Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
Авґустин ВОЛОШИН
ПЕРША АВДІЄНЦІЯ РУСИНІВ У ПАНА ПРЕЗИДЕНТА-ВИЗВОЛЬНИКА
Про надзвичайні спосібності професора Масарика чули і читали ми вже перед переворотом, особливо від студентіврусинів, що мали щастя слухати виклади його. "Кожне його слово глубоко запало до нашого серця" — писав один його ученик П. Русі (др. Іван Брик). Чули і читали ми також і про строгі моральні засади і щирий патріотизм професора Масарика; глибоко вражали і на нас слова його: "Добрий чех той, хто морально і розумно працює... Любити нарід — означає працювати для народу". Чули й читали ми і про великі заслуги професора Т. Масарика в ділі орґанізації культурної праці серед чеської молоді і в ділі об’єднання політичних сил чехів у рейсраті ми вже чули й читали ще перед переворотом. Глибоко вражала на нас і його незвичайна об’єктивність, якою відносився він до культурних змагань німців Праги і взагалі Чехії, але найбільш симпатії і обдиву викликали у нас промови професора Масарика в парламенті, якими так сміло і щиро обороняв права русинів до Галичини, до своєї рідної мови.
Скоро звернув увагу свою проф. Т. Масарик і на справу русинів Підкарпаття, вже в першім році світової війни радився в Швейцарії з політичними діячами Союзних Держав про можність культурного і політичного захоронення нашого народа.
Свої благородні плани про нашу будучність скорше обговорив проф. Масарик з през. Вільсоном і з нашими емігрантами в Америці, як з нами самими.
До нас звернувся вже з готовими протоколами Нар. Ради русинів в Америці, з яких дізналася наша Ужгородська Нар. Рада вже в перших днях января 1919 р., що судьба наша вже засадно вирішена.
З великою подякою прийняли ми одказ п. президента і тоті протоколи, які відкрили перед нами перспективу кращого завтра, перспективу можности свідомого народного життя.
В історичнім замку Ужгорода прийняла президія Нар. Ради нашої делегатів п. Президента-Визвольника, шт. капітанів Писецького і Баку.
Тим і була нам додана нова енергія духа, охота до щирої співпраці з нашим освободителем.
Потім у два місяці прийшов др. Гр. Жаткович, котрий оповідав нам про героїчну працю Масарика в Америці, про його пертрактації з президентом Америки, Вільсоном, з Союзом Народів Сер. Європи, які від мирового договору чекали свою свободу, про декларацію в Філадельфії, про голосування наших братів в Америці, котрі 66 проц. голосів требували прилучення Підкарпаття до нової слов’янської демократичної республіки, Чехословакії.
Так щиро, так многосторонно була приготовлена справа витворення нашого краю, як політичної одиниці, як частини Чехословацької республіки.
На все то з нашої сторони була потрібна лише формальна згода, наше плацет, наше "Амінь".
І то зробили ми дня 8 травня 1919, в Ужгороді, в залі жупанату, в спільнім засіданні всіх трьох народних рад русинів.
В тих історичних зборах першою резолюцією нашою було: висказати щиру подяку нашому Визвольнику, нашому батькові, президенту Масарику, котрий в своїй великій мандрівці скорше і краще подбав про нас, як ми самі.
В тих зборах і рішено святочно передати Президенту-Визвольнику протоколи зборів і рішення про злуку нашого Підкарпаття з братською Чехословацькою республікою.
Була вислана 100-членова делегація, яка дня 20 травня 1919, рушилася з Ужгорода. Був то день прекрасний, теплий, ясний день травня, котрому і настрій наших душ додавав ще більше теплоти і ясності.
Подорож до Праги з далекого Підкарпаття в тих часах не була так комотною, як нині. Лише третього дня прибули ми до Праги, бо подорож була зв’язана з перешкодами. Не було моста через Бодроґ, де мадярські більшовики взорвали залізний міст, не було можна переходити через Богумін, через ріку Мораву оп’ять не було моста.
Але все-таки дорога була приємна — нас одушевляла надія на наше краще народне життя, яке освободить нас від національного і культурного рабства і від опасности страшного панування мадярських більшовиків. Ми всі одушевленно чекали на нашу встрічу з братами чехами.
Прага була украшена множеством прапорів чеських і наших синьо-жовтих. На Масариковім двірци чекала нас велика товпа народу, щиро вітали нас від міста Праги, яка і запросила нас, щоб члени цілої нашої делегації були гостями самої Праги. І нас розмістили в перших готелях (я був в "Імперіялу"), стравовання і наради відбувалися в будинку "Кадетки" (тепер мін. правосуддя).
Дня 23 травня рано кінчили ми Св. Службу в храмі св. Віта на граді, яку відправив канонік, пізніше єпископ Петро Ґебей, а потім прийняв нас п. Президент Т. Масарик.
Була то наша перша авдієнція у п. Президента-Визвольника. Палата резиденції президента на граді була украшена державними і нашими синьо-жовтими прапорами.
Запровадили нас до одної великої прекрасно зарядженої зали. Ми поставали в ряди і у великій тишині чекали на створення дверей, звідки мав прийти наш Визвольник.
Коли явилася перед нами висока, поважна постать Президента, ми три раз закричали: слава, слава йому, вітайте! В супроводі п. Президента-Визвольника були його секретар і капітан п. Флоріян Заплетал.
По проґрамі від нас мали говорити: др. Ант. Бескид, др. Гр. Жаткович і Авг. Волошин.
Першим промовив др. Ант. Бескид. Говорив про становисько мирової конференції, яка в своїх комісіях вже вирішила злуку Підкарпаття з Чсл. республікою.
Мало дальше говорив п. др. Гр. Жаткович, котрий подав короткий звіт про кроки, які робила Нар. Рада русинів в Америці, переговори з президентом Америки Вільсоном, про декларацію в Філадельфії, про голосування нашої еміґрації і про переговори його, як делеґата Амер. Русі на мирову конференцію з членами дотичних комисій.
Третім бесідником з наших рядів був Авґ. Волошин. Описав кальварію народного життя русинів Підкарпаття, котрі були виставлені цілковитій денаціоналізації, лишилися без своїх шкіл, а в послідних часах грозить їм ще і страшна судьба більшовизації, тому, можна сказати, в послідній хвилі приходить спасіння, поміччю злуки нашого краю з Чсл. республікою.
ПЕРША АВДІЄНЦІЯ РУСИНІВ У ПАНА ПРЕЗИДЕНТА-ВИЗВОЛЬНИКА. Вперше надруковано в газ. "Свобода". — Ужгород, 1937. Ч. 31. — 14 жовтня.
Подається за першодруком.
