Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





Серафим Володимирович ЮШКОВ


У яскравому сузір’ї імен істориків минулого помітно вирізняється ім’я відомого вченого, члена-кореспондента АН УРСР, доктора історичних наук, професора С. В. Юшкова. Талановитий вчений, сміливий новатор у галузі історичних досліджень, Серафим Володимирович Юшков був людиною різнобічних наукових інтересів, великої культури та виняткової ерудиції. Він був фундатором радянської історико-правової науки, основоположником нового напряму у галузі історичних досліджень. Саме С. В. Юшков поклав початок систематичним дослідженням у вітчизняній науці проблем генезису та початкового розвитку феодальних відносин в Київській Русі.

С. В. Юшков народився 4 квітня 1888 р. в с. Трофимовщина Пензенської губернії (нині Мордовська АР) у сім’ї священика. Нелегко складалося життя майбутнього вченого. Ще в дитячі роки він втратив матір. Поневіряючись по родичах, здобував початкову освіту в навчальних закладах губернського центру. Всепереможне прагнення хлопця до знань спонукало батька Серафима Володимировича — Володимира Івановича Юшкова відмовитися від блискучої кар’єри, що стелилася перед ним, й перебратися з сином на мешкання до Петербурга. Тут, звісно, були ширші можливості для завершення освіти. 1906 р. після закінчення зі срібною медаллю класичної гімназії С. В. Юшков вступив до Петербурзького університету і 1912 р. закінчив юридичний та історично-філологічний факультети. Ще у студентські роки він виявив неабиякі здібності до наукової роботи. Юнак відвідував багаті Петербурзькі архівосховища, де тривалий час вивчав оригінали унікальних писемних пам’яток часів Київської Русі. Вже тоді студент С. В. Юшков підготував монографічне дослідження, присвячене питанням правового становища сільської церкви на півночі Росії. Праця молодого вченого викликала науковий інтерес і невдовзі була надрукована в одному з джерелознавчих часописів (Летопись занятий имп. Археографической комиссии за 1913 г. — СПб., вып. 23), а також вийшла окремим виданням 1. Ця публікація була схвально зустрінута науковою громадськістю. Очевидно, саме тому С. В. Юшков і був залишений в університеті для підготовки до професорського звання. Молодий вчений успішно пройшов стажування і, склавши магістерські іспити, 1916 р. був допущений до читання лекцій як приват-доцент Петербурзького університету.

Після 1917 р. Серафим Володимирович працював на викладацькій роботі у ряді вузів країни. 1918 р. його було запрошено до Саратова для читання курсу лекцій з історії російського права, і вже в лютому вчена рада Саратовського університету обрала С. В. Юшкова професором кафедри історії російського права. Невдовзі вчений був обраний професором кафедри російської історії Саратовського інституту народної освіти та професором Саратовського інституту народного господарства. З 1921 р. він — ректор Саратовського інституту народної освіти, а після того, як цей інститут було об’єднано з університетом, — декан факультету суспільних наук. 1926 р. С. В. Юшков повернувся до Ленінграда, на роботу в університет. На початку 30-х років вчений працював на кафедрі народів СРСР Узбецької педагогічної академії в Самарканді, Дагестанському та Свердловському педагогічних, а також у Свердловському юридичному інститутах. З 1938 р. С. В. Юшков — співробітник Всесоюзного інституту юридичних наук у Москві, де очолив (1939) сектор історії держави і права. Працюючи у столиці, С. В. Юшков одночасно брав участь у роботі науково-дослідних установ Академії наук УРСР. Зокрема, він співробітничав з Археографічною комісією ВУАН та Інститутом історії України АН УРСР. Тоді Серафим Володимирович не зміг переїхати до Києва на постійне мешкання, але дав згоду виставити свою кандидатуру для обрання в члени-кореспонденти АН УРСР. За внесок у розвиток науки 1939 р. його було обрано членом-кореспондентом АН УРСР 2. Протягом 1943 — 1949 рр. вчений працював старшим науковим співробітником Інституту історії і археології АН УРСР, у 1949 — 1950 рр. — Інституту історії АН УРСР 3.



1 Див.: Юшков С. В. Очерки из истории приходской жизни на севере России в XV — XVII в. — СПб., 1913. — 134 с.

2 Вчений ступінь доктора історичних наук С. В. Юшкову було присуджено 1935 р. рішенням Вченої ради Свердловського педагогічного інституту без захисту дисертації.

3 Історія Академії наук Української РСР. — К., 1967. — Кн. 2. — 671 — 672 с.



На Україні побачили світ чимало історичних та джерелознавчих досліджень вченого (за нашими підрахунками, в українських видавництвах вийшло в різний час близько десяти праць С. В. Юшкова). Він брав також участь у написанні фундаментальних колективних монографій з історії України. Зокрема, за його безпосередньою участю 1943 р. вийшов з друку перший том «Історії України» 4. На Україні С. В. Юшков заприязнився і підтримував пізніше дружні стосунки з такими відомими українськими вченими, як А. Ю. Кримський, К. Г. Гуслистий, В. М. Корецький, А. О. Введенський. Творчі зв’язки з Україною він підтримував до останніх днів свого життя.

В 40-і роки, з утворенням Академії наук Казахської РСР, С. В. Юшков. був обраний дійсним її членом, удостоєний почесного звання Заслуженого діяча науки РРФСР, а 1944 р. — нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Велика і різноманітна творча спадщина С. В. Юшкова. Його справедливо називають «зачинателем радянської історико-правової науки, що правильно намітив її методологічні основи. Саме він визначив предмет історико-правової науки не як історії російського права, що було властиво дорадянській історіографії, а як історії держави і права народів СРСР» 5. Перу С. В. Юшкова належить перша узагальнююча праця з історії держави і права народів СРСР 6. Ця фундаментальна книга витримала ряд видань і тривалий час являлася підручником для студентів вузів країни.

Зі студентських літ С. В. Юшкова вабили проблеми джерелознавства, зокрема текстологічного дослідження пам’яток давньоруського законодавства. За порадою і при підтримці свого вчителя, відомого фахівця в галузі канонічного права В. М. Бенешевича, він взявся до вивчення давньоруських юридичних збірників XIII ст., зокрема князівських уставів. Уже 1921 р. вчений опублікував працю, в якій розглянув питання історії формування князівських уставів часів правління Володимира та Ярослава, запропонувавши власну їх класифікацію за редакціями та зводами 7.



4 Історія України. Т. 1 / Під ред. проф. M. H. Петровського. — Уфа, 1943. — 330 с.

5 Штамм С. И. Серафим Владимирович Юшков — основоположник науки государства и права СССР // Юшков С. В.: Труды выдающихся юристов. — М., 1989. — 8 с.

6 Юшков С. В. Конспект лекций по истории государства и права СССР (до Великой Октябрьской социалистической революции). — М., 1940. — 308 с.; Юшков С. В. История государства и права СССР: Учебник для вузов. — М., 1940. — 596 с.

7 Юшков С. В. К истории древнерусских юридических сборников (XIII в.). — Саратов, 1921. — 27 с.



Трохи згодом з’являється ще одне монографічне дослідження С. В. Юшкова, у якому автор більш детально проаналізував історію створення тексту Устава князя Володимира та його редакційних опрацювань 8. Вчений висловив припущення, що основу Устава князя Володимира становила підтверджувальна грамота цього київського правителя, написана «на вимогу княгині Анни і, отже, візантійського кліру, який бачив повну невідповідність давньоруських правових звичаїв з візантійськими» 9. С. В. Юшков встановив, що Устав князя Володимира існує у шести редакціях, найбільш ранні з яких відбивають церковну практику Київської Русі кінця XI — XII ст.

Свої студії у галузі давньоруського законодавства вчений продовжив дослідженням Устава князя Всеволода Мстиславича 10. В результаті текстологічного аналізу списків Устава С. В. Юшков дійшов висновку, що ця пам’ятка була створена наприкінці XIII ст. внаслідок об’єднання автентичної грамоти князя Всеволода Мстиславича (1135 — 1137) з Уставом князя Володимира у його третій редакції.

Більшість положень, висловлених С. В. Юшковим у цих працях, витримали перевірку часом і здобули широке визнання в науці. Вони і сьогодні пробуджують творчу думку, дають поштовх для подальших роздумів та спостережень, зокрема щодо окремих редакцій князівських уставів, їх датування та джерел походження 11. Наприкінці 20-х років С. В. Юшков вивчав та брав участь у підготовці до друку академічного видання кодексу законів давньоруського права — Руської Правди. 1928 р. в Академії наук СРСР з цією метою було створено спеціальну підкомісію на чолі з академіком Є. Ф. Карським 12.



8 Юшков С. В. Исследования по истории русского права. — Вып. 1.: Устав. кн. Владимира (историко-юридическое исследование). — Новоузенск, 1925. — 151 с.

9 Там же. — 146 с.

10 Юшков С. В. Устав кн. Всеволода: До зовнішньої історії пам’ятки // Ювілейний збірник на пошану академіка Д. І. Багалія. — K., 1927.— 405—424 с.

11 Див.: Щапов Я. Н. Княжеские уставы и церковь в Древней Руси XI — XIV вв. — М., 1972. — 28 — 29. — 170 с.

12 Советское источниковедение Киевской Руси; историографические очерки. — Л., 1979. — 36 с.



Незважаючи на те, що діяльність колективу невдовзі припинилася, вчений продовжував наполегливо працювати над підготовкою до друку законодавчого кодексу Русі. На відміну від своїх колег з історичноархеографічного інституту АН СРСР у Ленінграді, що ставили перед собою завдання розшуку та прочитання списків Руської Правди, С. В. Юшков готував публікацію цього джерела на основі відомих уже матеріалів. Робота велася у творчій співдружності з Археографічною комісією ВУАН. В архіві дочки вченого Є. С. Юшкової збереглося кілька листів *, направлених її батькові за дорученням М. С. Грушевського, в яких, зокрема, обговорювалися конкретні питання підготовки видання до друку. 1935 р. на Україні вийшов у світ підготовлений Юшковим збірник текстів Руської Правди, до видання якого було залучено 94 списки 13. Вчений запропонував власну класифікацію списків цієї пам’ятки, поділивши їх на 5 редакцій. До першої редакції він відніс списки типу Академічного, до другої — списки Троїцького, до третьої — списки Карамзінського типу, до четвертої — списки Руської Правди, об’єднані з артикулами царя Константина й, зрештою, до п’ятої редакції — скорочені списки, на зразок списку Оболенського. По-новому підійшов С. В. Юшков й до питання про поділ тексту Руської Правди на артикули. Запропонована ним система передачі текстів дозволила чіткіше вирізнити кожну окрему правову норму.

Започаткувавши новий напрям в історіографії давньоруського права, вчений і в майбутньому плідно працював над дослідженням цього фундаментального законодавчого кодексу Київської держави 14. Незаперечним внеском С. В. Юшкова в науку було те, що аналіз Руської Правди, походження її правових норм він розглядав у тісному взаємозв’язку з розвитком феодальних відносин у Київській Русі, її внутрішньою соціально-економічною еволюцією. Як зазначав авторитетний знавець давньоруського законодавства О. О. Зимін, «С. В. Юшков у своїх студіях над Руською Правдою вперше у радянській історіографії показав, наскільки плідним може бути поєднання текстологічного та історико-правового аналізу в дослідженні законодавчої пам’ятки» 15.



* Вони датовані червнем 1929 ł квітнем 1930 р. й позначені відповідно № 55/3484 та 158.

13 Руська Правда. Тексти на основі 7 списків та 5 редакційі Склав та підготував до друку проф. С. Юшков. — К., 1935. — 193 с.

14 Юшков С. В. Русская Правда, как кодекс русского феодального права // Проблеми социалистического права. — М., 1939. — С. 72 — 79; Юшков С. В. Русская Правда: Происхождение, источники, ее значение. — М., 1950. — 379 с.

15 Зимин А. А. Из историографии советского источниковедения І «Русская Правда» в трудах С. В. Юшкова // Проблемы истории общественной мысли и историографии. — М., 1986. — 282 с.



Хай і не всі положення вченого були беззастережно зустрінуті новим поколінням дослідників Руської Правди, проте вони й сьогодні відкривають нові перспективи для подальшого вивчення цього кодексу руського феодального права.

Невтомний дослідник давньоруського законодавства С. В. Юшков увів до наукового обігу цікаву юридичну пам’ятку кінця XIII — XIV ст. «Правосудие митрополичье» 16. З’ясувавши її походження, склад і джерела, вчений дійшов висновку, що вона займає проміжне місце між Руською Правдою й законодавчими збірниками пізнішого часу (Судебник 1497 р., Псковська й Новгородська судна грамота). На матеріалах цієї пам’ятки вчений показав еволюцію норм правового кодексу Київської Русі. Що стосується згаданого вище Судебника, то С. В. Юшков присвятив цій пам’ятці окрему працю 17. Заперечуючи компілятивний характер цієї пам’ятки, вчений довів, що її виникнення було пов’язано з реформаторською діяльністю московського уряду Івана III, спрямованою на централізацію держави останнього. В цьому відношенні Судебник 1497 р. в історії вітчизняного права відіграв таку саму роль, як і Руська Правда.

Необхідно зазначити, що С. В. Юшков підготував чимало цікавих праць з історії права народів Казахстану і Північного Кавказу. З його ініціативи почалося видання серіалу «Памятники русского права» (перші два випуски вийшли за редакцією G. В. Юшкова) 18, виходили перші в країні навчальні посібники з історії держави і права СРСР.

З ім’ям С. В. Юшкова тісно пов’язаний початок глибокого і систематичного дослідження проблем генезису феодалізму на Русі. Ще у 20-х роках він опублікував кілька статей, присвячених природі феодальних інститутів Київської Русі, зокрема питанням формування феодально-залежного населення 19.



16 Правосудие митрополичье // Летопись занятий, археографической комиссии за 1927 — 1928 гг. — Л., 1929, вып. XXXV. — 115 — 120 c.

17 Див.: Юшков С. В. Судебник 1497 года: K внешней истории памятника // Уч. зап. Саратов. ун-та. — 1926. — Т. 5. — Вып. 3. — С. 1 — 46 с.

18 Памятники русского права. Вып. 1: Памятники права Киевского государства X — XII вв. — М., 1952. — 287 с.; Памятники права феодальной раздробленности Руси XII — XV в. Вып. 2. — М., 1953. — 442 с.

19 Юшков С. В. О прикладниках: K истории феодальных институтов в Древней Руси // Научное приложение к журналу «Культура». — Саратов, 1922. — № 2. — С. 6 — 16; Юшков C. B. K вопросу о смердах // Уч. зап. Саратов. ун-та. — 1923. — Т. 1, вып. 4. — С. 46 — 82.



Солідна археографічна та мовна підготовка дала можливість С. В. Юшкову переглянути загальновизнані положення і схеми, які домінували у працях таких авторитетних представників буржуазної науки, як В. Й. Ключевський, О. Є. Прєсняков, В. І. Сергеєвич, М. Ф. Владимирський-Буданов. Так, С. В. Юшков вніс значні корективи у тлумачення питання [про] смердів у Київській Русі. На відміну від своїх попередників, що трактували правове становище смердів за аналогією з правом Московської держави, згідно з яким «смерд Киевской Руси переряживается в хорошо известное платье Московского покроя» 20, вчений на великому порівняльно-історичному матеріалі показав, що смерди у Київській Русі були в XI — XIII ст. однією з особливих груп феодально-залежного населення, що суттєво відрізнялось від рабів. Віддаючи належне висновкам вченого, зауважимо, що новітня вітчизняна історіографія подолала односторонній підхід у трактуванні смердів тільки як феодально-залежного населення Русі. Дослідження вчених останніх років розкривають статус частини смердів як вільних людей 21, що становили їх основну масу.

1925 р. з’явилася узагальнююча монографія С. В. Юшкова, присвячена дослідженню проблеми генезису феодалізму на Русі 22.



20 Юшков C. B. K вопросу о смердах. — 47 с.

21 Див.: Рыбаков В. А. Смерды // История СССР. — 1979. — № 1. — С. 41 — 58; № 2. — С. 36 — 75; Свердлов М. В. Генезис и структура феодального общества в Древней Руси. — Л., 1983. — С. 138 — 146.

22 Юшков С. В. Феодальные отношения в Киевской Руси //Уч. зап. Саратов. ун-та, — 1925. — Т. 3, — Вып. 4. — С. 1 — 108.



В цій праці вчений переконливо довів, що виникнення феодальних відносин слід пов’язувати з соціально-економічним розвитком ранньосередньовічної Русі XI — XIII ст. Тим самим наука зробила помітний крок вперед, адже всі попередники С. В. Юшкова шукали корені феодалізму в так званому «удільному періоді» (XIV — XV ст.) вітчизняної історії. Розкриваючи процеси феодалізації давньоруського суспільства, вчений показав становлення і розвиток великого землеволодіння, віднісши його початки до XI ст. й більш раннього часу. У взаємозв’язку з формуванням князівського, боярського і церковного землеволодіння дослідник показав шляхи утворення феодально-залежного населення у Київській Русі. С. В. Юшков розглянув також проблему виникнення таких феодальних інститутів, як васалітет, імунітет, патронат тощо.

Постановка й розв’язання цих проблем були новим для того часу. Пріоритет С. В. Юшкова у вивченні генезису феодалізму в Київській Русі безсумнівний. Праці вченого справили помітний вплив на подальший розвиток історичної думки, спонукавши наукову громадськість до поглибленого вивчення проблем феодалізму. Так, слідом за С. В. Юшковим, дослідженням соціально-економічного ладу Київської Русі зайнявся Б. Д. Греков. 1932 р. він виголосив доповідь

«Рабство і феодалізм у Давній Русі» 23, що викликала жваву дискусію. 1933 р. з’явилась його невелика стаття, присвячена витокам феодалізму на Русі 24. В статті вчений однозначно характеризує давньоруське суспільство як феодальне. Більш детальному обгрунтуванню цієї точки зору Б. Д. Греков присвятив монографію 25.



23 Доповідь була опублікована тільки 1934 р. Див.: Греков Б. Д. Рабство и феодализм в Древней Руси // Изв. Гос. Академии материальной культуры. — М.; Л., 1934. — Вып. 86. — С. 5 — 66. (Далі — ИГАИМК).

24 Греков В. Д. Начальный период в истории феодализма // Вестник Академии наук СССР. — 1933. — № 7. — С. 13 — 18.

25 Греков В. Д. Очерки по истории феодализма в России. Система господства и подчинения в феодальной деревне // ИГАИМК. — 1934. — Вып. 72. — С. 25 — 159.



Його позиція була співзвучною ідеям С. В. Юшкова, які він висловив на початку 20-х років. Незважаючи на те, що погляди обох вчених на трактовку ряду принципових питань історії Київської Русі збігалися не в усьому, все ж вони були однодумцями щодо визначення землеробства як основи господарства східних слов’ян, у питаннях формування феодального землеволодіння і виникнення різних форм соціальної експлуатації тощо. Все це об’єктивно сприяло утвердженню в радянській історіографії погляду на Київську Русь як на державу з розвинутими феодальними відносинами. Наукова концепція С. В. Юшкова, викладена у його дослідженнях, зіграла велику роль у подоланні помилкових і спрощених схем та уявлень деяких істориків щодо обов’язкової послідовності у заміні первіснообщинної формації рабовласницькою, виняткової ролі рабської праці в процесі формування феодального способу виробництва.

Віддаючи належне раннім працям С. В. Юшкова, насамперед оригінальній постановці й розв’язанню ним проблем феодального розвитку ранньосередньовічної Русі, водночас не можна з позицій сьогоднішнього дня не відзначити певну обмеженість його теоретичних узагальнень і висновків. Адже питання становлення феодальних відносин у Київській Русі вчений все ще досліджував у межах традиційних поглядів представників буржуазної історичної науки, зокрема, під впливом праць М. П. Павлова-Сільванського. Хоч цей вчений вперше у вітчизняній історіографії дожовтневого часу поставив питання про феодалізм на Русі, його погляди були обмежені ідеалістичними рамками світобачення. Так, на думку С. В. Юшкова, генезис феодальних відносин у Київській Русі був обумовлений не стільки розвитком продуктивних сил у східних слов’ян, скільки зменшенням обсягів міжнародної торгівлі й впливом Заходу, де в XII ст., на думку вченого, спостерігався розклад феодального способу виробництва й зародження торгового капіталу 26. Характеризуючи основні віхи феодалізації Русі й Західної Європи, він відзначав, що головна причина цього процесу визначалась зовнішніми чинниками і, зокрема, полягала в деформації господарського організму Римської імперії та Візантії. Таким чином, вчений певною мірою недооцінював фактори внутрішнього соціально-економічного й політичного розвитку східнослов’янського суспільства, в надрах якого народжувалися й зріли феодальні виробничі відносини.

Характерною рисою творчої особистості С. В. Юшкова було те, що він ніколи не вдовольнявся зробленим. Вчений активно продовжував дослідження проблеми феодального розвитку Київської Русі. Результатом його творчих пошуків стала оригінальна стаття про перетворення давньоруської данини на феодальну ренту, що побачила світ 1936 р.27 С. В. Юшков був першим радянським вченим, який виступив зі спеціальним дослідженням на цю тему 28. У розвитку давньоруської данини він виділив два етапи, водорозділом між якими був період правління княгині Ольги (945 — 962). Йдеться про відомий з літописів факт фізичного знищення місцевих племінних князів, зокрема нобілітету Древлянської землі й встановлення великокнязівською адміністрацією певних місць для збирання й зберігання податків (погости), регламентації оподаткування («уроки») тощо. На основі детального аналізу цих літописних повідомлень вчений дійшов висновку, що реформаторська діяльність княгині Ольги характеризується, передусім, активним форсуванням «процесу зближування данини з типовою феодальною рентою» 29. Це важливе положення не знайшло вагомих заперечень з боку найавторитетніших дослідників історії Київської Русі — опонентів С. В. Юшкова.



26 Юшков С. В. Феодальные отношения в Киевской Руси. — С. 13-15.

27 Юшков С. В. Эволюция дани в феодальную ренту в Киевском государстве в X — XI веках // Историк-марксист, 1936. — № 6. — 134 — 138 с.

28 Фроянов И. Я. Киевокая Русь: Очерки отечественной историографии. — Л., 1990. — 152 с.

29 Юшков С. В. Эволюция дани в феодальную ренту в Киевском государстве в X — XI веках. — С. 137 — 138.



Певний вплив на подальшу еволюцію історичних поглядів С. В. Юшкова, як і інших істориків, мала публікація в «Правде» від 27 січня 1936 р. «Замечаний по поводу конспекта по истории СССР» Й. В. Сталіна, А. О. Жданова і С. М. Кірова, де відзначалось, що «у конспекті скидані в одну купу феодалізм і дофеодальний період, коли селяни не були ще закріпачені» 30. Ця стаття стала поштовхом для нових дослідницьких пошуків. Вчені робили спроби обгрунтувати в історії Київської Русі два етапи: перший — дофеодальний, «коли селяни ще не були закріпачені», і другий — феодальний, коли кріпацтво перетворилося в основу суспільних відносин. Не уникнув захоплення цією схемою і С. В. Юшков. У своїх наступних працях він послідовно аргументував закономірність існування дофеодальних варварських держав. Цю проблему він розглядав на матеріалах не тільки Київської Русі IX — X ст., але й проводив порівняльно-історичний аналіз суспільного устрою англо-саксонських королівств VI — IX ст. та Монгольської імперії 31. На думку вченого, виникнення варварських дофеодальних держав як проміжної форми на шляху до зрілої феодальної державності було закономірним наслідком розкладу первіснообщинного ладу. Суспільний устрій варварських держав характеризувався більшою досконалістю, ніж організація суспільства на рівні воєнної демократії. Для таких держав було характерним, на думку С. В. Юшкова, існування трьох соціально-економічних укладів — первіснообщинного, рабовласницького та феодального.

Проблема «дофеодального періоду» в історії Київської Русі жваво дебатувалася в історіографії, особливо наприкінці 30-х — на початку 50-х років. До цього поняття вчені поверталися і пізніше 32.



30 K изучению истории. — М., 1946. — 21 с.

31 Див.: Юшков C. B. К вопросу о дофеодальном «варварском» государстве // Вопр. истории. — 1946. — № 7. — С. 45 — 65; Юшков С. В. Про державний устрій Київської Русі (Перехід від варварської держави до феодалізму) // Наук. зап. Ін-ту історії і археології України. — 1946. — Кн. 2. — С. 107 — 117; Юшков C. B. K вопросу о дофеодальном («варварском») государстве // Уч. труды Всесоюзн. ин-та юрид. наук. — 1947. — Вып. 10. — С. 37 — 87.

32 Див.: Фроянов И. Я. Киевская Русь: Очерки отечественной историографии. — 310 с.



Нині, здається, єдиним його захисником виступає І. Я. Фроянов, який датує початки феодалізму на Русі XI — початком XII ст. Більшість вітчизняних істориків розглядає процес генезису феодального способу виробництва в тісному взаємозв’язку з наслідками розкладу родоплемінного устрою та іманентного соціально-економічного і політичного розвитку східного слов’янства VI — VIII ст. Прийнята нині в науці схема періодизації розвитку феодальних відносин у Київській Русі характеризує епоху IX — X ст. як ранньофеодальний період, коли верховна власність держави на землю була панівною. З другої половини XI ст. Русь вступила у період розвинутих феодальних відносин, де переважала вотчинна власність на землю 33. Таким чином, думка С. В. Юшкова про те, що в XII ст. процес феодалізації давньоруського суспільства повністю не завершився, не знайшла підтвердження на матеріалах багатьох конкретно-історичних досліджень останніх десятиріч. Помітним явищем в історіографії Київської Русі кінця 30-х років стала фундаментальна монографія С. В. Юшкова «Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі». Вона була видана майже одночасно українською і російською мовами 34. У праці вчений своєрідно підсумував результати своїх багаторічних досліджень над проблемою генезису феодалізму в Київській Русі. Структура монографії відповідає засвоєній С. В. Юшковим схемі поділу давньоруського суспільства на дофеодальний і феодальний періоди. На думку вченого, вододілом між ними виступав 1054 р., коли помер Ярослав Мудрий. Характеризуючи епоху IX — X ст. як дофеодальний етап в історії Русі, С. В. Юшков наголошував на тому, що то був час, коли «починають з’являтися, особливо з половини X ст., паростки феодальних відносин» 35. Саме тоді, на думку вченого, розпочався процес розкладу сільської общини і виділення з її середовища двох антагоністичних класів — рабів і рабовласників. Разом з тим С. В. Юшков рішуче виступав проти перебільшення ролі рабства в Київській Русі, наполягаючи на патріархальному характері експлуатації рабів. Проголошений ним погляд на місце рабовласницького укладу в суспільній структурі давньоруського суспільства поділяється більшістю сучасних дослідників. Щоправда, в науці час від часу вживаються спроби довести протилежне 36, однак вони не знаходять співчуття у серйозних дослідників.



33 Черепнин Л. В. Спорные вопросы истории феодальной земельной собственности в IX — XV вв. // Новосельдев А. П., Пашуто В. Т., Черепнин Л. В. Пути развития феодализма. — М., 1972. — С. 165 — 166; Рыбаков В. А. Киевская Русь и русские княжества XII — XIII вв. — М., 1982. — С. 251 — 254.

34 Юшков С. В. Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі, — К., 1939. — 210 с.; Юшков С. В. Очерки по истории феодализма в Киевской Руси. — М.; Л., 1939. — 254 с.

35 Юшков С. В. Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі. — С. 35.

36 Див., напр.: Пьянков А. П. Происхождение общественного и государственного строя Древней Руси. — Минск, 1980. — 207 с.; Горемыкина В. И. Возникновение и развитие первой антагонистической формации в средневековой Европе. — Минск, 1982. — 248 с.; Тарасов Ю. М. Шляхи розвитку феодалізму на Русі // Проблеми української історичної медієвістики: Методичні рекомендації. Теоретико-практичні розробки, — К., 1990. — С. 23 — 27,



C. B. Юшков показав витоки і шляхи формаційного розвитку Київської держави, що еволюціонувала до феодалізму. У цьому зв’язку великого значення вчений надавав, зокрема, дослідженню системи поземельних відносин, що визначалася ним як основна ланка в процесі виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі. На рівні досягнень сучасного йому джерелознавства вчений проаналізував процес виникнення і організаційні форми феодального землеволодіння, простежив шляхи його формування та розміри. Чи не вперше в історіографії проблеми він поставив і зробив спробу розв’язати питання про роль князівського домену 37. На думку вченого, розвиток останнього становив один з основних моментів процесу феодалізації Київської Русі. Важливо відзначити, що положення і висновки С. В. Юшкова з цього питання у багатьох аспектах не втратили своєї актуальності й співзвучні новітнім дослідженням істориків 38.

Багато уваги у книзі приділено питанню виникнення окремих груп феодально залежного населення. Детально розглянувши способи виникнення і форми феодальної залежності, С. В. Юшков запропонував таку їх класифікацію: «1) виникнення феодальної залежності з форм холопської експлуатації; 2) закабалення сільського населення; 3) поступове перетворення данини на феодальну ренту; 4) патронат; 5) наймання; 6) насильницьке закріпачення сільського населення» 39. Найдавнішими шляхами виникнення феодальної залежності були, на думку вченого, перетворення холопів на феодально залежних селян, кабала і насильницьке закріпачення сільського населення.

У цій праці С. В. Юшков суттєво доповнив новими аргументами висловлювані ним раніше положення про перетворення давньоруської данини в феодальну ренту. Процес такого перетворення був тривалий і неоднозначний. На думку С. В. Юшкова, він полягав у поступовому перетворенні племінних територій, обкладених даниною, на особисті володіння феодалів; в ускладненні способів збирання данини панівною верхівкою Русі, урізноманітненні та диференціації її складу; в передачі великокнязівською адміністрацією права на збирання данини з підвладного населення окремим вельможам чи установам, наприклад церкві 40.



37 Юшков С. В. Нариси... — С. 36 — 41.

38 Рапов О. М. Княжеские владения на Руси в X — первой половине XIII в. — М., 1977; Свердлов М. В. Генезис и структура феодального общества в Древней Руси. — С. 106 — 130,

39 Юшков С. В. Нариси... — С. 48.

40 Там же. — С. 71.



Висновки, яких дійшов С. В. Юшков, були новим вагомим словом в радянській історіографії 30-х років. Розроблена вченим концепція перетворення давньоруської данини в феодальну ренту справила помітний вплив на формування історичних поглядів наступного покоління дослідників соціально-економічного устрою Київської держави. Це питання пізніше дебатувалось, зокрема, у працях А. М. Насонова,М. М. Тихомирова, В. Й. Довженка, М. Ю. Брайчевського, Л. В. Черепніна та інших дослідників. По-різному вони ставилися до поглядів С. В. Юшкова на цю проблему — від повного неприйняття концепції вченого (А. М. Насонов) 41 до визнання правомірності основних її положень (Л. В. Черепнін) 42. У новітній історичній літературі широкого визнання набув саме останній погляд, що свідчить про життєздатність і міцність наукових конструкцій, побудованих С. В. Юшковим. Неабиякою заслугою вченого була постановка й спроба дослідити питання про виникнення і початковий розвиток феодального міста. Одним із перших серед радянських істориків він вказав на необхідність комплексного вивчення проблеми давньоруського міста 43. Вчений спробував вкласти в поняття «давньоруське місто» характерний для феодальної формації соціально-економічний зміст, класифікувати його типи. На думку вченого, давньоруське місто XI — XII ст. було феодально-адміністративним центром, осереддям особливої фінансової округи 44. Звичайно, з позицій досягнень сучасної науки можна зауважити, що цим не вичерпується вся функціональна характеристика давньоруського міста 45, однак спостереження і зауваження вченого щодо міста і прилеглої до нього територіальної округи досі зберігають свою цінність.

Вагомим внеском С. В. Юшкова в історичну науку є те, що він у комплексі розглянув державні інститути Київської Русі. Вчений показав класовий зміст князівської влади, її походження і характер, розкрив соціальну суть віча, зробив спробу дослідити питання про феодальні з’їзди та організацію державного управління 46.



41 Див.: Насонов А. Н. «Русская земля» и образование территории Древнерусского государства. — М., 1951. — С. 19 — 20.

42 Черепнин Л. В. Русь. Спорные вопросы истории феодальной земельной собственности в IX — XV в. — 151 с.

43 Советская историография Киевской Руси. — Л., 1978. — С. 98.

44 Юшков С. В. Нариси... — С. 115.

45 Див.: Древняя Русь: Город, замок, село // Археология СССР. — М., 1978. — Т. 15. — 431 с.; Толочко П. П. Древнерусский феодальный город. — Киев, 1989. — 255 с.

46 Юшков С. В. Нариси... — С. 138 — 198.



Це дало йому змогу глибоко і всебічно охарактеризувати основні риси суспільно-політичного устрою Київської держави. Звичайно, подальший розвиток науки вніс свої корективи у трактування вказаних проблем 47, однак запропоновані С. В. Юшковим шляхи їх розв’язання не втратили своєї актуальності. Це стосується, зокрема, вирішення питань про виникнення та еволюцію таких феодальних інститутів, як васалітет, міністеріалітет, імунітет, а також вивчення місцевих особливостей визрівання феодальних відносин в окремих землях Київської Русі.

Таким чином, монографія С. В. Юшкова «Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі» е цінним внеском у скарбницю вітчизняної історичної науки. Вона і сьогодні, більше як через півстоліття з часу виходу у світ, привертає увагу науковців. «Індекс цитування» цієї праці у науковій літературі посідає одне з перших місць, що є переконливим свідченням її великого практичного значення. Цим, насамперед, і зумовлюється необхідність перевидання монографії. Втім, перевидання заслуговує вся наукова спадщина С. В. Юшкова. Частина його праць, зокрема джерелознавчих, нещодавно вдруге побачила світ в започаткованій видавництвом «Юридическая литература» серії «Труды выдающихся юристов» 48. Таке благородне починання варто підтримати і на Україні, де вчений деякий час працював, зробивши вагомий внесок в національну скарбницю наукових здобутків.

У творчому доробку С. В. Юшкова великий інтерес викликає запропонований ним у низці публікацій варіант розв’язання питання про походження Русі 49.



47 Пашуто В. Т. Черты политического строя Древней Руси // Новосельцев А. П., Пашуто В. Т., Черепнин Л. В. и др. Древнерусское государство и его международное значение. — М., 1965. — С. 11 — 76.

48 До збірника увійшли ранні праці С. В. Юшкова, присвячені дослідженню давньоруських юридичних збірників, князівських уставів, тощо. Див.: С. В. Юшков // Труды выдающихся юристов. — М., 1989. — 464 c.

49 Юшков C. B. K вопросу о происхождении русского государства // Уч. записки Моск. юрид. ин-та. — 1940. — Вып. 2. — С. 37 — 59; Юшков С. В. До питання про походження Русі // Наук. записки Ін-ту мовознавства АН УРСР. — 1941. — Т. 1. — С. 137 — 156,



Розглянувши наявні історичні матеріали, вітчизняні та зарубіжні джерела, вчений піддав рішучій критиці декларовану норманістами концепцію варязького походження Русі. Не прийняв він і доказів антинорманістів, що ототожнювали Русь із дніпровськими полянами. Полемізуючи зі своїми попередниками, вчений дійшов висновку про те, що перш ніж ця назва стала вживатися в етнічному значенні, вона означала особливу соціальну групу, що стояла над слов’янами. «Бувши особливою соціальною групою, яка стояла над рядовим слов’янством, руси й панували над ними. Руси разом з тим були організаторами перших держав, які виникли на території східного слов’янства» 50. Ця думка у 40 — 50-х роках знайшла широку підтримку серед вчених, однак в останні десятиріччя вона не користується популярністю. В сучасній радянській історіографії, крім традиційної скандинавсько-фінської етимології Русі, побутують судження про іранське, слов’янське і балто-слов’янське походження цієї назви 51. На нашу думку, проблема виникнення назви Русь та її еволюції в етнополітичній історії Київської держави потребує комплексного підходу до її розв’язання. Необхідно мати на увазі, що це поняття не було сталим. На сторінках літописних текстів цей термін вживається в етнічному, географічному, і, як добачав С. В. Юшков, у соціальному значенні. Таким чином, погляд вченого на Русь як соціальну групу є небезпідставним, хоча цим і не вичерпується сутність і динаміка змісту назви.

За повоєнних років С. В. Юшков вивчав проблему утворення Російської централізованої держави. В палкій дискусії, що розгорнулася серед науковців, він обстоював тезу про закономірність історичного розвитку середньовічної Русі, віднісши об’єднання її в централізовану державу до часу правління Івана III і Василя III, тобто до першої третини — середини XVI ст.52 Характеризуючи суспільно-політичний устрій Росії середини XVI — XVIII ст., вчений простежив основні форми організації цієї держави та визначив хронологічні рамки їх існування. На його думку, з середини XVI ст. у Росії встановилася станово-представницька монархія, яка тільки з другої половини XVII ст. стала перетворюватися на абсолютну 53. Великою заслугою вченого було виявлення феодальної природи російського абсолютизму. Вироблена ним методика та підходи до розв’язання цих проблем відкривали нові перспективи для їх успішного вирішення.



50 Юшков С. В. До питання про походження Русі. — С. 153.

51 Горский А. А. Проблема происхождения названия Русь в современной советской историографии // История СССР. — 1989. — № 3. — С. 131-137.

52 Юшков С. В. Развитие русского государства в связи c его борьбой за независимость (до XIX века) // Уч. зап. Всесоюз. ин-та юрид. наук. — 1946, вып. 8. — С. 126 — 152; Юшков C. B. K вопросу об образовании русского государства в XIV — XVI веках (По поводу статьи проф. П. П. Смирнова) // Вопросы истории. — 1946. — № 4. — С. 55 — 67.

53 Юшков С. В. Возникновение самодержавия при царе Алексее Михайловиче // Стенограмма лекции, читанной 27 января 1945 г. — 24 с. (На правах рукописи); Юшков C. B. K вопросу о политических формах Русского феодального государства до XIX в. // Вопросы истории, 1950. — № 1. — С. 71 — 93.



1949 p. побачила світ фундаментальна монографія С. В. Юшкова, присвячена історії держави і права Київської Русі 54. Підготовлена на основі попередніх досліджень автора, з урахуванням праць Б. Д. Грекова, M. М. Тихомирова, Л. В. Черепніна та інших дослідників, вона підсумовує творчий доробок вченого з історії держави і права давньоруського періоду. У книзі, що містить великий конкретноісторичний матеріал, вчений переконливо показав зрілість розвитку феодальних відносин у Київській Русі, природу її державних інститутів, високий рівень матеріальної і духовної культури давньоруського суспільства. Ця книга й сьогодні залишається «найбільш вагомим дослідженням даного комплексу проблем у радянській історіографії» 55.

Як бачимо, С. В. Юшков завжди знаходив оригінальні шляхи розв’язання будь-якої досліджуваної ним проблеми. Характерною рисою його особистості було, за висловом академіка Л. В. Черепніна, «...вміння гармонійно поєднувати у собі дві якості дослідника: забарність і глибокий джерелознавчий аналіз пам’яток минулого та вміння теоретично осмислити цей матеріал, побудувати на його основі концепцію історичного процесу» 56. Саме цим особистість талановитого вченого і приваблює нові покоління дослідників минулого.



54 Юшков С. В. Общественно-политический строй и право Киевского государства. — М., 1949. — 543 с.

55 Советская историография Киевской Руси. — 143 с.

56 Черепнин Л. В. Отечественные историки XVIII — XIX в. — М., 1984. — 293 с.



Хай і не всі висунуті С. В. Юшковим положення утвердилися в історичній науці. Однак в цілому праці вченого витримали перевірку часом, не втративши свого значення понині. Їх висновки та узагальнення увійшли до золотого фонду вітчизняної історичної науки.



В. М. Ричка












Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.