Попередня     Головна     Наступна             Шрифт

ПЕРЕДМОВА.

§ 1. Справа нового наукового видання Руської Правди за всіма, що дійшли до нас, списками, є одна з найактуальніших справ нашої історіографії. Єдине наукове видання Руської Правди — Калачова („Предварительные юридические сведения для полного объяснения Русской Правды“, СПБ, 1846) — вже застаріло. Калачов не міг використати всі списки, що стали нам відомі тепер, а, крім того, і самий спосіб його видання, власне, розбивка артикулів Руської Правди по розділах, залежно від того, чи стосуються ті чи ті артикули до державного, цивільного, карного або процесуального права, не відповідає методологічним вимогам сучасних наукових видань. Додані до Калачового видання особливі таблиці, що показують числову відповідність артикулів видання до артикулів у тих первописах, що їх використав Калачов, мало допомагали при такому відтворенні тексту. До всього цього треба ще додати, що й це застаріле видання давно стало бібліографічним раритетом.

Інші видання, того ж таки Калачова, Сергєєвіча, Владімірського-Буданова тощо, по суті мають навчальний характер. Видання ці зроблено за небагатьма (4 — 6) списками, і звичайно вони не можуть правити за матеріал для будь-скільки відповідальних досліджень, якщо не вдаватися додатково до „Предварительних сведений“ Калачова або до самих первописів.

Тепер відсутність нового наукового видання особливо дається взнаки. Назбиралося дуже багато питань, що стосуються і до тлумачення артикулів і до зовнішньої історії нашої пам'ятки і їх не можна розв'язати, не притягуючи всіх, що дійшли до нас і відомі нам, списків. Досить сказати, що такі питання, як питання про юридичне становище окремих соціальних груп давньої Руси, питання про спадкове право, багато питань карного права, не можна більш-менш вичерпливо поставити, якщо не відновити попередній текст основних редакцій, а це можна буде зробити тоді, коли перед очима дослідників будуть по змозі всі, що дійшли до нас, списки.

Справа з виданням Руської Правди, постала була уже одразу скоро після виходу в світ „Предварительных сведений“. Сам Калачов не один раз визнавав за незадовільне своє „систематичне“ видання і мав на увазі видати Руську Правду, не розбиваючи її текст на розділи, але свою роботу він не довів до кінця. Після Калачова виданням Руської Правди зацікавився Павлов-Сильванський, але передчасна його смерть не дала йому змоги виконати це завдання. Після Павлова-Сільванського цю справу якось занедбали і зняли з черги. Кінець-кінцем, утворилася думка, що видати Руську Правду дуже важко, і навряд чи одна особа спроможна це зробити.

Нам здається, що за одну з причин такої думки було неправдиве, як згодом виявилося, уявлення про число списків нашої пам'ятки, що до нас дійшли. Усі без застережень довіряли твердженню Строєва, що число відомих йому списків Руської Правди доходить трьох сот. Славетний археограф мав такий великий авторитет, що нікому й на думку не спадало поставитися з недовірою до цього твердження. Звісно, завдання розшукати й вивчити триста списків здавалося дуже складним, важкоздійсненним, для одної особи.

Вивчаючи деякі пам'ятки найдавнішого періоду нашої історії і разом з тим обслідуючи рукописи, що могли містити в собі Руську Правду, ми, кінець-кінцем, переконалися що трьох сот списків Руської Правди у нас нема, що або Строєв бачив рукописи, які до нас не дійшли і їх тепер здебільшого треба визнати за остаточно для нас втрачені, або ми маємо тут перебільшення. Попереднє обслідування показало, що всього списків нашої пам'ятки, які до нас дійшли, навряд чи більше, як сто.

В кожному разі завдання так спрощувалося, що його виконання можна було і треба визнати за чергове, надто після того, як узялися вже до точного обліку списків по всіх сховищах і цей точний облік ствердив правдивість наших загальних передбачень.

§2. Основне питання, коли видають пам'ятку, що дійшла до нас у стількох примірниках, як Руська Правда, — це питання про редакції. Як відомо в науці нема цілком визначеної класифікації списків нашої пам'ятки; проти кожної раніше запропонованої класифікації були більш-менш серйозні заперечення.

Тобін поділяв усі списки на дві редакції і, зрозуміло, не міг змалювати достатньою мірою розвиток тексту нашої пам'ятки. Калачов замість двох редакцій дав чотири — „фамілії“ або „розряди“; як він називав редакції. До першої „фамілії“ він залічував списки короткої редакції, що типовий для неї є Академічний список; другу „фамілію“ він поділяв на три види: до першого виду він залічував список Синодальний, до другого — списки Троїцького типу, а до третього — списки типу списка Оболєнського. До списків третьої „фамілії“ він залічив списки Карамзінського типу, а до четвертої „фамілії“ списки типу Пушкінського.

Класифікація Калачова дуже цінна; вона насамперед дає змогу достатньою мірою змалювати історію тексту нашої пам'ятки; разом із тим, визначивши багато редакцій і видів, Калачову легше було фіксувати більш-менш важливі відміни тексту. Однак проти цієї класифікації виникають і важливі заперечення, через те, що до другої „фамілії“ поруч Синодального й Троїцького списків залічено списки типу Оболєнського, де склад артикулів дуже різниться від складу списків перших двох видів. Замість 115 артикулів там є тільки 55. Безперечно, що ці списки, характеризуючи останній етап у розвитку тексту Руської Правди, заслуговують, щоб їх залічити до окремої редакції.

Сергєєвіч запропонував іншу класифікацію. Відмінно від Калачова він включив до одної редакції (III) списки Синодальний, Троїцький і Карамзіиський, виділивши в окрему редакцію (IV) список Оболєнського. Але головну особливість його класифікації становить те, що він, повернувшись до думки Шлецер, який вбачав у короткій редакції (Академічний список) дві Правди — Правду Ярослава і Правду Ярославичів, — поділив цю Коротку Правду на дві редакції (І й II). Цей поділ Короткої Правди на 2 самостійні редакції правдиво визнають у літературі за дуже спірний. „Первая и вторая часть Краткой Правды, — зазначає, напр., М. А. Дьяконов ¹), — говорят вовсе не об одном и том же; они различаются содержанием, а не изложением; это скореє два памятника, соединенные однако между собою потому, что один служит дополнением другого, а вовсе не разные редакции одного и того же. Между частями краткой редакции Правды необходимо проводить различие, как это и делал Тобин и др. Но все же это будут две части одного и того же списка, а не две разные редакции одного памятника“.

¹) Дьяконов М. А., Очерки государственного и общественного строя древией Руси, 1926, с. 36.

Разом із тим не можна визнати, що Сергєєвіч доцільно зробив, об'єднавши в одній редакції (III) Синодальний, Троїцький, Пушкінський і Карамзінський списки. Якщо Синодальний і Троїцький складом артикулів майже тотожні (і різняться тільки порядком артикулів), то Карамзінський список не тільки має ряд додаткових артикулів, що їх можна визнати за такі, які не стосуються до основного тексту Руської Правди — наприклад, про приплід скота тощо, — але й такі важливі артикули, як артикул „А судным кунам росту нѣт“ (арт. 54, за нумерацією Сергєєвіча), „О человѣцѣ“ (арт. 58), „О муцѣ“ (арт. 59) и „Устав кн. Ярослава о мостѣх; є також багато і дуже важливих варіантів. Безперечно, що в історії тексту Карамзінський список має велике значення, і списки цього типу цілком заслуговують, щоб залічити їх до окремої редакції.

Основна хиба класифікації Калачова і Сергєєвіча та й взагалі всіх запропонованих досі класифікацій — це те, що вони не звертали уваги на наявність списків Руської Правди, об'єднаних з артикулами Судебника царя Констянтина. Ці артикули долучено безпосередньо до тексту Руської Правди без ніякого особливо заголовку й кожний список цього вида являє собою єдине літературне ціле. Своєрідність складу цієї пам'ятки, що відбила один з останніх етапів розвитку Руської Правди, а саме момент впливу на неї візантійського законодавства, зумовлює потребу виділити її як окрему редакцію. Отже доводиться визнати, що цілком пристати на всі запропоновані раніше класифікації було б недоцільно; конче треба внести в них поправки, що наперед визначені суттю поданих нами критичних зауважень. Загалом ми вважаємо, що історія тексту нашої пам'ятки буде найкраще змальована, якщо ми розіб'ємо всі списки на п'ять редакцій.

До І редакції ми залічуємо списки типу Академічного, до II — списки Троїцького, до III — списки Карамзінського типу, до IV — списки Руської Правди, об'єднані з артикулами Судебника царя Константина, що для них типовий буде список з особливого збірника — додатка до Новгородського літопису за списком Археографічної комісії № 240, до V редакції — списки скорочені, типу списка Оболєнського. II редакцію треба представити в трьох ізводах: Синодальному, Пушкінському і Троїцькому. Разом із тим ми вважаємо за доцільне в особливому додатку до основного тексту видати й ті пам'ятки, що мають зв'язок із Руською Правдою, а саме: „Устав кн. Ярослава о мостѣх“, „Суд Владимира князя о послушествѣ“, ст. „О мужѣ кровавѣ“ та окрема пам'ятка „Правосудие митрополиче“, що в ній відбилася дальша еволюція Руської Правди.

§3. Загалом I редакцію складають списки, що містяться в таких рукописах:

1. Бібліотеки Академії Наук СРСР (в дальшому: Акад. H. СРСР), 17.8.. 36, Новгородський І літопис, до другої половини XV в., арк. 48 зв. — 52 зв.

2. Акад. Н. СРСР, 31. 7. 31, Новгородський І літопис („Временникъ, еже нарѣчается лѣтописание“, 1°, початку XVIII в., арк. 26 зв. — 29.

3. Акад. Н. СРСР, 32. 6. 16, „Собрание законов древних русских для ползы всѣхъ любомудрыхъ собранные и неколико истолкованные тайнымъ Советникомъ Василиемъ Татищевымъ“, 1°, арк. 5 зв. — 10.

4. Список Ростовського літопису (загинув?), що варіанти з нього подав Татіщев у тексті Руської Правди, вміщеному в „Собрании законов древних. русских“.

5. Акад. Н. СРСР, 16. 14. 9. „Право или закон данный Новгородцамъ от Великого князя Ярослава Владимировича въ 1017 г. Выписано из древней Новгородской гистории“, 4°, поч. XVIII в., арк. 1 — 10 (список належав. Татіщеву).

6. Акад. Н. СРСР, № 1379 (інвент.), „Право, данное Новгородцам от Великого князя Ярослава Владимировича в 1017 г. Выписано изъ древней Новгородской гистории попа Іоанна“, 1°, XVIII в., арк. 3 — 6 зв.

7. Археографічної комісії Акад. Н. СРСР (в дальш.: Арх. ком.), № 240, Новгородський І літопис, 4°, половини XV в., арк. 27 — 29.

8. Ленінградської Публічної Бібліотеки (в дальш.: Л. Пуб. В.), IV, № 223 (Толст. I, № 35), Новгородський I літопис („Временникъ, еже нарицается лѣтописание“), 1°, поч. XVIII в., арк. 41 — 43.

9. Л. Пуб. Б., Погод. № 1839, „Право или закон, Новгородцамъ данный от Великого князя Ярослава Владимировича въ 1017. Списано из древней Новгородской гистории“, 1°, поч. XVIII в., арк. 12 — 20 (подібний до сп. 5; належав Татіщеву).

10. Л. Пуб. Б., F. II, № 118, „Право или законъ данный Новгородцамъ от Великого князя Ярослава Владимировича въ 1017 г.“, 1°, поч. XVIII в., арк. 1 — 6 (список належав Татіщеву).

11. Бібліотека імені Леніна (в дальш.: Б. ім. Леніна), Рум. № 248, Новгородський І літопис, (Временникъ, еже нарѣчается лѣтописаніе русских князей), 1°, 1738 р., арк. 27 зв. — 29.

12. Російського Історичного Музею (в дальш.: Іст. Муз.), Увар. № 34, Новгородський І літопис, 1°, поч. XVIII в., арк. 36 — 38 зв.

В основу видання покладено список 1 (Академічний).

II редакцію, як зазначено, видаємо за трьома ізводами:

1-й ізвод (Синодальний) міститься в рукопису Іст. Муз., Синод. № 132, Кормчая, 1°, 1282 р., арк. 615 зв. — 627 зв.

2-й ізвод (Пушкінський) репрезентовано такими двома рукописами:

1) Центроархіву, Державного „Древлехранилища“ (в дальш.: Держ. Древл.), 5 відд., рубр. 1, № 1. Юридический Сборник, 4°, XIV в., арк. 1 зв. — 22, с. 1 — 42.

2) Б. ім. Леніна, Троїцьк. № 765, Сборник, 4°, кінця XV в., арк. 16 зв. — 21 і дальший текст на арк. 8 зв. — 14.

В основу видання покладено список 1.

3-й ізвод (Троїцький) репрезентовано такими рукописами:

1) Акад. Н. СРСР, 21. 5. 4, Кормчая, 4°, XVI в., арк. 616-625 зв.

2) Арх. ком. Акад. Н. СРСР, № 211, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 692 зв. — 702.

3) Л. Пуб. Б., Погод. № 233, Кормчая, 1°, XVII в., арк. 660-670,

4) Л. Пуб. Б., Погод. № 235, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 134.

5) Л. Пуб., Погод. № 237, Кормчая, 1°, XVII в., арк. 747 — 757.

6) Л. Пуб. Б.. F. II, № 78, Кормчая (Фролов.), 1°, поч. XVII в., арк. 747-757.

7) Л. Пуб. Б., F. II, № 81, Кормчая (Браїл.), 1°, поч. XVIII в., арк. 360 — 366 зв.

8) Л. Пуб. Б., F. II, № ,83 (Толст. № 318), Кормчая, 1°, XVI в., арк. 491 зв. — 498 зв.

9) Л. Пуб. Б., F. II, № 87 (Толст. № 132), Кормчая, 1°, XVI в., арк. 390 — 397 зв.

10) Л. Пуб. Б., F. II, № 119, Кормчая, 1°, XV в., арк. 136 зв. — 144 зв.

11) Л. Пуб., Б., F. II, № 298, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 485 — 494 зв.

12) Л. Пуб. Б., Q. II, № 49 (Толст. № 243), Кормчая 4°, кінця XV в., арк. 237 — 247 зв.

13) Л. Пуб. Б., Кир.-Бєл. № 1/1078, Кормчая, 1°, 1590 р., арк, 632-641 зв.

14) Л. Пуб. Б., Кир.-Бєл. № 2/1079, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 520 — 527 зв.

15) Л. Пуб. Б., Кир.-Бєл. № 145/1222, Сборник, XVII в., арк. 330 — 337 зв.

16) Л. Пуб. Б., Софійськ. № 1173, Кормчая, 1°, XV в., арк. 402-409 зв.

17) Л. Пуб. В., Солов. № 494 (415), Кормчая, 1°, XVI в., арк. 591 — 568 зв.

18) Л. Пуб. Б., Солов. № 496 (414). Кормчая, 1°, XV — XVI в., арк. 462 ЗВ.-467 зв.

19) Л. Пуб. Б., Солов. № 476, Кормчая, 1°, 1519 р., арк. 425 зв. — 433 зв-

20) Л. Пуб. В., Солов. № 968, Кормчая, 4°, 1493 р., арк. 557 — 571 зв.

21) Б. ім. Леніна, Муз. № 6379, Кормчая, 1°, третьої чверті XVI в., арк. 419 — 425 зв.

22) В. ім. Леніна, Румянц. № 231, Кормчая, 1°, кінця XV — поч. XVI в., арк. 369 — 376 зв.

23) Б. ім. Леніна, Румянц. № 238, Кормчая, 1°, 1620 р., арк. 730 — 735 зв.

24) Б. ім. Леніна, Ундол. № 821, Сборник, 1°, XVI в., арк. 1 — 13 зв.

25) Б. ім. Леніна, Тихонр. № 332, Кормчая, 4°, XVI в. арк. 207 — 220 зв.

26) Б. ім. Леніна № 251 (Рогозьк. № 45), Кормчая, 1°, XVI в., арк. 583 зв. — 592 зв.

27) Б. ім. Леніна, № 256 (Рогозьк. № 167), Кормчая, кін. XV — поч. XVI в. арк. 655 — 676 зв.

28) Б. ім. Леніна, № 257 (Рогозьк. № 168), 1°, 1534 р., арк. 599 — 610 зв.

29) Б. ім. Леніна, Моск. дух. акад. (фунд.) № 5/187, Мерило Праведное, Кормчая, 4°, кінця XV — поч. XVI в., арк. 295 — 308 зв.

30) Б. ім. Леніна, Троїцьк. № 15, Мерило Праведное, 4°, XIV в., арк. 332-344.

31) Б. ім. Леніна. Троїцьк. № 205, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 565 зв. — 574 зв.

32) Б. ім. Леніна, Троїцьк. № 206, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 581 — 590.

33) Іст. Муз., Синод. № 524, Мерило Праведное, 4°, 1587 р., арк. 404-420 зв.

34) Іст. Муз., Синод. № 525, Мерило Праведное, 4°, кінця XV — поч.

XVI в., арк. 351 — 357 зв.

35) Іст. Муз., Увар. № 125 (Леоніда № 558), Кормчая, 1°, XVI в., арк. 484 — 498 зв.

36) Іст. Муз., Увар. № 296 (Леоніда № 560), Кормчая, XVI в., арк. 803 зв.

37) Іст. Муз., Увар. № 217 (Леоніда № 565), уривки з Кормчої, 8°,

XVII в., арк. 238 зв. — 257 зв.

38) Іст. Муз., Увар. № 709, Сборник, 4°, першої полов. XVII в., арк. 13-28.

39) Іст. Муз., Увар. № 791 (Леоніда № 556), Кормчая 2-а, 4°, XV в., арк. 609-627 зв.

40) Іст. Муз., Хлуд. додатк. № 154, Кормчая, 1°, першої полов. XVII в., арк. 692 зв — 701 зв.

41) Іст. Муз., Забєл. № 236, Кормчая, 1°, XVII в., арк. 532 зв. — 540 зв.

42) Іст. Муз., Барс. № 155, Кормчая, 1°, першої пол. XVI в., арк. 168 — 172 зв.

43) Іст. Муз., Чуд. № 167, Кормчая, 1°, 1499 р., арк. 447 — 453 зв.

44) Іст. Муз., Чуд. № 168, Кормчая, 1°, XV в., арк. 163 — 171 зв.

45) Іст. Муз., Успенськ. № 21 (1072), Кормчая, 1°, кінця XVI в., арк. 468-472 зв., арк. 504-507.

46) Іст. Муз , № 798, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 361 — 367.

47) Іст. Муз. № 3471, Кормчая, 1°, 1592 р., арк. 587 — 595.

48) Іст. Муз., № 3468, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 593 зв. — 602 зв.

49) Центроархіву, Держ. Древл., V, 1, № 11, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 685 зв. — 695 зв.

50) Центроархіву, Держ. Древл., V, 1, № 10, Кормчая, 1°, кінця XV — поч. XVI в., арк. 432 — 446.

51) Української Академії Наук, Києво-Соф. собору № 52, Кормчая, 1°, 1615 р., арк. 321 — 327.

52) Укр. Акад. Н., Києво-Соф. собору № 52, Кормчая, 1°, XVII в., арк. 786 — зв. — 797 зв.

53) Укр. Акад. Н., Києво-Соф. собору № 53, Кормчая, 1°, XVII в., арк 363 зв. -369 зв.

54) Укр. Акад. Н., Києво-Печерської лаври № 80/105, Кормчая, 1° XVII в., арк. 692 — 700.

55) Ярославського архієрейського дому № 73 — 60. Кормчая, 1°, XV — XV в., арк. 355 і далі.

56) Кормчая кінця XVI в., що її поклав Строганов до Благовіщенської церкви Сольвичегодзького посада і список з неї видано в „Продолжении Древней Российской Вивлиофики“, з. III, СПБ, 1788, с. 16 — 45.

57) Список, що видав Сахаров.

58) Нікіфорова № 525, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 419 — 425 зв. (Бенешевич В. К., Кормчая Никифорова, Известия Акад. Наук, т. XVII, № 4).

59) Костромського Іпатьєвського манастиря, Кормчая, № 1106, 4°, поч. XVI в.

60) Спасо-Прилуцькото манастиря, № 16, Кормчая, 1°, 7042 р.

61) Волинського єпархіального „Древлехранилища“, № 1, 130 (Загор. соб.), № 34, Кормчая, арк. 170 і дальші (Абрамович Д. И., Христианское чтение, 1903 р., липень).

62) Бібліотеки при ставроп. церкві успенія богородиці у Львові, XV в., арк. 163.

63) Архангельської, духовної семінарії, Кормчая, XVII в.

В основу видання покладено список № 30; варіанти списків № 56 — 62 не можна було подати, бо їх не розшукано.

III редакція міститься в таких рукописах:

1) Акад. Н. СРСР, 34. 2. 31 (Воронц. № 219), Сборник, 1°, кінця XVI в., арк. 171 — 182.

2) Арх. ком. Акад. Н. СРСР, № 23, Софійський 1 літопис, 4°, кінця XV в., арк. 65-87.

3) Л. Пуб. Б., F. IV, № 298, Соф. 1 літопис, 4°, XV в., арк. 134-155 зв.

4) Л. Пуб. Б., F. IV, № 211, Софійський 1 літопис, 1°, XV — XVI в., арк. 68 — 79 зв.

5) Л. Пуб. Б., F. IV, № 602, Софійський 1 літопис, 1°, XVIII в., арк. 105 — 123 зв.

6) Іст. Муз. № 1009, Сборник, 4°, XV в., арк. 178 — 197 зв.

7) Іст. Муз., Воскрес. № 154 б. Хронограф., 1°, XVI в., т. І — II, т. II арк. 847 зв. — 860 зв.

8) Б. ім. Леніна. Ундол. № 1302, Сборник, 4°, XV — XVI в., арк. 84 — 94 зв.

9) Б. ім Леніна, Ундол. № 820, Сборник, 4°, XV — XVI в., арк. 15 зв. — 25.

10) Центроархіву, Держ. Древл., V, II, № 4, Софійський 1 літопис, 4°, XV в. з прип. XVI в., арк. 114 — 131 зв.

В основу видання покладено список 3 (Карамзінський).

IV редакція міститься в таких рукописах:

1) Арх. ком. Акад. Н. СРСР, № 240, Новгородський 1 літопис, 4°, XV в., арк. 178 зв. і дальші.

2) Літопис Авраамки, 4°, 1495 p. (ПСРЛ, т. XVI, с. 276 і дальші).

3) М. Пуб. Б., Погод. № 1572, Сборник, 4°, XVI-XVII в., арк. 14 і дальші.

4) Л. Пуб. Б., Солов. № 968/858, Кормчая, 4°, 1493 р.. арк. 572-603.

В основу видання покладено список 1.

V редакція міститься в таких рукописах:

1) Л. Пуб. Б., Q. II, № 46 (Толст. II, № 216), Кормчая, 4° 2-ої полов. XVII в., арк. 412-417.

2) Центроархіву, Держ. Древл., V, I, № 12, Кормчая, 1°, кінця XVII в., арк. 451 зв. — 454.

В основу видання покладено, як менш дефектний, список 1.

ПАМ'ЯТКИ, ЩО МАЮТЬ ЗВ'ЯЗОК ІЗ РУСЬКОЮ ПРАВДОЮ.

А. „Суд Владимира князя о послушествѣ“.

Ця пам'ятка міститься в таких рукописах:

1) Акад. Н. СРСР, 21. 5. 4, Кормчая, 4°, XVI в., арк. 615.

2) Арх. ком. Акад. Н. СРСР, № 211, Кормчая, 1°, XVI в , арк. 691.

3) Л. Пуб. Б., Погод. № 233, Кормчая, 1°, XVII в., арк. 659.

4) Л. Пуб. Б., Погод. № 237, Кормчая, 1°, XVII в., арк. 747 зв.

5) Л. Пуб. Б., F. II, № 78, Кормчая (Фролов.), 1°, поч. XVII в., арк. 537 зв.

6) Л. Пуб. Б., F. II, № 83 (Толст. № 318), Кормчая, 1°, XVI в., зрк. 491 зв.

7) Л. Пуб. Б., Кир.-Бєл. № 1/1078, Кормчая, 1°, 1590 р., арк. 632 зв.

8) Л. Пуб. Б., Кир.-Бєл. № 2 1079, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 519.

9) Л. Пуб. Б., Солов. № 494 (415, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 560 зв.

10) Л. Пуб., Солов. № 496 (414), Кормчая 1°, XV — XVI в., арк. 471 зв.

11) Б. ім. Леніна, Муз. № 6379, Кормчая, 1°, третьої чверті XVI в., арк. 418 зв.

12) Б. ім. Леніна, Румянц. № 238, Кормчая, 1°, 1620 р., арк. 729 зв.

13) Б. ім. Леніна, № 251 (Рогозьк. № 45), Кормчая, 1°, арк. 582 зв.

14) Б. ім. Леніна, Троїцьк. № 15, Мерило Праведное, 4°, XIV в., арк 216.

15) Б. ім. Леніна, Троїцьк. № 205, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 564 зв.

16) Б. ім. Леніна, Троїцьк. № 206, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 581.

17) Іст. Муз., Синод. № 524, Мерило Празедное, 4°, 1587 р., арк. 100 зв.

18) Іст. Муз., Синод. № 525, Мерило Праведное, 4°, XV — XVI в., арк. 97 — 97 зв.

19) Іст. Муз., Увар. № 296 (Леоніда № 560), Кормчая, 1°, XVI в., арк. 802 зв.

20) Іст. Муз., Увар. № 791 (Леоніда № 556), Кормчая, ч. 2, 4°, XV в., арк. 607 зв.

21) Іст. Муз., Хлуд. додатк. № 154, Кормчая, 1°, 1-ої половини XVI в., арк. 691 зв.

22) Іст. Муз. Забєл. № 236, Кормчая, 1°, XVII в., арк. 532 зв.

23) Іст. Муз., Чуд. № 167, Кормчая, 1°, 1499 р., арк. 446 зв.

24) Іст. Муз., № 798, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 360 зв.

25) Іст Муз., № 3471, Кормчая, 1°, 1592 р., арк. 586 зв.

26) Іст, Муз., № 3458, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 593.

28) Центроархіву, Держ. Древл., V, I, № 11, арк. 685.

28) Укр. Акад. H., K.-Соф собору № 52, Кормчая, 1°, XVII в., арк. 786.

29) Укр. Акад. Н., К.-Соф. собору № 53, Кормчая, 1°, XVII в., арк. 363. В основу видання кладемо список 14.

Б. Стаття „О мужи кровавѣ“.

Ця стаття міститься в таких рукописах:

1) Акад. Н. СРСР, 21. 5. 4, Кормчая, 4°, XVI в., арк. 616

2) Арх ком. Акад. Н. СРСР, № 211, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 692.

3) Л. Пуб. Б., Погод. № 233, Кормчая, 1°, XVII в., арк. 659 зв.

4) Л. Пуб Б., Погод. № 237, Кормчая, 1°, XVII в., арк. 748 зв.

5) Л. Пуб. Б., F. II, № 78, Кормчая (Фролов.), 1°. поч. XVII в., арк 537 зв.

6) Л. Пуб. Б., F. II, № 83 (Толст. № 318), Кормчая, 1°, XVI в., арк 491 зв.

7) Л. Пуб. Б., Кир Бєл. № 1/1078, Кормчая, 1°, 1590 р., арк. 632 зв. ,

8) Л. Пуб. Б., Кир.-Бєл. № 2/1079, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 519 зв.

9) Л. Пуб. Б., Солов. № 494 (414), Кормчая, 1°, XVI в., арк. 560 зв.

10) Л. Пуб Б., Солов. № 496 (415), Кормчая, 1°, 1519 р., арк. 462 зв.

11) Б. ім. Леніна, Румянц. № 238, Кормчая, 1°, 1620 р., арк. 730 зв.

12) Б. ім. Леніна, № 251 (Рогозьк. № 45), Кормчая, 1°, XVI в., арк. 583-583 зв.

13) Б. ім. Леніна, Троїцьк. № 205, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 565 — 565 зв.

14) Б. ім. Леніна, Троїцьк. № 206, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 581 зв.

15) Б. ім. Леніна, Муз. № 6379, Кормчая, 1°, третьої чверті XVI в., арк. 416.

16) Іст. Муз., Увар. № 295 (Леоніда № 560), Кормчая, 1°, XVI в., арк. 802.

17) Іст. Муз., Увар. № 791 (Леоніда № 556), Кормчая, 4°, ч. 2-а XV в., арк. 608 зв. — 609.

18) Іст Муз., Забєл. № 236, Кормчая, 1°, XVII в., арк. 532 зв.

19) Іст. Муз., Чуд. № 167, Кормчая, 1 , 1499 р., арк. 447.

20) Іст. Муз., № 798, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 360 зв. — 361.

21) Іст. Муз., № 3471, Кормчая, 1°, 1542 р., арк. 586 — 587 зв.

22) Іст. Муз., № 3468, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 593 зв.

23) Іст. Муз., Хлуд. додат. № 154, Кормчая, 1°, першої полов. XVII в., арк. 692 — 692 зв.

24) Центроархіву, Держ. Древл., V, I, № 11, Кормчая, 1°, XVI в., арк. 685 зв.

25) Укр. Акад. H., K.-Соф. собору № 52, Кормчая, 1°, XVII в., арк. 786 зв.

26) Укр. Акад. Н., К.-Соф. собору № 53, Кормчая, 1°, XVII в., арк. 363 зв.

В основу видання покладено список 10.

В. „Устав кн. Ярослава о мостѣх“.

Як самостійна пам'ятка, Устав міститься в таких рукописах:

1. Центроархіву, Держ. Древл., 5 окр. руб., I, № 1, Юридический сборник, 4°, XIV в., с. 117 -119.

2. Б. ім. Леніна, Троїцьк. № 765, Сборник, 4°, кінця XV в., арк. 22. В основу видання покладено список 1.

Г. „Правосудие митрополиче“.

Пам'ятка міститься в одному тільки рукопису: Іст. Муз., Синод. № 687 (326), Цвѣтник, 4°, середини XVI в., арк, 141 — 143.

§ 4. Переходимо тепер до питання про поділ тексту Руської Правди на артикули. В попередніх виданнях ми спостерігаємо різну нумерацію. Нумерація Тобіна відзначалася надмірною дрібністю. Калачов у своєму виданні об'єднав багато його артикулів в один артикул. Сергєєвіч у багатьох випадках повернувся до нумерації Тобіна і в кожнім разі дав далеко більше артикулів, ніж Калачов (нзпр., в Акад. списку у нього 50 артикулів проти 43 артикулів Калачова, у Троїцькому списку — 155 проти 115 Калачова).

Поділ Руської Правди на артикули „есть результат толкования содержащихся в ней норм“, як справедливо каже М. А. Дьяконов. Він може мати значення тільки тоді, коли те чи те тлумачення артикулу є цілком незаперечне і не збуджує жадних сумнівів. Тим часом такого незаперечного тлумачення ми не маємо щодо багатьох артикулів.

З другого боку, запропонована нумерація, хоч як обережно не ставився б видавець до пам'ятки, кінець-кінцем, не дає жадної можливості вичерпливо відзначити ту розбивку тексту, що її дає переписувач, чи пишучи кіновар'ю літери, чи якимсь іншим способом. Ми тут не можемо погодитися із Сергєєвічем, що запевняв, ніби поділ рукопису для нас не має значення. Навпаки, цей поділ, хоч як би він не здавався нам недосконалим і мало доцільним, часто показує нам, як розуміли той чи той артикул тоді, коли переписували список, тобто інколи ще в ту добу, коли Руська Правда була чинним джерелом права. Все це начебто зумовлює недоцільність поділу Руської Правди на артикули. Та все ж цілий ряд практичних міркувань спонукує нас зробити такий поділ. Справа в тому, що цитувати Руську Правду за артикулами давно стало вже загальноприйнятим способом; більше того, замість наводити артикул цілком, часто зазначають нумер артикулу відповідного видання. Якщо відмовитися від нумерації артикулів, то це спонукатиме дослідників, що користуються з нашого видання, розшукувати видання Калачова чи Сергєєвіча і вживати їхньої нумерації. Крім того, видаючи текст, ми однаково примушені виділяти окремі норми, відокремлювати їх в окремі абзаци; отож лишається тільки пронумерувати ці абзаци і зробити з них таким способом звичайні артикули.

Але, коли ми примушені з таких міркувань розбити Руську Правду на артикули, то тут неминуче постає питання, якої системи треба нам додержуватись: Тобіна, Калачова, чи Сергєєвіча?

Поділ Тобіна, як зазначено, був незвичайно дрібний; він розривав окрему норму на ряд артикулів; крім того, його мало вживали в літературі; тому не може бути мови, щоб повернутися до цієї системи. Поділ Калачова загалом далеко задовільніший за поділ Тобіна, однак і він не бездоганний. Сергєєвіч у своїх критичних увагах на видання Калачова цілком правдиво відзначив ряд прикладів, де в Калачова невдало проведено поділ. Наприклад, він зазначив, що неправильно поділено текст, поданий в 33 і 34 арт. І редакції; що об'єднано дві норми в одному артикулі: в арт. 15 II редакції, і в арт. 94 II редакції (про відповідальність вітчима, коли він бере на себе права й обов'язки опікуна, і про права молодшого сина в порядку спадкоємства без заповіта), тощо.

Своєю чергою і поділ Сергєєвіча не може не викликати цілого ряду критичних зауважень. Сергєєвіч часто так само, як і Тобін, розриває єдину норму на ряд окремих артикулів, а думка окремого артикулу лишається недоговорена. Наприклад, арт. 14 (I ред.) становить доповнення арт. 13; арт. 18 і 19 (II ред.) — доповнення до арт. 17. Особливо впадає в око те, що він виділив в окремий артикул — обрубаний арт. 14 III ред: „такоже й за бояреск“. Можна навести чимало інших прикладів на те, що Сергєєвіч не завжди виконував свою обіцянку — „держаться того правила, чтобы каждая отдельная мысль должна быть выражена в особой статье“ і „то, что говорится в ее развитие, может войти в эту статью“.

Отже, всі дотеперішні системи поділу Руської Правди на артикули і їхня нумерація мають хиби. Цілком природно, що намагання збутися цих хиб, давно відзначених в літературі, призводить до спроби в виданні УАН дати свою систему, а ця, звичайно, матиме свої хиби і теж буде не бездоганна. Але в кожному разі ми всяк намагалися кожну справді окрему правову норму виділити як окремий артикул, щоб не було обрубаних норм. Разом із тим, в виданні УАН ми пильнували відзначати поділ на артикули, що був прийнятий у переписувачів Руської Правди. Нарешті, ми відзначили в нашому виданні і нумерацію Калачова та Сергєєвіча, бо багато дослідників уже скористувалися з тієї нумерації. Ось чому ті, хто має наше видання, можуть цілком орієнтуватися в системі поділу і Калачова, і Сергєєвіча; їм нема потреби розшукувати ці видання для довідок. Цифра грубим шрифтом визначає артикул за нумерацією Калачова; цифра нормального шрифту — артикул за системою Сергєєвича; цифра грубшим шрифтом ніж нумерація Калачова, визначає нашу нумерацію; коли збігаються нумерації, то попереду йде цифра нашої нумерації, далі цифра нумераці, Калачова і далі — Сергєєвича. Щоб запровадити одноманітність цитування окремих артикулів Руської Правди за нашим виданням, ми пропонуємо такий спосіб цитувати: Р. Пр. Юшк. I, 15 або II, C 16. Римська цифра визначає редакцію, арабська — артикул; літера (С, П, Т) — ізвод (ізводи є тільки у II редакції).

§ 5. Щодо транскрипції видання, то ми намагалися, скільки дозволяли нам це друкарські засоби, не відступати від автентичного тексту. Але тут ми робимо різницю між списками покладеними в основу видання, і списками, що з них наводимо тільки відміни (варіанти) ¹)

При друкуванні перший цивільний шрифт доповнювано такими церковнослов'янськими літерами: ї, ı, є, ѥ, ѡ, ѿ, ъı, ү, ѧ, ѫ ²). (шрифт)

¹) Тільки видаючи основний текст V редакції, ми примушені були спростити правопис, бо текст основного списка належить до кінця XVII в., писано його скорописом і вживання церковно-слов'янськик літер було випадкове, а не закономірне.

²) Наводячи варіанти, ми вважали не тільки за доцільне, а й за потрібне спростити їхню транскрипцію. Бо, коли вважати за варіант вживання чи не вмивання в даному списку церковно-слов'янських літер, то і справжні, найінтересніші з історичного та історично-юридичного погляду відміни розпорошаться у масі суто філологічних. Тому ми не вважаємо за варіант наявність чи відсутність церковно-слов'янської літери, а також „ъ“.

Щоб спростити видання, ми визнали за доцільне відкинути всі надрядкові знаки, що не мають фонетичного значення, а так само розкрити прості й літерні титла.

Щодо знаків розділових, то ми розставили їх за змістом, взявши проте на увагу ті знаки, що їх ставили переписувачі.

Ми примушені були, щоб ущільнити текст нашого видання, вжити цілого ряду умовних знаків та скорочених позначень. Наприклад, друкуючи основний текст, там, де ми текст відбудовуємо і певні, що вставлене слово або речення справді було в тексті, ми ставимо прямі дужки [ ]; коли ж даємо заміну на дефект в основному тексті, ми ставимо круглі дужки ( ), відзначаючи в варіантах те слово або вираз, що його ми вважаємо за дефектні.

Наводячи варіанти ми вживаємо таких знаків: + визначав додаток до тексту основного списка, — відсутність слова або речення, як порівняти з основним списком; дефектність слова й виразу в основному тексті відзначаємо літерою „т.“ (текст); при складніших відмінах тексту вживаємо знака ], що визначає слово „замість“ (найчастіше його вживаємо при перестановках окремих слів).

Киноварь відзначаємо грубим шрифтом.

Ми вживали таких скорочених позначень:

1) Впр. — виправлено; при чому нове слово або літера стоїть попереду „впр.“, а слово або літера, що їх виправлено, — позаду цього скороченого вислову; напр., „о впр. а“ — визначає, що було „а“ і його виправлено на „о“.

2) Зчр. — закреслено.

3) Рзн. пчр. — написано різними почерками, іншою рукою.

4) Нап. в. — написано по витертому, по підчищеному.

5) Рзн. чрн. — написано іншим чорнилом.

6) Над. с. — написано над рядком;

7) || || (слово або речення, що вміщено між подвійними лінейками) написано на берегах.

8) т. = — текст обривається.

9) т. о. — текст поновляється.

10) Сб. — на берегах або вгорі і внизу сторінки.

Попередня     Головна     Наступна             Шрифт