Попередня     Головна     Наступна

МАНІФЕСТ ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПІДКАРПАТТЯ

В МОВІ ЖИВЕ НАРІД

Кождий нарід лиш доти жиє, поки захоронить свою мову, свою народну культуру, свої традиції, звичаї та обичаї.

Підкарпатський український нарід довгі віки жив у народній неволі, але в його душі не вгасала іскра Народного Духа, світила йому в темних часах лихоліття та підтримувала віру у кращу будучність. І нарід наш зберіг (вхоронив) та передав нам, своїм нащадкам, чарівну пісню, наші прекрасні стародавні звичаї і незіпсуту народну милозвучну рідну мову, яку цілий науковий світ називає українською.

Сотки літ ждав наш нарід воскресіння і волі. І діждався. По світовій війні, а головно по добровільнім прилученню нашім до Чехословацької Республіки, мов чарівний удар, пробудилися ми з глибокого вікового сну, воскресли, мов із мертвих, до нового свобідного народного життя. Зачалася праця на всіх ділянках народного життя, а вже найбільше часу і труду присвячено розвоєві рідної мови і поширенню народної культури.

На чолі того руху стала "Просвіта", а коло неї згуртувалися всі свідомі сини народу: селяне, робітники та рідному народу вірна інтеліґенція, і перетворювали несвідому масу у свідомий культурний український нарід.

Зрозуміли наші перші просвітяне, що рідна мова (рідний язик), рідна культура є основою і передумовою нашого народного існування, нашого добробуту і нашого культурного та політичного розвитку.

І справді, розвивалася тут на диво гарно, скоро наша народна культура, і відроджувався віками поневолений нарід.

В перші часи нового життя не було тут жодного роздору, не було двох народів, не було двох культурних напрямків, була єдність, була любов і була спільна праця.

Та не сподобався наш гарний культурний розвиток деяким нашим заграничним сусідам і ворогам нашої республіки. Не сподобався і нашим домашнім колишнім мадяризаторам, денаціоналізаторам і москвофілям, які при кінці 1923 року зорґанізувалися і одверто зачали боротьбу против нашої мови, нашої культури й проти всього, що наше, що рідне, що нам миле.

Одні з незнання, з неорієнтованості, а другі за юдин гріш, фальшиво використовуючи демократичний устрій нашої республіки, перекручують значення слів "русин" "руський" "русский", — демаґоґією, хитрістю, обманством внесли і вносять в наше народнє життя роздор, ненависть, нищать народну свідомість та любов до свого народу, його мови (його язика), його культури.

Ці елементи для піддержання і усталення того роздору роблять спроби і натиски на різні політичні партії, навіть на уряди, щоб під покришкою назви "русскій"-"карпаторусскій" до наших урядів і судів завести москальський язик, а навіть завести російську мову навчальну — як ніби-то нашу рідну мову — й до народніх шкіл по селах та робити з нас москалів або якийсь окремий "карпаторусскій народ" і взагалі довести нас до нашого повного винародовлення.

На таку підлу, руїнницьку роботу, на таке святотатське посягання на наш найдорожчий скарб, на наші народні святощі, на нашу рідну мову і культуру, ми — свідомі сини свого народу — без огляду на нашу реліґійну й партійну приналежність, без огляду на те, чи то інтеліґент, чи то селянин, чи робітник, не можемо дивитися з заложеними руками.

Ми не можемо допустити, щоби хтось робив із нас, під назвою "русскій", москалів, а з наших дітей яничарів свого народу і духовних калік.

Ми не можемо допустити до того, щоби на нашій прадідній землі, по інструкції відомих ворогів нашого народу і ворогів самої республіки, зробили з нас нігде не існуючий окремий "карпаторусскій народ", що числив би з одних 400—500 тисяч душ. Такий народець не може існувати, не може жити межи великими народами Європи, і такі наміри — то злобні спроби на наше цілковите винищення.

Ми добровільно прилучилися до Чехословацької Республіки, ми є вірними громадянами нашої демократичної держави, — але в мовних і культурних справах ми були й будемо частиною великого 50-міліонового українського народу і цеї нашої народної та культурної єдності ніколи нізащо не зречемося.

Відома річ, що новіше зачали заводити до наших шкіл, під маскою "русского", московські книжки, як "русская граматика" Е. И. Сабова та інші.

Граматика Сабова, написана російським (москальським) еміґрантом Григорієвим, не є граматикою нашого народного язика, але є чисто москальська граматика, котра до наших шкіл, як граматика нашої мови, не надається. Та є ще й інші "русскі" книги, як "Карпаторусскій букварь", "Книга для чтенія", "Родина" написані якоюсь дивною тарабарщиною, якою ані москальський, ані наш український нарід ніде не говорить, і тому ті книжки тяжкі і незрозумілі нашим дітям.

Проти заведеня тих книг протестуємо та жадаємо заборони їх уживання в наших школах.

Ми хочемо, щоби в наших школах учили нашою рідною мовою, котрою є одинока наша українська, а не москальська мова.

Нема сумніву, що на Підк. Русі не є двох народів. Нема тут жодних "русских", то є жодних москалів, нема жодних "Карпатороссів", але є лиш оден український нарід. Тому одному народові належить одна мова, одна культура і оден правопис.

Для заманіфестування нашої української свідомості, сили й єдності, для установлення плану дальшої нашої праці і боротьби за нашу мову, культуру та кращу долю скликаємо на

17-го жовтня (октобра) 1937

ВСЕПРОСВІТЯНСЬКИЙ З’ЇЗД В УЖГОРОДІ

Наша народна честь приказує нам масово появитися на тім з’їзді, показати свою силу, свою волю та домагатися усунення нашої народної кривди і дати належну відсіч всім ворогам нашого народу.

У світовій війні принесли ми величезні жертви в маєтку, здоровлю і крові для чужих народів і чужих інтересів. Тепер боронимо інтереси свого народу, і ми повинні принести незначні жертви, що їх від нас наш народній інтерес, тож наш власний інтерес, вимагає.

Ні студінь, ні дощ, ні інші менші-більші невигоди не можуть відстрашити нас від участі на з’їзді а так само і в далшій боротьбі та праці за наші народні інтереси та ідеали.

В день з’їзду старинний Ужгород, це історичне місто князя Лаборця, цей наш культурний, економічний і політичний осередок має привітати тисячі й тисячі достойних потомків наших славних предків.

В той день мають замаяти тут сотнями наші синьо-жовті краєві прапори, під якими разом з державними прапорами будемо походувати вулицями Ужгорода, мов дисципліноване народне військо, готове до бою, маніфестувати нашу єдність, нашу незломну силу та нашу волю і протестувати проти тих, що демократизм нашої республіки зловживають проти народньої культури і рідного слова, що наносять ганьбу науковій правді, яку найвищі учені люде (академія наук) у нашій державі голосять.

Того дня справді підемо до бою за святе діло, за правдиву нефальшовану демократію в нашій народній культурі і в шкільних справах, за наше рідне слово, і за наші школи, за наш добробут, за нашу кращу долю, з непохитною вірою в нашу певну, повну і світлу перемогу.

По з’їзді розійдемося, як апостоли, і будемо проповідати нашу народну правду, освідомляти несвідомих наших братів, щоб вони з нами разом боролися і, як вірні та ревні вояки, на сторожі — на варті — наших народних прав, відбивали всякі ворожі напади і не допустили до того, щоб наша народна справа потерпіла кривду.

І тоді сповняться віщі слова Великого Пророка:

"Борітеся — поборете!

Вам Бог помагає;

За вас сила,

За вас воля

І правда святая ".

Дано в Ужгороді, дня 1. X. 1937.

За товариство "Просвіта" (централя, 14 філій і 232 читальні по селах): Др. Юлій Бращайко, адвокат в Ужгороді, Федір Ревай, б. краєв. посол.

За Першу Руську Народну Раду:

Августин Волошин, дир. муж. учит. семінарії

Др. М. Долинай, директор ужгородської лічниці.

За Учительську Громаду (14 окружних гуртків і 1517 членів): Августин Штефан, директор торгов. академії в Мукачеві, Василь Свереняк, фах. учит.

За Педаґоґічне товариство Підкарпатської Русі: о. Августин Волошин.

За жіночий Союз: Ірина Невицька, письменниця, Марія Долинаєва, фах. учит.

За Товариство Українських Письменників та журналістів: Др. Володимир Бірчак, гімн, проф., Василь Ґренджа-Донський, письменник.

За шкільну Матку: Др. Мих. Бращайко, адвокат в Ужгороді, Др. М. Долинай, дир. ужгор. лічниці.

За товариство "Бандурист": Мих. Білаченко уряд, банку, Золтан Бувелені, урядник.

За Робітничу Академію: Михайло Карбованець, фах. учит., інж. С. Довгаль.

За товариство "Січ": Василь Деха, пенсист, Юрко Манівчук, урядник каси хорих.

За Соц.-Дем. Партію: Юлій Гуснап, шк. інспектор, Юлій Ревай, посол до парламенту.

За Христ. Нар. Партію: Др. Василь Гаджега, канонік, Іван Ґриґа, господар з В. Верецьких.

За Народовецьке крило Аграрної партії: Ст. Клочурак, секретар. Василь Приймак, з Тересви.

За редакцію "Свободи" о. В. Желтвап, дир. учит. семинарії на пенсії.

За редакцію "Учительського Голосу": Андрій Ворон, фах. учит.

За редакцію "Впереду": Дмитро Німчук, редактор.

За редакцію "Землі і Волі": Ст. Клочурак, редактор.

За редакцію "Карпатська Молодь": Микола Вайда, редактор.

За редакцію "Народної Сили": М. Тулєк, редактор.

За редакцію "Світла": /. Петричко, редактор.

За редакцію "Наш рідний край": А. Маркуш, шк. інспектор, редактор.

За Союз Українських Студентів Підкарпаття в Празі: Ю. Кеннє, студ. прав.

МАНІФЕСТ ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПІДКАРПАТТЯ. Видано у формі окремого плаката в друкарні оо. Василіян в Ужгороді й розповсюджено до початку Всепросвітянського з’їзду, який відбувся в Ужгороді 17 жовтня 1937 р. Маніфест підписали представники 24-х культурно-громадських орґанізацій, партій, союзів, редакцій. А. Волошин підписав Маніфест двічі — від імені Першої Руської Народної Ради і від Педагогічного товариства Підкарпатської Русі. Він брав активну участь у підготовці цього з’їзду і, певно, був одним із авторів Маніфесту.

Подається за текстом окремого плаката.

Попередня     Головна     Наступна