнної біди. Бо на той час, у липні місяці, приспів туди сам Дорошенко з ордою і, не давши справитися полякам, за Ладижином, на Батозі, під Четвертенівкою розгромив і вирубав їх, не помилувавши при них і Ханенкового війська, так що від Четвертенівки на добру милю до самого Ладижина нещадно рубали Ханенкове військо й поляків, не вганяючись і за здобиччю. А сам Ханенко з рештою своїх козаків та поляків заледве умкнув у Ладижин. Після ж Дорошенкового віддалення з військом від Ладижина до Кам’янця, Ханенко, не бавлячись у Ладижині, рушив зі своїм військом у Польщу для злучення з головним коронним військом і щоб подати допомогу Кам янцю 612, який хотіли рятувати від турчина. Після розгрому поляків з Ханенком протягом кількох днів на Батузькому шляху і в лісі, що його звали Києвці, лежало багато лядських шабель, панцирів і інших риштунків, докіль їх не було розібрано.

А Дорошенко після такої перемоги над Ханенком рушив, уже без перешкод, з усім козацьким та ординським військом від Ладижина під Кам’янець. Прибувши туди 613, допомагав туркам добувати Кам’янець, який, бувши уфундований від природи божою силою, здававсь у людських очах геть-но нездобутним. Але що Бог захоче, те й зробить, бо той твердий град, не так від сили й ворожої зброї, як від нужди й міцного оточення, було в суботу 17 серпня добуто і захоплено під турецьку владу. А найбільше це сталося через зраду тодішнього коменданта-німчина, який, бувши підкуплений від турків великою сумою й дарами, здав Кам’янець туркам, однак,

614 Цекавз — арсенал, гарматний двір. То був не комендант, а начальник польської артилерії майор Генінг. Вибух стався в день постановлений миру, запалилося 120 бочок пороху, загинуло при цьому 500—800 чоловік. Чи був Генінг підкуплений, невідомо, кажуть, однак, що він це зробив з розпуки.

615 Проти величезного турецько-татарсько-козацького війська змагалося 1100 чоловік гарнізону та мешканці. Сили були надто нерівні, допомоги чекати було нізвідки. Коменданту султан подарував халата за здачу фортеці.

616 На чолі з Алі-пашею, числом 15— 20 тисяч.

617 Султан пішов з України не відразу. Він рушив з-під Кам’янця до Жванця, а в др. пол. вересня турки заволоділи Бучачем. Загалом здалося туркам близько 30 міст і містечок. Війна закінчилася Бучацьким мирним договором, постановленим 7 жовтня (за ст. ст.) у Бучачі. За цим договором Польща зобов’язувалася сплачувати туркам упоминки в 22 тисячі золотих, віддавалося Поділля, козацькі території відступалися козакам, Ханенко позбавлявся гетьманства.

618 П. Дорошенко з-під Кам’янця подався з ханом на Львів, здобув його, а звідти вернувсь у Жванець, де його знову прийняв султан. Після того пішов з ханом у свої землі.

619 Див. приміт. 612.

зміркувавши невзабарі, що мав за зраду згубити свою голову, ввійшов до цекавзу 614, де була порохова казна, з запаленим ґнотом і там, відіткнувши одну бочку з порохом і сівши на неї, запалив порох й пропав од того безвісти. А поляки не могли допомогти йому з остраху перед великою ворожою силою 615, що там була. Кам’янчани ж, здаючись турчинові, виторгували в нього собі ласку, що дано їм волю на три тижні вибиратися і виїздити з усім майном з Кам’янця, куди бажають; а хто не вибрався з Кам’янця за три тижні, той невідступно лишився під турецькою владою.

Після взяття Кам’янця турчин, лишивши в ньому значну свою залогу 616, відійшов сам до Константинополя, а Дорошенка з козаками й ордою відпустив додому 617. Поляки ж, дивлячись здаля через шпари на страту свого міцного Кам’янця, оплакували ту шкоду з немалим жалем, так само нарікали вони на свою впертість та жорстокосердя, яким дуже роздратували Дорошенка і зробили його собі головним ворогом. Дорошенко, повертаючи з-під Кам’янця 618 з самим козацьким військом, сердюцьким і компанійським, повз Умань, оминув її і став за милю від неї під містечком Христинівкою. А татари, розлучившися з ним, Дорошенком, ще перед Уманню, пішли порожніми й дикими полями у свої країни. Уманці, довідавшись про таку Дорошенкову близькість, а свого гетьмана Ханенка не маючи вдома (був він при королі Михалі Вишневецькому 619, а там залишився тільки полковник Білогруд), радилися поміж себе, чи пошанувати Дорошенка своїм поклоном, чи ні. На ту раду багато хто, либонь, здригався йти з поклоном до Дорошенка за своє колишнє до нього противенство, однак ураджено було неодмінно пошанувати його, Дорошенка, старого свого гетьмана, належним поклоном. Узявши, отож, зі свого міста достатній пісний і скоромний провіант, також усілякого хліба й різних напоїв, як духовні персони, так і

світські, значніші козаки й міщани, привітали його, Дорошенка, в його наметах в обозі під Христинівкою. Дорошенко ласкаво до них відізвався і, вчинивши їм зичливий привіт, проказав до них, уманців, довгу промову, висловлюючи й ганячи у ній їхню непостійність, що відкинулися були від нього, а Ханенка постановили собі гетьманом, що повірили й вірять облудним і нещирим лядським обітницям й убезпеченням, які ніколи не можуть бути здійснені, висловлюючи знову й те, що через лядську хитрість і підступність їхня вітчизна, Мала Росія, розділилася на три частини і безглуздо валиться на всеконечне своє запустіння трьома гетьманствами, прикладаючи їм до того приклади й візерунки зі стародавніх історій та незгод людських, як єрусалимську, що була в час крайнього запустіння й розору, грецьку, що була в час узяття турками Цариграда, та інші подібні до тих ворожнечі й неузгоди людські, а найбільше і свої українські, що свіжо тоді минули, чвари й кровопролиття з розоренням і спустошенням численних місць і людських поселень і зі всенародним великим змаленням, що найжалісніше. А на закінчення тієї просторої мови просив Дорошенко уманців, щоб, відкинувши Ханенка, свого гетьмана, й лядську протекцію, схилилися подавнішому до нього під один реймент і під турецький захисток, нітрохи не побоюючись за пошкодження своєї православної святої віри, давніх порядків, військових вольностей і всієї України. У манці вчинити це пообіцяли.

Потім, почастувавши всіх по кілька разів і затримавши деяких духовних та світських значніших осіб у себе на обіді, всіх інших відпустив до Умані. А після обіду відпустив чесно додому й тих усіх осіб, а сам із військом рушив у Чигрин на свою резиденцію, куди прибувши й поживши з півтора тижні, прислав до уманців своє розпорядження, щоб значніше уманське товариство приїздило в Чигрин начебто для якоїсь певної потреби й поради, а саме щоб приїхав полковник Білогруд, осаул Пиляй, суддя Яроватий,

620 Інші дані: в Умані залишалися запорожці, що були вірні Ханенку. Вони рушили до Білої Церкви, захопивши з собою тих, кого П. Дорошенко наказував скарати.

621 Чамбул — роз’їзд.

Гродзенко та інші козаки й міщани. Коли вони прибули в Чигрин, то Дорошенко, винайшовши їм вини, звелів суддю Яроватого повісити, осаула Пиляя розстріляти, а інших, гідних карання, стратити за достойністю. Всіх же інших, невинних або винних мало, відпустив до Умані, поставивши їм полковником Гродзенка і наказавши йому, щоб покарав смертю поіменно визначених уманських людей. Гродзенко тоді з іншими уманцями, присягнувши на вірність та зичливість Дорошенкові, відкинув від себе Ханенка і лядську протекцію. Прибувши до Умані, той полковник Гродзенко звелів за Дорошенковим наказом стратити противенців його, Дорошенка, значних уманських козаків, а саме: Говора-Корсунця, Малинку та інших 620, а жінок, гетьманиху Ханенкову й полковникову Білогрудову, за Дорошенковим наказом відіслав у Чигрин. Все це діялось у вересні і в жовтні місяцях того-таки 1672 року.

Побачивши такий зрадницький Дорошенковий вчинок, уманці сподівалися од нього собі того ж, що сталося й вищезгаданим товаришам, тож відразу відкинули свою наречену приязнь і почали таємно вельми гніватися на Дорошенка і свого полковника Гродзенка. Коли ж Гродзенко доповів про те Дорошенкові, то Дорошенко прислав до Умані на приборкання того уманського невдоволення й бунту два охотницькі полки: один компанійський з полковником Силичичем, а другий піхотний з полковником Жеребилом. Однак безрозумний учинок тих полковників не тільки їх самих із військом погубив, а ще більше роз’ятрив Дорошенка і став причиною до всеконечного розору й повного запустіння всієї Умані та інших численних міст і тамтешніх повітів. Але про те буде детально оповіджено в наступному розділі.

Того ж року Гедеон Хмельниченко з ігуменом уманського монастиря Філаретом і з гетьманським братом Ханенком, зачувши про взяття Кам’янця-Подільського турчином і про Дорошенкове повернення з-під Кам’янця, боячися, щоб той не зробив їм якоїсь біди, виїхали з Умані до Києва. Але в тій дорозі несподівано взяв у свій полон, зайнявши його, Хмельниченка, з ігуменом і Ханенком у тій дорозі, один татарський чамбул 621, що простував з-під Кам’янця непоодаль Умані і, припровадивши до Умані, виклав вимогу дати належний за них відкуп. Коли ж уманці відмовилися дати такий відкуп, то ті татари запровадили їх до Криму, а з Криму хан одіслав Хмельниченка у Стамбул, де султан і візир виказали йому пошану, і він вільно жив у своєму незмінному чернецтві в одному цариградському монастирі. А згодом через деякий час відкинув своє чернецтво, як про те буде розказано далі. Інші повідають, що Хмельниченка з ігуменом та Ханенком узято в неволю Батирча-мурзою на святого Михайла, і не раніше, і що тільки самого ігумена привозили до Умані на відкуп, якого він не одержав. А Хмельниченко при Батирчі зимував у Кальнику на Україні, і лише тоді відіслано його у Крим та до Стамбула.











Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.