Попередня     Головна     Наступна

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

Про царювання трьох царів у Роси; про стрілецький бунт і причини його; про якості государя Петра Олексійовича; про події, що були за його царювання; про розмежування Косоговим полтавських грунтів із коломацькими; про ханського посла в Москву і про постановлення миру з Кримом; про королівські затяги козаків на Віденську війну і про заборону тих його затягів; про повторну переволочанську розміну і про викуплення Шеремета; про царське жалування, послане ханові.

Року від розподілу первісної тьми зі світлом 7190, а від радісного янгольського славослов’я у Віфліємі 1682 року. Я написав у минулому році, згідно малоросійських літописців, що государ цар Феодор Олексійович преставився і що на його місці відразу поставлено царем рідного брата Іоанна Олексійовича. Але в цьому році випадає мені поправити те з огляду на друковану літописну книгу німецького автора Самуїла Пуфендорфія, який пише на 106 і 107 листах, що в теперішній 1682 рік після Феодорової смерті відразу виведений на царство менший його брат Петро Олексійович через слабке братове, Іоаннове, здоров’я.

У той час був стрілецький бунт проти московських князів та бояр ⁹⁶⁰, що трималися боку царя Петра Олексійовича, і то сталося з указу царівни Софії Олексіївни на пораду князя Василя Васильовича Голіцина, бо царівна Софія зичила царство слабосильному братові Іоанну, а замість нього хотіла царювати сама; брата ж меншого Петра вона хотіла скинути, оскільки Іоанн і Феодор були одноматірні брати Софії Олексіївні, а Петро Олексійович був Софіїн брат тільки по батькові ⁹⁶¹. Але задум той розгадано і зло те було запобіжено: Голіцина вислано на заслання, сестру Софію відіслано в Новодівичий монастир, а бунти присмирено, про що буде оповіджено далі. Однак від 1682 по 1688 рік Російським царством правили три царі —^: Іоанн, Петро й Софія.

Той цар Петро був високий тілом, вельми сильний, меткий на розум, схильний воювати і скорий до всіляких утіх. Лице мав білого кольору, зір очей прозірливий та грізний, волосся з природи мав руде, одначе завжди фарбував його в чорне і про те мало хто знав, голос мав сипко-грубий. Добре вивчився говорити по-німецькому, був досконалий майстер кораблебудування й токарського мистецтва. Цей государ цар і великий князь Петро Олексійович, всієї Росії самодержець, царював 43 чи 44 літа, бо помазаний був на царство 1682 року, а преставився від цього життя після дванадцятиденної хвороби 28 січня 1725 року. Продовж усього того царювання сотворив такі славні діла. Два марні походи в Крим (один із них за

гетьмана Самойловича 1687 року, другий — за Мазепи 1689 року), а 1688 року за його указом у гирлі річки Самари був поставлений значний і міцний город Новобогородицький. Потім була створена значна фортеця і в Кам’яному Затоні, а 1695 року взято було Мазепою і Шереметом турецький Казикермен з іншими трьома замками. Він сам з козаками взяв 1697 року турецький Азов і знову його відбудував; осібно звів він міцне місто Таганрог. Під Азовом він зробив знамениту гавань, чи корабельну пристань, і відтоді почав ладнати на Чорному морі корабельний і каторжний флот з превеликим вичерпанням казни. 1701 року він зачав війну зі шведом і під Ругодивом утратив усю свою армію ⁹⁶³. Натомість зібрав у всьому своєму царстві церковні дзвони, щоб вилити гармати замість утрачених. Потім у різні роки взяв від шведа Ругодив, Янбурх, преміцний Орішок, Ригу, Коливань, Виборх, Карелу, Абов та інші численні фортеці й провінції ⁹⁶⁴.

Заклав він і збудував царське, на своє ім’я, місто Санкт-Петербурх ⁹⁶⁵, там-таки влаштував з превеликим і незліченним вичерпанням своєї казни свій корабельний і галерний морський флот. Заклав він сам Києво-Печерську фортецю ⁹⁶⁶ і сильно уміцнив її своїм та козацьким військом. Бавився кілька років ⁹⁶⁷ зі своїми й козацькими військами в Польщі й Литві, ведучи війну зі шведом, а після смерті Собеського поставив полякам королем Августа ⁹⁶⁸, саксонського князя. Поляки тоді роздвоїлися, бо швед зі свого боку поставив королем Лещинського ⁹⁶⁹, але марно. Він присмирив Булавинський і Донський бунти, бунт Астраханський ⁹⁷⁰, також кількаразові стрілецькі бунти в різні роки ⁹⁷¹, відкинув стрільців від себе геть з їхнім мундиром і зброєю, одних (багатьох) найвинуватіших покаравши смертю, а інших, менш винуватих, порозсилавши в різні далекі заслання й каторги. Замість стрільців завів він солдатів і регулярних драгунів на німецький зразок, у німецькому мундирі, з німецькою ж муштрою. Так само звелів у цьому царстві чоловічій та жіночій статі носити одежу й утвар німецькі. Двічі чи тричі був своєю монаршою персоною за морем ⁹⁷², в різні роки і у різних монархіях; у Франції [...] ⁹⁷³ року, також і в християнського цісаря [...] ⁹⁷⁴ року. Зрадників і недругів своїх, спершу князя Василя Васильовича Голіцина [...] ⁹⁷⁵ року, з ним Неплюєва, Шакловитого та інших; потім [...] ⁹⁷⁶ року Циклера й Пушкіна з товаришами; нарешті [...] ⁹⁷⁷ року Глібова, Кікіна та підканцлера барона Шафірова [...] ⁹⁷⁸ року з іншими — всіх їх чи смертю покарав, чи позасилав у далеке заслання. А пребагатого князя Гагаріна, сибірського

губернатора, за злодійство звелів [...] ⁹⁷⁹ року повісити. Потім, 1694 року, обер-фіскала ⁹⁸⁰ петербурзького Олексія Нестерова звелів колесувати за численне крадіжство, а інших його товаришів карати порізно без милосердя. Намагався вивести в усій своїй державі в усі дні свого життя й усякими способами злодіїв і розбійників та розсилав про те в усі губернії укази, але не зміг того досягти, й від цього вони змножилися більше, ніж це було раніше. Розклав своє Російське царство [...] ⁹⁸¹ року на десять губерній, тобто на Московську, Київську, Казанську, Астраханську, Сибірську, Архангелогородську, Воронезьку, Смоленську, Петербурзьку і Ризьку. Змінив [...] ⁹⁸² року всілякі старовічні московські чини, військові й цивільні, з їхніми найменуваннями, згідно до німецького звичаю; також і титули на листах до всіляких великоросійських властей почали писатися інакше, змінивши стародавній звичай. Вірного слугу свого й приятеля Олександра Даниловича Меншикова учинив [...] ⁹⁸³ року з малого дворянського чину світлим князем і зробив його знаменитішим та багатшим над інших давніх московських князів. Влаштував і встановив [...] ⁹⁸⁴ року численні колегії, канцелярії і судові контори в Санкт-Петербурзі, в Москві і по губерніях; узаконив [...] ⁹⁸⁵ року в Російському царстві раніше небувалу кавалерію святого апостола Андрія Первозванного; завів (не без значих витрат) своїх резидентів у різних чужих монархіях. Установив брати в усьому царстві з посполитого народу [...] ⁹⁸⁶ року подушне, влаштував вибори в усій

Великій Росії з-поміж посполитих на військову службу в драгуни й солдати. Познаходив у своєму царстві стальні й мідні руди. Завів у своєму царстві за німецьким звичаєм лиття гармат, земних та водних мортир, спижових та чавунних, великих і малих, з іншими інженерськими штуками. Всі свої регулярні війська, кінні й піхотні, наповнив німецькими флінтами , пістолетами, шпагами, палашами з превеликим на те вичерпанням казни, потім завів у своєму царстві добрих майстрів, що по-німецькому робили з доброго заліза флінти, пістолети, шпаги й палаші. Осібно завів німецьких майстрів і звелів навчити росіян робити німецькі сідла та всілякі інші чоловічі та жіночі сукні й убори. Влаштував руським людям [...] ⁹⁸⁸ року в Москві та в інших містах латинське навчання й осібно встановив для воєнних земних і водних промислів арифметичні й геометричні навчання, також навчання бомбардирське, майстерність корабельну, галерну та інших всіляких найрізноманітніших менших водних суден з належними до них пречисленними речами. Задовольнив потребу потрібними майстрами й кормчими до управління при водному плаванні, видавши до того осібні, потрібні для інженерної умітності й до морських навігацій, книги. Звелів перекласти і видрукувати російською мовою численні німецькі й латинські книги, потрібні цікавому до знаття. Вигадано було друк книг новою латинською літерою, а мовою російською ⁹⁸⁹. Влаштував він у своєму царстві доти небувалі суконні й тканинні мануфактури. Після Полтавської баталії зі шведом вивів і вигубив з усієї Малої Росії старовічну польську монету, тобто леви, орлянки, чвертки, півталярки, орти, тимфи, шостаки, шаги, чехи, осьмаки і лядські, лишилася тільки пам’ятка талярів та червонних, а натомість наповнив Малу Росію своєю мідною і срібною, дрібною й твердою, виданою красним кунштом ⁹⁹⁰ монетою.

Він видав і видрукував [...] року регламент військових судів, також управлінь і військові артикули; преславно переміг під Полтавою 1709 року шведського короля, всю його армію забрав разом із міністрами, а його самого з Мазепою загнав до Турецької держави в Бендеру. Збудив був [...] ⁹⁹² року кримського хана та бендерського пашу на розгром у Бендері шведського короля і немалу там учинив

королеві біду. Розорив був Запорозьку Січ і все низове Запорозьке військо, що послухало Мазепиних заман, віддалив під кримську владу. Установив [...] ⁹⁹³ року замість патріарха Святий Російський Синод з виданням 1721 року духовного регламенту про численні справи. 1711 року пішов був на Цариград, але був нещасливо завернений назад, через що віддав знову туркам Азов, Казикермен та інші міста, звелів розкидати й покинути Таганрог, Новобогородицький, Самарський і Кам’яний Затон; з Кримом установив кордон по ріці Самарі, а з Турецькою Портою постановив 1720 року вічний мир. Сприятелювався через сина свого з християнським цісарем ⁹⁹⁴. Полякам віддав тогобічну Україну [...] ⁹⁹⁵ року, яка незабаром була обернена на унію. Влаштував 1719 року Царицинську лінію, або Перекоп степу від Волги до Дону, з транжаментами до застороги від кубанських і черкеських орд. Зачав з превеликою затратою коштів [...] ⁹⁹⁶ року Ладозький канал і трохи не докінчив його. Встановив вічні лінії для життя своїм регулярним військам по різних місцях, а особливо на великоросійському порубіжжі з Малою Росією; закінчив [...] ⁹⁹⁷ року війни зі шведом, що протяглися 21 літо, і ратифікував не без значних витрат 1721 року вічний мир. Сина свого Олексія, що не корився батьківській волі, відчужив від своєї корони 1718 року і учинив потім устав про спадкоємство царства. Втрутився був нещасливо до Хінської держави [...] ⁹⁹⁸ року; відправив, упрошений персидським шахом 1722 року на заступлення від його ворогів,

низовий похід власною персоною до Дербена і за це дістав від нього Гилян, Дербен та інші провінції і постановив із ним трактат 1723 року. Потім підкорив під свою владу своїми й козацькими малоросійськими військами Шапкала й інших горських володарів, заклав й уфортикував своїм і малоросійським військами преміцне місто Ставрополь, або місто Чесного Хреста, біля гір над річкою Сулаком . Посилав за море в німецькі держави для навчання всіляких своїх великоросійських людей. З неуків зробив росіян ученими і просвітив їхній розум різними науками та вміннями, потрібними для світового життя. Про це свідчить і подячна мова канцлера графа Головкіна (з приводу учинення миру зі шведом і наречення царя першим імператором всеросійським), виголошена 1721 року. Багато інших справ та д’янь цього монарха гідні пам’яті, я ж через неповне знаття не все тут записав.

До тих веіиких справ один з києво-малоросійських поетів написав після г.встановлення згаданого миру зі шведом на похвалу його величності такі ритми його величності ¹⁰⁰⁰:

Петро йменням Перший в Російській Короні

Щасливо засів на монаршому троні.

На першого в себе він вийшов вояку,

Відважно розумний і з серцем без ляку.

Росії сини і простий, і вельможний

Такого не знали — признає це кожний.

І в предків такого у них не бувало,

Бо вся досконалість у ньому зібралась.

То він кавалерство російське поставив,

І світ це побачив — меча свого вславив!

Тож можна сказати і зараз сміливо:

Його вороги поробились лякливі.

Із інших найбільше — це шведи й поляки,

Признать таке мусять, бо їхні вояки,

Лягаючи трупом, взяли нагороду,

Щоб давню покрити російськую шкоду.

Не чванься тож — шведський о, леве великий,

Подер орел чорний тебе навік-віки!

Ти зрадою їв був Російську Корону,

Нападки ладнав, тож діждався і згону.

Прецінь нагороду Петрову дістав ти,

Російського пана, що вміє долати.

Живи, наш монарху, на дальшу щасливу

Вітчизни заслону,— цю мову зичливу,

Прийми, Петре Перший, наш царю і пане!

Ми ж будем служити, аж поки нас стане!

Царю Петру-монарху зичим у всі часи

Побід і слави, щастя ми, усі черкаси ¹⁰⁰¹.

Цей перший російський імператор Петро Великий, коли ввійшли в Малоросію шведи, хоча видав свої печатні грамоти, вичисляючи в них минулі військові перемоги в різних місцях над шведом, і утверджуючи малоросійський народ у вірності до себе, й обіцяючи у першій грамоті за ту вірність після віддалення від своєї держави ворогашведа ударувати малоросіян такими вольностями, якими ніхто не міг похвалитися з підданих під сонцем у своїх монархів, однак ту обітницю притримав і відразу після смерті гетьмана Скоропадського в 1722 році, проти малоросійських сподівань, минаючи давні права й вольності Запорозького війська, замість гетьмана, владнав у Малій Росії колегію та різні збори, яких ніколи дотіля не бувало, знищив і вельми уярмив усіх малоросіян, як шляхетського козацького чину, так і посполитих.

Того ж року, за їхнім, трьох великих государів царів, указом, З травня генерал і воєвода Григорій Іванович Косогов з дяком та стольником Полуевктом і з гадяцьким полковником Михайлом Василевйчем проїхав і установив новий кордон землям полтавських і коломацьких жителів (не по тому кордону, який був у Малій Росії за Польської держави з Великою Росією) таким описом ¹⁰⁰²:

«Місто Коломак побудоване з правого боку річки Коломак, 7188 року, а від Різдва Господнього 1682 ¹⁰⁰³.

За розповіддю коломацьких жителів: отамана Остапа Пододня, Єрофея Даниленка, Феська Савченка, Марка Гринцова, Івана Леськова, Петра Савченка, Данила Данилова, Стефана Лукашова, Яроша Михайлова, Микити Омельянова з товаришами — живе в Коломацькому містечку всіляких чинів усього двісті чоловік. А Коломацькому місту землі, сінних покосів і всіляких угідь униз по ріці Коломак, між рікою Коломаком і Коломацьким лісом, від освяченої криниці по Страшний Брід, по Гришкову долину в довжину за виміром — чотири верстви дев’ятсот сажень, упоперек — по версті, а в інших місцях по півверсти і менше.

Від Гришкової долини по ріці Коломак до Полтави, до гирла Коломаку, землі, лісів і всіляких угідь полтавських жителів по давнішому поміру і по рису генерала й воєводи Григорія Івановича Косогова — двадцять дев’ять верст чотириста сімдесят сажень.

За розписом, який подали на розглядинах земель генералові й воєводі Григорію Івановичу Косогову, Полуевкту дяку і стольнику, та гадяцькому полковнику Михайлові Василевичу, полтавські жителі за рукою й печаткою полтавського полковника Леонтія Черняка, в Коломацькому лісі, що йде від міста Коломака, стоять їхні, полтавських жителів, 42 пасіки. А щодо старих меж та кордонів, які учинено між великоросійськими й малоросійськими містами, жителі й старожильці полтавські, опошненські, -котельв’янські, куземські, охтирські, городянські, краснокутські, колонтаєвські, рубльовські, коломацькі сказали, що їх не знають.

А гадяцький полковник Михайло Василевич подав листа на розглядинах і на об’їзді тієї землі генералові й воєводі Григорію Івановичу Косогову, дякові і стольнику Полуевкту, що його писав до нього підданий великого государя, його царської пресвітлої величності, гетьман Запорозького війська обох боків Дніпра Іван Самойлович.

А в листі його написано, що в минулі літа, коли встановлювали межі великоросійських міст з малоросійськими, послані були стольник і воєвода Зам’ятня Леонтьєв та Адам Кисіль; то в той час межу було встановлено від Скельського Городища і від ріки Ворскли на вершину річки Котелевки і на Виварену могилу, а від тієї могили на стару грузьку гатку на Мерлі. По тих урочищах з лівого боку — земля великого государя, його царської пресвітлої величності, міст, а з правого боку — земля королівська, якою володіють вони, жителі малоросійських міст. А ті межові книги є в Москві і в Путивлі. І той автентичний лист гетьмана Івана Самойловича віддано гадяцькому полковнику Михайлу Василевичу, а з того листа взято список за його, Михайловою, рукою.

І буде учинено межу поміж містами великоросійськими і містами малоросійськими за межуванням стольника й воєводи Зам’ятні Леонова ¹⁰⁰⁴ та Адама Киселя по тих урочищах, які написано в листі Івана Самойловича: від Скельського Городища і від ріки Ворскли на вершину ріки і на стару гатку, що на Мерлі. І за наглядом генерала й воєводи Григорія Івановича Косогова, дяка і стольника Полуевкта та гадяцького полковника Михайла Василевича побудували по річці Мерлі в межах малоросійських міст місто Рублев і село Лихачівку з поселеннями. А без указу великого государя царя і великого князя Петра Олексійовича, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержця, без межевих книг стольника й воєводи Зам’ятні Леонова та Адама Киселя не можна встановлювати межі землям і всіляким угіддям великоросійських міст з містами малоросійськими.

А на розглядинах і на помірі тих вищеописаних земель та всіляких угідь із генералом та воєводою Григорієм Івановичем Косоговим, з дяком і стольником Полуевктом та гадяцьким полковником Михайлом Василевичем були:

Охтирський полковник Іван Перекрестов; приказні люди з Красного Кута — Іван Гроздєв; із Колонтаєва — Микита Ширков; з Городного — Яким Озеров; із Рублева — Федор Андрієв.

Гадяцького полку обозний Михайло Борохович, суддя Стефан Гречаний, осаул Михайло Кіяшка, гадяцький полковий сотник Тихон Подліський.

Полтавці: син полтавського полковника Леонтія Черняка Лаврін.

Старожильці: Федор Жученко, Стефан Київський, сотник Будиський, Фома Педаненко, Михайло Даниленко, а ще Федор Пугач, Федор Сулима, Павло Семенов, Петро Жученко, Фома Педаненко та інші з полків і міст численні люди, що були на тому об’їзді, їх пописано іменами».

Полтавські полчани взяли собі за образу те Косогове розмежування і, свідчачи, що поселення містечка Коломака лежить на їхніх грунтах та землях, кількаразово, як за Жученкового полковництва, так і за Герцикового полковництва, наїздили військом на те містечко Коломак, хочучи його розорити і зігнати геть ¹⁰⁰⁵. Але вони, коломчани, схиляючись тоді перед полтавцями, випросили в них такої милості, щоб їх звідти не зганяли, зобов’язуючись належати до Полтавського полку і його слухати, а згодом без своєї шкоди самі звідти, з Коломака, мали порозходитися на інші місця. Але такими зобов’язаннями вони полтавців завели й обдурили, бо тим часом справили собі з Москви через ретельне дбання охтирського полковника Івана Перехрестова захист, і вже полтавці не могли їх, коломчан, звідти вигнати, а змушені були згодитися з монаршою волею й повагою. Нестатечні ж коломчани, розжившись там і вже не задовольняючись виділом своїх земель та грунтів, почали втручатися і через межу, поставлену Косоговим, у полтавські грунти, й ображати полтавських полчан.

Того-таки літа посилано від кримського хана на Москву до великих государів посла Велшу-бея, щоб учинити мир на 25 років і щоб як російським, так і кримським торговим людям вільно було приїжджати зі своїми купецькими промислами в Русь і в Крим та й торгувати. Це перемир’я було постановлено ¹⁰⁰⁶, але не протривало й до десятка літ. Мир той хана з Росією учинено було за наказом Оттоманської Порти, тому що Порта, прибираючись війною на цісаря, запобігала тим миром, щоб російські царі не допомогли християнському цісарю супроти турків.

Було ще й так, що після постановлення того миру з Кримом Ян Собеський, польський король, либонь, пробираючись на цісарське прохання зі своїми польськими військами в допомогу йому супроти турчина, затягав через свої листи й універсали на ту згадану цісарську війну до свого боку козаків, кладучи їм на місяць по 12 битих талярів плати. Однак ті затяги з російського боку, щоб не порушувати постановленого перемир’я з ханом, було суворо заборонено і заказано такими універсалами від гетьмана Самойловича ¹⁰⁰⁷:

Запорозького війська

їхньої царської пресвітлої величності,

обох боків Дніпра гетьман Іван Самойлович

Ознаймовуємо, узичивши доброго від господа Бога здоров’я, панам полковникам війська їхньої царської пресвітлої величності Запорозького, сотникам, отаманам і всьому військовому товариству, також війтам, бурмістрам і всьому взагалі поспільству.

Випало нам знати, що поляки, давні вороги козаків і благочестивої нашої віри, які протягом багатьох минулих літ спустошували і геть загубили своїми підступами й ворожістю тогобічну малоросійську Україну, милу вітчизну нашу, тепер знову намагаються поповнити її цьогобічними людьми нашого рейменту. І через те, хованим способом позасилавши в наш реймент, як і на Низ до Запорозької Січі, свої листи й універсали, переваблюють і заохочують наших людей і низове військо на життя в тогобічну порожню Україну, а особливо на військові затяги, оманливо обіцяючи (бо ніколи того не учинять) велику свою уважливість і давні вольності, осібно кладучи й велику плату затяжному товариству. Ми отож, ваш рейментар, щиро запобігаючи тому, щоб вас не ошукали і не привели до останнього знищення й розорення лядські обітниці, виставляємо вам перед очі ваші те, яку біду мали ваші предки і ви самі в минулі часи від ляхів і якими вони, ляхи, були вам зичливцями. Найстарші з вас, чесних людей ¹⁰⁰⁸, самі добре знаєте, які біди, які утиски і яке винищення було козакам від ляхів, бо Запорозьке військо відвіку не мало від ляхів спокою. Не раз ляхи, хочучи винищити військо, губили козаків, стинали, вішали, топили і збивали на палі, безчесно й ґвалтовно ганьбили козацькі жінки й дочки, перса їм вирізували і з нечуваною жорстокістю своєю варили в котлах козацькі діти. І коли б були ляхи військові й народові нашому зносні, то нащо було б тим давнім запорозьким гетьманам так часто з ними воюватися! Не без причини відбився від ляхів війною й прилучився до правовірної й одновірної держави царства Російського й гетьман Хмельницький. Сама лише унія лядська, що ґвалтовно псує руське благочестя, є тяжким і смертоносним мозолем кожному, хто цнотливо визнає благочестиву віру. А лайки й докоризни лядські, що руську людину називають псею костю, чи не мають бути названі тяжкою бідою, в якій гірке людське життя прагне ліпше смерті, аніж життя? Прецінь є то цілковиті безумці, що обіцяють у ляхів Запорозькому війську гараздів, сподіваються на приязнь собі і які не користуються державою російською Московського царства, а яка держава є нам так одновірна і не чинить нам жодної наруги й уярмлення?!

Нехай вам кожному буде перед очима те, що діялося на Україні від ляхів давно і що тепер діється на Волині та в інших місцях Русі братам нашим. Ми, рейментар, по-батьківському, як старший ваш, і по-братерському, як той же, що й ви, християнин, нагадуємо всім вашим милостям, щоб такого легкодумства поміж себе не тримали і не слухали нестатечних звідців і розкольників миру. А тих, які за кордон на затяги лядські тікають, спиняйте, впертих же, які не слухають наших заказів, громіть і забирайте їхні добра як у ворогів. Тих же усіх, які свавільно побігли з-поміж вас, чесних людей, ще перед донесенням цього нашого універсалу на життя і на воєнні затяги до ляхів за кордон, щоб ви переписали поіменно і ознаймили кожного міста панові полковнику своєму; пан полковник звідомить про них нам ¹⁰⁰⁹, а ми вже знатимем, як із ними учинити. Суворо наказуємо це сотникам й отаманам під загрозою відняття урядів та нещадного карання на горло. Насамкінець упевнюємо всіх ваших милостей, коли візьмете в розмисел нашу зичливу вам рейментарську пропозицію і відводитимете малоумних і легковажних людей від тих шкідливих, що виросли на Запорожжю, лядських оман, і статечно справлятимете за нашою наукою свій порядок, то й надалі може бути охоронена наша цілість поміччю всесильного Бога потужними монаршими військами та щиросердим нашим рейментарським дбанням. При цьому зичимо вам повторно доброго здоров’я.

З Батурина 10 травня 1672 року ¹⁰¹⁰

Того-таки літа на другій переволочанській розміні викуплено великого боярина Шеремета ¹⁰¹¹, якого взято в бусурманську неволю 1660 року під Чудновом, за сорок тисяч рублів срібної монети, як казали служиві московські люди, що були на тій розміні.

Того-таки літа, під осінь, у великі заморозки, після встановлення з Кримом миру, послано з Москви від великих государів кримському ханові через князя Петра Івановича Хованського значне жалування.

Попередня     Головна     Наступна