Лист Б. Д. Грінченка, 9 лютого 1892 р.:
Поїхавши додому влітку, я прочитав батькового «Кобзаря» і 13 років зробився тим, чим я єсть.
Я якось відразу і без ваганнів порвав з усіма московсько-патріотичними тенденціями
шовіністичного кольору (а саме до цього я прихильний був), і Тарас зробивсь мені і до
цього дня зостається пророком. Я не шуткуючи кажу, що й досі я не можу думати про нього
як про людину, — він і досі стоїть перед мене на такому високому п’єдесталі, що торкається
головою до неба.
( . . . )