[Письменники Західної України 30-50-х років XIX ст. — К., 1965. — С. 549-627.]

Попередня     Головна     Наступна

ПРИМІТКИ

До збірника увійшли твори зачинателів нової української літератури в Західній Україні М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького, М. Устияновича, А. Могильницького, І. Гушалевича та О. Духновича. Мова творів цих письменників засвідчує складний процес розвитку української літературної мови в Західній Україні.

Всі лексичні, морфологічні та суттєві фонетичні особливості мови кожного письменника залишено без змін. Разом з цим зберігаються і паралельні форми: нарід і народ, щастя і щастє, сонінько і соненько, тогди і тоді, сильнійший і сильніший, в него і в нього, віровати і вірувати, здаєся і здається, громко і грімко та ін.

Уніфіковано і подано за сучасним правописом різнобій у написанні слів, який був зумовлений відсутністю на той час сталих правописних норм і має суто правописний характер. Крім цього, відповідно до діючих правописних норм пишуться окремі слова, які в авторській транскрипції можуть бути незрозумілі читачеві, наприклад: замість жяльом — жалем, молойці — молодці, слобода — свобода та ін.

М’який знак вживається за сучасними правописними нормами, за винятком окремих специфічних випадків (розлягат, пропадат, співаєт і т. д.).

Редакційне оформлення мови творів не поширюється на ті випадки, які підлягають законам віршування, мають специфічне значення в мові героїв твору, а також відображають колорит епохи.

Твори розміщені, наскільки це можливо, у хронологічній послідовності їх написання або опублікування.

Авторські пояснення до тексту повністю збережені і подаються у примітках. /552/

Авторські дати в листах залишено на своєму місці, дати від упорядників поставлено на початку листа справа, набрані курсивом.

Пояснення малозрозумілих слів подано у словнику в кінці книги.

МАРКІЯН ШАШКЕВИЧ

Тільки незначна частина творів М. Шашкевича була надрукована за життя письменника. Це вірш «Голос галичан» (1835), стаття «Азбука і абецадло» (1836), що вийшли окремими відбитками, та ті твори і переклади, які ввійшли до «Русалки Дністрової» (1837). Після смерті М. Шашкевича, починаючи з альманаха «Вінок русинам на обжинки», його твори час від часу появлялись у галицькій періодиці («Зоря галицька», «Вісник для русинів», «Вечерниці», «Основа», «Зоря» і ін.) та збірниках.

1884 року у виданні «Писання Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича і Якова Головацького», Львів, 1884 (І. Онишкевич, Руська бібліотека, т. III) було вперше зроблено спробу дати повне зібрання творів М. Шашкевича і матеріалів до його біографії. Друге видання творів письменника було здійснене видавництвом «Просвіта» 1906 року та повторене у поліпшеному вигляді у 1913 р. Пізніші видання (1933, 1954, 1960 рр.) є лише невеличкими добірками з творів письменника. Тому на сьогодні найповнішим і найавторитетнішим є видання М. Возняка «Писання Маркіяна Шашкевича», що вийшло як збірник філологічної секції Наукового товариства ім. Шевченка у Львові 1912 р. (т. XIV). Тексти у виданні М. Возняка подані здебільшого за автографами із збереженням всіх особливостей оригіналу.

У цьому виданні вміщено майже всі відомі поетичні та прозові твори письменника, переклади художніх творів та народних пісень, його статті й листи.

Тексти подаються в основному за виданням: «Писання Маркіяна Шашкевича». Видав Михайло Возняк. Львів, 1912. У наступних посиланнях назву цього видання подаємо скорочено: «Писання М. Шашкевича».

Поезії

Слово до чтителей руського язика. Вперше надруковано в журналі «Зоря», 1881, № 21 — 22, стор. 344.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 5.

Вірш написаний для рукописної збірки львівських семінаристів «Син Русі» (1833), яку впорядкував М. Шашкевич.

Поезія покладена на музику С. Людкевичем. /553/

Хмельницького обступленіє Львова. Вперше надруковано у виданні: «Писання М. Шашкевича», стор. 1 — 2.

Подається за першодруком.

В упорядкованій до друку рукописній збірці творів однодумців М. Шашкевича «Зоря» (1834) було вміщено портрет Б. Хмельницького та Шашкевичева стаття про нього. Для цієї збірки, мабуть, був написаний і цей вірш.

¹ «...обступленіє Львова». — Облога Львова військом Б. Хмельницького в 1848 р. — один із героїчних епізодів визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетських загарбників 1648 — 1654 рр.

О Наливайку. Вперше надруковано у виданні: «Писання М. Шашкевича», стор. 2.

Подається за першодруком.

Вірш написаний для збірки «Зоря» (1834). У пізніших виданнях поезія друкувалась під заголовками «Наливайко», «Про Наливайка».

¹ Северин Наливайко — керівник великого повстання козаків і селянства проти польських магнатів у 1594 — 1596 рр.

² «У Гуманю» — в місті Умані.

Болеслав Кривоустий під Галичем 1139 [р.]. Вперше надруковано в газеті «Зоря галицька», 1849, № 7, стор. 44.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 7 — 8.

Написаний вірш у 1834 р.

Поезія покладена на музику А. Вахняниним під назвою «Піснь свободи» та В. Матюком під назвою «Не згасайте, ясні зорі».

¹ Бескид — частина Карпатських гір на кордоні між Україною і Польщею.

² «...Сорок восьма крвава справа». — Мова йде про перемогу війська київського князя Ярополка над польським королем Болеславом Кривоустим у 1139 р. Під час 48-го нападу він зазнав нищівної поразки від військ київського князя.

³ Сян — права притока Вісли, бере початок у Східних Бескидах.

Туга. Вперше надруковано у «Записках наукового товариства

ім. Шевченка», т. LXV, 1905, кн. 3, стор. 17 — 18.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 3.

Вірна. Вперше надруковано у «Записках наукового товариства ім. Шевченка», т. LXV, 1905, кн. 3, стор. 16 — 17.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 3.

Син любимому отцю. Вперше надруковано у «Записках наукового товариства ім. Шевченка», т. LXV, 1905, кн. 3, стор. 16.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 4. /554/

Написання поезії М. Возняк пов’язує з часом смерті батька М. Шашкевича — 30 січня 1833 р.

Погоня. Вперше надруковано в альманасі «Русалка Дністровая», Будим, 1837, стор. 65 — 68.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 5 — 6.

Поезія має дві редакції. Перша редакція під назвою «Думка» була вміщена в рукописній збірці «Син Русі» (1833), друга, значно відмінна від першої, — у «Русалці Дністровій» (1837).

¹ Диве — дике. Походить це слово, очевидно, від міфічної назви «Див», що уособлює щось зловісне, підступне.

«Поза тихий за Дунай...» Вперше надруковано у журналі «Зоря», 1886, № 23, стор. 399.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 6.

У виданні «Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького». Видання друге (з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури), Львів, 1913, вірш має від упорядника заголовок «Братові на чужину» і пояснення у примітці, що брат М. Шашкевича Антін був офіцером в австрійській армії і служив у Будапешті.

Датується орієнтовно кінцем 1833 — початком 1834 р.

«Місяченько круглоколий закрився хмарою...» Вперше надруковано у «Записках наукового товариства ім. Шевченка», т. LXV, 1905, кн. 3, стор. 18 — 19.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 6.

Датується орієнтовно кінцем 1833 — 1834 р.

До ***. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки», Частина перша, Відень, 1846, стор. 80.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 6 — 7.

Датується орієнтовно 1833 роком.

Згадка. Вперше надруковано в альманасі «Русалка Дністровая», Будим, 1837, стор. 61 — 64.

Подається за першодруком.

¹ Святовид — ,ог слов’ян надлабських і надбалтицьких, виображаючий сонце. (Прим. М. Шашкевича).

² Лаба — Albis fluvius *. (Прим. М. Шашкевича). * Латинська назва ріки Ельби

³ Купайло — бог плодів земних. Опис обрядів Купайлових найдеш, кромі інших, в «Истории Малой России» Дм. Бантиш-Каменського, ч. III, [1822], стор. 84 прим[ірно]. (Прим. М. Шашкевича).

⁴ Лада — бог милості, ладу і женитьби, або весіля; досі у нас пісні весільні зовуться ладканя. (Прим. М. Шашкевича).

⁵ Коляда — бог миру і пированя. (Прим. М. Шашкевича). /555/

⁶ Волтава — ріка у Чеській землі, Moldau Fluß *. (Прим. М. Шашкевича).

⁷ «...суд Любушин». — За княгині Любуші споминаються первий раз у чехів desky prawdodatne, зри «Kralodworsky rukopis»: «Soud Libušin» **. (Прим. М. Шашкевича). Мова йде про писані закони у стародавній Чехії і їх згадку у поемі з «Краледворського рукопису» В. Ганки «Суд Любуші». Любуша (Лібуша) — легендарна особа, засновниця Чехії. Любушська Земля — по нижній течії Одеру — в 1249 р. була захоплена німецькими феодалами.

⁸ «...так Ярослав ся вславляв» — Ярослав Володимирович (1019) зчинив збірку прав руських, знакому під іменем «Правди Руської» (Прим. М. Шашкевича). Мова йде про київського князя Ярослава Мудрого (князював у 1019 — 1054 рр.). За Ярослава Мудрого була складена найдавніша частина «Руської правди», визначної пам’ятки часів Київської Русі.

⁹ Люмир і Боян — співці стародавньой слов’янщини — сей на Русі, той у чехів, зри «Слово о полку Ігоря» і «Kralodworsky rukopis» ***. (Прим. М. Шашкевича).

¹⁰ «...з Славов» — з слов’янами.

¹¹ «...Ретра з Арконою» — преславні городи у слов’ян над нинішнім морем Балтицьким. (Прим. М. Шашкевича).

¹² «...колись славний стояв тин» — Твердогород, замок. Приміри: Милятин, Гусятин, Рогатин, Чорнятин, Славетин і м[ногі] і[нші]. (Прим. М. Шашкевича).

¹³ «...лягають, як на ногах татарин». — Повідають люди, що татари, вертаючи з полоняним миром у свійню, коли ставали на нічліги, пов’язаним полонянцям лягали на ноги, щоб не повтікали. (Прим. М. Шашкевича).

* Ріка Молдавії (нім.).

** Пластини, на яких записана правда (закон), дивись «Краледворський рукопис»: «Суд Лібушин» (чеськ.).

*** «Краледворський рукопис» (чеськ.).

Розпука. Веснівка. Туга за милою. Сумрак вечерній. Вперше надруковано в альманасі «Русалка Дністровая», Будим, 1837, стор. 70 — 71, 71 — 72, 76 — 78, 78 — 79.

Подається за першодруком.

Датуються орієнтовно до 1837 р.

Поезія «Веснівка» покладена на музику В. Матюком.

Лиха доля. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина перша, Відень, 1846, стор. 101 — 103.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 12 — 13.

Збереглася копія автографа, зроблена Я. Головацьким, датована 1836 р. /556/

До милої. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина перша, Відень, 1846, стор. 104.

Подається за першодруком.

Датується орієнтовно 1836 — перша половина 1838 рр.

Думка («Нісся місяць ясним небом...»). Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина перша. Відень, 1846, стор. 98.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 13.

Датується орієнтовно 1836 — початок 1838 рр.

Підлисє. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина перша, Відень, 1846, стор. 99 — 100.

Подається за першодруком.

Поезія покладена на музику І. Воробкевичем, а також С. Людкевичем.

¹ Підлисє — село, де народився М. Шашкевич. Як видно із самого твору, назва села, очевидно, походить від Лисої гори поблизу села, а не лісу, тому літературна форма не «Підлісся», як зазначено у деяких виданнях, а «Підлисся», діалектна форма «Підлисє».

Над Бугом. Вперше надруковано у тижневику «Вечерниці», 1862, № 20, стор. 153 — 154.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 14.

Зберігся автограф, датований «Утішк[ів], 13 майка 1838».

[Безрідний]. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина перша. Відень, 1846, стор. 78 — 79 під заголовком «Нещасний».

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 14.

Зберігся автограф, датований «Нестан[ичі], 2 нов[ембрія] 1840», в якому, на думку М. Возняка, заголовок «Безрідний» дописав Я. Головацький.

Поезія покладена на музику В. Матюком.

¹ «...з’їдає мислі, як змія зірочки». За народним повір’ям, як пояснює Я. Головацький цей вислів у примітці в «Вінку русинам на обжинки», чарівниці нібито знімають зірки. Як підтвердження цього Я. Головацький навів рядки народної пісні із збірки М. Максимовича «Малоросійські пісні»:

«З’їла сонце, з’їж і місяця,

З’їж і зірочки — дрібні діточки!»

Опихане, пане? Вперше надруковано в альманасі «Зоря галицька яко альбум на год 1860», Львів, 1860, стор. 493. Там цей вірш наводиться у статті Б. Дідицького «Вспоминка о Маркіяні Шашкевичу», в якій автор повідомляє, що автограф він одержав від сестри поета Юлії. /557/

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 15 — 16. В цьому виданні М. Возняк текст подав за автографом, що належав парохові Сільця Бельзького Щасному Раставецькому, відзначивши, що в автографі «почерк, як у «Безріднім», і на цій підставі написання поезії відніс до 1840 р.

¹ «...з бобу поворожить» — поворожить на бобах.

[Бандурист]. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина перша, Відень, 1846, стор. 73 — 77.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 16 — 18.

М. Возняк подав твір за автографом, на якому були пізніші помітки Я. Головацького: «С этого автографа напечатано в «Венке». Более Шашкевич не написал. У него был только план написать позму. Я. Г.» і далі: «Автограф М. Шашкевича с 1840 или 1841 г. Напечатано в «Венке», 1846, I, 73».

Побратимові, посилаючи єму пісні українські. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина перша, Відень, 1846, стор. 69 — 72.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 18 — 20.

Про дату написання М. Возняк робив таке припущення: «Бандурист» і присвята Устияновичеві (мається на увазі поезія «Побратимові...» — Упорядник) написані по всякій правдоподібності в 1841 — 1842 р.» (Див.: «Писання М. Шашкевича», стор. XIX).

¹ Николай — Микола Устиянович.

² «...от вже думку несе». — Кілька слідуючих стихів суть сочиненіє Амвросія Могили. (Прим, в першодруку).

Фрагменти

Тут вміщено незакінчені поезії та уривки поетичних творів М. Шашкевича, які в цілості до нас не дійшли. У різних виданнях творів М. Шашкевича вони об’єднані під різними назвами: у виданні «Писання М. Шашкевича» під назвою «Фрагменти»; у виданні «Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького. Видання друге, Львів, 1913», здійсненому товариством «Просвіта», — «Окрушки».

Думка («Ти конику-воронику...»). Вперше надруковано у «Записках наукового товариства ім. Шевченка», т. LXV, 1905, кн. 3, стор. 19.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 20. На звороті автографа, з якого подано у названому виданні текст, М. Шашкевич олівцем дописав:

Козаченько в те не дбає,

Хотяй лиха слота б’є,

До миленькой прилітає,

До миленькой конем пре. /558/

[Другові]. Вперше надруковано без заголовка у газеті «Вісник для русинів австрійської держави», 1858, № 38.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 20. Заголовок «Другові» дано в пізніших виданнях. Є твердження, що це закінчення вірша, який М. Шашкевич присвятив своєму приятелеві М. Козановичу.

[Руська мова]. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина перша. Відень, 1846, стор. 57. Вірш тут вміщений без заголовка у статті Я. Головацького «Пам’ять Маркіяну Руслану Шашкевичу». В ній він пише: «...шкода, що не можемо ще одної привести дуже красної думки, починаючоїся словами: «Вздовж, поперек зійди світом...» От із неї кілька рядочків, котрі тямлю...» Далі наведено 6 рядків, які друкувалися пізніше в різних виданнях під заголовками «Руська мати» або «Руська мова».

Подається за першодруком.

[Вірителеві]. Вперше надруковано у книзі: «Невідомі писання Маркіяна Шашкевича. Написав д-р Ярослав Гординський», Коломия, 1911, стор. 13.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 20 — 21.

Заголовок поезії з пізніших видань.

«Серед поля край могили...» Вперше надруковано у виданні: «Писання М. Шашкевича», стор. 21.

Подається за першодруком.

«На зеленій полонині...» Вперше надруковано у виданні:

«Писання М. Шашкевича», стор. 21.

Подається за першодруком.

Відомий ще уривок під назвою «Товариська пісенька», який приписувався М. Шашкевичу. Вперше надрукований він Б. Дідицьким у альманасі «Зоря галицька яко альбум на год 1860», 1860, стор. 493. Б. Дідицький свідчив, що цей вірш подав йому по пам’яті Я. Головацький. Вміщений він без підпису автора і в рукописній збірці «Син Русі» (1833). М. Возняк сумнівався щодо Шашкевичевого авторства цього вірша і не подав його в основних текстах видання «Писання М. Шашкевича». Насправді вірш належить товаришеві М. Шашкевича по семінарії И. Левицькому з Августівки (Див.: К. Студинський. Причинки до історії культурного життя Галицької Русі. Львів, 1909).

Пісеньки і грачки діточії. Прагнучи дати народові освіту рідною мовою, Шашкевич разом з однодумцями склав «Читанку для діточок в народних училах руських» і 2 грудня 1836 р. подав до цензури. Церковна верхівка заборонила її, і тільки в 1850 р. вона побачила світ під назвою «Читанка для малих /559/ дітей до школьного употребленія, сочинена Маркіяном Шашкевичем». Слово «читанка» в українську мову ввів вперше саме М. Шашкевич.

Під спільною назвою «Пісеньки і грачки діточії» в «Читанці» йшло ряд поезій без заголовків. Частину з них подаємо в цьому збірнику за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 195 — 199.

Пісенька «Дністрованка» під таким заголовком була окремо надрукована в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина перша. Відень, стор. 97. У «Читанці» вона без назви. Музику до цієї пісеньки написав С. Людкевич.

A wiesz ty? (Чи знаєш ти?). Moje Niebo (Моє небо). Вперше надруковано в альманасі «Зоря галицька яко альбум на год 1860», 1860, стор. 492 — 493.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 200 — 201.

В цих поезіях М. Шашкевич звертається до Юлії Крушинської, з якою він одружився 1838 року, тому написання їх відносять до цього року.

Переклади

З староруської

Плач Ярославни. Вперше надруковано в «Записках наукового товариства ім. Шевченка», т. LVIII, 1904, кн. 2, стор. 22 — 23.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 21.

За свідченням М. Возняка, на автографі, за яким він подав текст цього уривка, була помітка М. Шашкевича про переклади «Слова» іншими мовами: «Перевід Г. В. Ганки на чеський язик, того ж перевід на німецький язик, перевід г. Бєльовського на польський язик (стихами, прозою). Перевід г. Пожарського на російський язик зри на єнчим листку». Польською мовою поставлено дату перекладу: «Льв[ів], 1 червня 1833».

«Плач Ярославни» — уривок із славнозвісної поеми часів Київської Русі «Слово о полку Ігоревім». Є відомості, що М. Шашкевич переклав твір повністю, проте досі знайдено лише цей уривок. Я. Головацький в 1846 р. згадував, що Шашкевич «мав також переробити нинішнім нарічєм піснотворінє староруське «Слово о полку Ігоря» свобідною мірою українських козацьких дум» *.

* «Вінок русинам на обжинки». Частина перша. Відень, 1846, Стаття Я. Головацького «Память Маркіяну Руслану Шашкевичу». /560/

За свідченням Наталя Вахнянина *, в 1864 р. він тримав у руках Шашкевичів рукопис закінченого перекладу «Слова», що починався словами: «Чи не ялося нам, братя, старими словами почати сумну повість про похід Ігоря, Ігоря Святославича». Рукопис той належав парохові Йосипові Крушинському, в нього він і пропав.

¹ Лада — у слов’янській міфології богиня кохання, шлюбу і добра. Тут: чоловік.

* Журнал «Зоря», 1882, № 10, стор. 152 — 153. Стаття А. Вахнянина «З манускрипту Маркіяна Шашкевича».

З сербської

Пісні народні сербськії

«Сербські народні пісні», видані в 1823 — 1833 рр. (4 книги) видатним діячем сербського національного відродження Вуком Стефановичем Караджичем (1787 — 1864), стали широко відомі в інших слов’янських країнах, зокрема на Україні. М. Шашкевич високо цінив діяльність В. Караджича, а його реформаторство у введенні для сербської мови фонетичного правопису брав для себе за зразок.

Спадщина Шашкевича-перекладача є славною сторінкою в історії українсько-сербського братнього єднання.

Дівчина і риба. Вперше надруковано в альманасі «Русалка Дністровая», Будим, 1837, стор. 103.

Подається за першодруком.

Відома первісна редакція перекладу, яка має значні відміни і досить показова для характеристики Шашкевича-перекладача. (Див.: «Писання М. Шашкевича», стор. 22).

Дівчина до рожі. Пуста дівчина. Дівчина, лице миюча. Ангелчині ворота. Знатель. Вперше надруковано в альманасі «Русалка Дністровая», Будим, 1837, стор. 104 — 106.

Подається за першодруком.

Олень і Віла. Вперше надруковано у виданні: «Писання М. Шашкевича», стор. 24.

Подається за першодруком.

¹ Віла — міфічна особа у сербській народній поезії. Зображується у вигляді вродливої дівчини в розкішному вбранні з розплетеними косами. Живе вона в горах, чудово співає 1 часто допомагає юнакам (лицарям) у боротьбі проти ворогів. Нагадує українських русалок та мавок.

З чеської

Пісеньки

(Із «Краледворського рукопису» В. Ганки)

Збірник патріотичних пісень і віршів «Краледворський рукопис» виданий у 1819 р. визначним діячем чеського національного відро-/561/дження Вацлавом Ганкою (1791 — 1861) під виглядом віднайденої пам’ятки старочеської поезії. Він швидко набув популярності в усіх слов’янських країнах. М. Шашкевич був першим перекладачем творів із цієї збірки на українську мову; працював над перекладом більше десяти років, від початку 30-х років і до останніх днів життя. Підробку В. Ганки було доведено пізніше, тому Шашкевич вважав її за оригінальний скарб старочеської поезії і намагався якнайточніше передати всі особливості «Краледворського рукопису», через що мова перекладу дуже насичена архаїзмами, а текст супроводжується багатьма авторськими поясненнями.

Окремі пісні із «Краледворського рукопису» в перекладі М. Шашкевича: «Китиця», «Олінь», «Лишена», «Зозуля» вперше були надруковані в альманасі «Русалка Дністрова», Будим, 1837, стор. 109 — 112, а всі інші — в «Записках наукового товариства ім. Шевченка», т. LXVIII, 1905, кн. 6, стор. 6 — 43.

Частина кращих перекладів під назвою «Пісеньки», що вміщені в цьому збірнику, подаються за виданням «Писання М. Шашкевича», стор. 52 — 61.

Збигонь

¹ Збигонь — кругавець, яструб. (Прим. М. Шашкевича).

² «...драві острі еми» — дряпучі гострі пазури.

Ягоди. Відомий первісний варіант перекладу пісні «Ягоди». (Див. «Писання М. Шашкевича», стор. 238 — 239).

Сирота. У першодруці пісня має назву «Лишена», в автографі — «Сирота».

Любушин суд.

¹ Про Любушу див. примітку № 7 до поезії «Згадка».

² Рядки в квадратних дужках дописані в автографі не Шашкевичем, а, як вважають, Я. Головацьким.

З польської

Уривок з поеми С. Гощинського «Zamek Kaniowski» («Канівський замок»). Вперше надруковано у львівському журналі «Основа», 1870, № 27, стор. 105 — 106. Вдруге надруковано у «Записках наукового товариства ім. Шевченка», т. LVIII, 1904, кн. 2, стор. 23 — 28.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 61 — 64.

Датується орієнтовно 1838 роком.

¹ Гощинський Северин (1801 — 1876) — польський письменник-демократ, представник так званої української школи у польській літературі. В поемі «Канівський замок» (1828) С. Гощинський змалював повстання українських селян за часів гайдамаччини. Порів-/562/няно з іншими польськими романтиками С. Гощинський правдивіше відтворив народний рух. Його поема набула популярності і серед українських романтиків.

² Небаба — герой поеми С. Гощинського.

[Із Ф. Карпінського]. Вперше надруковано у газеті «Зоря галицька», 1849, № 80, стор. 44.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 24.

Датується орієнтовно 1833 — 1834 р.

¹ Карпінський Франц (1741 — 1825) — польський поет, один із попередників польського романтизму. Широке розповсюдження мали його пісні та балади. Тут маємо вільний переклад Шашкевичем поезії Ф. Карпінського «До Юстини. Скарга на весну» («Do Justyny. Tęskność na wiosnę»),

Прозові твори

Із «Псалмів Русланових». Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина перша. Будим, 1846, стор. 60 — 63.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 69 — 70. Текст твору в цьому виданні надрукований із автографа, на якому Я. Головацький зазначив «Автограф 1830-х годов».

Всіх псалмів три, в даному збірнику поміщено тільки другий. Ця своєрідна поезія в прозі є клятвою Шашкевича на вірність рідному народові і непохитність у боротьбі за його права.

Олена. Вперше надруковано в альманасі «Русалка Дністровая», Будим, 1837, стор. 89 — 100.

Подається за першодруком.

В оповіданні йдеться про Медведюка і Бойчука — ватажків опришків. Бойчук — історична особа, в народних переказах зображувався як месник, захисник від панів.

Байки

До «Читанки для діточок в народних училах руських», впорядкованої М. Шашкевичем 1836 р., увійшли байки, зібрані та оброблені ним за народними і літературними сюжетами.

Подаються байки за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 169 — 177.

Статті

Передслів’є. Вперше надруковано в альманасі «Русалка Дністровая», Будим, 1837, стор. III — IV.

Подається за першодруком.

¹ «Енеида на малороссийский язык переложенная И. Котляревским»; тричі виданая 1798, 1808 і 1809 в С.-Петербурзі. /563/

Князя [М. А.] Цертелева «Опыт собрания старинных малороссийских песен», С.-П., 1819.

«Малороссийские песни, изданные Михайлом Максимовичем», Москва, 1827.

Той же [тобто М. Максимович. — Упорядники] іздав:

«Украинские народные песни», Моск[ва], 1834.

«Запорожска старина», Харков, 1833 — 1834. IV часті.

«Малороссийские повести», ізд. [Г. Ф.] Основ’яненком у Моск[ві], 1834.

«Малороссийские пословицы», Харков, 1833.

«Приказки малороссийские, изд. [Е. П.] Гребеньком», С.-Петерб[ург].

Войцеховича «Малороссийский словарь» поміщений в трудах Моск[овского] общества любителей российской словесности, ч. III, 1818. В ізвістіях рос[ійської] Акад[емії], в книжці 7, читаєм, що Академією куплений словар «Малороссийский поручен от Академии господину члену оной Николаю Ивановичу Гнедичу і при ней двум любителям словесности, знающим малороссийское наречие и согласившимся из усердия к общей пользе содействовать в сем предприемлемом труде, а именно господину Капнисту и князю Цертелеву».

Піють також хорошо руським язиком [П. П.] Гулак-Артемовський, Тома Падурра і інші.

Про маленько місця лише набилиняєм о граматиках [О. П.] Павловського (Моск[ва], 1818), [М. М.] Лучкая (Slawo-Ruthenia *, в Будимі, 1830), [И.] Левицького (в Перемишлі, 1834), о ділах Wacława z Oleska «Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego» ** (ві Львові, 1833) і [И.] Лозинського «Ruskoje wesile» *** (в Перемишлі, 1835). (Прим. М. Шашкевича).

² Названі особи брали участь у збиранні матеріалів для «Русалки Дністрової» і сприяли її виходу у світ.

Старина. Вперше надруковано в альманасі «Русалка Дністровая», Будим, 1837, стор. 115 — 116.

Подається за першодруком.

Руськоє весілє. Вперше надруковано в альманасі «Русалка Дністровая», Будим, 1837, стор. 130 — 133.

Подається за першодруком.

Стаття є рецензією на збірку весільних пісень «Ruskoje wesile», видану Йосипом Лозинським. У змісті «Русалки Дністрової» стаття названа: «Мисль о руськім весілю, описанім через Лозинського».

* Слов’яно-українська (лат.).

** Вацлава з Одеська «Пісні польські і руські галицького люду» (польськ.).

*** «Руське весілля». /564/

¹ Лозинський Йосип (Іосиф) Іванович (1807 — 1889) — свйщеник, займався етнографією, мовознавством, виступав як публіцист. В статтях «Руськоє весілє», «Азбука і абецадло» М. Шашкевич рішуче виступив проти й. Лозинського за його підтримку шовіністичної пансько-шляхетської верхівки, яка намагалась замінити в українській мові кирилицьку азбуку латинсько-польською.

² Шкода, що п[ан] Л[озинський] не госновався многоцінним ділом г. Дмитра Бантиш-Каменського «История Малой России», Моск[ва], часть III, 1830. (Прим. М. Шашкевича).

³ Глянь, народолюбивий читателю: «Odpowiedź na sdanie о wprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego» (г. Левицького) w Przemyślu, 1835. «Азбука і abecadło (Uwagi nad rozprawą). O wprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego» — там же, 1836 *. (Прим. М. Шашкевича). М. Шашкевич посилається на праці, у яких іде мова про намагання шовіністичних польських урядників та духовенства змінити азбуку в українській мові латинським алфавітом. (Див. його статтю «Азбука і абецадло»).

Азбука і абецадло. Вперше надруковано окремою брошурою: Азбука і Abecadło. Uwagi nad rozprawą: O wprowadzeniu Abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego, napisaną przez ks. J. Losińskiego, umieszczoną w «Rozmaitościach» Lwowskich z poky 1834, Nro 29, w Przemyślu w Drukarni Biskupiej obr. gr. cath. 1836**.

Подається в перекладі з польської за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 202 — 209, 224 — 227. Примітки М. Шашкевича також подаються в перекладі.

¹ «Маю у себе (говорить автор цієї історії ***) кілька українських книжок релігійного змісту, початок і кінець яких, однак, вирваний, друковані вони польськими літерами і, здається, належать до дуже давніх часів. Читаючи їх, я переконався, що літери польського абецадла дуже придатні для передачі кожного українського звука.

* «Відповідь на пропозицію про впровадження польського абецадла до українського письменства (господина Левицького) в Перемишлі», 1835. «Азбука і абецадло (Думки над розправою). Про впровадження польського абецадла до українського письменства», там же [в Перемишлі], 1836.

** Азбука і абецадло. Думки з приводу статті «Про впровадження польського абецадла до українського письменства», написаної ксьондзом И. Лозинським, вміщеної у «Розмаїтостях» львівських за 1834 рік, № 29, у Перемишлі, у єпіскопській друкарні греко-католицького обряду, 1836.

*** Тобто И. Лозинський. Тут і далі подаються Щашкевичеві посилання на «доводи» й. Лозинського (узяті в лапки).

Подібне переконання ствердили в мене українські пісні, друковані /565/ польськими літерами і поміщувані інколи в «Розмаїтостях», «Газеті львівській» і «Пілігримі львівськім» 1822 р. Пан Вацлав із Одеська надрукував безліч українських пісень польськими літерами у своїй книжці «Пісні польські і українські галицького люду. 1833 р.» (рецензію на цей збірник і раду, аби запровадити до українського письменства польське абецадло, дивись: «Розмаїтості» львівські, 1833, № 3), а в передмові до цього ж твору (стор. 49) висловлюється, що кирилицьке письмо «стає головним чином на перешкоді приєднання слов’янської літератури до європейських літератур». Незабаром у газеті «Австрійський оглядач» за 8 грудня 1833 року під заголовком «Література» я знову читав побажання, щоб запроваджувані дві граматики української мови в письмі орієнтувалися на правильний зразок Вацлава з Одеська. Ці міркування з наміром, наскільки моєї змоги, сприяти розвиткові української мови привели мене до дослідження і розміркування над тим, чи справді ж добре було б запровадити польське абецадло до новотвореного українського письменства, а наслідком цих досліджень було переконання, що польські букви найпридатніші для передачі кожного українського звука і тому повинні вживатись для писання». (Прим. М. Шашкевича).

² Вацлав з Олеська — літературний псевдонім польського фольклориста і етнографа Вацлава Залєського (1798 — 1849); у 1833 р. Залєський видав двотомну збірку «Пісні польські і руські галицького люду». Вміщені у другому томі цієї збірки українські пісні надруковані латинським шрифтом.

³ «Пілігрим львівський» — польський часопис, який виходив у 30-х роках XIX ст. у Львові.

⁴ «Rozmaitości» («Розмаїтості») — щотижневий літературний додаток до першої польської газети у Львові «Gazeta Lwowska» («Газета львівська»), виходила в 1817 — 1848 рр.

⁵ Подібний недолік тяжить і на творі «Руське весілє», описане й. Лозинським, у Перемишлі, 1835. (Прим. М. Шашкевича).

⁶ Вацлав із Олеська у вступній статті до народних пісень, стор. V. (Прим. М. Шашкевича).

⁷ «Нарешті, з прийняття польського абецадла випливають великі вигоди для української мови. Всі поляки, які живуть з русинами, розуміють і навіть добре говорять по-українському, але мало хто захоче вчитися кирилицької азбуки, щоб читати українські книжки. До цього ж, письмо латинське поширене по всьому світі, а тому польське абецадло послужило би для ознайомлення інших слов’янських народів з українською мовою і полегшило б вивчення української мови іншомовними народами. Вживаючи кирилицю, ми, мов егоїсти, відгороджуємося черепашачою шкаралупою від інших народів. Адже у формі (письмі) живих мов ожила б і формувалась би /566/ українська мова швидше, а в скелеті мертвої мови (в кирилиці), якщо не замре, то принаймні не так легко і не так швидко зможе розвиватись». Як дуже намагався видавець мізерного твору «Руське весілє» бути більш зрозумілим і приємним для поляків, ніж для українців, легко кожен переконається, бо варто тільки додати польське закінчення до (так званих) українських слів, і виявиться цілком пристойна польська мова. (Прим. М. Шашкевича).

⁸ Маємо ж уже шість слов’янських мов, що вживають латинського алфавіту, але своїм правописом відрізняються: країнська, далматинська, хорватська, чеська, польська і лужицька. (Прим. М. Шашкевича).

⁹ Копітар Варфоломій (Єрней, 1780 — 1844) — австрійський філолог-славіст, автор «Граматики слов’янської мови Крайня, Карінтії і Штірії» (нім. мовою, 1808) і багатьох досліджень про мову, літературу та історію слов’ян.

¹⁰ Кирило (Костянтин, 827 — 869) — разом з братом Мефодієм відомі в історії слов’ян як просвітителі і проповідники православної християнської релігії (т. з. першовчителі слов’ян), борці з католицизмом. Ім’ям Кирила названий один із давніх слов’янських алфавітів — кирилиця.

¹¹ «Граматика слов’янської мови в Крайні, Кернтені і Штейєрмарку», стор. XXI. (Прим. М. Шашкевича).

¹² Шафарик Павло Йосип (1795 — 1861) — визначний діяч чеського і словацького національного руху, філолог і історик. Виступав проти австро-німецьких колонізаторів, за єднання слов’ян. Т. Шевченко присвятив йому поему «Єретик».

¹³ «Історія слов’янської мови і літератури», стор. 69. (Прим. М. Шашкевича).

¹⁴ Гротефенд Георг-Фрідріх (1775 — 1853) — директор ліцею у м. Ганновері, відомий своїми успішними спробами читання ассірійського клинопису, автор підручників латинської мови і ряду лінгвістичних праць.

¹⁵ Кляпрот Генріх Юліуш (1783 — 1835) — німецький орієнталіст; етнограф і мандрівник, ініціатор і співавтор видання «Asiatischen Magazin» («Азіатський магазин», 1802 — 1803 рр., 2 томи).

¹⁶ Добровський Йозеф (1753 — 1829) — видатний чеський учений, основоположник слов’янської філології, автор праці «Основи старослов’янської мови» (1822).

¹⁷ Метелько Франц-Серафим (1789 — 1861) — філолог-славіст, професор словенської мови і літератури в лейбахськім ліцеї, автор ряду наукових праць про словенську мову; для передачі на письмі всіх звуків мови намагався доповнити латинський алфавіт кирилицьким. /567/

¹⁸ Дайнко Петро (1787 — 1873) — словенський письменник, автор підручників з мови і нової орфографії.

¹⁹ Берлін Ігнатій Алоізи (1795 — 1855) — іллірійський філолог, етнограф, займався вивченням югославських мов, в 1833 р. видав «Граматику іллірійської мови...»; спочатку був прихильником кирилицької азбуки.

²⁰ «Граматика іллірійської мови», Офен, 1833, стор. X. (Прим. М. Шашкевича).

²¹ «Від хвилі, коли почали писати українською мовою, аж до наших часів не було майже жодної граматики для цієї мови. Отже, всі українські писарі додержувались у своїх писаннях правил старослов’янської мови (званої церковним наріччям), найбільш унормованої серед інших слов’янських мов, а для письма переважно вживали кирилицю. Переконатися в цьому можна з виписок старого письменства різних часів, поміщених у граматиці священика Левицького. Читаючи ті виписки, важко сказати, що це чиста українська мова, скоріше це мішанина старослов’янщини, польщини і русчини, і тому можна твердити, що українська мова, якою тепер говорять вісім або й більше мільйонів людей, не мала своєї літератури і до цього часу не була мовою писемною». (Прим. М. Шашкевича).

²² Пам’ятки руської словесності XII століття, видані Колайдовичем. (Прим. М. Шашкевича).

²³ Новішими часами з’явилася граматика Павловського, Й. Левицького, М. Лучкая (найкраща), граматичні зауваження М. Максимовича у розвідці до твору «Пісні малоруські». Згідно приватних повідомлень, працюють три учені мужі, знавці української мови, над граматикою цієї ж мови. Щоб ці мужі недовго нашу радість зволікали. Світлої пам’яті священик Могильницький залишив також закінчену граматику української мови. Великодушний власник її поклав на нас борг найщирішої вдячності щонайшвидшим її виданням. (Прим. М. Шашкевича).

²⁴ «I. Букви є знаками звуків. Чим коротша їх назва, тим легше зрозуміти окремий звук, який вона позначає. З цього погляду польське абецадло переважає кирилицю. З назв бе, де, ву і т. д. легко можна пізнати звуки, які позначають букви b, d, w; але не так легко можна пізнати справжню вимову цих звуків з назв: «букі», «добро», «вєді» (б, д, в), бо у них чути більше різноманітних звуків, а тому, напевно, не легко учень зрозуміє, який звук ця назва означає». (Прим. М. Шашкевича).

²⁵ Тредіаковський Василь Кирилович (1703 — 1769) — російський вчений і поет. Шашкевич, очевидно, має на увазі його працю «Разговор между чужестранным человеком и российским об орфографии старинной и новой и о всем, что принадлежит к сей материн» (1748), /568/ в якій Тредіаковський пропонував фонетичну основу для правопису.

²⁶ «2. Кирилиця має більше літер різних щодо форми, але однакових за вимовою, наприклад: s і з, о і ω, оу і у, ıа і (юс малий), що утруднює розуміння літер і збільшує їх без потреби. «Речі без потреби не становлять багатства». Цього нема в польському абецадлі». (Відношення кирилиці до польського абецадла таке, як достатку до бідності!). (Прим. М. Шашкевша).

²⁷ «3. Деякі кирилицькі букви мають двояке значення, звідси походить багато безладдя у відмінюванні і дієвідмінюванні. Адже кожен звук повинен мати і свій власний знак, і це маємо в польському абецадлі. До таких букв належать: 1) є, яке часом «е» тєбє), часом «je» (єдєнъ, мо-є) позначає; 2) и, яке іноді позначає «і» (руки), а часом «ji» (им, 3-й відмінок множини), а часом «и» (роби) позначає; 3) (юс малий), яке часом «ьа» (тА), а часом «ja» (мо-А) позначає; 4) ю, котре часом «ьу» (люди), часом «ju» (мою) позначає». (Прим. М. Шашкевича).

²⁸ «4. Деякі кирилицькі літери мають нестійке значення, позначаючи часом голосний, а часом приголосний, що, певно, не можна назвати доброю прикметою азбуки. Так, наприклад, ї позначає часом приголосний «j» (їама, Їєрусалимъ, Їона), а часом голосний «і» (и) (низкїй, спасєнїє). Подібно и позначає часом голосний «і» (и), а часом приголосний «j», наприклад (милый), де перше и — голосний, а останній й приголосний. Від цієї вади вільне польське абецадло». (Прим. М. Шашкевича).

²⁸ «5. Кирилиця має два знаки, один для м’якої і другий для твердої вимови, що, звичайно, зайве і робить слова розтягнутими; коли натомість прийняти польський алфавіт, обійдемося з одним пом’якшуючим знаком. Для чого ж маю писати гробъ, билъ, конь, коли написати коротше: hrob, był, kóń». (Прим. М. Шашкевича).

³⁰ «6. Українська мова має звуки, які вживаються в польській мові, але не зустрічаються у слов’янщині; тому для них кирилиця не має навіть знаків, якими б ці звуки можна позначати. В кирилиці немає: 1) букви «g», а втім, українець говорить gрунт, gосподар, gрис, gдирати, ніgди і т. д.; 2) початкової букви «е», наприклад, коли б хотів написати вигук «ej», через «єй», то мусив би читати «jej»! А чистого «е» потребуємо хоч би для чужих слів;

3) букв «dz» i «dź» наприклад, dzwon, jędza, dźub, dźura, бо у церковному наріччі уживалось тільки «з», наприклад, звон, звук; 4) букви «dż», наприклад, sidżu, wydżu, через те, що в церковному наріччі говорено сЂжду, вижду, 5) складу «jo», бо у старослов’янщині говорили і писали: злодЂєм, краєм, що ми вимовляємо slodijom, krajom. Це дало підставу священику Левицькому для пи-/569/сання є̈. Щоправда, в польській мові також нема деяких звуків, наприклад, дь, ть, рь і т. д., але чи тяжко ж нам писати d’, t’, v’, коли у польськім алфавіті маємо ć, ń, ś і т. д.? Для наголосу, якого польське письмо не позначає, але без якого для декотрих слів обійтись не можемо, нам служитиме горизонтальна лінія ( — ), яка, будучи поставлена над голосною, вже означала наголос у латинській мові. Отже, можемо писати: mūka (му́ка), mukā (мука́), płāczu (пла́чу), płaczū (плачу́)». (Прим. М. Шашкевича).

³¹ «7. Приймаючи кирилицьку азбуку, потрібно нових знаків для «є» і «о», що звучать звужено, як «і» (и); коли натомість в польськім алфавіті маємо такі звужені «é» і «ó», наприклад, chléb, sér, wół, wór. Отже, нам легко буде писати: méd (читай: мід), pék (читай: пік), nés (читай: ніс), bóh (читай: біг), kóń (читай: кінь), rów (читай: рів) і т. д.». І, власне, вживання для цієї потреби такої риски (') викликало у автора статті необхідність впровадження лінії (–) для позначення наголосу; і знов однією вигодою польського алфавіту для українського письма менше! (Прим. М. Шашкевича).

³² «8. Прийнявши польський алфавіт, одержимо спрощення форм при відмінюванні іменників і дієслів. Для іменників чоловічого роду в кирилиці дві відмінкові форми, одна для тих, що закінчуються на твердий приголосний, а друга для тих, що закінчуються на м’який приголосний, що зумовлюється, мабуть, уживанням букв (юс малий) і ю» (Прим. М. Шашкевича).

Листи

1. До Тадея Василевського. 24 травня 1835 р. Вперше надруковано у львівській газеті «Руслан», 1906, № 2, стор. 3 — 4.

Подається в перекладі з польської за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 228.

¹ Василевський Тадей — поміщик в с. Княжому, де батько М. Шашкевича був священиком. Після смерті батька допомагав матері утримувати сім’ю; мав велику бібліотеку, якою користувався М. Шашкевич.

2. До матері. Вперше надруковано в «Записках наукового товариства ім. Шевченка, т. LVIII, 1904, кн. 2, стор. 32.

Подається в перекладі з польської за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 291.

Написання його можна орієнтовно віднести до 1837 р.

¹ Захарцьо — наймолодший брат М. Шашкевича.

3. До дружини. 1838 р. Вперше надруковано в «Записках наукового товариства ім. Шевченка», т. LVIII, 1904, кн. 2, стор. 32 — 33. /570/

Подається в перекладі з польської за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 228 — 230.

Число і місяць 1838 року не вказано.

4. До брата Антона. Вперше надруковано у журналі «Зоря», 1893, стор. 442.

Подається в перекладі з польської мови за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 230.

Лист не датований.

5. До Михайла Козловського. 16 жовтня 1842 р. Вперше надруковано у виданні: «Писання Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича, Якова Головацького», Львів, 1884, (1. Онишкевич, Руська бібліотека, т. III), стор. 60 — 61.

¹ Козловський Михайло — приятель М. Шашкевича.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор, 230 — 231.

6. До Михайла Козловського. Вперше надруковано у виданні: «Писання Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича, Якова Головацького», Львів, 1884 (І. Онишкевич, Руська бібліотека, т. III), стор. 60 — 61.

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 231 — 232.

Написаний лист десь у 1842 році. З цим листом було надіслано М. Козловському альманах «Ластівка» (1841), впорядкований Є. Гребінкою, та збірку А. Могили (Метлинського) «Думки і пісні та ще дещо» (1839). В листі М. Шашкевич називає твори Квітки-Основ’яненка, згадує Марусю (з повісті «Маруся»), Нечипора (з «Мертвецького великодня»), солдата (з «Салдацького патрета»).

Зберігся лист-відповідь М. Козловського, в якому він повідомляє про одержання висланих книжок і свою думку про них (див. «Писання М. Шашкевича», стор. 294).

¹ «...з моїх нісенітниць знайшов-єсь дещо». — Очевидно, М. Шашкевич має на увазі якісь свої рукописи, які зберігалися у М. Козловського.

² «Основ’яненкових повістей другую книжку...» — Мається на увазі друга книга повістей Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, що вийшла в 1837 р. (перша вийшла в 1834 р.).

³ «Наш маленький...» — другий син М. Шашкевича Святослав, помер ще за життя письменника.

7. До Михайла Козловського.

Вперше надруковано у виданні: «Писання Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича, Якова Головацького», Львів, 1884, (І. Онишкевич «Руська бібліотека», т. III). стор. 62 — 63. /571/

Подається за виданням: «Писання М. Шашкевича», стор. 232 — 233.

Лист не датований.

¹ Тимняк Г. — священик, знайомий М. Шашкевича.

ІВАН ВАГИЛЕВИЧ

Перші твори І. Вагилевича «Мадей», «Жулин і Калина» були надруковані в альманасі «Русалка Дністровая», Будим, 1837. Вони, власне, й залишилися тим основним літературним доробком, що засвідчив Вагилевича як письменника.

Невеликий літературний доробок письменника після його смерті був поміщений разом із творами Шашкевича і Головацького у виданні: «Писання Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича і Якова Головацького», Львів, 1884 (І. Онишкевич. Руська бібліотека, т. III) та як додаток до збірника: «Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького. Видання друге, Накладом т-ва «Просвіта», у Львові, 1913». Після цього оригінальні поетичні твори Вагилевича друкувалися тільки в антологіях.

Поезії

Мадей. Вперше надруковано у «Русалці Дністровій», стор. 72 — 76. Пізніше без змін передруковано у «Вінку русинам на обжинки», частина II. Відень, 1847, стор. 103 — 108.

Подається за першодруком.

Жулин і Калина. Вперше надруковано у «Русалці Дністровій», стор. 79 — 88. Передруковано без змін у «Вінку русинам на обжинки», частина II, стор. 91 — 102.

Подається за першодруком.

¹ «...бо закляла... в ужа» — народне повір’я, означає тяжке покарання для людини.

Переклади

З староруської

Повість о полку Ігоревім. Вперше надруковано у виданні: «Писання Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича і Якова Головацького, Львів, 1884 (І. Онишкевич, Руська бібліотека, т. III), стор. 119 — 128.

Подається за першодруком.

Переклад здійснений у 1836 р. (Див. лист І. Вагилевича до М. Погодіна від 3 січня 1842 р.).

Переклад «Слова о полку Ігоревім» І. Вагилевича — перший в /572/ українській літературі повний переклад цієї найвизначнішої літературної пам’ятки Київської Русі (написана між 1185 — 1187 роками).

¹ «...трудних повістій о полку Ігоревім» — сумних повістей про похід Ігоря. Мова йде про невдалий похід на половців 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря Святославича.

² «...не по замишленію Бояновім». — Згадка про староруського співця Бояна, попередника невідомого автора «Слова».

³ Ярослав — київський князь Ярослав Володимирович (Ярослав Мудрий, пом. 1054 р.).

⁴ Мстислав — брат Ярослава Мудрого, тмутороканський і чернігівський князь (пом. 1036 р.). Літопис розповідає, що в 1022 р. у поєдинку він зарізав касозького князя Редедю.

⁵ Роман Святославич — князь тмутороканський, внук Ярослава Мудрого (пом. 1079 р.).

⁶ «...старого Володимира». — Вважають, що тут мова йде про князя Володимира Мономаха (1053 — 1125) або Володимира І (пом. 1015 р.).

⁷ «... в тропу Троянову». — Кого мав на увазі під цим іменем автор «Слова», чіткого пояснення у дослідників нема.

⁸ «...Велесів внуче» — внук Велеса (Волоса), староруського бога достатку, багатства і покровителя мистецтва.

⁹ Див — міфічна істота, уособлення чогось лихого.

¹⁰ Сурож — теперішнє місто Судак у Криму.

¹¹ Корсунь — місто Херсонес у Криму.

¹² «...тмутороканський болване». — Пояснюють, що це звертання до божества або прикордонного каменя.

¹³ «Ольгове хороброє гніздо» — Мається на увазі рід Олега Святославича.

¹⁴ Гзак, Кончак — половецькі хани.

¹⁵ «...чотири сонця» — чотири князі, які брали участь у поході.

¹⁶ «...Стрибожі внуці» — внуки Стрибога, староруського бога вітрів.

¹⁷ «...шоломи аварськії». — Авари — плем’я на Кавказі.

¹⁸ «...красної Глібовни». — Мається на увазі дружина Всеволода — Ольга Глібівна.

¹⁹ «...при Олегу Гориславичі... погибало житє Дажьбожа внука». — Мова йде про князівські чвари, які приносили горе руському народові, онукові бога сонця Дажьбога, через що і прозвано Олега Святославича Гориславичем.

²⁰ «...кликнув Карна і Жля». — Вважають, що під цими іменами мається на увазі уособлення плачу і жалю.

²¹ «...смагу мечучи з полом’яного рога» — розкидаючи похоронний вогонь з рогу. /573/

²² «...Попався Кобяк в городі Києві в світлиці Святославовій». — Мається на увазі перемога київського великого князя Святослава Всеволодовича (1142 — 1194) над половцями у 1184 р. і взяття в полон половецького хана Кобяка.

²³ «...два соколи» — князі Ігор і Всеволод.

²⁴ «...пардуже гніздо» — від «пардуси» (гепарди), вид хижаків із сім’ї кошачих, яких на Русі використовували на полюванні.

²⁵ «...готськії краснії діви запіли на березі синього моря». — Маються на увазі поселення готів на берегах Чорного і Азовського морів і радість з приводу поразки руських, яка готським купцям обіцяла рабів і велику здобич.

²⁶ «...поють веремія Бусово» — співають про часи Буса. Бус — вважають, що це один із прославлених перемогами половецьких ханів або князь антів — предків східних слов’ян.

²⁷ «...леліють пімсту Шаруканеву» — мріють про помсту за Шарукана — половецького хана, розгромленого руськими військами.

²⁸ «...з Могути, з Татрани, і з Шельбира, і з Топчаки, і з Ревуги, і з Ольбери». — Припускають, що це титули високопоставлених тюрків, які служили у війську чернігівського князя Ярослава Всеволодовича (пом. 1198 р.).

²⁹ «Се у Рима». — Місто Римов зруйнували половці після перемоги над Ігорем.

³⁰ «...а Володимир під ранами». — Переяславський князь Володимир Глібович (пом. 1187 р.) був поранений у битві з половцями після взяття ними Римова.

³¹ «Великий княже Всеволоде!» — звертання до сильного і багатого князя володимиро-суздальського Всеволода III Юрійовича (пом. 1212 р.).

³² «...роба по ногаті» — дрібні гроші.

³³ «...живими шерешири» — живими стрілами.

³⁴ «...синів Гліба» — синів князя Гліба Ростиславича Всеволода і Володимира, які були князями рязанськими.

³⁵ «Ти, буйний Рюриче і Давиде!» — Маються на увазі князі Рюрик — князь київської землі, Давид Ростиславич — князь смоленський.

³⁶ «Галицький Осмомисле Ярославе!» — звертання до могутнього галицького князя Ярослава Володимировича (пом. 1187 р.), названого за його розум Осмомислом.

³⁷ «А ти, буйний Романе і Мстиславе!» — звертання до князя володимиро-волинського Романа Мстиславича (1169 — 1205) і його двоюрідного брата князя луцького Мстислава Ярославича (пом. 1226 р.). /574/

³⁸ Литва, ятв’язи, деремела і половці. — Мова йде про народи і племена, з якими воював Роман.

³⁹ Ольговичі — потомки Олега Святославича, князі Ігор, Всеволод, Святослав, Володимир.

⁴⁰ «Інгварю і Всеволоде, і всі три Мстиславичі» — звертання до братів Інгвара і Всеволода Ярославичів та синів Мстислава Ізяславича — Романа, Святослава і Всеволода.

⁴¹ «...Ізяслав, син Васильків» — князь полоцький (городенський) Ізяслав загинув 1183 р. у битві з литовцями.

⁴² «....брата Брячислава, ні другого Всеволода». — Мова йде про князя ізяславле-вітебського Брячислава Васильковича і князя вітебського і полоцького Всеслава Васильковича, якого помилково названо у катерининській копії, — нею користувався Вагилевич при перекладі, — Всеволодом.

⁴³ «...верг Всеслав осуд о дівицю собі любу». — Мова йде про князя полоцького Всеслава Брячиславича (пом. 1101) і вибір ним бажаної йому волості — Києва. Далі розповідається про боротьбу за київський престол між внуками двох князів — Ізяслава і Ярослава Мудрого — між Всеславом і братами Ізяславом та Всеволодом Ярославичами, про взяття Всеславом Новгорода (1067), про його поразку на річці Немизі, про його втечу до Києва, а після про втечу з-під Білгорода до Полоцька. Викладені ці події у «Слові» без хронологічної послідовності.

⁴⁴ «...зазнів стрикусами» — ударив сокирами.

⁴⁵ Дудутки — містечко біля Мінська.

⁴⁶ Хорс — староруський бог сонця.

⁴⁷ «...по Дунаєві». — Дунай в піснях фігурує як образне означення далекого краю.

⁴⁸ «...каменнії гори» — дніпровські пороги.

⁴⁹ «...до полку Кобякова» — згадка про щасливий похід Святослава на половців у 1184 р.

⁵⁰ «Овлур свиснув за рікою» — половець Овлур, що втік з Ігорем на Русь, дав сигнал для втечі.

⁶¹ «...гоголем на воді... чернядьми на вітрах». — Гоголь і чернядь (чернеть) — види ниркових качок.

⁶² «Юноші князю Ростиславу затворив Дніпр темні береги». — Мається на увазі двадцятидворічний князь Ростислав Всеволодович, який в 1093 р., тікаючи від половців, утопився у притоці Дніпра Стугні.

⁶³ «...ми сокольця опутаєм красною дівицею» — син Ігоря Володимир втік на Русь разом із дочкою Кончака і восени 1187 р. обвінчався з нею.

⁵⁴ «...каганя подрузі» — дуже незрозуміле і зіпсоване місце /575/ у «Слові», досі переконливо не пояснене. Як його розумів І. Вагилевич, також важко сказати.

⁵⁵ «...їде по Боричеву». — Мається на увазі Боричів узвіз над Дніпром.

⁵⁶ Богородиця Пирогоща — назва церкви, збудованої 1131 р. князем Мстиславом.

Пояснення до перекладу «Слова о полку Ігоревім» складені на основі приміток до оригінального тексту, підготовленого академіком М. К. Гудзієм. Див. видання: «Слово о полку Ігоревім», К., «Радянський письменник», 1955.

Статті

Передговор к народним руським пісням. Вперше надруковано в «Русалці Дністровій», стор. IX — XX, як передмова до вміщених тут народних пісень. На звороті титульної сторінки «Пісні народні» поставлено епіграф: «Pisně narodni jsou nejpewnějši zaklad oswěty, žiwel, wzdělanosci, podpora národnocti, štit a ozdoba řeči». Kollar w ohlašeni Zpiewanek *.

Закінчується стаття таким зауваженням (в дужках): «Виймене із ширшой розправи Далибора Вагилевича». Очевидно, І. Вагилевич мав окреме дослідження про українські народні пісні, але опубліковане воно не було і досі його не виявлено.

Подається за першодруком.

¹ Сян, полоз, смок — draco **. Примір: «Mater verborum ***, словар старочеський із X століття, іздан у Празі і «Rukopis Kraledworsky» **** в «Суді Любушинім». Се слово придержалось у нас досі у назві ріки під Перемишлем пливучой, бо дуже викрутом (вужем) іде. (Прим. І. Вагилевича).

² «...море руськоє». — Так даві звалося море Чорноє. Нестор... (Прим. І. Вагилевича).

³ Межи думками, що розжареними страстьми промовляють, а ***** думами, діяньом і борбою жегущим, нельзя загородити межу. Вони дивним способом хаплють і обнимаються без розлуки (не включаючи тут чисто биличних) найчастіше розговоруються дівиця з ледіньом, син з матерою і пр., а каждоє своєю душею. (Прим. І. Вагилевича).

* Народні пісні є найпевнішою основою освіти, духовного життя, виховання, підпорою народності, красою і оздобою мови. Коллар у передмові до пісень (чеськ.).

** Дракон (лат.).

*** Джерело мови (лат.).

**** «Краледворський рукопис» (чеськ.).

***** Тут вжито в значенні і.

Замітки о руській літературі. Вперше надруковано /576/ у редагованій І. Вагилевичем газеті «Дневник руський», що виходила у Львові 1848 р., №№ 5, 6, 8.

Подається за виданням: «Писання Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича і Якова Головацького, Львів, 1884 (І. Онишкевич, Руська бібліотека, т. III), стор. 145 — 158.

Стаття І. Вагилевича є по суті першим нарисом історії української літератури, написаним в західних землях України. Назви багатьох творів, особливо давньої української літератури, подані І. Вагилевичем у власному формулюванні і скорочено. В статті трапляються і окремі неточності щодо написання прізвищ і дат; ці неточності подаємо нижче.

¹ Треба: Олега.

² Треба: 1562.

³ Треба: 1620.

⁴ Бронський К. — перекручене прізвище Мартина Броневського.

⁵ Треба: 1627.

⁶ Треба: 1587.

⁷ Початок назви праці М. Смотрицького такий: «Грамматики словенския правильно синтагма...»

⁸ Треба: † 1647.

⁹ Треба: † 1657.

¹⁰ Треба: † 1683.

¹¹ Треба: † 1693.

¹² Треба: † 1688.

¹³ Треба: † 1675.

¹⁴ Треба: 1708.

¹⁵ Треба: 1846. «Історію русів» приписували Г. Кониському. Хто автор цієї праці, досі не встановлено.

¹⁶ Треба: «Вацлав із Одеська».

¹⁷ «Паулего» — Жеготи Паулі.

¹⁸ Треба: 1837.

¹⁹ Правильна назва твору Г. Квітки-Основ’яненка: «Добре роби, добре буде».

²⁰ П’єса Г. Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці» у першому виданні 1836 р. мала назву: «Сватанье. Малороссийская опера в 3-х действиях».

²¹ «...іздав казки». — Мається на увазі збірка О. Бодянського «Наські українські казки запорожця Іська Материнки».

²² Повна назва: «Максим Перебийніс».

²³ Переклад поеми О. Пушкіна «Полтава» видано було не у Москві 1835 р., а в Петербурзі 1836 р. /577/

²⁴ С. Шереперя — літературний псевдонім українського письменника Степана Писаревського.

²⁵ Збірка Т. Шевченка видання 1840 р. названа поетом «Кобзар». Безглузду назву «Чигиринський кобзар» дав збірці у 1844 р. видавець Лисенков.

²⁶ «И. В. Гетого» — й. В. Гете.

Листи

1. До М. Погодіна. 3 січня 1842 р. Вперше надруковано у виданні: «Письма к М. П. Погодину из словянских земель (1835 — 1861)». Випуск III, Москва, 1880.

Подається за виданням: «Писання Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича і Якова Головацького», Львів, 1884 (І. Онишкевич. Руська бібліотека, т. III), стор. 174 — 176.

¹ Погодін Михайло Петрович (1800 — 1875) — російський історик і письменник офіційно-монархічного напряму, ідеолог реакційного слов’янофільства. В 1835 р. відвідав Львів, де познайомився з галицькими ученими і культурними діячами. З цього часу листувався з І. Вагилевичем, Я. Головацьким.

² Гартенштейн Данило — книготорговець у м. Бродах.

³ Етологія — в нашій науці не вживається цей термін; своїм значенням близький до «етнографії».

⁴ Корутань — Карінтія (слов’янська назва Хорутанія), провінція у Південній Австрії, значну частину населення якої складають слов’яни (хорвати і словенці).

⁵ «Музей чеський». — Мова йде про журнал «Časopis Českeho Museum» («Часопис чеського музею»), що виходив у Празі з 1827 р. Під згаданою назвою існував у 1830 — 1855 рр. В 1838 — 1842 рр. його редагував П. Шафарик. В цьому журналі І. Вагилевич друкував свої історичні, археологічні та етнографічні розвідки («Розгорецькі яскині», «Гуцули — жителі Східних Карпат», «Про упирів і відьом», «Бойки — руськослов’янські люди в Галичині»).

⁶ Пісні першого і другого свята — колядки і щедрівки.

⁷ Борковський Йосиф (1809 — 1843) — польський поет.

⁸ «...історико-археографічеськії ізвістія» — історико-археологічні відомості.

⁹ Жубржицький — Зубрицький Денис (1777 — 1862), український історик, ідеолог галицького москвофільства.

¹⁰ «Може бути, що я до Вас переселюсь». — Бажаючи присвятити себе науковій роботі, Вагилевич мав намір переїхати до Росії, де сподівався знайти відповідні для цього умови.

¹¹ Сахаров Іван Петрович (1807 — 1863) — російський фолькло-/578/рист і етнограф, видав фольклорні збірники «Сказання русского народа о семейной жизни своих предков» (1836 — 39), «Русские народные сказки» (1841). У зібранні «Пісні російського народу» (V частин, 1838 — 39) помістив також українські обрядові, ліричні та історичні пісні.

¹² Снегірьов Іван Миколайович (1793 — 1868) — російський етнограф, фольклорист, видав збірники прислів’їв, описував звичаї і обряди, прихильник реакційного слов’янофільства.

2. До Я. Головацького. 9 листопада 1843 р. Друкується скорочено за виданням: «Кореспонденція Якова Головацького в літах 1835 — 49», Львів, 1909, стор. 91 — 93.

¹ Лукашевич Платон Якимович (близько 1806 — 1887) — український фольклорист, видав збірник «Малоросійські та червоноруські думи та пісні» (1836), підтримував зв’язки з «Руською трійцею», з діяльністю якої знайомив пізніше Т. Шевченка.

До слів Лукашевича «Літопись Львовськая хорониться у мене» Я. Головацький зробив таку примітку: «Платон Акимович Лукашевич — издатель книги «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни», СПб, 1836, — путешествуя по славянским землям, познакомился с нами во Львове [в] 1839 или 40 году. Я передал ему приготовленную к печати рукопись Львовской летописи с моим предисловием. Лукашевич не напечатал ее, а только 1874 р. о. А. Петрушевич, переписав с моего черняка, поместил ее виписки из ней в своей «Сводной летописи» («Литерат[урный] сборн[ик]», 1872 и 1873). Я. Г.».

² Левицький Йосип (1801 — 1860) — український письменник, автор першої друкованої «Граматики руської або малоруської мови у Галичині» (1830, німецькою мовою) та шкільних підручників. В 1843 р. Левицький різко виступив проти фонетичного правопису «Русалки Дністрової».

³ Домбровський Василь Федорович (1810 — 1845) — професор Київського університету, історик, автор праць «Острожская старина», «Луцк» (в альманасі «Киевлянин» за 1840 — 1841 рр.), «О ямах до конца XVII в.» (1842), «Очерк г. Чернигова и его области в древнєє и новое время» (1846).

⁴ Більовський — Бєльовський Август (1806 — 1876), польський поет і історик, перекладач «Слова о полку Ігоревім» (1833), народних пісень тощо.

⁵ Іллірія — давня область на північний захід від Адріатичного моря, завойована була пізніше римлянами.

⁶ Зап Карел Владислав (1812 — 1871) — чеський письменник, історик, фольклорист і етнограф, перекладач творів Головацького, Ва-/579/гилевича, українських народних пісень. В 1836 — 1845 рр. жив у Галичині, написав «Мандрівки і прогулянки по Галицькій землі».

⁷ Шафарик Павло Йосип (1795 — 1861) — див. примітку № 12 до статті М. Шашкевича «Азбука і абецадло».

⁸ Греч Микола Іванович (1787 — 1867) — російський реакційний письменник і журналіст, автор «Практичної російської граматики» (1827), яку, очевидно, має на увазі І. Вагилевич.

⁹ Буняк — герой українських народних оповідань. І. Вагилевич збирав матеріал для своєї статті «Шелудивий Буняк. З народних переказів», яку опублікував у збірнику «Бібліотека Оссолінських», Львів, т. IX, 1844, стор. 181 — 195 (польською мовою).

¹⁰ «...священик Блонський» — Кирил . Б[лонський], священик в Шерешорах, отець Тита Кириловича Блонського в Дорі. Я. Г. (Прим. Я. Головацького).

¹¹ «...отець С. С. Товгович» — православний священик во Львові, руський із Буковини, з котрим ми жили в дружбі. Я. Г. (Прим. Я. Головацького).

ЯКІВ ГОЛОВАЦЬКИЙ

Оригінальні поезії, надруковані у «Русалці Дністровій» (1837), переклади сербських народних пісень та обробка народних оповідань, казок, анекдотів, поміщені у першій (1846) та другій (1847) частинах альманаха «Вінок русинам на обжинки», — є основним творчим доробком Я. Головацького як письменника.

Незрівнянно більше залишив Я. Головацький як учений. Починаючи з «Русалки Дністрової», свої численні історико-літературні, фольклорно-етнографічні праці він понад півстоліття друкував окремими книжками або поміщував у багатьох російських, чеських, українських, німецьких періодичних виданнях. У цих виданнях, переважно недоступних для сучасного читача, залишилась наукова спадщина Головацького і на сьогоднішній день. Тільки багате і цінне його листування за 1835 — 62 рр., ретельно зібране К. Студинським, було видане Науковим товариством ім. Шевченка у Львові двома великими випусками у 1905 та 1909 роках.

Вперше у зібраному вигляді літературна спадщина Я. Головацького видана у третьому томі «Руської бібліотеки» І. Онишкевича (1884) разом із творами М. Шашкевича та І. Вагилевича. У 1906 р. твори Я. Головацького ввійшли до видання: «Твори М. Шашкевича, Я. Головацького, М. Устияновича, А. Могильницького», що його здійснило Львівське т-во «Просвіта». Розширене і змінене (замість творів Устияновича і Могильницького, які вийшли окремо, було додано твори І. Вагилевича і Т. Падури), перевидання 1913 р. за-/580/лишається до сьогодні найповнішим зібранням літературної спадщини Я. Головацького.

До цього збірника ввійшли кращі художні твори письменника, наукові статті, листи і цінні спогади про літературне життя в Галичині часів «Руської трійці» та становлення нової літератури.

Поезії

Два віночки. Вперше надруковано в альманасі «Русалка Дністровая», Будим, 1837, стор. 68 — 70.

Подається за першодруком.

Весна. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина друга, Відень, 1847, стор. 109 — 112.

Подається за першодруком.

Покладено на музику І. Воробкевичем.

Туга за родиною. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина друга, Відень, 1847, стор. 113 — 116.

Подається за першодруком.

Датований вірш «Пешт, 1835» і написаний, як згадує Я. Головацький, під час його студій в Будапешті (див. «Литературный сборник, издаваемый Галицко-русской Матицей», 1886, вып. I, стор. 97).

Покладено на музику І. Воробкевичем.

Річка. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина друга, Відень, 1847, стор. 119 — 120.

Подається за першодруком.

Покладено на музику І. Воробкевичем, а також І. Лаврівським.

Над Прутом. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина друга, Відень, 1847, стор. 121 — 122.

Подається за першодруком.

Покладено на музику І. Лаврівським.

І. Срезневському з нагоди єго перебуваня в Ужгороді і Львові (1842). Вірш написано в 1842 р. Звернений він до Ізмаїла Івановича Срезневського — професора Харківського університету.

Я. Головацький у своїх спогадах згадує, що зустріч з І. Срезневським відбулась у Львові у 1840 р., коли І. Срезневський повертався із поїздки по слов’янських країнах. Ще до цього у Відні І. Срезневський був поінформований про фольклорну і літературну діяльність Я. Головацького його братом Іваном. «Срезневский был весьма сердечен и дружелюбен со мною; из его разговоров я многому научился и уяснил себе многие вопросы насчет состояния России, малороссийской словесности и вообще славянского дела», — згадує Я. Головацький. Він же порадив Я. Головацькому звернутись із виданням народних пісень до О. Бодянського. (Див. «Литератур-/581/ный сборник, издаваемый Галицко-русской Матицей», 1886, вип. II, стор. 198).

Вірш друкується з книги І. Свенціцького «Материалы по истории возрождения Карпатской Руси», Львів, 1906.

Крім поетичних творів, в 30 — 40-х рр. Я. Головацький писав і прозові, в яких використав свої багаті записи народних оповідань, казок, анекдотів. Частина з них поміщена у «Вінку русинам на обжинки». Частина друга, 1847, за підписом «Я. Балагур», а також у пізніших виданнях.

Переклади

Сербські народні пісні

Я. Головацький був одним із перших на Україні дослідників і перекладачів сербських народних пісень. Переклади Головацького, в основному, передають точно зміст і форму оригіналу. В цьому виданні поміщено всі 23 пісні, які були вперше опубліковані в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина перша, Відень, 1846, стор. 166 — 204, разом з розвідкою про сербські народні пісні. Крім цих, Я. Головацький переклав ще багато інших сербських пісень, які залишились неопублікованими. Частина з них зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки Міністерства культури УРСР. Є там незавершені переклади і героїчних пісень (вважали, що Шашкевич і Головацький перекладали тільки ліричні).

Вівчар та дівчина.

¹ «Ладна вода, гожа вода» звичайно у нас говориться. Кажуть, що не годиться казати на воду «добра». Ледве чи не є то збиток із дохристиянського богослуженя, відав, вода Ладі богині посвящена була? Може, в сербськім «ладна водица» не походить від «хладна», холодна, але також, як у нас, — від Лади. (Прим. Я. Головацького).

Оден милий, та і той далеко.

¹ Вмісто оден — воден, так як вна, вно замість она, оно говориться. (Прим. Я. Головацького).

Нема гаразду з вдовицею.

¹ Воле значить тілько що добре, від того походить рос[ійське] і слов[ацьке] боліє, болій, лучше, лучший. У нас лишень одно нарічє заховалося в первіснім значеню, бо більше, більший, значить множоє, в’яще. (Прим. Я. Головацького).

Заручена з воєводою Степаном.

¹ Герциковина, серб[ське] Ерцеговина, Herzegowina, названіе часті сербської країни, задержалося забитком Німеччини середніх віків. Однако ж тамошні жителі іменують себе досі старим, предвіцьким назвищем Іро, Ero (гл[яди] Вука Ст[ефановича] Караджича /582/ «Србске приповjедке», на Цетиню), котре яко корінне слово появляєся в старинних названіях Επιρος (επι Ηρος) Epirus. (Прим. Я. Головацького).

Знаки чемної дівчини.

¹ Сараєво — місто в Югославії, столиця теперішніх республік Боснії і Герцеговіни.

² Послідні два стихи із нашої народної пісні. (Прим. Я. Головацького).

Виховане.

¹ Свість — сестра мужа, сестра жінки, сестра брата, взагалі своячиця. Дівер, девір (серб. Ђевер, старопольськ[е] dziewierz) — шурин, мужів брат; зрівняй пісню:

Не дай мене, мамо, де много діверів,

Волиш мене дати, де хата без дверій;

Де хата без дверій, дам собі зробити,

Де много діверів, там ся будуть бити.

(Прим. Я. Головацького).

² Сночи, сночики (серб, синоћ) — пізно ввечір; спішний — вчорашній, вечерішній. (Прим. Я. Головацького).

Котра неньки не послухає.

¹ Коло — знаний сербський танець; у нас також танцюють коло, але наше лиш таке, що парубки на початку танця в лад обходять наоколо самі або попарувавшись з дівчатами та приспівують, охоти додаючи. Є то щось подібне до польського танця полонеза, а у нас говориться: «Заграй мені коло», або: «Заграй мені таки руського». (Прим. Я. Головацького).

Рада милій.

¹ В горах говориться рчу, рчю, рчемо замість реку, речемо; від того походить речинець — уречений час, зрівн[яй] чеське určiti, игсепу. (Прим. Я. Головацького).

² Бабочка божа — мотиль. (Прим. Я. Головацького). Тобто метелик.

Згадка.

¹ Гінтяй — гультай, несталий, невірний друг, походить від гонити, ганяти, гуляти. (Прим. Я. Головацького).

Нещасна.

¹ Прічка — пріч, преч; часом уживався як существительне, напр., «Мене жене прічка із дому мого власного»; «Хто тобі казав іти?» — «Прічка мене вигнала». (Прим. Я. Головацького).

Зависть.

¹ Криця — добра сталь. (Прим. Я. Головацького). /583/

Три тузі.

¹ Обі слідуючі пісні [тобто «Три тузі», «Смерть милих»] напечатані уже в «Русалці Дністровій», у Будимі, 1837, стор. 107 і 108. (Прим. Я. Головацького).

Асан-Агиниця.

¹ Ся пісня переведена на італьянське архімандритом (abbè) Fortis * і поміщена в єго «Путешествію по Далмації», ізданім минувшого століття. Відтак переложена на французьке і напечатана в «Voyage en Dalmatie par m. l'abbè Fortis, trad. de l'italien. 2 tom. avec figures», Вегпе, 1778, 8° **, в томі I, стор. 142 — 146. Єсть також і німецький переклад [Гете]. (Прим. Я. Головацького).

² Судія — у сербськім кадиjя, із турецького язика. (Прим. Я. Головацького).

³ Мешти — у буковинських русинів називаються коротенькі чобітки, у гуцулів каракати. Сим словом здалося нам найлучче переложити сербські местве, що, власне, значить шкіряні панчішки, підколінниці. (Прим. Я. Головацького).

Королицькії пісні

¹ Королицькі пісні — старовинна обрядова поезія, яка нагадує українські колядки.

* Фортіс.

** Подорож до Далмації пана аббата Фортіса, переклад на італійську мову. 2 томи, з ілюстраціями. Берн, 1778, 8° (франц.).

Статті, розвідки, спогади

Пам’ять Маркіяну-Руслану Шашкевичу. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина перша, Відень, 1846, стор. 47 — 66. Цією статтею починався в альманасі розділ із творів М. Шашкевича.

Подається за першодруком.

¹ Тут помилково названо батька М. Шашкевича Іоанном. Насправді батько називався Семен. Друга неточність: Шашкевич народився не в с. Княжому, а в с. Підлиссі.

² Добровський Йозеф — див. примітку № 16 до статті М. Шашкевича «Азбука і абецадло». Тут названа його праця «Основи старослов’янської мови» (1822).

³ Шафарик Павло Йосип — див. примітку № 12 до статті М. Шашкевича «Азбука і абецадло». Тут мова йде про його працю «Історія слов’янської мови і літератури на всіх наріччях» (1826).

⁴ Лінде Самуель Богуміл (1771 — 1847) — польський учений-філолог.

⁵ Раковецький Ігнатій Бенедикт (1782 — 1839) — польський істо-/584/рик-славіст. В 1820 — 1822 рр. видав у Варшаві свою головну працю «Правда Руська».

⁶ Караджич Вук Стефанович (1787 — 1864) — провідник сербохорватського національно-визвольного руху, філолог і фольклорист, автор праць: «Граматика сербської мови за говорами простого люду» (1814), «Сербський словник з німецькими і латинськими тлумаченнями» (1818), збирач і популяризатор сербського фольклору; особливу славу здобуло його зібрання «Сербські народні пісні» (4 кн., 1823 — 1833 рр.).

⁷ Напр.: «Печаль по смерті єго величества блаж[енної] пам’[яті] цісаря Франца I» (у Львові в печатні Ставроп[ігійській], 1835). (Прим. Я. Головацького). Згадана поезія досі ніде не виявлена і, очевидно, помилково приписується М. Шашкевичу. Не ця поезія, а «Голос галичан» була надрукована 1835 р. у Ставропігійській друкарні.

⁸ Слово к питомцям семинарії руської у Львові говорив небіжчик 1834 року по-руськи — з великим восхищеніем прийняте слухателями; не знати, у чиї руки досталася рукопись єго. (Прим. Я. Головацького).

⁹ «...кілька таких подаємо тут у сій книжці». — Мається на увазі перша частина альманаха «Вінок русинам на обжинки», де Я. Головацький надрукував цю статтю і частину творів М. Шашкевича.

¹⁰ «...лишень сесі уривки дісталися». — Тут я Головацький навів повністю текст уривка, який під назвою «Бандурист» подано у цьому збірнику в розділі «Поезії» М. Шашкевича.

¹¹ По слову госп[одина] І. І. Срезневського перевів сії дорогоціннії пам’ятники старословенщини на южноруський язик г[осподин] Ієремія Галка і Амвр[осій] Могила — так тепер оба переводи знаходяться у Харкові, ба і Маркіянів дістався в цілості г. Срезневському; надіємося на їх скорійше ізданіє. (Прим. Я. Головацького).

¹² Сліпанки — манівці, бездорож. (Прим. Я. Головацького).

¹³ Після слів «Псалми Русланові» наведено тексти трьох псалмів: І. «Хто з богом, бог з ним»; II. «Великий єсть бог»; III. «Віра серця мого, як Бескид». До третього псалму додана така нотатка (стор. 63 — 64): «Кажеш, приятелю, що простим язиком нашим не можна [творити], лиш о домашніх щоденних річах бесідувати, що руський народний язик зовсім неспособний до вираженя вищих понятій. От тобі показав живим приміром Шашкевич, як можна взнестися високо, як можна своїм нарічєм без чужої примітки і найвищії понятія о бозі гладко виговорити — та ще як сильно, як мудро, як положительно, основно. Не язик народний винен, але ти сам, бо (вдарся в груди) не знаєш єго, не вмієш по-руськи. Шашке-/585/вич не рік, не два виучував і розбирав народну бесіду — тепер видиш, як єму гнеться всюди під лад. Не лінуйся, працюй, то і тобі легше пійде. Але знай, що без праці само до берега твого не приплине».

Народнії сербськії пісні. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина перша, Відень, 1846, стор. 153 — 165. На звороті титульної сторінки розділу поставлено епіграфом висловлювання Коллара про значення народних пісень.

Подається за першодруком.

¹ На малоруське переклав сербські пісні А. Могила (Метлинський), см. «Думки, пісні та ще дещо Амвр. Могили», Харків, 1839. У нас був переложив кілька пісень покійний М. Р. Шашкевич. (Прим. Я. Головацького).

² Такі ж самі уваги снували ми ся, читаючи переводи і наслідування наших руських пісень на польське Б. Залєського або «Dumki A. Bielowskiego i Lucyana Siemieńskiego», w Pradze, 1835 *. Видко, що все красне, але не на своїм місці. (Прим. Я. Головацького).

³ Щось подібне показуєся і в українських піснях, де в одній пісні козак, підмовляючи дівчину, щоби йшла з ним на Україну, каже:

У нас гори золотії,

А травоньки шовковії,

А річеньки медовії і пр.

Ледве, чи не з весільної пісні сесі слова вибрані. (Прим. Я. Головацького).

⁴ Народн. србске пjесме Вука Стеф. Караџића **, у Липисці, кн. II, 1823, стор. 2. (Прим. Я. Головацького).

⁵ Нар. србске пjесме В. Ст. Караџића ***. Т. IV, у Бечу, стор. 269. (Прим. Я. Головацького).

⁶ Вацлав з Одеська «Pieśni ludu Galicyjskiego», we Lwowie ****. 1833, стор. 492. У г. Максимовича «Малоросс[ійские] песни», Москва, 1827, пісня XXV, кажеся: «Уста мої сахарнії, чом не мовите?» (Прим. Я. Головацького).

⁷ «Narodnie Zpiewanky čili pjsně swětské Slowakůw w Uhrach od Jana Kollara», D. II. Budjne, 1835 *****. (Прим. Я. Головацького).

* «Думки А. Бєльовського і Люціана Семенського», в Празі, 1835 (польськ.).

** «Народні сербські пісні Вука Стефановича Караджича» (серб.).

*** «Народні сербські пісні Вука Стефановича Караджича».

**** «Пісні галицького люду», у Львові (польськ.).

***** «Народні співанки, або світські пісні словаків в Угорщині від Яна Коллара», т. II, в Будимі, 1835. /586/

⁸ Народн. србске пjесме Вука Стеф. Караџића, кн. I, у Липисці, 1824, стор. III. (Прим. Я. Головацького).

⁹ От що пише Й. Бодянський о піснях наших: «Песни южнорусские, единственные в своем роде, стоят выше песен всех прочих славянских племен» і пр. «Кроме того, они выше прочих и своей музыкой, напевом, голосами, языком в высокой степени поэтическим и музикальним (который в том случае сравнивать можно из древнегреческим, из новых — с итальянским), стихосложением, заключающим в себе и размер, и тонику, и рифму, удивительно свободным и вместе с тем стройным, разнообразным и богатым, своєю многочисленностью и разнородностью и т. д.». См. «О народной поэзии славянских племен» Иосифа Бодянского, Москва, 1837. (Прим. Я. Головацького).

Іван Котляревський. Вперше надруковано у тижневику «Пчола», № 3, 1849, стор. 37 — 41.

Подається за виданням: «Писання Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича і Якова Головацького, Львів, 1884 (І. Онишкевич, Руська бібліотека, т. III), стор. 349 — 352.

¹ Гнєдич Микола Іванович (1784 — 1833) — російський поет і перекладач, родом полтавчанин, його переклад «Іліади» Гомера, здійснений в 1807 — 29 рр., став окрасою російської літератури.

² Вергілій Марон Публій (70 — 19 до н. е.) — великий римський поет-епік, автор відомої поеми «Енеїда».

³ Кочубеєві. — У петербурзькому виданні «Енеїди» 1809 р. (4 частини) прізвище, ім’я та по батькові Кочубея С. М. написано скорочено: «С. М. К — ю усерднейше посвящает сочинитель».

⁴ Амвросій Могила — літературний псевдонім Метлинського Амвросія Лук’яновича (1814 — 1879) українського поета-романтика, фольклориста і видавця, професора Харківського та Київського університетів.

⁵ Іеремія Галка — літературний псевдонім Костомарова Миколи Івановича (1817 — 1885), визначного українського історика і письменника.

⁶ Тополій — Тополя Кирило, український письменник першої половини XIX ст., автор драматичних творів.

⁷ Срезневський Ізмаїл Іванович (1812 — 1880) — визначний філолог-славіст, професор Харківського і Петербурзького університетів.

⁸ Озаркевич Іван — священик у Коломиї, перший організатор народного театру на Західній Україні, дід відомої української письменниці Наталі Кобринської. Озаркевич виступив популяризатором творів І. Котляревського у Галичині, пристосовував їх до місцевих умов. Сподвижниками І. Озаркевича були М. Верещинський — суб-/587/сидатор «Русалки Дністрової», та коломийський бурмистр Дрималик.

⁹ «Євангельськії розмишленія». — Мається на увазі переклад французького богословського трактату Дюкеня, який здійснив І. Котляревський.

¹⁰ «...Олександру Борисовичу Куракіну. — Тут неточність: у І. Котляревського Олексій Борисович Куракін (в 1802 — 1807 рр. генерал-губернатор на Україні).

Поділ часу у русинів. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина друга, Відень, 1847, стор. 240 — 254.

Подається за першодруком.

Стаття Я. Головацького має велике значення для розуміння українського народного календаря у минулому. Без знання цього календаря сучасному читачеві дожовтневої літератури важко зрозуміти хронологічне значення таких народних понять, як «петрівка», «пилипівка», «м’ясниці» і т. д., а також зміст багатьох народних прислів’їв, приказок та обрядової поезії.

Я. Головацький був одним із найкращих в свій час знавців народного побуту, звичаїв, обрядів, невтомним збирачем народної поезії. Стаття яскраво проілюстрована і цим самим допомагає зрозуміти, як народ перетлумачував по-своєму, по-земному церковний календар, вкладаючи в нього життєво практичний зміст.

¹ Кухарський Андрій — польський вчений, займався історією слов’ян, подорожував по слов’янських країнах.

² Зовеся також лютий, бо звичайно около іорданських свят найбільшії морози, лють, велика зима буває; тоді вторий місяць називають палютий, ніби по лютім слідуючий. (Прим. Я. Головацького).

³ В листопадні, кажуть, коні найслабші, а як кобилі лист на голову паде або на груди спотикнеться, то жереб’я скине:

На Симеона — Юди боїться кінь груди.

(Прим. Я. Головацького).

⁴ См. Карамзіна, т. І і Раковецького «Правд[а] руськ[а]». (Прим. Я. Головацького). Тут названа праця російського історика Карамзіна М. М. «Історія держави російської» та дослідження польського історика-славіста Раковецького І. Б.

⁵ См. Glagolita Clozian. Собр[ание] памятн[иков] слов[ян] Кеппена. СПб., 1827. (Прим. Я. Головацького).

⁶ «...в книгохранилищі монастиря Святоонуфрейського». — Оче-/588/видно, неточність: у «Русалці Дністровій» говориться про книгосховище монастиря «Святого Василія Великого» у Львові.

⁷ Карамзін Микола Михайлович (1766 — 1820) — відомий російський письменник, історик, автор великої праці «Історія держави російської».

⁸ Раковецький Ігнатій Бенедикт — див. прим. № 5 до статті Я. Головацького «Пам’ять Маркіяну-Руслану Шашкевичу».

⁹ Левицький Йосип — див. примітку № 2 до листа І. Вагилевича Я. Головацькому від 9 листопада 1843 р.

¹⁰ «...ще і досі уживають» — см. таблицю. (Прим. Я. Головацького). До статті додано Я. Головацьким таблицю, в якій зведено у паралельному зіставленні назви місяців усіх слов’янських народів. У цьому виданні вона подана з технічних причин окремими частинами.

Пережитое и перестраданное. Вперше надруковано окремими частинами у львівському журналі «Литературный сборник, издаваемый Галицко-русской Матицею», 1885, Випуск I, стор. 10 — 41; Випуск II і III, стор. 127 — 140; 1886, Випуск I, стор. 88 — 100; Випуск II, стор. 198 — 207.

У вступній замітці до цих спогадів Я. Головацького редактор «Литературного сборника» Б. Дідицький повідомляв, що в 1877 р. він звернувся до письменників, які виступали з 1848 р., з проханням подати матеріали до історії галицько-руського письменства. Літом 1881 р. він одержав від Я. Головацького докладну автобіографію під заголовком: «Пережитое и перестраданное. Записки Я. Ф. Головацкого». Вона була переписана дочками Я. Головацького на 16’/2 листках і закінчувалась 1848 роком. її доповнення, яке Дідицькому обіцяв Я. Головацький, досі не відоме.

У названому збірнику Дідицький друкував спогади Я. Головацького окремими частинами під своїми заголовками, не дотримуючись будь-якої послідовності.

Подається скорочено за першодруком з упорядкуванням усіх частин відповідно до хронологічної їх послідовності.

Ці незакінчені спогади Я. Головацького є дуже цінними для розуміння громадсько-політичного та літературного життя часів зародження нової української літератури у Галичині, діяльності «Руської трійці» і появи «Русалки Дністрової». Цілком природно, у спогадах Я. Головацького знайшли своє відображення і суперечності та обмеженість світогляду автора, який з наступом реакції після революції 1848 р. далеко відійшов від демократичних, прогресивних ідей М. Шашкевича і, під кінець життя в якійсь мірі відчуваючи це, шукав собі виправдання. Незважаючи на окремі суб’єктивні моменти в оцінці Я. Головацьким тодішнього літера-/589/турно-громадського життя і діяльності своїх сподвижників І. Вагилевича, М. Шашкевича, спогади дають яскравий матеріал для характеристики рабського становища трудящих мас в австрійській монархії і антинародної, шовіністичної внутрішньої політики цісарських правителів, щодо пригноблених націй.

¹ Гейм Іван Андрійович — професор московського університету, крім географії і статистики, займався практичним мовознавством. Тут згадана, очевидно, його «Russische Sprachlehre für Deutsch» («Підручик російської мови для німців»; 1789).

² Максимович Михайло Олександрович (1804 — 1873) — видатний український вчений, біолог-ботанік, історик, філолог і етнограф, професор і перший ректор Київського університету. В 1827 р. видав збірник «Малоросійські пісні».

³ Данилов (Данилович) Кірша — гаданий укладач збірки билин, записаних у другій половині XVIII ст. Тут згадано їх видання К. Калайдовичем у Москві 1818 р.

⁴ Бібліотека Оссолінських. — 1817 року у Львові польським магнатом Ю. М. Оссолінським заснована бібліотека (при ній музей, друкарня та ін.). Польські фонди цієї бібліотеки в 1947 році передано Польській Народній Республіці.

⁵ Державін Гаврило Романович (1743 — 1816) — визначний російський поет.

⁶ Бантиш-Каменський Дмитро Миколайович (1788 — 1850) — український та російський дворянський історик, автор «Історії Малої Русі» (1822).

⁷ Четвертую книгу из 3-го издания я собственноручно переписал из экземпляра, открытого мною в Св[ято]онуфрийской библиотеке. Все эти и многие другие книги я подарил после в пользу Народного дома, где их должно быть в народной библиотеке более двухсот с моею подписью и с моим клеймом. Тем я и положил начало библиотеки Народн[ого] Дома во Львове. (Прим. Я. Головацького).

⁸ Кулжинський Іван Григорович (1803 — 1884) — російський письменник та етнограф. Тут згадана одна з кращих його праць «Малоросійське село» (1825).

⁹ Кайданов Іван Кузьмич — російський педагог і письменник, автор численних підручників з історії.

¹⁰ Залєський Вацлав (Вацлав з Одеська) — див. примітку № 2 до статті М. Шашкевича «Азбука і абецадло».

¹¹ Копітар Варфоломій — див. примітку № 9 до статті М. Шашкевича «Азбука і абецадло».

¹² Грімм Якоб (1785 — 1863) і Вільгельм (1786 — 1859) — німецькі філологи, збирачі фольклору, перекладачі. /590/

¹³ Караджич Вук Стефанович (1787 — 1864) — основоположник сербського фонетичного правопису, див. примітку № 6 до статті Я. Головацького «Пам’ять Маркіяну-Руслану Шашкевичу».

¹⁴ Левицький Венедикт (1783 — 1851) — «доктор богословія» і цензор українських книжок у Галичині, реакціонер, головний винуватець заборони «Русалки Дністрової». Головацький дещо пом’якшує характеристику В. Левицького.

¹⁵ «Пісні люду руського в Галичині, зібрав Жегота Паулі. Львів, 1839» — про цей збірник див. розвідку М. Возняка «До джерел українського пісенного збірника Жеготи Павлі (М. Возняк, «У століття «Зорі» Маркіяна Шашкевича (1834 — 1934)», ч. II, Львів, 1936).

¹⁶ Бєльовський Август — див. примітку № 4 до листа І. Вагилевича Я. Головацькому від 9 листопада 1843 р.

¹⁷ Семінський — Семенський Люціан (1809 — 1878), польський письменник і літературний критик.

¹⁸ Войціцький — Вуйціцький Казімеж-Владислав (1807 — 1879) — польський літературознавець, фольклорист і публіцист. Українську культуру розглядав з шовіністичних шляхетських позицій.

¹⁹ Туровський Казімеж-Юзеф (1813 — 1874) — польський письменник, збирач українських народних пісень.

²⁰ Поль Вікентій (Вінцентій) (1807 — 1872) — польський поет, професор Краківського університету.

²¹ «...ополяченную столицу Володаря». — Мається на увазі м. Перемишль — столиця князя перемишльського Володаря Ростиславича (помер 1124 р.).

²² Снядецький Ян-Баптист-Владислав (1756 — 1830) — польський учений, астроном і математик.

²³ Пясти — династія князів та перших королів Польщі (IX — XI ст.).

²⁴ Погодін Михайло Петрович — див. примітку № 1 до листа І. Вагилевича М. Погодіну від 3 січня 1842 р.

²⁵ Роман Мстиславич (помер 1205 р.) — галицько-волинський князь, видатний державний діяч і полководець давньої Русі. В 1199 р. об’єднав Галичину з Волинню в єдине могутнє князівство. Загинув під час походу на Польщу.

²⁶ Мацейовський Вацлав Олександр (1793 — 1883) — польський історик і юрист, слов’янознавець.

²⁷ Зубрицький Денис — див. примітку № 9 до листа І. Вагилевича М. Погодіну від 3 січня 1842 р.

²⁸ «Акты Западной России» («Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археологической комиссиею») — п’ятитомна збірка документальних матеріалів з історії Ро-/591/сії, України, Білорусії і Литви за 1340 — 1699 рр., видана у Петербурзі в 1846 — 53 рр.

²⁹ «Науковый сборник Галицко-русской Матицы» — збірник, який видавала Галицько-руська Матиця у Львові, починаючи з середини XIX ст.

³⁰ Лозинський Йосип — див. примітку № 1 до статті М. Шашкевича «Руськоє весілє».

³¹ «...из Галицкой Руси сделалась би вторая Холмщина». — Я. Головацький має на увазі історичну долю колишньої області Галицько-Волинського князівства, яка була захоплена феодальною Польщею і зазнала насильницької асиміляції.

³² Снігурський Іван (1784 — 1847) — український церковний діяч у Галичині, з 1818 р. епіскоп у Перемишлі, виступав на захист рідної мови, проти політики полонізації.

³³ Левицький Йосип — див. примітку № 2 до листа І. Вагилевича Я. Головацькому від 9 листопада 1843 р. Тут згадана його стаття «Відповідь на пропозицію про впровадження польського абецадла до українського письменства», яка була надрукована 1835 р. у Перемишлі.

³⁴ Михалевич Микола (помер 1846) — професор польської літератури у Львівському університеті, в 1827 — 34 рр. редагував польські газети «Газета львівська» і «Розмаїтості».

³⁵ Див. рецензію М. Шашкевича на цей збірник «Руськоє весілє, описанноє через І. Лозинського».

³⁶ «...до водворения ляхолетия». — Мається на увазі до загарбання галицьких земель феодальною Польщею.

³⁷ Ількевич Григорій Степанович (1803 — 1841) — український фольклорист, етнограф і педагог, учителював на Покутті (Коломия, Городенка), зібрав і видав 2700 народних прислів’їв (з післямовою Я. Головацького) «Галицькі приповідки і загадки, зібрані Григорієм Ількевичем», Відень, 1841.

³⁸ Верещинський Микола Михайлович (1793 — 1882) — культурноосвітній діяч у Галичині, довгий час (32 роки) працював директором крайової школи у Коломиї, підтримував діяльність «Руської трійці», дав кошти для видання «Русалки Дністрової». М. Верещинський заохочував вчителя Г. Ількевича до збирання народної творчості, разом з І. Озаркевичем організував у Коломиї перші у Галичині театральне і культурно-освітнє товариства.

³⁹ Шіллер Йоганн-Фрідріх (1759 — 1805) — великий німецький поет і драматург.

⁴⁰ Гете Йоганн-Вольфганг (1749 — 1832) — великий німецький поет і мислитель.

⁴¹ Гердер Йоганн-Готфрід (1744 — 1803) — німецький філософ, /592/ письменник і критик, видав першу антологію народної поезії, зокрема слов’янської, «Голоси народів у піснях» (1778 — 79 рр.).

⁴² Пешт. — До 1872 р. дві частини м. Будапешта Буда (Будим) і Пешт були окремими містами.

⁴³ Коллар Ян (1793 — 1852) — чеський поет і вчений-славіст, його найвизначніший твір — поема «Дочка Слави» (1824 р.).

⁴⁴ Годра — Годжа Михайло Милослав (1811 — 1870), словацький письменник і політичний діяч.

⁴⁵ Кузьмані Карл (1806 — 1866) — словенський письменник-патріот, професор Віденського університету.

⁴⁶ Курелац Франьо (1811 — 1874) — хорватський етнограф і філолог-славіст, сподвижник слов’янського відродження.

⁴⁷ Павлович Федір (1804 — 1854) — сербський політичний і літературний діяч. В 1832 — 41 рр. редагував «Літопис» сербської Матиці, «Сербський Народний Лист» і «Сербські Народні Новини».

⁴⁸ Петрович Георгій — сербський письменник, один із діячів сербського національного відродження. Допоміг Головацькому у виданні «Русалки Дністрової», розповсюджував її в Угорщині і турбувався про її пересилку до Галичини (див. листування Я. Головацького).

⁴⁹ Гербель Микола Васильович (1827 — 1883) — російський поет і перекладач. В 1878 р. видав антологію «Поезія слов’ян». Переклав російською мовою деякі поезії М. Шашкевича, Я. Головацького, М. Устияновича, А. Могильницького та інших письменників Західної України.

⁵⁰ Унгвар — мадьяризована назва Ужгорода.

⁵¹ Лучкай (Поп) Михайло Михайлович (1789 — 1843) — український мовознавець і історик, автор першої граматики української мови на Закарпатті «Граматика слов’яно-українська» (1830). В ній були вміщені і народні пісні.

⁵² «Он уже открыл им наши планы». — Твердження Я. Головацького про вагання М. Шашкевича в час переслідування авторів «Русалки Дністрової» не відповідають дійсності і суперечать його ж характеристиці М. Шашкевича як у цих спогадах, так і в статті «Пам’яті Маркіяну-Руслану Шашкевичу». Викликані вони деяким самовихвалянням Я. Головацького та пізнішою недоброзичливістю до І. Вагилевича, в поглядах з яким він розійшовся ще в 40-х рр.

⁵³ Ковбек (Коубек) Ян Православ (1805 — 1854) — чеський поет, перекладач, вчений, послідовник будителів. Збирав і перекладав українські народні пісні.

⁵⁴ Танка Вацлав (1791 — 1861) — видатний діяч чеського національного відродження, поет, філолог, автор збірки патріотичних поем і віршів «Краледворський рукопис» (1819), перекладач «Слова о полку Ігоревім» та українських народних пісень. /593/

⁵⁵ «Московский наблюдатель» — російський літературний журнал, виходив у Москві в 1835 — 39 рр.

⁵⁶ Френ Христіан Данилович (Христіан Мартін фон Френ; 1782 — 1851) — визначний арабіст, один з основоположників школи сходознавства в Росії.

⁵⁷ «Немецкие скептики отказали словянам... в знаний письмен». — Мова йде про реакційних німецьких філологів, які, доводячи «вищість» німецької нації, заперечували існування письма у слов’ян до прийняття християнства.

⁵⁸ Ібн-Фадлан (Фоцлан) Ахмед — арабський письменник 1-ї половини X ст. У книзі про свою подорож у 921 — 22 рр. до Поволжя описав життя і побут багатьох народів Середньої Азії, а також башкирів, болгарів, русів, хозарів.

⁵⁹ Храбр — Чорноризець Храбр, болгарський монах, який жив у кінці IX і на початку X ст., залишив цікаве свідчення про письмо у слов’ян.

⁶⁰ «Суд Любуші» — одна із поем «Краледворського рукопису» В. Ганки.

⁶¹ «...еще с восстания 1831 г.». — Мається на увазі польське повстання 1831 р.

⁶² Дверніцький Йозеф (1779 — 1857) — генерал, учасник польського повстання 1831 р., після поразки якого емігрував.

⁶³ Полевой Микола Олексійович (1796 — 1846) — російський письменник та історик.

⁶⁴ «Запорожская старина» — фольклорно-історична збірка І. І. Срезневського (вийшло 6 випусків у 1833 — 38 рр.).

⁶⁵ «Вагилевич отрекся от всего...» — Тут явне перебільшення Я. Головацького, що суперечить його ж твердженню про вимогу І. Вагилевича вести революційну роботу серед народу.

⁶⁶ Шафарик Павло Йосип — див. примітку № 12 до статті М. Шашкевича «Азбука і абецадло».

⁶⁷ Зап Карел Владислав — див. примітку № 6 до листа І. Вагилевича Я. Головацькому від 9 листопада 1843 р.

⁶⁸ «Часопис чеського музею» — див. примітку № 5 до листа І. Вагилевича М. Погодіну від 3 січня 1842 р.

⁶⁹ Дубровський Петро — польський філолог, лексиколог. В 1842 — 1843 рр. видавав у Варшаві часопис «Jutrzenka Dennica» («Щоденна газета»), де поміщав переклади із слов’янських мов і статті з питань слов’янознавства.

⁷⁰ Шевирьов Степан Петрович (1800 — 1875) — російський історик і письменник офіційно-монархічного напряму, ідеолог російського реакційного слов’янофільства. /594/

⁷¹ Киреєвський Іван Васильович — російський публіцист і філософ, один із основоположників реакційного слов’янофільства.

⁷² Камінський Ян Непомуцен (1777 — 1855) — польський письменник і перекладач, писав філософські розвідки.

⁷³ «Rozmaitości» («Розмаїтості») — щотижневий літературний додаток до першої польської газети у Львові «Gazeta Lwowska» («Газета львівська»), що виходила в 1817 — 1848 рр.

⁷⁴ «Москвитянин» — російський літературно-науковий журнал реакційного напряму, виходив у Москві в 1841 — 56 рр. за редакцією М. П. Погодіна.

⁷⁵ Бодянський (літ. псевдоніми: І. Мастак, Ісько Материнка) Осип Максимович (1808 — 1877) — український філолог-славіст, історик і письменник, близький друг Т. Шевченка.

⁷⁶ Лукашевич Платон Якимович — див. примітку № 1 до листа І. Вагилевича Я. Головацькому від 9 листопада 1843 р.

⁷⁷ «Przegląd naukowy» («Науковий огляд») — орган польської поступової молоді, журнал виходив у Варшаві в 1842 — 48 рр. під редакцією Е. Дембовського і Г. Скимбовича.

⁷⁸ Петрушевич Антоній Степанович (1821 — 1913) — український історик, філолог та етнограф. Тут згадана його основна праця «Зведений Галицький руський літопис 1500 — 1772 рр.».

⁷⁹ Срезневський Ізмаїл Іванович — див. примітку № 7 до статті Я. Головацького «Іван Котляревський».

⁸⁰ Крашевський Юзеф Ігнаци (1812 — 1887) — польський письменник, багато творів написав на матеріалі з життя українського народу і його історії.

⁸¹ «...некоторые из арестованных поляков... клеветали». — Маються на увазі представники поміщицької польської інтелігенції, які революційне піднесення у Галичині намагались використати для посилення свого панування.

⁸² Йордан Іван (1818 — 1891) — вчений-славіст, викладач слов’янознавства у Лейпцігському та Празькому університетах. В 1843 — 48 рр. видавав журнал «Zeitschrift für slavische Literatur in Leipzig» («Журнал для слов’янських літератур у Лейпцігу»).

⁸³ «...вдали от ответственности». — Я. Головацький був тоді російським підданим і жив у м. Вільнюсі (Вільно).

⁸⁴ Гус Ян (1369 — 1415) — чеський мислитель, ідейний натхненник національно-визвольного руху в Чехії. Спалений римсько-католицькою церквою.

⁸⁵ «В марте провозглашена была конституция...» — Мова йде про видану австрійським цісарем конституцію, яка мала чисто формальне значення і була спробою утихомирити повсталі народні маси.

⁸⁶ Руська рада — заснована у травні 1848 р. перша політична /595/ організація у Галичині, керівний орган українського національно-визвольного руху. Організаторами Головної руської ради були Г. Яхимович, М. Куземський, М. Малиновський.

⁸⁷ «...будет издаваться... «Галицкая Зоря». — Газета «Зоря галицька» виходила у Львові в 1848 — 57 рр. До 1851 р. була органом Головної руської ради.

⁸⁸ «Дневник руський» — орган польсько-шляхетської організації «Руський собор», газета видавалась під редакцією І. Вагилевича з серпня до кінця жовтня 1848 р. у Львові.

Листи

Листи Я. Головацького є своєрідним літописом розвитку української літератури в 30 — 60-і роки XIX ст. на Західній Україні, її тісних зв’язків з літературами всіх слов’янських народів. Людей з такими широкими зв’язками із слов’янським світом, які мав Я. Головацький, на той час в Галичині знайти важко. Майже всі складні літературно-теоретичні питання тієї епохи знайшли своє відображення в листах Я. Головацького. В цьому їх велика цінність як для характеристики самого письменника, так і для характеристики його епохи.

Кореспонденція Я. Головацького видана окремими «Збірниками філологічної секції наукового товариства ім. Шевченка» (тт. VIII, IX, XI, XII) під назвами: «Кореспонденція Якова Головацького в літах 1835 — 49», Львів, 1909; «Кореспонденція Якова Головацького в літах 1850 — 62», Львів, 1905.

Крім того, листування Я. Головацького з О. Бодянським опубліковано в збірці «За сто літ», Книга п’ята, 1930.

1. До І. Головацького, 1841 р. Друкується за виданням: «Кореспонденція Якова Головацького в літах 1835 — 49», Львів, 1909, стор. 57 — 59.

Це чорновий варіант листа, не датований, поданий у згаданому виданні з вказівкою: «Писаний після 27/VIII 1841 р.» Брат Головацького Іван жив тоді у Відні. Писаний лист у Будапешті.

2. До О. Бодянського, 4 листопада 1843 р. Друкується за збіркою «За сто літ», Книга п’ята, 1930, стор. 125 — 126.

Лист підписаний одним із псевдонімів Я. Головацького.

¹ Ісько Материнка — літературний псевдонім Бодянського Осипа Максимовича (див. примітку № 75 до статті Я. Головацького «Пережитое и перестраданное»). У 1835 р. О. Бодянський видав збірку своїх поетичних творів «Наські українські казки».

² Скальковський Аполлон Олександрович (1808 — 1899) — український дворянський історик, дослідник історії Запорозької Січі і Новоросії. В поезії «Холодний яр» Т. Шевченко дав різку відповідь /596/ Скальковському на його фальсифікаторське тлумачення гайдамацького руху.

³ Снегірьов Іван Миколайович (1793 — 1868) — див. примітку № 12 до листа І. Вагилевича М. Погодіну від 3 січня 1842 р.

⁴ Сахаров Іван Петрович (1807 — 1863) — див. примітку № 11 до листа І. Вагилевича М. Погодіну від 3 січня 1842 р.

⁵ «...Карамзінову історію із дополненієм г-на Строєва». — Мається на увазі праця російського історика-археографа Строєва Павла Михайловича (1796 — 1876): «Ключ к Истории Государства Российского Н. М. Карамзина», ч. І — II, Москва, 1836.

3. До О. Бодянського, 9 квітня 1849 р. Друкується за збіркою «За сто літ», Книга п’ята, 1930, стор. 141 — 143.

¹ «Не говорю тут о політичеськім виступі і значені...» — Головацький має на увазі революційні події 1848 р. і їх велике значення для народу.

² «...я ніколи не запишався політикою». — Я. Головацький за зв’язки з східноукраїнськими та російськими ученими був під наглядом австрійських жандармів; бажаючи поінформувати О. Бодянського про новини революційного 1848 р. в Галичині, він змушений був завуальовувати це своєю «аполітичністю».

³ «...правительство ізрекло рівноправність нашого малоруського язика». — Мова йде про визнання австрійським урядом, наляканим революцією 1848 р., громадянських прав української мови в школах і урядових установах на Західній Україні. Як виявилось пізніше, це був облудний і чисто декларативний захід цісарського двору.

⁴ Галицько-руська Матиця — засноване 16 липня 1848 р. у Львові культурно-освітнє товариство, яке мало на меті нести в народ освіту і боротися за рідну мову в школах. Товариство мало зв’язок з іншими слов’янськими матицями і сприяло братньому єднанню слов’янських народів.

⁵ «...кілька моїх преподаваній о руській словесності». — Мова йде про працю Я. Головацького «Три вступительнії преподаванія о руській словесності», яка вийшла друком 1849 р. у Львові.

⁶ «Зоря Галицька» — див. примітку № 87 до статті Я. Головацького «Пережитое и перестраданное».

⁷ «Новини» — часопис, який виходив у Львові з 13 січня по 11 квітня 1849 р. Редагував його І. Гушалевич.

⁸ Левицький Йосип — див. примітку № 2 до листа І. Вагилевича Я. Головацькому від 9 листопада 1843 р.

⁹ Скоморовський (Долиняненко) Келестин — один із ентузіастів українського театру в Галичині, переклав з російської трагедію Хом’якова «Єрмак». Переклад «Єрмака» надрукований у Львові 1849 р. /597/

¹⁰ Хом’яков Олександр Степанович (1804 — 1863) — російський письменник, один із ідеологів реакційного слов’янофільства.

¹¹ Коженьовський Юзеф (1797 — 1863) — польський письменник і драматург, професор Київського університету, жив і працював у багатьох містах України (Кременець, Київ, Львів), відпочивав у гірському селі Жаб’є (тепер Верховина Івано-Франківської обл.), де познайомився з життям і фольклором гуцулів і зібрав матеріал для драми «Верховинці».

¹² «В Коломиї завелась «Читальня руська». — Мова йде про заснування в Коломиї культурно-освітнього товариства. Організаторами його були М. Верещинський — директор крайової школи, на кошти якого була видана «Русалка Дністровая», І. Озаркевич — ініціатор народного театру в Галичині, і ін. Такі товариства були створені і в інших містах Західної України.

4. До П. Куліша, 30 червня 1859 р. Друкується за виданням: «Кореспонденція Якова Головацького в літах 1850 — 62», Львів, 1905, стор. 463 — 464.

Це чорновий варіант листа.

¹ Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 — 1897) — український письменник, перекладач, критик, історик, фольклорист і видавець ліберально-буржуазного напряму. В 1856 — 57 рр. видав два томи фольклорно-етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси». Його ж історичний роман «Чорна Рада» (1857).

² Львівський літопис — один із докладних українських літописів першої половини XVII ст., названий умовно львівським за місцем його виявлення. Знайдений на початку XIX ст. західноукраїнським істориком Д. Зубрицьким, вперше опублікований 1839 р. у Москві. Літопис охоплює 1498 — 1649 рр. включно.

³ «Я посилаю о неудобності латинської азбуки». — Мається на увазі стаття, спрямована проти спроб польських урядників замінити в українській мові кирилицький алфавіт латинським.

⁴ Метлинський (Могила) Амвросій Лук’янович (1814 — 1870) — український поет-романтик, фольклорист і видавець, професор Харківського та Київського університетів. Видав під своєю редакцією «Южный русский сборник» (5 книг, 1848 р.), куди увійшли твори різних авторів.

⁵ Народний дім — культурно-освітня установа у Львові (будинок з готелем, бібліотекою, залами і т. д.), заснована 1849 р. заходами Головної руської ради на кошти народних пожертвувань. З 1850-х років Народний дім був центром москвофільського руху в Західній Україні. /598/

МИКОЛА УСТИЯНОВИЧ

М. Устиянович залишив значну художню спадщину. В 1847 р. кілька поезій письменника помістив Я. Головацький у другій частині альманаха «Вінок русинам на обжинки». Починаючи з 1848 р., твори М. Устияновича часто друкувалися у різних виданнях на Західній Україні.

«Поезії Николая Устияновича. Часть первая. Львів, типом Ставропігійського інституте, 1860» — перша спроба видати зібрання творів письменника. Однак продовження це видання не мало. Лише 1906 р. товариство «Просвіта» у Львові видало збірку творів М. Устияновича разом з творами М. Шашкевича, Я. Головацького, А. Могильницького. Доповнене і поправлене видання «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. Видання друге». Львів, 1913, здійснене тим же товариством «Просвіта», залишається до сьогодні найповнішим зібранням творів письменника.

До цього збірника включено кращі художні твори, промови і вибрані листи М. Устияновича.

Поезії

Осінь. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина друга. Відень, 1847, стор. 123 — 124.

Подається за першодруком.

Побратимові в день імені єго. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина друга. Відень, 1847, стор. 125.

Подається за першодруком.

Вірш присвячений М. Шашкевичу. Знайдений М. Возняком автограф (див. кн.: «У століття «Зорі» М. Шашкевича (1834 — 1934)», ч. II, Львів, 1936, стор. 256) позначений 1836 роком, і первісна назва його така: «Прелюбезному другу нашому Руслану-Маркіяну Шашкевичу в день ім’я єго». Текст вірша підписаний найближчими Товаришами Шашкевича: Миколою Устияновичем, Семеном Плешкевичем, Сильвестром Верб’янським, Кирилом Шепегою, Мелетієм Романовським, Милорадовичем, Хризостомою з додатком «і прочії».

Наддністрянка. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина друга, Відень, 1847, стор. 126 — 127.

Подається за першодруком.

¹ Славотиця, Словутиця — є назвище друге ріки Дніпра, взяте із «Слова о полку Ігоря» (зрівн. польське sławetny). Півець тут бере єго в значеню «со славою текущий» і придає го Дністрові. (Примітка в першодруку). /599/

Гей, гей, милий боже! Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина друга. Відень, 1847, стор. 128 — 129.

Подається за виданням: «Поезії Николая Устияновича», ч. I, Львів, 1860, стор. 18 — 20.

Перший рядок останньої строфи «Гей, гей, милий боже!» у першодруку відсутній, все інше — без змін.

У вірші поет звертається до своєї дружини.

Згадка за Маркіяна Шашкевича во вічную єго пам’ять. Вперше надруковано окремою листівкою у Львові 1848 р. паралельно українською і польською мовами під назвою: «Згадка за Маркіяна Шашкевича во вічную єго пам’ять» («Cieniom Marcyjana Szaszkiewicza ku wiecznej jego pamięci»).

Подається за виданням: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913, стор. 14 — 18.

Устиянович згадував, що написав цей вірш, живучи у с. Славську, ще десь 1843 р. для урядового часопису «Gazeta Lwowska» *, але її редактор Я. Камінський не помістив його «по сій причині, що в нему будьто дишить тенденція роздвоєня в народі, зрісшімся від віків в одно польськоє тіло» (див. журнал «Родимый листок», Чернівці, 1881, стор. 230).

¹ Чуняти — дрімати півсонєм у слабості. (Прим. М. Устияновича).

² «І над Лабою, над Порогами...» — і над Ельбою, і над Дніпром.

* «Газета Львівська» (польськ.).

Дума матері руської. Вперше надруковано у газеті «Зоря галицька», 1848, № 10, стор. 42 — 43. У пізніших виданнях друкувалась під заголовком «Руська думка».

Подається за першодруком.

До перемишля н. Вперше надруковано у газеті «Зоря галицька», 1848, № 12, стор. 55.

Подається за першодруком.

Поезія написана як відповідь на шовіністичні виступи польсько-шляхетських кіл проти українського населення в Перемишлі 1848 р.

¹ Володар — колишній руський князь у Перемишлі.

² Іван — Снігурський Іван (див. примітку № 32 до статті Я. Головацького «Пережитое и перестраданное»).

³ Роман — Роман Мстиславич, волинський князь, який в 1199 р. об’єднав галицькі і волинські землі у могутнє Галицько-Волинське князівство із столицею у Галичі. /600/

⁴ Василько — осліплений братами теребовлянський князь Василько.

⁵ «...Льва кротка гордії хороми... з тина позирають». — Мається на увазі м. Львів, назване так його засновником князем Данилом Романовичем на честь свого сина Льва. Тин — замок, укріплення.

⁶ Богдан — Богдан Хмельницький.

⁷ Владимирко — галицький князь.

До «Зорі галицької». Вперше надруковано у газеті «Зоря галицька», 1848, № 14, стор. 57 — 58.

Вірш присвячений першій українській газеті «Зорі галицькій» (див. примітку № 87 до статті Я. Головацького «Пережитое и перестраданное»).

¹ «...красуясь з Даниїла трону». — Мається на увазі м. Галич — столиця могутнього князя Галицько-Волинського князівства Данила Галицького.

² Ярославль — Ярослав Мудрий (978 — 1054), великий князь київський, визначний державний діяч Київської Русі.

³ «...всеславной столиці». — Київ славная столиця святої Русі. (Прим. М. Устияновича).

⁴ Царогород. — Днешній Константинополь називали древні слов’яни Царогородом. (Прим. М. Устияновича).

⁵ «І на хрест вбитий вражими руками». — По упадку київської і галицької столиці работала Русь під татарською, литовською і польською державою — днесь Росія і Австрія держить тот великий нарід під властю своєю і решта того народу жиє в царстві угорськім. (Прим. М. Устияновича).

⁶ Уголіно — начальник міста Пізи в Італії — помер голодною смертю у в’язниці 1288 р., кинутий туди своїми ворогами разом з двома синами і внуками.

⁷ «Но честь молодцям славной Віндобони». — Молодцями М. Устиянович називає повстанців 1848 р. Віндобона — м. Відень.

⁸ Ракузи — Австрія, ракузани — австрійці.

⁹ «...голос вічового дзвона». — Великий вічовий дзвін, котрим перед вічи свободнії слов’яни до общих скликувалося народ, називався дзвоном вічовим. (Прим. М. Устияновича).

¹⁰ «...борець Ростиславів трона». — Ростислав був отцем перших самодільних князів землі нашої, а Лев є гербом королівства Галицького. (Прим. М. Устияновича).

¹¹ «....о Дніпрі, Полтаві». — Ріка Дніпр і місто Полтава на Україні були найчастійшими свідками храбрості дітей руських. (Прим. М. Устияновича).

Верховинець, Вперше надруковано в «Отечественном сбор-/601/нике» (щотижневий додаток до газети «Вісник для русинів австрійської держави»), 1853, № 34, стор. 135.

Подається за виданням: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913, стор. 23 — 24.

Поезія написана за мотивами однієї з пісень у п’єсі Ю. Коженьовського «Karpaccy górale» («Верховинці»). Коженьовський Юзеф (1797 — 1863) — польський письменник і драматург, жив і працював на Україні (Кременець, Київ, Харків, Львів), деякий час відпочивав у с. Жаб’є (нині Верховина Івано-Франківської області), де познайомився з життям і фольклором гуцулів. Поезія «Верховинець» стала популярною народною піснею, має дещо відмінний народнопісенний варіант і багато музичних обробок. Найбільш поширена музична обробка М. Лисенка.

¹ «...коби пирс хребет із вод» — лиш би прорвалась крига на воді.

² «завіяв юг» — повіяло теплом.

Піснь опришків. Вперше надруковано в додатку до календаря «Перемишлянин. Місяцесловець достопам’ятностей народних на рік 1850», 1850, стор. 46 — 47.

Подається за першодруком.

Поезія, написана за мотивами вищеназваної драми «Карпатціверховинці» Ю. Коженьовського, на Західній Україні стала популярною народною піснею і досі побутує там у народнопісенному репертуарі.

¹ «І жида до дверей приб’єм». — Мається на увазі: розправитись з корчмарем-лихварем. У опришківських піснях корчмар-лихвар часто виступає як жорстокий експлуататор.

Жебрак. Вперше надруковано у газеті «Зоря галицька», 1849, № 5, стор. 30.

Подається за першодруком.

Образ жебрака у творі символічний, жебрак — народ поневолений.

¹ «...а коли світами затрубить ангел» — прийде час визволення.

Вістка з чужини. Вперше надруковано у газеті «Зоря галицька», 1849, № 14, стор. 83 — 84.

Подається за першодруком.

Взріст. Вперше надруковано у газеті «Галичо-руський вісник», 1849, № 29.

Подається за виданням: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913, стор. 30.

Поезія написана за мотивами творів чеського письменника Ф. Челаковського. Челаковський Франтіщек-Ладислав (1799—1852) — /602/чеський письменник і фольклорист, видав збірку «Слов’янські народні пісні» (3 томи, 1822 — 27).

Звістка. Вперше надруковано у газеті «Галичо-руський вісник», 1849, № 29.

Подається за виданням: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913, стор. 30.

Написана за мотивами поезій Ф. Челаковського.

Крася. Вперше надруковано у газеті «Галичо-руський вісник», 1849, № 29.

Подається за виданням: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913, стор. 32 — 33.

В поезії образ веселки (красі) має символічний зміст. Під впливом здобутих революцією 1848 р. деяких демократичних свобод М. Устиянович плекав надії на краще майбутнє народу.

¹ Крася — дуга. (Прим. М. Устияновича).

Туга. Вперше надруковано у газеті «Галичо-руський вісник», 1850, № 15.

Подається за виданням: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913, стор. 33 — 35.

Вірш написаний 19 лютого 1850 р. В ньому відбиті настрої поета у зв’язку з наступом реакції після поразки революції 1848 р. Образ дитини, що в холодну бурю понад Дністром розпитує про весну, — дуже прозорий образ українського народу, що мріє про своє визволення.

Послідня житя тоска. Вперше надруковано у «Отечественном сборнике» (тижневий додаток до газети «Вісник для русинів австрійської держави»), 1853, № 16.

Подається за виданням: «Поезії Николая Устияновича». Частина I, Львів, 1860, стор. 115 — 118.

Проклятство матері. Вперше надруковано у тижневику «Отечественный сборник», 1853, № 39, стор. 153 — 156; № 40, стор. 157 — 160.

Подається за виданням: «Поезії Николая Устияновича». Частина I, Львів, 1860, стор. 102 — 114.

Одвіт многим. Вперше надруковано у тижневику «Отечественный сборник», 1854, № 3, стор. 11.

Подається за виданням: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге. Львів, 1913, стор. 41 — 42.

Поезія є відгуком на спроби реакційного галицького москвофільства протидіяти розвиткові нової української літератури на Західній Україні.

¹ «...з єреями чужих муз...» — Маються на увазі реакціонери-москвофіли, що славили австрійського цісаря або російський царизм. /603/

² «Вредний владикам їм, зловіщий скотопасу?» — Мова йде про зневажливе ставлення москвофілів до української мови.

По гробах гробів. Вперше надруковано у тижневику «Отечественный сборник», 1854, № 4, стор. 15.

Подається за виданням: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913, стор. 42.

Запитанє. Вперше надруковано у тижневику «Отечественный сборник», 1854, № 6, стор. 23.

Подається за виданням: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913, стор. 42 — 43.

Старість — не радість. Вперше надруковано у тижневику «Отечественный сборник», 1854, № 11, стор. 43.

Подається за виданням: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913, стор. 45 — 46.

А. і Б. Вперше надруковано у тижневику «Отечественный сборник», 1854, № 18.

Подається за виданням: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913, стор. 48 — 49.

Xора. Вперше надруковано у тижневику «Отечественный сборник», 1854, № 7, стор. 25.

Подається за виданням: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913, стор. 43 — 44.

Чим провинили ми? Вперше надруковано у тижневику «Отечественный сборник», 1854.

Подається за виданням: «Поезії Николая Устияновича». Частина I, Львів, 1860, стор. 27 — 28.

До неї — безнадійної. Вперше надруковано у газеті «Зоря галицька», 1855, № 2.

Подається за виданням: «Поезії Николая Устияновича». Частина I, Львів, 1860, стор. 29 — 33.

Рій і трутень. Вперше надруковано у газеті «Зоря галицька», 1855, № 32, стор. 481 — 482.

Подається за виданням: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913, стор. 93 — 95.

До нового року 1857. Вперше надруковано у тижневику «Отечественный сборник», 1857, № 1.

Подається за виданням: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913, стор. 50 — 51.

¹ «...грозу чи Еден несеш ти нам?» — За біблійними розповідями, Едем (Еден) — міфічна країна — рай, де колись жили «перші люди» Адам і Єва. В літературі вживається ця назва в значенні щастя, добра. /604/

Хлібороб. Вперше надруковано у тижневику «Отечественный сборник», 1857, № 2, стор. 9.

Подається за виданням: «Поезії Николая Устияновича». Частина I, Львів, 1860, стор. 38 — 39.

Бідна. Вперше надруковано у тижневику «Отечественный сборник», 1859, № 4, стор. 25.

Подається за виданням: «Поезії Николая Устияновича». Частина I, Львів, 1860, стор. 23 — 24.

Земський рай. Вперше надруковано у тижневику «Отечественный сборник», 1859, № 22, стор. 169 — 170.

Подається за виданням: «Поезії Николая Устияновича». Частина I, Львів, 1860, стор. 45 — 47.

Судьба. Вперше надруковано у виданні: «Поезії Николая Устияновича». Частина I, Львів, 1860, стор. 32 — 33.

Подається за першодруком.

Рекрутка. Вперше надруковано у збірнику: «Зоря галицкая яко альбум на год 1860», Львів, 1860, стор. 37 — 39.

Подається за першодруком.

¹ «Твій друг упав... під Мадженти мурами». — Мається на увазі битва 4 червня 1859 р. біля м. Мадженти під час Австро-італо-французької війни 1859 р., в якій австрійські війська зазнали поразки. В цій битві полягло і багато західноукраїнських юнаків — солдатів цісарської армії. Ю. Федькович на цю трагічну подію відгукнувся поезією «Під Маджентов», а М. Чернишевський у «Современнике» писав: «Эти войска, в которых солдат бьют десятками тысяч, состоят наполовину из единоплеменных нам славян» *.

* Н. Г. Чернышевский, Полное собрание сочинений т. VI, М., Гослитиздат, 1949, стор. 273.

Ужас на Русі при зближеню моголів в л[іті] 1224. Вперше надруковано у збірнику: «Зоря галицкая яко альбум на год 1860», Львів, 1860, стор. 32 — 35.

Подається за першодруком.

¹ «...дні Ярослава». — Мається на увазі правління київського князя Ярослава Мудрого (пом. 1054 р.).

² «І Осмомисла загостив лад». — Згадка про могутнього і впливового князя галицького Ярослава Володимировича Осмомисла (пом. 1187 р.).

³ «І в Десятинній... пречиста діва плакала...» — Мається на увазі церква древньої Русі у Києві, що була збудована в 991 — 996 рр. за часів князювання Володимира Святославича. В кінці 1240 р. монголо-татарські полчища зруйнували цю церкву.

⁴ Котян — половецький хан, тесть новгородського князя Мсти-/605/слава Удалого. Половці в першу чергу були розбиті татаро-монголами.

⁵ «Таурмен глуш» — татарська пустиня. Татарів на Русі називали спочатку також таурменами.

⁶ Кончаків Юрій, Кобякович Данило — половецькі хани, що були в родинних зв’язках з руськими князями і прийняли хрещення.

Слов’янська колибель. Вперше надруковано у журналі «Вечерниці», 1862, № 5, стор. 33.

Подається за виданням: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913, стор. 58 — 59.

¹ Слава — уособлена назва слов’ян.

І старому придасться школа. Вперше надруковано у виданні: «Поезії Николая Устияновича». Частина I, Львів, 1860, стор. 83 — 97.

Подається за першодруком.

Похід Русі на Царгород. (В року 907). Вперше надруковано у журналі «Вечерниці», 1863, № 8, стор. 58.

Подається за виданням: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913, стор. 110 — 112.

¹ Олег (помер 912 р.) — давньоруський князь, який об’єднанням багатьох давньоруських племен і вдалими походами зміцнив Київську Русь. В останньому поході на Візантію в 907 р. на знак перемоги Олег прибив свій щит на воротах Константинополя і одержав великий викуп. В народі Олег мав прізвисько «віщий», бо, за легендою, він розгадав намір греків отруїти його під час переговорів 907 р.

² Новгородці, радимичі, полочани, дреговичі, тиверці, дуліби, деревляни, хорвати, поляни — давньоруські племена, які за часів князювання Олега (кінець IX — початок X ст.) входили до складу Київської Русі.

³ Аскольд, Дир (Дір) — київські князі IX ст., які, за розповідями літопису, в 860 р. ходили походами на Візантію; за літописними твердженнями Аскольд і Дір були вбиті (882 р.) Олегом, коли той оволодів Києвом.

⁴ Влахерна — резиденція і церква при ній візантійських царів.

⁵ «...пирхли поликари» — пропали, зникли поликари. Поликари — наймані грецькі вояки.

⁶ «...не вжахнеся буй-тур льва». — Візантією правив тоді Лев VI.

⁷ Ігор (загинув 945 р.) — великий князь київський, став самостійно княжити після Олега, ходив походами проти Візантії. В 945 р. Ігор був убитий повсталими деревлянами.

Могила Святослава. Вперше надруковано у виданні: /606/ «Науковий сборник, издаваемый литературным обществом Галицко-русской Матицы», Львів, 1865, стор. 220 — 221.

Подається за виданням: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Друге видання, Львів, 1913, стор. 112 — 113.

¹ Могила Святослава находиться три чверті милі за містечком Сколе при цісарській дорозі на правім березі Опора, у стіп величавого Зелеменя, одної з найвищих гір Стрийського округа. Поле тоє, по нинішній день Святославове зване, уживався лише на пасовисько і для того колись хащем цілком заросте, а могилу саму води чимраз більше зносять, так що колись і сліду єї не стане. (Прим. М. Устияновича).

* * *

У 1878 році М. Устиянович одержав привітання від своїх друзів з нагоди 40-річчя свого висвячення і написав їм відповідь «Моим друзьям». Цей вірш російською мовою надруковано в журналі «Родимый листок», Чернівці, 1879, № 12. Цінний він тим, що дає яскравий матеріал для характеристики поглядів М. Устияновича під кінець життя.

Моим друзьям

(Ответ на поздравления с 24-ым юния 1878 года)

Так вы, друзья, меня не позабыли?..

Не позабыли легких дел моих

И песней тех, что нас от сна будили

И звали к обороне прав родных?..

Спасибо, братья!.. А для старика,

Заброшенного злой судьбы волнами

В чужую даль, сей милый лепет с Вами

Был истинной отрадой!.. И тоска

По родине не так уж горькой мнилась

Изгнаннику с тех пор, как он узнал,

Что Русь свята его не отчужилась,

Что он ей дорог быть не перестал!..

И под влияньем этих дум счастливых

Я вспомнил годы юности моей!..

Я вспомнил время наших мечт ревнивых,

Волнений время, радостей, страстей,

И то неясное умов броженье,

Ту дивную неясных чувств игру,

Что нас вводила, право, в упоенье,

Что чудно так лелеяла мечту!.. /607/

А вслед затем и нашу ночь глухую

Я вспомнил, и грозу тридцатых лет,

И ожиданий темноту святую,

И утра благовестного рассвет!..

И юношей, девиц восторг нежданный,

И радость вдохновенную отцов,

И клик поэтов словно отчаянный,

И первый пук восторженных стихов!..

И лица патриотов незабвенных

(А в их совете мало ли и Вас?),

Всем счастьем жертвовать расположенных,

Пускай и жизнью, на народа глас!..

И я взгордел, смотря на ту картину,

На этот стройный первых борцов стан!..

Ведь-то и я в ту светлую годину

Не стал вдали от верных галичан!..

И поневоле пред души глазами

Стал рисоваться призрак волшебной:

Я видел-де, как бодрыми толпами

Мы шли вперед указанной тропой —

Шли дружно все, ничуть не унывая

И не страшась ни казни, ни беды!..

А перед нами, боясь и рыдая,

Бежали прочь мучителей ряды!..

«И дело кончено! — так мы сказали. —

И враг не будет дальше нас томить!

Урра! мы вольны и свободны стали!

Урра! отныне в мире будем жить!..»

Но, вдруг, увы! все это обаянье,

Весь этот праздных мечт моих разгул

Прошел как северной зари сиянье,

Лишь только ветер на нее подул!..

И жаль, друзья, в груди моей вскипел,

Когда я вспомнил юных лет надежды

И тут сравнил печальные одежды,

В которые раздор нас приодел!..

И где же, где святая тишина?

Где дар любви, где светлый дар свободы,

Что племена благословит и роды,

Как землю теплою росой весна?.. /608/

Где вы, борцы, друзья мои и братья?

Где делся мощный Ваших песней глас?

Где делся мир, где крепкия объятья,

Что сильно так соединяли нас

В одну священную друзей «громаду»?

И отчего же ныне уж не так?..

С какой стати они ушли «по раду»

К тому, кто нам всегда был враг

И лишь о нашем помышлял смиреньи?

И мудренно ль, чтоб эта лесть врагам,

Чтоб отческих знамен уничтоженье

Могло подать спасенья пальму нам?..

О боже мой! если бы прежня сила,

Если бы та горячих чувств волна,

Что прежде быстро так во мне струилась,

Была и днесь доступной для меня —

О! как охотно и с каким влеченьем

Я стал бы вновь учиться и писать!

С каким горячим, неусыпным рвеньем

Я стал бы всех к единству призывать:

К единству наших дел и убеждений!

К единству наших дум и чувств святых!

К единству наших будущих стремлений!

К единству целей и надежд златых!..

Но нынче, братья, я уж дряхл и стар,

И трудно нынче мне ставать до битвы;

Мне остают одни лише молитвы

И тихий, благосклонный сердца жар!..

Тож и молю тебя, о боже,

Не дай, не дай загинуть нам в беде!

Не дай вступить на это «бездорожье»,

Что может к вечной привести нас тьме!..

Огнесверкающей меча грозою

Ты береги нас, бедных галичан!

А грома разорительной стрелою

Раздора гнусный сокруши болван!..

И будь нам мощною, господь, защитой, Веди к согласию минувших лет,

Чтобы в стране, потоком слез облитой,

Твоей опеки проявился свет!.. /609/

Прозові твори

Старий Єфрем. Вперше надруковано у редагованій М. Устияновичем газеті «Галичо-руський вісник», в номерах від 14 липня 1849 до 21 лютого 1850 р. (№№ 7 — 11, 14, 16, 19, 20, 22, 25, 32, 33, 36, 42 — 45).

За життя М. Устияновича в 1874 р. твір був виданий окремо: «Старий Єфрем. Оповідане для руського народу, Львів, коштом і заходами т-ва «Просвіта». Текст цього видання мав великі цензурні купюри, всі згадки про важке життя народу і утиски панів були вилучені.

Повністю твір надрукований за першодруком у виданні: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913, стор. 120 — 168,

Подається за цим виданням.

¹ «...до роботи неохочі, ліниві». — Тії розговори мав я з Єфремом ще перед 10 літ і зараз тогди списав їх задля пам’ятки для себе і днесь їх пускаю в світ, аби і єму була пам’ятка». (Прим. М. Устияновича).

² Тобія — біблійний герой.

³ «...місце серед теметова» — означає у верховинців цвинтар. (Прим. М. Устияновича).

Месть верховинця (Повістка з правдивого случаю). Вперше надруковано у львівському тижневику «Галичо-руський вісник», 1849, №№ 75 — 78; 1850, № 1. Новий, перероблений автором варіант твору надруковано у виданні: «Повісті Николая Устияновича», накладом «Зорі», Львів, 1879. В цій редакції Устиянович залишив первісну сюжетну канву твору, але значно розширив різні описи та ввів багато авторських ліричних відступів, від чого художність твору не поліпшилась. У наступних виданнях упорядники повернулися до первісного тексту, визнавши його кращим. За первісним текстом з урахуванням дрібних авторських поправок у інших прижиттєвих виданнях твору, надруковано повість у виданні: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913, стор. 169 — 194, за яким і подається в даному збірнику. В 1913 р. видана повість окремою книжечкою також за первісним текстом.

¹ В наших верховинах є ще до днесь бобона, що родичі, котрим не ховаються діти, скоро їм дитина уродиться, з сусідами за ню торгуються і ніби продають, і тая дитина називається потому Продан. (Прим. М. Устияновича).

² Копи на полі; осінньою порою роз’їдають медведі збіжа на полі в горах. (Прим. М. Устияновича). /610/

³ Глухий тетерець, дикий когут, знаходиться часто на полонинах у нас, єго підійти дуже трудно. (Прим. М. Устияновича).

⁴ Магура, Клива, Зелемінь, Трісцян, Секули, Пітроси суть найвищі гори в Стрийськім окрузі. (Прим. М. Устияновича).

⁵ Груба одностайна скала, з яких складаються по найбільшій часті всі гори. (Прим. М. Устияновича).

⁶ 3 наших верховин Стрийських виходять часто люде до Угорщини на зарібки, як ся ломле кукурудза. (Прим. М. Устияновича).

Промови

Промова на «Соборі учених руських» у Львові 19(31) жовтня 1849. Вперше надруковано у підготовленому Я. Головацьким збірнику: «Исторический очерк галицко-русской Матицы», Львів, 1850, стор. 1 — 16.

Подається скорочено за цим виданням.

¹ Величавая Віндобона. — Мається на увазі народне повстання у Відні (Віндобоні), яке послужило початком революції 1848 р. в австрійській імперії.

² «Руськими то цвітами покрили... наготу краснорічія свого». — М. Устиянович має на увазі становлення нової польської літератури і роль у ньому письменників «української школи» у польській літературі (А. Мальчевський, Ю. Б. Залєський, С. Гощинський і ін.), які писали твори на українські теми і широко використовували український фольклор.

³ «...яка ідея єсть вища над ідею бога?» — Шовіністичні пансько-шляхетські ідеологи заперечували право громадянства української мови на тій підставі, що це мова «хлопів» і нею не можна висловити «найвище поняття», тобто «ідею бога». їхніми «аргументами» М. Устиянович спростовує ці фальшиві твердження.

Листи

1. До М. Шашкевича. 10 травня 1839 р. Подається в перекладі з польської за виданням: «Писання Маркіяна Шашкевича», Львів, 1912, стор. 292 — 293.

¹ Фервальтери — очевидно, знайомі М. Устияновича.

2. До Я. Головацького. 26 грудня 1858 р. Подається за виданням: «Кореспонденція Якова Головацького в літах 1850 — 62», Львів, 1905, стор. 422 — 423.

¹ Куземський Михайло (1809 — 1879) — український церковний і громадський діяч у Галичині, один із засновників у 1848 р. Головної руської ради. /611/

АНТІН МОГИЛЬНИЦЬКИЙ

Твори А. Могильницького в основному були надруковані за життя письменника в галицьких альманахах та періодичних виданнях. У 1852 р. у Перемишлі вийшла окремим виданням перша частина його великої поеми «Скит Манявський». У 1885 р., вже після смерті письменника, було видано «Письма Антонія Любича Могильницького. Накладом «Зорі», Львів, 1885» — перше зібрання його творів. У виданому 1906 року львівським товариством «Просвіта» збірнику творів М. Шашкевича, Я. Головацького, М. Устияновича були поміщені і твори А. Могильницького. Поправлене і доповнене видання «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913 було досьогодні останнім виданням творів письменника.

Поезії

[Рідна мова]. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина друга, Відень, 1847, стор. 23 — 26.

Подається за першодруком.

Поезія «Рідна мова» написана А. Могильницьким в тексті його промови «Слово о повинностях підданих...», з якою письменник — тоді ще семінарист — виступив 9 листопада 1839 р. перед вихованцями, викладачами і високопоставленими особами Львівської духовної семінарії. В тексті цієї промови, без заголовка, вона й була опублікована у «Вінку русинам на обжинки». У виданні «Письма Антонія Любич Могильницького», Львів, 1885, стор. 115 — 117, поезія передрукована окремо під назвою «Рідна мова».

В усіх виданнях творів письменника випущено перші 4 рядки цієї поезії, що пов’язували їх із текстом промови:

«Но пробачте, що так сміло

Ганьблю Ваш вроєнний встид;

Серце ся з жалю розплило

На так марний дивоглєд».

Згадка старовини. Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки». Частина друга. Відень, 1847, стор. 42 — 44.

Подається за виданням: «Письма Антонія Любича Могильницького», Львів, 1885, стор. 112 — 114. В цьому виданні надруковано вірш з приміткою: «З рукопису самого автора. Поезія написана 1839 року». Порівняно з першодруком текст поезії доповнено двома останніми строфами.

«Пробудися, соловію...» Вперше надруковано у виданні: «Кореспонденція Якова Головацького в літах 1835 — 49», Львів, 1909, стор. 265 — 266. /612/

Подається за першодруком.

Вірш звернений до Я. Головацького і був Могильницьким поміщений у листі до нього, датованім: «Комарів, 10 липня 1848».

Ученим членам Руської Матиці. Вперше надруковано в часописі «Новини», 1849, №№ 6 — 7, 9 — 10.

Подається за виданням: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913, стор. 347 — 358.

¹ Галицько-руська Матиця — див. примітку № 4 до листа Я. Головацького О. Бодянському від 9 квітня 1849 р.

² Ереб — в грецькій міфології назва підземного світу.

³ Слава — уособлена назва слов’ян.

⁴ Ісав — біблійний герой, старший із синів патріарха Ісаака. Його молодший брат Яків хитрістю позбавив Ісава законних прав на спадщину і вигнав з дому.

⁵ «...бо где світла хиба» — бо де бракує світла, тобто освіти, свідомості.

⁶ Прометей — міфічний герой, що викрав у богів вогонь для людей і був за це жорстоко покараний. Став символом незламності.

⁷ «...ревні русалочки діти». — Мається на увазі альманах «Русалка Дністровая», що дав початок новій українській літературі на Західній Україні.

⁸ «Гомер зачне вже дрімати». — Гомер (жив приблизно у VIII ст. до н. е.) напівлегендарний творець грецького героїчного епосу. Слабші місця у творах Гомера називали його дріманням.

⁹ Гелікон — за старогрецькою міфологією гора в Греції, на якій був гай, посвячений Музам.

¹⁰ Пеліон, Осса — гори в Греції.

¹¹ Гіппокрена — у грецькій міфології священне джерело на горі Гелікон, що виникло на сліду копита Пегаса; вода з цього джерела нібито давала натхнення поетам.

¹² Пегас — за старогрецькою міфологією — крилатий кінь, на якому їздять Музи.

¹³ Парнас, їда — за старогрецькою міфологією гори в Греції, де перебували Музи.

¹⁴ Апольлін — Аполлон, за старогрецькою міфологією, бог світла і музики.

¹⁵ Орфій — Орфей, у старогрецькій міфології, поет і співець.

¹⁶ Скамандра — в старогрецькій міфології річка біля Трої.

¹⁷ Цефіс — у старогрецькій міфології ріка у Греції.

¹⁸ Стікс — у старогрецькій міфології ріка у підземнім світі.

¹⁹ Еридан — у старогрецькій міфології назва ріки.

²⁰ Язон, Тезей — в старогрецькій міфології богатирі, які в заморських країнах здобували у змія золоте руно. /613/

²¹ Гектор — герой твору Гомера «Іліада», ватажок троянців, що вів війну з грецьким царем Ахіллом за викрадену з Греції вродливу Гелену.

²² «...брав на коркоші Еней Анхіза». — Ватажок троянців Еней виніс свого немічного батька Анхіза із палаючої Трої.

²³ Кастильське джерело — у старогрецькій міфології джерело на схилі Парнаса, його вода давала поетичне натхнення.

²⁴ Дельфі — містечко біля кастальського джерела. За старогрецькою міфологією, у храмі цього містечка дружина Аполлона Питія, сидячи на триніжку над прірвою, віщувала майбутнє.

²⁵ Плавт Тіт Макцій (250 — 184 до н. е.) — визначний римський комедіограф.

²⁶ Молієр — Мольєр Жан-Батіст (1622 — 1673), знаменитий французький драматург.

²⁷ Вергілій (70 — 19 до н. е.) — римський поет, автор «Енеїди» і поеми про хліборобство «Георгіки».

²⁸ Томко — Падура Тимко Іванович (1801 — 1871), польськоукраїнський поет, належав до так званої української школи в польській літературі.

²⁹ Адам — Адам Міцкевич (1798 — 1855), визначний польський поет.

³⁰ Пандекти — збірник висловлювань староримських юристів з питань права.

³¹ Гегель Георг-Вільгельм-Фрідріх (1770 — 1831) — визначний німецький філософ-ідеаліст.

³² Ціцерон Марк Туллій (106 — 43 до н. е.) — визначний оратор і письменник Стародавнього Риму.

³³ Танталь — Тантал, за старогрецькою міфологією мученик, покараний богами, терпів вічну спрагу, хоч стояв у воді.

³⁴ Геркуль — Геркулес, у старогрецькій міфології народний герой, виконав 12 надлюдських робіт, із них: за один день вичистив надзвичайно забруднену стайню царя Авгіяса (Авгія); убив з лука людожерні птахи Стимфаліди, які жили у непрохідному лісі, мали залізні дзьоби, кігті і, мов стрілами, вбивали своїм пір’ям; убив дев’ятиголового змія з Лерни, у якого на місці одної відрубаної виростали дві нові голови; дістав золоті яблука дівиць Гесперидів, які разом із змієм стерегли їх у далекому заморському саду Атласа. На роздоріжжі перед виходом у світ Геркулеса манили до себе дві вродливі дівчини («дві богині гожі») — розкіш і чесність. Він вибрав чесність.

³⁵ Сирени — в старогрецькій міфології вродливі морські дівчата, які знищували людей, заманюючи їх до себе співом.

³⁶ «Союз братерства, свобідний, зрівнаний». — А. Могильницький /614/ має на увазі пансько-шляхетську верхівку у Галичині, яка зі страху перед народними масами у революційному 1848 р. викидала демагогічні лозунги про братерство, рівність і т. д.

³⁷ «Улісса... дари». — Як розповідає старогрецька легенда, цар Греції Улісс тільки підступом зміг здобути Трою, подарувавши її захисникам великого дерев’яного коня, в якому сиділи його воїни.

³⁸ Діаніра — в старогрецькій міфології коханка Геракла, яка, намагаючись причарувати його, дала Гераклові сорочку з отрутою, від чого він у великих муках помер.

³⁹ «...зуби гідри» — у старогрецькій міфології зуби змія, з яких виростали велетні.

Русин вояк. Вперше надруковано в газеті «Зоря галицька», 1849, №№ 29 — 33, 35.

Подається за першодруком.

Твір датований 14 березнем 1849 р.

У збірці «Письма Антонія Любича Могильницького», Львів, 1885, пропущено останню строфу першої частини балади.

У творі згадано багато міст і подій, зв’язаних з історичним минулим України: Орша, Стамбул, Синоп, Перекоп, Снятин, Журавно, Хотин (Хотінь) — міста, що прославились у час боротьби українського народу проти турецьких та татарських загарбників, а також походами запорозьких козаків під проводом гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного; Львів, Збараж, Корсунь, Зборів, Жовті Води — їх слава пов’язана із визвольною війною українського народу проти шляхетської Польщі в 1648 — 1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. Згадано також Хмельниченка — сина Б. Хмельницького Тимоша та прославленого козацького полковника Нечая.

¹ «Іван Третій» — Іван НІ Васильович (1440 — 1505) — великий князь московський, приборканням удільних князів і колонізацією нових земель завершив централізацію підкорених земель навколо Москви.

² «Кость з Острога» — Костянтин Іванович Острозький (близько 1460 — 1530) — брацлавський староста, великий литовський гетьман, полководець.

³ «Син Корсики» — Наполеон І Бонапарт (1769 — 1821) — французький полководець, політичний і державний діяч, імператор Франції (1804 — 1815).

⁴ Секвана — ріка Сена.

⁵ Верона — місто в Італії, належить до північної її області Ломбардії, яка в 1796 р. була окупована військами Наполеона Бонапарта.

⁶ Арколе — село в Італії, під яким відбувся бій військ Наполеона з австрійською армією. /615/

⁷ Леньяно — місто в північно-західній Італії. 29 травня 1176 р. поблизу Леньяно відбулась битва між військами імператора так званої Священної Римської імперії Фрідріха І Барбаросси, який прагнув захопити Північну Італію, і ополченням союзу північно-італьянських міст Ломбардської ліги.

⁸ Швалієри — легка французька кіннота.

⁹ «Осина му!» — прокляття, його зміст пов’язаний з біблійною легендою: змучений сумлінням, Іуада повісився на осиці (осині).

Судьба поета. Вперше надруковано в газеті «Зоря галицька», 1850, № 33, стор. 200.

Подається за виданням: «Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького». Видання друге, Львів, 1913, стор. 380 — 387.

Вірш датований: «Комарів, 1/IV 1850».

Зміст вірша спрямований проти Йосипа Левицького (див. примітку № 2 до листа І. Вагилевича Я. Головацькому від 9 листопада 1843 р.), який вважав себе мало що не єдиним знавцем граматики, у своїх поезіях і перекладах користувався жахливою сумішшю старослов’янської, російської, української мов і видавав їх за літературну норму. З претензіями на високу ученість й. Левицький у своїх критичних статтях висміював М. Шашкевича, М. Устияновича, А. Могильницького, називаючи їх самоуками, а народну мову їх творів і фонетичний правопис граматичним невіглаством.

Устами алегоричного образу Русалки А. Могильницький висловив своє розуміння мистецтва з його земною, народною основою, людською щирістю і простотою.

¹ «...Сервант... в козі сидів». — Сервантес де Сааведра Мігель (1547 — 1616), визначний іспанський письменник-гуманіст. Сидів тричі у в’язниці на підставі несправедливих обвинувачень.

² Кеплер Йоганн (1571 — 1630) — видатний німецький астроном, дослідив закони руху планет, зазнав релігійних переслідувань з боку католицької церкви.

³ «Мадеєве ложе». — Лютий розбійник Мадей за народними легендами повинен був терпіти страшні муки на пекельному ложі.

Скит Манявський. Вперше частково надруковано у газеті «Зоря галицька», 1849, №№ 58, 60 — 64. Повністю надрукована перша частина поеми в окремому виданні: «Скит Манявський. Піснетвореніє епічеськоє, основане на повістях простонародних руських. Соч. Антонієм Любичем Могильницьким». Часть I, Перемишль, 1852. Тут же було надруковано заспів до першої частики (повісті) «Ах недоле! Що ся стало?..» (у пізніших виданнях цей заспів друкувався окремо під назвою «Где ся наші пісні діли...») та заспів до другої частини (повісті) «На могилі на зеленій...». Подається за окремим виданням 1852 року. /616/

Скит Манявський — православний монастир (скит — монастирське поселення), заснований 1612 року Новою Княгиницьким біля села Маняви теперішнього Богородчанського району Івано-Франківської області. Довгий час монастир був опорою проти наступу католицизму і Ватікану в Галичині. Зруйнований в 1785 р. за наказом австрійського цісаря Иосифа II.

На основі народних переказів А. Могильницький вважав, що Манявський монастир був заснований ще десь в другій половині XIII ст.

Поему «Скит Манявський» А. Могильницький не закінчив. За первісним задумом автора твір повинен був складатись з трьох частин. В третій частині він мав намір змалювати зруйнування монастиря Иосифом II і наступ католицької реакції. В 1864 р. в газеті «Слово», № 100 А. Могильницький надрукував дві перші пісні з другої частини поеми, після чого ніяких відомостей про продовження роботи над твором не було.

¹ Скит Манявський. Розвалини колись общежительнії лаври чина святого Василія Великого, в старостві Галицькім, а нині в окрузі Станіславськім, у підножя отраслей Бескида на восточно-южной стороні пртока Манявки, впадаючого годину дороги нижче до ріки Бистриці.

Основан, подля віроятних предподаній ізустних, у другій половині XIII столітія або, може, і скорійше — существував до 1783 года, в котрім височайшим повеленієм Иосифа II ченці, в благочестії несоєдиненнім до кінця перебувши, монастир той опустили і повсюда розійшлися, сама же величественна будівля к запустіню нахиляти почалася. (Прим. А. Могильницького).

² Язьов. — Мабуть, мається на увазі поширений в думах і піснях Азов.

³ Шолудивий Буняк — див. примітку № 9 до листа І. Вагилевича до Я. Головацького від 9 листопада 1843 р.

⁴ Мадей — див. примітку № 3 до поезії А. Могильницького «Судьба поета».

⁵ Богдан — Богдан Хмельницький.

⁶ Нечай Данило (помер 1651 р.) — оспіваний в народних піснях і думах герой народно-визвольної війни 1648 — 54 рр., сподвижник Б. Хмельницького. Героїчно загинув у боротьбі з польсько-шляхетськими загарбниками.

⁷ Небаба Мартин (помер 1651 р.) — герой народно-визвольної війни 1648 — 54 рр. проти польсько-шляхетських загарбників, чернігівський, полковник. Загинув геройською смертю у бою з польсько-шляхетським військом.

⁸ Лобода Григорій (помер 1596 р.) — гетьман запорозьких, коза-/617/ків у 90-х рр. XVI ст. Спільно з Наливайком організовував походи проти турецько-татарських загарбників, за що здобув славу в народі. Пізніше Лобода повів угодовську політику з польсько-шляхетським урядом і за зраду був страчений козаками.

⁹ Сава з Немирова — ватажок козаків, який перейшов на сторону польської шляхти і за зраду був страчений козаками.

¹⁰ «Слідує при вторій часті сего піснетворенія». (Прим. А. Могильницького).

¹¹ Підгірська країна. — Підгір’є, зоветься часть Стрийського і Коломийського округа, протягающаяся от границі угорськой до Дністра. (Прим. А. Могильницького).

¹² Клива. — Многі вершки гір іменують горяни Кливами; яким іменем сливет також одна з найвищих гір при істочниках Бистриці межи селом Пороги з галицької і Брустурями з угорської сторони.

Друга менша, але дуже стрімка, Клива стримить над Бистрицею межи селами Кричкою, Яблонкою і Раківцем; отстоїт от скита майже милю дороги, в простім протязі, на запад, а в її боці знаходяться к западу зівающії, так зовими, «Брусні двері» майже 50 сажней високо над рікою, в сторцом спадаючій стіні. (Прим. А. Могильницького).

¹³ Попадя, іначе Бистра, або Сивуля, — найвища з гір в цілім пасмі Бескида од вершин Сяна в Сяноцькім аж до Чорногори в Коломийськім [округах]. У її підножя починаються: Лімниця — найзнатнійша з рік Підгір’я; дві Бистриці, котрі понижче Станіслава злучаються; всі тії пливуть к Сіверю і в Дністер упадають; на южній стороні мають при тій горі свої джерела, потоки і річки спливаючі до Тиси. (Прим. А. Могильницького).

¹⁴ Манява — село на річці того ж імені, протягло од розвалин скита горі рікою помежи двома пасмами верхів; повиш села знаходиться славетний водоспад, приваблюючий до себе в новійших часах, особенно літньою порою, багато гостей. В самім селі существовала донедавна баня сільна, нині залишена; мальовничеський край — образ того села і пом’янутих окресностей удостоївся кисті іскуснійших живописців, украсивших некоторії письма повременнії польськії. (Прим. А. Могильницького).

¹⁵ Ватажко, ватаг — пастух овець (вівчар). Сії-то ватажки суть творцями або принаймні чільними півцями тих пречудесних, ревних ідилічеських пісней, котрі коломийками називаємо. (Прим. А. Могильницького).

¹⁶ «Где штука річки...» — Скитець — потік, зливающийся от восточно-южної сторони в Манявку; збирається із джерел на: верховині села Бабче, на границі од Бітькова; полоче мури монастиря, і нині стоїть на нім міст з тесаного каменя. Єго-то вода, по преда-/618/нію ізустному, мала переважнити воду києво-печерську. (Прим. А. Могильнщького).

¹⁷ Перун — бог грому у слов’янській міфології.

¹⁸ Довбуш. Олекса Васильович (1700 — 1745) — оспіваний в піснях і легендах керівник селянського руху у 30 — 40-х роках XVIII ст. на Західній Україні.

¹⁹ Преображенський храм. — Кромі монастиря Скита на потоці Скитці і церкви монастирської Воздвиженія чесного хреста, обрітавшійся межи мурами всередині, стояла поблизько притикаючім сівернім вершку церков Вознесенька, а на отлежащім далій, к южній стороні верху, зовимім Конюковата, за садом монастирськім, з котрого ще і нині кількадесят деревин о половині сухих находиться — церков Преображенська; при обох були сади і келії ченців, чергою коло тих церквей страж отправляющих.

О третій церковці при джерелах Скитця повісти не согласуюся, бо недовгоє время существовала, вже перед віками запустіла, єдні зовуть ю Святої трійці, інші — Пророка Ілії. (Прим. А. Могильницького).

²⁰ Владимирко (Володимир) Володаревич (1104 — 1152) — князь галицький, син князя перемишльського Володаря Ростиславича, батько Ярослава Осмомисла. В боротьбі з боярами, Польщею і Угорщиною об’єднав і зміцнив Галицьке князівство.

²¹ Ярослав Осмомисл — див. примітку № 36 до перекладу І. Вагилевича «Слова о полку Ігоревім».

²² Легати. — В стародавньому Римі легатами називалися повірені від сенату. Легатами звалися також представники римського папи.

²³ Солтани — половецькі хани.

Статті

Передмова до поеми «Скит Манявський». Вперше опубліковано у окремому виданні: «Скит Манявський. Піснетвореніє епічеськоє, основане на повістях простонародних руських. Соч. Антонієм Любичем Могильницьким». Часть I, Перемишль, 1852, стор. XV — XXIX.

Подається за першодруком. Випущено невеликий абзац, де А. Могильницький говорить про умови передплати на твір.

¹ Геродот (близько 484 — 425 до н. е.) — визначний стародавній грецький історик, автор «Історії греко-персидських воєн».

² Атени — м. Афіни, столиця Греції.

³ Корінфія, Салямія, Аркадія — назви міст і місцевостей у Греції. /619/

⁴ Шмідт Йоганн-Адам-Ердман — автор багатьох перекладних словників російсько-німецько-польсько-французької мов.

⁵ «...гденекотрих диктаторів граматикальних і героїв азбучних». — А. Могильницький має на увазі претензійного граматика Йосипа Левицького (див. примітку № 2 до листа І. Вагилевича Я. Головацькому від 9 листопада 1843 р.), а також галицьких москвофілів, які «язичіє» і мову творів Державша видавали за зразок літературної мови. Проти И. Левицького і інших з ним, що нападали на «Русалку Дністровую» і її авторів, спрямував А. Могильницький в цьому вступному слові, як і в поезії «Судьба поета», свої пристрасні висловлювання на захист народної мови.

⁶ Р. М. — Рудольф Мох, західноукраїнський письменник і громадський діяч середини XIX ст.; найкращий його твір «Справа в селі Клекотині» (1849) про життя селян за часів кріпаччини.

⁷ Вацлав з Олеська — див. примітку № 2 до статті М. Шашкевича «Азбука і абецадло».

⁸ Ходаковський Зоріян Доленго — псевдонім Чарноцького Адама (1784 — 1825), польського етнографа і фольклориста. А. Чарноцький знав і збирав також українські народні пісні.

⁹ Войціцький Казімеж-Владислав — див. примітку № 18 до статті Я. Головацького «Пережитое и перестраданное».

¹⁰ Залєський Богдан (1802 — 1886) — польський поет-романтик, представник так званої «української школи» у польській літературі.

¹¹ Чайковський Михайло (1808 — 1886) — польський письменник-романтик, представник «української школи» в польській літературі.

¹² Падура Тимко — див. примітку № 28 до поезії А. Могильницького «Ученим членам Руської Матиці».

¹³ «Золота Борода» — таку назву мав польський граф Вацлав Ржевуський. А. Могильницький має на увазі поезію Т. Падури «Золота Борода», в якій автор ідеалізував панування польських магнатів на Україні і висловив свою мрію про повернення польського гетьманування.

¹⁴ Гесіод (8 — 7 ст. до н. е.) — поет стародавньої Греції, автор поем «Роботи і дні», «Теогонія».

¹⁵ Орфей — у грецькій міфології уславлений співець і поет.

¹⁶ Тукидід — Фукидід (близько 460 — 395 до н. е.) — визначний старогрецький історик, автор великої праці «Історія Пелепоннеської війни».

¹⁷ Арістотель (384 — 322 до н. е.) — великий старогрецький філософ, геніальний вчений-енциклопедист.

¹⁸ Енній Квінт (239 — 169 до н. е.) — римський поет, найбільший його твір — поема «Аннали» (18 книг) розповідає про римських героїв від найдавніших часів до сучасних йому полководців. /620/

¹⁹ «...героїв тих дум бунтівниками і різунами прозивати не сороміються». — А. Могильницький має на увазі шовіністичних шляхетських істориків, які українських народних героїв і борців проти панства: гайдамаків, опришків, Кармелюка, Довбуша і ін. називали розбійниками і бунтівниками. У свій час ще Т. Шевченко гостро виступив проти подібного трактування дворянськими ідеологами народних месників.

Листи

1. До Я. Головацького. 24 лютого 1848 р. Друкується за виданням: «Кореспонденція Якова Головацького в літах 1835 — 49». Львів, 1909, стор. 219 — 220.

¹ «... «Вінок» твоєго брата Івана». — А. Могильницький має на увазі першу і другу частину альманаха «Вінок русинам на обжинки», який видав у Відні в 1846 — 47 рр. брат Я. Головацького Іван.

² «...посвятивши свій вінок митрополиту Карловецькому, завстидав нашого Ірода». — Другу частину альманаху «Вінок русинам на обжинки» І. Головацький присвятив сербському православному патріархові Йосифові Раячичу. В Галичині громадськість із задоволенням сприйняла це як демонстрацію проти реакціонера-митрополита Михайла Левицького.

³ «...хто подав моє «Слово» до вінка». — А. Могильницький має на увазі свою промову «Слово о повинностях підданих», яка була, очевидно, без його відома надрукована у другій частині альманаху «Вінок русинам на обжинки».

2. До Я. Головацького. 10 липня 1848 р. Друкується за виданням: «Кореспонденція Я. Головацького в літах 1835 — 49». Львів, 1909, стор. 263 — 266.

¹ «...так шибко й далеко народи поступили». — Мова йде про крах австрійської монархії в революційний 1848 р. і визвольну боротьбу пригноблених нею народів.

² «...мя... ляхом окричали». — А. Могильницький має на увазі випадок, який стався з ним на зібранні окружної ради у Станіславі, де під час гострих суперечок публіка запротестувала проти примиренницьких пропозицій А. Могильницького, а сусід-священик з с. Вікторова Петро Цалевич стягнув його з трибуни. Про цей випадок було опубліковано у пресі.

³ «...уникаючи Сцілли, зачепили в Харібду» — тобто не обминули небезпеку. У грецькій міфології Сцілла і Харібда — морські страховища, що нищили мореплавців.

⁴ Фарисеї — представники релігійно-політичної течії в Іудеї у II — I ст. до н. е. і в перші століття нашої ери, які представляли /621/ інтереси торговців та ремісників. Вожді фарисеїв вели нещадну боротьбу з раньохристиянськими общинами і тому в євангеліях названі лицемірами, звідси вживання слова «фарисей» в переносному розумінні в значенні лицеміра.

⁵ Саддукеї — представники релігійно-політичної течії в Іудеї (II ст. до н. е. — І ст. н. е.), які представляли інтереси рабовласницької знаті, вищих ієрусалимських жерців та чиновників.

⁶ «Я не даю цілком віри красним словам теперішніх польських демократів». — А. Могильницький має на увазі пансько-шляхетську верхівку у Галичині, яка, боячись народних мас, у революційний 1848 р. прикривалась лібералізмом і демократизмом, присипляла народ закликами до братерства та «домашнього» миру.

⁷ «Зоря Галицька» — див. примітку № 87 до спогадів Я. Головацького «Пережитое и перестраданное».

⁸ «Наша «Зоря» точить полеміку з польсько-руськов радов». — Мається на увазі полеміка із пансько-шляхетською організацією «Собор руський», яка велась на сторінках газети «Зоря Галицька».

⁹ Піллер — власник друкарні.

¹⁰ «..нім ся особисто зобачимо». — Далі А. Могильницький написав свій вірш «Пробудися, соловію...», який у цьому збірнику поданий окремо в розділі «Поезії».

ІВАН ГУШАЛЕВИЧ

У цьому виданні вміщено кращі, переважно ранні, поетичні твори письменника. Частина з них були покладені на музику і поширювались як пісні («Де єсть руська отчина?», «До зорі», «Бурлак», «Ми в луг підемо», «Тост до Русі»).

Поезії

Туга за юностев. Вперше надруковано у збірці «Стихотворенія Івана Гушалевича», Перемишль, 1848, стор. 9 — 10.

Подається за автографом, який зберігається у Львівській науковій бібліотеці Міністерства культури УРСР, відділ рукописів, фонд НД, № 236.

До зорі. Вперше надруковано у збірці «Стихотворенія Івана Гушалевича», Перемишль, 1848, стор. 10.

Подається за автографом, який зберігається у Львівській науковій бібліотеці Міністерства культури УРСР, відділ рукописів, фонд НД, № 236.

Туга за родинов. Подається за автографом, який зберігається у Львівській науковій бібліотеці Міністерства культури УРСР, відділ рукописів, фонд НД, № 236. /622/

Бурлак. Вперше надруковано у збірці «Стихотворенія Івана Гушалевича», Перемишль, 1848, стор. 14 — 15.

Подається за першодруком.

Де єсть руська отчина? Вперше надруковано у виданні: «Пісні на день 3/15 мая 1849», Львів, 1849.

Подається за першодруком.

Дума. Подається за автографом, який зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, відділ рукописів, ф. 125, № 29.

До пчоли. Вперше надруковано у редагованому І. Гушалевичем часописі «Пчола», 1849, № 1.

Подається за виданням: «І. Гушалевич. Цвіти із наддністрянської України», Львів, 1852, стор. 73 — 74.

Любов родинной землі. Вперше надруковано в альманасі «Зоря галицька яко альбум на год 1860», Львів, 1860, стор. 43 — 44.

Подається за першодруком.

¹ «До них сокіл...» — Соколами називають у Карпатах всі високі і стремнистії, над ріками воздвигающієся, гори. (Прим. І. Гушалевича).

Родимії поля. Вперше надруковано у виданні: «Поезії Іоанна Гушалевича», Львів, 1861, стор. 7 — 8.

Подається за першодруком.

Лебедка. Вперше надруковано в альманасі «Зоря галицька яко альбум на год 1860», Львів, 1860, стор. 45.

Подається за першодруком.

Тужливая діва. Вперше надруковано у виданні: «Поезії Іоанна Гушалевича», Львів, 1861, стор. 27 — 29.

Подається за першодруком.

Голубка. Вперше надруковано у виданні: «Поезії Іоанна Гушалевича», Львів, 1861, стор. 29 — 30.

Подається за першодруком.

Човен. Вперше надруковано у виданні: «Поезії Іоанна Гушалевича», Львів, 1861, стор. 34 — 35.

Подається за першодруком.

Похорони. Вперше надруковано у виданні: «Поезії Іоанна Гушалевича», Львів, 1861, стор. 35 — 36.

Подається за першодруком.

Введеніє. Вперше надруковано у виданні: «Поезії Іоанна Гушалевича», Львів, 1861, стор. З — 4. У названому виданні поезія відкривала розділ «Пісні і думи».

Подається за першодруком.

Ми в луг підемо. Подається за виданням: «Пісні та ро-/623/манси українських поетів», т. II, Київ, «Радянський письменник», 1956, стор. 71 — 72.

Тост до Русі. Подається за виданням: «Пісні та романси українських поетів», т. II, Київ, «Радянський письменник», 1956, стор. 72 — 73.

Поезія має народний пісенний варіант.

«Поле моє, полє...» Вперше надруковано у виданні: «Підгоряни. Мелодрама в 3 дійствіях, написанная І. Н. Гушалевичем. (Музика М. Вербицького)», Львів — Коломия, 1879, стор. 31 — 32.

Подається за першодруком.

ОЛЕКСАНДР ДУХНОВИЧ

За життя О. Духновича його твори були частково надруковані у тодішніх західноукраїнських газетах, журналах, збірниках, альманахах та календарях. Деякі з них вийшли окремими виданнями («Книжица читальная для начинающих» (1847), «Добродетель превышает богатство» (1850) та ін.). Після смерті письменника його твори передруковувались у шкільних підручниках, ювілейних збірниках тощо.

«Поезії. Александра Духновича. Перше видання. З перводруків собрав, житєпись написав і пояснення додав др. Франтішек Тіхий», Ужгород, 1922 — перше окреме зібрання творів письменника, здійснене чеським літературознавцем. Невеличкі і характером тенденційні добірки з творів письменника, видані в Ужгороді 1930 та 1941 р. завершували все, що було з довоєнних видань О. Духновича взагалі.

У 1963 р. Словацьке педагогічне видавництво (Чехословаччина) видало нову збірку творів О. Духновича, в якій спадщина письменника представлена найбільш різносторонньо.

Добірка творів О. Духновича у даному збірнику є першою спробою познайомити українського радянського читача із спадщиною письменника.

Поезії

Вручаніє. Вперше надруковано в альманасі «Поздравленіє русинів на год 1851», Відень, 1851, стор. 69 — 70.

Подається за виданням: «Поезії Александра Духновича. Перше видання», Ужгород, 1922, стор. 36 — 37.

Серед поезій О. Духновича в альманасі «Поздравленіє русинів на год 1851» тільки ця підписана повним іменем, всі інші — криптонімом «А. Д.».

Остання строфа має ще такий варіант: /624/

О, я тебе не забуду

Од всіх сердечних утроб,

Возлюблю тя, твоїм буду

Сином, другом аж по гроб.

(Див.: Записки наукового товариства ім. Шевченка, т. 86, стор. 135).

Самотність. Вперше надруковано під назвою «Убігша свобода» в альманасі «Поздравленіє русинів на год 1851», Відень, 1851, стор. 33 — 34.

Подається за автографом, який зберігається у Львівській науковій бібліотеці Міністерства культури УРСР, відділ рукописів, фонд НД, № 176.

Піснь о свободі. Вперше надруковано в альманасі «Поздравленіє русинів на год 1851», Відень, 1851, стор. 35 — 36, під назвою «Свобода».

Подається за автографом, який зберігається у Львівській науковій бібліотеці Міністерства культури УРСР, фонд НД, № 176.

Незабудка. Вперше надруковано в альманасі «Поздравленіє русинів на год 1851», Відень, 1851, стор. 37 — 39.

Подається за автографом, який зберігається у Львівській науковій бібліотеці Міністерства культури УРСР, відділ рукописів, фонд НД, № 176.

Пом’яник. Подається за автографом, який зберігається у Львівській науковій бібліотеці Міністерства культури УРСР, відділ рукописів, фонд НД, № 173.

Піснь о придворній жизні. Вперше надруковано в альманасі «Поздравленіє русинів на год 1851», Відень, 1851, стор. 43 — 47 під назвою: «О придворній жизні».

Подається за автографом, який зберігається у Львівській науковій бібліотеці Міністерства культури УРСР, фонд НД, № 173.

Зміст твору в значній мірі автобіографічний.

Жаба. Вперше надруковано в альманасі «Поздравленіє русинів на год 1851», Відень, 1851, стор. 50 — 51.

Подається за виданням: «Поезія Александра Духновича. Перше видання», Ужгород, 1922, стор. 35 — 36.

Любов милой і отечества. Вперше надруковано в альманасі «Поздравленіє русинів на год 1852», Відень, 1852, стор. 31 — 33.

Подається за виданням: «Поезії Александра Духновича. Перше видання», Ужгород, 1922, стар. 52 — 53.

Тоска на гробі милої. Вперше надруковано в альманасі «Поздравленіє русинів на год 1852», Відень, 1852, стор. 34 — 39.

Подається за виданням: «Поезії Александра Духновича. Перше видання», Ужгород, 1922, стор. 52 — 53. /625/

Епітафія ілі надгробная надпись славного п’яниці. Вперше надруковано в газеті «Вісник для русинів», 1852, № 38.

Подається за автографом, який зберігається у Львівській науковій бібліотеці Міністерства культури УРСР, відділ рукописів, фонд НД, № 173.

Казка. Вперше надруковано у тижневику «Отечественный сборник», 1853, № 10, стор. 40 під заголовком «Сліпий і хромий».

Подається за автографом, який зберігається у Львівській науковій бібліотеці Міністерства культури УРСР, відділ рукописів, фонд НД, № 173.

Ненаситимість. Вперше надруковано у тижневику «Отечественный сборник», 1853, № 48, стор. 192.

Подається за виданням: «Поезія Александра Духновича. Перше видання», Ужгород, 1922, стор. 57.

Що бивало — єсть і нині! Вперше надруковано в альманасі «Зоря галицька яко альбум на год 1860», Львів, 1860, стор. 60 — 61.

Подається за виданням: Поезії Александра Духновича. Перше видання. Ужгород, 1922, стор. 64 — 65.

Возвоєніє. Подається за автографом, який зберігається у Львівській науковій бібліотеці Міністерства культури УРСР, відділ рукописів, фонд НД, № 173.

Піснь простонародна. Вперше надруковано в календарі «Місяцеслов на год 1865 для руських угорської країни», Ужгород, 1864, стор. 44 — 47.

Подається за виданням: «Поезії Александра Духновича. Перше видання», Ужгород, 1922, стор. 70 — 72.

Покладено на музику під назвою «Про Оленку», композитором Емер.

Дума на 60-літній день. Вперше надруковано в календарі «Місяцеслов на год 1865 для руських угорської країни», Ужгород, 1864, стор. 141.

Подається за виданням: «Поезії Александра Духновича. Перше видання», Ужгород, 1922, стор. 79.

Радуйтеся, соколята. Вперше надруковано у книзі «История Пряшевской епархии», Петербург, 1877, стор. 7.

Подається за виданням: «Поезії Александра Духновича. Перше видання», Ужгород, 1922, стор. 81 — 82.

Вірш написаний з нагоди заснування інтернату у Пряшеві 1862 р.

Послідня моя піснь. Вперше надруковано в літературному збірнику «Галичанин», кн. I, вип. I, 1862, стор. 19 — 20. /626/

Подається за виданням: «Поезії Александра Духновича. Перше видання», Ужгород, 1922, стор. 83 — 84.

Надгробнеє О. Духновича. Вперше надруковано у виданні: «И. Свенцицкий. Материалы по истории возрождения Карпатской Руси», т. II, Львів, 1909, стор. 126.

Подається за виданням: «Избранные сочинения А. В. Духновича — стихи и проза», Ужгород, 1941, стор. 24.

Логогрифи. Загадки. Вперше надруковано у різних номерах газети «Вісник для русинів» за 1852 рік.

Подається за автографом, який зберігається у Львівській науковій бібліотеці Міністерства культури УРСР, відділ рукописів, фонд НД, № 173.

Логогрифи і загадки О. Духнович складав з педагогічною метою, вклавши у них не тільки чисто формальну логіку понять, розраховану на розвиток кмітливості, вдумливого мислення, а й певний ідейний зміст. З великої кількості складених О. Духновичем загадок і логогрифів в цьому збірнику вміщена лише незначна частина.

Листи

1. До Я. Головацького. 19 травня 1853 р. Подається за виданням: «Кореспонденція Якова Головацького в літах 1850 — 62», Львів, 1905, стор. 71 — 72.

Всі листи датовані О. Духновичем старим і новим стилем.

¹ «...Вам надобно братям чехам посилати грошей». — Мова йде про замовлення Я. Головацьким видань Чеської Матиці, які він здійснював через В. Ганку, висилаючи йому гроші.

² «...мої книжечки». — Очевидно, Духнович має на увазі свою книжку «Хлеб души или набожные молитвы и песни для восточной церкви православних христиан», яка була видана у Будапешті 1851 р.

³ «...о «Історії» Балудянського». — Мова йде про «Церковную историю нового завета» духівника Андрія Балудянського, що вийшла 1851 р. (частина І і II) та 1852 р. (частина III).

⁴ «...к брату Гушалевичу». — Мається на увазі Іван Гушалевич.

⁵ «Крилошан Добрянський». — Мається на увазі Віктор Добрянський — громадський діяч на Закарпатті.

2. До Я. Головацького. 20 травня 1854 р. Подається за виданням: «Кореспонденція Якова Головацького в літах 1850 — 62», Львів, 1905, стор. 134.

¹ «...передплату на «Історію» Зубрицького». — Мова йде про «Историю древнего галичско-русского княжества» Д. І. Зубрицького, що була видана у Львові 1852 року. /627/

² «Змій Нотяйський» — повість чеського письменника П. Хохлушка, перекладена Б. А. Дідицьким.

3. До Я. Головацького. 3 листопада 1857 р. Подається за виданням: «Кореспонденція Якова Головацького в літах 1850 — 62», Львів, 1905, стор. 369 — 370.

¹ «За «Педагогію». — Мається на увазі праця О. Духновича «Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских, ч. І. Педагогия общая», що була видана 1857 р. у Львові.

² «Зборник пісней увеселяєт меня». — О. Духнович має на увазі збірник народних пісень, який готував тоді Я. Головацький.

³ Талапкович Іван — священик на Закарпатті, збирав народні пісні для О. Духновича і Я. Головацького.

⁴ «...егоїзм і мадьяризм господствуєт повсюду» — О. Духнович має на увазі посилення реакції і шовіністичну політику угорської буржуазії в ставленні до українців на Закарпатті.

⁵ Добрянський Віктор — див. примітку № 5 до листа О. Духновича Я. Головацькому від 19 травня 1853.

⁶ Куземський Михайло (1809 — 1879) — український церковний і громадський діяч у Галичині. У 1848 р. — один із засновників Головної руської ради.

⁷ Малиновський Михайло (1812 — 1894) — український церковний діяч і видавець.

4. До Я. Головацького. 20 травня 1860 р. Подається за виданням: «Кореспонденція Якова Головацького в літах 1850 — 62», Львів, 1905, стор. 496.

¹ «...на передплату «Альбума». — Мається на увазі передплата на альманах «Зоря галицька яко альбум на год 1860», який 1860 р. вийшов у Львові.

² Дідицький Богдан (1827 — 1908) — український письменник москвофільського напряму, організатор і редактор газети «Слово».

³ Хоминський Йоаким (1796 — 1867) — громадський діяч у Галичині.

⁴ Желехівський Юстин — викладач гімназії у Перемишлі, перекладач з польської і німецької мов, громадський діяч у Галичині.

⁵ Досковський Вікарій — священик, громадський діяч у Галичині.

Попередня     Головна     Наступна