Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Письменники Західної України 30-50-х років XIX ст. — К., 1965. — С. 98-108.]

Попередня     Головна     Наступна             Примітки





[Маркіян ШАШКЕВИЧ]

БАЙКИ




СОБАКА І КОГУТ


Собака і когут вандрували разом. Ніч їх запала; когут обрав собі сідало на дереві, а собака положилась в дуплі. Коло півночі став когут піти. Лис, го зачувши, прибіг, став го хвалити і просив, щоб зліз з дерева і побратався з ним. «Поговори перше з воротарем, — одповів півень, — щоб одчинив, а тогда я злізу до тебе». Скоро лис приступив до дупла, собака скочила, а попавши го в свої зуби, роздерла.

Хто на других сільце наставляє, часто сам в нім кінець свій находить.





ЛИС І ВОВК


Лис впав в вовківню і кричав помочі. Вовк, почувши, прибіг посмотріти, що такоє? «Ах, побратиме, поможи ми, бо загибати мені». — «Ах, бідна сирота! — пожалував вовк. — Але скажи ж мені, як ся теє стало? Чи давно вже, як там гибієш? Тобі має бути там дуже холодно? Тра було стерегтися». — «Потім ся будеш випитувать і сміяться, а перше поможи ми відси».

Коли видиш нещасного — не питайся, як давно, яким світом і через кого попався в недолю, лиш помагай щоскорше.





БАГАТИЙ СКУПЕЦЬ


«Ах, нещастя! — жалкувався перед сусідою один скупий багач, — сей ночі злодії підкопались до комори, ви-/99/лупали скриню і забрали мені гроші». — «Дам тобі раду, — одповів сусіда. — Назбирай си каміня, зачини до скрині і думай, що то гроші твої».

Хто іміньом і грішми ані для себе, ані для других не госновитий, не годен їх мати.





СОНЦЕ І ЗЕМЛЯ


Жалкувалася земля перед сонцем на облаки: «Що з того, що розганяєш мраки ночі і високо ходиш, коли тя запро хмари видіти тяжко, котрі тепла твого до мене не допускають і ще до того не раз громами мене разять».

Сонце промовило: «Не нарікай, сестро земле, то твої діти, ти їх сама родиш».

Так люди часто сами винуваті своєї журби і свого смутку.





ВОЛИ


Початок лихого буває милий і солодкий, але кінець тяжкий і гіркий.

Не хтіли воли з весни в ярмі ходити, восени не хтіли снопи до стодоли стягати. І що ж з того випало? Господар взимі, не маючи чим жити, порізав воли і поїв.





ПАН І СОБАКА ЄГО


Пес цілісеньку ніч брехав і не дав злодіям приступити, але пан, недобрий рано за теє, що му вночі спати не давав, добре го побив. На другу ніч спав пес тихо, спав і пан, але рано не мав до чого встати, бо злодії все забрали.

Не лютімося на тих, що нас перестерігають, вони нам добра хотять.





ПЧОЛА І ГОРЛИЦЯ


Пчола, хотячи води набрати, щоб до улія занесла, упала в потік. Видячи горлиця, на дереві сидяща, що пчола загибає, вергла листочок у воду і тим способом /100/ вирятувала небогу. Небавком надійшов стрілець з рушницев, а зглянувши горлицю, мірив до неї, хотячи застрілити. Взріла се пчола, летить борзо, впала стрільцеві на лице і вкусила; тим світом стрілець звихнув рушницю і не забив горлиці.

Так і люди най собі помагають в недолі взаїмне.





ВОВК В ОВЕЧІЙ КОЖІ


Вовк, нарядивши на себе кожу овечу, всунувся межи стадо і поїдав ягнята. Але овчар пізнав го, піймав, забив і повісив на дереві з овечою кожею, щоби був другим на пересторогу. Сусіди, видячи теє, дивувалися сему ділу і питалися овчаря, нащо він так свої вівці вішає? А вівчар одповів: «Гляньте-но добре; бачите, хоть то овеча кожа, але в ній ходило вовче тіло».

Не судіть людей зверха і по їх словах, но по їх ділах.





СЛИВКА


Найшла дитина в саду сливку, вкусила, а задля того, що дуже солодка була, зо смаком цілу з’їла. «Тату! — сказала дитина, — коли верх такий добрий, то середина має бути ще солодша?» — «Посмотри», — одповів отець і розтовк кістку. Дитина лиш до губи взяла, виплювала, а скривившись, сказала: «Як же-м ся обманив, то таке гірке».

Не в одного-то на язиці мід, а в серці їдь.





ЖАВОРОНОК І ЄГО ДІТИ


На полі в пшениці, що вже пристигла, вивів жаворонок діти. Єдного разу сказали діти до матері, що їм жир принесла: «Ми чули, як господар сусідів просив, щоб му прийшли пшеницю вижати; треба нам вступатись, щоб не впасти в їх руки». — «Не журіться, — сказала мати, — ще нема лиха». На другий день господар /101/ також просив сусід і приятелів, щоб му зробили тую услугу. Розповіли теє діти матері, а мати знову їх тішила, що ще нема нужди втікати. Але на третій день господар сказав до сина, що прийдуть завтра жати пшеницю. «Аж тепер нам думати, щоб спастися».

Не жалуйте сами рук і доглядайте роботи, коли хочете, щоб ся зробила.





ДУБ І ТРОСТИНА


Дуб і тростина сварились межи собою за силу свою. «Що ти, тлінне стебло, — гулив дуб тростину, — рівняєшся зо мною, лиш вітерець повине, ти ся колибаєш на тую і сію сторону. Дивися на мене, як кріпко і твердо стою». — «Най-но буря настане, а обачим», — одповіла трость і замовкла. Недовго ждали, вдарив вихор, а гордий дуб з корінем ся вивернув і ляг зо стидом як довгий на землі.

Не будьте гордії, бутнії і впремії, лиш коріться, а встоїтеся завсігди.

Против сили не сипати піском.





ВУЖ І ЇЖ


Взимі, коли дуже студінь переймала, просився їж у вужа, щоб го до нори своєй впустив. Не перечив вуж, а їж, всунувшись, розложився по своїй волі так, що вужеві не стало місця. Просив вуж їжа в своїй хаті, щоб ся посунув, бо го дуже коле. А їж на теє: «Кому тут лихо, най ся смотрить іншой нори, мені тут дуже добре».

Невдяка для добродійців єсть дуже гидка; стережіться єї, діти.





ВОРОНА В ПАВИНІМ ПІР’Ї


Ворона, назбиравши пір’я, що павичі поронили, пристроїлася в него, а влізши межи пави, дуже ся гордила чужою красою. Але пави, постерігши обман, верглися на ню і стали висмикувати своє пір’я, а з ним висіпали /102/ і питоменне воронине. Ворона потім на стид і на ганьбу, а другим птицям на сміх, гола літала.

Не величайтеся і не гордіться чужою заслугою і не присвоюйте собі чужої хвали, бо чи перше, чи пізнійше постережуться люди на тім, а стидитеся ймете.

З чужого коня і серед дороги злізай.





ДВОЄ ГОЛУБ’ЯТ


Вивела голубка двоє голуб’ят. Коли вже підросли, питалося одно матері, як би ся літати навчило; присмотрювалося, як мати літає, і само часто-густо вилітувало знайти собі чим поживитися. Таким ділом навчилося добре і шпарко літати. Друге голуб’ятко лиш завсігда в гнізді сиділо, дрімало і ждало, аж мати жир принесе. Не раз мати напоминала, щоб ся вчило літати, що вона не буде го до смерті живити і, хто знає, що випаде. Але надармо, ліниве голуб’ятко не слухало. Втім, надлетів яструб. Мати і скоре голуб’ятко втекли, а яструб впав на гніздо і взяв теє, що літати не вміло, хоч тепер дуже ся каяло, що ся не вчило.


Хто ся змолоду вчити лінує,

Не раз тот плаче і гірко бідує.





ДВІ ВОРОНИ


В гарячий день летіли дві ворони. Схотіло їм ся дуже пити, а не було ні потоку, ні става. На щастя своє, взріли вони збанок з водою; але що шия у збанка вузька і довга була, годі їм було короткими дзьобами води досягнути. Трудилися много, щоб судину розбити або вивернути, але надармо. Розсердилась одна і полетіла. Но друга стала промишляти і порадила собі. Недалеко судини лежали камінці; носила ворона по одному і мітала в судину так довго, аж вода ся піднесла, і вона доволі напилася.

Не скучай собі, хотяй би які труди були, а всяке діло, що заміриш, — довершиш. Начаток завсігда гіркий, но затеє кінець солодкий. /103/





КРИВИЙ І СЛІПИЙ


Кривий і сліпий прийшли разом над глибоку ріку. Хромий боявся брести, щоб не впав, а сліпий боявся, щоб де на глубінь не зайшов. «Знаєш ти що, — сказав хромий до сліпого, — візьми мене на плечі; мої очі будуть тебе вести, а твої ноги будуть мене нести».

Пристав сліпий на теє, і оба щасливо через воду перебрели.

Чоловік без чоловіка ніколи ся не обійде; а коли один другому помагати будуть — весь світ в гаразді буде.





ПЕРЕПІЛКА В СІТІ


Попалася перепілка в сіть і стала плакати, лебедіти і проситися у чоловіка, щоб ю не забивав, щоб ю пустив на свободу. Вже ю хотів птичник пустити, коли вона в подяку обіцялась прикликати йому до сіті множінь других перепілок. «Аж тепер не годна-сь, щоби-м тя пустив, — кликнув птичник, — тепер тобі конче вмирати, бо-сь хотіла твої сестриці обманити і зрадити».

Будь чесний і в недолі, а тогда тя пожалують і борше ти помогуть. Бо хто нещастям других собі помочі хоче, не годен милосердя ні людського, ні божого.





ПЕС З М’ЯСОМ


Собака ухопив був кусень м’яса і втікав з ним. Припало йому через воду брести; у воді увидів другого пса, також кусень м’яса несучого (а то була його тінь у воді). Захтіло му ся і тамтого кусня, кинувся за тамтим, а і своє випустив у глубінь і другого не лучив.

Захланний завсігда двічі тратить.





ВОРОНА І РАК


Ймила ворона рака край ріки і несла го на ліси для своїх воронят. Журився рак, бо видів свою смерть. Коли рак увидів, що над воду надлетіли, озвався: «Ей, вороно-/104/нене, яка ти красна колись була, коб то тобі ся молодії літа вернули». — «Ба!!» — каже ворона, роздоймивши писок, а рак плюснув у воду і спасся смерті. Розум непустий вивенесь завсігда з нещастя.





ДИКИЙ І СІЛЬСЬКИЙ ЧОЛОВІК


Сільський чоловік мав познаємность з диким * і призвав го в гостину. Прийшов гість, привітався хорошо і сів за столом. А же студено було, селянин руки приложив ід роту і хухав в них. Дикий ізвідуєся: «Прощо тото робиш?» — «Бо ми зимно, та парою розгріваю». Потім принесли поливку дуже гарячу. Селянин зачерпнув ложкою і знова продував; а дикий оп’єть звідуєся: «Нащо тото робиш?» — «Бо гаряча поливка, та простуджую», — одповів селянин. Тогда дикий каже: «Коли з твого рота і тепло і студено іде, не хочу я твоє побратимство, будь здоров!»

Стережися чоловіка двоєротого і сам не будь таким.



* В народних казках виступають іноді «дикі люди», тобто такі, що живуть ще первісним життям.







ЩУКА І КАРАСЬ


Щука доганяла карася, щоби го пожерла. Карась зо страху шибався то сюда, то туда, а напослід вискочив на ріні. Щука за ним нагналася та і сама на ріні остала. Карась, іздихаючи, видів, що і щука загибає, казав: «Легше умираю, бо виджу і того загибати, которий причина є моєї смерті».





ЛЕВ І МЕДВІДЬ


Лев і медвідь пійшли на ловлю і ймили серня; оба хотіли цілоє мати серня. Слово по слові, слово по слові, аж напослідок так ся побили, що оба без пари на землю звернулися. Лисиця, ідуча туда, видить, що ні один не кинеться, помалу приближилася і, захвативши серня, /105/ побігла з ним. Тогда медвідь промовив: «Видиш, льве, ми трудилися, а лисиця ся погодує».

І так правда правдою остане: де два вадяться, третій ся радує.





ТРУБАР


Трубар в час війни трубив і, от неприятеля ймений, так го молив: «Не забивайте, добрії люди, я-бо невинний, я ні одного із вас не забив і не маю нічого при мені, лиш сесю трубу». — «Ціло за теє заслужив-єсь смерть. Сам-бо не годен-єсь битися, а годен-єсь других на битву підбудити».

Хто другого на лихе діло нарадить, сам також виноват.





ОЛІНЬ І БИК


Товстий бик і скороногий олінь паслися разом у лузі. «Оленю! — сказав віл, — єсли нас звір нападе, не будем утікати, але поборемся з ним хоробро». — «Борися ти, — одповів олінь, — нащо мені битися з сильнійшим, коли я втечи перед ним могу».


Як нерозумно в пригоду іти,

Коли ся можна біди встерегти.






ЛАСИЧКА І ГОЛУБ


Голубка виділа, що ласичка щодень переносила свої діти на інше місце, і сказала до неї: «Ти робиш дуже мудро; але хто навчив тебе такой осторожності?» — «Ти сама, — одповіла ласичка, — бо постерегла, що ти завсігда виводиш діти твої на однім місці і що з них ніколи потіхи не маєш, бо чоловік їх тобі все забирає».

З чужої біди не тішмося, лиш вчімся розума. /106/





БАРАН І ВІЛ


Один баран був дуже сильний, і жодний з баранів йому не міг постояти в рогах. Збутнів дуже, верховодив над всіма і розчибав, на кого лиш нагодив. Кликнув одного разу на бугая: «Ходи поборися зо мною!» Не налякся бугай і станув з ним до боротьби. Вдарив один на другого, і баран з розбитою головою упав на землю. Мимо йдучі питалися, що він тут скервавлений лежить? Жалісливо одвічав баран: «Вчуся сам себе знати».


Упремий не вірить,

Доки не змірить,

Що могуть бути

Сильнійші люди.






ПЛІШКА І СОЛОВІЙ


Рекла плішка д соловію, що тихо сидів:

«Жаль ся, що рідко щебечеш!» Сей їй одповів:

«Лучче мало доброго, ніж лихоти много».





СТАРИЙ І МОЛОДИЙ ЛИС


Молодий лис, котрий ще стрільця не знав,

Утішився, як нову красну шерсть дістав.

А старий рік: «Безпечність тих ліпот не любить,

Не тішся ними: сеся красота нас губить».

Не все, що красне,

Єсть для нас щасне.





ПОТІК І РІКА


Потік, з громом шумно із гори текучий,

Сміявся з ріки, в той час тихенько ідучой.

А як сніги згибли, верх води не дав,

То із того потоку поточок лиш став. /107/

А що гірше, що біг прудким перше скоком,

Сплившись з рікою, не був вже потоком.

Хто з шумом в світі сам ся величає,

Вже добру славу сам си розганяє.





ЩУКА І МАЛЕНЬКА РИБКА


Рибка у воді черв’яка ловила,

Не могла з’їсти і дуже-сь сердила.

Надбігла щука, черв’яка ковтнула,

А з червом вудка причіплена була.

Взяв рибар щуку на берег тягнути,

Взяла-сь рибка радувати,

Взяла подружкам казати:

«Часом то добре і маленьков бути!»





ДІТИ І ЖАБИ


Коло озера

Щодень звечора

Хлопці сюда-туда бігали

І на жаби засідали.

Лиш ся котра з води показала,

Каменем зараз в лоб діставала.

Одна з них над другі сміла

Так з води до них повіла:

«Діти, діти! Лишіть теє бите,

Вам то грачкою, нам йде о житє».





ЛЕБЕДКА І ВОРОНИ


Водою плила

Лебедка біла.

Надлетіли чорні ворони,

Надлетіли в сесі сторони.

«Бачте, лебедка біла як сніжок!

А ми такі гидкі, /108/

Чорні і бридкі».

Стрімголов на берег впали,

В дзьоби болота набрали

І стали згори мітати,

Білу лебедку нуряти.

А лебедь з дурних сміявся,

Став білійший, лиш скупався.

Хоть лихі люди сором метають,

Добрі і чесні на теє не дбають.









Попередня     Головна     Наступна             Примітки


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.